Постанова

від 02.11.2023 по справі 489/742/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2023 року м. ОдесаСправа № 489/742/20

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.

секретар судового засідання - Кратковський Р.О.

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: Бортик Р.О., ордер серія ВЕ №1101580 від 27.10.2023р.;

від відповідача-2: не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги ОСОБА_1 та Миколаївської міської ради

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2023, повний текст якого складено та підписано 14.07.2023

у справі №489/742/20

за позовом Миколаївської міської ради

до відповідачів:

1) ОСОБА_1 ;

2)Товариства з обмеженою відповід альністю ,,ЕСТЕТІК-1";

про: скасування записів про право власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов`язання повернути земельну ділянку,-

головуючий суддя - Семенчук Н.О.

місце прийняття рішення: Господарський суд Миколаївської області

Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

В судовому засіданні 02.11.2023 згідно ст.233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Миколаївська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Естетик-1", про скасування записів про право власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Позовну заяву мотивовано тим, що 10 жовтня 2016 року між Миколаївською міською радою та ТОВ "Естетик-1" укладено договір оренди землі № 11202, відповідно до якого ТОВ "Естетик-1" надано земельну ділянку, площею 1 170 кв. м, кадастровий номер 4810136900:02:002:0095, для обслуговування логістичного центру з автостоянкою, за умови збереження зелених насаджень, без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно, зі строком дії договору до 10 жовтня 2019 року.

У 2018 році ТОВ "Естетик-1" на цій земельній ділянці здійснило будівництво об`єкта нежитлової нерухомості, зокрема логістичного центру з автостоянкою, без дозволу орендодавця та власника орендованої земельної ділянки, а також оформило на нього право власності, чим фактично порушило умови укладеного між сторонами договору оренди.

10 травня 2019 року між ТОВ "Естетик-1" та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу логістичного центру з автостоянкою на за адресою: Херсонське шосе, 1г у м. Миколаєві Миколаївської області, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Горобченко С. Г. та зареєстрований в реєстрі за № 912.

При цьому договір оренди землі від 10 жовтня 2016 року № 11202, укладений між Миколаївською міською радою та ТОВ "Естетик-1", не припинив свою дію в цілому, а відбулася заміна сторони в зобов`язанні, а саме орендаря, з ТОВ "Естетик-1" на ОСОБА_1 .

На даний час речове право на нерухоме майно логістичного центру з автостоянкою зареєстровано за ОСОБА_1 , номер запису про право власності 31490431.

Миколаївська міська рада вважає, що ТОВ "Естетик-1" здійснило самочинне будівництво логістичного центру з автостоянкою на належній їй земельній ділянці без її згоди, зареєструвало право власності на зазначений об`єкт, а згодом здійснило його відчуження на користь ОСОБА_1 , що призвело до самовільного зайняття останньою земельної ділянки та порушення прав територіальної громади міста.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 жовтня 2020 року позов Миколаївської міської ради задоволено. Скасовано запис про право власності від 03 липня 2018 року № 26904111, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про державну реєстрацію за ТОВ "Естетик-1" права власності на логістичний центр з автостоянкою, загальною площею 13,6 кв. м, на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1591156548101. Визнано недійсним договір купівлі-продажу логістичного центру з автостоянкою від 10 травня 2019 року, укладений між ТОВ "Естетик-1" та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горобченко С. Г. та зареєстрований в реєстрі за № 912. Скасовано запис про право власності від 10 травня 2019 року № 31490431, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про державну реєстрацію за ОСОБА_1 , права власності на логістичний центр з автостоянкою, загальною площею 13,6 кв. м, на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1591156548101. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути Миколаївській міській раді самовільно зайняту земельну ділянку, площею 1170 кв.м., кадастровий номер 4810136900:02:002:0095, на Херсонському шосе, ріг вул.. Будівельників у м.Миколаєві, Миколаївської області у придатному для використання стані шляхом звільнення її від будівель та споруд, у тому числі, від будівель та споруд логістичного центру з автостоянкою, загальною площею 13,6 кв. м. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 жовтня 2020 року скасовано, провадження у справі за позовом Миколаївської міської ради закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Постановою Верховного Суду від 20.10.2021 касаційну скаргу Миколаївської міської ради залишено без задоволення. Постанову Миколаївського апеляційного суду від 22.12.2020 залишено без змін.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 25.11.2021 поновлено Миколаївській міській раді строк на подання заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Справу № 489/742/20 за позовом Миколаївської міської ради до ТОВ "Естетік-1", ОСОБА_1 про скасування записів про право власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов`язання повернути земельну ділянку ухвалено передати для продовження розгляду до Господарського суду Миколаївської області.

02.12.2021 до Господарського суду Миколаївської області від Миколаївського апеляційного суду надійшла справа № 489/742/20 за позовом Миколаївської міської ради до ТОВ "Естетік-1", ОСОБА_1 про скасування записів про право власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Суд, у відповідності до ч.ч. 6, 7 ст. 176 ГПК України звернувся із запитом до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради про надання відомостей про реєстрацію місця проживання та інших відомостей щодо ОСОБА_1

28.12.2021 до суду від Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області надійшов лист за № 19.03.03-11/7833/21 від 22.12.2021, в якому на запит суду від 17.12.2021 щодо місця реєстрації ОСОБА_1 , повідомлено, що із наведеної у запиті сукупності даних неможливо ідентифікувати фізичну особу в Реєстрі для надання запитуваної інформації.

29.12.2021 року позивач надав до суду заяву від 23.12.2021 про зміну предмета позову

29.12.2021 суд, у відповідності до ч.ч. 6, 7 ст. 176 ГПК України, звернувся із повторним запитом до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради про надання відомостей про реєстрацію місця проживання та інших відомостей щодо ОСОБА_1 , зазначивши дату народження особи.

29.12.2021 до Господарського суду Миколаївської області від Миколаївської міської ради надійшла заява про забезпечення позову за змістом якої позивач просить:

- накласти арешт на логістичний центр з автостоянкою загальною площею 13,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належний ОСОБА_1 на підставі договору купівлі - продажу від 10 травня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горобченко С.Г., зареєстрованого в реєстрі за № 912;

- заборонити ОСОБА_1 відчужувати або іншим чином розпоряджатися логістичним центром з автостоянкою загальною площею 13,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1591156548101);

- заборонити державним реєстраторам, нотаріусам, іншим суб`єктам та посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером - 1591156548101 - логістичний центр з автостоянкою загальною площею 13,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 31.12.2021 у справі №915/742/20, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.10.2022, заяву з Миколаївської міської ради про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на логістичний центр з автостоянкою загальною площею 13,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належний ОСОБА_1 на підставі договору купівлі - продажу від 10 травня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горобченко С.Г., зареєстрованого в реєстрі за № 912. В іншій частині заяви відмовлено.

17.01.2022 до суду від Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області надійшов лист за № 19.03.03-11/175/22 від 11.01.2022, в якому на запит суду від 29.12.2021 щодо місця реєстрації ОСОБА_1 , повідомлено, що станом на 11.01.2022 в Реєстрі територіальної громади м. Миколаєва відсутні відомості про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; в Реєстрі містяться відомості про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.02.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 01 березня 2022 року об 14 год. 30 хв.

09.02.2022 року позивачем до Господарського суду Миколаївської області подано заяву від 28.01.2022 про зміну предмета позову в якій просив суд вважати позовні вимоги у справі №489/742/20 заявленими в наступній редакції:

- скасувати державну реєстрацію права власності та припинити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Естетик-1» (код ЄДРПОУ 34566016) право власності на логістичний центр з автостоянкою загальною площею 13,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1591156548101, державна реєстрація від 03.07.2018 №26904111);

- визнати недійсним договір купівлі-продажу логістичного центру з автостоянкою від 10.05.2019, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Естетик-1» (код ЄДРПОУ 34566016) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), що посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горобченко С.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 912;

- скасувати державну реєстрацію права власності та припинити за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на логістичний центр з автостоянкою загальною площею 13,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1591156548101, державна реєстрація від 10.05.2019 №31490431);

- зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути Миколаївській міській раді (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, код ЄДРПОУ 26565573) земельну ділянку площею 1170 кв.м,, кадастровий номер 4810136900:02:002:0095, по Херсонському шосе ріг вул.. Будівельників у м.Миколаєві у придатному для використання стані шляхом звільнення її від будівель та споруд, у т.ч. будівель та споруд логістичного центру з автостоянкою загальною площею 13,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, Миколаївська міська рада просила заяву про зміну предмета позову від 23.12.2021 залишити без розгляду.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2023 у справі №489/742/20 (суддя Семенчук Н.О.) позов задоволено частково; зобов`язано ОСОБА_1 повернути Миколаївській міській раді земельну ділянку площею 1170 кв.м,, кадастровий номер 4810136900:02:002:0095, по Херсонському шосе ріг вул.. Будівельників у м.Миколаєві у придатному для використання стані шляхом звільнення її від будівель та споруд логістичного центру з автостоянкою загальною площею 13,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В решті позову відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що у відносинах, які є предметом даного спору вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 10.05.2019, скасування державної реєстрації права власності та припинення за ТОВ "Естетик-1" права власності на логістичний центр з автостоянкою загальною площею 13,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також про скасування державної реєстрації права власності та припинення за ОСОБА_1 права власності на логістичний центр з автостоянкою загальною площею 13,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , задоволенню не підлягають, а ефективним способом захисту прав позивача як власника земельної ділянки є виключно позов про усунення перешкод в користуванні нею.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2023 по справі №489/742/20 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Миколаївської міської ради відмовити в повному обсязі.

Заявник апеляційної інстанції вважає оскаржуване рішення таким, що прийнято з порушенням норм процесуального права та не вірним застосуванням норм матеріального права.

Зокрема, скаржник вказує, що Господарський суд Миколаївської області не повідомив належним чином відповідачів про закриття підготовчого провадження та переходу до розгляду справи по суті, позбавивши апелянта можливості скористатись процесуальними правами щодо участі в судовому засіданні та іншими правами наданими ст.. 42,46 ГПК України, що є порушенням права відповідача на справедливий суд.

Щодо суті спору апелянт вказує, що ОСОБА_1 набула право власності на спірний логістичний центр з автостоянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до договору купівлі-продажу укладеного між ТОВ «Естетик-1» та ОСОБА_1 10.05.2019, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Горобченко С.Г. та зареєстрований в реєстрі за №912.

Тобто, фактично у 2019 році ОСОБА_1 стала власником логістичного центру з автостоянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за цивільно-правовим правочином, тобто, у даному випадку, відповідач-1 не є забудовником вказаного вище приміщення, а набула його на правових підставах.

Апелянт наголошує, що позов про знесення самочинного будівництва може бути пред`явлений до особи, яка здійснила це будівництво, а оскільки відповідач-1 по справі не є особою, яка здійснила самочинне будівництво, що також встановлено судом першої інстанції, а стала власником нежитлового приміщення за цивільно-правовою угодою, право власності якого було зареєстровано у встановленому законом порядку, відповідач-1 не погоджується з позицією господарського суду щодо обґрунтованості вимог Миколаївської міської ради в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_1 повернення спірної земельної ділянки шляхом звільнення її від нежитлового приміщення, оскільки відповідач-1 не здійснював забудови спірного об`єкту, на відміну ТОВ «Естетик-1» та не може бути в даному випадку, саме під час вирішення цієї позовної вимоги, відповідачем по справі і звернення до суду з такою позовною вимогою є передчасним.

Посилаючись на ст.. 376 ЦК України скаржник вважає, що ОСОБА_1 , як добросовісний набувач прав на об`єкт по Херсонському шосе, 1г, в м.Миколаєві, не може нести відповідальність за самочинне будівництво.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2023, повний текст якого складено та підписано 14.07.2023 у справі №489/742/20; Призначити розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 до розгляду на 02 листопада 2023 року о 10:30 год.

Також, не погодившись з з прийнятим рішенням, Миколаївська міська рада звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2023 по справі №489/742/20 в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Миколаївська міська рада вважає оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позову необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням приписів процесуального та матеріального права.

Зокрема, скаржник зазначає, що відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог суд зауважив, що ефективним способом захисту прав позивача як власника земельної ділянки є виключно позов про усунення перешкод в користуванні нею.

Проте, на думку скаржника, такі висновки суду не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, а наведена судом судова практика свідчить як раз таки про зворотне, тобто про взаємопов`язаність, взаємозалежність та нерозривність заявлених позивачем вимог, що свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що вказує на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення.

Так, апелянт вказує, що позовні вимоги щодо скасування державної реєстрації та припинення права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу є похідними від основної вимоги про зобов`язання повернути земельну ділянку та є нерозривно пов`язаними між собою.

Миколаївська міська рада зазначає, що як оскаржуваний договір купівлі-продажу, так і відповідні державні реєстрації об`єктивно створюють перешкоди позивачу у користуванні та розпорядженні належним йому майном, адже, серед іншого, наявність зареєстрованого права на відповідне майно за відповідачами фактично створює передумови до набуття останніми прав на земельну ділянку у позаконкурентному порядку.

Таким чином, зважаючи на наявну протиправність зайняття спірної земельної ділянки, що перешкоджає позивачу реалізації правомочностей власника землі, внаслідок чого такі перешкоди мають бути усунуті, з чим погодився і суд першої інстанції, з метою остаточного вирішення спору між сторонами та запобіганню будь-яких суперечностей у зв`язку з наявністю прав на такий об`єкт, уникненню невизначеності у правовідносинах сторін, міська рада просить про задоволення позову в повному обсязі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.09.2023 клопотання Миколаївської міської ради про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено Миколаївській міській раді строк на апеляційне оскарження; зупинено дію рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2023 року у справі №489/742/20; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2023, повний текст якого складено та підписано 14.07.2023 у справі №489/742/20; об`єднано розгляд апеляційних скарг ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2023, повний текст якого складено та підписано 14.07.2023 у справі №489/742/20 та Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2023, повний текст якого складено та підписано 14.07.2023 у справі №489/742/20 в одне апеляційне провадження; призначено розгляд апеляційної скарги Миколаївської міської ради до сумісного розгляду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на 02 листопада 2023року о 10:30 год.

30.10.2023р. від представника ОСОБА_1 - Бортик Руслана Олеговича надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку «EasyCon» (e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 , НОМЕР_2 ).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 клопотання представника ОСОБА_1 - Бортик Руслана Олеговича про проведення судового засідання, призначеного на 02 листопада 2023р. о 10:30, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено; судове засідання ухвалено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon».

У судовому засіданні 02.11.2023 в режимі відеоконференції представник ОСОБА_1 підтримав власну апеляційну скаргу та висловив заперечення щодо задоволення апеляційної скарги Миколаївської міської ради.

Представники позивача та відповідача-2 в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Враховуючи, що явка сторін не визвалась обов`язковою, судова колегія вважає, за можливе розглянути справу за відсутністю вказаних представників.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла до наступного висновку.

Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Рішенням Миколаївської міської ради №46/46 від 18.03.2015 року (т.1 а.с.21):

- затверджено документацію із землеустрою юридичним особам, з метою вилучення, припинення права користування, передачі в короткострокову оренду земельних ділянок для тимчасового розміщення споруд та малих архітектурних форм без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно, продовжено строк оренди землі, внесено зміни до рішень міської ради та виконкому міської ради (розділ 4), в тому числі:

- затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 4810136900:02:002:0095) загальною площею 1170 кв. м, за рахунок земель комунальної власності, зарахувавши її до земель транспорту, для обслуговування логістичного центру з автостоянкою по Херсонському шосе ріг вул.. Будівельників.

Земельна ділянка має обмеження у використанні згідно з додатком 6 до Порядку ведення земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051:

типу 01.04-"охоронна зона навколо (вздовж) об`єкта зв`язку" площею 314 кв.м;

типу 01.08 - "охоронна зона навколо інженерних комунікацій" площею 222 кв.м (водопровід);

типу 01.08 - "охоронна зона навколо інженерних комунікацій" площею 104 кв.м (каналізація) (п. 12).

- передано товариству з обмеженою відповідальністю "Естетик-1" в оренду на 3 роки земельну ділянку площею 1170 кв.м для обслуговування логістичного центру з автостоянкою по Херсонському шосе ріг вул.. Будівельників (п. 12.1).

Також розділом 4 рішенням Миколаївської міської ради №46/46 від 18.03.2015 зобов`язано землекористувачів:

- замовити виготовлення документації по винесенню земельних ділянок на місцевість і здати її до управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради;

- укласти договір оренди на земельну ділянку, невиконання цього підпункту тягне за собою втрату права надання земельної ділянки ;

- укласти угоду до договору оренди земельних ділянок, невиконання цього підпункту тягне за собою втрату права надання земельної ділянки;

- у місячний термін здати в управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради розірваний договір оренди землі;

- виконувати обов`язки землекористувача відповідно до вимог ст. 96 Земельного кодексу України;

- виконувати обмеження в користуванні земельною ділянкою згідно з вимогами управління Держземагентства Миколаївського району у Миколаївській області та проектом відведення земельної ділянки або технічною документацією по земельно-кадастровій інвентаризації;

- у разі необхідності проведення реконструкції чи встановлення нового об`єкта, який відповідає цільовому використанню земельної ділянки, питання оформлення дозвільної та проектно-кошторисної документації вирішувати в порядку, визначеному законом. Після завершення реконструкції або монтажних робіт, введення об`єкта до експлуатації виготовити та здати до управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради технічну документацію по земельно-кадастровій інвентаризації земельної ділянки.

10.10.2016 між Миколаївською міською радою як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Естетик-1" як орендарем (далі за текстом - ТОВ "Естетик-1") укладено договір оренди землі №11202 (далі - Договір), згідно з пунктами 1.1, 2.1, 5.1 якого орендодавець на підставі рішення від 18.03.2015 №46/46 передає, а ТОВ "Естетик-1" приймає в оренду земельну ділянку для обслуговування логістичного центру з автостоянкою по Херсонському шосе, 1г у м. Миколаєві Миколаївської області,площею 1170 кв.м., кадастровий №4810136900:02:002:0095, за умови збереження зелених насаджень, без права оформлений свідоцтва про право власності на нерухоме майно (т.1 а.с.18-19).

В оренду передається земельна ділянка площею 1170 кв.м. (за функціональним призначенням - землі транспорту), без права передачі її в суборенду (кадастровий номер 4810136900:02:002:0095). Земельна ділянка вільна від забудови (п. 2.1., 2.2. Договору).

Відповідно до п. 3.1 Договору він діє протягом 3 років з дати його укладення до 10.10.2019.

Умови використання земельної ділянки визначені у розділі 5 Договору оренди, відповідно до якого земельна ділянка передається в оренду для обслуговування логістичного центру з автостоянкою. Цільове призначення земельної ділянки: для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій. На земельній ділянці не дозволяється діяльність, не пов`язана з цільовим призначенням земельної ділянки. Зміна цільового призначення земельної ділянки можлива лише в разі прийняття міською радою рішення про затвердження проекту відведення земельної ділянки у зв`язку зі зміною цільового призначення земельної ділянки та внесення відповідних змін до договору. Роботи по розробці проекту відведення сплачує Орендар.

Відповідно до п. 7.1 Договору у разі закінчення строку оренди, припинення або розірвання Договору, орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку вільну від споруд за актом приймання-передачі без відшкодування орендодавцем витрат орендаря, у тому числі вартості майна, з приведенням земельної ділянки у стан, придатний для подальшого використання.

Згідно п.п. "а" п. 9.1 Договору орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим та функціональним призначенням, згідно з цим Договором.

Відповідно до п. 9.3 Договору орендар земельної ділянки має право самостійно визначати напрями своєї господарської діяльності відповідно до призначення земельної ділянки та умов договору.

Відповідно до п. 9.4 Договору орендар, серед іншого, зобов`язаний виконувати зобов`язання щодо об`єкта оренди; використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового та функціонального призначення; додержувати вимоги, встановлені ст. 25 Закону України "Про оренду землі" та виконувати обов`язки встановлені цим Договором і Земельним кодексом України.

Згідно п. 11.4 Договору дія Договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, а також в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця в разі коли орендар використовує земельну ділянку, зокрема, не за цільовим або функціональним призначенням, здійснює самовільне будівництво.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.07.2017 року за №57/17-3235 Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради видало ТОВ «Естетик-1» Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по Херсонському шосе ріг вул. Будівельників в Інгульському районі м. Миколаєва, назва об`єкта будівництва: будівництво логістичного центру з автостоянкою за адресою: Херсонське шосе ріг вул. Будівельників (т.1 а.с.107-114).

У подальшому, ТОВ «Естетик-1» подало повідомлення про початок виконання будівельних робіт, зареєстроване за №061180181480 від 18.01.2018 (т.1 а.с.115-118).

Позивач у позовній заяві зазначає, що у 2018 році без отримання від Миколаївської міської ради, як орендодавця та власника орендованої земельної ділянки, ТОВ "Естетик-1" збудувало на вказаній земельній ділянці об`єкт нежитлової нерухомості - логістичний центр з автостоянкою (офісна будівля літ. А-1, покриття І, ворота № 1, 4, огорожа № 2, 5, хвіртка № 3) та оформило на нього право власності.

Позивач у позовній заяві також вказує, що у травні 2018 року ТОВ «Естетик -1» звернулось до Миколаївської міської ради із заявою про укладання договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Миколаєва, об`єкт будівництва - логістичний центр по Херсонському шосе ріг вул. Будівельників. Однак відповідний договір між сторонами укладено не було.

Як вбачається з матеріалів справи, у жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Естетик-1" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Миколаївської міської ради, в якій просило суд спонукати останню укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста у п`ятнадцятиденний строк з дня набрання чинності рішенням суду.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 21.02.2019 у справі №915/1122/18, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.04.2019 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.07.2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Судові рішення мотивовані тим, що за умовами укладеного між сторонами договору оренди земельна ділянка надана позивачу для обслуговування логістичного центру з автостоянкою по Херсонському шосе ріг вул. Будівельників за умови збереження зелених насаджень без права забудови та оформлення права власності на нерухоме майно, що за відсутності відповідної письмової згоди органу місцевого самоврядування виключає можливість здійснення позивачем нового будівництва на вказаній земельній ділянці та свідчить про відсутність підстав для укладення між сторонами договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста.

Судовими рішеннями у справі №915/1122/18 встановлено, що «надана в оренду земельна ділянка має низку обмежень у її використанні, передавалася вільною від забудови та за умови збереження зелених насаджень, і мала повертатися з оренди також вільною від будь-яких споруд. У переліку прав орендаря, наведених в розділі 9 Договору оренди, відсутні положення, які б передбачали можливість здійснення будівництва нових об`єктів на земельній ділянці. Докази внесення змін до Договору оренди чи зміни цільового призначення орендованої земельної ділянки скаржником не надавалися».

У подальшому, 10.05.2019 між ТОВ "Естетик-1" як продавцем та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) як покупцем, укладено договір купівлі-продажу логістичного центру з автостоянкою, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, м.Миколаїв, Херсонське шосе, будинок №1г) (т.1 а.с.37-38). Договір посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Горобченко С.Г. та зареєстровано в реєстрі за № 912 (далі також - Договір від 10.05.2019).

Відповідно до п.2 Договору від 10.05.2019 логістичний центр з автостоянкою, який є предметом цього договору, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136900:02:002:0095, яка знаходиться в оренді відповідно до спірного договору оренди землі від 10.10.2016 № 11202.

Згідно п.3 Договору від 10.05.2019 зазначене в цьому договорі нерухоме майно належало ТОВ "Естетик-1" на підставі Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.07.2018, номер запису про право власності: 26904111, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1591156548101 (а.с. 208-209).

Договір посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Горобченко С.Г. та зареєстровано в реєстрі за № 912.

Речове право на нерухоме майно логістичного центру з автостоянкою зареєстровано за Горшколєп Н.М. 10.05.2019, номер запису про право власності: 31490431, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.01.2020 №196825375 (т.1 а.с.39-41).

В листопаді 2018 року Миколаївська міська рада звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Естетик-1", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради, м. Миколаїв, в якій просила суд розірвати договір оренди землі від 10.10.2016 року №11202, укладений між Миколаївською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Естетик-1".

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.08.2019 року у справі №915/1305/18, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що 10.05.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Естетик-1", м.Миколаїв, як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу логістичного центру з автостоянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ), за яким відповідач по справі передав у власність вищезазначене нерухоме майно, тобто, з 10.05.2019 року (день купівлі-продажу нерухомості) право оренди за спірним договором у відповідача автоматично припинилося, а у ОСОБА_1 автоматично виникло право користування (оренди) спірною земельною ділянкою. При цьому, спірний договір оренди землі не припинив 10.05.2019 року свою дію в цілому, а в цей день відбулася заміна сторони в зобов`язанні, а саме орендаря, з Товариства з обмеженою відповідальністю "Естетик-1" на ОСОБА_1 . З огляду на зазначене та відсутність у матеріалах справи клопотань щодо залучення співвідповідача або заміну первісного відповідача належним відповідачем, суд першої інстанції дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову, оскільки на даний час право оренди земельної ділянки загальною площею 1170 кв.м, кадастровий номер 4810136900:02:002:0095, за спірним договором у відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Естетик-1", м. Миколаїв припинилося у зв`язку із переходом до ОСОБА_1 права власності на майно, розташоване на зазначеній земельній ділянці.

Позивач у позовні заяві з посиланням на ст.ст.31, 33 Закону України «Про оренду землі» та п.3.1 та 11.6 Договору оренди, зазначає, що якщо орендар, в даному випадку ОСОБА_1 , мала намір скористатись переважним правом на укладення Договору оренди на новий строк, то така заява мала бути подана не пізніше ніж за шість місяців до закінчення строку цього Договору, тобто не пізніше 10.04.2019.

Проте, як зазначає позивач, ОСОБА_1 звернулась з відповідною заявою про переоформлення Договору лише 28.05.2019. Вказує, що вказана заява не містить вказівки на бажання особи скористатися переважним правом на укладення Договору на новий строк. У зв`язку з цим вважає, що договір оренди припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку на який його було укладено.

У постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2019 у справі №915/1305/18 зазначено «станом на дату винесення постанови суду апеляційної інстанції у даній справі дія оскаржуваного договору оренди припинилася в зв`язку з закінченням строку його дії».

Отже, Договір оренди припинив свою дію в зв`язку з закінченням строку його дії, про що також встановлено у постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2019 по справі № 915/1305/18.

Вказана постанова Південно-західного апеляційного господарського суду набрала законної сили і є преюдиціальною для вирішення спору в даній справі в частині вищевказаних висновків, так як, згідно ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Умов щодо поновлення договору оренди на такий самий строк і на таких самих умовах після закінчення строку, на який його укладено без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення, тобто на підставі ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та ст. 126-1 Земельного кодексу України договір оренди не містить, відповідних рішень щодо продовження не приймалось, додаткових угод між сторонами не укладалось.

За твердженнями позивача, після закінчення строку дії договору оренди відповідачем-2 не повернуто Миколаївській міській раді орендовану земельну ділянку.

Позивач вважає, що зведення відповідачем відповідного об`єкту на належній позивачу земельній ділянці без згоди останнього, подальша реєстрація права власності на нього, продаж та самовільне зайняття цієї земельної ділянки порушує права територіальної громади, тому звернувся до суду з даним позов.

Предметом позову у даній справі є встановлення обставин на підтвердження наявності або відсутності підстав для скасування державної реєстрації права власності, припинення права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку шляхом звільнення її від будівель та споруд.

Згідно ч.4 ст.373 Цивільного кодексу України, власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Статтею 375 Цивільного Кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

У відповідності до ч.1 ч.2 ст. 376 Цивільного Кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Аналіз наведеної норми дозволяє виділити наступні ознаки самочинного будівництва:

-об`єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку;

- відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва;

- створення об`єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об`єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому, при вирішенні спору, що виникає у зв`язку з будівництвом на земельній ділянці об`єкта нерухомості, повинно досліджуватися питання наявності дозвільної документації на будівництво спірних об`єктів і документів про виділення земельної ділянки.

Вказана правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.01.2019 у справі № 915/1376/17.

Так, матеріали справи не містять доказів того, що на земельній ділянці, яка у 2016 році передавалась ТОВ «Естетик-1» в оренду за договором №11202, були розташовані будь-які об`єкти нерухомого майна.

Виходячи з умов Договору оренди, земельна ділянка була надана ТОВ «Естетик-1» виключно для обслуговування логістичного центру з автостоянкою по Херсонському шосе ріг вул. Будівельників за умови збереження зелених насаджень без права забудови та оформлення права власності на нерухоме майно.

Зокрема, п.5.3 Договору оренди передбачено, що на земельній ділянці не дозволяється діяльність, не пов`язана з її цільовим призначенням. Зміна цільового призначення земельної ділянки можлива лише в разі прийняття міською радою рішення про затвердження проекту відведення земельної ділянки у зв`язку зі зміною цільового призначення земельної ділянки та внесення відповідних змін до договору. Роботи по розробці проекту відведення сплачує орендар.

Надана в оренду земельна ділянка має низку обмежень у її використанні, передавалася вільною від забудови та за умови збереження зелених насаджень, і мала повертатися з оренди також вільною від будь-яких споруд. У переліку прав орендаря, наведених в розділі 9 Договору оренди, відсутні положення, які б передбачали можливість здійснення будівництва нових об`єктів на земельній ділянці. Докази внесення змін до Договору оренди чи зміни цільового призначення орендованої земельної ділянки відповідачами не надавалися.

Таким чином, Миколаївська міська рада надавала ТОВ «Естетик-1» земельну ділянку в оренду без права здійснення забудови на земельній ділянці та без права оформлення права власності на нерухоме майно.

Отже, є вірним висновок суду першої інстанції, що ТОВ «Естетик-1» здійснено самочинне будівництво нерухомого майна на орендованій земельній ділянці, оскільки земельна ділянка не була відведена для забудови, а надавалась відповідачу-2 виключно для обслуговування логістичного центру з автостоянкою по Херсонському шосе ріг вул. Будівельників.

Згідно ч. 2 ст. 328 Цивільного Кодексу України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає підтвердженими обставини самочинного будівництва ТОВ «Естетик-1» нерухомості, яка у подальшому була відчужена ОСОБА_1 на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: по Херсонському шосе ріг вул. Будівельників, яка належить позивачу.

Частиною 2 ст.331 Цивільного Кодексу України визначено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Як вже було зазначено, ч.2 ст.376 Цивільного Кодексу України передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

У відповідності до ст.ст. 3, 169 та 172 Цивільного Кодекмсу України органи місцевого самоврядування є органами, через які територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов?язки як учасники цивільних відносин.

У відповідності до ст. 80 Земельного кодексу України суб?єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Так, земельна ділянка, яка передавалась ТОВ «Естетик-1» в оренду за договором №11202 належала та належить до земель комунальної власності територіальної громади м.Миколаєва, розпорядження якими здійснює Миколаївська міська рада, що не оспорюється сторонами.

Отже, позивач як орган, через який територіальна громада м.Миколаєва здійснює своє право власності, уповноважений здійснювати функції власника земельної ділянки, зокрема вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Згідно ч.1 статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ст. 16, 203, 215 Цивільного Кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначено "недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19) від 04 вересня 2018 року вказано, що "ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту)".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 442/302/17 (провадження №61-20491св19) зазначено, що "задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача). Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними договорів про відчуження майна".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року в справі № 509/11/17 (провадження № 61-268св21) зазначено, що "визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2021 року у справі №200/2192/18 (провадження № 61-19765св19) вказано, що "враховуючи, що об`єкт незавершеного будівництва, який є предметом спору у цій справі, є об`єктом самочинного будівництва, то ефективним способом захисту порушених прав Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такого будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. При цьому обставина щодо державної реєстрації права власності на цей об`єкт не спростовує факт самочинності зведення цього нерухомого майна, та наявності підстав для застосування статті 376 ЦК України".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18) зроблено висновок, що "за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи".

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 910/27779/14.

Системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 10.05.2019, скасування державної реєстрації права власності та припинення за ТОВ "Естетик-1" права власності на логістичний центр з автостоянкою загальною площею 13,6 кв.м., що знаходиться за адресою: Херсонське шосе,1г, м.Миколаїв, Миколаївська область, а також про скасування державної реєстрації права власності та припинення за ОСОБА_1 права власності на логістичний центр з автостоянкою загальною площею 13,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , задоволенню не підлягають, а ефективним способом захисту прав позивача як власника земельної ділянки є виключно позов про усунення перешкод в користуванні нею.

Так, ч.1 ст.317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Захист права власності - це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), по-друге - застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.

З урахуванням наведених положень законодавства власник має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Подібний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 30 липня 2019 року у справі №926/3881/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №924/1220/17 (провадження № 12-26гс19).

Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов`язально-правові засоби захисту права власності.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов`язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.

Зобов`язально-правові позови базуються, як правило, на договорах, але можуть ґрунтуватися і на недоговірних зобов`язаннях.

Предметом негаторного позову є вимога власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Отже, право власності як абсолютне право має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення. Тому встановлення саме зазначених обставин належить до предмета доказування у справах за такими позовами. Подібний за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №909/392/19.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №910/1310/19 викладено правовий висновок про те, що умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).

Близькі за змістом висновки щодо застосування норм права викладені в постановах Верховного Суду від 30 липня 2019 року у справі №926/3881/17, від 07 квітня 2021 року у справі №308/13730/15, від 29 жовтня 2021 року у справі №916/1769/20.

Однією з умов застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в разі наявності таких відносин здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів (аналогічний за змістом правовий висновок наведено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №522/1029/18, постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі №916/1666/18).

Так, судовими рішеннями у справі №915/1305/18 було встановлено, що строк дії Договору оренди землі №11202 від 10.10.2016, укладений між Миколаївською міською радою та ТОВ «Естетик-1», визначено сторонами до 10.10.2019.

Також у вказаній справі було встановлено, що 10.05.2019 року (день купівлі-продажу нерухомості) у відповідача - ТОВ «Естетик-1» автоматично припинилося, а у ОСОБА_1 автоматично виникло право користування (оренди) спірною земельною ділянкою. При цьому, договір оренди землі від 10.10.2016 року № 11202, укладений між Миколаївською міською радою, м.Миколаїв, як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Естетик-1", м.Миколаїв, як орендарем, не припинив 10.05.2019 дію в цілому, в цей день відбулася заміна сторони в зобов`язанні, а саме орендаря, з Товариства з обмеженою відповідальністю "Естетик-1" на ОСОБА_1 . Отже, право оренди земельної ділянки загальною площею 1170 кв.м., кадастровий № 4810136900:02:002:0095, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Естетик-1" припинилося.

Так, згідно умов Договору оренди землі №11202, орендар який має намір скористатись переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний письмово повідомити про це орендаря за шість місяців до спливу строку цього Договору, тобто до 10.04.2019.

Матеріали справи не містять доказів того, що ТОВ «Естетик-1» (до моменту заміни сторони в зобов`язанні - 10.05.2019) зверталось до Миколаївської міської ради із заявою щодо продовження строку дії вказаного договору оренди землі.

Як зазначає позивач та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 лише 28.05.2019 звернулась до Миколаївської міської ради із заявою в якій просила переоформити земельну ділянку для обслуговування логістичного центру з автостоянкою по Херсонському шосе ріг вул. Будівельників площею 1170 кв.м., а не продовжити строк дії договору оренди.

Крім того, судовим рішенням у справі №915/1305/18 встановлено, що дія договору оренди землі №11202 від 10.10.2016 припинилася в зв`язку з закінченням строку його дії.

Враховуючи вищевикладене, договір оренди землі припинив свою дію 10.10.2019 року, у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Відповідно до п.7.1 Договору, у разі закінчення строку оренди, припинення або розірвання договору оренди, Орендар зобов`язаний повернути Орендодавцеві земельну ділянку вільну від споруд за актом приймання-передачі без відшкодування орендодавцем витрат орендаря, у тому числі вартості майна, з приведенням земельної ділянки у стан, придатний для подальшого використання.

У разі припинення або розірвання договору Орендар зобов`язаний повернути Орендодавцеві земельну ділянку, на умовах, визначених цим договором (ст. 34 Закону України "Про оренду землі" та п.11.7 Договору).

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, належна міській раді земельна ділянка у встановленому Договором порядку повернута не була.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що відповідач-1 займає означену земельну ділянку без відповідних правових підстав та наявності передбачених земельним законодавством документів, які підтверджують право власності чи користування наведеною ділянкою.

Відповідно до ч.1 ст. 319 Цивільного Кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У відповідності до ч. 1 ст. 321 Цивільного Кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 391 Цивільного Кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами 1, 2 ст. 152 Земельного Кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до п. б ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт. Оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, то відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки (п. 6.20 тп п.6.21 постанови КГС ВС від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що спірна земельна ділянка відповідно до приписів Земельного кодексу України підлягає поверненню власнику з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення земельної ділянки від розміщеного на ній майна, у тому числі будівель та споруд, відповідає обставинам спору та законодавству, що регулює дані правовідносини.

Посилання ОСОБА_1 , що остання не здійснювала забудови спірного об`єкту, на відміну від ТОВ «Естетик-1» та не може бути в даному випадку, саме під час вирішення цієї позовної вимоги, відповідачем по справі і звернення до суду з такою позовною вимогою є передчасним, колегія суддів вважає необґрунтованим та спростовується вищевикладеним.

Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині неналежного повідомлення останньої про розгляд справи по суті, з огляду на наступне.

Відповідно до частин другої четвертої статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Частиною одинадцятою статті 242 ГПК України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (частина шоста статті 242 ГПК України).

Згідно з частиною першою та пунктом 1 частини другої статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Отже, виходячи з системного аналізу наведених положень ГПК України, належне повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи є обов`язком суду, а відсутність на час проведення судового засідання в матеріалах справи доказів про належне повідомлення учасників справи про дату, час і місце розгляду справи - підставою для відкладення розгляду справи. При цьому, розгляд справи за відсутності учасників справи та інших осіб є можливим лише в разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час та місце судового засідання (подібний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 зі справи № 918/1478/14).

Протокольною ухвалою від 23.05.2023 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду справи по суті.

В матеріалах справи наявне рекомендоване поштове повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу, а саме ухвали суду першої інстанції від 23.05.2023 про те, що 04.07.2023 о 10:00 відбудеться судове засідання у справі №489/742/20.

З відповідного поштового повідомлення вбачається, що ухвала суду першої інстанції була отримана відповідачем-1м- 30.05.23 про що міститься відповідна відмітка.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку про дотримання місцевим господарським судом вимог ГПК України щодо належного повідомлення відповідача-1 про дату та час судового засідання та відхиляє доводи скаржника про позбавлення його можливості участі у даній справі в суді першої інстанції, як необґрунтовані та такі, що спростовуються матеріалами справи.

Щодо доводів Миколаївської міської ради про взаємопов`язаність, взаємозалежність та нерозривність заявлених позивачем вимог, а також про про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що вказує на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів зауважує, що внаслідок помилки або у зв`язку з невірним розумінням приписів законодавства, Миколаївська міська рада не вірно трактує вказаний ним у позові спосіб захисту порушеного права, оскільки з огляду на характер порушеного права, про який вказує Миколаївська міська рада, вказане не надасть можливість його захисту в обраний ним спосіб, оскільки належним способом захисту у даному випадку є виключно позов про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Інші доводи апеляційних скарг жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Приймаючи дане рішення, суд відповідно до ст. 86 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2023 по справі №489/742/20 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржене рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2023 по справі №489/742/20 підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянтів.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1.Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Миколаївської міської ради залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2023 у справі №489/742/20 залишити без змін.

Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови

складено та підписано

07.11.2023р.

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Я.Ф. Савицький

Суддя А.І. Ярош