Рішення

від 06.11.2023 по справі 501/5194/21

ІЛЛІЧІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу 06.11.2023

Справа № 501/5194/21

2/501/598/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2023 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі:

головуючого судді Пушкарського Д.В,

за участю:

секретаря судового засідання Тимко М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Іллічівського міського суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом», відокремленого структурного підрозділу «Українське вантажне бюро» Державного підприємства «Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом» (третя особа Незалежна профспілка працівників морського торгового порту «Чорноморськ») про визнання незаконним та скасування розпорядження №1 від 02.11.2021 «Щодо відсторонення від роботи працівників» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Іллічівського міського суду Одеської області з вище зазначеним позовом від 17.12.2021 (а.с.2-9), в якому з урахуванням змін та уточнень (а.с.96-104) просить:

- розпорядження відокремленого структурногопідрозділу «Українськевантажне бюро»Державного підприємства«Науково-досліднийпроектно-конструкторськийінститут морськогофлоту Україниз досліднимвиробництвом» за№1від 02.11.2021 в частині відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати визнати незаконним та скасувати;

- поновити ОСОБА_1 на роботі у відокремленому структурному підрозділі «Українське вантажне бюро» Державного підприємства «Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом» на посаді сторожа з умовами праці, які діяли на день відсторонення;

- стягнути з державного підприємства «Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 08.11.2021 по час постановлення рішення суду;

- стягнути з державного підприємства «Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі визначеному платіжними квитанціями;

- рішення суду у частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допустити до негайного виконання.

Позивач вважаєвказане розпорядженнянезаконними оскількив правовомуаспекті законодавчих норми закріпленота обумовлено процедуру відстороненняпрацівника відроботи,відповідно доякої виникненняправа уроботодавця навідсторонення працівникавід роботивідбувається тількипри наявностінеобґрунтованої відмовиособи заподанням відповідної,тобто уповноваженоїпосадової особидержавної санітарно-епідемологічноїслужби.Таким чином,в разінадання особоюобґрунтованої відмови,відсутні підставиу посадовихосіб державноїсанітарно-епідеміологічноїслужби для подання, а у роботодавця права на відсторонення працівника від роботи.

Враховуючи ту обставину, що 08.11.2021 позивачкою в усній формі було обґрунтовано свою відмову від щеплення та щодо незаконності дій збоку керівника структурного підрозділу та складено відповідний акт про незаконні дії стосовно її відсторонення від роботи, у керівникаВСП небуло законнихпідстав длязапровадження повідношенню донеї розпорядження№1від 02.11.2021 «Щодо відсторонення від роботи».

Відповідач надав до суду відзив на позов, в якому просить суд провадження по справі закрити (а.с.76-78), мотивуючи тим, що позивачем подано позовну заяву без додержання приписів ст.ст.175-177 ЦПК України, без додавання будь-яких доказів, що підтверджують обставини, якими обґрунтовуються позовні вимого та справа не підлягає розгляду в порядку Цивільно-процесуального кодексу України, тощо.

Представник третьої особи був належним чином сповіщений про день і час судового розгляду справи, однак до суду не з`явився, пояснення по суті предмету позову не надав, але надав заяву про залучення в якості співвідповідача по справі ДП «Науково дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом» (а.с.105-106).

Суд вивчивши доводи позивача та пояснення відповідача, дослідивши та перевіривши докази, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивачка працювала з 2014 року у відокремленому структурному підрозділі «Українське вантажне бюро» державного підприємства «Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом» сторожем.

02.11.2021 начальником підрозділу було видано розпорядження №1 відповідно до якого працівники підприємства з 08.11.2021 на період дії карантину, працівники, які не мають щеплення від гострої респіраторної хвороби СОVID-19 відсторонюються від роботи.

08.11.2021 позивачкою в усній формі було обґрунтовано свою відмову від щеплення та щодо незаконності дій з боку керівника структурного підрозділу та складено відповідний акт про незаконні дії стосовно її відсторонення від роботи.

30.11.2021 позивачкою було письмово обгрунтовано свою відмову від щеплення і направлено її поштою на ім`я керівника ВСП, яку він отримав 07.12.2021.

Згідно ст.3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно доКонституції України, цього Кодексу,Закону України"Проміжнародне приватнеправо",законів України,що визначаютьособливості розглядуокремих категорійсправ,а такожміжнародних договорів,згода наобов`язковість якихнадана ВерховноюРадою України. Якщоміжнародним договором,згода наобов`язковість якогонадана ВерховноюРадою України,передбачено іншіправила,ніж встановленіцим Кодексом,застосовуються правиламіжнародного договоруУкраїни. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) а саме рішенням від 08 квітня 2021року у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (Vaviicka and Others v. hte Czech Republik (GC), заява № 47621/13,і 5 інших) ЄСПЛ вкотре зазначив, що обов`язковість щеплення є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване ст.8 Конвенції. Разом з тим, щоб визначити, чи призвело таке втручання до порушення ст.8 Конвенції, суд повинен обґрунтувати доцільність і виправданість таких дій відповідно до абзацу другого цієї статті, тобто встановити: 1)Чиє втручання виправданим «відповідно до закону»; 2)Чи має воно на меті законні цілі; 3)Чи були вони виправдані в демократичному суспільстві».

Як зазначає ЄСПЛ, оспорюване втручання мало б опиратися на національне законодавство. Водночас закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю (наприклад, рішення від 15 листопада 2016 року у справі «Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки» (Dubska and Krejzova v. hte Czech Republik (GC), заява № 28859/11 і № 28473/12)).

Таким чином, Європейський суду з прав людини (ЄСПЛ)наголошує,що оспорюване втручання має опиратися на національне законодавство, яке водночас повинно бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю.

Конституція Україниєзакономнайвищої юридичної сили. Закониі інші нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції.

Конституціяєзакономпрямої дії (ст.8 Конституції України).

В зазначених тезах узагальнений змістверховенство права, яке забезпечується шляхом встановлення юридичної сили нормКонституції, зокрема щодо прав людини і громадянина, як домінуючими над змістом іншихзаконіві нормативно-правових актів (постанов уряду, наказів міністерств тощо). Тобто, якщо нормазаконучи нормативно-правового акту суперечить норміКонституції України, для правильного правозастосування слід використовувати нормуКонституції.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.(ст. 19 Конституції України).

Таким чином, суд приходить до висновку, що без будь-яких застережень та незалежно від будь-яких цілей, причин чи суспільного або особистого інтересу, всі органи і посадові особи держави Україна повинні діяти строго у відповідності доКонституціїта не мають повноважень виходити за межі нормКонституції, навіть якщо вони керуютьсязаконом, оскількизаконтакож не має суперечитиКонституції.

При цьому, слід звернути увагу на наступне.

Відповідно до ст.147та п.2 ст.150 Конституції України, повноваження тлумачити змістКонституції Українита вирішувати питання відповідності законів України Конституції України, належить виключно Конституційному Суду України.

Відтак, будь-які органи чи посадові особи держави, крім Конституційного Суду України, не мають повноважень тлумачити зміст законодавства.

Також, слід звернути увагу, на практику правозастосування.

Так, відповідно доПостанови Пленуму Верховного Суду України за №9 від 01.11.1996 року Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя, у разі, якщо діючий закон чи нормативно-правовий акт суперечитьКонституції Українив усіх необхідних випадках слід безпосередньо застосовуватиКонституціюяк акт прямої дії.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст.19 Конституції України).

Ніхто не зобов`язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність (ст.60 Конституції України).

Із наведених норм вбачається, що акти і норми, які суперечатьКонституції, заборонено видавати та виконувати. При чому відповідальність настає як за видання, так і за виконання незаконного розпорядження.

Виходячи із змістуКонституції України(норми наведені вище), карантин в Україні, що введений органом влади шляхом видання нормативно-правового (підзаконного) акту, повинен суворо відповідатизакону і Конституції. Основним аспектом законності, поряд із змістом акту, є строге дотримання встановленої законом процедури, оскільки органи влади і їх посадові особи повинні діяти виключно в межах повноважень, встановленихзаконом і Конституцією.

Не може вважатись законним акт, навіть правильний за змістом, який виданий із порушенням процедури, оскільки в такому випадку будуть невільовані норми верховенства права і буде порушений правопорядок.

Відповідно до ст.29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб карантин встановлюється і відміняється Кабінетом Міністрів України.

Проте Кабінетом Міністрів України не є абсолютно вільним в цьому питанні - це повноваження Кабміну обмежене законом. Це обмеження полягає у встановленні жорсткої і безальтернативної процедури.

Зазначена статтяЗаконувстановлює, що питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.

В свою чергу, головний державний санітарний лікар, також, не є абсолютно вільним в цьому питанні. Його повноваження на ініціювання карантину, виникають лише в тому випадку, коли в Україні вже введено надзвичайний стан, підпункт й)частини 1 статті 40 Закону України«Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» у відповідності доповноважень головного державного санітарного лікаря Українивстановлює:

У разі введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму надзвичайного стану вносить центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, обґрунтоване подання для прийняття рішення щодо звернення до Кабінету Міністрів України з пропозицією про встановлення карантину.

Відтак, законною і такою, що не суперечитьКонституції Україниє наступна процедура введення в Україні карантину:

Президент видає Указ про введення надзвичайного стану. Верховна Рада затверджує цей Указ. Указ набуває чинності. Головний санітарний лікар подає в Міністерство охорони здоров`я України подання щодо звернення до Кабінету Міністрів України з пропозицією про встановлення карантину. Міністерство охорони здоров`я України порушує перед Кабінетом Міністрів України питання про встановлення карантину. Кабінет Міністрів України встановлює карантин. Карантин набуває чинності.

При цьому, всі чотири дії є обов`язковими і хронологічними. Тобто, до виконання першої та другої дії, четверта відбутись не може.

Окрім того, у відповідності до правової позиції Конституційного Суду України, яка викладені у рішенні великої палати КС України від 28.08.2020р. по справі за №1-14/2020(230/20), за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови КМ України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частини першої, третьої ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев`ятого п. 2 розділ ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020р.» зазначається, що згідно зі ст. 64 Конституції України, права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені24,25,27, 28,29, 40,47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Конституційний Суд України наголосив, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України.

Таке обмеження може встановлюватися виключно законом актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить ст.ст. 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

За змістомст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка згідно з частиною першоюстатті 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства України, та яка визначає, що користування правами та свободами, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Відповідно до ст.22 Конституції України, Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно до ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

За змістомст.28Конституції України, ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Відповідно до п.3 ст.281Цивільного кодексуУкраїни : «Медичні, наукові та інші досліди можуть проводитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою».

Відповідно до ст.12Закону України «Прозахист населеннявід інфекційниххвороб»,та ст.ст.42,43 Закону України«Основи законодавстваУкраїни проохорону здоров`я», передумовою будь-якого медичного втручання є отримання відповідної на те інформованої згоди пацієнта (по дітям до 15 років законних представників (батьків)).

Дослідивши накази МОЗ України за №1599 від 29.07.2021р., № 1709 від 10.08.2021р., № 2148 від 04.10.2021р «Про затвердження суттєвих поправок до клінічного випробування лікарських засобів, призначених для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію короновірусної хвороби СОVID-19», коротких характеристик лікарських засобів ВООЗ вбачається, що лікарські засоби від короновірусної хвороби СОVID -19 на той час знаходились в процесі клінічного випробовування з метою їх дослідження для оцінки на ефективність та безпечність.

Таким чином, в сенсі ст.ст.3, 28 Конституції України, щеплення будь-ким лікарським засобом від короновірусної хвороби СОVID-19 без вільної згоди позивача з застосуванням будь-яких засобів примусу є протизаконним.

Відповідно до ст.43 Конституції України,кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Згідно з ст.46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

В сенсі ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та календарю профілактичних щеплень в Україні затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 №595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 11.08.2014 №551), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2014 року за №1237/26014 до профілактичних та обов`язкових щеплень, що включаються до календаря щеплень, відносяться щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу.

Отже, зазначенні норми матеріального права на час видання відповідачем спірного розпорядження містили вичерпний перелік обов`язкових захворювань, які на підставі цих норм включені до календарю профілактичних щеплень в Україні, а щеплення проти СОVID -19 не відноситься до переліку профілактичних та обов`язкових щеплень визначених Законом і не може бути підставою для відсторонення від роботи особи вразі її обґрунтованої відмови від участі в експериментальному щеплені проти СОVID-19.

Окрім того, відповідно до ч.2 ст.12 Закону України «Про захистнаселення відінфекційних хвороб» у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Таким чином відсторонення працівників в разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень від інфекційних хвороб до яких віднесено Законом дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, відбувається тільки у порядку, встановленому ЗАКОНОМ, а не підзаконним актом,втому числі локальної дії.

Так відповідно до ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», передбачено, що профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими.

Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Відтак, в правовому аспекті цієї норми закріплено та обумовлено процедуру відсторонення працівника від роботи, відповідно до якої виникнення права у роботодавця на відсторонення працівника від роботи відбувається тільки при наявності необґрунтованої відмови особи за поданням відповідної, тобто уповноваженої посадової особи державної санітарно-епідемологічної служби.

Таким чином,в разінадання працівникомобґрунтованої відмови,відсутні підставиу посадовихосіб державноїсанітарно-епідеміологічноїслужби для подання, а у роботодавця права на відсторонення працівника від роботи.

Окрім того, Закон не містить, поняття необґрунтована відмова від щеплення, як і не містить вказівок в якому вигляді подається зазначена відмова і в який орган.

Відтак, особа на свій розсуд обирає форму відмови та орган для її подання і жодна посадова особа, у зв`язку з відсутністю в Законі поняття необґрунтованої відмови немає права надавати їй будь-яку кваліфікацію, так як сама відмова в межах права повинна містити лише ознаки письмового чи усного обґрунтування.

08.11.2021 позивачкою в усній формі було обґрунтовано свою відмову від щеплення та щодо незаконності дій збоку керівника структурного підрозділу та складено відповідний акт про незаконні дії стосовно мого відсторонення від роботи.

30.11.2021 позивачкою було письмово обгрунтовано свою відмову від щеплення і направлено її поштою на ім`я керівника ВСП, яку він отримав 07.12.2021 (а.с.14-17,19).

Тому, у відповідача не було законних підстав, для видання спірного розпорядження про відсторонення від роботи позивача без збереження заробітної плати.

Відповідно до змісту ст.8 Закону України «Про захист персональних даних», особисті немайнові права на персональні дані, які має кожна фізична особа, є невід`ємними і непорушними.

Згідно зі ст.391 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я», пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні.

Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

Як зазначено в спірному розпорядженні №1 від 02.11.2021 підставою про відсторонення є відмова надання позивачкою персональної медичної інформації у вигляді документу, який підтверджує наявність клінічного застосування на неї лікарського засобу у вигляді ін`єкції від СОVID-9, або проти показань до його застосування.

Що, в сенсі вище зазначених норм Закону є не правомірним і не може бути підставою для відсторонення від роботи здорової людини.

Адже у відповідності до ст.46 КЗпП України, відмова працівника про надання конфіденційної медичної інформації не може бути підставою для відсторонення від роботи, як і не може бути підставою для відсторонення обґрунтована відмова працівника від обов`язкових профілактичних щеплень та від участі у випробовувані лікарських засобів.

Таким чином суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволеною в повному обсязі.

Відповідно до змісту ст.235 КЗпП України, У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Таким чином у відповідності до зазначеної норми матеріального права, порушені права працівника незаконними діями роботодавця (звільнення, переведення, відсторонення тощо) підлягають захисту шляхом їх поновлення та стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно п.5 Постанови КМ України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» за №100 від 08.1995 зі змінами, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п.8 вищезазначеної Постанови, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів(годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так відповідно до довідки про заробітну плату позивача від 12.11.2021р. за №8, середній заробіток позивачки за час вимушеного прогулу складає:

Вересень 2021р. з/п. 6000 грн., в жовтні 2021р. з/п 6000 грн.

Середньо місячна заробітна плата складає: 6000 (6000+6000) : 2

В вересні 2021р. було 20р/з, в жовтні 2021р. було 20 р/з, загальна кількість р/з складає: 40 р/з. (20+20)

Середня кількість робочих змін складає: 20 р/з. (40:2)

Середньоденний заробіток працівника складає: 6000:20 = 300грн.

Загальна кількість робочих змін за час вимушеного прогулу з 08.11.2021 по 08.12.2021 складає 20 р/з.

09.12.2021 відповідачем було прийнято наказ №20 «Про звільнення позивачки» за п.4 ст.40 за прогули без поважних причин.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу слід рахувати з 08.11.2021 по 08.12.2021, що складає 300 х 20 = 6000 грн.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 6000,00 грн.

Статтею 141ЦПК Українипередбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1812,00 грн.

Враховуючи, що позов підлягає задоволенню, то відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути на користь позивача сплачений судовий збір.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом», відокремленого структурного підрозділу «Українське вантажне бюро» Державного підприємства «Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом» (третя особа Незалежна профспілка працівників морського торгового порту «Чорноморськ») про визнання незаконним та скасування розпорядження №1 від 02.11.2021 «Щодо відсторонення від роботи працівників» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - задовольнити частково.

Визнати незаконнимта скасувати розпорядження відокремленого структурногопідрозділу «Українськевантажне бюро»Державного підприємства«Науково-досліднийпроектно-конструкторськийінститут морськогофлоту Україниз досліднимвиробництвом» за№1від 02.11.2021 в частині відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати.

Поновити ОСОБА_1 на роботі у відокремленому структурному підрозділі «Українське вантажне бюро» Державного підприємства «Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом» на посаді сторожа з умовами праці, які діяли на день відсторонення.

Стягнути з державного підприємства «Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 08.11.2021 по 08.12.2021 в розмірі 6000,00 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1812,00 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом» на користь держави судовий збір в розмірі 908,00 грн.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя