Рішення

від 30.10.2023 по справі 910/7240/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.10.2023Справа № 910/7240/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ламан Шипінг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Люмінарія Україна"

про стягнення заборгованості у сумі 417 975,79 грн.

Представники сторін:

від позивача: Сиротко М.В., ордер серія ВН № 1258909;

від відповідача: Іванова Н.С., ордер серія АА № 1181499; Хміль А.В., керівник.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ламан Шипінг» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю «Люмінарія Україна» про стягнення заборгованості у сумі 417 975,79 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором на транспортно-експедиційне обслуговування № 2020/07/15 від 15.07.2020, в частині здійснення розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 судом залишено позовну заяву без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви - протягом десяти днів з дня вручення ухвали суду та спосіб їх усунення.

25.05.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26.06.2023.

У судове засідання 26.06.2023 представники сторін з`явились, представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 24.07.2023.

28.06.2023 представником відповідача подано відзив на позовну заяву.

12.07.2023 представником позивача подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

24.07.2023 представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, відповідь на відзив та клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

24.07.2023 представником відповідача подано заперечення.

У судове засідання 24.07.2023 представники сторін з`явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 04.09.2023.

28.08.2023 представником позивача подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

01.09.2023 представником позивача подано заяву про зміну предмету позову, клопотання про долучення документів до матеріалів справи, відзив на заперечення.

04.09.2023 представником позивача подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У судове засідання 04.09.2023 представники сторін з`явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 11.09.2023.

11.09.2023 представником відповідача подано письмові заперечення щодо долучення доказів.

У судове засідання 11.09.2023 представники відповідача з`явились, представник позивача не з`явився, про час, дату та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи, клопотань про відкладення судового засідання не подавав.

Розглянувши у судовому засіданні заяву позивача про зміну предмету позову, суд дійшов висновку про те, що заява позивача про зміну предмету позову не підлягає прийняттю до розгляду, з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 46 ГПК України унормовано, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 ГПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу:

1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу;

2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;

3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

Звертаючись до суду із заявою про зміну предмету позову, позивач заявляє нову вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 30 496,25 грн., якої як вбачається з позовної заяви, позивачем не заявлялось.

Таким чином, із поданої заяви вбачається заявлення нових вимог, які не були заявлені у позовній заяві, із наведенням їх обґрунтуванням, тобто фактично йдеться про подання іншого позову.

В свою чергу, згідно з частиною 3 ст. 46 ГПК України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

З приписів ч. 1 ст. 46 ГПК України вбачається, що позивач може подати або заяву про зміну предмету позову, або про зміну підстав позову, одночасна зміну предмета і підстав позову процесуальним кодексом не передбачено.

В свою чергу, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Таким чином, у якості заяви про зміну предмету позову позивачем фактично заявлено новий позов з інших підстав та іншим предметом, оскільки при подані заяви про зміну предмету позову, позивач не тільки змінив свої позовні вимоги, тобто змінив предмет позову, але й обґрунтував свої вимоги новими обставинами, що свідчить про зміну підстав позову.

Відтак, оскільки подана позивачем заява про зміну предмету позову за своєю правовою природою є новою позовною заявою, яка направлена на одночасну зміну предмету та підстав позову, така заява суперечить приписам ч. 3 ст. 46 ГПК України.

Також, заслухавши пояснення представників відповідача, суд не приймає до розгляду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, подане представником позивача 01.09.2023, з огляду на наступне.

Частинами 2 та 3 ст. 164 ГПК України унормовано, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

У разі необхідності до позовної заяви додається клопотання про призначення експертизи, витребування доказів тощо.

Згідно з ч. 2 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 ГПК України).

Жодних причин неможливості подання доказів у встановлений строк, що не залежали від позивача, останнім до клопотання, поданого 01.09.2023 через відділ діловодства суду, не додано.

Приписами ч. 8 ст. 80 ГПК України визначено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Враховуючи наведені приписи процесуального закону, докази, подані позивачем 01.09.2023 судом до розгляду не приймаються.

Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження, та зокрема, у підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, та відсутності будь-яких посилань на можливість надання нових доказів, в зв`язку з чим відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.10.2023.

28.09.2023 представником позивача подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У судове засідання 02.10.2023 представники сторін з`явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 23.10.2023.

12.10.2023 представником позивача подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У судове засідання 23.10.2023 представники сторін з`явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 30.10.2023.

24.10.2023 представником позивача подано клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У судове засідання 30.10.2023 представники сторін з`явились.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представники відповідача проти позову заперечили, з підстав викладених у відзиві.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 30.10.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

15 липня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ламан Шипінг» (далі - експедитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Люмінарія Україна» (далі - клієнт, відповідач) укладено Договір на транспортно-експедиторське обслуговування (далі - Договір), за умовами якого клієнт доручає, а експедитор зобов`язується організувати за рахунок клієнта транспортно-експедиторське обслуговування (ТЕО), перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів територією України та в міжнародному сполученні, а також надання інших транспортно-експедиторських послуг клієнту за погодженням сторін.

Умови перевезення, вид вантажу, вид транспорту, вартість послуг експедитора та інші умови, пов`язані з виконанням цього Договору, встановлюються за погодженням сторін (п. 1.2 Договору).

Пунктом 1.3 Договору узгоджено, що під кожне конкретне перевезення клієнт надає експедитору заявку, в якій вказується найменування та кількість вантажу, маршрут перевезення (порт завантаження, порт розвантаження, місце доставки вантажу), заплановану дату надання вантажу відправником, тип транспортного засобу, дані про вантажовідправника та вантажоодержувача та іншу необхідну інформацію, що стосується організації ТЕО. Заявка подається до початку навантаження та готовності вантажу до перевезення.

У відповідності до п. 2.1.1 Договору експедитор зобов`язується за плату та за рахунок клієнта організувати перевезення його вантажів на умовах, погоджених сторонами, а також надавати інші послуги клієнту за погодженням сторін, у тому числі митне оформлення вантажу. За необхідності для виконання свої обов`язків за Договором, укладати від свого імені Договори з транспортними організаціями, контейнерними лініями, автомобільними перевізниками, складами зберігання та іншими організаціями. Документом що підтверджує наявність та зміст такого договору з транспортними організаціями, є транспортний документ - коносамент, автомобільна накладна, авіа накладна або залізнична накладна.

Також, відповідно до п. 2.1.6 Договору експедитор зобов`язується після надання послуг скласти акт виконаних робіт (наданих послуг) та надати клієнту.

Згідно з п. 3.1.9 та п. 3.1.12 Договору клієнт зобов`язується вчасно оплачувати послуги експедитора; підписати та відправити експедитору акт виконаних робіт (послуг) протягом 3 банківських днів з моменту його отримання, або надати протягом п`яти робочих днів мотивовану відмову Після закінчення зазначеного строку та неотримання Акту виконаних робіт (послуг) або обґрунтованої відмови, такий Акт і послуги вважаються прийнятими та підтвердженими сторонами.

У відповідності до п. 4.1.1 Договору перелік послуг, а також вартість послуг експедитора встановлюються за погодженням сторін.

За умовами п. 4.1.3 Договору клієнт оплачує при перевезенні вантажу морським сполученням у режимі імпорт - платежі за послуги з перевезення вантажу та супутні витрати, пов`язані з таким перевезенням (навантаження та/або розвантаження вантажу, агентський, портовий збір тощо) протягом 3 банківських днів з моменту виставлення/видачі експедитором рахунку, але до вивезення вантажу з порту призначення.

За виставленим рахунком експедитора клієнт оплачує за внутрішньопортове зберігання вантажу, використання інфраструктури порту/терміналу, згідно з тарифами, встановленими портом та/або контейнерними операторами, які офіційно здійснюють свою діяльність на території зазначених портів. При цьому, експедитор залишає за собою право зобов`язати клієнта шляхом виставлення рахунку, здійснити передоплату за послуги, пов`язані з тривалим перебуванням вантажу в порту/на терміналі, який знаходиться в порту/терміналі понад безоплатний період зберігання вантажів (у контейнерах), встановлений відповідно до умов порту/терміналу/агента контейнерної лінії, у тому числі за послуги зі зберігання вантажу (в т.ч. у контейнері) та штраф за наднормативне використання контейнера (демередж) тощо, до моменту вивезення вантажу з порту/терміналу.

Пунктом 4.1.6 Договору узгоджено, що виконані послуги оформлюються актом виконаних робіт (наданих послуг) та рахунком експедитора.

Плата експедитору вказується у додатках до цього Договору. Такий додаток може мати вигляд додаткової угоди, заявки клієнта, акту виконаних робіт (наданих послуг), рахунку експедитора, погодженого гарантійного листа (п. 4.1.7 Договору).

Відповідно до п. 4.4 Договору у випадку морського перевезення вантажу споживачем послуги морського перевезення є клієнт, який надає експедитору коносамент як підтвердження наявності договору морського перевезення, на підставі якого експедитор здійснює внутрішньопортове експедирування. Експедитор зобов`язується переказати грошові кошти за послуги, пов`язані з морським перевезенням вантажу, організатору такого перевезення. Сума, сплачена за морське перевезення вантажу, перераховується виходячи з договору морського перевезення (коносамент) з клієнтом. Відповідальність за виконання морського перевезення перед клієнтом несе морський перевізник згідно з умовами коносаменту.

Згідно з п. 4.6 Договору усі штраф та ціни, зазначені щодо виконання цього Договору у доларах США, сплачуються у гривнях за курсом, узгодженим сторонами у заявці. У разі значного відхилення узгодженого курсу від офіційного курсу НБУ, у період надання послуг, узгоджений курс підлягає перегляду на вимогу експедитора.

У пункті 5.3.5 Договору узгоджено, що клієнт сплачує штраф за користування контейнерним обладнанням понад встановлений термін (демередж), відповідно до умов судноплавної лінії (її агента), яка надала контейнер.

Строк дії Договору встановлюється з моменту його підписання обома сторонами та до кінця календарного року. За відсутності пропозиції про розірвання цього Договору за 20 днів до календарного року такий Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік (п. 7.1 Договору).

На виконання умов Договору позивачем було організовано для відповідача перевезення вантажу в контейнері № TRLU7428636 морським та автомобільним транспортом за маршрутом: порт завантаження - Німбо, Китай; порт розвантаження - м. Стамбул, Туреччина; пункт доставки - Україна, що підтверджується коносаментом № S0121124492 та міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) № 242119.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що виставив відповідачу рахунок-фактуру № LS-4448184 від 06.09.2022 на суму 315 209,02 грн. за понаднормативне використання контейнерного обладнання (демередж) та звернувся до відповідача із Листом вих. № 74025/20 від 07.11.2022, у якому позивач повідомив про наявність заборгованості перед позивачем та необхідність сплатити суму боргу за рахунком LS-4448184 від 06.09.2022, у відповідь на який, відповідач надав Відповідь вих. № 261222/1 від 26.12.2022, у якій зазначив, що рахунок-фактура № LS-4434694 від 17.05.2022 за морське перевезення на суму 505 556,01 грн. оплачено 18.05.2022 згідно платіжного доручення № 743, рахунок-фактура № LS-4435578 від 26.05.2022 на суму 182 000,00 грн., оплачено згідно платіжного доручення № 753 від 08.06.2022 та рахунок-фактуру № LS-4435610 від 27.05.2022 на суму 4 520,75 грн. за послуги митного брокера оплачено згідно платіжного доручення № 749 від 01.06.2022.

Надалі позивач звернувся до відповідача із Претензією вих..75311/20 від 11.01.2023, у якій вимагав сплатити заборгованість у розмірі 315 209,02 грн. та пеню у розмірі 54 837,73 грн., на яку відповідач надав Відповідь вих. № 270223/1 від 27.02.2023, у якій зазначив, що усі зобов`язання які пов`язані з доставкою вантажу у контейнері № TRLU7428636/40 НС, ТОВ «Люмінарія Україна» виконало вчасно та в повному обсязі, на яку позивач надав Заперечення вих. № 76402/20 від 31.03.2023, у яких зазначив про необхідність негайного виконання зобов`язань за Договором.

У зв`язку з викладеним, позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 315 209,02 грн., а також пеню у розмірі 102 766,77 грн.

Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву зазначає, що 30 грудня 2021 року звернувся до відповідача з проханням надати послуги ТЕО щодо перевезення вантажу - 1443 картонних коробки в яких знаходились світлодіодні світильники. Перевезення вантажу здійснювалось суднохідною лінією «ONE OCEAN NETWORK EXPRESS», про що повідомила відповідача менеджер позивача. На виконання ТЕО позивачем був наданий відповідачу морський коносамент SO 121124492 з маршрутом Шекоу, Китай - Одеса, Україна, який був надісланий на електронну пошту 19 січня 2022 року. Згідно морського коносаменту SO 1211124492 - морським перевізником є Hunicorn shipping со., ltd. 11.02.2022 менеджер позивача направила відповідачу у месенджері What's арр лист-повідомлення від 11 лютого 2022 року про зміну дати відправки судна, оскільки через великий потік контейнерів суднохідна лінія не змогла завантажити на судно 23.01.2022 контейнер з вантажем відповідача та попередила про те, що відправка контейнеру відбудеться 27.02.2022 з орієнтовним часом прибуття 28.03.2022 та додатково надала лист від суднохідної ліні «ONE OCEAN NETWORK EXPRESS», яка перевозила вантаж відповідача. Таким чином, відповідач зазначає, що суднохідною лінією, яка перевозила вантаж є саме «ONE OCEAN NETWORK EXPRESS», яка і надавала контейнерне обладнання для перевезення вантажу TRLU 7428636'HQ, а не SLT TRANS LOGISTIC Sp.o.o. про яке вказує позивач у своїй позовній заяві, що також підтверджується відповіддю на Лист позивача від 15.06.2023 компанією-вантажовідправником MAYSUN EN TERPRJSE LTD, яка вказана у морському коносаменті SO 121124492, у якій вказано, що компанією перевізником була HUNICORN SHIPPING CO., LTD, а суднохідною лінією, яка перевозила вантаж є саме ONE OCEAN NETWORK EXPRESS, яка є власником контейнера TRLU 7428636'HQ.

Також, відповідач зазначає, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що сторонами погоджувались нормативний термін використання контейнерного обладнання, та під час погодження умов перевезення з відповідачем не позивачем не надано жодних умов та тарифів за використання контейнерного обладнання понад встановлений строк.

При цьому, відповідач зазначає, що як вбачається з відомостей, які містяться у CMR № 242119 на яку посилається позивач як на доказ понаднормового використання контейнерного обладнання відповідачем, ввезення вантажу відповідача здійснювалось у картонних коробках у кількості 1443 шт., що підтверджується п. 6-9 CMR № 242119, а отже в подальшому перевезення не здійснювалось в контейнері, який не розмитнювався та не потрапляв на територію України.

Як зазначає відповідач, позивач у своїй позовній заяві жодним чином не визначає період за який позивач здійснював понаднормове використання контейнеру, а лише надає рахунок-фактуру на його сплату № LS-4448184 від 06.09.22, направлений 22.11.22 відповідачу в електронному вигляді за допомогою системи «M.E.Doc», при цьому, вантаж одержано відповідачем 31.05.2022, а рахунок виставлений через 4 місяці після доставки вантажу та при цьому, без будь-яких доказів перебування саме у відповідача контейнерного обладнання TRLU 7428636'HQ.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Статтею 316 ГК України визначено, що за договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням.

Отже, транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на організацію процесу перевезення вантажів. Експедитор є таким суб`єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню процесу вантажів. Експедитором може бути, як суб`єкт господарювання (транспортно-експедиційна організація), так і безпосередньо перевізник. Транспортне експедирування - це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях.

Основні умови здійснення транспортно-експедиційного обслуговування зовнішньоторговельних і транзитних вантажів визначено у Законі України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності.

Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору: для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; для юридичних осіб - нерезидентів України: найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для фізичних осіб - громадян України: прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; для фізичних осіб - іноземців, осіб без громадянства: прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), адресу місця проживання за межами України; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов`язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У разі залучення експедитором до виконання його зобов`язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

За договором транспортного експедирування експедитор може організувати перевезення за одним товарно-транспортним документом вантажів кількох різних клієнтів, які прямують з одного пункту відправлення та/чи в один пункт призначення, за умови, що експедитор виступає від імені усіх цих клієнтів як вантажовідправник та/чи вантажоодержувач.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.

Так, пунктом 1.3 Договору сторонами узгоджено, що під кожне конкретне перевезення клієнт надає експедитору заявку, в якій вказується найменування та кількість вантажу, маршрут перевезення (порт завантаження, порт розвантаження, місце доставки вантажу), заплановану дату надання вантажу відправником, тип транспортного засобу, дані про вантажовідправника та вантажоодержувача та іншу необхідну інформацію, що стосується організації ТЕО. Заявка подається до початку навантаження та готовності вантажу до перевезення.

При цьому, відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами, за визначенням ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Однак, жодних доказів узгодження сторонами у відповідності до п. 1.3 Договору заявки, у якій в тому числі, сторонами узгоджувався би нормативний строк користування контейнером при спірному перевезенні, до матеріалів справи не надано.

За доводами позивача, відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу у відповідності до п. 5.3.5 Договору суму боргу у розмірі 315 209,02 грн. за понаднормативне використання контейнерного обладнання (демередж).

Відповідно до положень статті 10 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор має право, зокрема, на відшкодування в погоджених з клієнтом обсягах додаткових витрат, що виникли в нього при виконанні договору транспортного експедирування, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах клієнта.

Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування (ч. 2 ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»).

За умовами п. 4.1.3 Договору клієнт оплачує при перевезенні вантажу морським сполученням у режимі імпорт - платежі за послуги з перевезення вантажу та супутні витрати, пов`язані з таким перевезенням (навантаження та/або розвантаження вантажу, агентський, портовий збір тощо) протягом 3 банківських днів з моменту виставлення/видачі експедитором рахунку, але до вивезення вантажу з порту призначення.

За виставленим рахунок експедитора клієнт оплачує за внутрішньопортове зберігання вантажу, використання інфраструктури порту/терміналу, згідно з тарифами, встановленими портом та/або контейнерними операторами, які офіційно здійснюють свою діяльність на території зазначених портів. При цьому, експедитор залишає за собою право зобов`язати клієнта шляхом виставлення рахунку, здійснити передоплату за послуги, пов`язані з тривалим перебуванням вантажу в порту/на терміналі, який знаходиться в порту/терміналі понад безоплатний період зберігання вантажів (у контейнерах), встановлений відповідно до умов порту/терміналу/агента контейнерної лінії, у тому числі за послуги зі зберігання вантажу (в т.ч. у контейнері) та штраф за наднормативне використання контейнера (демередж) тощо, до моменту вивезення вантажу з порту/терміналу.

В свою чергу, у пункті 5.3.5 Договору узгоджено, що клієнт сплачує штраф за користування контейнерним обладнанням понад встановлений термін (демередж), відповідно до умов судноплавної лінії (її агента), яка надала контейнер.

Отже, за змістом наведених правових норм та умов договору відповідач зобов`язаний відшкодувати експедитору витрати, які заздалегідь погоджені з клієнтом та пов`язані із отриманням, оформленням і доставкою вантажу, тобто витрати, які понесені експедитором при виконанні договору транспортного експедирування.

Так, поняття «демередж» у морських контейнерних перевезеннях - це штрафні санкції (плата) за наднормативне (понад безкоштовного часу) використання контейнерного обладнання протягом періоду - з моменту вивантаження контейнера з судна до моменту вивозу його з терміналу.

«Детеншн» - штрафні санкції, що стягуються за наднормативне використання контейнера з моменту його вивезення з терміналу до моменту повернення порожнього контейнера до місця, узгодженого з власником контейнеру.

Контрсталія - це час, протягом якого судно після перебігу сталії, тобто строку, призначеного для виконання навантажувально-розвантажувальних робіт, затримується для завершення вантажних операцій.

Демередж не є платою за використання судна, оскільки в цей час судно стоїть на простої, тобто не використовується за його цільовим призначенням - переміщенням вантажу. Демередж не можна також поєднувати з фрахтом, тобто провізною платою, оскільки він сплачується не за переміщення вантажу, а за додатковий після закінчення терміну навантаження (розвантаження) час очікування судном закінчення вантажних робіт. Помилковим є і розуміння демереджу як відшкодування заздалегідь оцінених збитків, тому що ніяких збитків в цьому випадку не існує - сторони заздалегідь передбачають контрсталію і домовляються про додаткові зобов`язання у зв`язку з цим.

Отже, сплата демереджа є штрафною санкцією, яка застосовується до відправника або одержувача вантажу за простій судна протягом контрсталійного часу. Стягнення демереджу виключає можливість перевізника відшкодувати збитки, спричинені простоєм судна, тому демередж є виключною неустойкою.

Від демереджу слід відрізняти контейнерний демередж. Останній використовується в контейнерних перевезеннях і означає плату за простій контейнера. До контейнерного демереджу не застосовуються вищезгадані правила. Після розвантаження контейнера в порту, клієнт лінії зобов`язаний забрати свій вантаж і повернути очищений контейнер. Кожна лінія встановлює свій строк на повернення, цей строк називається «вільним часом» (free time). Контейнерний демередж це компенсація за затримку контейнера в порту або терміналі понад строк, встановлений вільним часом. Якщо клієнт забирає контейнер із порту, але не повертає його вчасно, то платить контейнерний детеншен. Контейнерний демередж та детеншен нараховуються за кожну добу відповідно до ставок лінії.

Для пред`явлення вимог щодо демереджу, потрібні такі документи: Інвойс, калькуляція демереджу (таймшит), нотіс про готовність судна (NOR), звіт про навантаження (Statement of Facts).

Водночас, жодного із перелічених документів, матеріали справи не містять.

Разом з тим, матеріали справи і не містять доказів того, що додаткові витрати, пов`язані із демереджем контейнера TRLU 7428636'HQ виникли з вини клієнта у зв`язку з простоєм такого контейнеру, зокрема у зв`язку з тривалим розвантаженням клієнтом такого контейнеру, тривалим неповерненням контейнеру клієнтом перевізнику, для його подальшого повернення.

Суд зазначає, що у відповідності до статті 10 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», експедитор має право, зокрема, на відшкодування в погоджених з клієнтом обсягах додаткових витрат, що виникли в нього при виконанні договору транспортного експедирування, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах клієнта.

Матеріали справи не містять доказів узгодженням сторонами як обсягу додаткових витрат, які виникли при виконанні позивачем своїх обов`язків в межах договору, у даному випадку витрат, пов`язаних із демереджем контейнеру TRLU 7428636'HQ, так і взагалі узгодження заявки у відповідності до п. 1.3 Договору у цілому, про що уже зазначалось судом.

Так, заявляючи вимогу про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 315 209,02 грн. за демередж контейнеру TRLU 7428636'HQ, позивач не надає суду доказів та підтвердження того, що сторонами було узгоджено як нормативний строк, протягом якого відповідач міг користуватись контейнером, так і строк, протягом якого відповідач зобов`язався повернути контейнер його власнику.

При цьому, суд враховує, що жодних доказів отримання відповідачем як клієнтом контейнеру TRLU 7428636'HQ після надходження його до порту та в подальшому користування таким контейнером, матеріали справи не містять, натомість з п. 6-9 CMR № 242119 вбачається, що перевезення з порту автомобільним транспортом здійснювалось не в контейнері, який при цьому, як вбачається з матеріалів справи не розмитнювався та не потрапляв на територію України.

Також у матеріалах справи відсутні документи на підставі яких здійснюється нарахування демереджу: калькуляція демереджу (таймшит), нотіс про готовність судна (NOR), звіт про навантаження.

Суд також враховує, що жодних доказів понесення експедитором, у відповідності до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» документально підтверджених витрат із демереджу контейнеру TRLU 7428636'HQ матеріали справи не містять.

Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту настання у відповідача обов`язку із сплати позивачу плати за демередж на підставі договору.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

При цьому, суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто, в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами належними та допустимими доказами, поданими у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.

Суд звертає увагу позивача, що відповідно до положень ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відтак, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Приписи ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду спору має бути встановлено не лише наявність підстав на які позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов є не обґрунтованим, оскільки позивачем належними, достовірними та допустимими доказами не доведено правомірності та законності позовних вимог, так само як і фактів порушення власних прав та інтересів відповідачем у справі.

Таким чином, позивач не довів перед судом відповідними засобами доказування наявності підстав для стягнення з відповідача заборгованості на підставі договору у розмірі 315 209,02 грн.

Суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення основної суми боргу, підстави для задоволення позову в частині стягнення 102 766,77 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов`язання у суду відсутні.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Витрати по сплаті судового покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 07.11.2023

Суддя О.А. Грєхова