Постанова

від 31.01.2024 по справі 910/7240/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2024 р. Справа№ 910/7240/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Коротун О.М.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Сиротко М.В. (поза межами приміщення суду);

від відповідача: Хміль А.В., Фванова Н.С.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ламан Шипінг"

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 року (дата підписання повного тексту 07.11.2023 року)

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 року

у справі №910/7240/23 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ламан Шипінг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Люмінарія Україна"

про стягнення заборгованості у сумі 417 975,79 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ламан Шипінг» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю «Люмінарія Україна» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 417 975,79 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором на транспортно-експедиційне обслуговування №2020/07/15 від 15.07.2020 року, в частині здійснення розрахунків.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 року по справі 910/7240/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 року по справі 910/7240/23 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ламан Шипінг» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Люмінарія Україна» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 37 881,00 грн.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ламан Шипінг" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 року та ухвалити нове рішення суду, яким позовні вимоги задовольнити. Також скаржник просить скасувати в повному обсязі додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 року у справі №910/7240/23.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за твердженням скаржника, з моменту отримання відповідачем акту здачі-приймання робіт (надання послуг) LS-0008131 від 06.09.2022 року пройшло більше ніж п`ять робочих днів, та протягом всього визначеного часу відповідач не надав будь-яку відмову від такого отриманого акту, що є підставою визначити, що акт здачі-приймання робіт (надання послуг) LS-0008131 від 06.09.2022 року на суму 315209,02 грн та послуги за таким актом є прийнятими, та підтвердженими позивачем і відповідачем, згідно зазначеного пункту 3.112 договору на ТЕО №2020/07/15 від 15.07.2020 року.

Водночас, за твердженням скаржника, судом першої інстанції не було прийнято до уваги, що позивач, відповідно до ч. 10 ст. 9 Закону України «про транспортно-експедиторську діяльність» надав до позову (до матеріалів справи) докази, які підтверджують понаднормативне використання контейнерного обладнання та їх вартість.

Крім того, представник скаржника наголосив, що суд першої інстанції неправомірно не прийняв до розгляду заяву позивача про зміну предмету позову.

Також, скаржник зазначив, що суд першої інстанції неправомірно не прийняв до розгляду клопотання позивача про долучення доказів до матеріалів справи. Позивач надав ці докази саме до своїх пояснень викладених у відповіді на відзив №77088/20 від 12.07.2023 року , а не до позовної заяви, так як до позовної заяви усі належні докази були надані одразу із позовом, для можливості розглянути позов по суті.

Крім того, судом було визначено, що поняття демередж «використовується в контейнерних перевезеннях і означає плату за простій контейнера». При цьому, суддя не посилається на будь-яку норму законодавства, якою б встановлювався, визначався такий термін «демередж» як простій контейнеру.

Крім того, відповідачем не було доведено та не підтверджено, а судом не встановлено факту понесення відповідачем витрат на правничу допомогу у сумі 37881,00 грн.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2023 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2023 року витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/7240/23 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи.

07.12.2023 року на виконання вимог вищезазначеної ухвали до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/7240/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ламан Шипінг" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.11.2023 року та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 року у справі №910/7240/23 .

26.12.2023 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого відповідач просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення господарського суду без змін.

Крім того, представник відповідача, зокрема, зазначив, що сплата демереджа є штрафною санкцією, яка застосовується до відправника або одержувача вантажу за простій судна протягом контрсталійного часу. Стягнення демереджу виключає можливість перевізника відшкодувати збитки, спричинені простоєм судна, тому демередж є виключною неустойкою.

Позивачем не було надано до позовної заяви жодних документів, які б підтверджували початок та кінець демереджу. Жодних доказів щодо попереджень відповідача про виникнення демереджу та про його закінчення не було надано скаржником, жодних пояснень щодо обрахунку демереджу скаржником не надано відповідачу.

При цьому за твердженням представника відповідача скаржником не направлявся акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) №LS-0008131, разом з тим скаржник стверджує, що вищезазначений акт був складений 06.09.2022 року, проте направлений 22.11.2022 року до відповідача в електронному вигляді за допомогою системи «M.E.Doc.». Разом з тим, відповідно до положень договору №2020/07/15 на ТЕО від 15.07.2020 року сторонами не погоджувалась відправка документів за допомогою електронної системи документообігу «M.E.Doc.», позивач не погоджував з відповідачем направлення документів в електронному вигляді за допомогою електронної системи документообігу «M.E.Doc.».

Щодо ухвалення судом першої інстанції додаткового рішення, представник відповідача вказав, що скаржник не був позбавлений права подачі заперечень щодо розміру судових витрат, але не подав їх, й не з`явився в судове засідання під час розгляду справи. Крім того, у відповіді на відзив скаржником теж не було зазначено, якихось заперечень щодо розміру судових витрат відповідача.

Так, за твердженням позивача під час слухання справи у судів першої інстанції було 8 судових засідань на яких представник відповідача був присутній особисто, хоча проживає у іншому місті. Крім того, представником відповідача здійснювалось написання низки процесуальних документів, таких як відзив на позовну заяву, заперечення, письмові заперечення про долучення доказів. З урахуванням ціни позову - 417975,79 грн розмір витрат на професійну правничу допомогу є спів мірним складності справи, оскільки дана категорія справ не є поширеною.

На підтвердження заявлено до стягнення розміру надання правової допомоги у сумі 37881,00 грн, відповідачем було надано договір про надання правової допомоги від 01.06.2023 року, додаток №1 від 01.06.2023 року до договору, акт виконаних робіт (наданих послуг) від 30.10.2023 року на суму 37881,00 грн та прибутковий касовий ордер №1906/23 від 19.06.2023 року на суму 38881,00 грн.

24.01.2024 року від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Ламан Шипінг" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи "EasyCon", яке було задоволено судом.

04.01.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від скаржника до суду надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого скаржник, зокрема зазначив, що відповідачем було погоджено та він зобов`язався сплатити за користування контейнерного обладнання понад поновленого строку (демередж), відповідно до умов, встановлених судноплавною лінією (її агента), що надало контейнер в користування. Позиція відповідача в частині попереднього погодження з ним сплати за користування контейнерного обладнання понад встановленого строку (демередж), відповідно до умов, встановлених судноплавної лінією (її агента), що надало контейнер в користування є необґрунтованою, а висновок суду першої інстанції є помилковим та суперечить нормам діючого законодавства та умовам договору на ТЕО №2020/07/15 від 15.07.2020 року, оскільки жодна норма Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» та/або умова Договору на ТКО№2020/07/15 від 15.07.2020 року, укладеного між позивачем та відповідачем, не містить положення чи умови, що витрати позивача повинні бути «заздалегідь погодженими».

Крім того, відповідач необґрунтовано та безпідставно зазначає, що усі ризики пов`язані з затримкою повернення контейнерного обладнання з користування покладається виключно на апелянта, що не відповідає дійсності та суперечить умовам договору.

При цьому, представником позивача у судовому засіданні першої інстанції, відбулось 30.10.2023 року в режимі відео конференції поза межами суду, на клопотання представника відповідача щодо стягнення з позивача судової витрати на правничу допомогу (у розмірі 37881,00 грн), позивач заперечив проти заявленого такого клопотання. Однак суддя першої інстанції залишив такі заперечення без уваги, та прийняв додаткове рішення, без врахування вищевказаного.

Представник скаржника в судовому засіданні 31.01.2024 року Північного апеляційного господарського суду підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, рішення та додаткове рішення господарського суду першої інстанції скасувати.

Представник відповідача в судовому засіданні 31.01.2024 року Північного апеляційного господарського суду заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні, рішення та додаткове рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.07.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ламан Шипінг» (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Люмінарія Україна» (клієнт) було укладено договір на транспортно-експедиторське обслуговування (далі - договір), відповідно до уомв якого клієнт доручає, а експедитор зобов`язується організувати за рахунок клієнта транспортно-експедиторське обслуговування (ТЕО), перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів територією України та в міжнародному сполученні, а також надання інших транспортно-експедиторських послуг клієнту за погодженням сторін.

Відповідно до п. 1.2 договору умови перевезення, вид вантажу, вид транспорту, вартість послуг експедитора та інші умови, пов`язані з виконанням цього Договору, встановлюються за погодженням сторін.

Пунктом 1.3 Договору узгоджено, що під кожне конкретне перевезення клієнт надає експедитору заявку, в якій вказується найменування та кількість вантажу, маршрут перевезення (порт завантаження, порт розвантаження, місце доставки вантажу), заплановану дату надання вантажу відправником, тип транспортного засобу, дані про вантажовідправника та вантажоодержувача та іншу необхідну інформацію, що стосується організації ТЕО. Заявка подається до початку навантаження та готовності вантажу до перевезення.

Згідно п. 2.1.1 договору експедитор зобов`язується за плату та за рахунок клієнта організувати перевезення його вантажів на умовах, погоджених сторонами, а також надавати інші послуги клієнту за погодженням сторін, у тому числі митне оформлення вантажу. За необхідності для виконання свої обов`язків за Договором, укладати від свого імені Договори з транспортними організаціями, контейнерними лініями, автомобільними перевізниками, складами зберігання та іншими організаціями. Документом що підтверджує наявність та зміст такого договору з транспортними організаціями, є транспортний документ - коносамент, автомобільна накладна, авіа накладна або залізнична накладна.

Відповідно до п. 2.1.6 договору експедитор зобов`язується після надання послуг скласти акт виконаних робіт (наданих послуг) та надати клієнту.

Клієнт зобов`язується вчасно оплачувати послуги експедитора; підписати та відправити експедитору акт виконаних робіт (послуг) протягом 3 банківських днів з моменту його отримання, або надати протягом п`яти робочих днів мотивовану відмову Після закінчення зазначеного строку та неотримання Акту виконаних робіт (послуг) або обґрунтованої відмови, такий Акт і послуги вважаються прийнятими та підтвердженими сторонами (п.п. 3.1.9, 3.1.12 договору).

Згідно п. 4.1.1 договору перелік послуг, а також вартість послуг експедитора встановлюються за погодженням сторін.

За умовами п. 4.1.3 договору клієнт оплачує при перевезенні вантажу морським сполученням у режимі імпорт - платежі за послуги з перевезення вантажу та супутні витрати, пов`язані з таким перевезенням (навантаження та/або розвантаження вантажу, агентський, портовий збір тощо) протягом 3 банківських днів з моменту виставлення/видачі експедитором рахунку, але до вивезення вантажу з порту призначення.

За виставленим рахунком експедитора клієнт оплачує за внутрішньопортове зберігання вантажу, використання інфраструктури порту/терміналу, згідно з тарифами, встановленими портом та/або контейнерними операторами, які офіційно здійснюють свою діяльність на території зазначених портів. При цьому, експедитор залишає за собою право зобов`язати клієнта шляхом виставлення рахунку, здійснити передоплату за послуги, пов`язані з тривалим перебуванням вантажу в порту/на терміналі, який знаходиться в порту/терміналі понад безоплатний період зберігання вантажів (у контейнерах), встановлений відповідно до умов порту/терміналу/агента контейнерної лінії, у тому числі за послуги зі зберігання вантажу (в т.ч. у контейнері) та штраф за наднормативне використання контейнера (демередж) тощо, до моменту вивезення вантажу з порту/терміналу.

Відповідно до п. 4.1.6 договору виконані послуги оформлюються актом виконаних робіт (наданих послуг) та рахунком експедитора.

Згідно п. 4.1.7 договору плата експедитору вказується у додатках до цього договору. Такий додаток може мати вигляд додаткової угоди, заявки клієнта, акту виконаних робіт (наданих послуг), рахунку експедитора, погодженого гарантійного листа.

Відповідно до п. 4.4 договору у випадку морського перевезення вантажу споживачем послуги морського перевезення є клієнт, який надає експедитору коносамент як підтвердження наявності договору морського перевезення, на підставі якого експедитор здійснює внутрішньопортове експедирування. Експедитор зобов`язується переказати грошові кошти за послуги, пов`язані з морським перевезенням вантажу, організатору такого перевезення. Сума, сплачена за морське перевезення вантажу, перераховується виходячи з договору морського перевезення (коносамент) з клієнтом. Відповідальність за виконання морського перевезення перед клієнтом несе морський перевізник згідно з умовами коносаменту.

Згідно з п. 4.6 договору усі штраф та ціни, зазначені щодо виконання цього Договору у доларах США, сплачуються у гривнях за курсом, узгодженим сторонами у заявці. У разі значного відхилення узгодженого курсу від офіційного курсу НБУ, у період надання послуг, узгоджений курс підлягає перегляду на вимогу експедитора.

У пункті 5.3.5 договору узгоджено, що клієнт сплачує штраф за користування контейнерним обладнанням понад встановлений термін (демередж), відповідно до умов судноплавної лінії (її агента), яка надала контейнер.

Строк дії договору встановлюється з моменту його підписання обома сторонами та до кінця календарного року. За відсутності пропозиції про розірвання цього договору за 20 днів до календарного року такий Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік (п. 7.1 договору).

Як правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору позивачем було організовано для відповідача перевезення вантажу в контейнері № TRLU7428636 морським та автомобільним транспортом за маршрутом: порт завантаження - Німбо, Китай; порт розвантаження - м. Стамбул, Туреччина; пункт доставки - Україна, що підтверджується коносаментом № S0121124492 та міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) № 242119.

Так, за твердженням позивача, останній виставив відповідачу рахунок-фактуру № LS-4448184 від 06.09.2022 року на суму 315 209,02 грн за понаднормативне використання контейнерного обладнання (демередж) та звернувся до відповідача із Листом вих. № 74025/20 від 07.11.2022 року, у якому позивач повідомив про наявність заборгованості перед позивачем та необхідність сплатити суму боргу за рахунком LS-4448184 від 06.09.2022 року.

26.12.2022 року відповідач в свою чергу надав відповідь за вих. № 261222/1, у якій зазначив, що рахунок-фактура № LS-4434694 від 17.05.2022 року за морське перевезення на суму 505 556,01 грн оплачено 18.05.2022 року згідно платіжного доручення № 743, рахунок-фактура № LS-4435578 від 26.05.2022 року на суму 182 000,00 грн, оплачено згідно платіжного доручення № 753 від 08.06.2022 року та рахунок-фактуру № LS-4435610 від 27.05.2022 року на суму 4 520,75 грн за послуги митного брокера оплачено згідно платіжного доручення № 749 від 01.06.2022 року.

11.01.2023 року позивач звернувся до відповідача із претензією за вих. №75311/20, у якій вимагав сплатити заборгованість у розмірі 315 209,02 грн та пеню у розмірі 54 837,73 грн.

27.02.2023 року відповідач надав відповідь на вищевказану претензію вих. № 270223/1, у якій, зокрема, зазначив, що усі зобов`язання які пов`язані з доставкою вантажу у контейнері № TRLU7428636/40 НС, ТОВ «Люмінарія Україна» виконало вчасно та в повному обсязі.

31.03.2023 року позивач на вищевказану відповідь надав заперечення за вих. № 76402/20, у яких зазначив про необхідність негайного виконання зобов`язань за договором.

У зв`язку з викладеним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Статтею 316 Господарського кодексу України визначено, що за договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням.

Отже, транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на організацію процесу перевезення вантажів. Експедитор є таким суб`єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню процесу вантажів. Експедитором може бути, як суб`єкт господарювання (транспортно-експедиційна організація), так і безпосередньо перевізник. Транспортне експедирування - це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях.

Основні умови здійснення транспортно-експедиційного обслуговування зовнішньоторговельних і транзитних вантажів визначено у Законі України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності.

Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору: для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; для юридичних осіб - нерезидентів України: найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для фізичних осіб - громадян України: прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; для фізичних осіб - іноземців, осіб без громадянства: прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), адресу місця проживання за межами України; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов`язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У разі залучення експедитором до виконання його зобов`язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

За договором транспортного експедирування експедитор може організувати перевезення за одним товарно-транспортним документом вантажів кількох різних клієнтів, які прямують з одного пункту відправлення та/чи в один пункт призначення, за умови, що експедитор виступає від імені усіх цих клієнтів як вантажовідправник та/чи вантажоодержувач.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.

Так, пунктом 1.3 договору сторонами узгоджено, що під кожне конкретне перевезення клієнт надає експедитору заявку, в якій вказується найменування та кількість вантажу, маршрут перевезення (порт завантаження, порт розвантаження, місце доставки вантажу), заплановану дату надання вантажу відправником, тип транспортного засобу, дані про вантажовідправника та вантажоодержувача та іншу необхідну інформацію, що стосується організації ТЕО. Заявка подається до початку навантаження та готовності вантажу до перевезення.

При цьому, відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами, за визначенням ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Однак, матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів узгодження сторонами у відповідності до п. 1.3 договору заявки, у якій в тому числі, сторонами узгоджувався би нормативний строк користування контейнером при спірному перевезенні.

Щодо твердження скаржника, що відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу у відповідності до п. 5.3.5 договору суму боргу у розмірі 315 209,02 грн. за понаднормативне використання контейнерного обладнання (демередж), колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до положень ст. 10 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор має право, зокрема, на відшкодування в погоджених з клієнтом обсягах додаткових витрат, що виникли в нього при виконанні договору транспортного експедирування, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах клієнта.

Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування (ч. 2 ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»).

Відповідно до п. 4.1.3 договору клієнт оплачує при перевезенні вантажу морським сполученням у режимі імпорт - платежі за послуги з перевезення вантажу та супутні витрати, пов`язані з таким перевезенням (навантаження та/або розвантаження вантажу, агентський, портовий збір тощо) протягом 3 банківських днів з моменту виставлення/видачі експедитором рахунку, але до вивезення вантажу з порту призначення.

За виставленим рахунок експедитора клієнт оплачує за внутрішньопортове зберігання вантажу, використання інфраструктури порту/терміналу, згідно з тарифами, встановленими портом та/або контейнерними операторами, які офіційно здійснюють свою діяльність на території зазначених портів. При цьому, експедитор залишає за собою право зобов`язати клієнта шляхом виставлення рахунку, здійснити передоплату за послуги, пов`язані з тривалим перебуванням вантажу в порту/на терміналі, який знаходиться в порту/терміналі понад безоплатний період зберігання вантажів (у контейнерах), встановлений відповідно до умов порту/терміналу/агента контейнерної лінії, у тому числі за послуги зі зберігання вантажу (в т.ч. у контейнері) та штраф за наднормативне використання контейнера (демередж) тощо, до моменту вивезення вантажу з порту/терміналу.

В свою чергу, у пункті 5.3.5 договору узгоджено, що клієнт сплачує штраф за користування контейнерним обладнанням понад встановлений термін (демередж), відповідно до умов судноплавної лінії (її агента), яка надала контейнер.

Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, за змістом наведених правових норм та умов договору відповідач зобов`язаний відшкодувати експедитору витрати, які заздалегідь погоджені з клієнтом та пов`язані із отриманням, оформленням і доставкою вантажу, тобто витрати, які понесені експедитором при виконанні договору транспортного експедирування.

Так, поняття «демередж» у морських контейнерних перевезеннях - це штрафні санкції (плата) за наднормативне (понад безкоштовного часу) використання контейнерного обладнання протягом періоду - з моменту вивантаження контейнера з судна до моменту вивозу його з терміналу.

Великий тлумачний словник сучасної української мови визначає, що детеншен - це простій судна, за який сплачується штраф (демередж) та/або відшкодування збитків судновласнику фрахтувальником за простій судна.

Контрсталія - це час, протягом якого судно після перебігу сталії, тобто строку, призначеного для виконання навантажувально-розвантажувальних робіт, затримується для завершення вантажних операцій.

Демередж не є платою за використання судна, оскільки в цей час судно стоїть на простої, тобто не використовується за його цільовим призначенням - переміщенням вантажу. Демередж не можна також поєднувати з фрахтом, тобто провізною платою, оскільки він сплачується не за переміщення вантажу, а за додатковий після закінчення терміну навантаження (розвантаження) час очікування судном закінчення вантажних робіт. Помилковим є і розуміння демереджу як відшкодування заздалегідь оцінених збитків, тому що ніяких збитків в цьому випадку не існує - сторони заздалегідь передбачають контрсталію і домовляються про додаткові зобов`язання у зв`язку з цим.

Отже, сплата демереджа є штрафною санкцією, яка застосовується до відправника або одержувача вантажу за простій судна протягом контрсталійного часу. Стягнення демереджу виключає можливість перевізника відшкодувати збитки, спричинені простоєм судна, тому демередж є виключною неустойкою.

Від демереджу слід відрізняти контейнерний демередж. Останній використовується в контейнерних перевезеннях і означає плату за простій контейнера. До контейнерного демереджу не застосовуються вищезгадані правила. Після розвантаження контейнера в порту, клієнт лінії зобов`язаний забрати свій вантаж і повернути очищений контейнер. Кожна лінія встановлює свій строк на повернення, цей строк називається «вільним часом» (free time). Контейнерний демередж це компенсація за затримку контейнера в порту або терміналі понад строк, встановлений вільним часом. Якщо клієнт забирає контейнер із порту, але не повертає його вчасно, то платить контейнерний детеншен. Контейнерний демередж та детеншен нараховуються за кожну добу відповідно до ставок лінії.

При цьому, твердження скаржника, що судом було визначено, що поняття демередж «використовується в контейнерних перевезеннях і означає плату за простій контейнера», при цьому, суддя не посилається на будь-яку норму законодавства, якою б встановлювався, визначався такий термін «демередж» як простій контейнеру, викладені в апеляційній скарзі, позбавлені фактичного правового обґрунтування, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування, є безпідставними.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, для пред`явлення вимог щодо демереджу, потрібні такі документи: Інвойс, калькуляція демереджу (таймшит), нотіс про готовність судна (NOR), звіт про навантаження (Statement of Facts).

Водночас, як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, жодного із перелічених документів, останні не містять.

Разом з тим, матеріали справи і не містять доказів того, що додаткові витрати, пов`язані із демереджем контейнера TRLU 7428636'HQ виникли з вини клієнта у зв`язку з простоєм такого контейнеру, зокрема у зв`язку з тривалим розвантаженням клієнтом такого контейнеру, тривалим неповерненням контейнеру клієнтом перевізнику, для його подальшого повернення.

Відповідності до ст. 10 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», експедитор має право, зокрема, на відшкодування в погоджених з клієнтом обсягах додаткових витрат, що виникли в нього при виконанні договору транспортного експедирування, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах клієнта.

Матеріали справи також не містять доказів узгодженням сторонами як обсягу додаткових витрат, які виникли при виконанні позивачем своїх обов`язків в межах договору, у даному випадку витрат, пов`язаних із демереджем контейнеру TRLU 7428636'HQ, так і взагалі узгодження заявки у відповідності до п. 1.3 Договору у цілому, про що було зазначено вище.

Так, заявляючи вимогу про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 315 209,02 грн за демередж контейнеру TRLU 7428636'HQ, позивач не надав суду першої інстанції доказів та підтвердження того, що сторонами було узгоджено як нормативний строк, протягом якого відповідач міг користуватись контейнером, так і строк, протягом якого відповідач зобов`язався повернути контейнер його власнику.

При цьому, колегія суддів відзначає, що жодних доказів отримання відповідачем як клієнтом контейнеру TRLU 7428636'HQ після надходження його до порту та в подальшому користування таким контейнером, матеріали справи не містять, натомість з п. 6-9 CMR № 242119 вбачається, що перевезення з порту автомобільним транспортом здійснювалось не в контейнері, який при цьому, як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції не розмитнювався та не потрапляв на територію України.

Разом з цим, колегія суддів відзначає, що матеріали справи не містять відповідних документів на підставі яких здійснюється нарахування демереджу: калькуляція демереджу (таймшит), нотіс про готовність судна (NOR), звіт про навантаження, та жодних належних та допустимих доказів понесення експедитором, у відповідності до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» документально підтверджених витрат із демереджу контейнеру TRLU 7428636'HQ.

З огляду на викладене, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що останнім відповідно до ч. 10 ст. 9 Закону України «про транспортно-експедиторську діяльність» було надано до суду позову докази, які підтверджують понаднормативне використання контейнерного обладнання та їх вартість, як необґрунтоване та безпідставне.

Водночас колегія суддів відзначає, що за твердженням скаржника, останній надав відповідні докази саме до своїх пояснень викладених у відповіді на відзив №77088/20 від 12.07.2023 року, які були залишені судом без розгляду на підставі ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, а не до позовної заяви, що не заперечується скаржником.

Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства. Зокрема, згідно з принципами рівності, змагальності та диспозитивності (ст. 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України) обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

При цьому відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

У постанові від 28.10.2021 року у справі № 910/20229/20 Верховний Суд виклав таку правову позицію щодо застосування ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України: «Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Суд також звертає увагу на те, що із внесенням 17.10.2019 року змін до Господарського процесуального кодексу України його ст. 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено у господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту ст. 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

З`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності в цілому.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказування таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний".

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів звертає увагу на те, що тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.03.2023 року у справі №911/1411/19, від 30.08.2022 року у справі №925/778/19, від 16.06.2022 року у справі №910/366/21.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, на переконання колегії суддів докази, подані позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог не є більш вірогідними ніж докази, подані відповідачем на їх спростування. Факт настання у відповідача обов`язку із сплати позивачу плати за демередж на підставі договору не підтверджений матеріалами справи та спростований останнім.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості на підставі договору у розмірі 315 209,02 грн.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 102 766,77 грн пені за прострочення виконання грошового зобов`язання, як похідні.

Щодо твердження скаржника, що судом першої інстанції неправомірно було не прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмету позову та клопотання позивача про долучення доказів, колегія суддів відзначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу:

1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу;

2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;

3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

Звертаючись до суду із заявою про зміну предмету позову, позивач заявив нову вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 30496,25 грн, якої як вбачається з позовної заяви, позивачем не заявлялось.

Так, із поданої заяви вбачається заявлення нових вимог, які не були заявлені у позовній заяві, із наведенням їх обґрунтуванням, тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, фактично йдеться про подання іншого позову.

В свою чергу, згідно з частиною 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

З приписів ч. 1 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що позивач може подати або заяву про зміну предмету позову, або про зміну підстав позову, одночасна зміну предмета і підстав позову процесуальним кодексом не передбачено.

Разом з цим, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Так, у якості заяви про зміну предмету позову позивачем фактично заявлено новий позов з інших підстав та іншим предметом, оскільки при подані заяви про зміну предмету позову, позивач не тільки змінив свої позовні вимоги, тобто змінив предмет позову, але й обґрунтував свої вимоги новими обставинами, що свідчить про зміну підстав позову.

Тобто, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що, оскільки подана позивачем заява про зміну предмету позову за своєю правовою природою є новою позовною заявою, яка направлена на одночасну зміну предмету та підстав позову, така заява суперечить приписам ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд першої інстанції правомірно не прийняв до розгляду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, подане представником позивача 01.09.2023 року, з огляду на наступне.

Частинами 2 та 3 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

У разі необхідності до позовної заяви додається клопотання про призначення експертизи, витребування доказів тощо.

Згідно з ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до ч. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем в розумінні ст. 80 Господарського процесуального кодексу України в клопотанні, поданому 01.09.2023 року через відділ діловодства суду не було надано жодних причин неможливості подання відповідних доказів у встановлений строк, що не залежали від позивача.

Приписами ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України визначено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Щодо додаткового рішення, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Клопотання про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.

Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За приписами ст.ст. 123, 126 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Разом з тим, ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

За приписами ч. 1 ст. 221 Господарського процесуального кодексу України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Отже, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється, у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів.

Зважаючи на положення ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у своїх судових рішеннях дотримується позиції, що відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів (постанова ВС від 22.03.2018 року у справі №910/9111/17).

Відповідно, якщо учасник справи до закінчення судових дебатів не заявив клопотання про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, суд не має підстав для розгляду питання про розподіл здійснених учасником витрат на професійну правничу допомогу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.01.2019 року у справі №927/26/18.

З огляду на викладене, суд зазначає, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень ст. ст. 124, 129 Господарського процесуального кодексу України, кореспондується з її обов`язками, зокрема: зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суд у складі Верховного Суду від 21.06.2022 року у справі №908/574/20, від 17.12.2021 року у справі №10/5026/290/2011(925/1502/20.

Як вбачається з матеріалів справи, у відзиві на апеляційну скаргу, відповідачем зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи становить 37881,00 грн.

Крім того, про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Люмінарія Україна" заявляв у судових дебатах 30.10.2023 року, при цьому представником було зазначено, що акт виконаних робіт, прибутковий ордер буде надано протягом 5 днів з дня проголошення судового рішення.

Так представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Люмінарія Україна" на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу було надано: договір про надання правової допомоги від 01.06.2023 року, додаток № 1 від 01.06.2023 року до договору, акт виконаних робіт (наданих послуг) від 30.10.2023 року на суму 37 881,00 грн та прибутковий касовий ордер № 1906/23 від 19.06.2023 року на суму 38 881,00 грн.

Так, відповідно акту виконаних робіт (наданих послуг) до договору про надання правової допомоги 01.06.2023 року, надані послуги з правової допомоги адвоката включають в себе:

- попередня консультація та формування правової позиції - 1000,00 грн;

- написання відзиву на позовну заяву, формування додатків до неї та подання ї до суду - 15000,00 грн;

- представництво інтересів клієнта у суді першої інстанції 21881,00 грн.

Загальна вартість виконаних робіт (наданих послуг) без ПДВ становить 37881, 00 грн.

Послуги надані у повному обсязі сторони претензій одна до одної не мають.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги твердження відповідача викладене у відзиві на апеляційну скаргу, що в суді першої інстанції було 8 судових засідань на яких представник відповідача був присутній особисто, хоча проживає у іншому місті.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Як вбачається з матеріалів справи, останні не містять заперечень на заяву про ухвалення додаткового рішення у справі №910/7240/23.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у ч. 5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Аналогічна позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, постановах Верховного Суду від 21.09.2021 року у справі № 925/932/20, від 04.06.2020 року у справі № 906/598/19.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

Здійснивши аналіз співмірності заявленого відповідачем розміру витрат на правничу допомогу із складністю справи та виконаних адвокатами робіт, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, наданими адвокатом обсягом послуг, втраченим ним часом на надання таких послуг, відповідають критерію розумності їх розміру та їх стягнення, і не становить надмірний тягар для іншої сторони, що не суперечить принципу розподілу таких витрат.

Поряд з цим, колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, що у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають відшкодуванню незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

З огляду на викладене, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що відповідачем не було доведено та не підтверджено, а судом не встановлено факту понесення відповідачем витрат на правничу допомогу у сумі 37881,00 грн.

Водночас, твердження скаржника, що представником позивача у судовому засіданні першої інстанції, відбулось 30.10.2023 року в режимі відео конференції поза межами суду, на клопотання представника відповідача щодо стягнення з позивача судової витрати на правничу допомогу (у розмірі 37881,00 грн), позивач заперечив проти заявленого такого клопотання, на переконання колегії суддів, не спростовує вищевикладених висновків суду, зокрема щодо відповідності витрат на правничу допомогу критеріям розумності та співмірності.

Так, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ними в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення та додаткового рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Разом з цим, колегія суддів відзначає, що мотиви апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ламан Шипінг" фактично зводяться до мотивів викладених у позовній заяві, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано висновки щодо всіх суттєвих доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

При цьому, колегія суддів погоджується з твердженнями відповідача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення господарського суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ламан Шипінг" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 року та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 року у справі №910/7240/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 року у справі №910/7240/23 залишити без змін.

3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 року у справі №910/7240/23 залишити без змін.

4. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

5. Матеріали справи №910/7240/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Коротун

А.Г. Майданевич

Дата складення повного тексту 08.02.2024 року.