Рішення

від 06.11.2023 по справі 911/1931/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" листопада 2023 р. Справа № 911/1931/23

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ", 03038, місто Київ, вулиця Івана Федорова, будинок 32-А

до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Татьяна", 09100, Київська область, Білоцерківський район, місто Біла Церква, вулиця Павліченко, будинок 13-А

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

про стягнення 184 661,13 грн пені, інфляційних та 3% річних

суддя Н.Г. Шевчук

без виклику учасників справи

суть спору:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УСГ" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Татьяна" про стягнення 184 661,13 грн пені, інфляційних та 3% річних, нарахованих на суму несвоєчасно сплаченого страхового відшкодування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, трьох процентів річних та пені. Оскільки, рішенням Господарського суду Київської області від 29.03.2023 у справі № 911/2384/22 присуджено до стягнення з відповідача суму страхового відшкодування у розмірі 510 181,00 грн, яка стягнута в межах виконавчого провадження 05.05.2023, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права та просить стягнути з відповідача 127 195,81 грн пені, 47 653,07 грн інфляційних та 9 812,25 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.06.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

27 липня 2023 року засобами поштового зв`язку до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву від Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Татьяна". Відповідач у відзиві заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що рішення Господарського суду Київської області на яке посилається у позовній заяві позивач не набрало законної сили, оскільки ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та зупинено дію рішення Господарського суду Київської області від 29.03.2023 у справі № 911/2384/22. Відповідно, як зауважив відповідач, не заслуговують на увагу посилання позивача на обставини описані в згаданому рішенні, як встановлені. Відповідач стверджує, що у даній справі підлягають встановленню обставини правомірності виплати позивачем страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту від 30.06.2021 № 28-0401-21-00229, оскільки стягнення штрафних санкцій є наслідком такої виплати. Окрім того, відповідач твердить, що договір № 28-0401-21-00229 від 30.06.2021 припинив свою дію 01.01.2022, оскільки страхувальником не було здійснено страхового платежу у визначені цим договором строки.

У відзиві відповідач також просив витребувати у позивача оригінали (для огляду) та належним чином посвідчені копії договору добровільного страхування наземного транспорту від 30.06.2021 № 28-0401-21-00229 з додатками, страхового акта № ДККА-76787 від 01.02.2022 та розрахунку суми страхового відшкодування від 01.02.2022; також відповідач клопотав про залучення до участі у справі ОСОБА_1 , в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача; клопотав про розгляд справи з повідомленням учасників справи № 911/1931/23.

Позивач, у відповіді на відзив, направленій засобами поштового зв`язку до суду (вх. № суду 14872/23 від 03.08.2023) на спростування тверджень відповідача зауважив, що дія рішення суду по справі № 911/2384/22 зупинена ухвалою Північного апеляційного господарського суду і жодних вказівок на те, що вказане рішення не набрало законної сили вказана ухвала не містить. Позивач категорично не погоджується з твердженнями відповідача, що договір страхування на підставі якого було здійснено виплату страхового відшкодування припинив свою дію 01.01.2022. Також позивач зауважив, що під час розгляду справи № 911/2384/22 у жодної із сторін не виникало сумнівів щодо дії договору страхування, зокрема, договір страхування діяв на момент настання страхового випадку 21.07.2021, а тому не має значення діяв договір на момент виплати чи ні.

Також позивач заперечив щодо задоволення клопотань відповідача, які викладені у відзиві.

Ухвалою суду від 09.08.2023 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю Фірмі "Татьяна" в задоволенні клопотання про розгляд справи з повідомленням учасників справи № 911/1931/23 та задоволено клопотання про витребування доказів і залучення третьої особи. Обґрунтування та мотиви такого рішення суду викладені в ухвалі від 09.08.2023.

18 серпня 2023 року від позивача, на виконання вимог ухвали суду в частині витребування належним чином посвідчених копій документів для долучення до матеріалів справи, супровідним листом надійшли копії договору добровільного страхування наземного транспорту, страхового акта та розрахунку суми страхового відшкодування.

Згідно із частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

Із викладених обставин справи вбачається, що предметом даного позову є стягнення сум пені, інфляційних втрат та 3% річних нарахованих позивачем на суму страхового відшкодування (510 181,00 грн), яка присуджена на підставі статей 993, 1194 Цивільного кодексу України до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Татьяна" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" в межах судової справи № 911/2384/22.

При цьому, фактичний розмір суми страхового відшкодування, за компенсацію якої відповідає відповідач, як роботодавець особи яка завдала шкоду майну страхувальника позивача, встановлено рішенням у справі № 911/2384/22, яке набрало законної сили.

Тим самим спростовуються твердження відповідача, що рішення Господарського суду Київської області на яке посилається у позовній заяві позивач не набрало законної сили, оскільки ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та зупинено дію рішення Господарського суду Київської області від 29.03.2023 у справі № 911/2384/22.

Так, рішенням Господарського суду Київської області від 29.03.2023, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.08.2023 у справі № 911/2384/22 задоволено позов ПрАТ "Страхова компанія "УСГ" та стягнуто на його користь з ТОВ "Фірма "Татьяна" 510 181,00 грн страхового відшкодування.

Рішенням суду у відповідній справі судом встановлено, що 30.06.2021 між позивачем та ПП "Транс Логістик" укладено договір №26-0401-21-00229 добровільного страхування наземного транспортного засобу, строком дії якого є період з 00год 00хв 01.07.2021 по 24год:00хв 30.06.2022.

Додатком № 2 до договору №26-0401-21-00229, сторонами визначено перелік транспортних засобів, які є об`єктом страхування, та умови їх страхування.

Відповідно до такого додатку, одним із застрахованих транспортних засобів є автомобіль MAN TGM 12.250, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником якого є ПП "Транс Логістик", що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

20.07.2021 за участю вищевказаного застрахованого транспортного засобу, який належить ПП "Транс Логістик" та транспортного засобу відповідача ТОВ "Фірма "Татьяна", яким керував ОСОБА_1 , - DAF. XE 105.460, реєстраційний номер НОМЕР_2 на автомобільній дорозі М-05- Київ-Одеса, 322км+700м сталася дорожньо-транспортна пригода, що підтверджується довідкою № 3021202366370450 про дорожньо-транспортну пригоду.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби зазнали пошкоджень.

Відповідно до постанови Любашівського районного суду Одеської області від 18.08.2021 у справі № 504/1112/21 ОСОБА_1 , водія DAF. XE 105.460, реєстраційний номер НОМЕР_2 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Враховуючи, що транспортний засіб MAN TGM 12.250, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником якого є ПП "Транс Логістик" застрахований ПрАТ "Страхова компанія "УСГ", ПП "Транс Логістик" звернулось до останнього із страховим випадком.

Позивачем було визначено суму страхового відшкодування 637 581,00 грн, однак за мінусом 10518,70 грн неоплаченої частини страхових платежів, сума страхового відшкодування склала 627 062,30 грн, яка 01.02.2022 платіжним дорученням № 21241 позивачем перерахована ПП "Транс Логістик".

Оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача як власника транспортного засобу DAF ХF д/н НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 , що прийнятий на роботу водієм автотранспортного засобу з виконанням обов`язків експедитора з 19.02.2019 відповідно до наказу ТОВ "Фірма "Татьяна" № 9 від 18.02.2019, застрахована відповідно до полісу № АР/5668713 ПрАТ "Страхова компанія "Перша", позивач, виплативши страхове відшкодування ПП "Транс Логістик", звернувся до вказаної страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування, на підставі якої позивачу виплачено відшкодування у розмірі 127 400,00 грн.

Враховуючи, що страхової суми, виплаченої за полісом № АР/5668713 страховиком відповідача ПрАТ "Страхова компанія "Перша" на користь ПрАТ "Страхова компанія "УСГ" недостатньо, останній звернувся з позовом до ТОВ "Фірма "Татьяна" про стягнення різниці суми страхового відшкодування (між фактично понесеною та відшкодованою страховиком відповідача) в розмірі 510 181,00 грн.

В межах судової справи № 911/2384/22 задоволена до стягнення з ТОВ "Фірма "Татьяна" на користь ПрАТ "Страхова компанія "УСГ" сума страхового відшкодування в розмірі 510 181,00 грн.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постановах від 05.08.2020 у справі № 906/282/16, від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16, від 12.06.2018 у справі № 927/976/16, від 29.04.2020 у справі № 906/557/19 викладені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ; преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу; суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту.

Отже, звертаючись до суду з даним позовом позивач вказує, що оскільки має місце порушення відповідачем своєчасної компенсації страхового відшкодування, останній зобов`язаний сплатити також пеню, інфляційні втрати та 3% річних.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно із положеннями статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини першої статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно із частинами першою, другою статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки, зокрема є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Однак, правові підстави для стягнення суми пені відсутні, оскільки розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах суброгації сторін не визначено.

Положення пункту 36.5 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції чинній станом на день виникнення правовідносин), які передбачають, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня, не розповсюджується на правовідносини між сторонами у даній справі, оскільки спірні правовідносини стосуються відшкодування на користь страховика роботодавцем шкоди, завданої його працівником під час виконання ним (працівником) трудових обов`язків внаслідок ДТП, а у вищевказаній нормі чітко йдеться про обов`язок страховика сплатити саме на користь страхувальника (потерпілої особи) або ж вигодонабувача пеню в разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика.

Крім того, відповідно до статті 992 Цивільного кодексу України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Таким чином, виходячи зі змісту норм статті 992 Цивільного кодексу України та Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" суд приходить до висновку, що обов`язок сплати пені покладено на страховика, у разі несплати страхової виплати, а не на особу, яка застрахувала свою цивільну відповідальність.

Згідно із частиною першою статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актом цивільного законодавства.

Однак, ні Цивільним кодексом України, ні Законами України "Про страхування" та "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не встановлено, що виконання зобов`язання за суброгацією відповідальної особи перед страховиком забезпечується неустойкою (пенею).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що для позадоговірних (при суброгації) зобов`язань у сфері страхування чинне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання таких зобов`язань шляхом встановлення неустойки, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні, у зв`язку із чим позовні вимоги про стягнення пені не підлягають до задоволення.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов`язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що ним нараховані 3% річних за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язань в розмірі 510 181,00 грн (сума страхового відшкодування), які розраховані за загальний період з 14.09.2022 (дата виникнення прострочення) по 05.05.2023 (дата виконання грошового зобов`язання).

Однак, суд зазначає, що день оплати, навіть якщо це день примусового стягнення суми коштів за рішенням суду в межах виконавчого провадження, не повинен враховуватися в загальний строк прострочення.

Таким чином враховуючи, що 05.05.2023 приватним виконавцем стягнуто з ТОВ "Фірма "Татьяна" суму страхового відшкодування, період прострочення виконання грошового зобов`язання закінчився 04.05.2023.

Судом за допомогою системи "Ліга Закон" здійснено перерахунок 3% річних за період прострочення з 14.09.2022 по 04.05.2023 та встановлено, що сума 3% річних становить 9 770,32 грн, яка і підлягає задоволенню.

Судом перевірений за допомогою системи "Ліга Закон" розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, та встановлено, що даний розрахунок виконаний правильно.

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача 47 653,07 грн інфляційних втрат заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом.

Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Татьяна" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" підлягає стягненню 9 770,32 грн 3% річних та 47 653,07 грн інфляційних втрат.

Як унормовано статтею 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині першій статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідач не спростував доводів позивача, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені судом.

Твердження відповідача, що у даній справі підлягають встановленню обставини правомірності виплати позивачем страхового відшкодування у розмірі 510 181,00 грн за договором добровільного страхування наземного транспорту від 30.06.2021 № 28-0401-21-00229, оскільки стягнення штрафних санкцій є наслідком такої виплати, не заслуговують на увагу оскільки такі обставини встановлені в межах судової справи № 911/2384/22.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 238 Господарського процесуального кодексу України, що у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача є частково обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 2 769,92 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частина третя статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Практична реалізація цього принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідний порядок застосування визначений постановою Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2021 у справі № 910/18250/16, 19.08.2021 у справі № 910/11547/19, 26.10.2022 у справі №911/3001/21, 22.12.2022 у справі № 910/13060/21, 17.01.2023 у справі № 922/4812/21, 14.03.2023 у справі № 910/14099/21, 23.03.2023 у справі №921/434/21.

Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем разом із позовною заявою надані наступні докази: договір № 1-12/2022-ВР про надання правової (правничої) допомоги від 20.12.2022, укладений між позивачем (далі - Клієнт) та Адвокатським бюро "Гедз"; акт виконаних робіт до відповідного договору від 20.06.2023; платіжну інструкцію № 4929 від 20.06.2023 на суму 20 000,00 грн; довіреність № 0122-139 від 23.12.2022 та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 10423/10 від 20.12.2021.

Відповідно до умов укладеного договору № 1-12/2022-ВР про надання правової (правничої) допомоги від 20.12.2022, Клієнт доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати правову (правничу) допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, яка полягає у захисті інтересів клієнта перед третіми особами (пункти 1.1, 1.2 договору).

Для надання правової (правничої) допомоги клієнту, Адвокатське бюро призначає адвоката Гедз Ю.В. (пункт 1.3 договору).

Відповідно до пункту 2.1 договору Адвокатське бюро на підставі цього договору, приймає на себе зобов`язання з надання наступної правової допомоги: захищати інтереси клієнта за всіма цивільними, господарськими справами, а також справами, порушеними у порядку адміністративного судочинства, в яких клієнт приймає участь в якості позивача/відповідача/третьої особи (яка заявляє та не заявляє самостійних вимог на предмет спору) з правом представлення інтересів клієнта в місцевих, апеляційних (господарських, адміністративних, цивільних, з розгляду кримінальних справ), Верховному Суді з усіма правами, передбаченими процесуальним законодавство, а також підприємствах, організаціях та установах всіх форм власності.

Пунктом 5.1 договору визначено, що за надання правової (правничої) допомоги Адвокатським бюро у справах, де Клієнт виступає в якості позивача, клієнт перераховує на розрахунковий рахунок Адвокатського бюро гонорар, розмір якого становить 5 000грн за кожну справу незалежно від переліку наданих послуг та часу, витраченого на них. Клієнт перераховує гонорар Адвокатському бюро не пізніше 5-ти робочих днів після надання Адвокатським бюро акту виконаних робіт та рахунку до нього.

Даний договір укладений на строк до 31.12.2023 та набирає чинності з 24.12.2022. Після закінчення строку дії договору, якщо сторони продовжують виконувати його умови, договір вважається поновленим на невизначений строк і кожна сторона має право його розірвати, попередивши про це іншу сторону за два місці (пункти 7.1, 7.3 договору).

З наданого акта виконаних робіт від 20.06.2023 вбачається, що такий акт складено фактично на 4 справи, у т.ч. на дану справу.

Як свідчить акт, Адвокатським бюро надано правничу допомогу, вартість якої оцінена у 20 000 грн по чотирьом справам, що включає наступні дії: проведено консультації з клієнтом щодо порядку та строків звернення з позовом до суду; вчинено підготовчі дії (з`ясовано чи мали місце обставини (факти), про які вказує клієнт та якими доказами вони підтверджуються; з`ясовано чи є фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; визначено правовідносини сторін, які випливають із встановлених обставин; визначено правові норми, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин; зібрано необхідні докази на підтвердження позовних вимог; проаналізовано та вивчено судову практику); підготовлено позовну заяву для подання до суду (визначено підсудність; визначено склад учасників судового процесу; розраховано ціну позову та розмір судових витрат; складено текст позовної заяви).

Відповідно до платіжної інструкції № 4929 від 20.06.2023 позивачем здійснено оплату наданих Адвокатським бюро послуг в сумі 20 000,00 грн з посиланням на відповідний договір та акт від 20.06.2023.

Отже, критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд враховує, що обов`язок доведення неспівмірності витрат в силу приписів частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Такий висновок викладений у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18.

Відповідачем не надано клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги через їх неспівмірність.

Дослідивши подані документи на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що наданих Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "УСГ" доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатом Адвокатського бюро "Гедз" професійної правничої допомоги позивачу у цій справі. Також судом встановлено, що судові витрати, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги позивачу підтверджені належними доказами та є співмірними розміру витрат з наданими послугами. Отже витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають розподілу.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 1 554,83 грн витрат на професійну правничу допомогу, тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Однак, суд враховує положення Закону України "Про судовий збір", які передбачають, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (частина перша статті 4 Закону).

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору встановлюються у таких розмірах, зокрема, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року прожитковий мінімум на одну особу для працездатних осіб становить 2684,00 грн.

Таким чином, сума судового збору у розмірі 2684,00 грн, яка не може становити менше при зверненні до господарського суду з позовом майнового характеру, судом покладається на відповідача.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 238 Господарського процесуального кодексу України суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Татьяна" (09100, Київська область, Білоцерківський район, місто Біла Церква, вулиця Павліченко, будинок 13-А, код ЄДРПОУ 19411409) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" (03038, місто Київ, вулиця Івана Федорова, будинок 32-А, код ЄДРПОУ 30859524) 9 770 (дев`ять тисяч сімсот сімдесят) грн 32 коп. 3% річних, 47 653 (сорок сім тисяч шістсот п`ятдесят три) грн 07 коп. інфляційних втрат, а також 1 554 (одна тисяча п`ятсот п`ятдесят чотири) грн 83 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. витрат по оплаті судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.Г. Шевчук

Рішення складено та підписано: 06.11.2023