Постанова

від 10.10.2023 по справі 159/4954/21

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 159/4954/21 Головуючий у 1 інстанції: Волкова Ю. Ф. Провадження № 22-ц/802/949/23 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2023 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.

з участю секретаря судового засідання Савчук О. В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Волиньнасінтрав», ОСОБА_3 , третя особа, ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, припинення права власності, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10 липня 2023 року,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом.

Покликалась на те, що рішенням виконкому Ковельської міської ради від 31 липня 1993 року № 184 «Про затвердження актів державних комісій по прийняттю в експлуатацію новозбудованих об`єктів» затверджено акт державної комісії по прийняттю в експлуатацію 20-ти квартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 загальною площею 1062,93 кв. м., із вбудовано-прибудованими на замовлення дирекції об`єднання «Волиньнасінтрав», правонаступник якого ПрАТ «Волиньнасінтрав», приміщеннями перукарні та фотоательє, загальною площею 314,68 кв.м.

Крім того позивач вказувала, що згідно рішення загальних зборів мешканців-власників квартир та допоміжних приміщень у зазначеному вище будинку, однією з яких є й вона, від 01 березня 2003 року було створено ОСББ «Вікторія-Ковель», яке зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

У подальшому, рішенням виконкому Ковельської міської ради № 517 від 14 грудня 2006 року «Про оформлення права власності будівлі та споруди» вбудовано-прибудоване нежитлове приміщення, площею 276,2 кв. м., на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 було передано у власність ЗАТ «Волиньнасінтрав».

Також ОСОБА_1 зазначала, що 27 серпня 2018 року спірне нежитлове приміщення, на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між відповідачами ЗАТ «Волиньнасінтрав» та ОСОБА_3 і посвідченого приватним нотаріусом Ваврищук В.С., який вона вважає фіктивним, було передане у власність відповідача ОСОБА_3 .

Враховуючи викладені обставини, а також те, що відповідач ОСОБА_3 набув право власності на нежитлове приміщення, яке є частиною житлового будинку, без попередньої згоди ОСББ «Вікторія-Ковель», та уточнивши позовні вимоги, позивач ОСОБА_1 просила суд скасувати пункт 14 рішення виконкому Ковельської міської ради від 14 грудня 2006 року № 517, визнати недійсним договір купівлі-продажу від 27 серпня 2018 року укладений між відповідачами ЗАТ «Волиньнасінтрав» та ОСОБА_3 та припинити право власності останнього на спірне вбудовано-прибудоване нежитлове приміщення, зальною площею 276,2 кв. м., розташоване на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 і покласти на відповідачів судові витрати.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10 липня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним та таким, що прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду встановленим обставинам справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, позивач ОСОБА_1 просила його скасувати та постановити нове рішення яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, як щодо фіктивності оспорюваного правочину, так і щодо порушення даним правочином прав власників квартир житлового будинку на підсобні нежитлові приміщення, а отже безпідставно відмовив у задоволенні позову.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Заслухавши пояснення позивача та її представника, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено належними і допустимими доказами обставини, на які вона посилалась як на підставу для визнання недійсними оспорюваного нею договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, а саме щодо фіктивності цього правочину.

Крім того, суд першої інстанції, встановивши ті обставини, що спірне приміщення є нежитловим зі стадії проектування житлового будинку і призначалось для потреб непромислового характеру та використовувалось і використовується як самостійний об`єкт нерухомості, а відтак не є допоміжним приміщенням, дійшов висновку, що відчуження власником вказаного приміщення без погодження даного правочину з ОСББ «Вікторія-Ковель» ніяким чином не порушує права останнього, а тим більше права позивачки як члена ОСББ «Вікторія-Ковель» і власника однієї із квартир у цьому будинку.

Такі висновки суду є правильними.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом із 20 березня 2007 року набула право власності на 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 .

Крім того встановлено, що багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_1 із вбудовано-прибудованими приміщеннями, загальна площа яких становить 314,68 кв.м., на замовлення дирекції об`єднання «Волиньнасіньтрави», було прийнято в експлуатацію за рішенням виконкому Ковельської міськради народних депутатів від 31 липня 1993 року № 184 «Про затвердження актів державних комісій по прийняттю в експлуатацію новозбудованих об`єктів», і дана обставина підтверджується копією архівного витягу від 13 листопада 2006 року № 928/1.14 наявною в матеріалах справи та свідчить про те, що спірне вбудоване-прибудоване приміщення не належить до допоміжних приміщень будинку.

Розпорядженням Ковельського міського голови №569 від 07 грудня 2004 року «Про затвердження актів приймання-передачі житлових будинків», було затверджено акти приймання-передачі у комунальну власність держмайна, серед якого - житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Як вбачається з приєднаної до матеріалів справи копії виписки з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААА №168452 01 березня 2005 року було створено ОСББ «Вікторія-Ковель» для обслуговування багатоквартирного будинку, що за адресою: АДРЕСА_1 , і головою цього об`єднання є позивач ОСОБА_1 .

З наявних в матеріалах справи письмових доказів слідує, що пунктом 14 рішення Виконавчого комітету Ковельської міської ради № 517 від 14 грудня 2006 року «Про оформлення права власності будівлі та споруди» було вирішено оформити право власності за ЗАТ «Волиньнасінтрав», правонаступник якого відповідач ПрАТ «Волиньнасінтрав» на спірне вбудовано-прибудоване нежитлове приміщення, площею 276,2 кв.м на першому поверсі житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Також встановлено, що позивач ОСОБА_1 зверталась до суду із позовом до виконавчого комітету Ковельської міської ради, треті особи ОСББ «Вікторія Ковель», ПрАТ «Волиньнасінтрав» про визнання незаконним та скасування пункту 14 зазначеного вище рішення виконавчого комітету Ковельської міської ради від 14 грудня 2006 року і рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12 липня 2022 року, яке було залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду 14 листопада 2022 року, у задоволенні позову було відмовлено.

Отже, зазначеним судовим рішенням, яке має преюдиційний характер у даній справі, підтверджується та обставина, що права позивачки ОСОБА_1 пунктом 14 рішення виконавчого комітету Ковельської міської ради від 14 грудня 2006 року № 517 «Про оформлення права власності будівлі та споруди», на підставі якого оформлено право власності за ЗАТ «Волиньнасінтрав», правонаступником якого є ПрАТ «Волиньнасінтрав», на спірне вбудовано-прибудоване нежитлове приміщення, площею 276,2 кв. м., що на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 , не порушуються.

Крім того встановлено, що 27 серпня 2018 року між ПрАТ «Волиньнасінтрав» і ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Ваврищук В.С. і зареєстрований у реєстрі за №1024. Відповідно до умов якого сторони домовились, що продавець передає у власність покупця майно - вбудовано-прибудоване нежитлове приміщення загальною площею 276,2 кв.м, розташоване на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 , а покупець приймає вказане майно і оплачує його вартість. Відповідно до пункту 1.3. цього договору відчужуване майно належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Ковельською міською радою 20 грудня 2006 року на підставі рішення виконкому Ковельської міської ради № 517 від 14 грудня 2006 року.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України.

Згідно з частиною п`ятою статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для виду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився і Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15 (провадження

№ 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16 (провадження № 61-835св17).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Крім того необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторони не вчинили будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України,

що відповідно статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на таке майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

У справі, яка переглядається, установлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 27 серпня 2018 року право власності на належне ПрАТ «Волиньнасінтрав» вбудовано-прибудоване нежитлове приміщення на першому поверсі, площею 276,2 кв. м., що знаходиться в АДРЕСА_1 було зареєстровано за новим власником ОСОБА_3 у встановленому законом порядку, реєстраційний номер № 1024, і дана обставина визнана сторонами спору.

За умовами договору продаж нежитлового приміщення вчинено за 188545 грн 20 коп., які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору.

При цьому на момент укладення оспорюваного договору були відсутні будь-які арешти на зазначене нерухоме майно або встановлена заборона на його відчуження.

Отже, установивши, що передбачені оспрюваним договором купівлі-продажу нерухомого майна вбудовано-прибудованого нежитлового приміщення від 27 серпня 2018 року правові наслідки дійсно настали, сторони цього договору вчинили всі обґрунтовані договором дії, виконали його, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання цього паровичну недійсним з підстав фіктивності.

Під час розгляду справи позивач не довела на підставі належних і допустимих доказів, що укладений між ПрАТ «Волиньнасінтрав» та ОСОБА_3 оплатний договір купівлі-продажу нерухомого майна є фіктивним та укладеним без мети настання реальних наслідків, а також не навела фактичних даних, підтверджених доказами, на спростування встановленої законом презумпції правомірності цього правочину (ст. 204 ЦК України).

Згідно ст.ст. 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що заявлена позивачем вимога про визнати недійсним договору купівлі-продажу від 27 серпня 2018 року укладеного між відповідачами ЗАТ «Волиньнасінтрав» та ОСОБА_3 не підлягає до задоволення, оскільки ОСОБА_1 не довела, що вчиняючи укладення договору купівлі-продажу від 27 серпня 2018 року сторони цього договору ПрАТ «Волиньнасінтрав» і ОСОБА_3 недотримались вимог чинного законодавства, а нерухоме майно, яке було предметом цього договору, є допоміжним приміщенням багатоквартирного житлового будинку, власником 1/3 частки однієї із квартир у якому вона являється.

Оскільки позовна вимога про припинення за відповідачем ОСОБА_3 права власності на вбудовано-прибудоване нежитлове приміщення, площею 276,2 кв м, за адресою: АДРЕСА_1 . є похідною від попередньої вимоги щодо недійсності договору купівлі-продажу, то вона також не підлягає до задоволення.

Враховуючи наведене, на думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції, ґрунтуються на повно з`ясованих обставинах справи, перевірених доказами, на які є посилання в рішенні суду і яким суд дав правильну юридичну оцінку.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, то підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з їх правовою оцінкою зробленою судом першої інстанції і не впливають на законність оскаржуваного рішення, а тому апеляційна скарга, відповідно до ст. 375 ЦПК України, підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді