Ухвала

від 30.11.2023 по справі 159/4954/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

30 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 159/4954/21

провадження № 61-16253ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10 липня 2023 року у складі судді: Волкової Ю. Ф., та постанову Волинського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Волиньнасінтрав», ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Ваврищук Валентина Степанівна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, припинення права власності,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до приватного акціонерного товариства «Волиньнасінтрав» (далі - ПрАТ «Волиньнасінтрав»), ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Ваврищук В. С., про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, припинення права власності.

Позов мотивований тим, що рішенням виконкому Ковельської міської ради від 31 липня 1993 року № 184 «Про затвердження актів державних комісій по прийняттю в експлуатацію новозбудованих об`єктів» затверджено акт державної комісії по прийняттю в експлуатацію 20-ти квартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 , загальною площею 1 062,93 кв. м, із вбудовано-прибудованими на замовлення дирекції об`єднання «Волиньнасінтрав», правонаступник якого ПрАТ «Волиньнасінтрав», приміщеннями перукарні та фотоательє, загальною площею 314,68 кв. м.

Позивачка вказувала, що згідно рішення загальних зборів мешканців-власників квартир та допоміжних приміщень у зазначеному вище будинку, однією з яких є й вона, від 01 березня 2003 року було створено ОСББ «Вікторія-Ковель», яке зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

У подальшому, рішенням виконкому Ковельської міської ради № 517 від 14 грудня 2006 року «Про оформлення права власності будівлі та споруди» вбудовано-прибудоване нежитлове приміщення, площею 276,2 кв. м, на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 було передано у власність ЗАТ «Волиньнасінтрав».

27 серпня 2018 року спірне нежитлове приміщення, на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між відповідачами ЗАТ «Волиньнасінтрав» та ОСОБА_3 і посвідченого приватним нотаріусом Ваврищук В. С., який позивач вважає фіктивним, було передане у власність відповідача ОСОБА_3 .

З урахуванням викладених обставин, а також те, що відповідач ОСОБА_3 набув право власності на нежитлове приміщення, яке є частиною житлового будинку, без попередньої згоди ОСББ «Вікторія-Ковель», та уточнивши позовні вимоги, позивач ОСОБА_1 просила:

скасувати пункт 14 рішення Виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області № 517 від 14 грудня 2006 року «Про оформлення права власності будівлі та споруди»;

скасувати запис про реєстрацію права власності за ЗАТ «Волиньнасінтрав» на вбудовано-прибудоване нежитлове приміщення площею 276,2 кв. м, розташованого на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 , запис №492 у книзі 3 від 09 січня 2007 року;

визнати недійсним договір купівлі продажу від 27 серпня 2018 року вбудовано-прибудованого нежитлового приміщення загальною площею 276,2 кв. м, розташованого на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 , укладений між ЗАТ «Волиньнасінтрав» (правонаступник ПрАТ «Волиньнасінтрав») та відповідачем ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Ваврищук В. С., зареєстрований у реєстрі за №1024;

припинити за ОСОБА_3 право власності на вбудовано-прибудоване нежитлове приміщення площею 276,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

покласти на відповідачів судові витрати.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10 липня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12 липня 2022 року у цивільній справі № 159/405/22 за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ковельської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСББ «Вікторія-Ковель», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ПАТ «Волиньнасінтрав», про визнання незаконним та скасування пункту 14 Рішення виконавчого комітету Ковельської міської ради від 14 грудня 2006 року, у задоволенні позову відмовлено (рішення набрало законної сили 14 листопада 2022 року);

кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду;

суть позовних вимог зводиться до оскарження рішення виконкому Ковельської міськради Волинської області, яким вирішувалося питання оформлення права власності на спірні приміщення, за результатом якого ЗАТ «Волиньнасінтрав» набуло право власності на ці приміщення і у подальшому, використовуючи правомочності власника нерухомого майна, на власний розсуд у законний спосіб розпорядилось належним йому майном - відчужило його ОСОБА_3 . Такими діями, на думку позивача, порушено її цивільно-правове майнове право як співвласника спільного майна багатоквартирного будинку;

за результатами оцінки доказів, що містяться у даній справі, також з огляду на обставини, встановлені судовим рішенням у справі № 159/405/22, а тому зробив висновок про те, що спірне майно не має правового режиму допоміжного приміщення житлового будинку, у якому у березні 2005 року створено ОСББ, а є нежилим приміщенням - окремим об`єктом нерухомості, яке передане у комунальну власність розпорядженням Ковельського міського голови № 569 від 07 грудня 2004 року. Суд зауважив, що посилання позивача на порушення її майнового права порушенням прав ОСББ оспорюваним рішенням засобом неотримання відповідачем згоди ОСББ на відчуження спірного майна, не може бути підставою для задоволення позову, оскільки ОСББ як юридична особа має право на захист своїх прав у випадку, якщо вважає їх порушеними, а позивач у справі не виступає представником ОСББ. Суд встановив, що спірне приміщення є нежитловим зі стадії проектування житлового будинку і призначалось для потреб непромислового характеру, використовувалось як самостійний об`єкт нерухомості, а, відтак, не є допоміжним, у 2004 році передане у комунальну власність. Таким чином при реалізації права на приватизацію державного житлового фонду спадкодавці успадкованої позивачем квартири жодним чином не мали правових підстав приватизувати спірне майно як майно, означене у статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та факт подальшого визнання права власності на останнє за ЗАТ «Волиньнасінтрав» на підставі пункту 14 рішення виконавчого комітету Ковельської міської ради № 517 від 14 грудня 2006 року, відповідно, не має жодного стосунку до сфери дійсних чи гаданих майнових прав позивача. Тому вимоги позивача є безпідставними і її майнове право оспорюваним рішенням не порушене. Доказів на підтвердження доводів протилежного стороною позивача суду не надано; Заявлені позовні вимоги вцілому суд вважав безпідставними і необґрунтованими, а тому у задоволенні позову відмовив повністю;

відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27 серпня 2018 року суд першої інстанції зазначив, що позивач, мотивуючи позов у цій частині, вказав, що оспорюваний правочин не відповідає вимогам статей 203, 215, 626, 655, 656 ЦК України, що вказує на його недійсність. Позивач ОСОБА_1 не довела, що в момент вчинення договору купівлі-продажу від 27 серпня 2018 року сторони ПАТ «Волиньнасінтрав» (продавець) і ОСОБА_3 (покупець) недотримались вимог частин першої - третьої, п`ятої, шостої статті 203 ЦК. Зокрема, не надано доказів на підтвердження того, що зміст оскарженого правочину суперечить ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; не спростовано обставин наявності у сторін правочину необхідного обсягу цивільної дієздатності; не підтверджено, що волевиявлення учасників правочину було не вільним і не відповідало їх внутрішній волі; не спростовано обставин щодо реального настання обумовлених правових наслідків за результатами вчинення такого правочину

Постановою Волинського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10 липня 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права;

встановлено, що позивач ОСОБА_1 зверталась до суду із позовом до виконавчого комітету Ковельської міської ради, треті особи ОСББ «Вікторія - Ковель», ПАТ «Волиньнасінтрав» про визнання незаконним та скасування пункту 14 зазначеного вище рішення виконавчого комітету Ковельської міської ради від 14 грудня 2006 року і рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12 липня 2022 року, яке було залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду 14 листопада 2022 року, у задоволенні позову було відмовлено. Отже, зазначеним судовим рішенням, яке має преюдиційний характер у даній справі, підтверджується та обставина, що права позивачки ОСОБА_1 пунктом 14 рішення виконавчого комітету Ковельської міської ради від 14 грудня 2006 року № 517 «Про оформлення права власності будівлі та споруди», на підставі якого оформлено право власності за ЗАТ «Волиньнасінтрав», правонаступником якого є ПАТ «Волиньнасінтрав», на спірне вбудовано-прибудоване нежитлове приміщення, площею 276,2 кв. м., що на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 , не порушуються. Крім того встановлено, що 27 серпня 2018 року між ПрАТ «Волиньнасінтрав» і ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Ваврищук В.С. і зареєстрований у реєстрі за №1024. Відповідно до умов якого сторони домовились, що продавець передає у власність покупця майно - вбудовано-прибудоване нежитлове приміщення загальною площею 276,2 кв. м, розташоване на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 , а покупець приймає вказане майно і оплачує його вартість. Відповідно до пункту 1.3. цього договору відчужуване майно належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Ковельською міською радою 20 грудня 2006 року на підставі рішення виконкому Ковельської міської ради № 517 від 14 грудня 2006 року;

відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України);

у справі, яка переглядається, установлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 27 серпня 2018 року право власності на належне ПАТ «Волиньнасінтрав» вбудовано-прибудоване нежитлове приміщення на першому поверсі, площею 276,2 кв. м., що знаходиться в АДРЕСА_1 було зареєстровано за новим власником ОСОБА_3 у встановленому законом порядку, реєстраційний номер № 1024, і дана обставина визнана сторонами спору. За умовами договору продаж нежитлового приміщення вчинено за 188 545,20 грн, які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору. При цьому на момент укладення оспорюваного договору були відсутні будь-які арешти на зазначене нерухоме майно або встановлена заборона на його відчуження. Отже, установивши, що передбачені оспорюваним договором купівлі-продажу нерухомого майна - вбудовано-прибудованого нежитлового приміщення від 27 серпня 2018 року правові наслідки дійсно настали, сторони цього договору вчинили всі обґрунтовані договором дії, виконали його, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання цього правочину недійсним. Під час розгляду справи позивач не довела на підставі належних і допустимих доказів, що укладений між ПрАТ «Волиньнасінтрав» та ОСОБА_3 оплатний договір купівлі-продажу нерухомого майна є фіктивним та укладеним без мети настання реальних наслідків, а також не навела фактичних даних, підтверджених доказами, на спростування встановленої законом презумпції правомірності цього правочину (статті 204 ЦК України);

згідно статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що заявлена позивачем вимога про визнати недійсним договору купівлі-продажу від 27 серпня 2018 року укладеного між відповідачами ЗАТ «Волиньнасінтрав» та ОСОБА_3 не підлягає до задоволення, оскільки ОСОБА_1 не довела, що вчиняючи укладення договору купівлі-продажу від 27 серпня 2018 року сторони цього договору ПрАТ «Волиньнасінтрав» і ОСОБА_3 недотримались вимог чинного законодавства, а нерухоме майно, яке було предметом цього договору, є допоміжним приміщенням багатоквартирного житлового будинку, співвласником 1/3 частки однієї із квартир у якому вона є. Оскільки позовна вимога про припинення за відповідачем ОСОБА_3 права власності на вбудовано-прибудоване нежитлове приміщення, площею 276,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . є похідною від попередньої вимоги щодо недійсності договору купівлі-продажу, то вона також не підлягає задоволенню.

ОСОБА_1 10 листопада 2023 року засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10 липня 2023 року ОСОБА_4 , та постанову Волинського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: у справі № 911/1563/17; від 23 січня 2019 року у справі № 442/3285/16-ц та постановах Верховного Суду України: від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16; від 01 лютого 2017 року у справі № 6-2360цс16.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди не урахували, що рішення виконкому саме по собі не є правовстановлюючим документом, а лише створює юридичну підставу для реєстрації майна. Такий висновок зробив Верховний Суд у справі № 911/1563/17;

пункт 14 рішення виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області від 14 грудня 2006 року № 517 «Про оформлення права власності будівлі та споруди» є незаконним, оскільки при його прийнятті виконавчий комітет діяв поза межами своєї компетенції;

після створення ОСББ «Вікторія-Ковель», ПрАТ «Волиньнасінтрав», розуміючи, що співвласники багатоквартирного будинку для забезпечення своїх інтересів та захисту законних прав, будуть продовжувати домагатися належної передачі будинку на обслуговування ОСББ, задля уникнення відповідальності за невиконання їх законних вимог, усвідомлюючи незаконність набуття у власність частини приміщення, належного співвласникам багатоквартирного житлового будинку, передав право власності на вбудовано-прибудоване приміщення першого поверху будинку, своєму сину, який є одним з кінцевих бенефіціарів, акціонером ПрАТ «Волиньнасінтрав» та сином директора товариства. Оспорюваним рішенням відповідача було відчужено приміщення, належні співвласникам багатоквартирного будинку, проти їх волі та без їх відома, без відома ОСББ;

у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16 викладено правову позицію, відповідно до якої для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 01 лютого 2017 року у справі № 6-2360цс16 та підтримана в постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 442/3285/16-ц. Отже, необхідно визнати недійсним договір купівлі-продажу від 27 серпня 2018 року;

оскільки оспорений договір купівлі-продажу від 27 серпня 2018 року є незаконним і підлягає скасуванню, то відповідно до абзацу другого частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» необхідно припинити право власності ОСОБА_3 на спірне нежитлове приміщення;

допоміжні приміщення відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Аналогічні приписи містить і частина друга статті 382 ЦК України;

ОСОБА_1 є власником квартири у багатоквартирному будинку і є власником допоміжних приміщень цього будинку. Таким чином, позивач може реалізувати своє право власності на спірне майно у зв`язку з незаконним відчуженням ПрАТ «Волиньнасінтрав» нежитлових приміщень будинку на користь ОСОБА_3 , то її права та інтереси, як позивача, підлягають захисту шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом із 20 березня 2007 року набула право власності на 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 .

Багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_1 із вбудовано-прибудованими приміщеннями, загальна площа яких становить 314,68 кв. м, на замовлення дирекції об`єднання «Волиньнасіньтрави», було прийнято в експлуатацію за рішенням виконкому Ковельської міськради народних депутатів від 31 липня 1993 року № 184 «Про затвердження актів державних комісій по прийняттю в експлуатацію новозбудованих об`єктів». Дана обставина підтверджується копією архівного витягу від 13 листопада 2006 року № 928/1.14 наявною в матеріалах справи та свідчить про те, що спірне вбудоване-прибудоване приміщення не належить до допоміжних приміщень будинку.

Розпорядженням Ковельського міського голови № 569 від 07 грудня 2004 року «Про затвердження актів приймання-передачі житлових будинків», було затверджено акти приймання-передачі у комунальну власність держмайна, серед якого - житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Згідно копії виписки з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААА №168452 01 березня 2005 року було створено ОСББ «Вікторія-Ковель» для обслуговування багатоквартирного будинку, що за адресою: АДРЕСА_1 , і головою цього об`єднання є позивач ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 14 рішення Виконавчого комітету Ковельської міської ради № 517 від 14 грудня 2006 року «Про оформлення права власності будівлі та споруди» було вирішено оформити право власності за ЗАТ «Волиньнасінтрав», правонаступник якого відповідач ПрАТ «Волиньнасінтрав» на спірне вбудовано-прибудоване нежитлове приміщення, площею 276,2 кв. м на першому поверсі житлового будинку по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 зверталась до суду із позовом до виконавчого комітету Ковельської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСББ «Вікторія-Ковель», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ПрАТ «Волиньнасінтрав», про визнання незаконним та скасування пункту 14 зазначеного вище рішення виконавчого комітету Ковельської міської ради від 14 грудня 2006 року і рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12 липня 2022 року в справі № 159/405/22, яке було залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду 14 листопада 2022 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

27 серпня 2018 року між ПрАТ «Волиньнасінтрав» і ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Ваврищук В. С. і зареєстрований у реєстрі за №1024, відповідно до умов якого сторони домовились, що продавець передає у власність покупця майно - вбудовано-прибудоване нежитлове приміщення загальною площею 276,2 кв. м, розташоване на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 , а покупець приймає вказане майно і оплачує його вартість. Відповідно до пункту 1.3. цього договору відчужуване майно належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Ковельською міською радою 20 грудня 2006 року на підставі рішення виконкому Ковельської міської ради № 517 від 14 грудня 2006 року.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18).

Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є публічною, процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту і одночасно та всупереч принципу диспозитивності зобов`язувати суб`єкта поєднувати позовні вимоги, яких приватно-правова норма не передбачає (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року в справі № 316/2082/19 (провадження № 61-17264св21).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України).

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).

З урахуванням обстави встановлених у в справі № 159/405/22, суди встановили, що: спірне вбудовано-прибудоване нежитлове приміщення, площею 276,2 кв. м, розташоване на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 є нежитловим зі стадії проектування житлового будинку і призначалось для потреб непромислового характеру, використовувалось як самостійний об`єкт нерухомості, та не є допоміжним; ОСОБА_1 не довела порушення її прав чи інтересів, за захистом яких звернулася до суду.

За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.

Посилання на висновки, зроблені у постановах Верховного Суду: у справі № 911/1563/17; від 23 січня 2019 року у справі № 442/3285/16-ц та постановах Верховного Суду України: від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16; від 01 лютого 2017 року у справі № 6-2360цс16 необґрунтовані, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10 липня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Волиньнасінтрав», ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Ваврищук Валентина Степанівна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, припинення права власності.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков