Рішення

від 07.11.2023 по справі 385/514/23

ГАЙВОРОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Гайворонський районний суд Кіровоградської області

м.Гайворон, вул.Великого Кобзаря, 3 Кіровоградської області, 26300

Справа № 385/514/23

2/385/239/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2023 року Гайворонський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді - Панасюка І.В.,

з участю секретаря судового засідання Стародуба В.В.,

представників позивача: ОСОБА_1 , адвоката Волощука В.В.,

представника відповідача адвоката Гури К.В.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Гайвороні цивільну справу за позовом Фермерського господарства «Юлія» до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 та Головне управління Держгеокадастру в Кіровоградській області, про витребування майна у добросовісного набувача,-

ВСТАНОВИВ:

ФГ «Юлія» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 та Головне управління Держгеокадастру в Кіровоградській області, про витребування майна у добросовісного набувача.

Позов мотивований тим, що за рішеннями Гайворонської районної Ради народних депутатів Гайворонського району Кіровоградської області від 02 серпня 2000 року № 114 та від 24 квітня 2001 року № 152 ОСОБА_4 надано земельну ділянку загальною площею 30,3 га, яка фактично складалася з чотирьох окремих земельних ділянок різної площі: ділянка № НОМЕР_1 площею 6,8 га, ділянка № НОМЕР_2 площею 2,6 га, ділянка № НОМЕР_3 площею 15 га і ділянка № НОМЕР_4 площею 5,9 га, на території Котовської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства. Право постійного користування вказаною земельною ділянкою підтверджено державним актом на право постійного користування землею Серія КР від 01 серпня 2001 року, зареєстрований у книзі записів державних актів на право постійного користування за № 64.

22 жовтня 2001 року ОСОБА_4 заснував ФГ «Юлія». Згідно зі статутом ФГ «Юлія», зареєстрованим Гайворонською РДА 27 лютого 2005 року, в користуванні господарства знаходиться земельна ділянка площею 30,30 га, яка розташована на території Котовської сільської ради відповідно до державного акту на право постійного користування землею від 01 серпня 2001 року № 64.

ФГ «Юлія» використовувало ці землі для здійснення своєї діяльності.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом від 29 грудня 2015 року спадкоємцями майна померлого ОСОБА_4 є його син ОСОБА_1 , дочка ОСОБА_5 та дочка ОСОБА_6 в рівних частках - по 1/3 частці кожному. Спадкове майно складається з внеску до статутного фонду ФГ «Юлія» у розмірі 5000,00 гривень.

Згідно з протоколом № 1 загальних зборів членів ФГ «Юлія» виключено із засновників господарства ОСОБА_4 у зв`язку зі смертю, а головою обрано ОСОБА_1 , затверджено, а згодом зареєстровано статут ФГ «Юлія» в новій редакції.

ФГ «Юлія» після змін у його складі продовжувало користуватися тією ж земельною ділянкою площею 30,30 га, яка фактично складалася з чотирьох окремих земельних ділянок різної площі: ділянка № НОМЕР_1 площею 6,8 га, ділянка № НОМЕР_2 площею 2,6 га, ділянка № НОМЕР_3 площею 15 га і ділянка № НОМЕР_4 площею 5,9 га, на території Котовської сільської ради для ведення фермерського господарства, вносило плату за землю.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 18 березня 2020 року затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України для ведення особистого селянського господарства загальною площею 14 га, які розташовані за межами населеного пункту на території Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області. Крім того, надано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 2,0 га, в тому числі ріллі площею 2,0 га, із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, відомості про яку внесено до Державного земельного кадастру з присвоєнням кадастрового номера 3521182800:02:000:2117.

Позивач стверджує, що ця земельна ділянка сформована із земельної ділянки № НОМЕР_3 площею 15,0 га, яка на праві постійного користування належить ФГ «Юлія», що підтверджується висновком експертизи, а тому, на думку позивача, наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 18 березня 2020 року № 11-4269/14-20-С є протиправним стосовно нього, бо порушує існуюче право користування землею.

18 березня 2020 року державний реєстратор Гайворонської міської ради здійснив державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку площею 2,0 га за ОСОБА_3 .

Надалі ОСОБА_3 продав цю земельну ділянку ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 28 березня 2020 року.

Позивач вважає, що ОСОБА_3 неправомірно набув у власність спірну земельну ділянку, а тому не мав права її відчужувати ОСОБА_2 , що дає позивачу право витребувати її у останнього.

Просить суд витребувати у ОСОБА_2 земельну ділянку розміром 2,0 га, кадастровий номер 3521182800:02:000:2117, яка розташована на території Покровської (Котовської) сільської ради на користь Фермерського господарства «Юлія» та стягнути судові витрати з відповідача.

Представники позивача ФГ «Юлія»: Плохотнюк О.С. та адвокат Волощук В.В. позов підтримали, просили його задовольнити з підстав зазначених в позові.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився. В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Гура К.В. в позові просив відмовити з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву та неприпустимості втручання у право мирно володіти своїм майном.

Представник третьої особи Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце його проведення, заперечень не надіслали.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи та на підставі пояснень представників сторін. Слід зазначити, що дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно копії до державного акту на права постійного користування землею серії КР, виданого Гайворонською районною радою 01 серпня 2001 року та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 64, ОСОБА_4 на підставі рішень Гайворонської районної Ради Гайворонського району Кіровоградської області від 02 серпня 2000 року № 114 та від 24 квітня 2001 року № 152, надано у постійне користування земельна ділянка площею 30,30 га, з них: ріллі - 15 га, кормових угідь - 15,3 га, на території Котовської (нова назва Покровська) сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства. Згідно з наведеним у державному акті на право постійного користування землею планом зовнішніх меж землекористування вказані 30,30 га землі складається з чотирьох окремих ділянок: ділянка № НОМЕР_1 площею 6,8 га, ділянка № НОМЕР_2 площею 2,6 га, ділянка № НОМЕР_3 площею 15 га, ділянка № НОМЕР_4 площею 5,9 га (т.1, а.с. 14-15).

Деякими положеннями статуту фермерського господарства «Юлія», у редакції 2005 року (т. 1, а. с. 18-25), було передбачено таке:

засновником господарства є ОСОБА_4 (п. 1.2 Статуту);

господарство є юридичною особою (п. 3.1 Статуту);

на ім`я голови господарства, відповідно до законодавства України, видаються документи, що засвідчують право власності або користування землею (п. 3.4 Статуту);

статутний фонд господарства складає 5000 грн. (п. 4.1 Статуту);

до земель господарства належать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником господарства у власність, у постійне користування та надані господарству в оренду. В користуванні господарства знаходиться земельна ділянка площею 30,3 га, яка розташована на території Котовської сільської ради (Державний акт на право постійного користування землею №64 від 1 серпня 2001 року) (п. 5.1 Статуту).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (т. 1, а. с. 12).

Згідно зі копією свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим державним нотаріусом Гайворонської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області Ковбасюк Н. Ю., спадкоємцями майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його син ОСОБА_1 на 1/3 частку у спадщині, дочка ОСОБА_5 на 1/3 частку, та дочка ОСОБА_6 на 1/3 частку у спадщині. Спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається з внеску до статутного фонду ФГ «Юлія», ідентифікаційний код юридичної особи 31609271, с. Котовка Гайворонського району Кіровоградської області розміром 5000 грн., що належить спадкодавцеві на підставі витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 14 грудня 2015 року № 21528188 (т.1, а.с. 13).

09 січня 2016 року загальними зборами ФГ «Юлія» затверджено статут Фермерського господарства «Юлія» у новій редакції (т.1, а.с. 114-120).

Відповідно до копії довідки Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області від 25 січня 2017 року № 67 ФГ «Юлія» на території Покровської сільської ради користується земельними ділянками площею 30,30 га (фермерські землі); зокрема: орні - 15 га; пасовища - 15,3 га. (т.1, а.с. 26).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 18 березня 2020 року №11-4269/14-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено «Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України (згідно додатку до завдання на виконання робіт) для ведення особистого селянського господарства загальною площею 14 га, які розташовані за межами населеного пункту на території Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області. Пунктом 2 цього наказу надано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 2 га, в тому числі: рілля площею 2 га (кадастровий номер 3521182800:02:000:2117) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області (т.1, а.с. 127).

18 березня 2020 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 18 березня 2020 року №11-4269/14-20-СГ за ОСОБА_3 зареєстроване право власності на земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 3521182800:02:000:2117, для ведення особистого селянського господарства на території Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області (т.1, а.с. 139).

28 березня 2020 року ОСОБА_3 (Продавець за договором) та ОСОБА_2 (Покупець за договором) уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу за умовами якого Продавець продав та передав, а Покупець купив та прийняв у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2 га за кадастровим номером 3521182800:02:000:2117, яка розташована на території Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області (п. 1 Договору). Земельна ділянка, яка відчужується, належить Продавцю на підставі Наказу №11-4269/14-50-СГ, виданого Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області 18 березня 2020 року (п. 2 Договору, т.1, а.с. 111-112).

28 березня 2020 року на підставі договору купівлі-продажу від 28 березня 2020 року приватний нотаріус Веліховська Т.С. (державний реєстратор), зареєструвала у Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 3521182800:02:000:2117, для ведення особистого селянського господарства на території Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області, за ОСОБА_2 (т.1, а.с. 113).

У Державному земельному кадастрі власником земельної ділянки площею 2,0 га, кадастровий номер 3521182800:02:000:2117, розташованої в Кіровоградській області, Гайворонський район, Котовська сільська рада також вказаний ОСОБА_2 (т.1, а.с. 79-81).

Згідно висновку експерта №1-09/2023 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи по цивільній справі № 385/514/23 від 01.09.2023 року земельна ділянка з кадастровим номером: 3521182800:02:000:2117, площею 2,0 та, яка розташована на території Покровської (Котовської) сільської ради Голованівського району Кіровоградської області, утворилася внаслідок поділу земельної ділянки кадастровий номер: 3521182800:02:000:2028 площею 15,1897 га, яка розташована на території Покровської (Котовської) сільської ради Голованівського району Кіровоградської області. Виходячи з того, що по всіх параметрах, а саме: площі, периметру, конфігурації, геометричних розмірах меж, розташування земельних ділянок, дослідженням встановлено значний відсоток схожості, зроблено висновок, що ділянка № НОМЕР_3 площею 15 га, яка згідно з планом зовнішніх меж землекористування, який розташований на зворотній частині Державного акту на право постійного користування землею виданого від 01 серпня 2001 року, на ім`я ОСОБА_4 та архівна земельна ділянка кадастровий номер: 3521182800:02:000:2028, яка розташована на території Покровської (Котовської) сільської ради найбільш вірогідно є однією і тією ж земельною ділянкою (т.2, а.с. 68-83).

27.02.2023 року загальними зборами ФГ «Юлія» затверджено статут Фермерського господарства «Юлія» у новій редакції (т.1, а.с. 72-78).

Згідно з ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положеньглави 29цього Кодексу (ст. 396 ЦК України, яка міститься у Главі 30 Загальні положення про речові права на чуже майно цього Кодексу).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 387 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У постанові від 20 січня 2021 року у справі № 9901/258/20 Велика Палата Верховного Суду вказала, що гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2021 року у справі № 372/2876/17 зазначено: «Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтвердженого належними доказами факту порушення (невизнання або оспорювання) цього права на земельну ділянку».

Цивільне судочинство ґрунтується, зокрема, на принципі змагальності сторін відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій . Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 12, ст. 81 ЦПК України).

Судом встановлено, що ФГ «Юлія» набуло право постійного користування земельною ділянкою площею 30,30 га, з фактично чотирьох окремих земельних ділянок: ділянка № НОМЕР_1 площею 6,8 га, ділянка № НОМЕР_2 площею 2,6 га, ділянка № НОМЕР_3 площею 15 га, ділянка № НОМЕР_4 площею 5,9 га, на території Котовської (теперішня нава Покровська) сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства, які їй надано рішеннями Гайворонської районної ради Гайворонського району Кіровоградської області від 02 серпня 2000 року № 114 та від 24 квітня 2001 року № 152 (а.с. 14-15).

Відповідно до копії Державного акту на право постійного користування землею серії КР, виданий ОСОБА_4 Гайворонською районною радою 01 серпня 2001 року та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 64, а також статуту заснованого ОСОБА_4 ФГ «Юлія» у редакції 2005 року згідно з п. 5.1 якого до земель господарства належать земельні ділянки отримані засновником господарства у власність, постійне користування та оренду, зокрема в користуванні господарства перебуває земельна ділянка площею 30,3 га на території Котовської сільської ради, право на яку підтверджено державним актом на постійне користування земельною ділянкою від 01 серпня 2001 року № 64.

Хоча вказана редакція статуту ФГ «Юлія» затверджена та зареєстрована у лютому 2005 року (а.с. 18-25), з наявної у справі копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 02 лютого 2016 року (а.с. 16-17) вбачається, що датою державної реєстрації ФГ «Юлія» є 22 жовтня 2001 року, а запис у ЄДР про його реєстрацію цієї здійснено пізніше - 27 лютого 2005 року.

При цьому згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-XII, чинного до 29 липня 2003 року, наявність статуту у селенського (фермерського) господарства не була обов`язковою.

Згідно з ч. 2 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Таким чином ОСОБА_4 заснував ФГ «Юлія» менш ніж через три місяці після надання йому для цієї мети у постійне користування земельної ділянки площею 30,3 га.

Нормами ст. 7 ЗК України у редакції Закону № 561-ХІІ від 18 грудня 1990 року зі змінами, який був чинним до 31 грудня 2001 року, передбачали, зокрема, таке: користування землею може бути постійним або тимчасовим; постійним визнається користування без заздалегідь установленого строку; у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності громадянами України для ведення селянського (фермерського) господарства.

Районні Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів, зокрема, для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою народних депутатів (ч. 3 ст. 19 ЗК України у редакції Закону № 561-ХІІ від 18 грудня 1990 року).

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (ч. 1 ст. 23 ЗК України у редакції Закону № 561-ХІІ від 18 грудня 1990 року).

На час заснування ОСОБА_4 ФГ «Юлія», тобто станом на 22 жовтня 2001 року, відносини, пов`язані зі створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств були унормовані Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-XII, приписи якого були спеціальними до відповідних приписів інших Законів України, зокрема і до чинного на той час ЗК України.

Селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства. На його ім`я видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею (ч. 1, ч. 4, ч. 5ст. 2 Закону № 2009-XII).

Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди. У постійне користування земля надаються громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебували у державній власності (ч. 2ст. 4 Закону № 2009-XII).

Для ведення селянського (фермерського) господарства можуть передаватися у приватну власність або надаватися у користування земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 гектарів ріллі і 100 гектарів усіх земель. Конкретні розміри земельних ділянок громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, у межах норм, передбачених частиною першою цієї статті, визначають, зокрема, районні Ради народних депутатів диференційовано, з урахуванням регіональних особливостей, спеціалізації та можливостей ефективного використання наданих земель (ч. 1, ч. 2Закону № 2009-XII).

Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний строк державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створення організаційної форми підприємства, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документи про внесення плати за державну реєстрацію. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) й одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержувало печатку з його найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону (ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону № 2009-XII).

Діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених статтями 27 і 28 Земельного кодексу України (п. 2 ч. 1 ст. 29 Закону № 2009-XII).

Право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося, зокрема, у разі припинення діяльності селянського (фермерського) господарства (п. 3 ч. 1 ст. 27 ЗК України у редакції Закону № 561-ХІІ від 18 грудня 1990 року).

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідаючи на питання: чи переходить право постійного користування земельною ділянкою до селянського (фермерського) господарства від його засновника, Велика Палата Верховного Суду в п. 59, п. 60 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц вказала:

«59.Статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

60.За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першою статті 55 цього кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило».

Суд вважає, що з моменту створення ФГ «Юлія» відбулася фактична заміна постійного землекористувача за державним актом на право постійного користування землею Серія КР, виданим Гайворонською районною радою від 01 серпня 2001 року № 64 і права та обов`язки останнього перейшли від ОСОБА_4 до заснованого ним ФГ «Юлія» з дня його державної реєстрації, тобто з 22 жовтня 2001 року, та не припинилися в наслідок смерті ОСОБА_4 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Не припинилося право постійного користування земельною ділянкою позивача й у зв`язку із пізнішими в часі змінами у земельному законодавстві, а саме у зв`язку із набранням чинності з 01 січня 2002 року ЗК України у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ, відповідно до ч. 2 ст. 92 якого фермерські господарства не віднесені до вичерпного переліку суб`єктів права постійного користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності та відповідно до п. 6розділу Х «Перехідні положення» цього Кодексуповинні були до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Проте Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року у справі № 5-рп/2005 визнано неконституційним п. 6розділу Х «Перехідні положення» ЗК України від 25 жовтня 2001 рокущодо обов`язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди.

При цьому Конституційний Суд України вказав, що немає підстав визнавати неконституційноюст. 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, оскільки використання у ній терміна «набувають» (який означає «ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь») вказує на те, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення (абз. 11 п. 5.3 мотивувальної частини вказаного рішення).

Посилання відповідача на ту обставину, що статут ФГ «Юлія» у редакції 2016 року, на відміну від попередньої редакції статуту 2005 року, не містить умов про право постійного користування земельною ділянкою площею 30,3 га на території Котовської сільської ради згідно з державним актом на постійне користування земельною ділянкою від 01 серпня 2001 року № 64, не дає підстав вважати, що відповідне право позивача припинилося так, як чинним на той час законодавством (Закон України «Про фермерське господарство», ст. 141, 143. 149 ЗК України) не було передбачено припинення права фермерського господарства користування земельною ділянкою у зв`язку із внесенням змін до статутних документів.

Щодо твердження відповідача про те, що у позивача відсутнє будь-яке право на земельні ділянки загальною площею 30,3 га через нездійснення ним починаючи з 01 січня 2013 року державної реєстрації речового права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, суд цей аргумент до уваги не бере з таких підстав.

Не здійснення з 01 січня 2013 року, тобто з дати набрання чинності закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України», державної реєстрації чинного на той час права ФГ «Юрія» на постійне користування вказаною земельною ділянкою 30,3 га не вказує на відсутність або припинення такого права так, як це право позивача виникло до набрання чинності вказаним Законом, зареєстроване відповідно до тогочасного законодавства і не припинилося у зв`язку з настанням цієї події.

Щодо аргументу відповідача про недоведеність тієї обставини, що спірна земельна ділянка площею 2,0 га, яку витребовує позивач, утворена за рахунок поділу зазначеної у державному акті на право постійного користування землею земельної ділянки № НОМЕР_3 площею 15,0 га, яка надана ОСОБА_4 для ведення селянського (фермерського) господарства.

Те, що спірна земельна ділянка утворилася шляхом поділу земельної ділянки площею 15,1897 га, яка розташована на території Покровської (Котовської) сільської ради Голованівського району Кіровоградської області та, своєю чергою, є ділянкою № НОМЕР_3 площею 15 га, яка зазначена в плані зовнішніх меж землекористування на зворотному боці державного акту на право постійного користування землею, виданого 01 серпня 2001 року ОСОБА_4 , доводиться наданим до суду позивачем висновком експерта від 01.09.2023 року №1-09/2023 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи по іній цивільній справі № 385/514/23 (т.2, а.с. 68-83).

Станом на 18 березня 2020 року коли Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області видало наказ №11-4269/14-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким ОСОБА_3 надано у власність спірну земельну ділянку, чинне законодавство передбачало, зокрема, таке:

ч. 6 ст. 118 ЗК України, якою унормовано порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами:

«Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.До клопотання додаютьсяграфічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки,погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб)та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства) […]»;

ст. 149 ЗК України, якою регулюється порядок вилучення земельних ділянок із постійного користування:

«1. Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

2. Вилучення земельних ділянок проводиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. […]

5. Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання […]

10. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку».

Всупереч вказаним нормам ЗК України відповідач та треті особи у справі не надали суду доказів того, що уповноважений орган прийняв рішення за згодою ФГ «Юлія», як постійного землекористувача, про вилучення у нього земельної ділянки, яка згодом передана у власність ОСОБА_7 , або суд ухвалив відповідне рішення.

Таким чином, суд вважає, щоГоловне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області своїм наказом від 18 березня 2020 року №11-4269/14-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» передало ОСОБА_3 безоплатно у власність спірну земельну ділянку без попередньої згоди ФГ «Юлія» на її вилучення та відповідного рішення уповноваженого законом органу або рішення суду.

Тобто, територіальний орган Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру без додержання встановлених законодавством процедур втрутився у право позивача на мирне володіння його майном, яким є земельна ділянка, надана йому у постійне (безстрокове) користування для здійснення його діяльності.

Наслідком цього стала неможливість здійснення позивачем свого права на спірну земельну ділянку.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Це конституційне обмеження повною мірою поширюється на територіальні органиДержавної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, яким, зокрема, являється Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.

Так Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїх постановах у справах про земельні спори виснувала, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідностізаконуне тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (п. 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (п. 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (п. 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (п. 52). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia- «суд знає закони» (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (п. 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (п. 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (п. 101) тощо). Тому суд незалежно від того,оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (п. 109).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 1, ч. 2 ст. 5 ЦПК України»).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала свою позицію стосовно ефективності способу захисту суб`єктивних прав, свобод та інтересів, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови: від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Зокрема, у пунктах 6.6. 6.7. постанови від19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 Велика Палата Верховного Суду вказала: «6.6.Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

6.7. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом».

У цій справі предметом судового захисту є порушене право позивача на постійне користування наданою йому із земель державної власності земельною ділянкою.

За визначенням, яке містить ч. 1 ст. 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою це правоволодінняікористуванняземельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою є похідним від права державної або комунальної власності. При цьому суб`єкт такого права єволодільцем і користувачемнаданої йому земельної ділянки.

Внаслідок протиправної передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_3 та державної реєстрації цього права позивач позбавлений можливості реалізувати своє право володіння і користування земельною ділянкою.

Враховуючи специфіку нерухомих речей в обороті, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі власникові або його законному користувачу. Останній на підставі норм ст. 388 ст. 396 ЦК України має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

З огляду на те, що позивач протиправно позбавлений права володіння земельною ділянкою, суд вважає, що пред`явлення позивачем віндикаційного позову до відповідача ОСОБА_8 є визначеним законом та ефективним способом захисту порушеного права.

Спірна земельна ділянка може бути витребувана у добросовісного набувача, який є ОСОБА_2 , оскільки вона вибула з володіння ФГ «Юлія», якому земельна ділянка була передана у володіння та користування власником (державою), не з волі останнього внаслідок протиправного рішення Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, а тому позов підлягає задоволенню.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності

Відповідачем заявлено вимогу про застосування строку позовної давності (т. 1 а.с. 203-206).

Так з матеріалів справи вбачається, що право приватної власності на спірну земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_3 18.03.2020 у Державному реєстрі речових прав на підставі наказу № 11-4269/14-20-СГ, виданого ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області 18.03.2020. Надалі, на підставі договору купівлі-продажу від 28.03.2020 така була придбана відповідачем ОСОБА_2 .

Тобто, з часу внесення змін до Державного реєстру речових прав 18.03.2020 позивач міг дізнатись про вибуття земельної ділянки з його постійного користування.

Даний позов надійшов до суду 28.03.2023.

Позивач своїх аргументів щодо того коли він дізнався про порушення свого права та щодо пропуску строку позовної давності, поновлення такого не навів.

Відповідно достатті 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність, яка тісно пов`язана з позовною давністю.

Відповідно дост. 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами ч. 3 та ч. 4ст. 267 ЦПК Українипозовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1ст. 257 ЦК України).

До позовних вимог про визнання недійсними договорів та витребування майна на підставі статей203,215,387,388ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки.

Згідно з частиною першоюстатті 261ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

У визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила, тобто в даному випадку - з 19.03.2020 (наступний день після внесення даних про власника ОСОБА_3 ).

Обов`язок позивача довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВП ВС від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16.

Позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право.

Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року у справі 504/1653/15-ц.

Разом з тим, Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12.03.2020 до 31.10.2020 на всій території України карантин. Дію такого неодноразово продовжено та дія такого на території України завершена з 01.07.2023.

Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID- 19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Зазначений Закон України від 30.03.2020 № 540-IX набрав чинності 02.04.2020.

Зважаючи на те, що сплив строку позовної давності розпочався 19.03.2020, тобто останнім днем звернення до суду з позовом у межах строку позовної давності було 18.03.2023, а Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року, з огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, строк позовної давності на момент звернення з позовом до суду не сплив та в суду відсутні підстави для застосування такого.

Правова позиція щодо застосування статті 257 ЦК України та пункту 12розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.05.2021 у справі № 903/323/20, від 31.05.2022 у справі № 926/1812/21, від 22.06.2022 у справі № 916/1157/21, 07.09.2022 у справі № 679/1136/21.

Керуючись ст.ст.141, 263, 265 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов Фермерського господарства «Юлія» до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 та Головне управління Держгеокадастру в Кіровоградській області, про витребування майна у добросовісного набувача задовольнити.

Витребувати у ОСОБА_2 земельну ділянку розміром 2,0 га, кадастровий номер 3521182800:02:000:2117, яка розташована на території Покровської (Котовської) сільської ради на користь Фермерського господарства «Юлія».

В силу положень ч. 7ст. 158 ЦПК України, заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Ігор Панасюк

Дата документа 07.11.2023