Постанова

від 07.11.2023 по справі 192/520/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8571/23 Справа № 192/520/23 Суддя у1-йінстанції - Щербина Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2023 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.,

за участі секретаря судового засідання Драгомерецької А.О.,

розглянувши відкритов залісудових засіданьДніпровського апеляційногосуду вмісті Дніпросправу,що виниклаз цивільнихправовідносин запозовом ОСОБА_1 до Новопокровськоїселищної радиДніпровського районуДніпропетровської області, ОСОБА_2 провизнання нечиннимта скасуваннярішення органумісцевого самоврядування,в якійподана апеляційнаскарга ОСОБА_1 на рішенняСолонянського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від07серпня 2023року,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Новопокровської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 про визнання нечинним та скасування рішення Новопокровської селищної ради № 298-18/VIІІ від 14 лютого 2022року «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 », яким останньому було передано у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1,7827 га з кадастровим номером 1225083000:02:001:0124.

Позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що 26 листопада 2021року Новопокровська селищна рада рішенням № 292-15/VIІІ надала їй дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею до 2,0000га за рахунок земель запасу комунальної власності, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Новопокровської селищної ради.

Однак відповідачу ОСОБА_2 також було надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею до 2,0000га, яка розташована за кадастровим номером 1225083000:02:001:0039 (згідно викопіювання), Дніпропетровська область, Дніпровський район, Новопокровської територіальної громади. Та Рішенням Новопокровської селищної ради № 298-18/VIІІ від 14 лютого 2022 року відповідачу ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1,7827га, кадастровий номер 1225083000:02:001:0124 та роз`яснено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1225083000:02:001:0039 була сформована попередньо в якості земель комунальної власності для потреб Новопокровської територіальної громади. Фактично з метою передачі земельної ділянки ОСОБА_2 у власність було сформовано іншу земельну ділянку з кадастровим номером 1225083000:02:001:0124, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 1225083000:02:001:0039.

Заявник позовної заяви вважала, що вона та відповідач ОСОБА_2 одночасно звернулися до Новопокровської селищної ради з метою отримання дозволу на розробку проєктної документації та одночасно отримали такий дозвіл щодо відведення однієї і тієї ж самої земельної ділянки, що є порушенням майнових прав позивачки з огляду на недобросовісність дій ОСОБА_2 та Новопокровської селищної ради. Тому, позивачка вважала, що таке рішення порушує її право на безкоштовне отримання у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Солонянського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від07серпня 2023року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, виклала вимогу про скасування рішення та ухвалення нового про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги позивачка посилалася на те, що розпорядження голови Солонянської районної державної адміністрації № 582-р-05 від 07 жовтня 2005 року, яким їй надано право на розробку проєкту землеустрою не втратило свою силу, оскільки не має строку закінчення дії, а тому рішення Новопокровської селищної ради про надання аналогічного дозволу ОСОБА_2 свідчить про недобросовісність дій відповідача.

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач заперечив доводи апеляційної скарги позивачки, просив її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа і смс-повідомлення.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 25 жовтня 2021 року ОСОБА_1 подала клопотання в порядку статті 118 ЗК України до Новопокровської селищної ради було про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею до 2,0000 га, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Новопокровської селищної ради згідно наданого викопіювання (а.с.13 т.1).

05 листопада 2021 року ОСОБА_2 також подав до Новопокровської селищної ради клопотання в порядку статті 118 ЗК України про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею до 2,0000га, яка розташована в с. Ганно-Мусіївка, кадастровий номер 1225083000:02:001:0039 за рахунок земель комунальної власності / том І а.с.109/.

Рішенням від 26 листопада 2021 року № 292-15/VIІІ Новопокровська селищна рада надала дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства /том І а.с.12/.

Також Рішенням від 26 листопада 2021 року № 240-15/VIІІ Новопокровська селищна рада надала дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2га, яка розташована в Новопокровській територіальній громаді за кадастровим номером 1225083000:02:001:0039 /том І а.с.17/.

Вказаним рішенням було зобов`язано громадян протягом одного року виготовити проєкт, а в разі невиконання в цій частині рішення, вважати його таким, що втратило чинність. Крім того, пунктом 3 було зобов`язано виготовити проєкт та подати його на затвердження селищної ради.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не довела існування свого права власності або права користування спірною земельною ділянкою, а тому права позивачки не були порушені шляхом прийняття Новопокровською селищною радою Дніпровського району Дніпропетровської області оспорюваного рішення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частинами першою, другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 22 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

За змістом пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 га.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118, 186-1 ЗК України.

Згідно з частинами шостою, сьомою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним, при цьому відповідний орган у випадку прийняття рішення про відмову у надані такого дозволу зобов`язаний належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Частиною дев`ятою статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до положень частин четвертої, п`ятої та шостої статті 186-1 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розробник проєкту землеустрою подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Орган, зазначений в частині першій цієї статті, зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня одержання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проєкту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Згідно з частинами першою, третьою-п`ятою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостійсьомій цієї статті) здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про землеустрій» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

У дозволі на виготовлення проєкту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись).

Конкретизується ж земельна ділянка у проєкті землеустрою. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проєкту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України «Про землеустрій»).

Отже, дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду в майбутньому. У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб. Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо.

При цьому обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони.

Так, може кваліфікуватися як недобросовісна така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проєкту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою та затверджує цей проєкт щодо іншої особи.

З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проєкт та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду.

Виходячи з викладеного, неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо, виходячи з конкретних обставин справи.

Такий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою є стадією процедури отримання права власності (права користування) на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, яка раніше сформована на підставі проєкту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України) першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проєкту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди.

Із справи відомо, що 26 листопада 2021 року, тобто в один день, Новопокровська селищна рада надала ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дозволи на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2га, яка розташована за кадастровим номером 1225083000:02:001:0039. Також вказаним рішенням було зобов`язано громадян протягом одного року виготовити проєкт, а в разі невиконання в цій частині рішення, вважати його таким, що втратило чинність. Крім того, пунктом 3 було зобов`язано виготовити проєкт та подати його на затвердження селищної ради.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц зазначено, що земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.

Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Неконкурентне надання землі у користування за наявності двох або більше бажаючих не відповідає зазначеним принципам.

Зокрема, не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка раніше за інших дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою. Крім того, такий підхід стимулює використання інсайдерської інформації, що є одним із проявів корупції, а тому є неприпустимим.

Тим більше не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка пізніше за інших звернулася з відповідною заявою, але якій тим не менше надано перевагу. Такий підхід може створювати підґрунтя для розвитку корупції.

За змістом статті 118 ЗК України завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є саме затвердження проєкту землеустрою та передача (надання) земельної ділянки у власність. Таким чином, реальні законні сподівання на оформлення права власності на земельну ділянку виникають не після отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою, чи погодження проєкту у порядку статті 186-1 ЗК України, а саме з моменту звернення до відповідного органу виконавчої влади, чи органу місцевого самоврядування з проханням затвердити погоджений проєкт землеустрою та передання земельної ділянки у власність, оскільки до цього моменту особа повинна усвідомлювати, що земельна ділянка може бути надана у власність іншій особі.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що розпорядження головиСолонянської районноїдержавної адміністрації№ 582-р-05від 07жовтня 2005року,яким їйнадано правона розробкупроєкту землеустроюне втратилосвою силу,оскільки немає строкузакінчення дії,а томурішення Новопокровськоїселищної радипро наданняаналогічного дозволу ОСОБА_2 свідчить пронедобросовісність дійвідповідача,спростовуються змістом положень статті 118 ЗК України, відповідно до яких завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є саме затвердження проєкту землеустрою та передача (надання) земельної ділянки у власність, а також встановленими судами обставинами, згідно з якими на відміну від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 першим подав належно оформлену заяву про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, а тому першим отримав легітимні сподівання та правомірні очікування на законне завершення такої процедури.

Наведені в апеляційній скарзі постанови Верховного Суду містять висновки, яких дійшов суд за інших встановлених фактичних обставин, а саме позивачами, яким відмовлено в передачі земельних ділянок у приватну власність, було дотримано встановленої законом процедури одержання безоплатно у власність земельних ділянок із земель державної власності, і земельні ділянки було сформовано на підставі технічної документації, виготовленої на замовлення саме позивачів, тому Верховний Суд з цих підстав визнавав протиправними рішення відповідних органів про затвердження відповідачам проєктів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок, які вже були сформовані раніше на підставі проєктів землеустрою інших осіб позивачів у справах.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував таких правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду, не заслуговують на увагу.

Встановивши, що Новопокровська селищна рада в межах своїх повноважень постановила рішення від 14 лютого 2022 року № 298-18/VIІІ, яким надала ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 га, яка розташована за кадастровим номером 1225083000:02:001:0039, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачка не довела наявність порушення її права у зв`язку із прийняттям Новопокровською селищною радою рішення від 14 лютого 2022 року № 298-18/VIІ, оскільки формування земельної ділянки полягає лише у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав.

У постановах Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 520/15132/19 (провадження № 61-14687св20), від 25 листопада 2022 року у справі № 175/4075/18 (провадження № 61-5401св22) зазначено, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Отже, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тому на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту».

У постанові від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) Велика Палата Верховного Суду робила висновок, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачка не довела порушення її прав рішенням Новопокровської селищної ради від 14 лютого 2022 року № 298-18/VIІІ.

Оскільки затвердження проекту землеустрою щодо відведення ділянки лише засвідчує згоду власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування) із вибором предмета земельної ділянки, конкретизованої у проекті землеустрою, суд першої інстанції правильно виходив із відсутності підстав для задоволення вимоги щодо визнання протиправним та скасування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під адміністративну будівлю.

Судом встановлено, що за змістом рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, які були видані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є ідентичними, оскільки в рішенні про надання дозволу ОСОБА_2 вказано кадастровий номер земельної ділянки, за рахунок якої планувалося відведення. Разом з тим такого ідентифікатора земельної ділянки рішення на користь позивачки не має.

Рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом.

Доказів про замовлення технічної документації на виконання рішення селищної ради від 26 листопада 2021 року № 292-15/VIІІ ОСОБА_1 суду не надала, як не надала і доказів про затвердження такої документації або про відмову в її затвердженні.

Разом з тим в матеріалах справи міститься проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 за межами населених пунктів на території Новопроковської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області /том І а.с.98-138/.

Вказаний проєкт землеустрою був розроблений на підставі рішення Новопокровської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області № 240-15/VІІI від 26 листопада 2021 року.

Та Рішенням від 14 лютого 2022 року № 298-18/VІІI «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_2 », було затверджено проєкт та передано у власність земельну ділянку площею 1,7827 га, кадастровий номер 1225083000:02:001:0124 для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 .

Таким чином, ОСОБА_2 замовив проєкт землеустрою на підставі відповідного рішення, а на час надання такого дозволу докази про існування права власності ОСОБА_1 відносно даної земельної ділянки були відсутні.

Тобто, ОСОБА_2 отримав дозвіл на розробку проєкту землеустрою саме у зв`язку з тим, що така земельна ділянка не була сформована, відомості про неї не були внесені до Державного земельного кадастру та право власності будь-якої фізичної особи на неї не було зареєстроване.

Тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність факту порушених прав позивачки під час прийняття селищною радою рішення № 298-18/VIІІ від 14 лютого 2022 року про передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1,7827 га, кадастровий номер 1225083000:02:001:0124.

Відповідно до положень статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Однак, позивачка не надала суду доказів щодо оформлення свого права стосовно земельної ділянки площею 2,0000га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу комунальної власності, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Новопокровської селищної ради відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, права позивачки не були порушені шляхом прийняття Новопокровською селищною радою Дніпровського району Дніпропетровської області оскаржуваного рішення.

Надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не є визнанням за певною особою, в даному випадку за ОСОБА_1 , права власності з огляду на положення статей 125, 126 ЗК України.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_2 отримав дозвіл на розробку проєкту землеустрою та у відповідності з чинним законодавством затвердив розроблений проєкт землеустрою і отримав у приватну власність земельну ділянку з категорії земель сільськогосподарського призначення, площею 1,7827 га, кадастровий номер 1225083000:02:001:0124, яка знаходиться на території Новопокровської селищної ради.

Як і в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі ОСОБА_1 в обґрунтування своїх доводів посилається на недобросовісність дій відповідачів в частині одночасного з відповідачем ОСОБА_2 звернення до Новопокровської селищної ради з метою отримання дозволу на розробку проектної документації щодо відведення однієї і тієї ж самої земельної ділянки, що є порушення майнових прав ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, де було сформульовано загальні підходи до вирішення таких спорів, зокрема суд зазначив, що «може кваліфікуватися як недобросовісна така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, необґрунтовано зволікає з розглядом проєкту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою та затверджує цей проєкт щодо іншої особи».

Суд не приймає дані посилання позивачки, оскільки вказані дії селищної ради не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та спростовуються наявними матеріалами справи.

Встановивши, що позивачка не довела існування свого права власності або права користування спірною земельною ділянкою, суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування, оскільки докази про порушення будь якого права позивачки таким рішенням суду не надані.

До суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 надала копію клопотання від 10 серпня 2020 року, що підтверджує її звернення до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про виділення спірної земельної ділянки; копію наказу № 4-10271/15-200 від 28 вересня 2020 року Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою; копію заяви про виконання землевпорядних робіт від 03 липня 2007 року, що підтверджує її намір на переоформлення права власності на спірну земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства; копію розпорядження голови Солонянської районної державної адміністрації № 582-р-05 від 07 жовтня 2005 року Про надання дозволу на складання проекту відведення земель запису у приватну власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 .

Згідно з частиною третьою статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апелянт є позивачем у справі, тому мав об`єктивну можливість подати докази до позовної заяви або в суді першої інстанції. Оскільки апелянт не навів поважних причин не подання цих доказів до районного суду, які були додані ним до апеляційної скарги, тому суд апеляційної інстанції не приймає їх до уваги.

А тому доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Суд звертає увагу, що відповідно до частин шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись статтями 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солонянського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від07серпня 2023року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07 листопада 2023 року.

Судді: