Рішення

від 10.10.2023 по справі 278/1087/22

ЖИТОМИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 278/1087/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2023 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Дубовік О. М., за участю секретаря судового засідання Мороз К. Г., розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою заступника керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської районної державної адміністрації до Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державне спеціалізованегосподарське підприємство«Ліси України»вособі Філії "Коростенське лісомисливське господарство" про визнання незаконним та скасування рішення, витребування земельної ділянки, скасування державної реєстрації прав, -

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог.

Заступник керівника Житомирської окружної прокуратури звернувся до суду з вище вказаною позовною заявою, у якій просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення Станишівської сільської ради Житомирського району № 946 від 26.09.2019 року «Про надання дозволу на виготовлення землевпорядних документацій із землеустрою» в частині надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0804 га в АДРЕСА_1 , у власність;

- визнати незаконним та скасувати рішення Станишівської сільської ради №1138 від 26.03.2020 «Про затвердження документацій із землеустрою та надання земельних ділянок у власність» у частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0804 га ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (02.01) на території АДРЕСА_1 та передачі земельної ділянки кадастровий номер 1822082500:01:000:0751 у власність ОСОБА_1 ;

- витребувати у ОСОБА_2 на користь держави в особі Житомирської районної державної адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 1822082500:01:000:0751;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 1822082500:01:000:0751 (запис про право власності № 36208698 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- стягнути з відповідачів на користь Житомирської обласної прокуратури сплачений судовий збір.

В обґрунтування позову посилається на те, що Житомирською окружною прокуратурою виявлено факт протиправної передачі у приватну власність земель державної власності лісового фонду на території села Зарічани Житомирського району (Станишівська ОТГ), що порушує інтереси держави у сфері земельних відносин.

ІІ. Процедура та позиції сторін.

Проваджененя у справі відкрито за правилами загального позовного провадження (т. 1, а.с. 56).

У відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Хоменко С. О. просить у задоволенні позовних вимог заступника керівника Житомирської окружної прокуратури відмовити повністю, оскільки спірна земельна ділянка знаходилась у комунальній власності та відносилась до земель запасу Станишівської ОТГ, відтак вважає, що позов є безпідставним та необгрунтованим (т. 1, а.с. 63-66).

Представник Станишівської сільської ради у відзиві на позовну заяву з позовними вимогами не погоджується, заперечує щодо їх задоволення у зв`язку з їх необгрунтованістю та безпідставністю. Вважає, що прокурором не обгрунтовано на підставі яких документально підтверджених даних він прийшов до висновку, що земельна ділянка 0,0804 га в АДРЕСА_1 з кадастровим номером 1822082500:01:000:0751, яка була передана у власність ОСОБА_1 , відносилася до земель лісового фонду Станишівського лісництва.

Разом з тим, зазначає, що прокурором не надано підтвердження невжиття Житомирською РДА жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави та вважає, що прокурор самостійно дійшов висновку про порушення інтересів держави, що не відповідає п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України (т. 1, а.с. 83-85).

У відповіді на відзиви представників відповідачів (т. 1, а.с. 99-103) заступник керівника Житомирської окружної прокуратури виклав свої доводи, обгрунтування та підстави для задоволення позовних вимог.

Ухвалою суду від 13.10.2022 року витребувано у ДП «Коростенське лісомисливське господарство» належним чином завірені копії наступних документів: наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 12.10.2021 року № 636 «Про припинення Державного підприємства «Житомирське лісове господарство»; витягів із наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 18.01.2022 року №64 «Про затвердження передавального акту Державного підприємства «Житомирське лісове господарство»; наказу по Державному підприємству «Коростенське лісомисливське господарство» від 19.01.2022 року № 18 «Про прийняття майна, прав та обов`язків Державного підприємства «Житомирське лісове господарство»; наказу по Державному підприємству «Коростенське лісомисливське господарство» від 19.01.2022 року № 8-К «Про зарахування до облікового складу підприємства працівників»; згоди на вилучення земель 27 кварталу Станшівського лісництва ДП «Житомирське лісове господарство» із постійного користування підприємства; викопіювання матеріалів лісовпорядкування окремо за 1998, 2008, 2018 роки щодо 27 кварталу Станишівського лісництва, а саме: плани лісонасаджень, таксаційні описи, планово-картографічні матеріали та ін. (т. 1, а.с. 141-142).

Ухвалою від 15.11.2022 року (т. 1, а.с. 156-157) повторно витребувано у ДП «Коростенське лісомисливське господарство» ряд доказів.

22.12.2022 року повторно витребувано у Державного підприємства «Коростенське лісомисливське господарство» належним чином завірені копії наступних документів: викопіювання матеріалів лісовпорядкування окремо за 2008 та 2018 роки щодо 27 кварталу Станишівського лісництва, а саме: плани лісонасаджень, таксаційні описи, планово-картографічні матеріали та ін.; документи, що підтверджують чи спростовують факт того, чи входила земельна ділянка, кадастровий номер 1822082500:01:000:0751 до меж земельного лісового фонду.

Витребувано уЖитомирського обласногоуправління лісовогота мисливськогогосподарства належним чином завірені копії документів, що підтверджують чи спростовують факт того, чи входила земельна ділянка з кадастровим номером 1822082500:01:000:0751 до меж земельного лісового фонду станом на 2015/2016/2017 та 2020 роки включно (т. 1, а.с. 201-202).

Ухвалою суду від 20.02.2023 року замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство "Коростенське лісомисливське господарство" на Державнеспеціалізоване господарськепідприємство «ЛісиУкраїни»в особіФілії "Коростенськелісомисливське господарство", зобов`язаноДержавне спеціалізованегосподарське підприємство«Ліси України»вособі Філії "Коростенське лісомисливське господарство", як правонаступника Державного підприємства«Коростенське лісомисливськегосподарство», виконати вимоги ухвали суду від 22.12.2022 року в частині надання належним чином завірених копій наступних документів: викопіювання матеріалів лісовпорядкування окремо за 2008 та 2018 роки щодо 27 кварталу Станишівського лісництва, а саме: плани лісонасаджень, таксаційні описи, планово-картографічні матеріали та ін.; документи, що підтверджують чи спростовують факт того, чи входила земельна ділянка, кадастровий номер 1822082500:01:000:0751 до меж земельного лісового фонду.

Повторно витребуваноу Житомирськогообласного управліннялісового тамисливського господарства належним чином завірені копії документів, що підтверджують чи спростовують факт того, чи входила земельна ділянка з кадастровим номером 1822082500:01:000:0751 до меж земельного лісового фонду станом на 2015/2016/2017 та 2020 роки включно (т. 1, а.с. 207-208).

Ухвалою судувід 23.03.2023року повторно витребувано у Державного спеціалізованого господарського підприємство «Ліси України»в особі Філії "Коростенськелісомисливське господарство" належним чином завірених копій наступних документів:

- викопіювання матеріалів лісовпорядкування окремо за 2008 та 2018 роки щодо 27 кварталу Станишівського лісництва, а саме: плани лісонасаджень, таксаційні описи, планово-картографічні матеріали та ін.;

- документи, що підтверджують чи спростовують факт того, чи входила земельна ділянка, кадастровий номер 1822082500:01:000:0751 до меж земельного лісового фонду.

Повторно витребувано у Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства належним чином завірені копії документів, що підтверджують чи спростовують факт того, чи входила земельна ділянка з кадастровим номером 1822082500:01:000:0751 до меж земельного лісового фонду станом на 2015/2016/2017 та 2020 роки включно (т. 1, а.с. 222-224).

Ухвалою суду від 22.05.2023 року повторно витребувано у Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»в особі Філії "Коростенськелісомисливське господарство" належним чином завірені копії наступних документів:

- викопіювання матеріалів лісовпорядкування окремо за 2008 та 2018 роки щодо 27 кварталу Станишівського лісництва, а саме: плани лісонасаджень, таксаційні описи, планово-картографічні матеріали та ін.;

-документи,що підтверджуютьчи спростовуютьфакт того,чи входилаземельна ділянка,кадастровий номер1822082500:01:000:0751до межземельного лісовогофонду;витребувати уЦентрального міжрегіональногоуправління лісовогота мисливськогогосподарства належним чином завірені копії документів, що підтверджують чи спростовують факт того, чи входила земельна ділянка з кадастровим номером 1822082500:01:000:0751 до меж земельного лісового фонду станом на 2015/2016/2017 та 2020 роки включно.

Клопотання представника позивача про застосування до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»в особі Філії"Коростенськелісомисливське господарство" заходи процесуального примусу задоволено та стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»в особі Філії"Коростенське лісомисливське господарство" на користь Державної судової адміністрації України штраф за ухилення від виконання процесуальних обов`язків у сумі 805,20 грн. (т. 2, а.с. 34-36).

Ухвалою суду від 05.07.2023 року повторно витребувано у Державного підприємства «Коростенське лісомисливське господарство» та Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»в особі Філії"Коростенське лісомисливське господарство" належним чином завірени копії наступних документів:

- викопіювання матеріалів лісовпорядкування окремо за 2008 та 2018 роки щодо 27 кварталу Станишівського лісництва, а саме: плани лісонасаджень, таксаційні описи, планово-картографічні матеріали та ін.;

- документи, що підтверджують чи спростовують факт того, чи входила земельна ділянка, кадастровий номер 1822082500:01:000:0751 до меж земельного лісового фонду (т. 2, а.с. 51-53).

Ухвалою суду від 14.07.2023 року постановлено застосувати до Державного підприємства «Коростенське лісомисливське господарство» заходи процесуального примусу у вигляді тимчасового вилучення доказів для дослідження судом (т. 2, а.с. 56-58)

24.08.2023 року представником Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»в особі Філії«Коростенське лісомисливське господарство» на виконання вимог ухвали суду від 05.07.2023 року надано ряд документів (т. 2, а.с. 61-94).

25.08.2023 року від Коростенського ВДВС у Коростенському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшла постанова від 09.09.2023 року про закінчення виконавчого провадження № 72132802, а саме: ухвали суду від 22.05.2023 року, в частині стягнення з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Коростенське лісомисливське господарство» штрафу в сумі 805,20 грн (т. 2, а.с. 98-99).

У судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі. Зазначив, що спірна земельна ділянка перебувала у державній власності лісового фонду, що підтверджується лісовпорядною документацією та відповідним планшетом, відтак сільська рада не була власником та не могла розпоряджатися спірною земельною ділянкою. Вважає, що така право було тільки у Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області.

Представник сільської ради зазначила, що під час виділення спірної земельної ділянки було відповідне погодження. Разом з тим вказала, що однозначно не можливо ідентифікувати, що спірна земельна ділянка входить саме до земель лісового фонду; не підтверджено це будь-якими належними доказами, тому просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник ОСОБА_2 адвокат Бугайчук М. В. позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні, оскільки відповідно до ст. 1861 ЗК України було проведено всі етапи погодження та передання у власність земельної ділянки, навіть був отриманий архітектурний висновок. Зазначає, що доводи прокурора не підтверджені належними доказами; у матеріалах справи відсутні висновки спеціалістів щодо ідентифікації спірної земельної ділянки в розрізі належності такої до земель лісового фонду.

Представником Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області подано заяву про розгляд справи без її участі; позовні вимоги підтримує (т. 2, а.с. 44).

Представником Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства подано клопотання з проханням здійснювати розгляд справи за його відсутності (т. 2, а.с. 47).

Інші учасники судового процесу в судові засідання не з`являлись; про розгляд справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи (т. 1, а.с. 61а, 62, 110-112, 116, 147, 148, 203а, 204, 213-215; т. 2, а.с. 10-14, 40-43); причини неявки суду не відомі.

ІІІ. Фактичні обставини справи, які встановлені судом.

Рішенням Житомирської районної ради 34 сесії шостого скликання № 642 від 17.06.2015 року були встановлені межі села Зарічани Житомирського району Житомирської області площею 474,6880 га та затверджено проект землеустрою щодо встановлення меж с. Зарічани Житомирського району Житомирської області (т. 1, а.с. 86-91).

22.05.2019 року гр. ОСОБА_1 подала заяву до Станишівської сільської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (т. 1, а.с. 22).

Відповідно до витягу з рішення Станишівської сільської ради Житомирського району № 946 від 26.09.2019 року «Про надання дозволу на виготовлення землевпорядних документацій із землеустрою» ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0804 га в АДРЕСА_1 у власність (т. 1, а.с. 21).

Між ОСОБА_1 та суміжними землекористувачами (землевласниками) ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та представником ДП «Житомирське лісове господарство» складено акт про те, що ними проведено обстеження в натурі та погоджено межі земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; суміжними землекористувачами (землевласниками) ніяких претензій при проведенні кадастрової зйомки земельної ділянки не виявлено; межі погоджено і не викликають заперечень; акт погоджено з боку в.о. старости с. Зарічани Станишівської сільської ради (т. 1, а.с. 71).

17.02.2020 року Відділом Житлово-комунального господарства містобудування, архітектури, оборонної роботи, цивільного захисту та взаємодії з правоохоронними органами складено висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (т. 1, а.с. 70).

У 2020 році на замовлення гр. ОСОБА_1 ТОВ «ГЕОМЕТР» розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0804 га гр. ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка) (02.01) на території АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 26-28).

На підставі зазначеного проекту, 19.03.2020 року були внесені відомості до Державного земельного кадастра про земельну ділянку; інформація про зареєстроване право власності в Державному кадастрі відсутня (т. 1, а.с. 25).

Згідно витягу з рішення Станишівської сільської ради № 1138 від 26.03.2020 року «Про затвердження документацій із землеустрою та надання земельних ділянок у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0804 га ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (02.01) на території АДРЕСА_1 ; земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 1822082500:01:000:0751 (т. 1, а.с. 23).

01.04.2020 року право приватної власності на земельну ділянку зареєстровано в

Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т. 1, а.с. 33-34)

08.04.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, посвідчений приватним ногтаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С. Л.; зареєстрований в реєстрі за № 1549 (т. 1, а.с. 29-30).

Цього ж дня до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідний запис про перехід права власності № 36208698 (т. 1, а.с. 33-34).

Матеріали справи містять викопіювання з детального плану території с. Зарічани Житомирського району Житомирської області, а саме: земельної ділянки площею 0,0804 га, цільове призначення: 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна дідлянка), кадастровий номер: 1822082500:01:000:0751, у АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 128), таксаційний опис Станишівського лісництва Житомирського Держлісгоспу, 1998 рік, план лісонасаджень Станишівського лісництва ДП «Житомирський лісгосп», 2008 рік, таксаційний опис Станишівського лісництва ДП «Житомирський лісгосп», 2008 рік, викопіювання (планшет) Станишівського лісництва ДП «Житомирський лісгосп», 2008 рік, план лісонасаджень Станишівського лісництва ДП «Житомирський лісгосп», 2018 рік, проект організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства «Житомирське лісове господарство»: Станишівське лісництво: таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків, 2019 рік, викопіювання (планшет) Станишівського лісництва ДП «Житомирський лісгосп», 2088 рік (т. 2, а.с. 62-94).

Житомирською окружною прокуратурою на адресу РДА направлено повідомлення в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» від 16.05.2022 року за № 51-84-2556 вих-22 (т. 1, а.с. 35-38), яким повідомлено про встановленні окружною прокуратурою порушення інтересів держави при здійсненні розпорядження Станишівською сільською радою землями лісового фонду, а саме - передачі у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 1822082500:01:000:0751, що знаходиться в межах 1 та 2 виділів 27 кварталу Станишівського лісництва.

Даним повідомленням запропоновано райдержадміністрації самостійно вжити заходів до повернення зазначених земель до державної власності.

Листом Житомирської РДА №360 від 16.05.2022 року у відповідь на дане повідомлення окружну прокуратуру поінформовано про неможливість звернення райдержадміністрацією до суду з відповідним позовом у зв`язку, в тому числі, відсутністю коштів для сплати судового збору (т. 1, а.с. 39).

IV. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Щодо повноважень прокурора.

Згідно зі ст. 131-1 Конституції Українив Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно дост. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно ч. ч. 4, 5ст. 56 ЦПК Українипрокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбаченихстаттею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина другастатті 4 ЦПК України).

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду із позовною заявою (частина третястатті 56 ЦПК України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьоїстатті 23 Закону України «Про прокуратуру»у редакції, чинній на час звернення до суду).

Отже, на час подання позовної заяви 20.05.2022 року, право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства належало заступнику керівника Житомирської місцевої прокуратури Житомирської області.

Так, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертоїстатті цього ж Закону).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (пункт 70 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертоїстатті 23 Закону України «Про прокуратуру»,застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це у позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини п`ятоїстатті 56 ЦПК України).

Отже, суд не погоджується з доводами представника відповідача Станишівської сільської ради щодо відсутності у прокурора повноважень на представництво інтересів держави та вважає, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач.

Щодо позовних вимог по суті.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що зокрема земля, водні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

За змістом положень ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Частиною 2 ст. 84 Земельного кодексу України передбачено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації, центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, відповідно до закону.

Земельним кодексом України встановлено пріоритетність норм цього кодексу для застосування до земельних відносин, що виникають при використанні лісів.

Статтею 1 Лісового кодексу України визначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.

Статтею 7 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (ст. 5 Лісового кодексу України).

Відповідно до ст. 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 2 та 3 ст. 56 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення.

Інших випадків, які б передбачали надання у приватну власність земель лісогосподарського призначення, законодавство не містить.

Згідно ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Відповідно до ст. 17 Лісового Кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища.

Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Згідно ст.51ЛК Українидержавний лісовийкадастрий включає:облік якісногоі кількісногостану лісовогофонду України; поділлісів накатегорії залежновід основнихвиконуваних нимифункцій; грошовуоцінку лісів(унеобхідних випадках); інші показники.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986 року, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

На обґрунтування вимог позову прокурор, зокрема, послався на інформацію ВО «Укрдержліспроект», згідно з якою спірна земельна ділянка знаходиться в кварталі 27 Станишівського лісництва ДП «Житомирський лісгосп»,тобтона території земель лісового фонду (т. 1, а.с. 32).

Однак, судом зазначена інформація до уваги не береться, оскільки не є належним та допустимим доказом підтвердження того, що спірна земельна ділянка відносяться до категорії земель лісового фонду та перебуває у користуванні Станишівського лісництва ДП «Житомирський лісгосп».

З наявних у матеріалах справи планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування (а.с. 62-94, т. 2) не можна однозначно встановити, що спірна земельна ділянка належить до угідь Станишівського лісництва ДП «Житомирський лісгосп» та відноситься в свою чергу до земель лісового фонду.

Надані картографічні матеріали не передані на вивчення фахівцю, тому не можна зробити однозначного висновку щодо місцезнаходження спірної земельної ділянки, з урахуванням усієї проектно-технічної документації, наданої сторонами.

Частинами першою, другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності: б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. - на землі комунальної власності: в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади. - на землі державної власності.

Частиною першою статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами: б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності: в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно статті 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Згідно з пунктом «в» частини третьої, частиною четвертою статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

За змістом пункту «г» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118, 186-1 ЗК України.

У матеріалах справи відсутні докази того, що спірна земельна ділянка (що належать наразі ОСОБА_2 ) є саме землею лісогосподарського призначення.

Відповідно до ч. 8 ст. 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначено у статті 186-1 ЗК України, за змістом ч.ч. 1, 2, абз. 6 ч. 3 якої (в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта, подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території Автономної Республіки Крим - з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань водного господарства.

За змістом абз. 2 ч. 6 ст. 186-1 ЗК України у разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Відповідно до абз. 7 ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про державну експертизу землевпорядної документації» обов`язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Статтею 393 Цивільного кодексу України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Згідно ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, спірні землі залишаються землями державної власності.

Відповідно до частин другої та третьої статті 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких, суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Вирішуючи позов по суті, суд, також, звертає увагу, що відповідно до положень ст. ст.12, 13, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд, тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, має навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Якщо для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу в разі, якщо сторонами не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності (ч. 1 ст. 103 ЦПК України).

Позивач вважає, що у матеріалах справи достатньо доказів для встановлення обставин того, що спірна земельна ділянка відноситься до лісового фонду, а саме: в межах 1 та 2 виділів 27 кварталу Станишівського лісництва ДП «Житомирське лісове господарство», що також, на думку прокурора, підтверджується планшетом № 4, однак відповідних клопотань про призначення судової експертизи не було заявлено під час розгляду справи, як і не надано до суду висновків експерта з цього приводу.

Статтею 106 ЦПК України, передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи.

Отже доводи позову на належних засобах доказування не ґрунтуються.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, оскільки суд не прийшов до висновку про задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним документа, на підставі якого було проведено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, відтак і в цій частині вимог, як похідних, слід відмовити.

V. Висновок суду.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд дійшов висновку про те, що позивач не довів своїх позовних вимог, оскільки всупереч вимогам статті 81 ЦПК України не надав належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 4, 9, 83, 141, 229, 235, 258-259, 265, 268 ЦПК України

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог заступника керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської районної державної адміністрації до Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»в особі Філії "Коростенське лісомисливське господарство" про визнання незаконним та скасування рішення, витребування земельної ділянки, скасування державної реєстрації прав - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 07.11.2023 року.

Суддя О. М. Дубовік