Ухвала

від 31.10.2023 по справі 462/5116/22

ЗАЛІЗНИЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

справа № 462/5116/22

УХВАЛА

31 жовтня 2023 року Залізничний районний суд м.Львова в складі:

головуючого судді Колодяжного С.Ю.

з участю секретаря судового засідання Петришак С.Б.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Гнитки Т.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Приватного підприємства «Торгівельно-логістичний центр» до Приватного підприємства «Едель», Акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінера Україна» та ОСОБА_2 про визнання права власності, скасування державної реєстрації права власності та визнання недійсними правочинів,

встановив:

В провадженні Залізничного районного суду м.Львова перебуває цивільна справа за позовом ПП «Торгівельно-логістичний центр» до ПП «Едель», АТ «Міжнародний інвестиційний банк», ТОВ «Грінера Україна» та ОСОБА_2 про визнання права власності, скасування державної реєстрації права власності та визнання недійсними правочинів.

Постановою Львівського апеляційного суду від 04.09.2023 року було скасовано ухвалу Залізничного районного суду міста Львова від 21.07.2023 року, якою в прийнятті позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітапласт» до Акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінера Україна» та ОСОБА_2 , третя особа - Приватне підприємство «Торгівельно-логістичний центр», про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 21.07.2022 року, укладеного між Акціонерним товариством «Міжнародний інвестиційний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Грінера Україна», ОСОБА_2 в частині відчуження нежитлового приміщення під літ. «Г-1», загальною площею 151,8 кв.м, нежитлової будівлі під літ. «Ґ-1», загальною площею 170,2 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , було відмовлено та постановлено Залізничному районному суду м.Львова вирішити питання про прийняття позову ТОВ «Вітапласт» до спільного розгляду з первісним позовом ПП «Торгівельно-логістичний центр».

При цьому в судовому засіданні 08.09.2023 року представником відповідача АТ «Міжнародний інвестиційний банк» - адвокатом Грищенком О.М. було заявлено клопотання про залишення позову ТОВ «Вітапласт», як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, без розгляду та визнання подання такого позову зловживанням процесуальними правами, з покликанням на те, що поданий позов ТОВ «Вітапласт» є завідомо безпідставним, оскільки рішенням Господарського суд Львівської області від 19.11.2019 року у справі № 914/765/19 встановлено обставини нікчемності укладеного договору оренди нежитлового приміщення від 29.12.2016 року, яким ТОВ «Вітапласт» обґрунтовує поданий у справі №462/5116/22.

Судом двічі призначався розгляд вказаного клопотання представника відповідача АТ «Міжнародний інвестиційний банк» - адвоката Грищенка О.М. на 16.10.2023 року і 31.10.2023 року, про що рекомендованою поштовою кореспонденцією повідомлялося ТОВ «Вітапласт» із одночасним направленням копії вказанаго клопотання з додатками до такого, проте ТОВ «Вітапласт» не забезпечило участь у вказаних засіданнях свого представника.

Оцінивши наведені доводи клопотання представника відповідача АТ «Міжнародний інвестиційний банк» - адвоката Грищенка О.М., заслухавши в судовому засіданні 31.10.2023 року думку щодо заявленого клопотання представника позивача ПП «Торгівельно-логістичний центр» - Цукорник С.Г., яка у вирішенні клопотання покладається на розсуд суду, та представника відповідача ТОВ «Грінера України» - Гнитки Т.В., які клопотання підтримала, перевіривши матеріали справи та матеріали позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до положень ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін (ч.1 ст.52 ЦПК України).

Разом з тим, однією з основних засад цивільного судочинства, у відповідність до ст.2 ЦПК України, є неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з ч.2 ст.44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

При цьому, вказаний перелік не є вичерпним та може доповнюватись в кожному конкретному випадку.

Так, саме пунктом третім згаданої статті зазначено, що зловживанням процесуальними правами є також подання завідомо безпідставного позову, тобто суд, фактично, може, з певних підстав або об`єктивно без них, розцінити ту чи іншу дію як зловживання процесуальними правами та застосувати, передбачену Кодексом, відповідальність.

Як зазначено в ч.4 ст.44 ЦПК України, суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Згідно з ч.3 ст.44 ЦПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, то суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути таку скаргу, заяву, клопотання.

Верховний Суд трактує зловживання як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення, що полягає у зловживанні процесуальними правами, за якого відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав, і визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав (ухвала ВС від 06.09.2018, справа №552/2378/17).

Зловживання процесуальними правами - це цивільне процесуальне правопорушення, яке характеризується умисними недобросовісними діями учасників цивільного процесу (їх представників), що спричиняють порушення процесуальних прав інших учасників цивільного процесу (їх представників), з метою перешкоджання гарантованому у пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод правосуддю, що є підставою для застосування судом процесуальних санкцій (позбавлення права на процесуальну дію або застосування судом інших негативних юридичних наслідків, передбачених законом).

Зловживання правами характеризуються умислом, спрямованим на порушення порядку цивільного судочинства.

Характерними ознаками зловживання процесуальними правами є: формальне, непропорційне використання процесуального права всупереч легітимній меті, з якою це право встановлено нормами цивільного процесуального права, недобросовісність дій, умисний характер, завідома несумлінність.

Основна ознака зловживання процесуальними правами полягає в тому, що дії, які її складають, вчиняються з видимістю реалізації законних прав особи.

З аналізу наведених норм вбачається, що зловживанням правами можуть бути визнані дії учасника процесу, які формально хоча й передбачені серед його повноважень та прав, однак здійснюються ним не з метою досягнення передбаченого законом процесуального результату, а з метою взагалі перешкоджання розгляду справи.

Ознаками зловживання процесуальними правами є: недобросовісність; нечесність; відсутність відкритості поведінки; відсутність поваги до інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин. Такі висновки наведені у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2019 у справі №337/474/14.

Основною ознакою зловживання процесуальними правами є відсутність наміру вирішити реально існуючий цивільний спір, або забезпечити захист свого реально порушеного права, або намір перешкодити законним діям інших осіб шляхом звернення до суду та створення штучного судового спору, або використання судового спору як способу не виконувати вимоги законодавства щодо здійснення визначених ним дій.

Європейський суд з прав людини застосовує положення, передбачене ч. 3 ст. 35 Європейської Конвенції з прав людини, де вказано, що суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на подання заяви.

Питання щодо наявності чи відсутності зловживання правом на подання заяви вирішується судом у кожному конкретному випадку окремо.

Проте, за загальним правилом, яке міститься у справі «Миролюбов та інші проти Латвії» (рішення від 15 вересня 2009 року), про зловживання правом у розумінні п.3 ст. 35 Конвенції, мова йде у тих випадках, коли поведінка заявника, яка явно не відповідає призначенню гарантованого Конвенцією права на звернення до Суду, порушує встановлений порядок роботи Суду або ускладнює належний перебіг розглядів справ.

При цьому, суд наголошує, що визнання заяви неприйнятною з мотивів зловживання правом на подання заяви є винятковим процедурним заходом (пункти 62, 65).

Як вбачається з позовної заяви ТОВ «Вітапласт», як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору у справі № 462/5116/22, до АТ «Міжнародний інвестиційний банк», ТОВ «Грінера Україна» та ОСОБА_2 , третя особа - ПП «Торгівельно-логістичний центр», про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 21.07.2022 року, підставою такого позову є порушення переважного права ТОВ «Вітапласт» як орендаря за договором оренди від 29.12.2016 року, укладеного із ПП «Едель», зі сторони нового орендодавця - АТ «Міжнародний інвестиційний банк» на придбання об`єкту оренди - нежитлового приміщення під літ. «Г-1», загальною площею 151,8 кв.м, нежитлової будівлі під літ. «Ґ-1», загальною площею 170,2 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим, рішенням Господарського суду Львівської області від 19.11.2019 року (справа №914/765/19), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 09.07.2020 року, було встановлено нікчемність договору оренди нежитлового приміщення між ПП «Едель» та ТОВ «Вітапласт» від 29.12.2016 року, оскільки такий договір було укладено без обов`язкової згоди іпотекодержателя об`єкта оренди - АТ «Міжнародний інвестиційний банк».

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

З урахуванням преамбули та статті 6 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдінг" проти України" (заява № 48553/99) і від 28.10.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» (заява № 28342/95) встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає, серед іншого, те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, згаданий договір між ПП «Едель» та ТОВ «Вітапласт» від 29.12.2016 року не може створювати юридичних наслідків для його сторін, та не є підставною для виникнення у них відповідних прав та обов`язків за цим договором, а тому позов ТОВ «Вітапласт» є завідомо безпідставним, оскільки заявлений щодо порушення права, для виникнення якого згідно зі ст.11 ЦК України відсутні законні підстави.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що подання ТОВ «Вітапласт» позову у справі №462/5116/22, як третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, є зловживанням процесуальним правом на подання такого позову, а тому, керуючись ч.2,3 ст.44 ЦПК України, для усунення такого прояву зловживання процесуальними правами, враховуючи, що на час заявлення клопотання позовна заява ТОВ «Вітапласт» ще не була прийнята судом в порядку ч.2 ст.52 ЦПК України, таку позовну заяву слід повернути ТОВ «Вітапласт», задовольнивши клопотання представника відповідача АТ «Міжнародний інвестиційний банк» - адвоката Грищенка О.М. частково.

Керуючись ст. 44, 52, 258-260 ЦПК України, суд

постановив:

Клопотання представника відповідача Акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний банк» - адвоката Грищенка Олександра Миколайовича задовольнити частково.

Подання позову Товариством з обмеженою відповідальністю «Вітапласт», як третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору у справі № 462/5116/22, до Акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінера Україна» та ОСОБА_2 , третя особа - Приватне підприємство «Торгівельно-логістичний центр», про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 21.07.2022 року, укладеного між Акціонерним товариством «Міжнародний інвестиційний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Грінера Україна», ОСОБА_2 в частині відчуження нежитлового приміщення під літ. «Г-1», загальною площею 151,8 кв.м, нежитлової будівлі під літ. «Ґ-1», загальною площею 170,2 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , - визнати зловживанням процесуальними правами.

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітапласт», як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору у справі № 462/5116/22, до Акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінера Україна» та ОСОБА_2 , третя особа - Приватне підприємство «Торгівельно-логістичний центр», про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 21.07.2022 року, укладеного між Акціонерним товариством «Міжнародний інвестиційний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Грінера Україна», ОСОБА_2 в частині відчуження нежитлового приміщення під літ. «Г-1», загальною площею 151,8 кв.м, нежитлової будівлі під літ. «Ґ-1», загальною площею 170,2 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , - повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Вітапласт».

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.261 ЦПК України.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 06.11.2023 року.

Суддя (підпис)

Згідно з оригіналом.

Суддя: С.Ю. Колодяжний