Рішення

від 31.10.2023 по справі 754/6396/23

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/3306/23

Справа №754/6396/23

РІШЕННЯ

Іменем України

31 жовтня 2023 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

Головуючого - судді Галась І.А.,

при секретарі - Париста А.С.

за участі: представників позивача - ОСОБА_1 , ОСОБА_2

представника відповідача (позивача за зустрічним позовом) - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, 3-тя особа - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» про визнання наймачем, зобов`язання укласти договір найму та за зустрічним позовом Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації до ОСОБА_4 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , 3-тя особа: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про звільнення безпідставно займаного приміщення шляхом виселення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, 3-тя особа - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», а якому просила визнати її наймачем квартири АДРЕСА_1 та зобов`язати відповідача укласти з позивачем договір найму на вищевказану квартиру.

В обґрунтовування своїх позовних вимог позивачка зазначає, що рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 11.04.1998 року №358 був виданий ордер на житлове приміщення №624 від 13.04.1988 року на вселення ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9 , в квартиру АДРЕСА_2 . При поселенні в квартиру АДРЕСА_3 оригінал ордеру на житлове приміщення № 624 від 13.04.1988 року було здано в житлово - експлуатаційну організацію яка відповідно до ст. 24 Житлового кодексу здійснювала утримання будинку та прибудинкової території. ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_4 , що слідує з свідоцтва про народження та з 17.05.1990 року та була зареєстрована по місцю реєстрації та проживання своєї матері ОСОБА_8 у квартирі АДРЕСА_2 , що слідує з мого паспорта громадянко України. ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_4 , народився син ОСОБА_10 , що слідує з свідоцтва про народження НОМЕР_1 від 16.01.2021, який після народження у відповідності до приписів ст. 65 ЖК України був зареєстрований за місцем реєстрації відповідача та проживання у квартирі АДРЕСА_2 . Отже, з дня мого народження, а саме з 17.05.1990 року, ОСОБА_4 постійно проживала разом зі своїм малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , моєю матір`ю ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 та братом ОСОБА_9 у квартирі АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_9 , що слідує з свідоцтва по смерть. Свідоцтво по смерть втрачено. Подано запит до реєстраційної служби про отримання копії свідоцтва про смерть. За даними реєстраційної служби для виготовлення дублікату свідоцтва про смерть потрібно до 3-х календарних місяців. Копія свідоцтва про смерть буде надана до суду відразу після отримання. У разі неможливості отримати дубліката свідоцтва про смерть ОСОБА_9 , до суду буде заявлено клопотання про витребування даного документу (доказу). ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_8 , що слідує з свідоцтва про смерть НОМЕР_2 від 30.06.2022 року. Таким чином, станом на даний час у квартирі АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_4 та мій малолітній син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . ОСОБА_4 , та малолітній син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 не мають іншого житла окрім квартири АДРЕСА_1 у якій вона проживає з травня 1990 року, а її син з січня 2021 року. ОСОБА_8 , керуючись ст. 61 ЖК України користувалась квартирою з квітня 1988 року на підставі договору найму. ОСОБА_4 , згідно до приписів ст. 64 ЖК України будучи членом сім`ї наймача - ОСОБА_8 , проживала разом з матір`ю та користувалась усіма правами на рівні з наймачем квартири. Після смерті ОСОБА_8 , яка була основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 , керуючись ст. 106 ЖК України, звернулась до Деснянської районної державної адміністрації з заявою про зміну договору найма жилого приміщення від 26.10.2022 року та надала у додатку до заяви наявні у мене документи, згідно переліку вказаного у заяві. 07.11.2022 року Деснянська районна державна адміністрація надала відповідь, лист №16-235/2 від 07.11.22р, яким повідомила, що для вирішення порушеного мною питання про визнання мене наймачем за раніше укладеним договором найму квартири АДРЕСА_1 у зв`язку зі смертю попереднього наймача ОСОБА_8 мені слід звернутись до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва». 27.01.2023 року позивач звернулась до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» з заявою про зміну договору найма жилого приміщення від 27.01.2023 року та надала у додатку до заяви наявні у позивача документи, згідно переліку вказаного у заяві. 31.01.2023 року Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» надало відповідь, лист №46-16/2а від 31.01.23р. яким повідомило, що для вирішення порушеного мною питання про зміну договору найму за раніше укладеним договором найму квартири АДРЕСА_1 у зв`язку зі смертю попереднього наймача ОСОБА_8 позивачу слід звернутись до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» та надати документи. На її зауваження, що усі наявні документи вона вже надала у додатку до заяви від 27.01.2023 року , т.в.о. директора ОСОБА_15 повідомила, що нічим зарадити не може і рекомендувала звертатись до суду. З наведеного слідує, що станом на день звернення до суду існує спір щодо зміни наймача за раніше укладеним договором найму квартири АДРЕСА_1 у зв`язку зі смертю попереднього наймача ОСОБА_8 .

Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 26 травня 2023 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

08 червня 2023 року позивач користуючись своїм процесуальним правом подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач - Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація не погоджується з позовними вимогами ОСОБА_4 , оскільки вважає їх необґрунтованими та безпідставними, відтак - повністю заперечує проти їх задоволення.

В обґрунтування заперечень представником відповідача зазначено наступне. Згідно з пунктом 298 таблиці 6 Додатку 3 до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами в м. Києві», будинок АДРЕСА_4 переданий до сфери управління Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, а отже перебуває у сфері управління Відповідача на законних підставах. На підставі розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.01.2015 № 48 «Про закріплення на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» майна», за Третьою особою на праві господарського відання закріплене майно, у тому числі будинок АДРЕСА_4 . Як вбачається з позовної заяви та підтверджено відповідними документальними доказами, право на зайняття жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_5 , було надано ОСОБА_8 на родину у складі двох осіб: вона та син ОСОБА_9 на підставі ордеру на жиле приміщення від 13.04.1988 № 624, виданого Виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів. Спірне жиле приміщення жилою площею 29,76 м2 складається з двох житлових кімнат та місць загального користування. 10.05.1988 р. у спірній квартирі були зареєстровані ОСОБА_8 (мати Позивача) та ОСОБА_9 (брат Позивача). Позивач ОСОБА_4 у спірному житловому приміщенні була зареєстрована 17.05.1990 р. З наведеного слідує, що ордер про право на зайняття спірної квартири Позивач у встановленому законом порядку не отримувала, а право користування спірною квартирою набула, як член сім`ї наймача - своєї матері ОСОБА_8 . Предметно зазначити, що доводи Позивача відносно того, що її малолітній син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , після народження був зареєстрований у спірній квартирі разом з нею, не відповідають фактичним обставинам справи і повністю спростовуються відповідними документальними доказами. ІНФОРМАЦІЯ_4 брат Позивача, ОСОБА_9 помер, у зв`язку з чим 12.09.2002 був знятий з реєстраційного обліку за місцем проживання. Позивач ОСОБА_4 була знята з реєстраційного обліку у спірній квартирі на підставі власноруч написаної заяви, вказавши місцем свого вибуття квартиру АДРЕСА_6 . З наведеного вбачається, що Позивач добровільно змінила своє місце проживання, а отже втратила право користування спірним жилим приміщенням. ІНФОРМАЦІЯ_5 мати Позивача, ОСОБА_8 померла, у зв`язку з чим була знята з реєстраційного обліку за місцем проживання. З 30.06.2022 по даний час у спірному жилому приміщенні ніхто не зареєстрований, що підтверджується Витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні від 30.05.2023 №93910568. Представник відповідача зазначає, що Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація не володіє повною та достовірною інформацією щодо спільного проживання або не проживання Позивача та її малолітнього сина разом з ОСОБА_8 у спірній квартирі, як про це зазначено у позовній заяві. Разом з тим, оскільки Позивач була зареєстрована у спірному жилому приміщенні з 17.05.1990 по 09.03.2021, цей проміжок часу у контексті права ОСОБА_4 на проживання та користування спірною квартирою Відповідачем не оспорюється і не заперечується. Тобто, Відповідач визнає, що з 17.05.1990 по 09.03.2021 року Позивач проживала у квартирі за вищевказаною адресою на законних підставах. Разом з тим, Відповідач не погоджується і вважає безпідставними доводи Позивача про те, що її малолітній син з дня його народження проживав разом з нею у спірній квартирі, оскільки такі доводи жодним доказом не підтверджуються. За врахуванням наведеного, спірним, у контексті права Позивача на проживання та користування квартирою за вказаною вище адресою, є період часу з 09.03.2021 року, тобто день, коли ОСОБА_4 знято з реєстраційного обліку у спірному жилому приміщенні на підставі заяви, написаної нею власноруч, по даний час. За таких обставин, представник відповідача звертає увагу суду на обставини, що мають істотне значення для вирішення судом по суті даного спору, однак не зазначені ОСОБА_4 у позовній заяві. Зокрема, такими обставинами є реєстрація місця проживання Позивача та її малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , за адресою: АДРЕСА_7 , за якою станом на день звернення до суду з відповідним позовом у Позивача та її малолітнього сина зберігається право користування жилим приміщенням. З урахуванням наведених обставин Відповідач вважає, що доводи Позивача відносно того, що жодного іншого житла, окрім спірної квартири ОСОБА_4 та її малолітній син не мають, не відповідають фактичним обставинам справи. З метою з`ясування дійсних обставин справи, що мають значення для вирішення судом спору, Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією направлені відповідні запити до житлово-експлуатаційної організації, на обслуговуванні якої знаходиться будинок, де розташована спірна квартира, а також до Комунального концерну «Центр комунального сервісу» та відділу охорони здоров`я Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації. Згідно отриманої відповіді - листа Комунального концерну «Центр комунального сервісу» від 01.06.2023 № 02/1993 (Додаток 5), власником особового рахунку у спірній квартирі є ОСОБА_8 (мати Позивача). Нарахування за житлово-комунальні послуги у період з березня 2021 року проводились на 1 особу, з червня 2022 року - на 0 осіб. З наведеного слідує, що нарахування за житлово-комунальні послуги у спірній квартирі проводились на 1 особу - ОСОБА_8 , яка проживала та була зареєстрована у спірній квартирі. Відтак, у разі проживання ОСОБА_4 та її малолітнього сина у спірному жилому приміщенні, як про це вказано у позовній заяві, вони споживали житлово-комунальні послуги, використовуючи їх для задоволення власних потреб, не сплачуючи за них. Окрім того, згідно довідки Комунального концерну «Центр комунального сервісу», по спірній квартирі наявна заборгованість, загальній розмір якої становить 43203 грн. 63 коп. Наявність вказаної заборгованості є додатковим підтвердженням того, що Позивач не виконувала обов`язки квартиронаймача по оплаті житлово - комунальних послуг у спірній квартирі. Згідно отриманої відповіді - листа Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» від 06.06.2023 № 46-1361, заяви з проханням здійснювати нарахування за житлово-комунальні послуги по квартирі АДРЕСА_5 з урахуванням осіб, що проживають без реєстрації місця проживання, від ОСОБА_4 на адресу відповідного ЖЕД не надходили. Також Позивач не зверталась до відповідного ЖЕД з заявами про складання акту/ видачу довідки щодо свого фактичного проживання разом з малолітнім сином у спірній квартирі. Службовою запискою від 05.06.2023 № 031-51 за підписом начальника відділу охорони здоров`я Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації T. Коцан, відмовлено у наданні запитуваної інформації з посиланням на відповідні норми Конституції України, Закони України «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», а також на відсутність згоди Позивачки на поширення запитуваної інформації. Разом з тим, Відповідач вважає, що запитувана інформація підлягає обов`язковому з`ясуванню, оскільки має значення у контексті доводів Позивачки про її постійне проживання у спірній квартирі та постійне проживання у спірній квартирі її малолітнього сина, у зв`язку з чим, на підставі статті 84 Цивільного процесуального кодексу України Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація звертається до суду з відповідним клопотанням. Квартира АДРЕСА_1 - не приватизована, а отже належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради. Механізм користування квартирами, що належать до державного житлового фонду, врегульований відповідними нормами діючого законодавства України. Відповідними документальними доказами підтверджено, а Позивачем у позовній заяві визнано, що ордер на право зайняття спірної квартири у встановленому порядку їй не видавався. Договір найму спірного жилого приміщення з ОСОБА_4 не укладався, що слідує зі змісту заявлених нею позовних вимог. Разом з тим, як вже зазначено вище, Позивачем до позовної заяви не додано відповідних доказів на підтвердження виконання нею обов`язків по оплаті житлово-комунальних послуг у спірній квартирі. Натомість, документальні докази, подані Відповідачем, свідчать про невиконання Позивачем обов`язків квартиронаймача. Відповідач вважає, що не виконуючи обов`язки квартиронаймача, до яких належить, зокрема, сплата за житлово-комунальні послуги, Позивач не може набувати прав квартиронаймача. Відповідач наголошує на тому, що Позивач добровільно змінила місце реєстрації, втративши при цьому право користування спірним жилим приміщенням та набувши право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_7 . Вказана обставина, окрім документальних доказів, поданих Відповідачем, підтверджується відповідною відміткою у паспорті Позивача, що його копію ОСОБА_4 долучила до позовної заяви. Відтак, Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація обґрунтовано вважає недоцільними посилання Позивача на приписи статті 106 Житлового кодексу Української PCP, за змістом якої повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача, оскільки вказана правова норма на спірні правовідносини не поширюється. Будь-яких доказів того, що Позивач фактично проживала у квартирі за вищевказаною адресою саме у спірний період, несла витрати по її утриманню, цікавилась нею та не втрачала інтересу у розумінні житла тощо, ОСОБА_4 до позовної заяви не додано. Окремо слід зазначити, що позовна заява ОСОБА_4 не містить жодної інформації щодо ведення нею спільного господарства та спільного бюджету зі ОСОБА_11 , а також посилань на докази вказаних обставин. Також, до позовної заяви не надано документального підтвердження того, що ОСОБА_4 , мешкаючи у спірному житловому приміщенні, проводила його ремонт, зміни, спрямовані на поліпшення житлових умов. Проживання Позивача у спірному житловому приміщенні, як про це зазначено у позовній заяві, Відповідач вважає безпідставним, оскільки будь-якого правовстановлюючого документу на право зайняття спірного житлового приміщення ОСОБА_4 не має, у спірній квартирі не зареєстрована, право на зайняття спірної квартири втратила добровільно.

05 липня 2023 року до суду надійшла відповідь на відзив.

Заперечуючи по суті доводів Відповідач, які викладені у відзиві на позов сторона позивача зазначила, що Відповідач у поданому до суду відзиві плутає за змістом, а можливо свідомо маніпулює такими різними з юридичної точки зору поняттями як: «місце проживання особи» та «місце реєстрації особи» вважаючи їх тотожними, що не відповідає юридичній сутності цих понять. Стаття 29 ЦК України унормовує, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Відповідно до частини 6 ст. 29 ЦК України, фізична особа може мати кілька місць проживання. Отже юридичні поняття: «місце проживання особи» та «місце реєстрації особи» не є тотожними поняттями. Відповідно до п.7 Постанови КМУ №207 від 02.03.2016 року «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру» реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. В статі 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вказується, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у пункті 15 постанови «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» № 9 від 1 листопада 1996 року з урахуванням конституційного положення про те, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (ст. 47 Конституції кожен має право на житло). При розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст. 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Виходячи з вище наведених норм права слідує висновок, що не дивлячись на те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровані з 2021 року за іншою адресою, це не означає, що дані особи не проживали з 2021 року по теперішній час у квартирі АДРЕСА_1 , а отже факт реєстрації за іншою адресою не несе жодних правових наслідків щодо конституційного права особи вільно вибирати місце проживання. При цьому необхідно взяти до уваги, що Позивачка іншого житла, як у приватній власності так за фактом найму не має та участь у приватизації державного житлового фонду не брала. Отже не відповідає дійсності викладена на аркуші 3 відзиву позиція Відповідача, що Позивач станом на даний час місцем реєстрації Позивача та її малолітнього сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 є адреса АДРЕСА_7 за якою станом на день звернення до суду з відповідним позовом у Позивача та її малолітнього сина зберігається право користування жилим приміщенням за вище наведеною адресою. Власником квартири АДРЕСА_6 є інша особа, а тому відповідно до Постанови КМУ №265 від 07.02.2022 року, а саме пп. 5 пункту 50, де вказується, що зняття із зареєстрованого місця проживання може здійснюватись на підставі заяви власника житла про зняття особи з зареєстрованого місця проживання. Тому твердження Відповідача, що у Позивача та її малолітнього сина зберігається право користування жилим приміщенням за адреса АДРЕСА_7 суперечить законодавству, діючому станом на даний час. Позивач зазначила, що квартира АДРЕСА_6 не відноситься до державного чи громадського житлового фонду, а є приватною власністю іншої особи, а тому саме Позивач зберігає за собою право користування квартирою АДРЕСА_1 як член сім`ї наймача з дати свого народження та по теперішній час. Відповідач вказує, що по квартирі АДРЕСА_1 з березня 2021 року нарахування за житлово-комунальні послуги проводились на одну особу і по квартирі є заборгованість. З даного приводу, позивач повідомила що житлово-комунальні відносини не мають жодного відношення до предмета спору. Поряд з цим зазначила, що вище вказувалось, що місце реєстрації є офіційним місцем для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, а отже по власнику квартири АДРЕСА_6 проводилось нарахування на комунальних послуг за Позивача та малолітнього сина, які сплачувались по факту нарахування та без факту проживання позивача та її малолітнього сина у даній квартирі. Квартира АДРЕСА_1 лічильниками холодної та гарячої води і нарахування даних послуг здійснюється по показникам лічильників та не залежить від кількості зареєстрованих осіб, так само як і послуга з утримання будинку та послуга з опалення будинку. Також слід взяти до уваги, Позивач самостійно сплачувала та продовжує сплачувати житлово-комунальні послуги по квартирі АДРЕСА_1 , оскільки квартиронаймач ОСОБА_8 довгий час хворіла на невиліковну хворобу, а тому немала коштів на сплату житлово-комунальних послуг. Позивач не надала до суду письмової згоди квартиронаймача ОСОБА_8 на вселення в квартиру позивачки ОСОБА_4 та її малолітнього сина ОСОБА_5 , що на думку відповідача свідчить про незаконність вселення у квартиру Позивачки та її сина. Таке твердження не відповідає обставинам справи які ґрунтуються на наявних у справі письмових доказах та фактах які визнав відповідача. Так Відповідач визнав факт, що Позивачка ОСОБА_4 проживала у квартирі АДРЕСА_3 з 17.05.190 року - дати свого народження та заперечує факти проживання Позивача у квартирі після 09.03.2021 рік посилаючись на те, що ОСОБА_4 була знята з реєстрації по даному адресу. При цьому Відповідач не наводить жодного доказу стосовного того, що Позивачка з 09.03.2021 рік не проживала у даній квартирі, за умови, що у даній квартирі постійно проживала невиліковно хвора мати - ОСОБА_8 , яка потребувала постійного догляду та померла ІНФОРМАЦІЯ_5 у віці лише 66 років. Отже Позивачка ОСОБА_4 з 17.05.1990 року - дати свого народження ніколи не переставала користуватися даною квартирою. А малолітній син - ОСОБА_5 , 2020 року, з дня свого народження, постійно проживав разом зі своєю матір`ю, згідно до приписів ч. 4 ст. 29 ЦК України, яка встановлює, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

12 липня 2023 року до суду надійшов зустрічний позов Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації до ОСОБА_4 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , 3-тя особа: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про звільнення безпідставно займаного приміщення шляхом виселення, який був прийнятий до спільного розгляду з первинним позовом 11 липня 2023 року. Одночасно судом було постановлено ухвалу про перехід до розгляду справи п порядку загального позовного провадження.

Позивачем за зустрічним позовом - Деснянською районною в м. Києві державною адміністрацією заявлено вимогу про звільнення квартири АДРЕСА_1 , шляхом виселення з безпідставно займаного жилого приміщення ОСОБА_4 і ОСОБА_6 разом з малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_7 , без надання іншого жилого приміщення.

Вимоги зустрічного позову обґрунтовані наступним.

На підставі розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.01.2015 № 48 «Про закріплення на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» майна», за Третьою особою на праві господарського відання закріплене майно, у тому числі будинок АДРЕСА_4 . Статтею 18 Житлового кодексу України визначено, що управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом. Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2011 р. № 121 «Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень», доручено районним в місті Києві державним адміністраціям реалізовувати окремі повноваження виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації), надані виконавчому органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Пунктом 10 додатку 4 до вказаного вище розпорядження, Деснянській районній в місті Києві державній адміністрації надано повноваження здійснювати облік житлового фонду та контроль за його використанням. Як вбачається з первісної позовної заяви, підтверджено відповідними документальними доказами та не оспорюється сторонами, право на зайняття жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_5 , було надано ОСОБА_8 на родину у складі двох осіб: вона та син ОСОБА_9 на підставі ордеру на жиле приміщення від 13.04.1988 № 624, виданого Виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів. Спірна квартира жилою площею 29,76 м2 складається з двох житлових кімнат та місць загального користування. р. у спірній квартирі були зареєстровані ОСОБА_8 (мати Відповідача 1 та дружина Відповідача 3) та ОСОБА_9 (брат Відповідача 1 та син Відповідача 3). Відповідач 1 ОСОБА_4 у спірному житловому приміщенні була зареєстрована 17.05.1990 р. З наведеного слідує, що ордер про право на зайняття спірної квартири Відповідач 1 у встановленому законом порядку не отримувала, а право користування спірною квартирою набула, як член сім`ї наймача - своєї матері ОСОБА_8 . Предметно зазначити, що решта відповідачів, а саме: малолітній син Відповідача 1 та Відповідача 2, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , Відповідач 2 - ОСОБА_6 та Відповідач 3 - ОСОБА_7 , ордер про право на зайняття спірної квартири у встановленому законом порядку не отримували, у спірній квартирі не були зареєстровані взагалі, що підтверджується відповідним документальним доказом. ІНФОРМАЦІЯ_4 брат Відповідача 1 та син Відповідача 3, ОСОБА_9 помер, у зв`язку з чим 12.09.2002 був знятий з реєстраційного обліку за місцем проживання. Відповідач 1 - ОСОБА_4 була знята з реєстраційного обліку у спірній квартирі на підставі власноруч написаної заяви, вказавши місцем свого вибуття квартиру АДРЕСА_6 . З наведеного вбачається, що Відповідач 1 добровільно змінила своє місце проживання, а отже втратила право користування спірним жилим приміщенням. ІНФОРМАЦІЯ_5 мати Відповідача 1 та дружина Відповідача 3, ОСОБА_8 померла, у зв`язку з чим 30.06.2022 була знята з реєстраційного обліку за місцем проживання. З 30.06.2022 по даний час у спірному жилому приміщенні ніхто не зареєстрований, що підтверджується Витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні від 08.06.2023 № 94317408. Позивач наголошує, що не володіє інформацію відносно того, за яких обставин відповідачі заселились до спірної квартири та стали у ній проживати. Про те, що спірна квартира, яка у зв`язку зі смертю єдиного квартиронаймача, є квартирою поточного звільнення, використовується окремими громадянами для проживання у ній без будь-яких правових підстав, Деснянській районній в місті Києві державній адміністрації стало відомо зі змісту позовної заяви (первісної) ОСОБА_4 до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації третя особа: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» про визнання наймачем житлового приміщення та зобов`язання укласти договір найму жилого приміщення. З метою перевірки обставин, наведених у первісній позовній заяві та встановлення осіб громадян, які без будь-яких правових підстав проживають у квартирі за вищевказаною адресою, спірне жиле приміщення відвідане комісією у складі працівників житлово-експлуатаційної організації на обслуговуванні якої знаходиться будинок АДРЕСА_4 , про що складений відповідний акт обстеження житлових умов від 02.06.2023 року. Згідно вказаного вище акту обстеження житлових умов, у двокімнатній квартирі АДРЕСА_8 проживає родина з чотирьох осіб: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , та малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , які були присутні під час комісійного обстеження квартири. З наведеного слідує, що факт проживання відповідачів у спірній квартирі на день звернення Позивача до суду з зустрічним позовом, підтверджується відповідним документальним доказом. Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація вважає проживання відповідачів у спірній квартирі незаконним та безпідставним виходячи з наступного. Договір найму спірної квартири з відповідачами не укладався. У спірній квартирі відповідачі не зареєстровані. Разом з тим, за інформацією Позивача, Відповідач 1, Відповідач 2 та їх малолітня дитина, зареєстровані у окремих квартирах, де за ними зберігається право користування жилим приміщенням. Зокрема, місце проживання Відповідача 1 та її малолітнього сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з 10.03.2021 по даний час зареєстроване за адресою: АДРЕСА_7 . Місце проживання Відповідача 2 з 23.11.2006 по даний час зареєстроване за адресою: АДРЕСА_9 . Місце проживання Відповідача 3 з 19.08.2004 по 28.09.2021 було зареєстроване за адресою: АДРЕСА_7 . 28.09.2021 Відповідач 3 був знятий з реєстраційного обліку у квартирі за вищевказаною адресою на підставі власноруч написаної заяви. Інформація щодо місця вибуття Відповідача 3 у Позивача відсутня. Згідно пункту 13 Правових позицій Верховного суду України щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право) від 26.05.2001 року, оскільки за змістом статей 64,65 ЖК( 5464-10 ) наймач і члени сім`ї, що проживають разом з ним, набувають права користування одним жилим приміщенням у будинку державного ' або громадського житлового фонду, особа, яка вселилась до наймача як член сім`ї, не набуває права користування займаним ним жилим приміщенням, якщо вона зберігає за собою право користування іншим жилим приміщенням у будинку державного чи громадського житлового фонду або якщо є інші докази того, що вона при цьому не змінювала свого постійного місця проживання. Відповідачі, проживаючи у спірній квартирі без будь-яких правових підстав, отримають житлово-комунальні послуги, які використовують для задоволення власних потреб та за які не сплачують. Вказана обставина підтверджується листом Комунального концерну «Центр комунального сервісу» від 01.06.2023 № 02/1993, згідно і якого нарахування за житлово-комунальні послуги у період з березня 2021 року проводились на 1 особу, з червня 2022 року - на 0 осіб. Окрім того, згідно довідки Комунального концерну «Центр комунального сервісу», по спірній квартирі наявна заборгованість, загальній розмір якої станом на 01.06.2023 складає 43203 грн. 63 коп. Безоплатне споживання відповідачами житлово-комунальних послуг не тільки порушує права інших мешканців будинку, які змушені нести тягар у вигляді надмірної сплати за житлово-комунальні послуги, а й погіршує майнові трава та інтереси підприємств-постачальників житлово-комунальних послуг, які не отримують оплати за надані послуги. Квартира АДРЕСА_1 - не приватизована, а отже належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради. Звертаючись до суду з позовом про звільнення безпідставно займаного житлового приміщення шляхом виселення з нього, разом з батьками малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , Позивач вважає, що таке виселення не буде порушувати Конвенцію про захист прав дітей, оскільки відповідно до частини четвертої 4 статті 29 Цивільного кодексу, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Тобто, батьки повинні піклуватися про своїх малолітніх (неповнолітніх) дітей та забезпечити їх житлом, що визначено приписами статті 8 Закону України «Про охорону дитинства». Відтак, малолітня дитина не має права самостійно обирати місце проживання і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає. Права малолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Малолітня дитина не є самостійним суб`єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками. Позивач додатково звертає увагу суду на те, що мати малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , Відповідач 1 та сам малолітній з 10.03.2021 мають зареєстроване місце проживання у квартирі за адресою: АДРЕСА_7 , де за ними зберігається право користування жилим приміщенням. Враховуючи вищезазначені норми діючого законодавства України, та беручи до уваги, що відповідачі не мають законних підстав для проживання у спірній квартирі і займають її самоправно, позивач вважає, що спірна квартира підлягає звільненню шляхом виселення у судовому порядку ОСОБА_4 , ОСОБА_6 разом з малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_7 без надання їм іншого жилого приміщення.

24 липня 2023 року до суду надійшов відзив ОСОБА_4 на зустрічний позов, відповідно до якого вона просила відмовити у задоволенні вимог зустрічного позову посилаючись на наступне.

Крім викладених раніше обґрунтувань відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_4 зазначила, що Акт від 02.06.2023 року «Обстеження житлових умов за адресою АДРЕСА_5 » встановлює факт проживання ОСОБА_4 та її малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у квартирі АДРЕСА_1 як членів сім`ї померлої ОСОБА_8 після її смерті. Даний висновок кореспондується з нормами ст. 64 Житлового кодексу України. Позивач за зустрічним позовом вказує, що малолітня дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , не отримував ордер на зайняття спірної квартири АДРЕСА_1 , тому Позивач за зустрічним позовом вважає, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 вселився в дану квартиру безпідставно. Таке твердження Позивач за зустрічним позовом є незаконним, оскільки суперечить приписам ст. 65 ЖК України, де вказується, що на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. При цьому слід зазначити, що частина 4 ст. 29 ЦК України встановлює, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років. є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Отже є нікчемним з точки зору права норм права твердження, Позивач за зустрічним позовом, що якщо малолітня дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , не отримував ордер на зайняття спірної квартири АДРЕСА_1 , то за таких обставин ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 позбавлений права проживати у квартирі АДРЕСА_3 та вселився в дану квартиру безпідставно. Позивач за зустрічним позовом також вказує, що ОСОБА_4 09.03.2021 року була знята з реєстрації у квартири АДРЕСА_1 на підставі поданої заяви, а тому Позивач за зустрічним позовом вважає, що ОСОБА_4 втратила право користування спірним житлом. Такий висновок Позивача за зустрічним позовом не ґрунтується на нормах законодавства України, оскільки Позивач за зустрічним позовом безпідставно ототожнює два юридично різних поняття, а саме поняття «місце реєстрації» та поняття «місце проживання». Не дивлячись на те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровані з 2021 року за іншою адресою, це не означає, що дані особи не проживали з 2021 року по теперішній час у квартирі АДРЕСА_1 , а отже факт реєстрації за іншою адресою не несе жодних правових наслідків щодо конституційного права особи вільно вибирати місце проживання у квартирі АДРЕСА_1 як членів сім`ї померлої ОСОБА_8 матері - ОСОБА_4 . Квартира АДРЕСА_6 не відноситься до державного чи громадського житлового фонду, а є приватною власністю іншої особи, а тому саме ОСОБА_4 зберігає за собою право користування квартирою АДРЕСА_1 як член сім`ї наймача проживаючи у спірній квартирі з дати свого народження та по теперішній час, що слідує з Акту від 02.06.2023 року «Обстеження житлових умов за адресою АДРЕСА_5 ». який Позивач за зустрічним позовом надав до суду. Квартира АДРЕСА_1 обладнана лічильниками холодної та гарячої води і нарахування даних послуг здійснюється по показникам лічильників та не залежить від кількості зареєстрованих осіб, так само як і послуга з утримання будинку та послуга з опалення будинку. Також повідомляємо суд, що ОСОБА_8 довгий час хворіла на невиліковну хворобу, а тому усі кошти витрачались на лікування ОСОБА_8 , а тому ОСОБА_4 лише частково сплачувала житлово-комунальних послуг. У даний час ОСОБА_4 , як член сім`ї померлої ОСОБА_8 , самостійно сплачує заборгованість за житлово-комунальні послуги по квартирі АДРЕСА_1 та сплачує поточні платежі за спожиті житлово-комунальні послуги.

04 серпня 2023 року до суду надійшов відзив ОСОБА_6 на зустрічний позов, відповідно до якого відповідач просив відмовити у задоволенні вимог зустрічного позову посилаючись на наступне.

Крім викладених раніше обґрунтувань відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_6 зазначив, що 17.07.2023 року ОСОБА_7 який є власником квартири АДРЕСА_6 , скориставшись своїм правом власності на квартиру та керуючись постановою КМУ №265 від 07.02.2022 року зняв з реєстрації у вказаній квартирі: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Отже, станом на день розгляду справи у суді, малолітній ОСОБА_5 не має іншого житла ніж квартира АДРЕСА_1 , де він постійно проживає з дня свого народження та по теперішній час.

Протягом підготовчого розгляду справи представники позивача ОСОБА_4 вимоги позову підтримали в повному обсязі, проти задоволення вимог зустрічного позову заперечували в повному обсязі. Представник Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації підтримала вимоги зустрічного позову та заперечувала проти задоволення вимог первинного позову. Відповідачі за зустрічним позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до розгляду не з`являлись. Представниками Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» та Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації подані заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 23 серпня 2023 року підготовче провадження у справі закрито.

Протягом судового розгляду справи представники позивача ОСОБА_4 вимоги позову підтримали в повному обсязі, проти задоволення вимог зустрічного позову заперечували в повному обсязі. Представник Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації підтримала вимоги зустрічного позову та заперечувала проти задоволення вимог первинного позову. Відповідачі за зустрічним позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до розгляду не з`являлись. Представниками Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» та Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації подані заяви про розгляд справи за їх відсутності.

31 жовтня 2023 року до суду було надано висновок № 102-4789 від 30.10.2023 року щодо розв`язання спору про звільнення безпідставно зайнятого житлового приміщення шляхом виселення, в якому Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації просила прийняти рішення у справі з урахуванням житлових прав та інтересів малолітнього ОСОБА_5 .

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що право на зайняття жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_5 , було надано ОСОБА_8 на родину у складі двох осіб: сама ОСОБА_8 та її син ОСОБА_9 на підставі ордеру на жиле приміщення від 13.04.1988 № 624, виданого Виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів. Спірне жиле приміщення жилою площею 29,76 м2 складається з двох житлових кімнат та місць загального користування.

10.05.1988 р. у спірній квартирі були зареєстровані ОСОБА_8 (мати Позивача) та ОСОБА_9 (брат Позивача).

Позивач ОСОБА_4 у спірному житловому приміщенні зареєструвала проживання 17.05.1990 р. На час реєстрації проживання позивача у спільній квартирі вона була малолітньою особою і право користування спірною квартирою набула, як член сім`ї наймача - своєї матері ОСОБА_8 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_9 помер, у зв`язку з чим 12.09.2002 р. був знятий з реєстраційного обліку за місцем проживання.

Позивач ОСОБА_4 була знята з реєстрації проживання у спірній квартирі 09.03.2021 року на підставі власноруч написаної заяви, вказавши місцем свого вибуття квартиру АДРЕСА_6 . Отже, період реєстрації позивача у спірній квартирі склав з 17.05.1990 року по 09.03.2021 рік.

На час звернення до суду позивач ОСОБА_4 мала зареєстроване місце проживання в АДРЕСА_6 .

Також, в даній квартирі ОСОБА_4 здійснила реєстрацію місця проживання свого новонароджений син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_10 .

Власником квартири АДРЕСА_6 є батько ОСОБА_4 відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_7

ІНФОРМАЦІЯ_5 наймач спірної квартири ОСОБА_8 померла, у зв`язку з чим була знята з реєстраційного обліку за місцем проживання.

З 30.06.2022 року по даний час у спірному жилому приміщенні ніхто не зареєстрував своє місце проживання, що підтверджується Витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні від 30.05.2023 №93910568.

Згідно повідомлення Відділу обліку, розподілу житлової площі та приватизації № 102/24 - 56-ЮР від 30 травня 2023 року квартира АДРЕСА_1 не проходила процедуру приватизації і належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Згідно листа Комунального концерну «Центр комунального сервісу» від 01.06.2023 № 02/1993, власником особового рахунку у спірній квартирі є ОСОБА_8 . Нарахування за житлово-комунальні послуги у період з березня 2021 року проводились на 1 особу, з червня 2022 року - на 0 осіб.

Згідно довідки Комунального концерну «Центр комунального сервісу», по спірній квартирі наявна заборгованість, загальній розмір якої становить 43203 грн. 63 коп., яка складається з : утримання прибудинкової території - 4853,95 гривень; ТПБ-ВГбВ - 1023,95 гривень; ГВ, ГВ (внески за обслуговування), ТЕ(ЦО), ТЕ (внески за обслуговування) - 37325,73 гривень.

Твердження представників позивачки ОСОБА_4 про встановлення в спірній квартирі лічильників, а отже недійсність наданої Комунальним концерном «Центр комунального сервісу» інформації про розмір заборгованості не було підтверджено жодними письмовими доказами.

Крім того, наданими квитанціями про сплату комунальних послуг, підтверджено внесення такої оплати за №103 будинку АДРЕСА_4 за грудень 2022 року, січень, березень, квітень, травень 2023 року без зазначення показників лічильників. Також, дані квитанції не свідчать про сплату заборгованості за комунальні послуги.

Під час судового розгляду справи - 17.07.2023 року ОСОБА_7 скориставшись своїм правом власності на квартиру та керуючись постановою КМУ №265 від 07.02.2022 року зняв з реєстрації місця проживання у вказаній квартирі: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Місце проживання ОСОБА_6 з 23.11.2006 по даний час зареєстроване за адресою: АДРЕСА_9 .

Згідно акту обстеження житлових умов, у двокімнатній квартирі АДРЕСА_8 проживає родина з чотирьох осіб: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , та малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , які були присутні під час комісійного обстеження квартири.

Аналізуючи зібрати докази суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_4 втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 (квартира перебуває у власності держави) з часу добровільної зміни місця проживання - 09.03.2021 року. Саме даною датою позивач ОСОБА_4 задекларувала своє місце проживання в квартирі свого батька за адресою - квартира АДРЕСА_6 .

Твердження представників ОСОБА_4 про те, що зміна зареєстрованого місця проживання позивачки не вплинула на її права користування спірною квартирою, а також той факт що дана зміна місця реєстрації проживання була вимушено - неможливість реєстрації сина ОСОБА_12 в спірній квартирі без згоди тяжко хворої матері не відповідають обставинами справи з огляду на наступне.

Порядок реєстрації місця проживання дитини до 14 років передбачає обов`язок батьків зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. За бажанням батьків, чи одного з них, документи для реєстрації місця проживання новонародженої дитини можуть бути подані через органи державної реєстрації актів цивільного стану під час проведення державної реєстрації народження дитини. Реєстрація місця проживання новонародженої дитини за бажанням може здійснюватися також через органи соціального захисту населення на підставі даних, що зазначив законний представник, з яким постійно проживає дитина, у заяві про призначення допомоги при народженні дитини. Реєстрація місця проживання дитини до 14 років може бути здійснена виключно за місцем реєстрації одного з батьків. При цьому згода власника житла на реєстрацію дитини не потрібна.

Твердження про відмову Управління (Центру) надання адміністративних послуг Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації в реєстрації ОСОБА_5 в спірній квартирі без згоди наймача не були підтверджені доказами та були спростовані залученою до судових дебатів відповіддю № 10216 від 25 вересня 2023 року.

Твердження представників ОСОБА_4 про те, що вона та її син ОСОБА_13 постійно проживали в спірній квартирі також суперечать матеріалам справи, а саме: нарахування за житлово-комунальні послуги у період з березня 2021 року проводились на 1 особу, з червня 2022 року - на 0 осіб; по спірній квартирі наявна заборгованість, загальній розмір якої становить 43203 грн. 63 коп., яка на час розгляду справи не сплачена; оплата поточних комунальних послуг була здійснена лише в грудні 2022 року, січня, березня, квітні та травні 2023 року (тобто після смерті наймача ОСОБА_8 ) Це дає підстави вважати, що ОСОБА_4 не здійснювала утримання спірної квартири. Також, стороною позивача не було надано доказів того, що ОСОБА_4 проводила ремонт, зміни, спрямовані на поліпшення житлових умов в спірній квартирі.

До позовної заяви не надано документального підтвердження ведення нею спільного господарства та спільного бюджету зі ОСОБА_14 , а також посилань на докази вказаних обставин.

Складений 02 червня 2023 року - після відкриття провадження у справі Акт обстеження житлових умов, у двокімнатній квартирі АДРЕСА_8 яким засвідчено проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , та малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 не може бути прийнятий судом як доказ постійного та безперервного проживання даних осіб в квартирі оскільки свідчить лише про факт проживання на дату складання такого акту.

Також, суд не приймає доводи позивача за первинним позову про те, що член сім`ї наймача не має доводити підстави свого вселення, оскільки дане твердження не ґрунтується на вимогах закону. ОСОБА_4 втратила статус члена сім`ї наймача спірної квартири у зв`язку зі смертю наймача ОСОБА_8 і на той час зберігала право користування квартирою за місцем своєї реєстрації.

Отже, діючим законодавством не передбачена можливість набуття особою права користування приміщеннями державного житлового фонду з одночасним збереженням за нею права користування щодо іншого житлового приміщення. Аналогічна позиція викладене у постанові Верховного суду від 01.09.2023 року у справі № 712/11721/21.

Відповідно до вимог ст. 47 Конституції України держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до положень статті 58 Житлового кодексу України, єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення є ордер, виданий на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради народних депутатів.

За приписами частини 1 статті 61 Житлового кодексу України, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 326 ЦК України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

На підставі розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.01.2015 № 48 «Про закріплення на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» майна», за Третьою особою на праві господарського відання закріплене майно, у тому числі будинок АДРЕСА_4 .

Статтею 18 Житлового кодексу України визначено, що управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом.

Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2011 р. № 121 «Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень», доручено районним в місті Києві державним адміністраціям реалізовувати окремі повноваження виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації), надані виконавчому органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Пунктом 10 додатку 4 до вказаного вище розпорядження, Деснянській районній в місті Києві державній адміністрації надано повноваження здійснювати облік житлового фонду та контроль за його використанням.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження майном, що перебуває у державній власності, організація, що здійснює право власності від імені та в інтересах держави, має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення (негаторний позов).

У зустрічній позовній заяві позивач посилався на те, що в зазначеній квартирі без законних на те підстав проживають відповідачі, які добровільно звільнити безпідставно займане житлове приміщення відмовляються.

Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (зокрема, вимога виселення громадян з неправомірно займаних житлових приміщень власника).

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

З огляду на предмет позову та позовні вимоги пред`явлений у справі позов є негаторним.

Під час розгляду справи суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, встановив, що відповідачі проживають у спірній квартирі без законних на те підстав, оскільки вселилися в неї без відповідного рішення про надання житлового приміщення та ордера на вселення в це приміщення.

Встановлена судом обставина проживання відповідачів у спірній квартирі, яка є державною власністю, без законних на те підстав, в свою чергу, створює позивачу перешкоди у здійсненні своїх правомочностей як балансоутримувача цієї квартири. У зв`язку з цим порушене право позивача як балансоутримавача спірної квартири підлягає захисту в передбаченому статтею 391 ЦК України.

При цьому, вирішуючи питання можливості захисту порушеного права позивача у спосіб, визначений в позовній заяві, а саме шляхом виселення відповідачів зі спірної квартири без надання їм іншого житлового приміщення, суд виходить з наступного.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Зазначений висновок містить постанова Великої палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів, обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.

Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У справі, встановив, що ОСОБА_4 , разом з неповнолітнім сином ОСОБА_12 , чоловіком ОСОБА_6 та батьком ОСОБА_7 вселились у спірну квартиру для проживання, посилаючись на право ОСОБА_4 користуватися даною квартирою як члена сім`ї померлого наймача ОСОБА_8 .

При цьому поведінку відповідачів за зустрічним позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_7 суд вважає недобросовісною та такою, що зводиться до зловживання правом з огляду на таке: 1) відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_7 є власником квартири АДРЕСА_6 (в даній квартирі на час звернення до суду була зареєстрована ОСОБА_4 та її неповнолітній син); 2) протягом судового розгляду справи відповідач ОСОБА_7 зняв з реєстрації проживання у своїй кватирі доньку та онука та здійснив вселення до спірної квартири. Такі дії свідчать про штучне позбавлення місця реєстрації ОСОБА_4 та її неповнолітнього сина; 3) відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_6 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_9 , однак здійснив вселення до спірної квартири.

Наведені дії відповідачів очевидно спрямовані на порушення прав власника майна - держави України в особі територіальної громади міста Києва.

Щодо доводів представників ОСОБА_4 про порушення прав неповнолітнього ОСОБА_5 , у випадку задоволення зустрічного позову суд вважає за необхідне зауважити наступне.

Згідно Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року (надалі - Конвенція) не містить окремої статі щодо захисту житлових прав дітей. Однак принципові позиції відстежуються в таких її положеннях.

Відповідно до ч.1 ст.16 Конвенції жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність.

Згідно з ст.6 Конвенції держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

Натомість, забезпечення дотримання основоположних для дитини прав, можливе лише за наявності відповідних умов її розвитку, а саме житла та необхідного майна.

Виселенням не є порушенням права неповнолітнього на житло, оскільки його право є похідним від виникнення прав на користування спірною квартирою його матері ОСОБА_4 .

Зважаючи на те, що проживання дитини до досягнення 14 років має бути зареєстровано з одним з батьків, зняття ОСОБА_5 з реєстрації місця проживання матері (в квартирі АДРЕСА_6 ) не перешкоджає реєстрації його місця проживання за місцем проживання батька - відповідача ОСОБА_6 (квартира за адресою: АДРЕСА_9 ).

Таким чином, з огляду на фактичні обставини справи, виселення відповідачів зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення не є порушенням вимог щодо легітимності мети та законних підстав для виселення, оскільки направлене на захист права власності держави.

Задоволенням позовних вимог про виселення не порушено справедливого балансу між інтересами осіб, учасників справи та суспільства в цілому, виселення відбулось у відповідності до закону, яким визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. При цьому ознаки існування достатніх та безперервних зв`язків відповідачів зі спірною квартирою для того, щоб вважатися «житлом» в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відсутні з огляду на обставину отримання ними від держави іншого житла для постійного проживання.

Таким чином, вимоги зустрічного позову підлягають задоволенню з метою захисту права власності держави в порядку статті 391 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Приймаючи рішення Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, враховуючи ступінь складності справи та обсяг виконаних робіт, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення витрат на правничу допомогу.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в рівних частках.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_4 до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, 3-тя особа - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» про визнання наймачем, зобов`язання укласти договір найму залишити без задоволення.

Позов Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації до ОСОБА_4 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , 3-тя особа: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про звільнення безпідставно займаного приміщення шляхом виселення задовольнити.

Виселити ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , які діють від свого імені та імені неповнолітнього ОСОБА_5 , ОСОБА_7 з безпідставно зайнятого житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на користь Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації судовий збір по 894 гривні 67 копійок з кожного.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлено 09 листопада 2023 року.

Суддя: