Постанова

від 05.06.2024 по справі 754/6396/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 754/6396/23

головуючий у суді І інстанції Галась І.А.

провадження № 22-ц/824/1841/2024

суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 червня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мостової Г.І.,

суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,

за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2023 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району місті Києва», про визнання наймачем, зобов`язання укласти договір найму

за зустрічним позовом Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації до ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , треті особи: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району місті Києва», Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про звільнення безпідставно займаного приміщення шляхом виселення, -

в с т а н о в и в :

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, у якому просила визнати її наймачем квартири АДРЕСА_1 та зобов`язати відповідача укласти з позивачем договір найму на вищевказану квартиру.

В обґрунтовування своїх позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 11 квітня 1998 року №358 був виданий ордер на житлове приміщення №624 від 13 квітня 1988 року на вселення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , у квартиру АДРЕСА_1 .

При поселенні у квартиру АДРЕСА_2 оригінал ордеру на житлове приміщення № 624 від 13 квітня 1988 року було здано в житлово-експлуатаційну організацію яка відповідно до статті 24 ЖК України здійснювала утримання будинку та прибудинкової території.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_1 та з 17 травня 1990 року була зареєстрована по місцю реєстрації та проживання своєї матері ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 народився син ОСОБА_7 , який після народження був зареєстрований за місцем реєстрації та проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 .

Отже, позивач з 17 травня 1990 року проживала разом зі своїм малолітнім сином ОСОБА_4 , своєю матір`ю ОСОБА_5 та братом ОСОБА_6 у квартирі АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_5 .

Таким чином, станом на сьогодні у квартирі АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_1 та її малолітній син ОСОБА_4 , які не мають іншого житла окрім цієї квартири, у якій вона проживає з травня 1990 року, а її син з січня 2021 року.

ОСОБА_5 користувалась квартирою з квітня 1988 року на підставі договору найму. ОСОБА_1 будучи членом сім`ї наймача - ОСОБА_5 , проживала разом з матір`ю та користувалась усіма правами на рівні з наймачем квартири.

Після смерті ОСОБА_5 , яка була основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , звернулась до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації з заявою про зміну договору найма жилого приміщення від 26 жовтня 2022 року та надала у додатку до заяви наявні у її документи, згідно з переліку вказаного у заяві.

07 листопада 2022 року Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація надала відповідь, лист №16-235/2 від 07 листопада 2022 року, яким повідомила, що для вирішення порушеного питання про визнання ОСОБА_1 наймачем за раніше укладеним договором найму квартири АДРЕСА_1 у зв`язку зі смертю попереднього наймача ОСОБА_5 , ОСОБА_1 слід звернутись до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району міста Києва».

27 січня 2023 року позивач звернулась до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району міста Києва» з заявою про зміну договору найма жилого приміщення та надала у додатку до заяви наявні у позивача документи.

31 січня 2023 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району міста Києва» надало відповідь, лист №46-16/2а від 31 січня 2023 року, яким повідомило, що для вирішення порушеного питання про зміну договору найму за раніше укладеним договором найму квартири АДРЕСА_1 у зв`язку зі смертю попереднього наймача ОСОБА_5 позивачу слід звернутись до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району міста Києва» та надати документи. На зауваження позивача, що усі наявні документи вона вже надала у додатку до заяви від 27 січня 2023 року , т.в.о. директора Мнацаканян Л. повідомила, що нічим зарадити не може і рекомендувала звертатись до суду.

З наведеного слідує, що станом на день звернення до суду існує спір щодо зміни наймача за раніше укладеним договором найму квартири АДРЕСА_1 у зв`язку зі смертю попереднього наймача ОСОБА_5

12 липня 2023 року до суду надійшов зустрічний позов Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , третя особа: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району міста Києва», Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про звільнення безпідставно займаного приміщення шляхом виселення, який був прийнятий до спільного розгляду з первинним позовом 11 липня 2023 року.

Позивачем за зустрічним позовом - Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією заявлено вимогу про звільнення квартири АДРЕСА_1 , шляхом виселення з безпідставно займаного жилого приміщення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 разом з малолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_3 , без надання іншого жилого приміщення.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що на підставі розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 30 січня 2015 року № 48 «Про закріплення на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» майна», за третьою особою на праві господарського відання закріплене майно, у тому числі: будинок АДРЕСА_3 .

Статтею 18 ЖК України визначено, що управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом.

Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 січня 2011 року № 121 «Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень», доручено районним в місті Києві державним адміністраціям реалізовувати окремі повноваження виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації), надані виконавчому органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Пунктом 10 додатку 4 до вказаного вище розпорядження, Деснянській районній в місті Києві державній адміністрації надано повноваження здійснювати облік житлового фонду та контроль за його використанням.

Як вбачається з первісної позовної заяви, підтверджено відповідними документальними доказами та не оспорюється сторонами, право на зайняття жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_4 , було надано ОСОБА_5 на родину у складі двох осіб: вона та син ОСОБА_6 на підставі ордеру на жиле приміщення від 13 квітня 1988 року № 624, виданого Виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів.

У спірній квартирі були зареєстровані ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Відповідач ОСОБА_1 у спірному житловому приміщенні була зареєстрована 17 травня 1990 року.

З наведеного слідує, що ордер про право на зайняття спірної квартири відповідач ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не отримувала, а право користування спірною квартирою набула, як член сім`ї наймача - своєї матері ОСОБА_5 .

Інші відповідачі, а саме: малолітній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ордер про право на зайняття спірної квартири у встановленому законом порядку не отримували, у спірній квартирі не були зареєстровані взагалі.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 помер, у зв`язку з чим 12 вересня 2002 року був знятий з реєстраційного обліку за місцем проживання.

Відповідач ОСОБА_1 була знята з реєстраційного обліку у спірній квартирі на підставі власноруч написаної заяви, вказавши місцем свого вибуття квартиру АДРЕСА_5 .

З наведеного вбачається, що відповідач ОСОБА_1 добровільно змінила своє місце проживання, а отже втратила право користування спірним жилим приміщенням.

ІНФОРМАЦІЯ_4 мати відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 померла, у зв`язку з чим 30 червня 2022 року була знята з реєстраційного обліку за місцем проживання.

З 30 червня 2022 року по даний час у спірному жилому приміщенні ніхто не зареєстрований, що підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні від 08 червня 2023 року № 94317408.

Позивач за зустрічним позовом наголошує, що не володіє інформацію відносно того, за яких обставин відповідачі заселились до спірної квартири та стали у ній проживати.

Про те, що спірна квартира, яка у зв`язку зі смертю єдиного квартиронаймача, є квартирою поточного звільнення, використовується окремими громадянами для проживання у ній без будь-яких правових підстав, Деснянській районній в місті Києві державній адміністрації стало відомо зі змісту позовної заяви (первісної) ОСОБА_1 до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації визнання наймачем житлового приміщення та зобов`язання укласти договір найму жилого приміщення.

З метою перевірки обставин, наведених у первісній позовній заяві та встановлення осіб громадян, які без будь-яких правових підстав проживають у квартирі за вищевказаною адресою, спірне жиле приміщення відвідане комісією у складі працівників житлово-експлуатаційної організації на обслуговуванні якої знаходиться будинок АДРЕСА_3 , про що складений відповідний акт обстеження житлових умов від 02 червня 2023 року.

Згідно з вказаного вище акту обстеження житлових умов, у двокімнатній квартирі АДРЕСА_6 проживає родина з чотирьох осіб: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , та малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , які були присутні під час комісійного обстеження квартири.

З наведеного слідує, що факт проживання відповідачів у спірній квартирі на день звернення позивача до суду з зустрічним позовом, підтверджується відповідним документальним доказом.

Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація вважає проживання відповідачів у спірній квартирі незаконним та безпідставним виходячи з наступного. Договір найму спірної квартири з відповідачами не укладався. У спірній квартирі відповідачі не зареєстровані.

Разом з тим, за інформацією Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, Відповідач ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх малолітня дитина, зареєстровані у окремих квартирах, де за ними зберігається право користування жилим приміщенням.

Зокрема, місце проживання відповідача ОСОБА_1 та її малолітнього сина ОСОБА_4 з 10 березня 2021 року по даний час зареєстроване за адресою: АДРЕСА_7 .

Місце проживання відповідача ОСОБА_2 з 23 листопада 2006 року по даний час зареєстроване за адресою: АДРЕСА_8 .

Місце проживання ОСОБА_3 з 19 серпня 2004 року по 28 вересня 2021 року було зареєстроване за адресою: АДРЕСА_7 .

28 вересня 2021 року відповідач ОСОБА_3 був знятий з реєстраційного обліку у квартирі за вищевказаною адресою на підставі власноруч написаної заяви. Інформація щодо місця вибуття відповідача ОСОБА_3 у позивача відсутня.

Відповідачі, проживаючи у спірній квартирі без будь-яких правових підстав, отримають житлово-комунальні послуги, які використовують для задоволення власних потреб та за які не сплачують.

Звертаючись до суду з позовом про звільнення безпідставно займаного житлового приміщення шляхом виселення з нього, разом з батьками малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 позивач вважає, що таке виселення не буде порушувати Конвенцію про захист прав дітей, оскільки відповідно до частини четвертої 4 статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Позивач додатково звертає увагу суду на те, що мати малолітнього ОСОБА_4 - відповідач ОСОБА_1 та сам малолітній ОСОБА_4 з 10 березня 2021 року мають зареєстроване місце проживання у квартирі за адресою: АДРЕСА_7 , де за ними зберігається право користування жилим приміщенням.

Враховуючи вищезазначені норми діючого законодавства України, та беручи до уваги, що відповідачі не мають законних підстав для проживання у спірній квартирі і займають її самоправно, позивач вважає, що спірна квартира підлягає звільненню шляхом виселення у судовому порядку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 разом з малолітнім сином ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 без надання їм іншого жилого приміщення.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Позов Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації задоволено.

Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , які діють від свого імені та імені неповнолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_3 з безпідставно зайнятого житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації судовий збір по 894 грн 67 коп. з кожного.

Рішення суду першої інстанції щодо первісного позову мотивовано тим, що, позивач за первісним позовом ОСОБА_1 втратила статус члена сім`ї наймача спірної квартири у зв`язку зі смертю наймача ОСОБА_5 і на той час зберігала право користування квартирою за місцем своєї реєстрації.

Діючим законодавством не передбачена можливість набуття особою права користування приміщеннями державного житлового фонду з одночасним збереженням за нею права користування щодо іншого житлового приміщення.

До первісної позовної заяви позивачем ОСОБА_1 не надано документального підтвердження ведення нею спільного господарства та спільного бюджету зі ОСОБА_9 , а також посилань на докази вказаних обставин.

Рішення суду першої інстанції щодо зустрічного позову мотивовано тим, що відповідачі проживають у спірній квартирі без законних на те підстав, оскільки вселилися в неї без відповідного рішення про надання житлового приміщення та ордера на вселення в це приміщення. Встановлена судом обставина проживання відповідачів у спірній квартирі, яка є державною власністю, без законних на те підстав, в свою чергу, створює позивачу перешкоди у здійсненні своїх правомочностей як балансоутримувача цієї квартири. У зв`язку з цим порушене право позивача як балансоутримавача спірної квартири підлягає захисту.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що виселення відповідачів зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення не є порушенням вимог щодо легітимності мети та законних підстав для виселення, оскільки направлене на захист права власності держави.

Разом з тим, судом першої інстанції визнано поведінку відповідачів за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 недобросовісною та такою, що зводиться до зловживання правом.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити та відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції залишив поза увагою усі доводи позивача за первісним позовом та спрямував усі висновки на обґрунтування підстав для задоволення зустрічного позову.

Суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що після смерті квартиронаймача та зняття її з реєстрації у спірній квартирі ніхто не проживав.

Також, судом першої інстанції проігноровано той факт, що позивач та її малолітній син були тимчасово зареєстровані у квартирі за адресою: АДРЕСА_7 , що належить батьку позивача - відповідачу ОСОБА_3 , через хворобливий стан матері та не можливість її прибуття для реєстрації місця проживання дитини, та у подальшому були зняті з реєстрації.

Скаржник вказує, що вона жодного дня не проживала у квартирі за адресою: АДРЕСА_7 , оскільки, квартира не була обладнана для проживання малолітньої дитини та через хворобу матері, яка потребувала постійного догляду, позивач постійно проживала у спірній квартирі та вела з матір`ю спільне господарство.

Апелянт не погоджується з твердженням суду першої інстанції, що вона втратила статус члена сім`ї наймача квартири у зв`язку зі смертю наймача і на той час зберігала право користування квартирою за місцем своєї реєстрації, оскільки, зазначає, що вона з народження проживала у спірній квартирі та проживає по теперішній час.

Скаржник заперечує щодо доводів суду першої інстанції, що виселення неповнолітньої дитини не призведе до порушення її прав на житло, оскільки зняття з реєстрації місця проживання матері не перешкоджає реєстрації його місця проживання за місцем проживання батька - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_8 . Посилається на те, що ця квартира не є власністю ОСОБА_2 , а тому ОСОБА_2 та ОСОБА_4 можуть бути зняті з реєстрації у будь-який час.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно та протиправно відмовив у задоволенні первісного позову та порушив норми матеріального права, задовольняючи зустрічний позов про виселення ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити та відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Скаржник зазначає, що повністю погоджується та підтримує доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та погоджується з обставинами, наведеними в апеляційній скарзі щодо необґрунтованості та неправомірності рішення суду першої інстанції.

Апелянт в апеляційній скарзі зазначає ті самі доводи, що й ОСОБА_1 та посилається на ті самі обставини щодо незаконності та необґрунтованості оскаржуваного рішення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити та відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно та протиправно відмовив у задоволенні первісного позову та порушив норми матеріального права, задовольняючи зустрічний позов про виселення ОСОБА_1 .

Скаржник в апеляційній скарзі зазначає ті самі доводи, що й ОСОБА_1 та посилається на ті самі обставини щодо незаконності та необґрунтованості оскаржуваного рішення.

Додатково вказує, що не зважаючи на те, що 10 березня 2022 року у належній йому квартирі АДРЕСА_5 були зареєстровані донька ОСОБА_1 та внук ОСОБА_4 , ні донька ні внук жодного дня не проживали у належній вказаній квартирі, оскільки донька ОСОБА_1 доглядала матір ОСОБА_5 , яка тяжко хворіла та не мала можливості себе обслуговувати.

Апелянт вказує, що 02 червня 2023 року він приїхав до своєї доньки провідати її та внука ОСОБА_10 . У цей же день до квартири АДРЕСА_1 , де проживають донька ОСОБА_1 та внук ОСОБА_4 , завітали представники ЖЕК та повідомили, що їм потрібно перевірити житлові умови у зв?язку з чим оглянули наші документи.

Через деякий час у розмові доньки з чоловіком, ОСОБА_3 почав чути про якийсь суд. На питання про суд, ні донька ні зять не надали відповідь та відмовчувались.

Оскільки матеріальний стан сім?ї станом на квітень-липень 2023 року був не дуже добрим, а 02 червня 2023 року до квартири АДРЕСА_1 , приходили представники ЖЕК для перевірки житлових умов, то ОСОБА_3 подумав, що донька могла взяти в банку кредит і не розрахуватись з кредитом і тому 17 липня 2023 року зняв доньку ОСОБА_1 та внука ОСОБА_4 з реєстрації місця проживання у належній йому у квартирі АДРЕСА_5 , так як боявся що до нього будуть приходити колектори чи якісь інші люди.

Апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що з тексту оскаржуваного рішення стало відомо, що суд першої інстанції ухвалив рішення про виселення з квартири АДРЕСА_1 , окрім доньки, зятя та внука ОСОБА_10 , також і його, ОСОБА_3 , що є повною нісенітницею, оскільки у вказаній квартирі з дня розлучення у 2002 році зі своєю колишньою дружиною, ОСОБА_5 , він ніколи не проживав, а лише приходив у гості до доньки та внука ОСОБА_10 .

Від Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Від Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Від Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , у якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзивів на неї, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, встановила таке.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 11 квітня 1998 року №358 ОСОБА_5 на родину у складі двох осіб: сама ОСОБА_5 та її син ОСОБА_6 був виданий ордер на житлове приміщення №624 від 13 квітня 1988 року на вселення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у квартиру АДРЕСА_9 (а.с. 3, 48 т.1).

10 травня 1988 року у спірній квартирі були зареєстровані ОСОБА_5 (мати позивача) та ОСОБА_6 (брат позивача), що підтверджується поквартирною карткою (форма Б) квартири АДРЕСА_10 ( АДРЕСА_3 (а.с. 42).

ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась позивач ОСОБА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження від 10 травня 1990 року (а.с. 4,5 т. 1).

17 травня 1990 року позивач ОСОБА_1 була зареєстрована по місцю реєстрації та проживання своєї матері ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_9 , що підтверджується поквартирною карткою (форма Б) спірної квартири та карткою прописки (форма А) ОСОБА_1 (а.с. 42-43 т. 1) та штампом у паспорті позивача (а.с. 6 т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер брат позивача ОСОБА_6 , у зв`язку з чим 12 вересня 2002 року був знятий з реєстраційного обліку за місцем проживання, що підтверджується Свідоцтвом про смерть (повторне) від 25 травня 2023 року (а.с. 69 т. 1) та поквартирною карткою (форма Б) спірної квартири (а.с. 42 т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_4 , що підтверджується Свідоцтвом про народження від 16 січня 2021 року (а.с. 8 т. 1).

09 березня 2021 року на підставі власноруч написаної заяви позивач була знята з реєстраційного обліку у спірній квартирі, вказавши місцем свого вибуття квартиру АДРЕСА_5 , що підтверджується поквартирною карткою (форма Б) спірної квартири та карткою прописки (форма А) ОСОБА_1 (а.с. 42-43, 114 т. 1).

10 березня 2021 року позивач та її новонароджений син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_7 , що підтверджується Витягами з реєстру територіальної громади від 03 серпня 2023 року (а.с. 154, 155 т. 1) та штампом у паспорті позивача (а.с. 7 т. 1).

Власником частини квартири АДРЕСА_5 є батько позивача ОСОБА_1 -відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 13 листопада 2008 року (а.с. 102,103 т. 1).

Місце проживання відповідача ОСОБА_2 з 23 листопада 2006 року по даний час зареєстроване за адресою: АДРЕСА_8 .

У зв`язку з повномасштабним вторгненням 24 лютого 2022 року, позивач разом з сином 27 лютого 2022 року виїхала за межі України та повернулася до України 20 червня 2022 року, що підтверджується відмітками у паспорті позивача для виїзду за кордон (а.с. 180 т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 66 років померла ОСОБА_5 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть від 30 червня 2022 року (а.с. 9 т. 1).

У зв`язку з чим, 30 червня 2022 року була знята з реєстраційного обліку за місцем проживання, що підтверджується поквартирною карткою (форма Б) спірної квартири та карткою прописки (форма А) ОСОБА_5 (а.с. 42,44 т. 1).

Відповідно до висновку спеціаліста хірурга Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин від 23 червня 2021 року з медичної карти амбулаторного хворого №008009/2020 у хворої ОСОБА_5 - СДС ішемічної форми, некроз тилу, п`ятки та гомілки лівої кінцівки (а.с. 175,176 т. 1).

Відповідно до Виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, ОСОБА_5 знаходилася у стаціонарі поліклініки за місцем проживання з 17 серпня 2020 року по 21 серпня 2020 року, де їй надавалося лікування (а.с. 177,178 т. 1).

Згідно з направлення від 20 травня 2021 року на консультацію до хірурга НДІ імені О.О. Шалімова діагноз хворої ОСОБА_5 діабетична ангіопатія артерії н/к, КАН 3-4 ступені зліва (а.с. 179 т. 1).

З 30 червня 2022 року і по даний час у спірній квартирі ніхто не зареєстрований.

Після смерті ОСОБА_5 , яка була квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 , позивач ОСОБА_1 звернулась до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації з заявою від 26 жовтня 2022 року про зміну договору найма жилого приміщення та надала у додатку до заяви наявні у її документи, згідно з переліку вказаного у заяві.

07 листопада 2022 року Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація надала відповідь, лист №16-235/2 від 07 листопада 2022 року, яким повідомила, що для вирішення порушеного питання про визнання ОСОБА_1 наймачем за раніше укладеним договором найму квартири АДРЕСА_1 у зв`язку зі смертю попереднього наймача ОСОБА_5 , позивачу ОСОБА_1 слід звернутись до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району міста Києва».

27 січня 2023 року позивач звернулась до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району міста Києва» з заявою про зміну договору найма жилого приміщення та надала у додатку до заяви наявні у позивача документи.

31 січня 2023 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району міста Києва» надало відповідь, лист №46-16/2а від 31 січня 2023 року, яким повідомило, що для вирішення порушеного питання про зміну договору найму за раніше укладеним договором найму квартири АДРЕСА_1 у зв`язку зі смертю попереднього наймача ОСОБА_5 позивачу слід звернутись до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району міста Києва» та надати документи.

З Витягу з реєстру територіальної громади станом на 30 травня 2023 року вбачається, що у квартирі АДРЕСА_10 ( АДРЕСА_3 - відсутні зареєстровані особи (а.с. 45 т. 1).

Згідно з повідомлення Відділу обліку, розподілу житлової площі та приватизації №102/24-56-ЮР від 30 травня 2023 року квартира АДРЕСА_1 не проходила процедуру приватизації і належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (а.с. 119 т. 1).

Згідно з листа Комунального концерну «Центр комунального сервісу» № 02/1993 від 01 червня 2023 року, власником особового рахунку у спірній квартирі є ОСОБА_5 . Нарахування за житлово-комунальні послуги у період з березня 2021 року проводились на 1 особу, з червня 2022 року на 0 осіб (а.с. 120 т. 1).

Згідно з довідки Комунального концерну «Центр комунального сервісу», по спірній квартирі наявна заборгованість, загальній розмір якої становить 43 203 грн 63 коп., яка складається з: утримання прибудинкової території - 4 853 грн 95 коп.; ТПБ-ВГбВ - 1 023 грн 95 коп.; ГВ, ГВ (внески за обслуговування), ТЕ(ЦО), ТЕ (внески за обслуговування) - 37 325 грн 73 коп. (а.с. 121 т. 1).

З матеріалів справи вбачається, що станом на день звернення до суду 15 травня 2023 року позивач ОСОБА_1 мала зареєстроване місце проживання у квартирі АДРЕСА_5 , що підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади від 03 серпня 2023 року (а.с. 154 т. 1).

Під час судового розгляду цієї справи, а саме: 17 липня 2023 року ОСОБА_3 , скориставшись своїм правом власності на квартиру на підставі постанови КМУ №265 від 07 лютого 2022 року зняв з реєстрації місця проживання у вказаній квартирі: позивача ОСОБА_1 та її малолітнього сина ОСОБА_4 .

Згідно з актом обстеження житлових умов від 02 червня 2023 року у двокімнатній квартирі АДРЕСА_6 проживає родина з чотирьох осіб: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , та малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , які були присутні під час комісійного обстеження квартири (а.с. 118 т. 1).

31 жовтня 2023 року до суду було надано висновок № 102-4789 від 30 жовтня 2023 року щодо розв`язання спору про звільнення безпідставно зайнятого житлового приміщення шляхом виселення, в якому Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації просила прийняти рішення у справі з урахуванням житлових прав та інтересів малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 213-217 т. 1).

Звертаючись з первісним позовом в своїх інтересах, позивач ОСОБА_1 вказує, що станом на день звернення до суду існує спір щодо зміни наймача за раніше укладеним договором найму квартири АДРЕСА_1 у зв`язку зі смертю попереднього наймача ОСОБА_5 .

Спірні правовідносини у цій справі пов`язані із захистом житлових прав, тому мають вирішуватися судами за правилами ЦПК України (висновки, викладені у постановах ВП ВС у справах №806/104/16 від 18 квітня 2018 року, №815/2551/15 від 20 вересня 2018 року, №826/19681/16 від 13 лютого 2019 року, №1306/9031/2012 від 03 липня 2019 року, №826/7399/18 від 19 червня 2019 року).

Колегія апеляційного суду враховує таке щодо первісного позову.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Згідно із частинами 1,4 статті 9 ЖК України громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

Відповідно до положень статті 58 ЖК України, єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення є ордер, виданий на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради народних депутатів.

Відповідно до положень частин 1,2 статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності -відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер. Типовий договір найму жилого приміщення, правила користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і придомової території затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин 1,2 статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Отже, підсумовуючи колегія апеляційного суду встановила, що позивачем ОСОБА_1 відповідний договір найму жилого приміщення не укладався, ордер на заняття спірної квартири АДРЕСА_2 за вказаною вище адресою видавався наймачу - матері позивача ОСОБА_5 .

У даному випадку, позивач ОСОБА_1 набула право користування спірною квартирою як член сім`ї наймача - своєї матері ОСОБА_5 .

Вказана обставина сторонами не заперечується.

Згідно зі статтею 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку про те, що право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися як члени сім`ї наймача в установленому законом порядку.

Разом з тим, докази, що ОСОБА_2 як чоловік ОСОБА_1 та як член сім`ї наймача вселився в спірне жиле приміщення за письмовою згодою наймача ОСОБА_5 - в матеріалах справи відсутні.

Також, суд враховує, що на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно, тому після народження ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сина ОСОБА_4 , останній набув право користування вказаною квартирою як член сім`ї наймача ОСОБА_1 .

Новонароджений син ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , не був зареєстрований по місцю реєстрації та проживання своєї матері ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_2 за вказаною вище адресою, що підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади від 03 серпня 2023 року (а.с. 155 т. 1).

09 березня 2021 року на підставі власноруч написаної заяви позивач була знята з реєстраційного обліку у спірній квартирі, вказавши місцем свого вибуття квартиру АДРЕСА_5 , що належить її батьку ОСОБА_3 (відповідачу за зустрічним позовом) (а.с. 42-43, 114 т. 1).

10 березня 2021 року позивач та її син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_7 (а.с. 7, 154, 155 т. 1).

Отже, 09 березня 2021 року позивач ОСОБА_1 добровільно змінила своє місце проживання та 10 березня 2021 року задекларувала своє та новонародженого сина місце проживання у квартирі свого батькаОСОБА_3 (відповідача за зустрічним позовом).

Доводи позивача ОСОБА_1 про те, що зміна зареєстрованого місця проживання позивача була вимушеною у зв`язку з неможливістю реєстрації сина ОСОБА_10 у спірній квартирі без згоди тяжкохворої матері не відповідають обставинами справи з огляду на таке.

Порядок реєстрації місця проживання дитини до 14 років передбачає обов`язок батьків зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. За бажанням батьків, чи одного з них, документи для реєстрації місця проживання новонародженої дитини можуть бути подані через органи державної реєстрації актів цивільного стану під час проведення державної реєстрації народження дитини. Реєстрація місця проживання новонародженої дитини за бажанням може здійснюватися також через органи соціального захисту населення на підставі даних, що зазначив законний представник, з яким постійно проживає дитина, у заяві про призначення допомоги при народженні дитини. Реєстрація місця проживання дитини до 14 років може бути здійснена виключно за місцем реєстрації одного з батьків. При цьому згода власника житла на реєстрацію дитини не потрібна.

Доводи позивача ОСОБА_1 про відмову управління (центру) надання адміністративних послуг Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації в реєстрації ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у спірній квартирі без згоди наймача, не відповідають обставинами справи з огляду на таке.

Як вбачається з інформаційної системи «Міський WEB-портал адміністративних послуг в місті Києві» в період з 28 грудня 2020 року про 09 березня 2021 року позивач ОСОБА_1 заяву про реєстрацію місця проживання малолітнього сина позивача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у квартирі АДРЕСА_2 за вказаної адресою через Управління ЦНАП, - не подавала, що підтверджується листом Управління (Центром) надання адміністративних послуг Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 25 вересня 2023 року №10216-500 (а.с. 212 т. 1).

Звертаючись з позовом, позивач ОСОБА_1 вказувала, що зміна зареєстрованого місця проживання позивача не вплинула на її права користування спірною квартирою, оскільки і після зняття з реєстрації і реєстрації у квартирі її батька вона та її син постійно проживали в спірній квартирі через хворобу матері, яка потребувала постійного догляду, позивач вела з матір`ю спільне господарство.

При з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Ухвалюючи судове рішення по суті спору, суд має зазначити про застосування положень цивільного процесуального законодавства щодо змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства.

Так приписами частин 1-4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Разом з тим жодних доказів на підтвердження існування домовленості з наймачем спірної квартири ОСОБА_5 про те, що позивач ОСОБА_1 після зняття з реєстрації місця проживання у спірній квартирі 09 березня 2021 року та реєстрації місця проживання у квартирі її батька 10 березня 2021 року, продовжить користуватися спірною квартирою разом з малолітньою дитиною і в подальшому, - позивачем не надано.

Не надано до позовної заяви документального підтвердження проживання позивача разом з дитиною у спірній квартирі після 10 березня 2021 року та ведення позивачем ОСОБА_1 спільного господарства та спільного бюджету зі наймачем спірної квартири ОСОБА_9 , а також посилань на докази вказаних обставин після зняття з реєстрації місця проживання у спірній квартирі 09 березня 2021 року та реєстрації місця проживання у квартирі її батька 10 березня 2021 року.

Не надано до позовної заяви і документального підтвердження, що позивач зверталася до органів соціального захисту населення для оформлення постійного догляду за ОСОБА_5 .

Не надано до позовної заяви документального підтвердження необхідності постійного догляду за наймачем спірної квартири ОСОБА_9 , не можливості останньої самостійно пересуватися як до зняття з реєстрації місця проживання позивача так і після реєстрації місця проживання позивача у квартирі її батька, оскільки довідка МСЕК або лікарської комісії, яка підтверджує те, що у зв`язку зі своїм станом здоров`я особа має потребу в постійному догляді, позивачем не надана.

А оцінивши Висновок спеціаліста хірурга Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин від 23 червня 2021 року з медичної карти амбулаторного хворого №008009/2020 у хворої ОСОБА_5 , Виписку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого та направлення від 20 травня 2021 року на консультацію до хірурга НДІ імені О.О. Шалімова, суд вважає, що надані докази свідчать про те, що наймач спірної квартири ОСОБА_5 зверталася за медичною допомогою як в поліклініку за місцем проживання (Деснянський район) так отримувала направлення і в інші медичні заклади міста Києва, що знаходяться у Солом`янському та Печерському районах (а.с. 175-179 т. 1).

Також, досліджуючи питання необхідності постійного стороннього догляду за наймачем спірної квартири ОСОБА_9 , колегія апеляційного звертає увагу на те, що позивачем не вказано яким чином здійснювався догляд за ОСОБА_9 у той проміжок часу, коли у зв`язку з повномасштабним вторгненням позивач разом з сином 27 лютого 2022 року виїхала за межі України та повернулася до України 20 червня 2022 року.

На підтвердження позовних вимог позивач надала письмові пояснення, що надавалися нею та ОСОБА_2 до Служби у справах дітей Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації (а.с. 182-185 т. 1).

Дослідивши надані докази колегія апеляційного суду встановила таке.

Визначення правового статусу свідка, порядок його виклику та допиту чітко регламентовані статтями ЦПК України.

Детальний аналіз вказаних правових норм дозволяє зробити наступні висновки щодо правового становища свідка та порядку його участі у процесі:

свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи (частина 1 статті 69 ЦПК України).

свідок зобов`язаний заявитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини (частина 2 статті 69 ЦПК України).

свідок залучається до участі у справі ухвалою суду лише на підставі поданої заяви про виклик свідка в якій зазначаються його ім`я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити (стаття 91 ЦПК України);

перед допитом свідка головуючий встановлює його особу, вік, рід занять, місце проживання і стосунки із сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, роз`яснює його права і з`ясовує, чи не відмовляється свідок із встановлених законом підстав від давання показань (стаття 230 ЦПК України);

головуючий під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань та приводить його до присяги (стаття 230 ЦПК України);

Підсумовуючи вищевказане, колегія апеляційного суду встановила, що вказані письмові пояснення не є належними та допустимими доказами та не передбачені ЦПК України у якості доказів.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія апеляційного суду встановила, що позивачем не було подано до суду першої інстанції жодних належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, а також позивачем не заявлялося клопотань про витребування доказів, допит свідків тощо, позивач за первісним позовом та відповідачі за зустрічним позовом у якості свідків не допитувалися.

Апеляційний суд враховує, що саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт постійного проживання у спірній квартирі після зняття позивача з реєстрації місця проживання у спірній квартирі 09 березня 2021 року та ведення позивачем спільного господарства та спільного бюджету зі наймачем спірної квартири.

Але це не звільняє відповідача процесуального обов`язку доведення обставин та надання доказів на підтвердження обставин, на які він посилається, заперечуючи проти позовних вимог.

Дослідивши надані відповідачем на підтвердження своїх заперечень проти позову щодо не проживання ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_4 у спірній квартирі, колегія апеляційного суду встановила, що нарахування за житлово-комунальні послуги у період з березня 2021 року проводились на 1 особу, з червня 2022 року - на 0 осіб; по спірній квартирі наявна заборгованість, загальній розмір якої становить 43 203 грн 63 коп., яка на час розгляду справи не сплачена; оплата поточних комунальних послуг була здійснена лише у грудні 2022 року, січні, березні, квітні та травні 2023 року.

Отже, оскільки оплата поточних комунальних послуг була здійснена після смерті наймача ОСОБА_5 (26 червня 2022 року) це свідчить про те, що після 09 березня 2021 року позивач ОСОБА_1 не здійснювала утримання спірної квартири.

Позивачем ОСОБА_1 також не було надано доказів того, що вона проводила ремонт, зміни, спрямовані на поліпшення житлових умов в спірній квартирі.

Доводи позивача ОСОБА_1 про встановлення у спірній квартирі лічильників, а отже недійсність наданої Комунальним концерном «Центр комунального сервісу» інформації про розмір заборгованості не було підтверджено жодними письмовими доказами.

Крім того, наданими квитанціями про сплату комунальних послуг, підтверджено внесення такої оплати за квартиру АДРЕСА_1 за грудень 2022 року, січень, березень, квітень, травень 2023 року без зазначення показників лічильників. Також, ці квитанції не свідчать про сплату заборгованості за комунальні послуги.

Складений 02 червня 2023 року - після відкриття провадження у справі Акт обстеження житлових умов, у двокімнатній квартирі АДРЕСА_6 яким засвідчено проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , та малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 не може бути прийнятий судом як доказ постійного та безперервного проживання цих осіб у спірній квартирі, оскільки свідчить лише про факт проживання на дату складання такого акту.

Також, апеляційний суд враховує, що позивач ОСОБА_1 заперечувала проти клопотання Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про витребування доказів у відділі охорони здоров`я Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації щодо медичного обслуговування у консультативно-діагностичних центрах Деснянського району міста Києва позивача та її сина (а.с. 137-138 т. 1).

Відповідно до статті 107 ЖК України наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім`ї в будь-який час розірвати договір найму. У разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Підсумовуючи все вище встановлене, колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач ОСОБА_1 втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 (квартира перебуває у власності держави) з часу добровільної зміни місця проживання - 09 березня 2021 року.

Після смерті ОСОБА_5 , яка була квартиронаймачем спірної квартири, ОСОБА_1 , звернулась до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації з заявою про зміну договору найма жилого приміщення від 26 жовтня 2022 року та надала у додатку до заяви наявні у її документи, згідно з переліку вказаного у заяві.

07 листопада 2022 року Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація надала відповідь, лист №16-235/2 від 07 листопада 2022 року, яким повідомила, що для вирішення порушеного питання про визнання ОСОБА_1 наймачем за раніше укладеним договором найму спірної квартири у зв`язку зі смертю попереднього наймача ОСОБА_5 , ОСОБА_1 слід звернутись до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району міста Києва».

27 січня 2023 року позивач звернулась до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району міста Києва» з заявою про зміну договору найма жилого приміщення та надала у додатку до заяви наявні у позивача документи.

31 січня 2023 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району міста Києва» надало відповідь, лист №46-16/2а від 31 січня 2023 року, яким повідомило, що для вирішення порушеного питання про зміну договору найму за раніше укладеним договором найму спірної квартири у зв`язку зі смертю попереднього наймача ОСОБА_5 позивачу слід звернутись до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району міста Києва» та надати документи.

Отже, станом на день звернення до суду існує спір щодо зміни наймача за раніше укладеним договором найму квартири АДРЕСА_1 у зв`язку зі смертю попереднього наймача ОСОБА_5 .

Як було встановлено вище, станом на день звернення до суду 15 травня 2023 року позивач ОСОБА_1 мала зареєстроване місце проживання у квартирі АДРЕСА_5 (а.с. 154 т. 1).

Підсумовуючи вищевказане, колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 втратила право користування спірним жилим приміщенням з дня вибуття на постійне проживання до іншого місця проживання (09 березня 2021 року), підстави свого вселення і збереження права користування спірною квартирою не довела, втратила статус члена сім`ї наймача спірної квартири у зв`язку зі смертю наймача ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) і на день звернення до суду зберігала право користування квартирою за місцем своєї реєстрації.

Оскільки діючим законодавством не передбачена можливість набуття особою права користування приміщеннями державного житлового фонду з одночасним збереженням за нею права користування щодо іншого житлового приміщення, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні первісних позовних вимог про визнання ОСОБА_1 наймачем, зобов`язання укласти договір найму (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 01 вересня 2023 року у справі № 712/11721/21).

Підсумовуючи викладене, колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено первісні позовні вимоги належними та допустимими доказами.

Колегія апеляційного суду враховує таке щодо зустрічного позову.

Звертаючись із зустрічним позовом, позивач Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація вказує, що існує спір щодо безпідставно займаного ОСОБА_1 і ОСОБА_2 разом з малолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_3 жилого приміщення, квартири АДРЕСА_1 .

У зустрічній позовній заяві позивач посилається на те, що відповідачі проживають у спірній квартирі, яка є державною власністю, без законних на те підстав, оскільки вселилися у неї без відповідного рішення про надання житлового приміщення та ордера на вселення в це приміщення, добровільно звільнити безпідставно займане житлове приміщення відмовляються. У зв`язку з цим, порушене право позивача як балансоутримувача спірної квартири підлягає захисту в передбаченому статтею 391 ЦК України.

При цьому, вирішуючи питання можливості захисту порушеного права позивача у спосіб, визначений в позовній заяві, а саме шляхом виселення відповідачів зі спірної квартири без надання їм іншого житлового приміщення, колегія апеляційного суду враховує таке.

Як було встановлено вище, спірна квартира не проходила процедуру приватизації та належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, зареєстровані особи відсутні (а.с. 45, 119 т. 1)

Відповідно до розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 грудня 2010 року №1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві» будинок АДРЕСА_3 переданий до сфери управління Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (додаток 3 таблиці 6 пункт 298).

Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 січня 2011 року № 121 «Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень», доручено районним в місті Києві державним адміністраціям реалізовувати окремі повноваження виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації), надані виконавчому органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Пунктом 10 додатку 4 до вказаного вище розпорядження, Деснянській районній в місті Києві державній адміністрації надано повноваження здійснювати облік житлового фонду та контроль за його використанням.

На підставі розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 30 січня 2015 року №48 «Про закріплення на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району міста Києва» майна», за третьою особою у справі КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району міста Києва» на праві господарського відання закріплене майно, у тому числі будинок АДРЕСА_3 .

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Розглядаючи справу про виселення, колегія апеляційного суду встановила, що у спорі за позовом власника (балансоутримувача) про виселення, предметом доказування для осіб, яким загрожує виселення, -є обставини щодо їх тривалого часу проживання у житлі, незалежно від його правового режиму, що в свою чергу є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним таким особам у розумінні статті 8 Конвенції, а право на користування житлом таким, що підлягає захисту, не залежно від особи власника (балансоутримувача).

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Зазначений висновок містить постанова Великої палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів, обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.

На думку колегії апеляційного суду, відповідачі повинні довести, що конкретне місце проживання - спірна квартира є «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, а саме довести, що: спірна квартира облаштована особами як їх дім; наявні достатні та триваючі зв`язки відповідачів та їх малолітньої дитини із спірною квартирою; відповідачі та їх малолітня дитина тривалий час постійно проживають у спірний квартирі.

Оцінюючі доводи, надані в обґрунтування заперечення проти виселення, колегія апеляційного суду встановила, що відповідачами не підтверджено належними та допустимими доказами, що спірна квартира облаштована особами як їх дім; наявні достатні та триваючі зв`язки відповідачів та їх малолітньої дитини із спірною квартирою; відповідачі та їх малолітня дитина тривалий час постійно проживають у спірний квартирі з огляду на таке.

Як було встановлено вище, ОСОБА_1 не довела, що після розірвання договору найму 09 березня 2021 року вона разом з сином продовжила постійно проживати у спірний квартирі та спірна квартира облаштована нею як її та її сина дім, наявні достатні та триваючі зв`язки зі спірною квартирою.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Відповідно до статті 64 ЖК УРСР до членів сім`ї наймача відносить дружину наймача, їхніх дітей і батьків; також членами сім`ї наймача можуть бути визнані й інші особи, якщо вони постійно проживають разом із наймачем і ведуть із ним спільне господарство.

Отже, член сім`ї (у сімейно-правовому аспекті) - це особа, яка має тісний правовий зв`язок із сім`єю, що ґрунтується на шлюбі, спорідненні, характеризується спільністю життя та інтересів, наявністю взаємних прав і обов`язків, передбачених сімейним законодавством.

Докази того, що відповідач ОСОБА_2 є членом сім`ї ОСОБА_1 і правовий зв`язок ґрунтується та продовжує ґрунтуватися на шлюбі, шлюб не розірвано, в матеріалах справи відсутні.

Апеляційний суд враховує те, що звертаючись із первісним позовом, позивач ОСОБА_1 вказувала, що вона з 17 травня 1990 року проживала у спірній квартирі разом зі своєю матір`ю ОСОБА_5 та братом ОСОБА_6 , а з січня 2021 року разом з малолітнім сином та матір`ю ОСОБА_5 .

Отже, власне сам позивач за первісним позовом вказує, що відповідач ОСОБА_2 не проживав у спірній квартирі.

Як вбачається з матеріалів справи, місце проживання відповідача ОСОБА_2 з 23 листопада 2006 року по даний час зареєстроване за адресою: АДРЕСА_8 .

Заперечуючи проти виселення і посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 разом зі своєю малолітньою дитиною, проживають у спірній квартирі як члени сім`ї ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не вказав: на якій правовій підставі та з якого часу він вселився та якій період він там проживає; постійно чи тимчасово, та доказів про це не подав.

Підсумовуючи вищевказане, колегія апеляційного суду встановила, що докази того, що ОСОБА_2 як чоловік ОСОБА_1 та як член сім`ї наймача проживає у спірній квартирі постійно, а спірна квартира облаштована ним як його дім, наявні достатні та триваючі зв`язки ОСОБА_2 із спірною квартирою, - в матеріалах справи відсутні.

Єдиним доказом з якого можна зробити висновок про знаходження відповідачів у спірній квартирі є Акт обстеження житлових умов, складений комісією житлово-експлуатаційної дільниці комісією у складі працівників житлово-експлуатаційної організації від 02 червня 2023 року.

Згідно з вказаним актом обстеження житлових умов, спірній квартирі проживає родина з чотирьох осіб: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , та малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , які були присутні під час комісійного обстеження квартири (а.с. 118 т. 1).

Колегія апеляційного суду враховує, що актом встановлено, що на момент його складання відповідачі займають спірну квартиру, однак не підтверджено період проживання відповідачів у спірній квартирі, не вказано чи облаштовано житло як дім.

Заперечуючи проти рішення суду, відповідач ОСОБА_3 вказував, що у спірній квартирі з дня розлучення у 2002 році зі своєю колишньою дружиною, ОСОБА_5 , він ніколи не проживав, а лише приходив у гості до доньки та внука ОСОБА_10 .

Разом з тим, колегія апеляційного суду враховує, що під час складання акту обстеження житлових умоввідповідач ОСОБА_3 про вказані обставини комісії не повідомив.

Відповідно до положень статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

В усталеній практиці Верховного Суду при розгляді вказаної категорії справ роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР. Верховний Суд зазначив, що в частина 2 статті 109 ЖК УРСР встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, придбаного не за рахунок кредиту.

Держава цілеспрямовано вносила законодавчі обмеження, спрямовані на захист прав громадян України, щодо виселення, які пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитами, наданими в іноземній валюті та забезпеченими іпотекою. Вказана обставина обумовлена тим, що фізична особа, яка отримала кредит в іноземній валюті, не має впливу на здешевлення гривні, коливання валютного курсу, проте саме держава зобов`язана забезпечувати як дотримання прав усіх суб`єктів, так і баланс прав, зокрема й прав кредитодавця та позичальника у кредитних правовідносинах.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» N 2623-IV від 02 червня 2005 року держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Колегія апеляційного суду вважає, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», положення статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» та положення статті 109 ЖК УРСР, - не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки відповідачі не є позичальниками за кредитним договором, іпотекодавцями, власниками спірної квартири та не надавали її як забезпечення своїх зобов`язань як позичальника або майнового поручителя за кредитом, наданим в іноземній валюті та забезпеченим іпотекою.

Особі, якій загрожує виселення, повинна бути надана можливість для наведення відповідних аргументів щодо пропорційності втручання.

Пропорційність в цьому випадку означає, що збалансовано легітимні потреби суспільства (захист права власності власника) та особисті потреби відповідачів у житлі.

ЄСПЛ у своїй практиці у справах про виселення неодноразово вказував, що рішення повинні ґрунтуватися на належних підставах, з перевіркою необхідності такого заходу у демократичному суспільстві.

Так в справі «Йорданова та інші проти Болгарії» встановлено, що дійшовши висновку, що вселення не відповідало чинному законодавству, суди надали цьому першочергове значення, жодним чином не врівноваживши його з аргументами заявників, що цей захід покладе на них надмірний тягар. Тому ЄСПЛ дійшов висновку, що підхід, застосований національними судами сам по собі є проблематичним, оскільки він призвів до того, що вони не оцінили пропорційність виселення заявників.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3 , який є власником квартири АДРЕСА_5 , у якій на час звернення до суду була зареєстрована ОСОБА_1 та її малолітній син, протягом судового розгляду справи зняв з реєстрації проживання у своїй квартирі доньку - позивача ОСОБА_1 та онука ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та здійснив вселення до спірної квартири.

Такі дії свідчать про штучне позбавлення місця реєстрації ОСОБА_1 та її малолітнього сина.

Також, відповідач ОСОБА_2 , який має зареєстроване місце проживання, однак здійснив вселення до спірної квартири.

В матеріалах справи докази, що підтверджують той факт, що відповідачі та їх малолітня дитина постійно тривалий час проживають у спірній квартирі, - відсутні, наявність таких доказів у відповідачів не встановлена.

Однак доведення пропорційності є основним завданням заявника про виселення і оцінка її судами повинна здійснюватися з врахуванням всіх обставин справи.

Таким чином, у контексті обставин цієї справи, оцінивши пропорційність виселення відповідачів та їх малолітньої дитини, враховуючи, що апелянтами не доведено належними та достатніми доказами факт їх тривалого постійного проживання у спірній квартирі, взагалі, та облаштування відповідачами спірної квартири як їх дому, наявність достатніх та триваючих зв`язків відповідачів та їх малолітньої дитини із спірною квартирою, зокрема, колегія апеляційного суду не вважає виселення останніх порушенням їх права, визначеного статтею 8 Конвенції.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Розглядаючи спір між сторонами, колегія апеляційного суду встановила відсутність факту тривалого постійного проживання відповідачів та їх малолітньої дитини у спірній квартирі та виходила з того, що права власника щодо здійснення права користування та розпорядження своїм майном підлягають захисту.

На думку колегії апеляційного суду розумний баланс між інтересами позивача, який є власником (балансоутримувачем) спірної квартири та довів необхідність виселення відповідачів разом з їх малолітньою дитиною, та інтересами відповідачів разом зі їх малолітньою дитиною, - є дотриманим.

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція житла має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Щодо доводів ОСОБА_1 про порушення прав малолітнього ОСОБА_4 у випадку задоволення зустрічного позову, апеляційний суд враховує таке.

Конвенція не містить окремої статі щодо захисту житлових прав дітей. Однак принципові позиції відстежуються в таких її положеннях.

Відповідно до частини 1 статті 16 Конвенції жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність.

Згідно з статтею 6 Конвенції держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

Натомість, забезпечення дотримання основоположних для дитини прав, можливе лише за наявності відповідних умов її розвитку, а саме житла та необхідного майна.

Виселенням не є порушенням права неповнолітнього на житло, оскільки його право є похідним від виникнення прав на користування спірною квартирою його матері ОСОБА_1 .

Зважаючи на те, що проживання дитини до досягнення 14 років має бути зареєстровано з одним з батьків, зняття ОСОБА_4 з реєстрації місця проживання матері (в квартирі АДРЕСА_5 ) не перешкоджає реєстрації його місця проживання за місцем проживання батька - відповідач ОСОБА_2 (квартира за адресою: АДРЕСА_8 ).

Таким чином, з огляду на фактичні обставини справи, колегія апеляційного суду вважає, що рішення суду апеляційної інстанції про виселення відповідачів разом зі їх малолітньою дитиною ухвалене «згідно із законом», переслідує «законні цілі» та вважається «необхідним у демократичному суспільстві».

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення залишено без змін, а апеляційні скарги без задоволення, то судовий збір за подання апеляційних скарг не відшкодовується та покладається на осіб, які подали апеляційні скарги.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 05 серпня 2024 року.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді Р.В. Березовенко

О.Ф. Лапчевська