Постанова

від 07.11.2023 по справі 362/5155/14-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2023 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 362/5155/14-ц

номер провадження: 22-ц/824/9276/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Нежури В.А., Поліщук Н.В.,

за участю секретаря - Мазурок О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2023 року у складі судді Кравченко Л.М., у справі за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на землю та витребування земельних ділянок,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2014 року заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство») звернувся до суду з позовом до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на землю та витребування земельних ділянок.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до розпоряджень голови Київської обласної державної адміністрації від 12 грудня 2007 року №№ 1368-1372 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність громадян» вилучено з постійного користування ДП «Київське лісове господарство» земельні ділянки загальною площею 4,995 га лісогосподарського призначення в межах Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області, змінено їх цільове призначення на землі сільськогосподарського призначення та передано у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства. На підставі розпорядження Управлінням Держкомзему у Васильківському районі зареєстровано та видано державні акти на право власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області на ім`я ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 . У подальшому на підставі договорів купівлі-продажу від 13 вересня 2011 року ОСОБА_5 , ОСОБА_6 було відчужено на користь ОСОБА_4 передані їм у власність земельні ділянки. Прокурор вважав, що зазначене вище розпорядження Київської обласної державної адміністрації прийнято з порушенням порядку зміни цільового призначення земельних ділянок і ними вилучено ліси площею 4,995 га, які знаходяться в одному кварталі лісництва та використовувалися для ведення лісового господарства. Оскільки ліси площею понад 1 га має право вилучати лише Кабінет Міністрів України, то Київська обласна державна адміністрація перевищила передбачені законом повноваження. Таким чином, спірні земельні ділянки вибули з державної власності всупереч законодавству та волі держави в особі Кабінету Міністрів України, що дає підстави для витребування їх з чужого незаконного володіння на користь ДП «Київське лісове господарство», в користуванні якого вони перебували.

З урахуванням наведеного прокурор просив:

визнати недійсним розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 12 грудня 2007 року №№ 1368-1372 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність громадян»;

визнати недійсними державні акти на право власності, видані на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , на земельні ділянки площею 0,999 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Іванковичівської сільської ради Васильківського району;

визнати недійсними державні акти на право власності ОСОБА_6 , ОСОБА_5 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_4 на земельні ділянки площею 0,999 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Іванковичівської сільської ради Васильківського району;

витребувати із незаконного володіння у ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , земельні ділянки площею 0,999 га, у кожного, на користь держави, витребувати із незаконного володіння ОСОБА_4 земельну ділянку площею 1,98 га і визнати за державою право користування на земельні ділянки загальною площею 4,995 га;

визнати за державою в особі Кабінету Міністрів України право власності та за ДП «Київське лісове господарство» - право користування на земельні ділянки загальною площею 4,995 га (кадастрові номери: 3221493300:02:003:0011; 3221493300:02:003:0012; 3221493300:02:003:0013 3221493300:02:003:0014; 3221493300:02:003:0015), що знаходяться на території Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області, загальною ринковою вартістю 1 959 804 грн 00 коп.

03 лютого 2023 року представник відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвокат Блажко Р.П. подав до суду клопотання, у якому просив закрити провадження у даній справі на підставі п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Клопотання мотивоване тим, що за змістом пред`явленого прокурором позову спірні земельні ділянки відповідачам та третім особам були виділені у власність за рішенням Київської обласної державної адміністрації, яке прокурор вважає незаконним через відсутність повноважень на розпорядження цими землями. На думку прокурора, таким рішенням Київської обласної державної адміністрації було порушено інтереси держави в особі Кабінету Міністрів України, як розпорядника земельними ділянками вказаної категорії. Прокурор пред`явив позов до Київської обласної державної адміністрації в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП «Київське лісове господарство». Однак впроцесі земельної реформи у 2020-2021 роках прийнято низку законів та підзаконних нормативно-правових актів, які змінюють землеустрій у державі. Одним із них є Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-IX від 28 квітня 2021 року, яким внесено зміни до значної кількості законодавчих актів України. Цим законом, зокрема, змінено положення ЗК України щодо повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування на розпорядження земельними ділянками, у тому числі, розширено права органів місцевого самоврядування, районних і обласних державних адміністрацій та навпаки позбавлено значної частини повноважень Кабінет Міністрів України, а також обмежено повноваження органів Держгеокадастру на розпорядження землями сільськогосподарського призначення. Зазначав, що відповідно до попередньої редакції ч.8 ст.122 ЗК України, Кабінет Міністрів України передавав земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених ст.149 цього Кодексу (землі, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення), то в чинній редакції такі повноваження відсутні. На даний час, відповідно до ч. 8 ст. 122 ЗК України Кабінет Міністрів України передає лише земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування, які не входять до складу адміністративно-територіальних одиниць, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Тобто, наразі Кабінет Міністрів України не може здійснювати вилучення земельних ділянок державної власності, у тому числі, які є обмеженими в цивільному обороті. За новою редакцією ст. 149 ЗК України такі землі вилучаються за рішенням органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Тому зважаючи на викладене, зміни до законодавства у сфері регулювання земельних відносин свідчать про втрату Кабінетом Міністрів України підстав для розпорядженням земельними ділянками, які прокурор вважає спірними, а отже відсутні підстави для представництва прокурором Кабінету Міністрів України. Заявник наголошував, що в даному випадку саме Київська обласна державна адміністрація повинна виступати як позивач, однак вона вже є відповідачем у справі і не може бути позивачем в силу процесуального законодавства. Тому вважав, що правова ситуація, що склалася, вказує на неможливість розгляду заявленого позову за відсутністю предмета спору з огляду на факт поєднання позивача та відповідача в одній особі (Київська обласна державна адміністрація) внаслідок змін до законодавства та об`єктивно виключає виникнення правового конфлікту між позивачем і відповідачем. На думку заявника, відповідний правовий висновок відображено у п. 23 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.06.2021 року у справі № 907/551/17.

Крім того, заявник наголошував, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 в подібній справі вказала на відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства. Тому в даній справі прокурор також не може здійснювати представництво ДП «Київське лісове господарство».

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2023 року клопотання представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Блажка Р.П.задоволено.

Закрито провадження у даній цивільній справі.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, заступник керівника Київської обласної прокуратури Грабець І.Н.подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, а також вирішити питання про розподіл судових витрат, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на час пред`явлення даного позову у 2014 році правом на вилучення лісів площею понад 1 га володів лише Кабінет Міністрів України. Вказані судом першої інстанції зміни до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин мали місце після пред`явлення позову та відкриття провадження у справі, а тому відповідно до вимог ст. 58 Конституції України такі зміни законодавства не мають зворотної дії в часі.

Зазначає, що прокурор обґрунтовано звернувся з цим позовом до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та у відповідності до вимог ст. 84 ЗК України у разі постановлення рішення суду про витребування спірних земельних ділянок на користь держави, незалежно від органу, в особі якого судом буде визнано право за державою, таке рішення суду реалізується органами виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу (з урахуванням змін). Однак суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про відсутність предмету спору, з підстав існування правового конфлікту між позивачем та відповідачем.

Прокурор вказує, що згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу «jura novit curia - суд знає закони». Відтак суд, незалежно від того оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

Також прокурор зазначає, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорюваних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Отже, на думку прокурора, враховуючи те, що належним способом поновлення інтересів держави у спірних правовідносинах є саме витребування оспорюваних земельних ділянок з незаконного володіння відповідачів, то суд першої інстанції мав повне право залучити до участі у справі Київську обласну державну адміністрацію як процесуального правонаступника Кабінету Міністрів України у відповідності до положень ст.55 ЦПК України та розглядати по суті саме віндикаційні вимоги.

Представник ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - адвокат Колодій О.М. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що суд першої інстанції вірно виходив з того, що зміни до законодавства у сфері регулювання земельних відносин, відповідно до яких землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, свідчать про втрату Кабінетом Міністрів України підстав для розпорядженням земельними ділянками, які прокурор вважає спірними, а отже відсутні підстави для представництва Кабінету Міністрів України прокурором. До того ж, виходячи із засад правонаступництва, Київська обласна державна адміністрація повинна виступати як позивач, що вказує на неможливість розгляду заявленого позову за відсутністю предмета спору як такого, оскільки позовні вимоги у цій справі хоча й стосуються конкретного матеріально-правового об`єкта - земельних ділянок, розпорядником яких є облдержадміністрація, проте беззаперечний факт поєднання як позивача та відповідача в одній особі внаслідок змін до законодавства, об`єктивно виключає виникнення правового конфлікту між позивачем і відповідачем.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак суд першої інстанції належним чином вимог закону не виконав, прийняв судове рішення без дотримання норм процесуального права.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції керувався п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України й виходив із того, що зміни до законодавства у сфері регулювання земельних відносин, відповідно до яких землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, свідчать про втрату Кабінетом Міністрів України підстав для розпорядженням земельними ділянками, які прокурор вважає спірними, а отже відсутні підстави для представництва Кабінету Міністрів України прокурором.

Виходячи із засад правонаступництва, Київська обласна державна адміністрація повинна виступати як позивач, що вказує на неможливість розгляду заявленого позову за відсутністю предмета спору як такого, оскільки позовні вимоги у цій справі хоча й стосуються конкретного матеріально-правового об`єкта - земельних ділянок, розпорядником яких є облдержадміністрація. Проте беззаперечний факт поєднання як позивача та відповідача в одній особі внаслідок змін до законодавства, об`єктивно виключає виникнення правового конфлікту між позивачем і відповідачем.

Однак із вказаними висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до частин 1, 2 та 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Підстави для закриття провадження у цивільній справі визначені у ст.255 ЦПК України.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Пунктом 2 ч.1 ст.255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду (постанова від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20).

Відповідно до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У даній справі вирішується спір за позовом прокурора в інтересах держави про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на землю та витребування земельних ділянок.

Предметом спору є земельні ділянки, які вибули з власності держави на підставі розпоряджень голови Київської районної державної адміністрації від 12 грудня 2007 року №№ 1368-1372 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність громадян».

Прокурор, вважаючи, що спірні земельні ділянки вибули всупереч волі держави в особі Кабінету Міністрів України, просив їх витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як останніх власників.

Закриваючи провадження у цивільній справі, суд першої інстанції не звернув увагу, що вимоги прокурора, який діє в інтересах держави, про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння заявлені не до Київської обласної державної адміністрації, а до фізичних осіб, у приватній власності яких вони (земельні ділянки) перебувають.

При цьому посилання суду першої інстанції на те, що у зв`язку із внесенням змін до ЗК України повноваження щодо розпорядження земельними ділянками у спірних правовідносинах перейшли від Кабінету Міністрів України до Київської обласної державної адміністрації, не свідчить про відсутність (чи добровільне врегулювання між учасниками справи) спору щодо законності вибуття спірних земель лісогосподарського призначення та їх перебування у приватній власності фізичних осіб.

Під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган.

Прокурор у межах цієї справи може доводити незаконність розпоряджень Київської обласної державної адміністрації від 12 грудня 2007 року №№ 1368-1372 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність громадян», на підставі яких вибули спірні земельні ділянки з власності держави, без заявлення вимог про скасування цих розпоряджень, оскільки такі розпорядження за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 7.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19, пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки також сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18).

Законодавчі зміни щодо органу, який має повноваження розпорядження спірними земельними ділянками, не виключають можливості продовження представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем.

У разі задоволення позову про витребування майна, таке витребування відбувається на користь держави, від імені якої Київська обласна державна адміністрація, набувши відповідні повноваження розпоряджатися спірними земельними ділянками, може діяти лише як представник.

До схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (див. пункт 8.9), які узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.

За таких обставин, суд першої інстанції, помилково закрив провадження у даній цивільній справі з підстав, визначених п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України.

Аналогічного висновку в релевантній справі дійшов Верховний Суду у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 362/4790/14-ц (провадження № 61-9626св23) за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» до Київської обласної державної адміністрації та фізичних осіб - кінцевих власників земельних ділянок про визнання незаконними і скасування розпоряджень, визнання недійсними рішень, державних актів на право власності на земельні ділянки, договорів-купівлі продажу та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Відповідно до ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, оскаржувана ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення суду призвели до неправильного вирішення справи, що в силу ст.379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції з наведених вище підстав.

Що стосується прохання прокурора в апеляційній скарзіпро стягнення з відповідачів на рахунок Київської обласної прокуратури судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, то воно не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 13 ст.141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Разом з тим, згідно з приписами ЦПК України суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями вирішувати питання про розподіл судових витрат у випадку передачі справи на новий судовий розгляд.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для розподілу судових витрат та стягнення з відповідачів на користь Київської обласної прокуратури судового збору, сплачений Київською обласною прокуратурою за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2023 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді: