Постанова

від 09.11.2023 по справі 140/8189/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 140/8189/23 пров. № А/857/14923/23

Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді:Улицького В.З.

суддів:Кузьмича С.М., Матковської З.М.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Самолюка Василя Васильовича який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19.07.2023 року (рішення ухвалене у м. Луцьку судом у складі головуючого судді Мачульського В.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками про стягнення заробітної плати,-

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2023 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками про стягнення з Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Луганській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з 19 липня 2022 року по 1 грудня 2022 року включно у розмірі 17299,57 грн.

Позивач позовні вимоги мотивував тим, що вона з 12.09.2016 перебуває на посаді головного спеціаліста сектору державного контролю лікарських засобів, медичної продукції та обігу наркотичних засобів психотропних речовин та прекурсорів Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Луганській області. Протягом періоду працевлаштування періодично перебувала у відпустці без збереження заробітної плати. Остання така відпустка була надана на підставі п.18 ч.1 ст.25 Закону України «Про відпустки», відповідно до якого відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов`язковому порядку працівникам на період проведення у відповідному населеному пункті антитерористичної операції, заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях з урахуванням часу, необхідного для повернення до місця роботи, але не більш як сім календарних днів після прийняття рішення про припинення антитерористичної операції, заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях. Пункт 18 частини 1 статті 25 Закону України «Про відпустки» виключено на підставі закону «2352-ІХ від 01.07.2022, який набрав чинності з 19.07.2022. Проте відповідач не вжив жодних заходів щодо зміни правового становища позивача як службовця, у зв`язку з чим після 19.07.2022 позивач продовжувала перебувати з відповідачем у трудових відносинах, однак будь які виплати з вказаної дати не нараховувались та не здійснювались звини роботодавця. Просив позов задоволити.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19.07.2023 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції оскаржили ОСОБА_1 та ОСОБА_2 який діє в інтересах ОСОБА_1 . Вважають, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційних скаргах. Просять скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задоволити.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги апелянтів слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 189 цього Кодексу.

Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з Луганської області до Волинської області, що підтверджується довідкою від 23.10.2014 №764-240.

З 12.09.2016 позивач перебуває у трудових відносинах з Державною службою з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Луганській області. Позивачу надана відпустка без збереження заробітної плати у відповідності до статті п.18 ч.1 ст.25 Закону України «Про відпустки».

Державною службою з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Луганській області було надіслано ОСОБА_1 лист повідомлення №59-01.1/02/05.12-22 від 22.12.2022 у якому зазначено, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2136, наказом Служби від 02.12.2022 №15 «Про призупинення дії трудового договору» (погодженого Луганською обласною державною адміністрацією обласною військовою цивільною адміністрацією згідно листа від 21.12.2022 №3541) оголошено про призупинення з ОСОБА_1 трудових відносин. Зазначено, що вищевказаний лист діє на строк не більше ніж період дії воєнного стану, тому після припинення або скасування такого трудові відносини будуть поновлено та необхідно буде приступити до виконання своїх посадових обов`язків. Також в даному листі відповідач просив надати пояснення, а саме:

- щодо місцезнаходження позивача у період з 19.07.2022 по 02.12.2022;

- щодо причин не отримання від позивача, на офіційну електронну адресу Служби, як єдиного офіційного засобу зв`язку, жодних заяв,звернень, повідомлень, тощо щодо вирішення статусу після закінчення відпустки без збереження заробітної плати, згідно статті 25 п.18 Закону України «Про відпустки» (на час АТО) (а.с.6).

Представник позивача 09.01.2023 звернувся до Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Луганській області адвокатським запитом про надання чи нараховувалась головному спеціалісту сектору державного контролю лікарських засобів, медичної продукції та обігу наркотичних засобів психотропних речовин та прекурсорів ОСОБА_1 заробітна плата в період з 19.07.2022 по 02.12.2022.

Листом від 12.01.2023 №3-01.1/03.1/05.13-23, Державна служба з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Луганській області повідомила представника позивача, що за вказаний період ОСОБА_1 не нараховувалась заробітна плата, оскільки остання свої функціональні обов`язки та жодної роботи в службі позивач не виконувала. За вказаний період оформлена неявка з нез`ясованих причин. Крім того, повідомлено, що у зв`язку із інтенсивними бойовими діями на території Луганської області та окупацією міста Рубіжного, на даний час, немає фізичної можливості надати копію заяви ОСОБА_1 про відпустку без збереження заробітної плати , зазначене питання може бути вирішене тільки після де окупації міста Рубіжного (а.с.7).

Таким чином, спір між сторонами виник у зв`язку із не нарахуванням відповідачем заробітної плати позивачу за період з 19.07.2022 по 02.12.2022, оскільки Законом України №2352-ІХ виключено п.18 ч.1 ст.25 Закону України «Про відпустки», який набрав чинності з 19.07.2022.

Згідно частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України, статті 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 у справі №826/4406/16, від 26 червня 2018 у справі №802/1064/17-а, від 03 липня 2018 у справі №826/16634/16.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другою статті 38 Конституції України громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Законом України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669) визначено тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення АТО та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Згідно зі ст. 1 Закону № 1669 період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Пунктом 5 статті 11 Закону № 1669 передбачено обов`язок Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014р. № 405/2014 у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

Розпорядженням від 30.10.2014 № 1053-р Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція» затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Місто Рубіжне віднесено до переліку населених пунктів, на території яких проводилася АТО.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1079-р від 05 листопада 2014 року було зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року, проте, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва по справі № 826/18327/14 від 26 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року, розпорядження Кабінету Міністрів України № 1079-р від 5 листопада 2014 року визнано нечинним.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України К/800/19383/15 від 28.07.2015 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року №1275-р затверджено новий перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, у якому, серед інших населених пунктів, також є м. Рубіжне Луганської області.

Згідно з довідки від 23.10.2014 №764-240 фактичне місце проживання/перебування позивача є м. Луцьк, проте місце її роботи та реєстрації відповідача знаходиться у м. Рубіжне Луганської області.

Відповідно до статті 153 КЗпП України власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров`я або людей, які його оточують, і навколишнього середовища. На власника або уповноважений ним орган покладається систематичне проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони.

Закон України «Про відпустки» встановлює державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Підпунктом 18 частини1 статті 25 Закону України «Про відпустки» встановлено, що працівникам на період проведення у відповідному населеному пункті антитерористичної операції, заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях з урахуванням часу, необхідного для повернення до місця роботи, але не більш як сім календарних днів після прийняття рішення про припинення антитерористичної операції, заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (в редакції Закону України «Про внесення змін до статті 25 Закону України «Про відпустки» від 15.01.2015 р. № 121-VIII та із змінами, внесеними згідно із Законом № 2443-VIII від 22.05.2018 року).

Дану зміну було внесено з метою уникнення масових звільнень працівників, які переміщуються з районів проведення антитерористичної операції або залишаються в таких районах і не мають можливості виходити на роботу у зв`язку із загрозою для життя та здоров`я.

Згідно з наказом Антитерористичного центру при СБУ від 07.10.2014 № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» Донецька та Луганська області з 07.04.2014 визначені в цілому як райони проведення антитерористичної операції.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року №1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, тобто здійснювалась у минулому часі, до яких було віднесено м. Рубіжне Луганської області.

Пункт 18 частини 1 статті 25 Закону України «Про відпустки» викладено у новій редакції, згідно якої відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов`язковому порядку працівникам на період проведення у відповідному населеному пункті антитерористичної операції, заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях з урахуванням часу, необхідного для повернення до місця роботи, але не більш як сім календарних днів після прийняття рішення про припинення антитерористичної операції, заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.

Відповідачем ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати з 2014 року, відповідно до пункту 18 частини 1 статті 25 Закону України «Про відпустки».

Пункт 18 частини 1 статті 25 Закону України «Про відпустки» виключено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-ІХ від 01.07.2022, який набрав чинності 19.07.2022.

Повідомлення позивача про зміну у трудових відносинах шляхом надіслання лист повідомлення №59-01.1/02/05.12-22 від 22.12.2022, у якому повідомлено ОСОБА_1 про призупинення з останньою трудових відносин з 02.12.2022, а також з проханням надати пояснення, проте відповідь від позивача не надавалась.

Апеляційний суд вважає, що у матеріалах справи відсутні докази того, що у період з 19.07.2022 по 02.12.2022 позивач виконувала функціональні обов`язки у Державній службі з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Луганській області та враховуючи те, що позивач із відповідною заявою після зміни її статусу у трудових відносинах не звертався, відтак необхідно дійти висновку, що у позивача відсутні підстави для отримання заробітної плати за вищевказаний період.

Суд не бере до уваги посилання позивача на постанову Кабінету Міністрів України від 07.03.2022 № 221 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, що фінансуються або дотуються з бюджету, в умовах воєнного стану» щодо встановлення у межах кошторису апарату відповідача оплату праці в розмірі двох третин посадового окладу для працівників, які знаходяться в простої, з огляду на таке.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначаються Законом України «Про державну службу».

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до статті 34 Кодексу законів про працю України, простійце зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Згідно статті 113 Кодексу законів про працю України час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Поняття «простій» законодавчо визначено як призупинення роботи, що викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Простій є винятковим випадком у процесі виробництва (діяльності підприємства чи установи), коли працівник з об`єктивної причини тимчасово не має можливості виконувати свої трудові функції. На переконання суду, війна та пов`язані з нею воєнні дії, запровадження воєнного стану є саме такими обставинами, що виникли незалежно ані від роботодавця, ані від працівника, у зв`язку з чим наявність таких обставин надає роботодавцю право оголосити простій на підприємстві.

На законодавчому рівні не встановлено жодних вимог та умов, які б забороняли або обмежували роботодавців у питанні прийняття ними рішення про запровадження простою під час війни. Це вказує на те, що кожний роботодавець має дискрецію у вирішенні питання про оголошення простою під час війни. Причому, простій може бути оголошено як для всього підприємства, так і для окремого структурного підрозділу або для окремих працівників. Припиняється простій на підставі наказу у випадку відсутності обставин, які зумовили його оголошення.

Апеляційний суд звертає увагу, що доказів про те, що у період з 19.07.2022 по 02.12.2022 Державна служба з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Луганській області знаходилася у простої сторонами не надано.

Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв`язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для відмови у задоволені адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

З наведеного вбачається, що доводи апеляційних скарг являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційних скарг слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Самолюка Василя Васильовича який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19.07.2023 року у справі №140/8189/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятоїстатті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. З. Улицький судді С. М. Кузьмич З. М. Матковська