Постанова

від 14.11.2011 по справі 2а-9196/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2011 р. № 2а-9196/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Русенко І.Я.,

представника позивача Пастернака П.І.,

представника відповідача Гроцького Н.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ІМВО`до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ІМВО»(далі ТзОВ НВП «ІМВО») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова (далі ДПІ у Галицькому районі м. Львова), в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.08.2011 року № 0001142321.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акту ДПІ у Галицькому районі м. Львова, на підставі якого винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності позивача. В обґрунтування позовних вимог додатково зазначає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів. Крім того, позивач зазначає, що наявність у позивача податкових накладних є достатньою підставою для включення до податкового кредиту сплачених сум податку на додану вартість, що, на думку позивача, свідчить про безпідставність та необґрунтованість висновків відповідача та свідчить про відсутність порушення п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідач подав до суду заперечення на адміністративний позов, в якому проти позову заперечує. Заперечення обґрунтовані тим, що перевіркою встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) позивача від контрагентів постачальників, що свідчить про укладення угоди без мети настання реальних наслідків. Зазначає, що в ході перевірки встановлено відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень тощо, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів господарських операцій.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві. Додатково пояснив, що норми Закону України «Про податок на додану вартість», вказані в акті перевірки, регулюють питання заборони включення сум ПДВ до податкового кредиту за відсутності податкових накладних, а також порядку складання податкової накладної, проте не регулюють питання відсутності у платника ПДВ права на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту за умови невідображення контрагентом сум ПДВ у податковому зобов`язанні. Вважає, що сама по собі несплата податку контрагентом при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування. Зазначає, що Законом України «Про податок на додану вартість`визначається лише один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого ПДВ відсутність податкової накладної. При цьому, вважає, що інших підстав для не включення до складу податкового кредиту вказаний Закон не передбачає. Таким чином, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та застосовувати штрафні (фінансові) санкції до покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій. Враховуючи викладене, позивач вважає, що не може нести відповідальність за порушення норм чинного законодавства іншим платником податків. Просить суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив. Вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими. Свої заперечення обґрунтовує тим, що в процесі проведення перевірки встановлено, що в порушення п. 1.7 ст. 1, п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.2 п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість`позивачем занижено податкове зобов`язання з податку на додану вартість на суму 211630 грн. 00 коп. та його завищення на суму 62986 грн. 00 коп. Зазначає, що в ході перевірки встановлено відсутність реального наміру та можливості поставок товарів (робіт, послуг) позивачу від контрагента, а саме відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень тощо, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів господарських операцій. Просить суд відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Позивач - ТзОВ НВП «ІМВО», що знаходиться за адресою: 79005, м. Львів, вул. Шота Руставелі, буд. 30, кв. 8, код ЄДРПОУ - 19177304, зареєстроване державним реєстратором виконавчого комітету Львівської міської ради як юридична особа, взяте на облік як платник податків в ДПІ у Галицькому районі м. Львова та зареєстрований платником ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи на підставі наказу від 14.06.2011 року № 1152, направлень від 14.06.2011 року № 1157, від 14.06.2011 року № 1158, від 14.06.2011 року № 1153, від 14.06.2011 року № 1155, від 14.06.2011 року № 1156, відповідно до Податкового кодексу України ДПІ у Галицькому районі м. Львова проведено планову виїзну перевірку ТзОВ НВП «ІМВО`з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року, за результатами якої складено акт перевірки від 19.07.2011 року № 150/23-0/19177304.

Вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3; п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7; п. 4.1 ст. 4 п. 1.7 ст. 1, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 року, а саме заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість на суму на суму 211630 грн. 00 коп., а саме: за квітень 2010 року на суму 48121 грн. 00 коп.; за червень 2010 року на суму 141229 грн. 00 коп.; за серпень 2010 року на суму 22280 грн. 00 коп., та завищення податкових зобов`язань з податку на додану вартість на суму 62986 грн. 00 коп., а саме: за лютий 2010 року на суму 41880 грн. 00 коп.; за березень 2010 року на суму 21106 грн. 00 коп.

На підставі акту перевірки від 19.07.2011 року № 150/23-0/19177304, згідно з п.п. 54.3 п. 54 ст. 54 Податкового кодексу України, ДПІ у Галицькому районі м. Львова винесено податкове повідомлення-рішення від 03.08.2011 року № 0001142321, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 185805 грн. 00 коп., яке було направлено позивачу.

Спір між сторонами виник щодо правомірності податкового повідомлення-рішення ДПІ у Галицькому районі м. Львова від 03.08.2011 року № 0001142321.

Як вбачається з матеріалів справи за період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року позивачем задекларовано суму податкових зобов`язань з податку на додану вартість в розмірі 8540200 грн. 00 коп.

Перевіркою достовірності відображених показників у поданих Деклараціях з податку на додану вартість (рядки 1 - 8.4) за період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року встановлено, що на формування цих показників мали вплив дохід від виробництва та реалізації готових металевих виробів та інше.

Проведеною перевіркою відображеного показника за період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року у загальній сумі 8047419 грн. 00 коп. на підставі таких документів: аналізи - бухгалтерських рахунків, 643 «Податкові зобов`язання», головні книги, оборотно-сальдові відомості, аналізи бухгалтерських рахунків, 70 «Дохід від реалізації», 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями», 31 «Рахунки в банках», накладних на відвантаження товарів, договорів, податкові накладні, реєстри виданих податкових накладних, договорів, встановлено завищення податкових зобов`язань по податку на додану вартість на суму 67952 грн. 00 коп. внаслідок подвійного оподаткування податком на додану вартість одержаних авансів та реалізації продукції , а саме: за лютий 2010 року на суму 41880 грн. 00 коп.; за березень 2010 року на суму 26072 грн. 00 коп. Також, за даними програмного продукту «система автоматизованого співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту, та в розрізі контрагентів на рівні ДПА України`у вказані звітні періоди є розбіжність між сумами податкових зобов`язань ТзОВ НВП «ІМВО`та сумами податкового кредиту з податку на додану вартість контрагента.

Відповідно до відображених у рядку 8 Декларацій «корегування на основі попередніх звітних періодів`показників за період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року у загальній сумі 7219 грн. 00 коп. встановлено, що цей показник сформовано за рахунок корегування вартісних та кількісних показників. Крім того, проведеною перевіркою відображеного показника в сумі 7219 грн. 00 коп. за вказаний період на підставі таких документів: аналізи бухгалтерських рахунків, 643 «Податкові зобов`язання`головні книги, оборотно-сальдові відомості, аналізи бухгалтерських рахунків, 70 «Дохід від реалізації», 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями», 31 «Рахунки в банках», накладних на відвантаження товарів, договорів, податкові накладні, реєстри виданих податкових, накладних, корегуючих податкових накладних, судом порушень не встановлено.

За період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року ТзОВ НВП «ІМВО`задекларовано суму податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 7014108 грн. 00 коп.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року встановлено завищення податкового кредиту на суму 216596 грн. 00 коп., в тому числі: за березень 2010 року на суму 4966 грн. 00 коп.; за квітень 2010 року на суму 48121 грн. 00 коп.; за червень 2010 року на суму 141229 грн. 00 коп.; за серпень 2010 року на суму 22280 грн. 00 коп.

Перевіркою відображених у рядку 10.1 декларації «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження) з податком на додану вартість на митній території України товарів (робіт, послуг) та основних фондів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків та нульовою ставкою`показників за період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року у загальній сумі 6942209 грн. 00 коп. встановлено, що на формування цих показників мали вплив операції з придбання металу, комплектуючих, товарів, послуг, інших матеріалів.

Судом встановлено, що відповідно до реєстрів отриманих податкових накладних та розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів ТзОВ НВП «ІМВО`включено до складу податкового кредиту за період 01.10.2009 року по 31.03.2011 року податкові накладні отримані від наступних підприємств:

1) ПП «Графелон`код ЄДРПОУ 31142660 податкові накладні на загальну суму ПДВ 211630 грн. 00 коп., відповідно до яких отримано труби промислові на суму 706147 грн. 00 коп., ПДВ 141229 грн. 00 коп., включені до складу податкового кредиту за червень 2010 року, на суму 111402 грн. 00 коп., ПДВ 22280 грн. 00 коп., включено до складу податкового кредиту за серпень 2010 року, на суму 240605 грн. 00 коп. ПДВ 48121 грн. 00 коп., включено до складу податкового кредиту за квітень 2010 року;

2) ТзОВ «Компанія Реалбуд`код ЄДРПОУ 36678051 податкову накладну, відповідно до якої отримано акт розробки проектної документації від 20.02.10 № 160 на суму 24833 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 4966 грн. 00 коп., включено до складу податкового кредиту за березень 2010 року.

До складу валових витрат, витрати на придбання у вище вказаних підприємств не відносилися. Згідно з даними програмного продукту «система автоматизованого співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту та в розрізі контрагентів на рівні ДПА України`встановлено розбіжність між сумами податкових зобов`язань ПП «Графелон`та сумою податкового кредиту по податку на додану вартість ТзОВ НВП «ІМВО`за червень 2010 року на суму 141229 грн. 00 коп., серпень 2010 року суму 22280 грн. 00 коп. та між сумою податкових зобов`язань ТзОВ «Компанія Реалбуд`та сумою податкового кредиту по податку на додану вартість ТзОВ НВП «ІМВО`за лютий 2010 року на суму 4966 грн. 00 коп.

Під час розгляд справи судом встановлено, що ПП «Графелон`знаходиться в розшуку, не подавав звітності з податку на додану вартість, відповідно не відображав податкові зобов`язання з податку на додану вартість на суму 163509 грн. 00 коп.

З матеріалів справи вбачається, що ТзОВ «Компанія Реалбуд`на момент здійснення господарських операцій знаходилось в розшуку, крім цього згідно з актом ДПІ у Печерському районі м. Києва № 00526/2309/36678051 від 17.05.2011 року «Про результати планової виїзної документальної перевірки ТзОВ «Компанія Реалбуд`у вказаного контрагента позивача відсутні основні фонди та виробничі потужності, трудові ресурси, транспортні засоби, що вказує про неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між підприємствами.

Аналіз господарської та економічної діяльності ТзОВ «Компанія Реалбуд`на момент здійснення господарських операцій вказує на відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, а саме: відсутність технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів і транспортних засобів, що свідчить про неможливість самостійно здійснювати фінансово-господарську діяльність. В, свою чергу, ТзОВ «Компанія Реалбуд`залучало інші підприємства, віднесених до «групи ризику», які не виконують свої податкові зобов`язання та не здійснюють господарської діяльності, тобто господарські операції, щодо придбання товарів фактично не відбувались, отже є нікчемними.

При вирішенні справи по суті суд виходив з наступного.

Порядок обчислення і сплати податку на додану вартість регулювався до 01.01.11 Законом України «Про податок на додану вартість`від 03.04.1997 року №168/97-ВР.

З положень ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість`від 03.04.1997 року № 168/97-ВР випливає, що визначальною підставою для формування податкового кредиту є достовірне встановлення обставин щодо реальності господарської операції, наявності правових та фактичних підстав для витрат з придбання товарів, робіт, послуг.

Господарська діяльність, визначення якої закріплено в п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені га на користь першої особи.

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість`від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відносить до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість`від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплачена у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Виходячи зі змісту п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»03.04.1997 року № 168/97-ВР, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податків.

Суд також вказує на те, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість`господарська операція може бути підтверджена лише тими документами, які свідчать про реальність виконання договору, зміст і обсяг наданих операцій та їх вартість. З огляду на викладене, за відсутності інших доказів, які б підтверджували фактичне надання конкретних послуг, податкові накладні, на підставі яких сформований податковий кредит за спірними господарськими операціями, самі по собі не можуть беззаперечно підтверджувати право позивача на його формування. Доказів, що підтверджують належне виконання договору та реальне настання правових наслідків, позивачем не надано.

Згідно з п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні`від 16.07.1999 року № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Виходячи з вимог вказаного вище Закону, відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до вимог п. 3.2 ст. 3 цього Закону, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.п. 2.4 п. 2 Положення «Про документальне забезпечення запасів в бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 05.06.1995 року № 168/704, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Згідно з п.п. 2.15 2.16 п. 2 вказаного Положення, первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документів обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна зв`язку показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним документам, встановленому порядку приймання, зберігання та витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, юридичним або фізичним особам.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні. Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні`від 16.07.1999 року № 996-ХІV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку. Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені до вимог чинного законодавства.

Стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні`від 16.07.1999 року № 996-ХІV встановлює вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з положеннями цієї статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, згідно з ч. 2 цієї статті, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Отже, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні відповідати вимогам чинного законодавства України. При цьому, фактичні витрати на послуги повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тієї чи іншої господарської операції.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов`язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні`від 16.07.1999 року № 996-ХІV.

Враховуючи наведене вище, із врахуванням матеріалів справи, неможливо підтвердити фактичну передачу товару та отримання послуг позивачем, а тому суд погоджується з висновком відповідача про те, що позивачем не доведена реальність операції, місцезнаходження майна, наявність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна (технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів), які економічно необхідні для здійснення такої поставки або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів господарської діяльності. Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач товари та послуги від вказаних контрагентів не отримував.

Суд також звертає увагу на те, що визначальним фактором реального виконання господарського зобов`язання платником податку є подальше використання таких робіт (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку. Під господарською діяльністю у ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

З матеріалів справи вбачається, що подальше використання товару та послуг в господарській діяльності не могло мати місце, оскільки товар та послуги позивачем не отримувались. З огляду на це, твердження позивача про використання товару та послуг у господарській діяльності є безпідставним.

Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, а тому підлягає виключенню з податкового обліку. При цьому, виключення нікчемного правочину з податкового обліку повинно відбуватися в усіх учасників такого правочину, а не лише у того, кому нараховані податкові зобов`язання за результатами податкової перевірки. Отже, встановлення судом факту нікчемності правочину безпосередньо впливає на права та обов`язки всіх учасників такого правочину, зокрема, щодо виключення із податкового обліку всіх даних, що внесені до нього за результатами вчинення нікчемного правочину.

Відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, у разі, якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування датком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми захованого податкового зобов`язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від`ємного значення об`єкта оподаткування датком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ДПІ у Галицькому районі м. Львова правильно встановлено порушення позивачем п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3; п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7; п. 4.1 ст. 4 п. 1.7 ст. 1, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 року, а саме заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість на суму на суму 211630 грн. 00 коп., а саме: за квітень 2010 року на суму 48121 грн. 00 коп.; за червень 2010 року на суму 141229 грн. 00 коп.; за серпень 2010 року на суму 22280 грн. 00 коп., та завищення податкових зобов`язань з податку на додану вартість на суму 62986 грн. 00 коп., а саме: за лютий 2010 року на суму 41880 грн. 00 коп.; за березень 2010 року на суму 21106 грн. 00 коп.

Зважаючи на те, що позивачем порушено вимоги податкового законодавства в межах цього спору, застосування до нього штрафних санкцій на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», є правомірним.

Враховуючи викладене вище, повідомлення-рішення ДПІ у Галицькому районі від 03.08.2011 року № 0001142321, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 185805 грн. 00 коп. є правомірними.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення ст. 9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Керуючись наведеним вище та ст.ст. 7-14, 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати згідно з ст. 94 КАС України стягненню зі сторін не підлягають.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб`єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п`ятиденного строку з моменту отримання суб`єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 18 листопада 2011 року.

Суддя Гулик А.Г.

З оригіналом згідно

Суддя Гулик А.Г.