Ухвала

від 01.09.2014 по справі 2а-9196/11/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2014 року м. Київ К/800/55437/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Сірош М.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 року

у справі № 2а-9196/11/1370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ІМВО»

до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ІМВО» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14.11.2011 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.11.2011 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 03.08.2011 року №0001142321.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року, відповідачем складено акт від 19.07.2011 року №150/23-0/19177304, яким встановлено порушення, зокрема, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, п.4.1 ст. 4, п. 1.7 ст. 1, пп. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 211 630, 00 грн. та завищено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 62 986, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.08.2011 року №0001142321, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 185 805, 00 грн. (148 644, 00 грн. - основний платіж, 371 61,00 - штрафні (фінансові) санкції).

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про нікчемність правочинів між позивачем та його контрагентами.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо правомірного прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що прийняте податкове повідомлення-рішення є протиправним, у зв'язку з відсутністю порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з урахуванням наступного.

Відповідно до пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За змістом пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг) (пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

В силу пп. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в перевіряємому періоді позивач мав правовідносини з ТзОВ «Компанія «Реалбуд» та ПП «Графелон» на підставі договору про виконання проектних робіт та договору на поставку металопродукції.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів в матеріалах справи наявні договори, акт здачі-приймання проектних робіт, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспорті накладні, банківські виписки.

Отже, висновки податкового органу про нікчемність правочинів, з якими погодився суд першої інстанції, і які базуються, зокрема, на даних «системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», не знайшли свого підтвердження.

Таким чином, судом апеляційної інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалене законне і обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, та підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 КАС України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області відхилити, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 року у справі № 2а-9196/11/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

М.В.Сірош