Постанова

від 31.10.2023 по справі 707/324/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2023 року

справа № 707/324/21провадження № 22-ц/821/1395/23категорія: 305010000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Василенко Л. І.,

суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В.,

секретаря - Мунтян К. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури,

треті особи - фізична особа підприємець ОСОБА_2 , Державне підприємство «Черкаський державний завод хімічних реактивів»,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури, третя особа: фізична особа підприємець ОСОБА_2 , Державне підприємство «Черкаський державний завод хімічних реактивів» про відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органу досудового слідства та прокуратури, у складі: головуючої судді Кондрацької Н. М.,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

15 лютого 2021 року позивач звернулася до суду з позовом вищенаведеного змісту.

Позовна заява мотивована тим, що СВ ПМ ДПА в Черкаській області здійснювалось досудове слідство по кримінальному провадженню № 3601100047, відносно ОСОБА_1 за фактом незаконного виготовлення тютюнових виробів, шляхом відкриття підпільного цеху з недоброякісної сировини, що становить загрозу життю і здоров`ю людини за ознаками злочину, передбаченого ч. ч. 2 та 3 ст. 204 КК України.

Під час досудового слідства по даному кримінальному провадженню, починаючи з 22 вересня 2011 року, працівниками податкової міліції проводився огляд складських приміщень, які орендувала позивач, обшуки її домоволодіння, та автомобіля, а також вилучалося майно частина якого була передана на зберігання ДП «Черкаський державний завод хімічних реактивів» та ФОП ОСОБА_2

26 березня 2012 року ОСОБА_1 була вручена постанова про притягнення як обвинуваченої. Згідно до вказаної постанови позивача притягнули як обвинувачену по справі, пред`явивши обвинувачення в скоєнні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 204 КК України за незаконне виготовлення тютюнових виробів з недоброякісної сировини, що становить загрозу життю і здоров`ю людей, за ч. 1 ст. 204 КК України за незаконне зберігання з метою збуту, транспортування з метою збуту та збут, незаконно виготовлених тютюнових виробів та за ч. 2 ст. 204 КК України за незаконне виготовлення тютюнових виробів шляхом відкриття підпільного цеху. В подальшому справа була скерована до Черкаського районного суду Черкаської області з обвинувальним актом.

9 квітня 2013 року Черкаський районний суд Черкаської області виніс вирок по кримінальній справі № 601100047 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 204, ч. 2 ст. 204 КК України, яким її було визнано винною у вчиненні вищевказаних злочинів.

2 липня 2013 року Апеляційний суд Черкаської області скасував вирок Черкаського районного суду Черкаської області, а справу направив на новий розгляд з тих підстав, що у вироку була неповнота та однобічність судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону.

14 жовтня 2014 року Черкаський районний суд Черкаської області вдруге ухвалив вирок по цій справі і визнав ОСОБА_1 винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 204, ч. 2 ст. 204 КК України. 10 березня 2015 року Апеляційний суд Черкаської області вдруге скасував вирок Черкаського районного суду Черкаської області, а справу направила на новий розгляд з тих підстав, що у вироку була неповнота та однобічність судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону.

4 квітня 2016 року Черкаський районний суд Черкаської області, втретє ухвалює вирок, яким її визнав винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 204, ч. 2 ст. 204 КК України. Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції позивач подала апеляційну скаргу, проте Апеляційний суд Черкаської області 25 липня 2016 року постановив ухвалу, якою її апеляційна скарга була залишена без задоволення, а вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 4 квітня 2016 року без змін.

У зв`язку з тим, що обвинувальний вирок набрав законної сили, а вона не сплатила штраф, 15 вересня 2016 року прокурор звернувся до суду з поданням про зміну покарання. У відповідності до цього подання прокурор просив суд змінити ОСОБА_1 покарання за вироком Черкаського районного суду Черкаської області від 04 квітня 2016 року у вигляді штрафу в розмірі 4 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян 68 000 гривень на покарання у виді позбавлення волі, відповідно до норм щодо заміни покарання даного виду викладених у ч. 5 ст. 53 КК України.

22 листопада 2016 року Черкаський районний суд Черкаської області ухвалив постанову про заміну засудженій ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 240 КК України у вигляді штрафу у розмірі чотирьох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян на покарання у вигляді 1 року 3 місяців 6 днів позбавлення волі. 10 березня 2017 року Апеляційний суд Черкаської області скасував постанову Черкаського районного суду Черкаської області від 22 листопада 2016 року про заміну несплаченого засудженою ОСОБА_1 штрафу покаранням у виді позбавлення волі та повернув справу на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвалою ВССУ від 14 листопада 2017 року була скасована ухвала Апеляційного суду Черкаської області 25 липня 2016 року (по тексту позовної заяви), а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

22 січня 2018 року Апеляційний суд Черкаської області скасував вирок від 4 квітня 2016 року Черкаського районного суду Черкаської області. 18 лютого 2019 року Черкаський районний суд Черкаської області постановив вирок по справі № 707/2006/13-к за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 204, ч. 2 ст. 204 КК України, яким ОСОБА_1 було визнано невинною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 204, ч. 2 ст. 204 КК України у зв`язку з відсутністю в її діях складу злочину. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року вказаний вирок залишено без змін.

Після набрання законної сили вироку суду позивачу частково було повернуте вилучене майно.

Шкода завдана позивачу складається з вартості майна, яке було вилучено у неї і не повернуто після рішення суду, вартості майна, яке було пошкоджено, витратами, які позивач понесла у зв`язку з проведенням експертиз та на оплату правничої допомоги.

Також у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності позивачу завдана і моральна шкода.

Позивачем неодноразово уточнювалися позовні вимоги та змінювалися їх підстави, як в частині конкретизації вилученого майна так і в частині розміру матеріальної шкоди.

На підставі останніх уточнених вимог в редакції від 08 жовтня 2021 року позивач просила суд у рахунок відшкодування завданої майнової шкоди у зв`язку з незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, яка зокрема складається з вартості майна, що було вилучено внаслідок обшуків на суму 1 658 202 грн, послуг адвоката на суму 71 500 грн, та відшкодування витрат понесених за проведення експертизи та складання експертного дослідження - 2 664 грн 00 коп., стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку кошти в сумі 1 710 866 грн;

Крім того, в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, яка складається з: 1 284 000,00 грн (12 000 грн (подвійний розмір мінімальної заробітної плати ) x 107 місяців за час перебування під слідством та судом); 60 000 грн - 10 мінімальних заробітних плат (сатисфакція за порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо порушення недоторканості житла та володіння позивача); 600 000 грн - 100 мінімальних заробітних плат (сатисфакція за порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції щодо порушення прав позивача на володіння власним майном), стягнути з ДКСУ України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку кошти в сумі 1 944 000 грн, а також судові витрати понесені у справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року визначено підсудність цивільної справи Придніпровському районному суду м. Черкаси.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 червня 2021 року у даній справі призначено судову товарознавчу експертизу.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29 травня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУ ДФС у Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури, третя особа: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , ДП «Черкаський державний завод хімічних реактивів», про відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органу досудового слідства та прокуратури, задоволено частково.

Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури у розмірі 678 040 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позивач перебувала під слідством та судом починаючи з вручення їй письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання остаточним рішенням суду у справі законної сили, тобто з 26 березня 2012 року по 01 вересня 2020 року. Вказаний період склав 8 років, 5 місяців 6 днів, що становить 101 місяць.

Мінімальна заробітна плата на час розгляду справи складала 6 700 грн 00 коп., тому сума, яка підлягає стягненню на користь позивача в рахунок відшкодування завданої їй моральної шкоди становить 678 040 грн.

Вказаний розмір є законним, обґрунтованим, а підстави для визначення розміру моральної шкоди у більшому розмірі, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, відсутні.

Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення матеріальної шкоди суд виходив з недоведеності заявлених вимог, оскільки експертні висновки: № В-754 від 16 листопада 2020 року та № О-8 від 18 лютого 2022 року не є належними та допустимими доказами в контексті доведення розміру заподіяної матеріальної шкоди позивачу.

Також, позивачем не доведено належними та допустимими доказами сплату коштів за надання правничої допомоги у кримінальному провадженні в розмірі 71 500,00 грн, зокрема, не надано відповідної квитанції, або платіжного доручення чи будь-якого іншого розрахункового документу, що зареєстрований у встановленому порядку, що свідчать про оплату гонорару, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки та ін.), які б засвідчували факт того, що позивач дійсно поніс витрати на правничу допомогу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі, поданій 31 липня 2023 року, ОСОБА_1 з посиланням на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права порушено питання про скасування рішення Придніпровського районного від 29 травня 2023 року та ухвалення нового судового рішення про задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі.

Мотивація скарги зводиться до того, що СВ ПМП ДПА в Черкаській області здійснювалося досудове слідство по кримінальному провадженню № 3601100047 відносно ОСОБА_1 , яка підозрювалася у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 та ч. 3 ст. 204 КК України. В послідуючому ухвалою Черкаського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року виправдувальний вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 18 лютого 2019 року у справі № 707/2006/13-к за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 204, ч. 2 ст. 204 КК України, залишено без змін.

У зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності позивачу завдана матеріальна шкода, яка зокрема складається з вартості майна що було вилучено внаслідок обшуків на суму 1 658 202 грн, послуг адвоката на суму 71 500 грн, та відшкодування витрат понесених за проведення експертизи та складання експертного дослідження - 2 664 грн 00 коп., що в загальному становить 1 710 866 грн.

А також завдана моральна шкода, яка за змістом позовних вимог складається з: 1 284 000,00 грн (12 000 грн (подвійний розмір мінімальної заробітної плати) x 107 місяців за час перебування під слідством та судом); 60 000 грн - 10 мінімальних заробітних плат (сатисфакція за порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо порушення недоторканості житла та володіння позивача); 600 000 грн - 100 мінімальних заробітних плат (сатисфакція за порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції щодо порушення прав позивача на володіння власним майном), що в цілому становить 1 944 000 грн.

Саме наведені розміри матеріальної та моральної шкоди скаржниця вважає обґрунтованими за викладених у позовній заяві обставин, а тому, посилаючись на правові норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», ставить питання про їх стягнення саме у заявлених розмірах, не погоджуючись при цьому з оскаржуваним рішенням яким моральну шкоду стягнуто у меншому розмірі, а у задоволенні матеріальної шкоди відмовлено взагалі, посилаючись на не вмотивованість підстав наведених судом.

Крім того, скаржниця переконана, що початок періоду за який у неї виникає право на відшкодування моральної шкоди починається з 22 вересня 2011 року, тобто з моменту проведення першого огляду приміщення, яке вона орендувала органами слідства.

Щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення витрат на правову допомогу понесених у кримінальному провадженні, скаржниця зазначила, що вище приведеним Законом передбачено право виправданої особи на відшкодування суми сплаченої у зв`язку з наданням їй юридичної допомоги. На підтвердження витрат, які сплатила ОСОБА_1 на оплату послуг адвоката був наданий договір від 07 серпня 2012 року та довідка про отримання грошових коштів в якій чітко визначені послуги, які були оплачені скаржницею і по якому кримінальному провадженню. Також до матеріалів справи доєднано всі протоколи судових засідань де приймав участь адвокат Фесик І. А. у кримінальному провадженні № 727/4597/19. Місцевий суд мав би встановити фактично надані послуги з юридичної допомоги, які підлягали відшкодуванню у зв`язку з виправданням ОСОБА_1 .

На ряду з викладеним скаржниця не погоджується з позицією місцевого суду у даній справі, яка стосується визнання Черкаського районного суду Черкаської області неналежним відповідачем, а також закриття провадження в частині вимог до вказаного відповідача. Тоді як суд повинен був відмовити у задоволенні заявлених вимог у наведеній частині до вказаного відповідача.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Черкаської обласної прокуратури А. Кващук просила залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Крім того, автором відзиву зазначено, що місцевим судом вірно визначний період за який позивач має право на відшкодування моральної компенсації, суд дотримався правильного розрахунку розміру моральної шкоди. Також суд мотивовано не визнав належними та допустимими доказами експертні дослідження якими позивач обґрунтовувала заподіяння матеріальної шкоди.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ГУ ДФС У Черкаській області просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року відкрито апеляційне провадження у даній справі.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 28 серпня 2023 року розгляд апеляційної скарги призначено на 13 вересня 2023 року на 12 год. 30 хв. з повідомленням учасників справи про дату час та місце розгляду справи.

В послідуючому розгляд справи відкладався на 26 вересня 2023 року та в подальшому оголошувались перерви до 17 жовтня 2023 року та до 31 жовтня 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Матеріалами справи встановлено, що 09 квітня 2013 року Черкаський районний суд Черкаської області виніс вирок по кримінальній справі № 601100047 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 204, ч. 2 ст. 204 КК України, яким її було визнано винною у вчиненні вищевказаних злочинів.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області 2 липня 2013 року скасовано вирок Черкаського районного суду, а справу направлено на новий розгляд.

Вироком від 14 жовтня 2014 року Черкаського районного суду Черкаської області ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 204, ч. 2 ст. 204 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області 10 березня 2015 року скасовано вирок Черкаського районного суду, а справу направлено на новий розгляд.

4 квітня 2016 року Черкаським районним судом Черкаської області ухвалено вирок, яким ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 204, ч. 2 ст. 204 КК України.

Апеляційний суд Черкаської області 25 липня 2016 року постановив ухвалу, якою апеляційна скарга ОСОБА_1 була залишена без задоволення, а вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 04 квітня 2016 року без змін.

22 листопада 2016 Черкаський районний суд Черкаської області ухвалив постанову про заміну засудженій ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 240 КК України у вигляді штрафу у розмірі чотирьох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян на покарання у вигляді 1 року 3 місяців 6 днів позбавлення волі.

10 березня 2017 року ухвалою Апеляційного суду Черкаської області скасовано постанову Черкаського районного суду Черкаської області від 22 листопада 2016 року про заміну несплаченого засудженою ОСОБА_1 штрафу, покаранням у виді позбавлення волі та повернуто справу на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвалою ВССУ від 14 листопада 2017 року була скасовано ухвалу Апеляційного суду Черкаської області 25 липня 2016 року, а справу передано на новий розгляд до суду.

22 січня 2018 року ухвалою Апеляційного суду Черкаської області скасовано вирок від 4 квітня 2016 року Черкаського районного суду Черкаської області щодо ОСОБА_1 , а справу повернуто на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.

18 лютого 2019 року Черкаським районним судом Черкаської області постановлено вирок у справі №707/2006/13-к за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 204, ч. 2 ст. 204 КК України, яким визнано ОСОБА_1 невинною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 204, ч. 2 ст. 204 КК України у зв`язку з відсутністю в діях складу злочину.

Речові докази у справі, після набрання вироком законної сили зокрема: 639 мішків з тютюновою сировиною загальною вагою 5454 кг., 2 дерев`яні сита, подрібнювач, два металеві вали з тримачами, передані на зберігання «Черкаський державний завод хімічних реактивів» - повернути ОСОБА_1 , як власнику; 200 мішків з тютюновою сировиною загальною вагою 1346,5 кг., 215 картонних коробів з тютюновою сировиною вагою 19188 кг., 2 дерев`яні сита, 6 металевих валів-кліше, електричний млин, 2 каністри ємністю 5 літрів кожна, 2 пластикові пляшки ємністю 1 літр, 4 пластикові відра, 1 електричне сито, передані на зберігання «Черкаський державний завод хімічних реактивів» - повернути ОСОБА_1 , як власнику; 3 картонні короби тютюновою сировиною вагою 750 кг., 1 ручне сито в пошкодженому стані, передані на зберігання ФОП ОСОБА_2 - повернути ОСОБА_1 , як власнику; 3 картонні короби тютюновою сировиною вагою 750 кг., 1 мішок з тютюновою сировиною вагою 30 кг, передані на зберігання ФОП ОСОБА_2 - повернути ОСОБА_1 , як власнику; 32 мішки з тютюновою сировиною вагою 320 кг, передані на зберігання ФОП ОСОБА_2 - повернути ОСОБА_1 , як власнику (т. 1 а. с. 17-28).

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року вирок Черкаського районного суду Черкаської області 18 лютого 2019 року залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення (т. 1 а. с. 30-40).

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року вирок Черкаського районного суду від 18 лютого 2019 року та ухвала Черкаського апеляційного суду від 01 лютого 2020 залишено без змін.

Згідно експертного висновку № В-754 від 16 листопада 2020 року виконаного на замовлення ОСОБА_1 експертами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо визначення вартості тютюнової сировини на підставі наданих заявником документів та фотографій, встановлено, що з 27 838,50 кг тютюнової сировини (тютюнового пилу), яка мала бути повернута ОСОБА_1 згідно вироку від 18 лютого 2019 року Черкаського районного суду Черкаської області, суддя Тептюк Є. П. по справі № 707/2006/13-к, та знаходиться на відповідальному зберіганні на складі «Черкаського державного заводу хімічних реактивів» повернуто 6 879,939 кг відповідно до Акту від 07 жовтня 2020 року прийому-передачі речових доказів по кримінальній справі № 3601100047 від 29 вересня 2011 року, а 20 958,561 кг виявилися неякісними через наявність слідів замокання та гнилі, втратили первинну якість, товарний вигляд та не можуть бути використані за призначенням (т. 1. а. с. 91-105).

Згідно висновку № О-8 судово-товарознавчої експертизи складеного 18 лютого 2022 року провідним експертом Черкаської ТПП Плясовою Л. І., яка має вищу технічну освіту, на виконання ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 червня 2021 року, ринкова вартість майна яке втратило якість від наявних дефектів станом на 10 серпня 2021 року становить: тютюновий пил 73,30 грн/кг.; ручне дерев`яне сито прямокутної форми - 648,72 грн/шт.; подрібнювач Expert Garden - 3 218 грн, електричний млин 16 800 грн; пластикові відра: 10 л. 40,50 грн/шт., 20 л. 62,10 грн/шт.; картонний короб 69,30 грн/шт.; вартість збитків у зв`язку з пошкодженням електричного сита 3 605,00 грн (т. 3 а. с. 154-155).

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, виходячи з наступного.

Предметом спору у вказаній справі є відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового розслідування, прокуратури і суду, а також сум сплачених позивачем у зв`язку з наданням їй юридичної допомоги у кримінальному провадженні за рахунок коштів Державного бюджету України.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси оскаржено позивачем в частині вимог у задоволенні яких судом було відмовлено.

Правовідносини у справі регламентуються Конституцією України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ЦК України, ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляді вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, не визнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (ст. 16 ЦК України).

Одними зі способів захисту прав та інтересів можуть бути (п. 8, п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України), - відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ч. 5 ст. 5 Конвенції кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтях 1167, 1176 ЦК України.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у ч. 1 цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі, у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (ст. 2 вказаного Закону).

Положеннями ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), зокрема конфісковане майно, або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно на яке накладено арешт, суми сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, моральна шкода.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами 1, 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 ст. 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені п. 1 ст. 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

Майно, зазначене в п. 2 ст. 3 цього Закону, повертається в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно. Вартість жилих будинків, квартир, інших споруд відшкодовується лише у разі, якщо зазначене майно не збереглося в натурі і громадянин відмовився від надання йому рівноцінного жилого приміщення з безоплатною передачею у його власність або у разі згоди на це громадянина. Вартість втраченого житла відшкодовується виходячи з ринкових цін, що діють на момент звернення громадянина про відшкодування шкоди.

У разі ліквідації підприємств, установ, організацій, яким майно було передано безоплатно, або недостатності у них коштів для відшкодування шкоди вартість майна (частина вартості) відшкодовується за рахунок державного бюджету.

Вартість майна визначається за цінами, що діють на момент прийняття рішення про відшкодування шкоди. У разі пошкодження майна завдана шкода відшкодовується повністю.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Статтею 12 приведеного Закону визначено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 ст. 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до ч. 1 ст. 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У свою чергу положеннями ч. 3 ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством і судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо наведених ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності та справедливості.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Подібні висновки також містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), від 22 квітня 2019 року у справа № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19), від 15 грудня 2020 року у справі№ 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пунктах 5, 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У справі, що переглядається судом апеляційної інстанції, місцевим судом при вирішенні спору в частині відшкодування моральної шкоди правильно встановлено, що позивач перебувала під слідством з моменту складання письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, а саме з 26 березня 2012 року по 01 вересня 2020 року, тобто до дати винесення ухвали Черкаським апеляційним судом, якою залишено виправдувальний вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 18 лютого 2019 року без змін. Вказаний період склав 101 місяць.

Доводи апеляційної скарги на рахунок того, що початком періоду за який у ОСОБА_1 виникає право на відшкодування, зокрема, моральної шкоди починається з 22 вересня 2011 року, тобто з моменту проведення першого огляду приміщення, яке вона орендувала органами слідства, суд апеляційної інстанції розцінює як неспроможні з огляду на наступне.

Відповідно до змісту п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Згідно до ч. 1 ст. 43 КПК України, виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.

У період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути зарахований час, починаючи з моменту складання письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання виправдувальним вироком суду законної сили, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13 серпня 2020 року у справі № 607/10144/18.

Крім того, у пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі №1-15/99 зазначено що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

За період перебування під слідством у ОСОБА_1 вилучалося майно. А також, враховуючи, що судом не було встановлено достатніх підстав для обрання відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу, в неї 26 березня 2012 року відповідно до ч. 3 ст. 148 КПК України (1960 р) відібрано письмове зобов`язання про явку на виклик особи, яка проводить дізнання, слідчого прокурора, та те що вона повідомить про зміну свого місця перебування. В той же час, вказане зобов`язання не відноситься до запобіжних заходів і не спричиняє відповідних обмежень та наслідків.

З огляду на вказане судова колегія погоджується з мотивованим висновком місцевого суду на рахунок того, що рівень моральних страждань визначається не лише видом правопорушення і не лише складністю цього правопорушення, а змістом моральних страждань потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди.

В контексті наведеного, доказів які б слугували підставою для визначення більшого ніж передбачений законодавством мінімальний розмір моральної шкоди, який був присуджений оскаржуваним рішенням в розмірі 678 040 грн 00 коп. (6 700 грн - мін. зароб. плата за 2023 рік * 101 міс), зокрема висновок за результатами судово-психологічної експертизи, документи медичних закладів, що підтверджують розлад її здоров`я внаслідок моральних страждань та душевних переживань, які виникли внаслідок незаконних дій кримінального переслідування, показання свідків, ОСОБА_1 в рамках наведеного вище кримінального провадження не надала.

Водночас судова колегія зауважує, що ОСОБА_1 під вартою не перебувала, не затримувалася, не арештовувалася, тобто не була обмежена у свободі пересування. Сам по собі факт наявності тривалих судових проваджень, щодо розгляду кримінальної справи, у якій позивач мала статус обвинуваченої, не слугує підставою для беззаперечного врахування збільшення розміру відшкодування моральної шкоди про яке заявляє вимогу ОСОБА_1 у даному позові, оскільки однією із засад кримінального судочинства є забезпечення права учасникам на оскарження судового рішення чим вона законно користувалася.

Щодо стягнення матеріальної шкоди з підстав наведених в позовній заяві в заявленому ОСОБА_1 розмірі та у визначений нею спосіб, суд зазначає наступне, для правильного вирішення позову в цій частині на ряду із застосуванням п. 2 ст. 3 та ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», що наводилися судом вище апеляційний суд враховує положення Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Служби безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України від 27 серпня 2010 року № 51/401/649/471/23/125 (Інструкція).

Так, заявляючи вимогу в межах даного позову про стягнення майнової шкоди, яка завдана органами досудового слідства в результаті вилучення вказаними органами майна, розмір якої за оцінкою позивача становить суму 1 658 202 грн, позивач покликалася на те, що вилучене у неї майно в ході досудового слідства та передане на зберігання фактично третім особам у даній справі, не було повернуто їй у повному об`ємі після судового рішення яким її було виправдано та зобов`язано третіх осіб, яким воно було передано на зберігання повернути його їй як власнику.

Місцевий суд, відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні заявлених вимог у цій частині за визначеного кола відповідачів, у заявлений позивачем спосіб та з наведених у позові підстав, прийшов до висновку, про відсутність в матеріалах справи доказів які б давали можливість встановити розмір матеріальної шкоди про стягнення якого ставить питання позивач.

В той же час суд апеляційної інстанції, переглядаючи оскаржуване рішення в межах заявлених в апеляційній скарзі вимог, приходить до висновку про відмову у задоволенні вказаної частини вимог з інших мотивів, з огляду на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

В контексті наведеного суд зазначає, що відповідно до норм ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», що наводилася судом вище, зокрема майно вилучене органами досудового розслідування, органами які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно на яке накладено арешт, повертається в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно. І лише у разі ліквідації підприємств, установ, організацій, яким майно було передано безоплатно, або недостатності у них коштів для відшкодування шкоди вартість майна (частина вартості) відшкодовується за рахунок державного бюджету.

Водночас, відповідно до п. 13 приведеної Інструкції, речові докази зберігаються при справі, або, зокрема передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації.

Згідно п. 14. Інструкції відповідальним за зберігання речових доказів, цінностей та іншого майна, вилученого у зв`язку з розслідуванням кримінальної справи і яке зберігається окремо від справи, є співробітник установи, який призначається спеціальним наказом прокурора, керівника органу служби безпеки, начальника органу в внутрішніх справ, підрозділу податкової міліції або керівника апарату суду.

Підставою для поміщення речових доказів на зберігання є постанова працівника органу дізнання, слідчого, прокурора, судді.

Пунктом 58 Інструкції, зокрема визначено, що рішення щодо речових доказів підлягає виконанню після набрання вироком (ухвалою) законної сили або після закінчення строку оскарження ухвали, постанови про закриття справи.

Пунктом 60 Інструкції передбачено, що речові докази та інше майно, яке підлягає поверненню власникам, видається їм у натурі під розписку, яка долучається до кримінальної справи та нумерується наступним її аркушем.

Про можливість отримання зацікавленими особами вилучених у них предметів та цінностей їм повідомляється письмово, копія повідомлення долучається до кримінальної справи.

В розписці отримувач вказує дані свого паспорта або іншого документа, який засвідчує його особу та місце проживання.

Пункт 86 Інструції вказує на те, що у разі пошкодження, втрати, зокрема вилучених речових доказів та іншого майна заподіяні їх власникам збитки підлягають відшкодуванню на підставі Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженого наказами Міністерства юстиції України N6/5(z0106-96), Генеральної прокуратури України N 3 (z0106-96), Міністерства фінансів України N 41 (z0106-96) від 04.03.1996 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 березня 1996 р. за N 106/1131).

У разі пошкодження, втрати вилучених речових доказів, цінностей та іншого майна заподіяні їх власникам збитки підлягають відшкодуванню на підставі наведеного Положення.

При цьому п. 14 Положення визначено, що відповідно до частини 2 ст.4 Закону (266/94-ВР) майно, зазначене в п. 2 ст. 3 Закону (конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт), повертається в натурі тією установою або органом, у якого воно знаходиться, у місячний термін з дня звернення громадянина або його спадкоємців, якщо воно сталося протягом шести місяців після направлення їм повідомлення.

У разі, коли повернення майна в натурі неможливе, за рахунок підприємств, установ, організацій, яким воно було передано безоплатно, відшкодовується його вартість.

Згідно з частиною 3 ст. 4 Закону у разі ліквідації підприємств, установ, організацій, яким майно було передано безоплатно, або недостатності у них коштів для відшкодування шкоди вартість майна (частина вартості) відшкодовується за рахунок державного бюджету.

У випадках, коли майно було знищене, втрачене або пошкоджене під час знаходження у розпорядженні органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури чи суду, з вимогою про відшкодування вартості майна громадянин має право звернутися до цих органів, а якщо неможливість повернення майна в натурі виникла після передачі його фінансовому органу, вимога пред`являється до цього органу.

Також наведене положення регламентує органи, механізм та строки звернення.

Врахуванню підлягає і те, що незабезпечення належного обліку та умов зберігання, передачі речових доказів, цінностей та іншого майна, яке спричинило їх втрату, пошкодження, є підставою для притягнення до передбаченої законом відповідальності осіб, з вини яких настали вказані наслідки.

Матеріали справи містять докази того, що вилучене майно було передано на збереження частково ФОП ОСОБА_2 та частково ДП «Черкаський державний завод хімічних реактивів», які у даному провадженні мають статус третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору. Вироком Черкаського районного суду Черкаської області від 18 лютого 2019 року речові докази, які знаходяться на збереженні у третіх осіб, зокрема і ті вартість яких просить відшкодувати позивач, підлягають поверненню зазначеними особами позивачу як власнику. В той же час питання про стягнення спірного розміру матеріальної шкоди позивачем заявлено до відповідачів у справі ГУ ДФС у Черкаській області та Черкаської обласної прокуратури.

З огляду на вказане апеляційний суд зазначає, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

З огляду на вказане апеляційний суд висновує, що вимога про відшкодування матеріальної шкоди може бути пред`явлена до організацій та установ яким відповідне майно було передано на збереження, тобто до ФОП ОСОБА_2 та ДП «Черкаський державний завод хімічних реактивів», і лише при встановлені обставин визначених приведеним Законом вартість майна (частина вартості) може бути відшкодована за рахунок державного бюджету.

В той же час в матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про залучення до участі в справі як співвідповідачів вказаних осіб, натомість у спірних правовідносинах вони мають статус третіх осіб. Зважаючи на вказане, а також неможливість залучення, вказаних осіб в якості відповідачів на стадії апеляційного розгляду, та розгляд справи в суді першої інстанції із іншим колом учасників справи, наявні процесуальні порушення, які вплинули на вирішення спору в частині стягнення матеріальної шкоди, оскільки належні відповідачі позбавлені ряду прав при розгляді справи у суді апеляційної інстанції, які у них були б як у відповідачів у суді першої інстанції, що є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення матеріальної шкоди з цих підстав, що узгоджується з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/2587/16, від 07 лютого 2023 року у справі № 456/1045/20, з подібними процесуальними правовідносинами,

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу понесених позивачем у кримінальному провадженні в розмірі 71 000 грн 00 коп. суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ст. 3 приведеного Закону, громадянинові відшкодовуються суми, сплачені ним у зв`язку з наданим йому юридичної допомоги.

На підтвердження витрат, які сплатила ОСОБА_1 на оплату послуг адвоката був наданий договір від 07 серпня 2012 року (а. с. 87) та довідка про отримання грошових коштів в розмірі 71 000 грн 00 коп. (а. с. 86) в якій визначені послуги, які були оплачені скаржницею і по якому кримінальному провадженню.

Також до матеріалів справи доєднано всі протоколи судових засідань де приймав участь адвокат Фесик І. А. у кримінальному провадженні № 727/4597/19.

Дані обставини не спростовані відповідачами під час судового розгляду даної справи.

З огляду на вказані обставини, та правові норми закону, що їх регулює, судова колегія приходить до висновку про задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення витрат на правову допомогу понесену в рамках кримінального провадження в розмірі 71 000 грн 00 коп.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи викладене, приведені вимоги закону, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача матеріальної шкоди та суми сплаченої у зв`язку з наданням юридичної допомоги та ухвалення в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. В решті оскаржуване рішення залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29 травня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди та суми сплаченої у зв`язку з наданням юридичної допомоги, скасувати.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу понесені нею у кримінальному провадженні в розмірі 71 000 грн 00 коп.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди відмовити.

В решті рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: В. Г. Бородійчука

О. В. Карпенко