Ухвала

від 07.11.2023 по справі 925/274/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 925/274/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

прокуратури - Шапка І. М.

відповідача - Шкварко В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.11.2022 (суддя Чевгуз О. В.), додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 05.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2023 (судді: Шаптала Є. Ю. - головуючий, Гончаров С. А., Яковлєв М. Л.) у справі

за позовом заступника керівника Уманської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Маньківської селищної ради

до Фермерського господарства "Корінний"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном,

ВСТАНОВИВ:

1. У квітні 2022 заступник керівника Уманської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Маньківської селищної ради звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Фермерського господарства "Корінний" (далі - ФГ "Корінний") про усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпорядження майном шляхом зобов`язання відповідача повернути земельні ділянки, кадастрові номери 7123183000:02:001:0435 та 7123183000:02:001:0434 площею 13,57 га та 2,7 га (далі - спірні земельні ділянки) та скасування вчиненої державної реєстрації права оренди з припиненням такого права за ОСОБА_1 на спірні земельні ділянки.

Позовні вимоги з посиланням на положення статей 15, 16, 317, 319, 324, 373, 391 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що спірні земельні ділянки відповідачу в оренду у встановленому законом порядком не передавалися, оскільки Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Черкаській області) відповідні рішення про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, а також рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх в оренду в установленому законом порядку не приймав. Право оренди на спірні земельні ділянки зареєстровано за відповідачем без правової підстави, а відтак прокурор вважав, що належним способом захисту порушеного права держави в особі Маньківської селищної ради є застосування положень статті 391 Цивільного кодексу України та зявлення вимог про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, що полягає в поверненні земельних ділянок відповідачем.

2. ФГ "Корінний" у відзиві на позовну заяву просило відмовити в її задоволенні акцентуючи увагу на тому, що між ОСОБА_1 та ГУ Держгеокадастру у Черкаській області були укладені договори оренди спірних земельних ділянок від 17.03.2016, які стали підставою для державної реєстрації права оренди. Оскільки вказані договори не оспорюються прокурором та позивачем, то підстави для усунення перешкод в користуванні земельними ділянками відсутні.

Відповідач також подав до суду клопотання про застосування строків позовної давності.

3. Згідно зухвалою Господарського суду Черкаської області від 11.04.2022, зокрема, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ГУ Держгеокадастру у Черкаській області.

4. У поясненнях на позовну заяву ГУ Держгеокадастру у Черкаській області підтримало позовні вимоги прокурора, вказавши, що з акта перевірки, проведеної Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру щодо деяких питань діяльності ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 20.09.2016, вбачається, що спірні земельні ділянки відповідачу у встановленому законом порядку не передавалися.

5. Рішенням Господарського го суду Черкаської області від 16.11.2022 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд першої інстанції з посиланням, зокрема, на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора не підлягають задоволенню, оскільки спірні земельні ділянки знаходяться у користуванні відповідача на підставі договорів оренди, що виключає можливість застосування обраного прокурором способу захисту порушеного права шляхом усунення перешкод у здійсненні власником прав користування (негаторний позов).

Додатковим рішенням Господарського го суду Черкаської області від 05.12.2022 частково задоволено заяву представника відповідача про ухвалення додаткового рішення з розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, стягнуто з Черкаської обласної прокуратури на користь ФГ "Корінний" 15 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині у задоволенні заяви відмовлено.

6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2023 рішення Господарського го суду Черкаської області від 16.11.2022 та додаткове рішення від 05.12.2022 залишені без змін.

7. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2023, рішенням Господарського го суду Черкаської області від 16.11.2022 та додатковим рішенням суду від 05.12.2022, прокурор у касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог повністю, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із неправильним застосуванням судами норм матеріального права (статей 13, 14, 41 Конституції України, статей 228, 391 Цивільного кодексу України, статей 116, 123, 124, 134, 152, 212 Земельного кодексу України, порушенням судами норм процесуального права (статей 3, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України) та неврахування судами висновків Верховного Суду про застосування зазначених норм права, викладених у справах № 916/3156/17, № 463/5896/14, № 688/2908/16, № 918/633/16, № 653/1096/16-ц, № 504/2864/13-ц, № 145/2047/16-ц, № 359/3373/16-ц.

Прокурор зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій постановили рішення про відмову у задоволенні позову про скасування державної реєстрації права оренди з припиненням такого права на земельні ділянки з зобов`язанням їх повернути, з підстав не оскарження договорів оренди землі, не взявши до уваги визначену статтею 228 Цивільного кодексу України нікчемність цих угод.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16 про неналежний спосіб захисту права чи інтересу позивача з вимогою про визнання недійсним правочину, якщо його нікчемність встановлена законом. Велика Палата Верховного Суду у цих справах виснувала, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Вимога про визнання недійсним нікчемного правочину не є належним способом судового захисту.

Суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті рішень у цій справі порушили статті 116, 123, 124, 134, 212 Земельного кодексу України та не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 16.05.2018 у справі № 918/633/16 згідно з яким за відсутності рішення уповноваженого органу про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку.

Скаржник зазначає, що судами застосовано статтю 391 Цивільного кодексу України та статтю 152 Земельного кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 653/1096/16-ц, № 504/2864/13-ц, № 145/2047/16-ц, № 359/3373/16-ц, в яких усталено правовий висновок, за яким у випадках зайняття земельних ділянок фактичним користувачем, без визначених законом підстав, власник (або титульний користувач) може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (стаття 152 Земельного кодексу України). У цьому випадку ефективним способом захисту права є усунення перешкод у користуванні належним йому майном (стаття 391 Цивільного кодексу України). Якщо буде встановлено, що наявність державної реєстрації речового права порушує права чи охоронювані законом інтереси позивача, то таке речове право підлягає скасуванню, навіть якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав дотримався законодавства при внесенні запису про проведену державну реєстрацію права за іншою особою.

8. У відзиві на касаційну скаргу ФГ "Корінний" просить відмовити в її задоволенні з підстав необґрунтованості доводів скаржника, акцентуючи увагу також на тому, що правовідносини у справах, на постанови Верховного Суду в яких посилався прокурор не є подібними правовідносинам, які виникли у справі, яка розглядається.

Крім того ФГ "Корінний" у відзиві на касаційну скаргу просив судові витрати на правову допомогу покласти на скаржника, а саме 7000,00 грн за підготовку та подання відзиву та 1000 участі у одному судовому засіданні.

9. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, запереченнях на неї, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи, а обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у наведеному випадку не підтвердилися з огляду на таке.

10. Як встановлено судами попередніх інстанцій у матеріалах справи міститься інформація, що 12.01.2016 ГУ Держгеокадастру у Черкаській області наказом № 23-118/14-16-СГ надало відповідачу дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення в оренду спірних земельних ділянок.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що представник відповідача подав до суду копії наказів ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 17.03.2016 № 23-2095/14-16-СГ, № 23-2095/14-16-СГ про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок, кадастрові номери 7123183000:02:001:0434, 7123183000:02:001:0435 в оренду відповідачу без зміни цільового призначення.

Суди також установили, що 17.03.2016 між ГУ Держгеокадастру у Черкаській області в особі в.о. начальника управління Мироненка Д. О., який діє на підставі наказу Держгеокадастру України від 30.12.2015 № 1745-то (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 17.03.2016 № 23- 2095/14-16-СГ та за згодою сторін було укладено договір оренди землі, за змістом пунктів 1, 2 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, кадастровий номер 7123183000:02:001:0434 сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства площею 2,7 га.

Відповідно до пункту 6 договору його укладено на 7 років та який діє до 17.03.2023 (включно).

Також 17.03.2016 між ГУ Держгеокадастру у Черкаській області в особі в. о. начальника управління Мироненка Д. О., який діє на підставі наказу Держгеокадастру України від 30.12.2015 № 1745-то (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 17.03.2016 № 23- 2096/14-16-СГ та за згодою сторін було укладено договір оренди землі, за змістом пунктів 1, 2 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, кадастровий номер 7123183000:02:001:0435 сільськогосподарського призначення державної власності для сінокосіння та випасання худоби, площею 13,5700 га, розташовану за межами населеного пункту, в адміністративних межах Кищенецької сільської ради Маньківського району Черкаської області.

Відповідно до пункту 6 договору його укладено на 7 років та який діє до 17.03.2023 (включно).

26.04.2016 Центром надання адміністративних послуг проведено реєстрацію права відповідача на спірні земельні ділянки.

11. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога прокурора в інтересах держави в особі Маньківської селищної ради про усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпорядження майном шляхом зобов`язання відповідача повернути спірні земельні ділянки та скасування державної реєстрації права оренди з припиненням такого права за ОСОБА_1 на спірні земельні ділянки, з посиланням, зокрема, на статтю 391 Цивільного кодексу України.

12. Відповідно до частини 1 статті 316, частини 1 статті 317 та частини першої статті 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За приписами статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із частиною 1статті 321 цього Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Водночас за змістом статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17 зазначено, що у розумінні приписів наведеної норми (статті 391 Цивільного кодексу України) право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

13. Відповідно до статті 13 Конституції України та статті 324 Цивільного кодексу України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (частина 1 статті 116 Земельного кодексу України).

Законом України від 28.04.2021 № 1423-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", який набрав чинності 27.05.2021, розділ Х Перехідні положення Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, яким передбачено, зокрема, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, визначених у цьому пункті. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Так, пунктом 24 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України передбачено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім, зокрема, земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення (підпункт "в" пункту 24).

14. Як вже зазначалося, суди попередніх інстанцій установили, що 17.03.2016 між ГУ Держгеокадастру у Черкаській області та ОСОБА_1 укладено договори оренди спірних земельних ділянок, які стали підставою для державної реєстрації права оренди.

Суд апеляційної інстанції також установив, що згідно з рішенням Маньківської селищної ради (позивач у справі) від 02.03.2023 № 26-112/VII та 26-113//VII поновлено на новий строк договори оренди спірних земельних ділянок, укладених з ОСОБА_2 та підписано додаткові угоди до договорів оренди земельних ділянок (том 2, а. с.180-184), а тому суд відхилив посилання прокурор в апеляційній скарзі на передачу відповідачу земельних ділянок без волевиявлення держави в особі Маньківської селищної ради.

15. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого суду, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог з посиланням, зокрема, на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

16. Прокурор, оскаржуючи судові рішення, посилався на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та ухвалення оскаржуваних судових рішень без урахування висновків Верховного Суду, викладених у справах № 916/3156/17, № 463/5896/14, № 688/2908/16, № 918/633/16, № 653/1096/16-ц, № 504/2864/13-ц, № 145/2047/16-ц, № 359/3373/16-ц щодо застосування статей 13, 14, 41 Конституції України, статей 228, 391 Цивільного кодексу України, статей 116, 123, 124, 134, 152, 212 Земельного кодексу України.

17. Згідно із частиною 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не підтвердилися, тому касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на рішення Господарського суду Черкаської області від 05.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2023 у справі № 925/274/22 слід закрити з огляду на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуальн6ого кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Колегія суддів відхиляє твердження скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у зазначених ним у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, з огляду на таке.

18. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, за позовом Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авенсіс" про застосування наслідків недійсності договору про розірвання договору застави майнових прав, укладеного між сторонами 23.12.2014, повернувши сторони у стан, який існував до укладання цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації припинення обтяжень щодо майнових прав, зазначено, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У справі № 463/5896/14 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019), на яку посилався скаржник, за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_3 про визнання нікчемним договору банківського вкладу, конкретизовано попередній висновок та зазначено, що суди мають у порядку, передбаченому процесуальним законом, перевіряти доводи сторін і досліджувати докази стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу, враховуючи, що недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору.

У справі № 918/633/16 (постанова Верховного Суду від 16.05.2018) за позовом Зарічненської селищної ради Рівненської області до ОСОБА_4 про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку комунальної власності шляхом демонтажу тимчасової споруди, приведення земельної ділянки у первинний стан за рахунок відповідача та повернути земельну ділянку раді, Верховний Суд погодився з висновками судів про задоволення позовних вимог у зв`язку із встановленням судами обставин щодо ненадання відповідачем будь-яких документів, які підтверджують право користування земельною ділянкою, зазначивши, що паспорт прив`язки тимчасової споруди не містить положень щодо правових підстав набуття суб`єктами господарювання прав на земельні ділянки у зв`язку з розміщенням тимчасової споруди, строк дії якого закінчився на час звернення до суду.

У справі № 653/1096/16-ц (постанова Великої Палати Верховного Суду) розглядалися позовні вимоги Генічеської міської ради до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, їх виселення та зняття з реєстрації.

У справі № 504/2864/13-ц (постанова Великої Палати Верховного Суду) за позовом прокурора Комінтернівського району Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства в Одеській області та Комінтернівської (нова назва - Лиманської) районної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Продукт-2" та ОСОБА_7 про визнання недійсними протоколу аукціону з продажу об`єкта земельних торгів, договорів купівлі-продажу, міни та про повернення земельної ділянки, скасовуючи оскаржуване судове рішення та передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням статті 59 Земельного кодексу України має розглядатися як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовна вимога зобов`язати повернути земельну ділянку має розглядатися як негаторний позов, який може бути заявлений упродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. Велика Палата Верховного Суду визнала правильним висновок апеляційного суду про те, що застосування до договору міни наслідків недійсності правочину, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, не призводить до поновлення прав держави та не дає підстав для задоволення вимоги про повернення земельної ділянки у власність держави як наслідку недійсності договору міни, вказавши при цьому, що такий висновок є неповним без оцінки законності передання земельної ділянки першому набувачеві і вирішення вимог прокурора про визнання недійсними протоколу та договору купівлі-продажу, провадження за якими суд апеляційної інстанції безпідставно закрив. Оскільки всі пред`явлені прокурором вимоги є взаємопов`язаними, спрямованими на оспорення права на земельну ділянку її кінцевого набувача і їх слід розглядати разом за правилами цивільного судочинства, Велика Палата Верховного Суду визнала висновки суду апеляційної інстанції неповними та такими, що не враховують усіх суттєвих обставин справи.

У справі № 145/2047/16-ц (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020) за позовом ОСОБА_8 до Селянського фермерського господарства "Терра" про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними, суд касаційної інстанції зазначив, що враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у позові слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, а не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, позаяк суд розглядає питання про застосування позовної давності лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

У справі № 359/3373/16-ц (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021) за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства "Бориспільський лісгосп" вирішувався спір, який стосувався вилучення за спірними у справі рішеннями органу місцевого самоврядування (Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області) земель лісогосподарського призначення державної власності зі зміною цільового призначення земельних ділянок та надання їх у власність приватних осіб.

У справі, яка розглядається, позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельні ділянки відповідачу у встановленому законом порядку не передавалися, оскільки ГУ Держгеокадастру у Черкаській області відповідні рішення не приймалися, а право оренди зареєстровано без правової підстави, тобто законних наказів ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, а тому способом захисту порушеного права володіння Маньківською селищною радою (уповноваженого на час звернення до суду органу) спірними земельними ділянками є застосування положень статті 391 Цивільного кодексу України.

Водночас доводів щодо нікчемності укладених 17.03.2016 між ГУ Держгеокадастру у Черкаській області та ОСОБА_1 договорів оренди земельних ділянок не заявлялося. Натомість як встановлено судом апеляційної інстанції на підставі рішень Маньківської селищної ради (позивач у справі) від 02.03.2023 № 26-112/VII та 26-113//VII поновлено на новий строк договори оренди спірних земельних ділянок, укладених 17.030.2016 з ОСОБА_2 та підписано додаткові угоди до договорів оренди земельних ділянок.

Отже, у цій справі та справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону, що свідчить про різні фактичні обставини, які формують зміст спірних правовідносин і зумовлене цим їх неоднакове правове регулювання.

Ураховуючи наведене відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.

19. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження відповідачем не зазначалися та не обґрунтовувалися у поданій касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.11.2022, додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 05.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2023 у справі № 925/274/22 згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.11.2022, додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 05.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2023 у справі № 925/274/22 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак