Постанова

від 09.11.2023 по справі 953/12593/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 953/12593/21

Номер провадження 22-ц/818/1534/23

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2023 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді - Мальованого Ю.М.,

суддів Бурлака І.В., Яцини В.Б.,

за участю

секретаря судового засідання Супрун Я.С.,

позивача ОСОБА_1

відповідачів - Держави Україна в собі Слідчого управління ГУНП в Харківській області, Держави Україна в особі Головного управління ДПС у Харківській області, Держави Україна в собі Управління ДКСУ у Київському районі м. Харкова,

третьої особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Харківської регіональної філії державного підприємства «Національні інформаційні системи»

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 18 травня 2023 року в складі судді Єфіменко Н.В., у справі № 953/12593/21за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в собі Слідчого управління ГУНП в Харківській області, Держави Україна в особі Головного управління ДПС у Харківській області, Держави Україна в собі Управління ДКСУ у Київському районі м. Харкова, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Харківська регіональна філія державного підприємства «Національні інформаційні системи» про звільнення майна з-під арешту,

в с т а н о в и в :

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом доДержави Україна в собі Слідчого управління ГУНП в Харківській області, Держави Україна в особі Головного управління ДПС у Харківській області, Держави Україна в собі Управління ДКСУ у Київському районі м. Харкова, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Харківська регіональна філія державного підприємства «Національні інформаційні системи» про звільнення майна з-під арешту.

Позов мотивовано тим, що ухвалою апеляційного суду від 18 квітня 2016 року він звільнений від відбування покарання у виді позбавлення волі строком на 11 років з конфіскацією майна у зв`язку із застосуванням амністії. Внаслідок чого вважає, що наявні підстави для зняття арешту на все його рухоме та нерухоме майно, кошти, цінності, вклади, накладеного в рамках кримінальної справи № 638/3123/13-к постановою слідчого відділу СУ ГУМВС України в Харківській області б/н від 12.12.2011 року.

Посилаючись на вказане, просив скасувати накладений арешт.

Також позивач просив стягнути з відповідачів на свою користь витрати на правничу допомогу в розмірі 5 120 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 908 грн.

Ухвалою Київського районного суду від 07 липня 2021 року по справі відкрито провадження.

Ухвалою Київського районного суду від 18 травня 2021 року провадження у справі закрито.

Ухвала мотивована тим, що передбачено лише дві підстави вирішення питання скасування арешту майна, накладеного у кримінальній справі згідно положень КПК України 1960 року, в порядку цивільного судочинства, а саме: подальше скасування постанови про порушення кримінальної справи та арешт майна особи, яка не була учасником кримінальної справи при завершенні справи вироком, постановою про закриття провадження, що узгоджується з практикою яка викладена у постановах Верховного Суду. Однак, арешт, який просить скасувати позивач, накладений на досудовому слідстві в порядку, визначеному КПК України 1960 року у кримінальній справі, наслідком якої стосовно ОСОБА_1 ухвалений вирок, а відтак, жодної з зазначених вище двох підстав, - не вбачається. Отже, питання скасування арешту, накладеного на майно позивача не належить до розгляду в порядку цивільного судочинства.

03 липня 2023 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 766/21865/17 на яку, крім інших, посилався суд першої інстанції, не вказано на те, що питання про звільнення майна з-під арешту слід розглядати за правилами кримінального судочинства, якщо арешт накладений на досудовому слідстві в порядку визначеному КПК України 1960 року у кримінальній справі, наслідком якої стосовно ОСОБА_1 ухвалено вирок. Зазначив, що забороняється відмовляти у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини. Крім того, закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції не роз`яснив позивачу до юрисдикції якого саме суду віднесено розгляд справи за вимогами ОСОБА_1

25 вересня 2023 року до суду надійшов відзив Головного управління ДПС у Харківській області на апеляційну скаргу, в якому просило залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.

Відзиви мотивовано тим, що ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою, постановленою з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Крім того, зазначило, що ДПС України організує роботу та здійснює контроль за застосуванням арешту майна платників податків, що мають податковий борг, та/або зупинення податкових операцій на їх рахунках у банках, фінансових санкцій до платників єдиного внеску. Отже, до компетенції ДПС України не відноситься організація роботи та здійснення контролю за арештом майна інших категорій правопорушників, відмінних від платників податків, що мають податковий борг.

Інші учасники справи ухвалу суду першої інстанції не оскаржили, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Всудовезасіданняапеляційногосуду сторони учасники судового розгляду не з`явилися.

Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 09 листопада 2023 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:

ОСОБА_1 отримав 12 жовтня 2023 року (том 2, а.с. 25),

Держава Україна в собі Слідчого управління ГУНП в Харківській області отримало 10 жовтня 2023 року (том 2, а.с. 23),

Держава Україна в особі Головного управління ДПС у Харківській області отримало 11 жовтня 2023 року (том 2, а.с. 24),

Держава Україна в собі Управління ДКСУ у Київському районі м. Харкова отримало 30 жовтня 2023 року (том 2, а.с. 34),

Харківська регіональна філія державного підприємства «Національні інформаційні системи» отримало 13 жовтня 2023 року (том 2, а.с. 31).

Від представника відповідача Головного управління національної поліції в Харківській області Гвоздецької О.М. надійшло клопотання про проведення судового засідання 09 листопада 2023 року без участі представника (а.с.15-16 том 2).

Від представника відповідача Державного підприємства «Національні інформаційні системи» Намєткіна О.В. надійшло клопотання про проведення судового засідання 09 листопада 2023 року без участі представника (том 2, а.с.26-27).

Апеляційнийсудвважаєможливим розглянутисправу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Частиною 3статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт1частини 1 статті 374ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Матеріали справи свідчать, що 12 грудня 2011 року постановою слідчого відділу СУ ГУМВС України у Харківській області накладено арешт на вклади, цінності та інше майно ОСОБА_1 де б воно не знаходилось (т.1, а.с. 62).

Вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2014 року ОСОБА_1 визнаний винним у вчинені злочинів, передбачених частиною 4 статті 190, частиною 2 статті 355 КК України та йому, з урахуванням частини 4 статті 70 КК України, остаточно призначене покарання у вигляді позбавлення волі строком на 13 років 6 місяців з конфіскацією майна, що належить йому на праві власності (т. 1, а.с. 8-35).

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2016 року вирок Дзержинського районного м. Харкова від 25 вересня 2014 року у відношенні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в частині засудження ОСОБА_1 за шахрайство відносно ТОВ «Валтар-Агро» за ознаками частини 4 статті 190 КК України скасовано, матеріали кримінальної справи в цій частині виділені в окреме провадження та повернуто для додаткового розслідування прокурору Харківської області. Вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання ОСОБА_1 змінено. Пом`якшено ОСОБА_1 покарання за частиною 4 статті 190 КК України до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого. Постановлено вважати ОСОБА_1 засудженим за частиною 2 статті 355 КК України до покарання у виді 4 років позбавлення волі. На підставі частини 1 статті 70 КК України визначено остаточне покарання у виді 11 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого. Виключено із вироку вказівку на частину 4 статті 70 КК України. Відповідно до частини 5 статті 72 КК України зараховано час перебування ОСОБА_1 під вартою із 30 січня 2012 року по 18 квітня 2016 року із розрахунку один день попереднього ув`язнення на 2 дні позбавлення волі. Визначено, що строк відбування покарання рахувати з 30 січня 2012 року. Відповідно до вимог статті 2 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 8 квітня 2014 року зі змінами, звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання (т. 1, а.с. 36-51).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року касаційні скарги засуджених та захисника Поліщука О.Л. залишені без задоволення, а вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області 18 квітня 2016 року без змін (т. 1, а.с. 52-56).

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 серпня 2017 року поновлено строк пред`явлення виконавчого листа у кримінальній справі № 638/3123/13-к від 25 вересня 2014 року про конфіскацію належного на праві власності ОСОБА_1 майна до виконання - на 3 (три) місяці з моменту набрання постанови законної сили (т. 1, а.с. 57).

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 26 грудня 2017 року постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 серпня 2017 року скасовано, та призначено новий розгляд в суді першої інстанції (т. 1, а.с. 58-59).

Скасовуючи постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 серпня 2017 року суд апеляційної інстанції в ухвалі від 26 грудня 2017 року зазначив, що кримінальна справа стосовно ОСОБА_1 розглядалась в порядку КПК України в редакції 1960 року, вирок набрав чинності 18 квітня 2016 року і судове провадження було завершено. Центральна ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області звернулась з заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення на виконання виконавчого листа 24 квітня 2017 року, тобто на час дії чинного КПК України. В порушення вимоги КПК України суд першої інстанції розглянув заявуЦентральної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області в порядку статей 409, 411 КПК України в редакції 1960 року, а не в порядку чинного КПК України.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 березня 2018 року поновлений строк пред`явлення виконавчого листа у кримінальній справі № 638/3123/13-к від 25 вересня 2014 року про конфіскацію належного на праві власності ОСОБА_1 майна до виконання - на 3 (три) місяці з моменту набрання постанови законної сили (т. 1, а.с. 60).

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 24 липня 2018 року ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 березня 2018 року скасовано, заяву Центральної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області про поновлення пропущеного строку для пред`явлення на виконання виконавчого листа № 638/3123/13-к від 25 вересня 2014 року залишено без задоволення (т. 1, а.с. 61).

Скасовуючи ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 березня 2018 року суд апеляційної інстанції в ухвалі від 24 липня 2018 року зазначив, що ОСОБА_1 був засуджений вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2014 року, який було змінено ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2016 року, відповідно до якої ОСОБА_1 було призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на 11 років з конфіскацією майна, що належить йому на праві власності. Відповідно до вимог статті 2 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 8 квітня 2014 року із змінами, внесеними згідно із Законом №1246-VII від 06 травня 2014 року ОСОБА_1 було звільнено від відбування призначеного йому покарання. З огляду на зміст цих судових рішень ОСОБА_1 був звільнений від відбуття як основного, так і додаткового покарання у виді конфіскації майна.

Розглядаючи справи по суті, суд врахував, що у справі, яка переглядається, позивач оскаржує арешт, накладений у межах кримінального провадження за правиламиКПК України 1960 року. При цьому згідно з пунктом 9розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 рокуарешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Ця правова норма узгоджується з вимогами частини 1 статті 5 КПК України2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цьогоКодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Отже, у визначенні порядку звільнення майна з-під арешту потрібно керуватися правиламиКПК України 1960 року.

Порядок щодо скасування арешту на майно було передбачено таким чином - на підставі постанови слідчого в порядку частини 6 статті 126КПК України 1960 року, або судом під час попереднього судового засідання в порядкустатті 253 КПК України1960 року, під час ухвалення вироку в порядкустатті 324 КПК України 1960 року, або судом в порядку виконання вироку в порядку статей409,411 КПК України 1960 року.

Згідно зістаттею 126 КПК України 1960 рокузабезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б це майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Згідно з пунктами 7 та 8 частини 1 статті 324 КПК України 1960 року, постановляючи вирок, суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров`я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

У порядку, передбаченомустаттею 411 КПК України1960 року, суди вправі вирішувати питання, які виникають при виконанні вироку, зокрема щодо виконання вироку у частині цивільного позову чи конфіскації майна.

Статтею 124 Конституції Українипередбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежуваннясудової юрисдикції,тобто передбаченимизаконом умовами,за якихпевна справапідлягає розглядуза правиламитого чиіншого видусудочинства,є предметспору,характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно доКонституції України, цьогоКодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини 1 та 3статті 3 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина 1статті 19 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та зазначала про таке.

Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за правиламиКПК України1960 року та завершено у порядку, передбаченомуКПК України 1960 року(постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18)) абоКПК України 2012 року(постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19)). Залежно від суб`єктного складу учасників такого спору його потрібно розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Якщо арешт накладений на майно особи, щодо якої заКПК України 1960 рокубула порушена кримінальна справа, але надалі постанову про порушення кримінальної справи за тим же процесуальним законом суд скасував, не вирішивши питання про зняття зазначеного арешту, спір про звільнення цього майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня2019 року у справі № 766/21865/17).

Якщо арешт накладений на майно особи під час досудового розслідування за правиламиКПК України 1960 року, ця особа була засуджена, і вирок не виконаний, однак до її засудження інша особа на підставі судового рішення стала власником відповідного майна, то вирішення питання щодо зняття такого арешту здійснюється за правилами кримінального судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 569/4374/16-ц).

У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала наведені висновки щодо юрисдикції спорів та зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правиламиКПК України1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, потрібно розглядати за правилами цивільного судочинства. Питання про скасування арешту майна, накладеного за правиламиКПК України2012 року та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження, за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна вирішує слідчий суддя в порядку, передбаченомустаттею 174 цього Кодексу(пункти 51, 52).

У цій справі судом встановлено, що ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2016 року вирок Дзержинського районного м. Харкова від 25 вересня 2014 року у відношенні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в частині засудження ОСОБА_1 за шахрайство відносно ТОВ «Валтар-Агро» за ознаками частини 4 статті 190 КК України скасовано, матеріали кримінальної справи в цій частині виділені в окреме провадження та повернуто для додаткового розслідування прокурору Харківської області. Вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання ОСОБА_1 змінено. Пом`якшено ОСОБА_1 покарання за частиною 4 статті 190 КК України до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого. Постановлено вважати ОСОБА_1 засудженим за частиною 2 статті 355 КК України до покарання у виді 4 років позбавлення волі. На підставі частини 1 статті 70 КК України визначено остаточне покарання у виді 11 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого. Виключено із вироку вказівку на частину 4 статті 70 КК України. Відповідно до частини 5 статті 72 КК України зараховано час перебування ОСОБА_1 під вартою із 30 січня 2012 року по 18 квітня 2016 року із розрахунку один день попереднього ув`язнення на 2 дні позбавлення волі. Визначено, що строк відбування покарання рахувати з 30 січня 2012 року. Відповідно до вимог статті 2 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 8 квітня 2014 року зі змінами, звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання.

Судом не вирішувалось питання щодо накладеногопостановою слідчого відділу СУ ГУМВС України у Харківській області від 12 грудня 2011 року арешту на вклади, цінності та інше майно ОСОБА_1 де б воно не знаходилось.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 409 КПК України 1960 рокупитання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, вирішуються судом, який постановив вирок.

Тобто, зняття арешту має здійснювати суд, який постановив вирок по цій справі.

З огляду на вказане вище у сукупності, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанцій, що питання про скасування арешту, за встановлених обставин цієї справи, який був накладений за правилами кримінального судочинства 1960 року не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Справа підлягає розгляду у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом, оскільки арешт було накладено на майно позивача (обвинуваченого) під час досудового слідства у кримінальній справі, за результатами розгляду якої було ухвалено обвинувальний вирок.

Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 30 липня 2021 року у справі № 185/9002/20 (провадження № 61-9289св21).

Доводи апеляційної скарги на висновки суду не впливають, зводяться до необхідності переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна оцінка.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргубеззадоволення, а судове рішеннябеззмін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,368,374,375,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 18 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 13 листопада 2023 року.

Головуючий Ю.М.Мальований

Судді І.В. Бурлака

В.Б. Яцина