Постанова

від 21.03.2024 по справі 953/12593/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2024 року

м. Київ

справа № 953/12593/21

провадження № 61-16928св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: держава Україна в особі Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Харківській області, держава Україна в особі Головного управління Державної податкової служби у Харківській області, держава Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у Київському районі міста Харкова,

третя особа - Харківська регіональна філія Державного підприємства «Національні інформаційні системи»,

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 18 травня 2023 року у складі судді Єфіменко Н. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Бурлака І. В., Яцини В. Б., у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Харківській області, держави Україна в особі Головного управління Державної податкової служби у Харківській області, держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у Київському районі міста Харкова, третя особа - Харківська регіональна філія Державного підприємства «Національні інформаційні системи», про звільнення майна з-під арешту,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Слідчого управління Головного управління Національної поліції (далі - ГУНП) в Харківській області, держави Україна в особі Головного управління Державної податкової служби (далі - ДПС) у Харківській області, держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) у Київському районі міста Харкова, третя особа - Харківська регіональна філія державного підприємства «Національні інформаційні системи», про звільнення майна з-під арешту.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2016 року його звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі строком на 11 років з конфіскацією майна у зв`язку із застосуванням амністії, проте не вирішено питання про зняття арешту на все його рухоме та нерухоме майно, накладеного постановою слідчого СУ ГУМВС України в Харківській області від 12 грудня 2011 року в межах кримінальної справи № 638/3123/13-к.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив скасувати арештна вклади, цінності та інше його майно, накладений постановою слідчого СУ ГУМВС України в Харківській області Прядка О. О. від 12 грудня 2011 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 07 липня 2021 року відкрито провадження у цій справі.

Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 18 травня 2023 року закрито провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки арешт на рухоме та нерухоме майно ОСОБА_1 накладено в межах кримінального провадження, проте при постановленні ухвали про звільнення позивача від відбування покарання суд не зняв арешт з майна, то питання про зняття такого арешту має вирішуватися в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України), який діяв на час розгляду кримінального провадження, у зв`язку із чим справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Постановою Харківського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 18 травня 2023 року - без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що згідно з пунктом 9 Перехідних положень КПК України 2012 року запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Скасування арешту на майно за нормами КПК України 1960 року під час ухвалення вироку або в порядку виконання вироку вирішується судом (частина шоста статті 126, статті 324, 409, 411 КПК України 1960 року).

За встановлених обставин цієї справи Дзержинський районний суд міста Харкова 25 вересня 2014 року постановив обвинувальний вирок стосовно ОСОБА_1 за правилами КПК України 1960 року. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2016 року вирок суду першої інстанції змінено шляхом пом`якшення ОСОБА_1 призначеного покарання з одночасним звільненням засудженого від відбування покарання у зв`язку з амністією.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку, що питання про скасування арешту, який був накладений за правилами кримінального судочинства 1960 року, підлягає розгляду у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом, оскільки арешт було накладено на майно позивача (обвинуваченого) під час досудового слідства у кримінальній справі, за результатами розгляду якої постановлено обвинувальний вирок.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 18 травня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, ОСОБА_1 зазначив, що, закриваючи провадження у цій справі, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що КПК України 1960 року не встановлював шляхів виправлення помилки, допущеної слідчим, прокурором або судом у зв`язку з неприйняттям обов`язкового рішення про скасування арешту майна після припинення кримінальної справи, а тому його позовні вимоги не можуть розглядатися в порядку кримінального судочинства.

Після припинення кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. При цьому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами. Арешт майна у такому разі із заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.

КПК України 1960 року, так само як і чинний КПК України, не передбачає застосування слідчим, слідчим суддею процесуальних норм у припиненій кримінальній справі.

Скасування арешту майна, накладеного слідчим у кримінальній справі, яку припинено, не пов`язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин.

Суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували правовий висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 766/21865/17, згідно з яким вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції, адже вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2023 рокувідкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Київського районного суду міста Харкова.

23 лютого 2024 року справа № 953/12593/21 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Встановлено, що постановою слідчого СУ ГУМВС України у Харківській області Прядка О. О. від 12 грудня 2011 року накладено арешт на вклади, цінності та інше майно ОСОБА_1 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України) (том 1 а. с. 62).

Вироком Дзержинського районного суду міста Харкова від 25 вересня 2014 року у справі № 638/3123/13-к підсудних ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнано винними у вчинені злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 355 КК України. Зокрема, підсудному ОСОБА_1 , з урахуванням частини четвертої статті 70 КК України, остаточно призначено покарання за сукупністю злочинів у вигляді позбавлення волі строком на 13 років 6 місяців із конфіскацією майна, що належить йому на праві власності (том 1 а. с. 8-35).

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2016 року вирок Дзержинського районного міста Харкова від 25 вересня 2014 року в частині засудження ОСОБА_1 за шахрайство стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «Валтар-Агро» за ознаками частини четвертої статті 190 КК України скасовано, матеріали кримінальної справи у цій частині виділено в окреме провадження та повернуто для додаткового розслідування прокурору Харківської області. Вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_1 покарання змінено. Пом`якшено ОСОБА_1 покарання за частиною четвертою статті 190 КК України до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого. Постановлено вважати ОСОБА_1 засудженим за частиною другою статті 355 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки. На підставі частини першої статті 70 КК України визначено остаточне покарання у вигляді позбавлення волі строком на 11 років із конфіскацією майна, яке є власністю засудженого. Виключено із вироку вказівку на частину четверту статті 70 КК України. На підставі частини п`ятої статті 72 КК України зараховано час перебування ОСОБА_1 під вартою із 30 січня 2012 року до 18 квітня 2016 року із розрахунку один день попереднього ув`язнення на два дні позбавлення волі. Визначено, що строк відбування покарання рахувати з 30 січня 2012 року. Відповідно до вимог статті 2 Закону України від 08 квітня 2014 року «Про амністію у 2014 році» зі змінами, звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання (том 1 а. с. 36-51).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року касаційні скарги засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і їх захисника ОСОБА_3 залишено без задоволення, а вирок Дзержинського районного суду міста Харкова від 25 вересня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області 18 квітня 2016 року - без змін (том 1 а. с. 52-56).

Постановою Дзержинського районного суду міста Харкова від 07 серпня 2017 року поновлено строк пред`явлення виконавчого листа у кримінальній справі № 638/3123/13-к від 25 вересня 2014 року про конфіскацію належного на праві власності ОСОБА_1 майна до виконання - на 3 (три) місяці з моменту набрання постановою законної сили (том 1 а. с. 57).

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 26 грудня 2017 року постанову Дзержинського районного суду міста Харкова від 07 серпня 2017 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (том 1 а. с. 58-59).

Скасовуючи постанову Дзержинського районного суду міста Харкова від 07 серпня 2017 року суд апеляційної інстанції в ухвалі від 26 грудня 2017 року зазначив, що кримінальна справа стосовно ОСОБА_1 розглядалася в порядку КПК України 1960 року, вирок набрав чинності 18 квітня 2016 року і судове провадження було завершено. Центральна об`єднана державна податкова інспекція міста Харкова Головного управління ДФС у Харківській області звернулася із заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання 24 квітня 2017 року, тобто на час дії чинного КПК України. Однак у порушення вимоги КПК України 2012 року суд першої інстанції розглянув вказану заяву в порядку статей 409, 411 КПК України 1960 року.

Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 23 березня 2018 року поновлено строк пред`явлення виконавчого листа у кримінальній справі № 638/3123/13-к від 25 вересня 2014 року про конфіскацію належного на праві власності ОСОБА_1 майна до виконання - на 3 (три) місяці з моменту набрання постанови законної сили (том 1 а. с. 60).

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 24 липня 2018 року ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова від 23 березня 2018 року скасовано, заяву Центральної об`єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа № 638/3123/13-к від 25 вересня 2014 року до виконання залишено без задоволення (том 1 а. с. 61).

Скасовуючи ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова від 23 березня 2018 року суд апеляційної інстанції в ухвалі від 24 липня 2018 року зазначив, що ОСОБА_1 був засуджений вироком Дзержинського районного суду міста Харкова від 25 вересня 2014 року, який змінено ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2016 року, до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 11 років з конфіскацією майна, що належить йому на праві власності. Відповідно до вимог статті 2 Закону України від 08 квітня 2014 року «Про амністію у 2014 році» із змінами, внесеними згідно із Законом України від 06 травня 2014 року № 1246-VII, ОСОБА_1 було звільнено від відбування призначеного йому покарання. З огляду на зміст цих судових рішень ОСОБА_1 був звільнений від відбуття як основного, так і додаткового покарання у виді конфіскації майна.

Питання щодо накладеного постановою слідчого СУ ГУМВС України у Харківській області Прядка О. О. від 12 грудня 2011 року арешту на вклади, цінності та інше майно ОСОБА_1 судом, який постановив обвинувальний вирок, не вирішувалося.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 15 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Верховний Суд врахував, що у справі, яка переглядається, позивач оскаржує арешт, накладений у межах кримінального провадження за правилами КПК України 1960 року. При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Ця правова норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України 2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Отже, у визначенні порядку звільнення майна з-під арешту потрібно керуватися правилами КПК України 1960 року, про що правильно зазначено судами попередніх інстанцій.

Порядок щодо скасування арешту на майно було передбачено таким чином - на підставі постанови слідчого в порядку частини шостої 126 КПК України 1960 року, або судом під час попереднього судового засідання в порядку статті 253 КПК України 1960 року, під час ухвалення вироку в порядку статті 324 КПК України 1960 року, або судом в порядку виконання вироку в порядку статей 409, 411 КПК України 1960 року.

Згідно зі статтею 126 КПК України 1960 року забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б це майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Згідно з пунктами 7 та 8 частини першої статті 324 КПК України 1960 року, постановляючи вирок, суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров`я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

У порядку, передбаченому статтею 411 КПК України 1960 року, суди вправі вирішувати питання, які виникають при виконанні вироку, зокрема щодо виконання вироку у частині цивільного позову чи конфіскації майна.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та зазначала про таке.

Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за правилами КПК України 1960 року та завершено у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц, провадження № 14-496цс18) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11, провадження № 14-105цс19). Залежно від суб`єктного складу учасників такого спору його потрібно розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Якщо арешт накладений на майно особи, щодо якої за КПК України 1960 року була порушена кримінальна справа, але надалі постанову про порушення кримінальної справи за тим же процесуальним законом суд скасував, не вирішивши питання про зняття зазначеного арешту, спір про звільнення цього майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 766/21865/17).

Якщо арешт накладений на майно особи під час досудового розслідування за правилами КПК України 1960 року, ця особа була засуджена, і вирок не виконаний, однак до її засудження інша особа на підставі судового рішення стала власником відповідного майна, то вирішення питання щодо зняття такого арешту здійснюється за правилами кримінального судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 569/4374/16-ц).

У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала наведені висновки щодо юрисдикції спорів та зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, потрібно розглядати за правилами цивільного судочинства. Питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження, за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна вирішує слідчий суддя в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу (пункти 51, 52).

У цій справі суди встановили, що вироком Дзержинського районного суду міста Харкова від 25 вересня 2014 року у кримінальній справі № 638/3123/13-к, який змінено ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2016 року, обвинуваченого ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 355 КК України, та на підставі частини першої статті 70 КК України призначено остаточне покарання у вигляді позбавлення волі строком на 11 років із конфіскацією майна, яке є власністю засудженого. Водночас, відповідно до вимог статті 2 Закону України від 08 квітня 2014 року «Про амністію у 2014 році» зі змінами, засудженого ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання.

Тобто стосовно ОСОБА_1 постановлено обвинувальний вирок за правилами КПК України 1960 року з одночасним звільненням засудженого від відбування покарання у зв`язку з амністією.

При цьому в межах кримінальної справи № 638/3123/13-ксудом не вирішувалося питання щодо накладеного постановою слідчого СУ ГУМВС України у Харківській області Прядка О. О. від 12 грудня 2011 року арешту на вклади, цінності та інше майно ОСОБА_1 .

Разом із тим, відповідно до частини першої статті 409 КПК України 1960 року питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, вирішуються судом, який постановив вирок.

Тобто, зняття арешту має здійснювати суд, який постановив вирок у кримінальній справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що питання про скасування арешту, за встановлених обставин цієї справи, який був накладений за правилами кримінального судочинства 1960 року, підлягає розгляду у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом, оскільки арешт було накладено на майно позивача (обвинуваченого) під час досудового слідства у кримінальній справі, за результатами розгляду якої постановлено вирок.

Подібний за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30 липня 2021 року у справі № 185/9002/20 (провадження № 61-9289св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 272/469/21 (провадження № 61-14219св21).

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17 (провадження № 14-496цс18), від 12 червня 2019 року справі № 766/21865/17 (провадження № 14-181цс19), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, позивачем порушено питання про звільнення майна з-під арешту, накладеного на майно учасника кримінального провадження (обвинуваченого), яке завершено постановленням вироку, тоді як у справі № 766/21865/17 кримінальну справу, в межах якої було накладено арешт на майно, припинено на стадії досудового слідства, і до суду для розгляду по суті цю праву направлено не було, що позбавляло суд можливості вирішити питання в порядку кримінального провадження, а у справі № 372/2904/17 із позовною заявою зверталася особа, яка не була учасником кримінального провадження, та, відповідно, чинним на той час кримінально-процесуальним законом не була наділена процесуальним правом ініціювати питання про звільнення належного їй майна з-під арешту, тому суд був позбавлений можливості вирішити спірне питання в порядку кримінального судочинства.

Посилання заявника на те, що у 2019 році він вже звертався до суду із клопотанням про скасування арешту майна, накладеного постановою слідчого СУ ГУМВС України у Харківській області Прядка О. О. від 12 грудня 2011 року, однак слідчий суддя Дзержинського районного суду міста Харкова своєю ухвалою від 22 січня 2021 року закрив провадження за розглядом вказаного клопотання, не заслуговують на увагу, оскільки КПК України 1960 року, так само як і чинний КПК України, не передбачає застосування слідчим суддею процесуальних норм після завершення досудового розслідування та передання кримінальної справи до суду. Поряд із цим, за встановлених у цій справі обставин ОСОБА_4 не позбавлений можливості реалізувати своє право на зняття арешту, накладеного на його майно постановою слідчого від 12 грудня 2011 року, звернувшись із відповідним клопотанням до суду, який постановив вирок у кримінальній справі, тобто до суду, встановленого законом.

Виходячи з наведеного, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для закриття провадження у цій справі згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, а, отже, й не дають підстав вважати неправильним застосування судами норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 18 травня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко