Рішення

від 10.11.2023 по справі 640/38707/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2023 року м. Київ№ 640/38707/21

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Головенка О.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження) адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АМБАС" до Міністерства культури та інформаційної політики України про визнання протиправним та скасування припису,

в с т а н о в и в:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "АМБАС" з позовом до Міністерства культури та інформаційної політики України, в якому просило суд визнати протиправним та скасувати припис, винесений 13.07.2021 про припинення проведення будівельних робіт на об`єкті "Реконструкція цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом по вул. Січових Стрільців, 49 у Шевченківському районі м. Києва".

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що оскаржуваний припис про припинення проведення будівельних робіт є протиправним та підлягає скасуванню, позаяк, відсутні підстави вважати, що цілісний майновий комплекс за адресою: вул. Січових Стрільців, буд. 49 у Шевченківському районі м. Києва є пам`яткою архітектури, адже ані земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:91:166:002, ані цілісний майновий комплекс, що належить на праві приватної власності ПрАТ «Квіти України» станом на 13.07.2021, не обліковувалися у вказаному реєстрі, а отже, не були пам`яткою архітектури та об`єктом культурної спадщини. Також, вказано на відсутності підстав вважати, що об`єкт знаходиться у межах Центрального історичного ареалу м. Києва. Таким чином, позивач вважає, що станом на момент винесення оскаржуваного припису, межі історичних ареалів міста Києва, як того вимагають положення Закону України «Про охорону культурної спадщини», з урахуванням приписів Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць № 318, належним чином не затверджені. Оскільки межі та режими використання історичних ареалів м. Києва не затверджено у встановленому законом порядку, за що частково відповідає безпосередньо Міністерство культури України, то відсутні правові підстави вважати, що об`єкт знаходиться у межах історичного ареалу м. Києва. У зв`язку з вищенаведеним, позивач вважає твердженням відповідача щодо необхідності отримання дозволів та погоджень на реконструкцію об`єкта безпідставними. Крім того, наголошено на тому, що позивачем проводилися виключно підготовчі роботи з демонтажу окремих аварійних елементів фасаду на об`єкті, а не будівельні роботи, як зазначено в оскарженому приписі відповідачем. Тим самим, позивач вважає, що діяв в рамках дозволеного виду робіт, не порушуючи жодних встановлених законодавством норм. Відповідачем, в свою чергу, не було належним чином перевірено обсяг робіт, що виконувався позивачем на об`єкті, тим самим можна вважати доводи відповідача безпідставними. Наказ на проведення перевірки ПрАТ «КВІТИ УКРАЇНИ», як замовника будівництва не видавався. Посвідчення на проведення перевірки також відсутні, а перевірка у формі візуального обстеження, за результатами якої складено припис, здійснена без повідомлення позивача. Тим самим, позивач вважає, що своїми діями відповідач перевищив свої повноваження та діяв всупереч встановлених законом правових норм.

Ухвалою Окружного адміністративного суду від 14.01.2022 справу прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

15.12.2022 набрав чинності Закон України від 13.12.2022 № 2825-IX Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду.

Відповідно до абзаців 1-3 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного закону, Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя, а до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом. Окружний адміністративний суд міста Києва невідкладно, протягом десяти робочих днів, передає судові справи, які перебувають у його володінні, до Київського окружного адміністративного суду.

Відтак, розгляд зазначеної справи підпадає під територіальну юрисдикцію Київського окружного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддям, головуючим суддею у даній справі визначено суддю Головенка О.Д.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.05.2023 прийнято адміністративну справу до провадження, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження).

30.06.2023 до суду від Міністерства культури та інформаційної політики України надійшов відзив на позовну заяву, в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача зазначає про те, що відповідач є спеціально уповноваженим органом охорони культурної спадщини, який має повноваження на здійснення контролю за виконанням законодавства, пов`язаного з охороною об`єктів культурної спадщини, має право безумовного доступу до них, має право на видання розпоряджень та приписів, застосування фінансових санкцій за порушення Закону щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, без дозволів або з відхиленням від них. Так, згідно з діючим наразі Генеральним планом м. Києва на період до 2020 року, затвердженим рішенням сесії Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, та одночасно згідно з наказом Міністерства від 02.08.2021 № 599 «Про затвердження меж та режимів використання території історичних ареалів м. Києва», земельна ділянка по вул. Січових Стрільців, 49 у Шевченківському районі м. Києва входить до меж історичного ареалу міста Києва. Таким чином, відповідач вважає, що твердження позивача щодо не затвердження в установленому порядку меж та режимів використання історичних ареалів у м. Києві не відповідає дійсності, оскільки рішення сесії Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804 є чинним, в судовому порядку не скасовано. Крім того, за результатами перевірки електронної бази даних документообігу Міністерства, встановлено, що погоджень проектів будівництва, реконструкцій та дозволів на проведення будь-яких робіт за вказаною адресою центральним

органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, не надавалося.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.07.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю «АМБАС», як генпідрядником робіт з реконструкції цілісного майнового комплексу за адресою вул. Січових Стрільців, буд. 49 у Шевченківському районі м. Києва, отримано припис від Міністерства культури та інформаційної політики України, згідно з яким, відповідач вимагав негайно припинити проведення будь-яких будівельних робіт на об`єкті «Реконструкція цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом по вул. Січових Стрільців, буд. 49 у Шевченківському районі м. Києва», які виконуються в межах історичного ареалу м. Києва (рішення Київської міської ради м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року) з порушенням вимог частини четвертої статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини. Даний припис винесено за результатами проведеного 07.07.2021 візуального обстеження земельної ділянки за адресою: вул. Січових Стрільців, буд. 49 у Шевченківському районі м. Києва.

Позивач вважає припис відповідача від 13.07.2021 № 802/6.11.6 безпідставним, незаконним та таким, що порушує його права, що і зумовило на звернення до суду з даним позовом.

При вирішенні спору, суд виходить з наступного.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини», у преамбулі до якого зазначено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

За визначеннями, наведеними у ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України; історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла старовинний вигляд, розпланування та форму забудови, типові для певних культур або періодів розвитку; об`єкт культурної спадщини визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Законом України «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства» від 19.09.2013 № 581-VII, Україною ратифіковано Рамкову конвенцію Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства.

Відповідно до преамбули до Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства Сторони цієї Конвенції, у тому числі й Україна, наголошуючи, зокрема, на значенні й потенціалі розумного використання культурної спадщини як ресурсу сталого розвитку та якості життя в постійно мінливому суспільстві, посилаючись на різні документи Ради Європи, особливо на Європейську культурну конвенцію (1954 року), Конвенцію про охорону архітектурної спадщини Європи (1985 року), Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини (переглянуту) (1992 року) та Європейську ландшафтну конвенцію (2000 року), домовилась: визнавати індивідуальну та колективну відповідальність стосовно культурної спадщини; наголошувати на тому, що збереження культурної спадщини та її стале використання спрямовані на розвиток людського потенціалу та якості життя; уживати необхідних заходів для застосування положень Конвенції стосовно:

- ролі культурної спадщини у створенні мирного та демократичного суспільства, а також у процесах сталого розвитку культурного різноманіття та сприяння йому;

- найліпшої ефективної реалізації повноважень усіх відповідних громадських, інституційних та приватних учасників (пункти b), c), d) статті 1 Конвенції).

Згідно ст. 5 Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства Сторони зобов`язуються, зокрема: визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства; підвищувати цінність культурної спадщини через її виявлення, вивчення, тлумачення, захист, збереження та представлення; сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості; визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на територіях під їхньою юрисдикцією, незалежно від її походження; розробляти інтегровані стратегії для сприяння виконанню положень цієї Конвенції ( пункти a), b), e), f), g) цієї статті Конвенції).

Отже, згідно з вищенаведеними приписами правових норм національного законодавства і положень актів міжнародного права, ратифікованих Україною, культурна спадщина перебуває під охороною закону, а держава забезпечує збереження об`єктів, що становлять культурну цінність, до яких Закон України «Про охорону культурної спадщини» відносить й території, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність, зокрема, історичні ареали населених місць.

Збереження об`єктів культурної спадщини, їх охорона, яка полягає, у тому числі, у запобіганні їхньому руйнуванню або заподіянню шкоди, зокрема, у результаті здійснення несанкціонованої господарської діяльності, забезпеченні захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь є одним із пріоритетних та головних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць України та на виконання статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878 затверджено Список історичних населених міст України (міста і селища міського типу), до якого внесено і місто Київ.

Абзацами першим - третім пункту 2 вказаної постанови Уряду України, Державному комітетові будівництва, архітектури та житлової політики разом з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями постановлено забезпечити протягом 2001 - 2003 років розроблення та затвердження науково-проектної документації з визначення меж історичних ареалів населених місць, включених до зазначеного Списку.

Так, 28.03.2002 на IX сесії XXIII скликання Київською міською радою було прийнято рішення № 370/1804 «Про затвердження Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року».

При цьому, норми Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Порядку розроблення історико-архітектурного плану населеного пункту, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 02.06.2011 № 64, та ДБН Б.2.2-3:2012 не були чинними на час ухвалення вищевказаного рішення Київською міською радою, однак на той час діяли, зокрема, Закон України «Про планування і забудову територій» від 20.04.2000 № 1699-III та Закон України «Про основи містобудування» від 16.11.1992 № 2780-XII.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 10 Закону України «Про планування і забудову територій» (тут і далі у тексті у редакції, чинній станом на 28.03.2002), планування територій на місцевому рівні забезпечується відповідними місцевими радами та їх виконавчими органами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до їх повноважень, визначених законом, і полягає у розробленні та затвердженні генеральних планів населених пунктів, схем планування територій на місцевому рівні та іншої містобудівної документації, регулюванні використання їх територій, ухваленні та реалізації відповідних рішень про дотримання містобудівної документації.

Розроблення, погодження та експертиза містобудівної документації провадяться згідно зі встановленими державними стандартами, нормами та правилами в порядку, визначеному законодавством.

За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України «Про планування і забудову територій», генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, яка визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Правові, економічні, соціальні та організаційні засади містобудівної діяльності в Україні станом на момент затвердження Київською міською радою Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, визначалися Законом України «Про основи містобудування», який відповідно до преамбули до цього Закону, спрямований на формування повноцінного життєвого середовища, забезпечення при цьому охорони навколишнього природного оточення, раціонального природокористування та збереження культурної спадщини.

Збереження пам`яток культурної спадщини у розумінні приписів ст. 2 Закону України «Про основи містобудування», є одним з головних напрямів містобудівної діяльності, до яких також належать й планування, забудова та інше використання територій.

Абзацом 5 ст. 5 Закону України «Про основи містобудування» встановлено, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені охорона культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів.

Суд звертає увагу на те, що Генеральний план міста Києва є основним планувальним документом, який містить принципові рішення, в тому числі, щодо охорони природи та історико-культурної спадщини та повинен відповідати вимогам щодо збереження історико-культурної спадщини. Ураховуючи особливий правовий статус міста Києва, як міста з цінною історико-культурною спадщиною, занесеного до Спису історичних населених міст України, у його складі повинні обов`язково виконуватися додаткові матеріали, а саме: історико-архітектурний та історико-містобудівний плани, у яких з метою захисту традиційного характеру середовища визначаються, зокрема, території, що мають особливу історико-культурну цінність, у тому числі й історичні ареали міста Києва, позначаються межі цих територій у вигляді графічних матеріалів.

Відповідно до розділу 7 «Збереження та охорона історико-культурної спадщини» текстової частини Генерального плану міста Києва до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради № 370/1804 від 28.03.2002, на історико-містобудівному плані позначено: межі історичних районів та історичних ареалів міста, історико-архітектурних та історико-культурних заповідників.

Графічний матеріал Генерального плану - додаток до Генерального плану міста Києва «Історико-містобудівний опорний план міста», міститься також в загальному доступі в мережі Інтернет.

Слід звернути увагу на те, що Генеральний план міста Києва до 2020 року, є нормативно-правовим актом, який офіційно оприлюднено, а історико-архітектурні опорні плани, у яких визначено межі історичних ареалів, є науково-проектною документацією, яка розробляється у складі генеральних планів історичних населених місць, є основою для проектних рішень у генеральних планах та детальних планах територій історичних населених місць. Проекти реконструкції забудови та території історичних ареалів населених пунктів базуються на матеріалах історико-архітектурних опорних планів як науково-проектної документації з визначенням меж та режимів використання зон охорони пам`яток культурної спадщини.

Розробляючи, приймаючи та затверджуючи Генеральний план міста Києва, Київська міська рада діяла як представницький орган місцевого самоврядування та представляла територіальну громаду, здійснювала закріплені за нею повноваження щодо планування території міста від імені громади та в її інтересах, зокрема, у сфері охорони культурної спадщини.

Оскільки Генеральний план міста Києва є нормативно-правовим актом органу місцевого самоврядування з питань планування території населеного пункту, він є обов`язковим для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території, при цьому, та обставина, що межі історичного ареалу міста Києва не були затверджені у порядку, передбаченому ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», не означає, що цей ареал не існує взагалі і що на цю територію не поширюються вимоги законодавства щодо охорони історико-культурної спадщини і встановлені містобудівною документацією планувальні обмеження.

Також, суд наголошує на тому, що хоча рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, Генеральний план міста Києва затверджений на період до 2020 року, це не означає, що у 2021 році він автоматично припинив свою дію, а землі, включені до історичного ареалу міста Києва, втратили відповідний статус чи перестали такими бути.

Отже, суд вважає, що наведені позивачем доводи про те, що земельна ділянка, на якій здійснюються будівельні роботи, не знаходиться в межах історичного ареалу міста Києва у зв`язку з незатвердженням в установленому законом порядку меж такого ареалу, не зумовлюють наявності підстав для задоволення вимог цього позову про визнання протиправним та скасування оскаржуваного припису стосовно того, що об`єкт будівництва знаходиться в межах історичного ареалу міста Києва. Обов`язковість виконання вимог генерального плану, у складі якого виконано історико-містобудівний план із визначенням меж історичного ареалу міста Києва, а отже, і виконання цієї частини генерального плану, виникає у момент його затвердження Київською міською радою. Визначення меж такого ареалу і затвердження історико-архітектурних опорних планів, як науково-проектної документації повинно відбуватись до затвердження самого Генерального плану.

Згідно положень ч. 4 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Відповідно до норм п. 17 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини», до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема, надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, об`єктах всесвітньої спадщини, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.

Суд наголошує на тому, що в зонах охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, встановлено особливий режим регулювання забудови, як то у таких зонах забороняється проведення будівельних робіт без попереднього отримання дозволу в органах охорони культурної спадщини, зокрема, Міністерства культури та інформаційної політики України, як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

При цьому, у контексті доводів позовної заяви, суд зазначає, що виконанню підготовчих робіт передують отримання вихідних даних, розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи, затвердження проектної документації тощо.

Відповідно до приписів п. п. 1, 15, 18 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини», до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема, контроль за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; призначення відповідних охоронних заходів щодо пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, їх територій у разі виникнення загрози руйнування або пошкодження зазначених об`єктів внаслідок дії природних факторів або проведення будь-яких робіт; видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, без дозволів або з відхиленням від них.

Тож, до повноважень відповідача, відноситься надання дозволів на проведення земельних робіт в історичних ареалах населених місць, проведення охоронних заходів щодо збереження пам`яток національного значення та їх територій, видання приписів щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, якщо такі роботи проводяться без дозволів або з відхиленням від них.

Пунктом 5 містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Реконструкцій цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом» по вул. Січових Стрільців, б. 49 (замовник - ПрАТ «Квіти України»), затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18.12.2020 № 1287, зокрема, визначено, що об`єкт проєктування знаходиться в межах центральної планувальної зони, історичного ареалу (згідно історико-містобудівного опорного плану Києва у складі генерального плану міста Києва та проєкту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804). Проєктну документацію розробляти з урахуванням положень Закону України «Про охорону культурної спадщини», постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318 «Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць. Погодити в органах охорони культурної спадщини проект архітектурних перетворень згідно з п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (за необхідності).

Отже, враховуючи положення статей Закону, слідує, що проектна документація на будівництво/реконструкцію має бути обов`язково погоджена у встановленому законом порядку з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, а також має бути отримано дозвіл на проведення земляних робіт з метою виконання будівельних робіт на об`єкті будівництва/реконструкції.

На підставі звернення народного депутата України Д.О. Гуріна від 29.06.2021 № 419д9/7-2021/212860, відповідачем 07.07.2021 було проведено візуальне обстеження земельної ділянки по вул. Січових Стрільців, 49 у Шевченківському районі м. Києва та зафіксовано встановлення будівельного паркану, наявні ознаки проведення підготовчих будівельних робіт (акт візуального обстеження).

Судом досліджено, що листом від 07.06.2021 № 68 (вхідний від 08.06.2021 № 758/20.1-21), ПрАТ «Квіти України» звернулося до Міністерства з проханням надати дозвіл на проведення земляних робіт по об`єкту: «Реконструкція цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом по вул. Січових Стрільців, 49, у Шевченківському районі м. Києва».

Листом від 19.07.2021 № 825/6.11.1, відповідач повідомив ПрАТ «Квіти України» зокрема про те, що Міністерство культури та інформаційної політики України повернеться до розгляду можливості видачі зазначеного дозволу після надання підтвердження погодження в порядку, встановленому законодавством і державними нормами, у тому числі

центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, проектної документації об`єкта реконструкції.

За результатами перевірки електронної бази даних документообігу відповідачем було встановлено, що погоджень проектної документації, а також дозволів на проведення будь-яких робіт за вказаною адресою центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, не надавалося.

За результатами перевірки електронної бази даних документообігу встановлено, що погоджень проектів будівництва, реконструкцій та дозволів на проведення будь-яких робіт за вказаною адресою центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, не надавалося.

На виконання вимог ч. 1 ст. 30 Закону, діючи в межах повноважень, визначених пунктом 18 частини другої ст. 5 Закону і Положенням про Міністерство культури та інформаційної політики України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 № 885, за результатами проведеного 07.07.2021 візуального обстеження земельної ділянки по вул. Січових Стрільців, 49 у Шевченківському районі м. Києва, про що складено відповідний акт, відповідачем було надіслано замовнику - ПрАТ «Квіти України» - та підряднику - ТОВ «АМБАС» приписи від 13.07.2021 № 801/6.11.6 та № 802/6.11.6 відповідно про припинення проведення будь-яких будівельних робіт на об`єкті «Реконструкція цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом по вул. Січових Стрільців, 49 у Шевченківському районі м. Києва».

Також, приймаючи оскаржуваний припис, Міністерство не здійснювало заходів державного контролю, оскільки не перебувало на території будівництва, не здійснювало перевірку суб`єкта містобудівної діяльності, а лише вживало охоронних заходів шляхом проведення візуального огляду та перевірку електронної бази даних.

Тобто, відповідач, здійснивши візуальне спостереження містобудівної ситуації по вул. Січових Стрільців, 49 у Шевченківському районі м. Києва та провівши перевірку електронної бази даних документообігу, виявило, що на вказаній земельній ділянці, яка знаходиться у межах історичного ареалу міста Києва, проводяться роботи без отримання дозволу.

З урахуванням навеедного, суд вважає, що приймаючи оскаржуваний припис, відповідач не допустив порушення законодавства, що регулює спірні правовідносини та дотримався основних процедурних вимог щодо його складання та доведення до відома адресатів.

Суд зазначає, що під час розгляду даного спору, сторона позивача не довела обставин, які покладені в основу позовних вимог, такі не знайшли свого підтвердження під час розгляду спору в суді, з огляду на що, підстави для визнання протиправним та скасування оскаржуваного припису відповідача відсутні.

Згідно з приписами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За наслідком розгляду даного спору, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, не знайшли свого підтвердження та задоволенню не підлягають. Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 77, 90, 241-247, 255, 293, 295-297 КАС України, суд,

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "АМБАС" до Міністерства культури та інформаційної політики України про визнання протиправним та скасування припису відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головенко О.Д.