Рішення

від 31.10.2023 по справі 372/1991/21

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/1991/21

Провадження № 2-65/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2023 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кравченка М.В.

при секретарі Сікорській М.А.,

за участю прокурора Курінного С.О.,

представника відповідачки ОСОБА_1 ,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Української міської ради Обухівського району Київської області до ОСОБА_2 , треті особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та повернення земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Української міської ради Обухівського району Київської області звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та повернення земельних ділянок, в якому просить суд: Усунути перешкоди у здійсненні Українською міською радою Обухівського району Київської області права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду загальною площею 0,48 га, які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області, шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: № 48550525 від 06.09.2019 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_2 (правонаступник ОСОБА_9 ) на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0003; № 48566332 від 06.09.2019 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_2 (правонаступник ОСОБА_9 )на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0004; № 48561572 від 06.09.2019 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_2 (правонаступник ОСОБА_9 ) на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0005; № 4855666 від 06.09.2019 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_2 (правонаступник ОСОБА_9 ) на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0010. Усунути перешкоди у здійсненні Українською міською радою Обухівського району Київської області права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду площею 0,48 га, шляхом їх повернення на користь держави в особі Української міської ради Обухівського району Київської області з незаконного володіння ОСОБА_2 (правонаступник ОСОБА_9 ) земельні ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0003; площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0005; площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0004 та площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0010, які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області, а також просить стягнути з відповідача на користь київської обласної прокуратури судовий збір в розмірі 11 350 грн. 00 коп. Позов обґрунтований безпідставністю оформлення права власності на спірні земельні ділянки, оскільки вони повністю накладаються на землі водного фонду, а саме на 10 метрову прибережну захисну смугу затоки Київського водосховища на річці Дніпро та 50 метрову прибережну захисну смугу ставка площею близько 23 га. Таким чином встановлено, що земельні ділянки відведено у приватну власність з порушенням законодавства, а тому прокурор вимушений звернутися до суду з даним позовом, який просить задовольнити.

05 серпня 2021 року винесено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду, відкриття провадження у цивільній справі та проведення розгляду за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання.

27 жовтня 2021 року винесену ухвалу про зупинення провадження у справі до визначення правонаступників (спадкоємців) померлого відповідача ОСОБА_9 .

22 лютого 2023 року винесено ухвалу про поновлення провадження у справі, призначення справи до розгляду в підготовчому судовому засіданні.

04 квітня 2023 року винесено ухвалу про задоволення клопотання прокурора, витребувано від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Руденко Ганни Олександрівни (65016, м. Одеса, вул. Авдєєва-Чорноморського, б.2-б, оф.11) належним чином завірені копії матеріалів спадкової справи № 66751305 відносно майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , продовження строків підготовчого провадження на строк виконання вимог цією ухвали.

04 травня 2023 року винесено ухвалу про відмову в задоволенні клопотання прокурора про зупинення провадження у цій цивільній справі до визначення правонаступників (спадкоємців) померлого відповідача. Замінено відповідача ОСОБА_9 на його правонаступника ОСОБА_2 , залучивши її до участі в цій цивільній справі в якості відповідачки.

03 липня 2023 року винесено ухвалу про заміну позивача Київської обласної державної адміністрації на її правонаступника Українську міську раду Обухівського району Київської області, залучивши її до участі у цій цивільній справі в якості позивача.

24 липня 2023 року винесено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні прокурор Курінний С.О. позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити посилаючись на обставини викладені в позові. Пояснив, що набуття у власність відповідачкою спірних земельних ділянок було проведено з порушенням норм чинного законодавства та призвело до вибуття з державної власності та користування земельних ділянок значного розміру, оскільки спірні земельні ділянки повністю накладаються на землі водного фонду, а саме на 10 метрову прибережну захисну смугу затоки Київського водосховища на річці Дніпро та 50 метрову прибережну захисну смугу ставка площею близько 23 га. Факт віднесення спірних земельних ділянок до водного фонду встановлено рішенням суду, розпорядження, яким виділено спірні земельні ділянки у власність громадянам скасовано. Після виділення спірних земельних ділянок у власність третім особам, вони були відчужені останніми і кінцевим власником є відповідач ОСОБА_9 , правонаступником якого є ОСОБА_10 .

Представник позивача Української міської ради Обухівського району Київської області в судове засідання не з`явився, подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позові.

Представник відповідачки ОСОБА_1 в судовому засіданні проти позову заперечив в повному обсязі та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на його безпідставність на необґрунтованість. Пояснив, що спірні земельні дільники розташовані поряд із землями водного фонду, а не в межах земель водного фонду. Крім того експертизами встановлено, що вказані земельні ділянки не накладаються на прибережні захисну смугу чи землі водного фонду. Відповідачка є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок, оскільки вона успадкувала їх після свого померлого чоловіка, який в свою чергу придбав їх відповідно до договорів купівлі-продажу. Під час виділення спірних земельних ділянок у власність громадянам не було порушень чинного законодавства. Вказаний позов є втручанням у право власності і вибуття земельних ділянок із державної власності відбулось у відповідності до чинного законодавства. Відповідач є добросовісним набувачем, і в нього наявні всі необхідні документи.

Треті особи в судове засідання не з`явились, хоч день, час та місце слухання справи повідомлялися судом належним чином. Заяв, клопотань чи заперечень суду не подали.

Вислухавши прокурора, представника відповідачки, перевіривши та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено наступні обставини.

Рішенням Обухівського районного суду від 10.06.2019 у справі № 372/3089/18 відмовлено у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та інших про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Обґрунтовуючи рішення, суд першої інстанції повністю погодився з доводами позовної заяви щодо безпідставності оформлення права власності на спірні земельні ділянки з огляду на їх повне накладення на землі водного фонду, а саме на 100 метрову прибережну захисну смугу затоки Київського водосховища на річці Дніпро та 50 метрову прибережну захисну смугу ставка площею близько 23 га. Водночас, відмовив у задоволенні позову через застосування наслідків спливу строку позовної давності

Постановою Київського апеляційного суду від 19.11.2019, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 07.12.2020 у справі № 372/3089/18 частково задоволено апеляційну скаргу прокуратури Київської області. Рішення Обухівського районного суду від 10.06.2019 скасовано та ухвалено нове, яким позов прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації задоволено частково: визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07.04.2008 № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області» в частині надання у приватну власність ОСОБА_11 земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0004; ОСОБА_12 земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0010; ОСОБА_13 земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0005; ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0003. В іншій частині позову відмовлено.

Установлені судами фактичні обставини справи.

Судами встановлено, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 07.04.2008 № 506 затверджено проект із землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва, в тому числі ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ОСОБА_5 загальною площею 0,48 га за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району та передано їм у власність вищевказані земельні ділянки.

На підставі вказаного розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07.04.2008 № 506, видано наступні державні акти на право власності: ОСОБА_13 серії ЯЖ № 217195 на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0005; ОСОБА_11 серії ЯЖ № 217196 на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0004; ОСОБА_5 серії ЯЖ № 217197 на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0003; ОСОБА_12 серії ЯЖ № 217194 на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0010.

В подальшому, ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 (яка змінила прізвище на ОСОБА_14 ) на підставі договорів купівлі продажу від 18.02.2013 за № 857, № 842, № 837 відчужили належні їм земельні ділянки площами по 0,12 га з кадастровими номерами: 3223151000:06:014:0003, 3223151000:06:014:0004, 3223151000:06:014:0005 на користь ОСОБА_3 .

Також після смерті ОСОБА_12 , на підставі свідоцтв на право на спадщину від 13.08.2013 за № 3-1095, № 3-1096 ОСОБА_8 та ОСОБА_6 успадкували у власність земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0010, яку в подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 01.11.2013 за № 3379 відчужили на користь ОСОБА_3 .

Остання, в свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу від 17.08.2015 за № 1604 відчужила земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0010 на користь ОСОБА_4 .

Відповідно до інформації, наданої Київським державним підприємством геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» від 14.09.2018 № 01-01/245, схеми накладення оспорюваних земельних ділянок встановлено, що спірні земельні ділянки як на момент їх відведення у 2008 році, так і на час надання інформаційної довідки накладаються на землі водного фонду, а саме на 100 метрову прибережну захисну смугу затоки Київського водосховища на річці Дніпро та 50 метрову прибережну захисну смугу ставка площею близько 23 га.

Також встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , після прийняття рішення Обухівського районного суду від 10.06.2019 у вищевказаній справі, відчужено 05.09.2019 спірні земельні ділянки на користь ОСОБА_9 .

Так, земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0003, ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 05.09.2019 № 1872 відчужено на користь ОСОБА_9 та зареєстровано право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Щур Н.Р. Обухівського районного нотаріального округу Київської області (індексний номер рішення: 48550525 від 06.09.2019).

Земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0004, ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 05.09.2019 № 1870 відчужено на користь ОСОБА_9 та зареєстровано право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Щур Н.Р. Обухівського районного нотаріального округу Київської області (індексний номер рішення: 48566332 від 06.09.2019).

Земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0005, ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 05.09.2019 № 1869 відчужено на користь ОСОБА_9 та зареєстровано право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Щур Н.Р. Обухівського районного нотаріального округу Київської області (індексний номер рішення: 48561572 від 06.09.2019).

Також, земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0010, ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 05.09.2019 № 1876 відчужено на користь ОСОБА_9 та зареєстровано право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Щур Н.Р. Обухівського районного нотаріального округу Київської області (індексний номер рішення: 48555666 від 06.09.2019).

Таким чином, останнім титульним власником всіх спірних земельних ділянок був ОСОБА_9 .

21 січня 2020 року ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, матеріалами спадкової справи.

Єдиним спадкоємцем майна ОСОБА_9 є його дружина ОСОБА_2 , що підтверджується матеріалами спадкової справи.

Отже, суд вважає належним відповідачем у цьому спорі саме ОСОБА_2 як спадкоємицю останнього титульного власника спірних земельних ділянок.

При наданні правової оцінки суті спірних правовідносин суд приймає до уваги наступне.

Верховний Суд у постанові від 07.12.2020 у справі № 372/3089/18 зазначив, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

При цьому землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі водного фонду (пункт «є» частини першої статті 19 ЗК України). До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм (стаття 58ЗК України та стаття 4 ВК України).

До земель державної та комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК України (пункт «д» частини третьої статті 84 та пункт «ґ» частини третьої статті 83 цього Кодексу). А частина друга статті 59ЗК України передбачає можливість передання земель водного фонду у приватну власність тільки у випадку безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів). Інших випадків, за яких можна набути право приватної власності на земельні ділянки водного фонду, у ЗК України немає.

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га - 25 м; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 га - 50 м; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 м (частина друга статті 88 ВК України, пункт 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерстваохорони здоров`яУкраїни від19червня 1996року №173 (далі - Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів)).

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (стаття 61 ЗК України, статті 89 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Рішеннями судів встановлено, що спірні земельні ділянки розташовані у межах прибережної захисної смуги затоки Київського водосховища на річці Дніпро та ставка.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України).

У спорах стосовно прибережних захисних смуг, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України).

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

З огляду на викладене Верховний Суд у справі № 372/3089/18 зазначив, що суд апеляційної інстанції, встановивши належність спірних земельних ділянок до земель, на які поширювалася чітка заборона на передання їх у приватну власність, правильно застосували приписи ЗК України та ВК України щодо цільового призначення земельної ділянки.

Прокурор у цій справі просив визнати недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 07.04.2008 № 506 в частині надання у приватну власність земельних ділянок третім особам у справі.

Вимоги про визнання цього розпорядження недійсним апеляційний суд задовольнив. Верховний Суд з таким висновком апеляційного суду погоджується, оскільки саме зазначене розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області було підставою для виникнення у ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 права власності на земельні ділянки водного фонду всупереч вимог норм матеріального права.

З огляду на цільове призначення спірних земельних ділянок як ділянок водного фонду, вимоги прокурора про визнання вищевказаного розпорядження недійсним є ефективним способом захисту, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки.

За змістом статей 15 і 16ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такі ж висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Ураховуючи наведене, встановивши, що земельні ділянки належать до земель водного фонду, в апеляційного суду були відсутні правові підстави для застосовування до спірних правовідносин приписів ЦК України про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

Разом з тим, підстава відмови у позові в цій частині, яка зазначена апеляційним судом, не впливає на висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про витребування спірних земельних ділянок.

У випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжних набувачів, в яких придбав земельні ділянки, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжні набувачі до первинних набувачів.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

Верховний Суд у справі № 372/3089/18 зазначив, що не можуть бути підставою для скасування постанови апеляційного суду доводи касаційних скарг прокурора Київської області та Київської обласної державної адміністрації про те, що відмова у залученні ОСОБА_9 як правонаступника ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до участі у справі призвела до залишення спірних земель водного фонду у фізичної особи, оскільки вказана особа в силу закону не може бути їх власником, так як зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Отже, прокурор, за наявності правових підстав (зокрема у разі неналежного виконання чи не виконання відповідним суб`єктом своїх повноважень), або Київська обласна державна адміністрація не позбавлені права звернутися до суду з окремим негаторним позовом до ОСОБА_9 про повернення земельної ділянки з метою задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення державі незаконно наданих у власність земельних ділянок водного фону.

Щодо преюдиційності рішень у справі № 359/3162/16 до даної справи

Згідно положень ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд погоджується із доводами відповідача про те, що судове рішення у іншій цивільній справі № 372/3089/18 не має для вирішення саме цього спору преюдиційного значення, оскільки склад сторін у обох справах є різним, відповідач у цій справі не був учасником іншої справи у будь-якому процесуальному статусі, позовні вимоги по своїй правовій природі є різними, відтак, обставини, які покладені в основу позову у цій справі підлягають доказуванню на загальних підставах із врахуванням принципів змагальності сторін і диспозитивності цивільного судочинства.

Однак, оцінивши сукупність досліджених у цій справі доказів суд погоджується про доведеність обставин, встановлених судами трьох інстанцій в межах іншої цивільної справи № 372/3089/18, а саме із тим, що із земель водного фонду всупереч вимогам ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 20, 58, 84, 59, 60, 61, 116, 118, 122, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 86, 88, 89 Водного кодексу України, ст. ст. 3, 21, 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 07.04.2008 № 506 незаконно передано у власність 4-м громадянам, зокрема ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 для ведення індивідуального садівництва земельні ділянки загальною площею 0,48 га в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.

Вказані обставини підтверджено належними та допустимими доказами, а саме інформацією, наданою Київським державним підприємством геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» від 14.09.2018 № 01-01/245, разом із схемами накладення оспорюваних земельних ділянок, згідно яких, на момент їх відведення у 2008 році в приватну власність, так і на даний час накладаються на землі водного фонду, а саме на 100 метрову прибережну захисну смугу затоки Київського водосховища на річці Дніпро та 50 метрову прибережну захисну смугу ставка площею близько 23 га.

Крім того, письмовим доказом підтверджуються обставини щодо статусу водних об`єктів, розташованих поруч із спірними земельними ділянками повідомляю, що відповідно до листа Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 17.09.2018 № 17-08/1870, вбачається, що водні об`єкти, що розташовані поряд з спірними земельними ділянками на території Обухівського району - річка Стугна, яка є природним водним об`єктом довжиною 68 км та площею водозабору 785 км2 і є притокою Дніпра, належить до малих річок, також, зазначено, що порівняння ситуації, яку відтворено на топографічних картах випуску 1964 та 1986 роках дає підставу стверджувати, що після затоплення Канівського водосховища відбулось затоплення низинних ділянок заплави Дніпра і гирлова частина р. Стугна (яка протікає поряд з вказаними земельними ділянками) перетворилась у затоку Дніпра. Річка Дніпро має загальну площу водозабору 504000км2 довжину 2201 км.

Згідно ст.ст. 79, 88 Земельного кодексу України річка Дніпро з її витоками, протоками та старицями належить до великих річок. Навколо великих річок і водосховищ на них встановлюється прибережна захисна смуга шириною 100 м.

Відповідач посилається на протилежні обставини, посилаючись на листи Басейновового управління водних ресурсів середнього Дніпра Державного водного агентства України від 09.03.2023 за № 01-12/296, Державного водного агентства України від 26.03.2023 за №1295/5/4/11-23 та Інституту водних проблем Національної академії аграрних наук України від 09.03.2023 за №97/08, однак їх доводи ґрунтуються на інформації, яка знаходиться у відкритому доступі Інтернету.

Разом з цим, зазначаю, що суд погоджується із доводами прокурора про те, наданий Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського може слугувати належним та допустимим доказом.

Так, відповідно до п.п. 1, 2, 4 Порядку ведення державного водного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.1996 № 413, Державний водний кадастр складається з метою систематизації даних державного обліку вод та визначення наявних для використання водних ресурсів. Державний водний кадастр являє собою систематизований звід відомостей про: поверхневі, підземні, внутрішні морські води та територіальне море (далі - водні об`єкти); обсяги, режим, якість і використання вод (водних об`єктів); водокористувачів (крім вторинних). До державного водного кадастру включаються також відомості про водогосподарські об`єкти, що забезпечують використання води, очищення та скид зворотних вод, а саме: споруди для акумуляції та регулювання поверхневих і підземних вод; споруди для забору та транспортування води; споруди для скиду зворотних вод; споруди, на яких здійснюється очистка зворотних вод (з оцінкою їх ефективності).

Державний водний кадастр включає дані державного обліку поверхневих і підземних вод, державного обліку артезіанських свердловин та державного обліку водокористування, які систематизуються за водними об`єктами та їх ділянками, водозбірними басейнами річок та морів, басейнами підземних вод, водогосподарськими ділянками, економічними районами, адміністративно-територіальними одиницями і в цілому в Україні.

Державний воднийкадастр зарозділом «Поверхневіводи» ведеться Державною службою з надзвичайних ситуацій України.

Центральна геофізичнаобсерваторія ДСНС України, як складова частина Державної служби з надзвичайних ситуацій України є головною гідрометеорологічною організацією з питань методичного керівництва проведення метеорологічних, геліогеофізичних, аерологічних, гідрологічних спостережень та спостережень за хімічним і радіоактивним забрудненням навколишнього природного середовища. Маючи в своїй структурі відділ гідрології та державного водного кадастру здійснює збір, обробку, систематизацію, аналіз та узагальнення даних спостережень і підготовку матеріалів для їх використання та подальшого зберігання вГалузевому державному архіві гідрометслужби.

До складу обсерваторії входять 11 відділів, одним з яких є відділ гідрології та державного водного кадастру.

Так, відділ гідрології та Державного водного кадастру є структурною одиницею Центральної геофізичної обсерваторії. Головними завданнями відділу є: методичне керівництво гідрометеорологічними організаціями гідрометслужби України з гідрологічним розділом робіт, яких на Україні налічується - 21; випробування та впровадження на мережі нових приладів і методів спостережень, обробки та аналізу даних; здійснює ведення Державного водного кадастру на території України з розділу "Поверхневі води". Планування і контроль за роботою 328 річкових і 59 озерних гідрологічних постів; у відділі готуються гідрологічні щорічники, довідники "Багаторічні дані про режим і ресурси поверхневих вод суші", "Матеріали спостережень за випаровуванням з водної поверхні". Ці видання містять дані про рівні, витрати, температуру води, товщину льоду та льодові явища на річках, а також основні гідрологічні характеристики весняної повені, дощових паводків та інших гідрологічних сезонних явищ згідно науково обґрунтованих форматів. Зберігаються вище згадані дані на паперових та технічних носіях у Галузевому державному архіві гідрометслужби України, який діє у складі Центральної геофізичноїобсерваторії з 1995 року.

Повну інформацію про особливості гідрологічного режиму водних об`єктів, яку готує відділ гідрології та Державного водного кадастру, використовують проектувальники при проектуванні і будівництві гідротехнічних споруд, гідроелектростанцій, мостів, автошляхів, водосховищ, каналів, меліоративних систем. Для прогнозування і попередження про загрозу та розвиток небезпечних стихійних гідрологічних явищ на річках України.

Основним колом споживачів гідрологічної інформації залишаються органи влади й управління на всіх рівнях, організації системи ДСНС та галузей економіки, діяльність яких безпосередньо залежить від ситуації й показників гідрологічного режиму річок, це зокрема водне господарство, гідроенергетика, водний транспорт, комунальне, сільське, рибне господарства.

Комплексна гідрографічна партія (КГГП) здійснює експедиційні обстеження та вивчення гідрологічних явищ: повеней, паводків та селевих потоків, снігових лавин і снігового покриву в горах, картографічні та топогеодезичні роботи з уточнення основних гідрографічних характеристик, а також ведення "Каталогу річок, озер і водосховищ".

Враховуючи вищевказане, лист Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського є належним та допустимим письмовим доказом, що підтверджує факт знаходження природного водного об`єкту - річка Дніпро, який розташований поряд із спірними земельними ділянками.

Разом з цим, слід зазначити, що постановою Київського апеляційного суду від 19.11.2019 у справі № 372/3089/18, залишеною без змін постановою Верховного суду від 07.12.2020, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскаржуване розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області» в частині надання у приватну власність земельних ділянок, площею 0,12 га кожна, з кадастровими номерами 3223151000:06:014:0003, 3223151000:06:014:0004, 3223151000:06:014:0005, 3223151000:06:014:0010 прийнято всупереч вимогам Земельного кодексу України та Водного кодексу України, з огляду на те, що на його підставі відбулась незаконна передача земель водного фонду, а саме 100-метрової прибережної захисної смуги затоки Канівського водосховища на річці Дніпро. Слід зазначити, що вказаний висновок суду апеляційної інстанції складений, у тому числі, на підставі листа Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 17.09.2018 № 17-08/1870, що цілком підтверджує його належність та допустимість.

Вказані обставини переконливо і підставно відповідачем не спростовані.

Так, суд вважає непереконливими і такими, що не можуть покладатись в основу судового рішення подані відповідачем докази, якими він обґрунтовує доводи про те, що спірні земельні ділянки розташовані поза межами земель водного фонду.

Зокрема, суд не може покласти в основу судового рішення пдану представником відповідача копію висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 12.05.2023 року № 2-12/05 (т.4 а.с. 212-229), оскільки всупереч приписам чинного процесуального законодавства оригінал цього доказу суду не представлено.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасника справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Отже чинним процесуальним законодавством висновок експерта та письмові докази віднесено до різних засобів доказування і форм доказів.

З поданої суду копії вбачається, що експертиза проводилась на замовлення відповідача і судом не призначалась.

За правилами частини другої статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

На відміну від письмових чи електронних доказів чинним ЦПК України не передбачено можливість подання до суду копій висновку експерта саме в процесуальному статусі висновка експерта.

Згідно ч.4 ст.102 ЦПК України висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.

Всупереч вказаним приписам чинного процесуального законодавства відповідачем не надано суду оригінал висновку експерта.

Враховуючи викладене, копія висновку експерта оцінюється судом як недопустимий доказ, тому такий доказ суд не бере до уваги при вирішенні спору.

Інші письмові докази, якими відповідач обґрунтовує свої доводи про перебування спірних земельних ділянок поза межами земель водного фонду суд вважає непереконливими і такими, що суперечать поданим прокурором більш вірогідним доказам.

Згідно ч.ч.1,2ст.89ЦПК Українисуд оцінюєдокази засвоїм внутрішнімпереконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивному табезпосередньому дослідженнінаявних усправі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі J.K. AND OTHERS v. SWEDEN від 23.08.2016 р.ЄСПЛ зазначає, що на відміну від кримінального процесу, де основним стандартом оцінки доказів є формулювання «поза розумним сумнівом», у цивільному процесі закон не вимагає цього високого стандарту. Суддя повинен вирішити справу з огляду на баланс ймовірностей. У справах про захист прав та інтересів біженців немає необхідності у тому, щоб суддя був повністю переконаний у правдивості кожного фактичного твер-дження заявника. Суддя повинен вирішити, чи з огляду на надані докази, а також прав- дивість тверджень заявника, ймовірно, що вимога цього заявника є достовірною.

У постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 463/3724/18 (провадження № 61-4970св21) Верховний Суд зробив висновок про те, що формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 910/14452/20 зазначено, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Оцінивши подані сторонами докази щодо віднесення чи невіднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що подані прокурором докази є достатніми, належними, допустимими і переконливими, а подані відповідачем докази недостатніми, непереконливими і в частині копії висновку експерта також недопустими, а висновок про віднесення спірних земельних ділянок саме до земель водного фонду з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний, тому прокурором і позивачем надано більш вагомі докази, які покладаються судом в основу судового рішення.

Таким чином, суд вважає доведеними обставини віднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду, тобто обставини, покладені в основу позовних вимог.

Щодо способу захисту порушеного права держави на землі водного фонду суд приймає до уваги наступне.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до вимог ст. 373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Разом з цим, негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно правових висновків викладених у пункті 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 заволодіння громадянами та юридичними особами землями з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексуУкраїни (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59цього кодексу (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовані у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, у постанові від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (п.70), у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (п. 80), у постанові від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п. 96), у постанові від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (п. 45).

У пункті 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 зроблено висновок, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексуУкраїни та Водного кодексуУкраїни треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, пункт 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного суду від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 372/1684/15).

Відмова у задоволенні віндикаційного позову через обрання неналежного способу захисту не позбавляє позивача права заявити позов негаторний про повернення земельної ділянки водного фонду.

Статтею 178 Цивільного кодексу України визначено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об`єктівцивільних прав,перебування якиху цивільномуобороті недопускається (об`єкти,вилучені зцивільного обороту),мають бутипрямо встановленіу законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Цивільний оборот земельних ділянок водного фонду є і був обмежений законодавчо. Вказане стосується і земельних ділянок, які знаходяться у прибережних захисних смугах уздовж Канівського водосховища річки Дніпро.

Враховуючи вищевикладене, у даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 Цивільного кодексу України до ОСОБА_9 з метою усунення перешкод, які ця фізична особа створила власнику державі в особі Української міської ради Обухівського району Київської області у користуванні та розпорядженні землями водного фонду.

Окрім цього, метою негаторного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, яким він позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись спірними земельними ділянками водного фонду.

Відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про повернення нерухомого майна є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, у разі задоволення судом даного позову держава в особі Української міської ради Обухівського району Київської області може поновити свої порушені права на землі водного фонду шляхом реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на спірні ділянки, лише після скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо спірних земельних ділянок.

З огляду на вищевикладене, вірним способом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є пред`явлення негаторного позову до ОСОБА_15 , яка є правонаступником померлого відповідача ОСОБА_9 про усунення перешкод у здійсненні Українською міською радою Обухівського району Київської області права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду площею 0,48 га, які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області, шляхом їх повернення на користь держави в особі Української міської ради Обухівського району Київської області з незаконного володіння, та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, з одночасним припиненням права приватної власності відповідачки на спірні земельні ділянки.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України у справі № 1-1/99 від 08.04.1999 поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Вищевказаним рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/99 від 08.04.1999, передбачено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

У даному позові від імені держави в якості позивача визначено державу, як власника, поза волею якого спірні землі вибули з користування та якого позбавлено можливості розпоряджатись спірними земельними ділянками, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.

Згідно ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, у тому числі, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно із ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі № 927/246/18 від 06.02.2019, прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. «Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

В той же час, Київській обласній державній адміністрації, в інтересах якої було пред`явлено позов 04.10.2018, достовірно відомо про прийняття Верховним Судом постанови від 07.12.2020 у справі № 372/3089/18, якою встановлено, що Обухівською районною державною адміністрацією прийняттям розпорядження від 07.04.2008 № 506 порушено вимоги земельного та водного законодавства при вирішенні питання про відведення у приватну власність ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 спірних земельних ділянок водного фонду

Проте, Київською обласною державною адміністрацією не вжито протягом тривалого часу жодних заходів в інтересах держави щодо усунення перешкод у користуванні землями водного фонду.

Крім того, в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Київська обласна прокуратура звернулась 30.03.2021 з листом № 15/1-295вих-21 до Київської обласної державної адміністрації щодо надання інформації про вжиті заходи, спрямовані на захист інтересів держави з метою повернення їй спірних земельних ділянок водного фонду (пред`явлення позову тощо) та зазначення інформації про вжиття таких заходів, починаючи з 07.12.2020 або повідомлення про неможливість звернення до суду з вказаних питань із належним обґрунтуванням відповідних причин. Вказаним листом, Київська обласна прокуратура на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» поінформувала Київську обласну державну адміністрацію про те, що у разі бездіяльності з указаних питань, Київською обласною прокуратурою буде пред`явлено позовну заяву в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації про повернення спірних земельних ділянок та скасування їх державної реєстрації з одночасним припиненням права власності.

У відповідь на вказаний лист Юридичний департамент Київської обласної державної адміністрації листом від 20.04.2021 № 325 повідомив, що «Київська обласна державна адміністрація не володіє відповідною інформацією, яка необхідна для обґрунтування позовної заяви, а також доказами, що підтверджують обставини, які стосуються спірних правовідносин і необхідні для підготовки позовної заяви відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України або Господарського процесуального кодексу України та належними даними, що необхідні для повернення на користь держави земельних ділянок площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0004; площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0010; площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0005 та площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0003, що і є причиною, яка перешкоджає Київській обласній державній адміністрації належним чином здійснити захист порушених інтересів держави на землі водного фонду».

Сам факт не звернення до суду Київської обласної державної адміністрації з позовом в інтересах держави, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний уповноважений державою орган неналежно виконує свої повноваження щодо усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями водного фонду, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації та для звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18.

Окрім того,відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 (справа № 806/1000/17), від 10.05.2018 (справа № 910/18283/17), від 17.10.2018 (справа № 910/11919/17) не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

З огляду на викладене, Київська обласна прокуратура відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» звернулася до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації. Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 03 липня 2023 року замінено позивача Київську обласну державну адміністрацію на її правонаступника Українську міську раду Обухівського району Київської області.

Крім того, позовна заява про усунення перешкод у користуванні державою землями водного фонду безумовно становить суспільний інтерес.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні та інші природні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення частини першої статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Також, згідно із ст. ст. 3, 4 Водного кодексу України усі води(водніоб`єкти)на територіїУкраїни становлятьїї воднийфонд. Доводного фондуУкраїни належать: поверхневі води;природні водойми(озера); водотоки(річки,струмки); штучніводойми (водосховища,ставки)і канали; іншіводні об`єкти; підземніводи таджерела; внутрішні морські води та територіальне море.

До земельводного фондуналежать землі,зайняті: морями,річками,озерами,водосховищами,іншими воднимиоб`єктами,болотами,а такожостровами,не зайнятимилісами; прибережнимизахисними смугамивздовж морів,річок танавколо водойм,крім земель,зайнятих лісами; гідротехнічними,іншими водогосподарськимиспорудами таканалами,а такожземлі,виділені підсмуги відведеннядля них; береговими смугами водних шляхів.

З вказаних статей вбачається, що водні об`єкти та землі водного фонду є національним багатством держави і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в водних ресурсах.

Усі водні об`єкти та землі водного фонду на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони протікають, та незалежно від права власності на них, становлять водний фонд та землі водного фонду України і перебувають під охороною держави. Водні об`єкти та землі водного фонду, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на землі водного фонду здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Встановлено, що спірні земельні ділянки належать до земель водного фонду, які в силу положень законодавства не можуть перебувати у приватній власності.

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення Київської обласної прокуратури до суду з вимогою повернути державі спірні земельні ділянки є задоволення насамперед суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, земель водного фонду, як національного багатства України та як джерела задоволення потреб суспільства в водних ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та водні ресурси, захист такого права шляхом повернення таких земель.

Окрім того, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц в силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельних ділянок водного фонду, розташованих поблизу урізу води, відповідачі не могли не знати про фактичне місцезнаходження цієї ділянки. Проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом земельного та водоохоронного законодавства і за необхідності отримавши правову допомогу перед набуттям цієї ділянки, могли і повинні були знати про те, що зазначена ділянка належить до земель водного фонду.

Таким чином, відповідачі в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для земель водного фонду (ст. ст. 1, 3, 4 ВК України) природних ознак (наявності річки Дніпро, Канівського водосховища, її берегових ліній, прибережно-захисних смуг) спірних земельних ділянок, знали або, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що спірні земельні ділянки перебувають у межах прибережної захисної суги, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Окрім цього, даний позов Київської обласної прокуратури також узгоджуються з висновками Великої Палати ЄСПЛ у справі «Депаль проти Франції» (заява № 34044є/02) від 29.03.2010.

ЄСПЛ встановив, що в питаннях забудови берегів міркування захисту громадських інтересів і охорони навколишнього середовища є підставою для позбавлення права приватної власності. Тобто рішення французької влади, які постановили знести будівлю на березі, спрямоване якраз на захист прав людини, а саме - права людей на вільний доступ до берега і чисте море, які конфліктують з правом власності месьє Депаля.

ЄСПЛ вважає, що заявник не міг не знати про те, що дозвіл на приватне володіння ділянкою в публічних угіддях в якийсь момент може бути йому не продовжено і що вимога знести будинок може розглядатися як регулювання користування власністю з метою, що відповідає загальному інтересу. Правовий режим публічної власності, яка закріплює її призначення як публічне користування з метою служити загальному благу, відповідає цій категорії (п. 80).

В даному рішенні також зазначено, що «збереження прибережної зони, а особливо пляжів, «місць, відкритих для всіх», є прикладом місць, які вимагають особливого порядку облаштування. ЄСПЛ вважав у зв`язку з цим, що втручання держави в здійснення заявником своїх прав мало законну мету загального інтересу: заохотити вільний доступ до берегової смуги, необхідність якого встановлена із усією очевидністю». ЄСПЛ в рішенні вказував, що «політика облаштування території та охорони навколишнього середовища, де переважаюче значення має загальний інтерес, надає державі ширшу свободу розсуду, ніж це має місце при регулюванні виключно цивільних прав».

За таких обставин даний позов Київської обласної прокуратури по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Враховуючи викладене, суд вважає, що під час розгляду справи було доведено наявність порушених інтересів держави, які можуть захищатись в судовому порядку.

Згідно ч.1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, розглянувши справу в межах визначених прокурором предмету спору та підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається прокурор як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити в повному обсязі.

Правомірним суд визнає і вимоги про відшкодування відповідачем понесених судових витрат в повному обсязі, оскільки такі вимоги відповідають ст. 141 ЦПК України та підтверджуються наявним в матеріалах справи платіжним дорученням.

Керуючись ст.ст. 19, 121 Конституції України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 282, 365 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 17, 20, 21, 35, 52, 60, 152, 155 Земельного кодексу України, ст.ст. 16, 21, 31, 204, 215, 216, 387, 388, 392, 393 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 5, 86, 88, 89 Водного кодексу України, ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 38 Закону України «Про державний земельний кадастр», ст.ст. 46, 55 Закону України «Про землеустрій», ст. 21 Закону України «Про основи містобудування», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Усунути перешкоди у здійсненні Українською міськоюрадою Обухівськогорайону Київськоїобласті права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду загальною площею 0,48га, які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області, шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень:

- № 48550525 від 06.09.2019 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_2 (правонаступник ОСОБА_9 ) на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0003;

- № 48566332 від 06.09.2019 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_2 (правонаступник ОСОБА_9 )на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0004;

- № 48561572 від 06.09.2019 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_2 (правонаступник ОСОБА_9 ) на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0005;

- № 4855666 від 06.09.2019 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_2 (правонаступник ОСОБА_9 ) на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0010.

Усунути перешкоди у здійсненні Українською міськоюрадою Обухівськогорайону Київськоїобласті права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду площею 0,48га, шляхом їх повернення на користь держави в особі Української міськоїради Обухівськогорайону Київськоїобласті з незаконного володіння ОСОБА_2 (правонаступник ОСОБА_9 ) земельні ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0003; площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0005; площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0004 та площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0010, які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Київської обласної прокуратури (м. Київ, б-р. Лесі Українки, 27/2, банківські реквізити: отримувач Київська обласна прокуратура; код ЄДРПОУ 02909996; банк отримувача Держказначейська служба України м. Київ; МФО 820172; рахунок отримувача UA028201720343190001000015641) судові витрати в розмірі 11 350 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.В.Кравченко