Постанова

від 19.10.2023 по справі 393/61/22

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 жовтня 2023 року м. Кропивницький

справа № 393/61/22

провадження № 22-ц/4809/1103/23

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Карпенка О. Л., Чельник О. І.,

секретар судового засідання Діманова Н. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Новгородківська селищна рада Кропивницького району Кіровоградської області, ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні врежимі відеоконференціїцивільну справуза апеляційноюскаргою ОСОБА_2 на рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 19 червня 2023року у складі головуючого судді Добрострой О. С.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

07.02.2022 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Новгородківської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , в якому просила скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна: гараж, реєстраційний номер 2091724335234, яке зареєстроване 28.05.2020 за №36717600 державним реєстратором Новгородківської селищної ради; визнати незаконним та скасувати рішення Новгородківської селищної ради №888 від 05.12.2019 про надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,0024 га, в тому числі 0,0024 га забудовані землі малоповерхової забудови в приватну власність для будівництва індивідуальних гаражів (код КВЦПЗ В.02.05) за рахунок категорії земель житлової та громадської забудови комунальної власності, що перебувають у землях запасу в межах АДРЕСА_1 на території Новгородківської селищної ради Кіровоградської області; визнати незаконним та скасувати рішення Новгородківської селищної ради №1122 від 30.09.2020, яким затверджено проект землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 3523455100:50:054:0069 для будівництва індивідуального гаража площею 0,0017 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 на території Новгородківської селищної ради.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва на право власності на житло від 30.09.1993 та договору дарування від 24.12.1994 є власником квартири АДРЕСА_2 .

Вказує, що проживаючи з батьками у вказаній квартирі, побудували гараж, який на момент приватизації квартири зазначений у технічному паспорті на ім`я її батька ОСОБА_4 від 25.08.1993 під літерою ''В''. Вказаний гараж позивач тривалий час надає у користування людям, які проживають з нею по сусідству.

Нещодавно позивач довідалася від електриків, які збиралися переносити електрокомунікації, що розміщенні на стіні зазначеного гаража, що вони виконують роботу на замовлення власника гаража ОСОБА_2 .

Пізніше дізналась, що ОСОБА_2 володіє гаражем на підставі права власності, зареєстрованого державним реєстратором Новгородківської селищної ради.

Звернувшись до Новгородківської селищної ради, позивач довідалася, що рішенням Новгородківської селищної ради №888 від 05.12.2019 відповідачу ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,0024 га забудовані землі малоповерхової забудови у власність для будівництва індивідуального гаражу, а рішенням Новгородківської селищної ради №29 від 23.04.2020 гаражу присвоєно адресу: АДРЕСА_1 .

06.05.2020 на ім`я відповідача видано технічний паспорт на приміщення гаража по АДРЕСА_1 .

Рішенням Новгородківської селищної ради №1122 від 30.09.2020 затверджено проект землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 3523455100:50:054:0069 для будівництва індивідуального гаража площею 0,0017 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 на території Новгородківської селищної ради.

Позивач зазначила, що приміщення по АДРЕСА_1 та приміщення по АДРЕСА_1 це один і той же гараж, що побудований ще до народження відповідача ОСОБА_2 . Вважає, що реєстрація права власності на гараж проведена з порушенням норм чинного законодавства без правовстановлюючих документів чи документів, які б підтверджували факт побудови гаража відповідачем ОСОБА_2 .

Позивач не може зареєструвати право власності на зазначений гараж, оскільки необхідно привести у відповідність технічну документацію, отримати висновок про можливість виділення частки, а також через те, що таке право зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 .

Ухвалою Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 14.11.2022 залучено до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , яка є співвласником квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва на право власності на житло від 30.09.1993 (т.1 а.с.189-190 т.1).

Рішенням Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 19 червня 2023року позов задоволено.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна: гараж, реєстраційний номер 2091724335234, яке зареєстроване 28.05.2020 за №36717600 державним реєстратором Новгородківської селищної ради.

Визнано незаконним та скасовано рішення Новгородківської селищної ради №888 від 05.12.2019 про надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,0024 га, в тому числі 0,0024 га, забудовані землі малоповерхової забудови в приватну власність для будівництва індивідуальних гаражів (код КВЦПЗ В.02.05) за рахунок категорії земель житлової та громадської забудови комунальної власності, що перебувають у землях запасу в межах АДРЕСА_1 на території Новгородківської селищної ради Кіровоградської області.

Визнано незаконним та скасовано рішення Новгородківської селищної ради №1122 від 30.09.2020, яким затверджено проект землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 3523455100:50:054:0069, для будівництва індивідуального гаража, площею 0,0017 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 на території Новгородківської селищної ради.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов,суд першоїінстанції виходивз того,щозі змісту копії протоколу №2 засідання комісії селищної ради з розгляду земельних питань від 20.10.2021 слідує, що комісією на місцевості під час обстеження встановлено, що гараж, який позначений літерою ''В'' відповідно до технічного паспорту БТІ відноситься до прибудинкової території трьохквартирного житлового будинку в АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці комунальної власності Новгородківської селищної ради. ОСОБА_2 виготовив правовстановлюючі документи на гараж, який позначений літерою ''В'' у технічному паспорті БТІ (т.1 а.с.45).

Суд визнав доведеним факт розташування спірного гаража на прибудинковій території трьохквартирного житлового будинку в АДРЕСА_1 , що підтверджено свідками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , оскільки свідок ОСОБА_5 , який є головою комісії з розгляду земельних питань, яка створена при Новгородківській селищній раді, вказав, що у технічному паспорті цей гараж позначений літерою ''В'', а свідок ОСОБА_6 зазначив, що цей гараж побудував батько позивача.

Суд дійшов висновку, що реєстрацію права власності на гараж, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , за відповідачем ОСОБА_2 проведено державним реєстратором Новгородківської селищної ради з порушенням норм чинного законодавства, оскільки реєстрація проведена на підставі документів, якіне дають змоги встановити набуття речового права на нерухоме майно за відповідачем ОСОБА_2 , державний реєстратор зареєстрував право власності на гараж, що споруджений у 1980 році, за відповідачем ОСОБА_2 , який народився у 1997 році, і не міг його побудувати.

За висновкомсуду наданнянової поштової адреси спірного гаража надало ОСОБА_2 можливість звернутися до ОКП «Кіровоградське ООБТІ» та отримати архівну довідку про те, що за такою адресою право власності на гараж не зареєстроване. Як наслідок ОСОБА_2 зареєстрував право власності нагараж, що позначений літерою ''В'' у технічному паспорті, виданому 25.08.1993 на ім`я ОСОБА_4 , чим порушив права позивача, яка як співвласник будинку по АДРЕСА_1 , є законним володільцем гаража, що розташований на прибудинковій території і є приналежністю до головної речі - будинку.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Сааді Р. М. подав апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставить питання про скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, компенсацію відповідачу понесених витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Зазначає, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Вказує, що позивач не надала жодних доказів, що вона та її батьки збудували господарські будівлі, в тому числі гараж по АДРЕСА_1 у 1980 році, до приватизації у 1993 році квартири АДРЕСА_3 .

Також не надано жодних доказів належності спірного гаража до приватизованої членами сім`ї позивача квартири, не доведено право власності ОСОБА_1 на спірний гараж.

Представник ОСОБА_2 зазначає про відсутність у матеріалах справи доказів того, що збудований сім`єю чи батьком позивача гараж і гараж, належний відповідачу ОСОБА_2 є ідентичними.

Зазначає, що суд не звернув увагу на те, що висновки, викладені у постанові ВС від 31.07.2019 у справі №127/24183/16-ц жодним чином не кореспондується з висновками суду у даній справі, так як постанова ВС стосується дещо інших правовідносин, а саме позову співвласника житлового будинку, який самовільно збудував гараж без дозволу компетентного органу влади та без дозволу іншого співвласника будинку, поданого до міської ради про визнання гаража приналежністю головної речі - житлового будинку. У позові було відмовлено у зв`язку з тим, що позов подано не про визнання права власності (обрано неналежний спосіб захисту) і до неналежного позивача (міська рада не є стороною спору, а ним є інший співвласник).

На думку відповідача позивач мала звернутися до суду з позовом про визнання права власності на гараж, а не про скасування державної реєстрації права власності відповідача.

Зазначає, що замість встановлення обставин створення (будівництва) спірного гаража як речі, суд обмежився оглядом копії технічного паспорту на 3-х квартирний будинок 1993 року. Не маючи жодних допустимих доказів, суд ототожнив гараж відповідача з гаражем, який нібито побувала сім`я позивача.

Звертає увагу на те, що розміри гаража відповідача складають 4,57 м на 3,30 м, площа 15,1 м.кв. Натомість, гараж «В» на «Усадебном плане» техпаспорту домоволодіння позивачки має розміри 8,58 м на 3,75 м, площа не вказана (розрахована апелянтом площа - 32,18 м.кв). Розміри і площі у гаража відповідача та гаража літ. «В», який позивач вважає своїм, абсолютно різні. Гараж відповідача вдвічі менший за гараж літ. «В».

У вказаному судом технічному паспорті відсутні дані про належність гаража під літерою «В» до складу квартири позивача.

Представник відповідача зауважує, що чинне законодавство не визначає технічний паспорт як документ, що підтверджує право власності.

Також, у наданій позивачем копії техпаспорта 1993 відсутній план спірного гаража, а є лише план квартири позивача, що вказує на недоведеність факту належності до неї гаража літ. «В».

В апеляційнійскарзі звернутоувагу нате,свідок ОСОБА_6 ,на поясненняякого посилався суд,лише з 1996року євласником однієїз квартирі співвласником3-хквартирного житловогобудинку.Цей свідок не проживав у цьому будинку в ті роки, про які йдеться в позовній заяві, і його показання транслювали суду версію подій зі слів позивача.

Проте інша власниця квартири в цьому ж будинку - ОСОБА_7 , яка проживає там за часів проживання ОСОБА_1 та її батька ОСОБА_4 , не запрошувалась як свідка.

Суд не звернув уваги і не дав оцінки поясненням свідка ОСОБА_6 щодо того,що поряд розташований двоповерховий багатоквартирний будинок, їх двори не розділені, там є декілька гаражів, які стоять поряд один одного.

Цей свідок не навів даних про ідентифікацію спірного гаража як гаража, що належить позивачу. При цьому, свідок вказав, що у позивача там є ще один гараж, який вона побудувала пізніше за спірний гараж, тобто в неї два гаражі, один з яких спірний.

Не погоджується відповідач також з судовою оцінкою показань свідка ОСОБА_5 , який є працівником селищної ради і не надав суттєвих пояснень щодо предмету спору, окрім того, що гараж відповідача стоїть неподалік від будинку, де розташована квартира позивача, і примикає до якоїсь іншої будівлі (доказів існування і реєстрації якої позивач суду не надала) і навіть колір цегли має той самий, що і інші будівлі (сарай, літня кухня).

Звертає увагу, що більша половина смт ОСОБА_8 побудована з аналогічного кольору цегли, як і більша половина України, тому такі показання свідка є нічим іншим, як спробою догодити позивачу у спробі заволодіння чужим майном.

В матеріалах справи відсутні докази відведення (формування) земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та доказів її відведення до чи після будівництва спірного гаража, статусу (титулу) земельної ділянки, яка на думку позивача належить їй як власнику квартири у триквартирному житловому будинку, що не дає можливості встановити чи існує порушення права позивача на спірну земельну ділянку, на якій розташований гараж відповідача.

Судом не встановлено, хто і коли збудував спірний гараж, на яких підставах у позивача виникло право власності чи право спільної власності на нього, і в кого ще воно виникло поряд з нею, на якій земельній ділянці знаходиться спірний гараж і чи є цей гараж саме тим гаражем, який нібито збудувала сім`я позивача. Суд не надав оцінки і доводам позивача про будівництво гаража її сім`єю, не визначив її склад, спосіб переходу права на гараж від інших членів сім`ї до позивача, і чи могло воно перейти на самовільно збудований гараж.

Стосовно рішення Новгородківської селищної ради №888 від 05.12.2019 про надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,0024 га, в тому числі 0,0024 га забудовані землі малоповерхової забудови в приватну власність для будівництва індивідуальних гаражів (код КВЦПЗ - В.02.05) за рахунок категорії земель житлової та громадської забудови комунальної власності, що перебувають у землях запасу в межах АДРЕСА_1 на території Новгородківської селищної ради Кіровоградської області, відповідач зауважує, що це рішення не створює для нього прав щодо спірної земельної ділянки, і воно, на відміну від рішення №1122 від 30.09.2020 про передачуземельноїділянки увласність, вичерпало свою дію виконанням - розробленням проекту. Відповідно відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Від Новгородківської селищної ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду є законним й обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги безпідставними, міститься прохання про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Також у відзиві заявлено клопотання про розгляд справи за відсутності представника селищної ради.

Іншими учасниками справи відзив на апеляційну скаргу не подано.

Представник відповідача Новгородківської селищної ради та третя особа ОСОБА_3 в судове засідання апеляційного суду не з`явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялась відповідно до вимог ст. 128-131 ЦПК України.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи єінші фактичнідані,які маютьзначення длявирішення справи,та доказина їхпідтвердження; якіправовідносини сторінвипливають ізвстановлених обставин; якаправова нормапідлягає застосуваннюдо цихправовідносин; числід позовзадовольнити абов позовівідмовити; якрозподілити міжсторонами судовівитрати; чиє підставидопустити негайневиконання судовогорішення; чиє підставидля скасуваннязаходів забезпеченняпозову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Сааді Р. М., який підтримав доводи апеляційної скарги, позивача та її представника адвоката Заболотнього П. Л., які заперечували проти задоволення скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення скасуванню.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

Згідно копії свідоцтва на право власності на житло від 30.09.1993 квартира АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 (т.1 а.с.22-23).

Відповідно до складеного 25.08.1993 Олександрійським МБТІ технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_2 , де власником 1 ідеальної частки зазначено ОСОБА_4 , окрема квартира розташована на 1 поверсі 1-поверхового будинку, загальна площа квартири 101 кв.м, в тому числі жила - 57,7 кв.м, складається з 4 жилих кімнат, кухні, ванної кімнати, туалета, коридора, передньої (т. 1 а.с. 28-29, 32-33).

Згідно садибного плану (схеми) БТІ від 25.08.1993 на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , загальною площею 1443 кв.м розташовані: житловий будинок літ. "А", сарай літ "Е", "Б","Г", підвал "б", гараж "Ж", "В", "Д", "З", яма гаражн. "д", котельня "и", забор "N" (т.1 а.с.30-31).

Відповідно до копії договору дарування від 24.12.1994 ОСОБА_4 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 подарували ОСОБА_1 3/5 частин квартири за адресою: АДРЕСА_4 (т.1 а.с.24-27).

Згідно копії короткої технічної характеристики об`єкта за матеріалами технічної інвентаризації будинку за адресою: АДРЕСА_1 від 13.12.2022, станом на дату останньої технічної інвентаризації - 01.06.1996 у плані багатоквартирного житлового будинку, зокрема значиться гараж під літерою ''В'' (т.1 а.с.205).

05.11.2019 ОСОБА_2 звернувся до Новгородківської селищної ради із заявою, в якій просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,0024 га в тому числі 0,0024 га забудовані землі малоповерхової забудови у власність для індивідуального гаражного будівництва за рахунок категорії земель житлової та громадської забудови комунальної власності, що перебувають у землях запасу, яка розташована у межах АДРЕСА_1 (т.1 а.с.37).

Рішенням Новгородківської селищної ради №888 від 05.12.2019 надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,0024 га, в тому числі: 0,0024 га забудовані землі малоповерхової забудови в приватну власність для будівництва індивідуальних гаражів (код КВЦПЗ В.02.05) за рахунок категорії земель житлової та громадської забудови комунальної власності, що перебувають у землях запасу в межах АДРЕСА_1 на території Новгородківської селищної ради Кіровоградської області (т.1 а.с.36, 161).

Згідно копії архівної довідки №59 від 14.05.2020 право власності на гараж за адресою: АДРЕСА_1 , за архівними даними реєстраційних книг ОКВП «Кіровограддське ОБТІ» Новгородківська дільниця станом на 01.01.2023 не зареєстровано (а.с.14 т.1).

На підставі заяви ОСОБА_2 рішенням Новгородківської селищної ради №29 від 23.04.2020 присвоєно поштову адресу на індивідуальний гараж в АДРЕСА_1 (т.1 а.с.15, 160).

06.05.2020 на ім`я ОСОБА_2 видано технічний паспорт на гараж, площею 12,1 кв.м, по АДРЕСА_1 , рік спорудження гаража - НОМЕР_1 (т.1 а.с.16-20, 163-166).

Рішенням Новгородківської селищної ради №1122 від 30.09.2020 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для будівництва індивідуального гаража (код КВЦПЗ В.02.05) в межах АДРЕСА_1 на території Новгородківської селищної ради Кіровоградської області, та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,0017 га, в тому числі: 0,0017 га забудовані землі малоповерхової забудови кадастровий номер 3523455100:50:054:0069 для будівництва індивідуального гаража (код КВЦПЗ В.02.05) за рахунок категорії земель житлової та громадської забудови комунальної власності, що перебувають у землях запасу в межах АДРЕСА_1 на території Новгородківської селищної ради Кіровоградської області (т.1 а.с.44).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02.06.2020 за ОСОБА_2 28.05.2020 зареєстровано право приватної власності на об`єкт нерухомості - індивідуальний гараж, площею 12,1 кв. м, площа земельної ділянки 17 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , підстава для реєстрації права власності: архівна довідка №59 від 14.05.2020, технічний паспорт №94 від 06.05.2020, що видані ОКП «Кіровоградське ООБТІ», рішення Новгородківської селищної ради №888 від 05.12.2019 та №29 від 23.04.2020 (а.с.13 т.1).

Згідно копії протоколу №2 засідання комісії селищної ради з розгляду земельних питань від 20.10.2021 комісією на місцевості під час обстеження встановлено, що гараж, який позначений літерою ''В'' відповідно до технічного паспорту БТІ відноситься до прибудинкової території трьохквартирного житлового будинку в АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці комунальної власності Новгородківської селищної ради. За інформацією, яка є у віданні Новгородківської селищної ради, ОСОБА_2 виготовив правовстановлюючі документи на гараж, який позначений літерою ''В'' у технічному паспорті БТІ (т.1 а.с.45).

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).

Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України; норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв?язку з цим обмежувати право на судовий захист (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002).

Вимогою верховенства права є дотримання принципу юридичної визначеності, що обумовлює однакове застосування норми права, недопущення можливостей для її довільного трактування.

Юридична визначеність норми права є ключовою умовою забезпечення кожному ефективного судового захисту незалежним судом (абзаци перший, другий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 11 червня 2020 року №7-р/2020).

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод

1950 року (далі Конвенція) встановлено, що „кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов?язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (перше речення пункту 1 статті 6).

Під зловживанням правом у аспекті пункту 3 статті 35 Конвенції Європейський суд з прав людини розуміє у звичайному значенні, прийнятому загальною теорією права, зокрема, факт, що володілець права здійснює його поза призначенням упереджено [рішення у справі „MiroпubovsandOthersv.Latvia від 15 вересня 2009 року (заява № 798/05), § 62].

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування» територіальна громада жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Право комунальної власності право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Відповідно до частин другої, третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

У Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певні матеріальні або нематеріальні блага з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створенням об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

Статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому як ефективний засіб (спосіб) потрібно розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Встановлено, що квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_1 (позивач) і ОСОБА_3 (третя особа) на праві спільної часткової власності, квартира була приватизована ними разом з іншими членами сім`ї у вересні 1993 року.

Частка ОСОБА_1 у справі спільної часткової власності на вказану квартиру складає 4/5 , право на 1/5 частку вона набула на підставі свідоцтва про право власності на житло від 30 вересня 1993 року, право на 3/5 часток перейшло на підставі договору дарування від 24.12.1994 (а.с.25-27 т.1).

Згідно копії технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_2 , виданого 25.08.1993 попередньому співласнику ОСОБА_4 , загальна площа квартири складає 101,0 кв. м. (т.1 а.с.28-29).

Правовтановлюючі документи на квартиру та вказаний технічний паспорт не містить даних про належність до квартири господарських будівель, зокрема гаража під літерою «В».

Будинок по АДРЕСА_1 є багатоквартирним будинком (на три квартири).

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено устатті 317 Цивільного кодексу України(далі -ЦК).

Стаття 321 ЦК Українизакріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбаченийстаттею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 319ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ст. 382 ЦК Україниквартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Співвласники майна,що єу спільнійсумісній власності,володіють ікористуються нимспільно,якщо іншене встановленодомовленістю міжними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом (ст. 369 ЦК України).

Спільна сумісна власність на нерухоме майно - це спільне право (володіння,користування,розпорядження) на об`єкт нерухомогомайнадвох або більше осіб без визначення часток кожного з них у цьому праві.

Відповідно до Закону України Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку, співвласник - це власник квартири або нежитлового приміщення в багатоквартирному будинку. Тобто, приймати рішення про управління спільним майном чи всім багатоквартирним будинком мають право тільки співвласники, тобто ті особи, які володіють певним майном всередині багатоквартирного будинку. Співвласники це саме ті особи, які вказані власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку уДержавному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно земельного плану (схеми) земельної ділянки площею 1443 по АДРЕСА_1 , користувачем якої значиться виконком сільської ради, на цій ділянці розміщені житлова будівля літера «А», сарай літери «Е», «Б», «Т», підвал «б», гаражі «Ж», «В», «Д», «»З», яма гаражна (а.с.30-33 т.1). Земельна ділянка, на якій розташовано цей будинок з господарськими будівлями є об`єктом комунальної власності Новгородківської селищної ради Кіровоградської області.

Землевпорядна документація на цю земельну ділянку уматеріалах справи відсутня.

Правове врегулювання питання використання землі під багатоквартирними житловими будинками здійснюється відповідно до Конституції України, Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Законів України Про землеустрій, Про оренду землі, Про основи містобудування, Про регулювання містобудівної діяльності, Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, постанови Кабінету Міністрів України від 11.10.2002 № 1521 Про реалізацію Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 17.05.2005 № 76, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 за № 927/11207, визначено, що прибудинкова територія територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.

У відповідності до Земельного кодексу України прибудинкові території багатоквартирних будинків відносяться до земель житлової та громадської забудови.

Земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування, належать до земель житлової та громадської забудови. Використання цих земель здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови (стаття 38 Земельного кодексу України).

Прибудинкова територія складається з: вимощення навколо житлового будинку; смуги озеленення вздовж стін житлового будинку, місцевого проїзду, тротуару та смуги вздовж фасаду без входів, яка забезпечує проїзд пожежних машин; майданчиків, які призначені для обслуговування мешканців тільки цього будинку, для відпочинку біля входів в житловий будинок, для ігор дітей дошкільного і молодшого шкільного віку, відпочинку населення, занять фізкультурою, а також території зелених насаджень, пішохідні доріжки, що сполучують вказані майданчики між собою; майданчиків для сміттєзбірників; майданчиків для господарських будівель та споруд; спеціально обладнаних майданчиків для паркування автомобілів, що належать мешканцям будинку; в`їздів та виїздів підземних гаражів і автостоянок (у разі їх наявності).

Суб`єктами права власності на прибудинкову територію можуть бути: територіальні громади на землі комунальної власності; держава на землі державної власності; об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

У відповідності до ст. 88 Земельного кодексу України, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а в разі недосягнення згоди у судовому порядку.

Договір про спільну часткову власність на земельну ділянку укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально.

У разі, якщо в багатоквартирному будинку приватизована частина квартир, суб`єктами договору є власники приватизованих квартир та власник прибудинкової території. Якщо в багатоквартирному будинку приватизовані всі квартири, то договір про спільну часткову власність на земельну ділянку має укладатись між співвласниками багатоквартирного будинку.

Крім того, у багатоквартирному будинку, в якому створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, функції такого договору може виконувати статут об`єднання, який має містити умови утримання та правила використання власниками членами об`єднання прибудинкової території. А всі інші співвласники мають укладати договори з об`єднанням про порядок користування прибудинковою територією та її утримання.

Учасник спільної часткової власності на прибудинкову територію не має права вимагати виділення належної йому частки зі складу прибудинкової території і не має права на компенсацію за свою частку. Також він не має права на отримання в його володіння та користування частини спільної земельної ділянки.

Частка співвласника у праві власності на прибудинкову територію відчужується у такому ж порядку, як і його частка у спільному майні багатоквартирного будинку. Тобто, по-перше, під час продажу учасником належної йому частки у спільній частковій власності на земельну ділянку інші учасники не мають переважного права купівлі частки; по-друге, частка у праві власності на прибудинкову територію не може бути самостійним предметом цивільного обігу й відчужується тільки разом із житловим чи нежитловим приміщенням.

Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Крім цього, земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки співвласників багатоквартирного будинку (частина друга статті 89 Земельного кодексу України). Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом.

Прибудинкова територія може перебувати у власності, у постійному або тимчасовому користуванні певних суб`єктів. Погодження документації прибудинкової території може здійснюватись у порядку, визначеному органом місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 34 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 33 цього Закону до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема: реєстрація суб`єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом.

Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частини першої статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини того, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, або кого вона представляє, а метою захисту є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права чи охоронюваного інтересу.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №903/1173/15, від 09.11.2021 у справі №906/1388/20, від 26.08.2021 у справі №924/949/20, від 23.10.2018 у справі №903/857/18, від 20.08.2019 у справі №911/714/18, від 13.10.2020 у справі №911/1413/19.

Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Норми процесуального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Реалізації права на позов передує порушення, невизнання чи оспорення права.

При вирішенні спору суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Отже, суд першочергово перевіряє, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини друга, четверта статті 77 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема висновком експерта (ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 ЦПК).

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом (частина друга статті 95 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 в обґрунтування вимоги про скасування державної реєстрації права власності відповідача ОСОБА_2 на гараж, та визнання незаконним і скасування рішення Новгородківської селищної ради №888 від 05.12.2019 та №1122 від 30.09.2020 посилалася на те, що є власником квартири АДРЕСА_2 , її батьки побудували гараж, який зазначений у технічному паспорті від 25.08.1993 під літерою ''В'' на ім`я її батька ОСОБА_4 , цей гараж тривалий час вона надавала у користування сусідам. ОСОБА_2 незаконно зареєстрував на своє ім`я право власності на збудований батьком позивача гараж, реєстрація права власності на гараж проведена з порушенням норм чинного законодавства без правовстановлюючих документів чи документів, які б підтверджували факт побудови гаража відповідачем.

Зі змісту наведених норм законодавства випливає, що у контексті спірних правовідносин позивач на обґрунтування своїх вимог має конкретно зазначити, які саме його права порушені внаслідок прийняття спірних рішень.

Проте позивач не надала належних і допустимих доказів порушення її особистих прав внаслідок прийняття таких рішень.

Суд апеляційної інстанції вважає, що у позовній заяві та під час судового розгляду позивачем не наведено, в чому саме полягало порушення безпосередньо її прав та інтересів при постановленні Новгородківською селищною радою оскаржуваних рішень, а також не надано докази, що орган місцевого самоврядування, ухваливши оскаржувані рішення, перешкодив у реалізації її суб`єктивних інтересів як мешканця смт Новгородка, тому відсутні підстави для задоволення позову.

У ситуації, коли позивач не довів права на позов у матеріально-правому сенсі, суд не вправі робити висновок по суті позовних вимог про правомірність або неправомірність дій відповідача, чинність або дійсність укладеного правочину тощо.

Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження факту належності ОСОБА_1 спірного гаража літ. «А», площею 12,1 кв. м, розташованого на земельній ділянці площею 17 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на які зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 .

Відсутні докази ідентичності господарської будівлі - гаража, зазначеного у садибному плані (схемі) земельної ділянки за адресою розташування трьохквартирного житлового будинку в АДРЕСА_1 , під літерою «В» (а.с. 30-31 т. 1) та спірного гаража літ. «А», площею 12,1 кв. м, розташованого на земельній ділянці площею 0,0017 га, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 162-166 т. 1).

Позивачем не надано достатніх доказів, що оскаржені рішення Новгородківської селищної ради №888 від 05.12.2019 та №29 від 23.04.2020 шодо відведення та передачі у власність відповідачу ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0017 га, в тому числі: 0,0017 га забудовані землі малоповерхової забудови кадастровий номер 3523455100:50:054:0069 для будівництва індивідуального гаража (код КВЦПЗ В.02.05) за рахунок категорії земель житлової та громадської забудови комунальної власності, що перебувають у землях запасу в межах АДРЕСА_1 на території Новгородківської селищної ради Кіровоградської області (т.1 а.с. 36, а.с.44), порушують її цивільні права або інтереси.

Не можна погодитись з висновком суду першої інстанції, що протокол засідання комісії селищної ради з розгляду земельних питань від 20.10.2021 (а.с. 45 т. 1) та пояснення допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_5 , який брав участь в проведенні обстеження земельної ділянки, щодо виготовлення ОСОБА_2 правовстановлюючих документів саме на гараж, який позначений літерою ''В'' у технічному паспорті БТІ, що відноситься до прибудинкової території трьохквартирного житлового будинку в АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці комунальної власності Новгородківської селищної ради, підтверджують вказані в обгрунтування позову обставини.

Зазначений протокол комісії (т.1 а.с.45) не містить посилань на технічну документацію, висновки спеціалістів, а лише вказує на проведення огляду території біля будинку АДРЕСА_1 та неідектифіковану інформацію, яка є у віданні Новгородківської седищної ради. Комісією рекомендовано жителям трьохквартирного житлового будинку створити ОСББта виготовити правовстановлюючі документи на земельну ділянку по фактичному використанню на місцевості та зареєструвати їх в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а в разі незгоди з актом обстеження, звернутись до суду.

В той же час, судом не було встановлено, що між багатоквартирними будинками АДРЕСА_5 і АДРЕСА_1 встановлена межа, навпаки позивач і представники сторін повідомили, що між цими будинками розташовані господарські будівлі, в тому числі спірний гараж.

Надаючи ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та затверджуючи проект землеустрою щодо відведення та передання у власність земельної ділянки, Новгородківська селищна рада не встановила перешкод дня вчинення таких дій щодо розпорядження землями комунальної власності.

Ураховуючи положення ст. 42 ЗК України, відповідно до яких розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів належного оформлення прибудинкової території, колегія суддів апеляційного суду виснувала, що позивачем не доведено факту набуття права користування чи права власності власності на спірну земельну ділянку.

З урахуванням наведеного, з урахуванням вимог до ефективності захисту порушеного права, принципу неможливості захисту права, що не є порушеним, необхідно відмовити у позові лише із підстав недоведеності факту порушення прав позивача у результаті прийняття оскаржуваних рішень без необхідності встановлення їх відповідності вимогам законодавства.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та інших звернуто увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є правомірним та ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Принцип пропорційності тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності, натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип пропорційності як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Принцип пропорційності полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на мирне володіння майном, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, потрібно визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення такої мети.

За вказаних обставин апеляційний суд вважає, що підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні, оскільки позивач не довела порушення її прав чи законних інтересів у спірних правовідносинах.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, на підставі ст. 376 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову за недоведеністю і безпідставністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 4465,80 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 19 червня 2023року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Новгородківської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 про скасування реєстрації права власності на гараж, скасування рішення сесії про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, скасування рішення сесії щодо затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність - залишити без задоволення.

В порядку розподілу судових витрат стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4465,80 грн сплаченого судового збору.

Постанова апеляційного судунабирає законноїсили здня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді О. Л. Карпенко

О. І. Чельник