Рішення

від 14.11.2023 по справі 303/4896/23

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2023 року м. Мукачево Справа №303/4896/23

2/303/727/23

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в складі: головуючого судді Кость В.В.

секретар судового засідання Станкович К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мукачево в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідача ОСОБА_2

про стягнення заборгованості за договорами позики,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення з неї заборгованості за договором позики від 14 травня 2019 року в загальному розмірі 2509895,50 доларів США (в т.ч. 2000000,00 доларів США тіло позики, 389730,67 доларів США проценти за користування позикою, 120164,83 доларів США 3% річних).

Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про наявність невиконаного грошового зобов`язання ОСОБА_4 (спадкодавця позивача) з повернення взятих у позику грошових коштів.

Так, на виконання умов зазначеного договору позики від 14 травня 2019 року, позичальник - ОСОБА_4 отримав від позикодавця ОСОБА_1 у власність кошти в сумі 52900000,00 грн, що у еквіваленті на іноземну валюту складало 2000000,00 доларів США, за умови остаточного розрахунку не пізніше 30.06.2019 року. Однак взяті в позику кошти повернуті не були.

У березні 2023 року позивачу стало відомо про факт прийняття за померлим позичальником спадщини його донькою ОСОБА_2 , у зв`язку з чим, позивач звернувся до останньої з вимогою (претензією) №1 від 02.05.2023 про погашення заборгованості спадкодавця.

На момент звернення до суду з позовом, відповіді на претензію позивач не отримав.

Нормативно правовою підставою для задоволення позовних вимог вказані також приписи ст.ст. 526, 625, 1048, 1049, 1281, 1282 Цивільного кодексу України.

На підставі ухвал суду по справі від 26.06.2023 відкрито провадження по справі та задоволено заяву позивача про забезпечення позову.

Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника, позовні вимоги підтримують та просять їх задоволити, проти ухвалення заочного рішення не заперечують.

Відповідач відзив на позовну заяву не подала, у судове засідання не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила.

1. Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з того, що згідно із частиною першою ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільногосудочинства єсправедливий,неупереджений тасвоєчасний розгляді вирішенняцивільних справз метоюефективного захиступорушених,невизнаних абооспорюваних прав,свобод чиінтересів фізичних осіб,прав таінтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається уст. 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.20Цивільного кодексуУкраїни право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Однією з основоположних засад цивільного судочинства є диспозитивність цивільного процесу, детермінація якого наведена у ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України.

Розкриваючи зміст поняття диспозитивності цивільного судочинства законодавець зазначає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, диспозитивність полягає в наданій учасникам судового процесу можливості вільно здійснювати свої права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в суді, а також використовувати інші процесуальні засоби з метою захисту суб`єктивних майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів.

В загальному, враховуючи принцип диспозитивності, суд не повинен виходити за межі вимог сторін та тих підстав позову, які ними вільно зазначені.

Поряд з цим, основою, для судового розгляду у цивільному судочинстві, серед іншого, є переданий на розгляд суду позов, який визначається як письмово оформлена та адресована суду письмова вимога, яка складається з вимоги процесуального характеру (відкрити провадження по справі) і вимоги матеріального характеру (захистити невизнане, оспорюване чи порушене право).

В свою чергу, структурними елементами позову є предмет, підстава та зміст.

Вказані складові частини мають бути зазначені у позові для можливості втілення права особи на порушення цивільної справи у суді і можливості практичної реалізації судової діяльності на захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

В свою чергу, підставою позову є фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Передаючи на розгляд суду позов, який є предметом даного судового розгляду, позивач зазначив у ньому позовну вимогу щодо стягнення з відповідача (як спадкоємця спадкодавця) заборгованості за Договором позики та навів у ньому підстави, якими він обґрунтував вимоги за предметом позову, які зазначені судом в описовій частині даного рішення.

Отже, суд, реалізуючи завдання цивільного судочинства, закріплені у ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України повинен надати правову оцінку саме цим конкретним підставам, з урахуванням вимог і заперечень сторін, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню.

Суд оцінює правовідносини, факти та обставини, які вже відбулися в минулому та надає їм правову оцінку в процесі судового розгляду конкретної справи, який обмежується предметом і підставами позову.

У відповідності до частини третьої ст. 12 та частини першої ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.

Матеріали справи свідчать про те, що предметом судового розгляду справи є аналіз спірних правовідносин щодо можливості стягнення заборгованості спадкодавця з його спадкоємця та застосування у зв`язку з цим правових механізмів захисту та відновлення порушеного права позикодавця.

2. Матеріально-правовим об`єктом, з приводу якого виникло конфліктне правовідношення між сторонами справи є гроші передані спадкодавцю відповідача у власність, на підставі Договору позики.

В контексті хронології існуванням спірних правовідносин суд наводить наступні обставини справи.

14 травня 2019 року між ОСОБА_1 (Позикодавець) та ОСОБА_4 (Позичальник) було укладено Договір позики (надалі - Договір), посвідчений приватним нотаріусом Свалявського районного нотаріального округу Гуледзою А. Г. та зареєстрований у реєстрі за №623 (а.с. 9-10).

Згідно з пунктом 1 Договору позики, ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_1 у власність гроші в сумі 52900000,00 грн., що на день їх передання було еквівалентно сумі 2000000,00 доларів США за обмінним курсом АТ «КОМІНВЕСТБАНК» на день посвідчення договору (100 дол. США = 2645 грн.), з метою купівлі нерухомого майна та на інші господарські потреби в термін до 17.05.2019 року. Передачу грошей було здійснено при підписанні цього Договору, в присутності сторін та приватного нотаріуса Гуледзи А. Г.

Відповідно до пункту 2 Договору, сторони домовились про те, що остаточний розрахунок щодо повернення суми позики мав бути здійснений не пізніше 30.06.2019.

Крім того, пунктом 11 Договору передбачалося, що після повернення боргу, ОСОБА_1 буде видано ОСОБА_4 власноручну розписку про одержання коштів. Без цієї розписки борг вважається таким, що не повернутий.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (копія свідоцтва про смерть повторно серії НОМЕР_1 від 05 січня 2022 року).

Згідно з даними довідки про вчинені нотаріальні дії у межах спадкової справи за померлим ОСОБА_4 від 05.08.2023 №376/01-16, Перша мукачівська державна нотаріальна контора повідомила, що 23 вересня 2022 року було видано на ім`я ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом за реєстровим №1-211 на права вимоги виконання зобов`язань - сейфова скринька.

18 листопада 2022 року на ім`я доньки спадкодавця ОСОБА_2 були видані свідоцтва про право на спадщину за законом за реєстровим №1-332, №1-333, №1-334 на житловий будинок та земельну ділянку, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а також на 59/100 частки нежитлової будівлі, незавершеної будівництвом, ступінь готовності якої складає 57%, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі вищезазначених свідоцтв про право на спадщину за законом за відповідачем було зареєстровано право власності на житловий будинок (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 315568997 від 18.11.2022), земельну ділянку (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 315567511 від 18.11.2022), та на 59/150 частки нежитлової будівлі, незавершеної будівництвом (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 315565642 від 18.11.2022).

3 травня 2023 року позивач надіслав відповідачу засобами поштового зв`язку вимогу (претензію) №1 про погашення заборгованості за договором позики (а.с. 24-27).

3. Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, у контексті з доводами позивача, суд враховує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Виходячи з міжнародно-правових зобов`язань держави, положень ст. 8 Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Статтею 1 протоколу №1 Конвенції передбачено, що: «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 06.12.2007 по справі «Воловік проти України» (п. 67) зазначив, що поняття «власність», яке передбачене першою частиною статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, яке не обмежується правом власності на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, певні інші права та інтереси, які становлять майно (наприклад заборгованість), можуть також розглядатись як «право на власність» та відповідно як «власність» для цілей цієї статті (див. рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia ), [GC], N 44912/98, п. 52, ECHR 2004-IX, та рішення "Грецькі нафтопереробні заводи "Стрен" і Стратіс Андреадіс проти Греції" (Stran Greek Refineries and Stratis Anreadis v. Greece), від 9 грудня 1994 року, Серія А, № 301-B, ст. 84, п. 59).

Частинами першою, другою та четвертою ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Із зазначеними положеннями Основного Закону у повній мірі кореспондуються і приписи частини першої ст. 316 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Приймаючи до уваги вищевказані обставини справи, суд виходить також із того, що згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 Цивільного кодексу України.

Відповідно до цієї норми зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

У відповідності з ст.ст. 610, 611, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Положеннями частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

В свою чергу ст. 177 Цивільного кодексу України визначено, зокрема, що об`єктом цивільних прав є речі, у тому числі гроші. Юридичний аспект грошей полягає в розумінні поняття «грошей» як особливого об`єкта правовідносин, різновиду родових, замінних речей.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 Цивільного кодексу України).

Відповідно достатей 1216,1218 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно частиною першою ст. 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. (частина друга ст. 1281 Цивільного кодексу України).

Оскільки зі смертю боржника зобов`язання щодо повернення позики входять до складу спадщини, то застосуванню підлягають норми статті 1282 Цивільного кодексу України про обов`язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора.

Статтею 1282 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Разом з тим, у відповідності до частини четвертої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у постанові від 12.05.2022 року по справі №577/650/21,звертає увагуна те,що «у ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців. Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи. Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов`язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, за правилом частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців в межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.

Урахування вартості спадщини дає підстави стверджувати, що спадкоємець може задовольнити вимоги кредитора спадкодавця за рахунок іншого власного майна, що не входить до складу спадщини, якщо успадковане майно становить для спадкоємця більший інтерес, ніж те власне майно, яке спадкоємець може передати кредитору в рахунок погашення заборгованості. Законодавець зберігає за кредитором право вимоги у разі смерті боржника. У такому випадку відбувається правонаступництво, яке є транслятивним, тобто таким, що переносить права та обов`язки на нового боржника».

Разом з тим, при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:

-чи пред`явленовимогу кредиторомспадкодавця доспадкоємців боржникау строки,визначені частинамидругою татретьою статті1281Цивільного кодексуУкраїни,оскільки уразі пропускутаких строків,на підставічастини четвертоїстатті 1281Цивільного кодексу України кредитор позбавляється права вимоги;

- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;

- при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 Цивільного кодексу України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, встановити дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);

- при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 Цивільного кодексу України.

Наведене узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №640/6274/16-ц (№61-25487св18).

Аналізуючи фактичні обставини справи на предмет їх відповідності вищезазначеним вимогам законодавства, суд дійшов висновку, що позивачем дотримано строки, визначені статті 1281 Цивільного кодексу України.

Так, відповідач отримала 18.11.2022 року свідоцтва про право на спадщину за законом, у свою чергу позивач в межах шестимісячного строку з дня отримання відповідачем свідоцтв, подав нотаріусу письмову вимогу (претензію) кредитора про погашення заборгованості за договором позики. Зазначена вимога (претензія) отримана Першою мукачівською державною нотаріальною конторою 06.05.2023 року №168 (а.с. 151 зворот, 152).

3 травня 2023 року позивач надіслав відповідачу засобами поштового зв`язку вимогу (претензію) №1 про погашення заборгованості за договором позики (а.с. 24-27).

Також судом встановлено, що єдиним спадкоємцем ОСОБА_4 була його донька - ОСОБА_2 .

Визначаючи суму,яка підлягаєстягненню заспірним зобов`язанням, суд з метою встановлення дійсного розміру вимог позикодавця та перевірки розрахунку заборгованості наведеного позивачем виходить з наступного.

Судом встановлено та не спростовано матеріалами справи, що відповідно до Договору позики (пункт 1) ОСОБА_4 прийняв у власність від ОСОБА_1 гроші в сумі 52900000,00 грн, що еквівалентно 2000000,00 дол. США за обмінним курсом 100,00 доларів США дорівнює 2645,00 грн.

Передачу грошей було здійснено при підписанні цього Договору, в присутності сторін та приватного нотаріуса Свалявського районного нотаріального округу Гуледза А. Г. (а. с. 9).

Разом з тим, сторони визначили грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, що відповідає положенню частини другої статі 524 Цивільного кодексу України.

Належним виконанням зобов`язання з боку позичальника мало бути повернення коштів у строки, у розмірі та у валюті, яка визначена Договором позики.

Крім того, пунктом 11 Договору передбачалося, що після повернення боргу, ОСОБА_1 буде видано ОСОБА_4 власноручну розписку про одержання коштів. Без цієї розписки борг вважається таким, що не повернутий.

Матеріали справи не містять доказів повернення боргу, зокрема власноручної розписки позивача про одержання коштів. Разом з тим, відповідач не надала суду жодних заперечень на спростування заявлених позивачем позовних вимог та будь-яких доказів у підтвердження відсутності факту заборгованості померлого ОСОБА_4 перед ОСОБА_1 .

Таким чином, суд приходить до висновку, що зобов`язання за Договором позики не були виконані ОСОБА_4 .

Натомість позивач у переданому на розгляд суду позові просить стягнути з відповідача заборгованість, що складається з тіла позики, процентів за користування позикою та 3% річних саме у доларах США.

Відповідно до положень частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Цивільне процесуальне законодавство не надає суду такого права, як вихід за межі позовних вимог з власної ініціативи, оскільки норми матеріального права не повинні суперечити нормам процесуального права, якими суд керується при вирішенні спору (стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 264 Цивільного процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 по справі №373/2054/16-ц «суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої 1049 Цивільного кодексу України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не у всіх випадках та безумовно в національній валюті України».

Разом з тим, згідно з приписами частини другої ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, померлий ОСОБА_4 не виконав взяті на себе зобов`язання з повернення позивачу позики у погоджені між ними строки, тому слід констатувати обставини щодо підставності позовних вимог ОСОБА_1 та наявності всіх правових підстав для їх повного задоволення та стягнення з відповідача суми боргу, процентів за користування позикою та трьох процентів річних в межах вартості майна, одержаного у спадщину відповідачем.

Також суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

4. Питання про розподіл судових витрат суд вирішує в порядку, передбаченому ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України.

Як вбачається із заявленого позивачем у змісті позовної заяви орієнтовного розрахунку судових витрат, позивач поніс судові витрати, які складаються із судового збору, який становить 13420,00 гривень за подання позову та 536,80 гривень за подання заяви про забезпечення позову. Крім того, позивач очікував понести судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30000,00 гривень в суді першої інстанції.

При ухваленні судового рішення суд не вирішує питання про стягнення з сторін судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки представником позивача у позовній заяві було заявлено орієнтовний розрахунок таких витрат, та зазначено, що відповідні докази будуть надані суду в строки визначені Цивільним процесуальним кодексом України

У відповідності по положень частини першої ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судом задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , судові витрати зі сплати судового збору, а також за подачу заяви про забезпечення позову слід покласти на відповідача.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 8, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 263-265, 274, 280-282, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області ,

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 2509 895,50 доларів США (два мільйони п`ятсот дев`ять тисяч вісімсот дев`яносто п`ять доларів 50 центів), (в т. ч. а саме: 2000 000,00 доларів США тіло позики, 389 730,67 доларів США проценти за користування позикою, 120 164,83 доларів США три проценти річних).

3. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму 536,80 грн. за подання заяви про забезпечення позову та суму 13420,00 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

4. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

5. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

6. Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2

Представник позивача: ОСОБА_5 , м.Ужгород, вул. Л. Толстого, 33 а, оф. 5.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя В.В. Кость