Рішення

від 09.11.2023 по справі 910/13357/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.11.2023Справа № 910/13357/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МАЙНАУ»

до Приватної науково-виробничої компанії «ІНТЕРБІЗНЕС» в особі Філії «ЧЕРКАСЬКА»

Приватної науково-виробничої компанії «ІНТЕРБІЗНЕС»

про стягнення 167 306,15 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Ратківська А.Р.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МАЙНАУ» (далі - позивач, ТОВ «МАЙНАУ») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватної науково-виробничої компанії «ІНТЕРБІЗНЕС» (далі - відповідач, ПНВК «ІНТЕРБІЗНЕС») в особі Філії «ЧЕРКАСЬКА» Приватної науково-виробничої компанії «ІНТЕРБІЗНЕС» (далі - Філія «ЧЕРКАСЬКА") про стягнення 167 306,15 грн інфляційних нарахувань.

Позовні вимоги обгрунтовано простроченням відповідачем оплати продукції, поставленої позивачем на підставі Договору поставки № 01/02/22 від 01.02.2022 за видатковими накладними № 68 від 08.02.2022, № 101 від 23.02.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 позовну заяву ТОВ «МАЙНАУ» залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.

29.08.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «МАЙНАУ» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/13357/23, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі № 910/13357/23.

Матеріали справи містять повідомлення про доставку електронного листа позивачу на його електронну адресу 3040117058@mail.gov.ua.

Поштові відправлення № 0105495000121 та № 0105495000130 з ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 у справі № 910/13357/23 було направлені відповідачу за адресами, зазначеними у позовній заяві, які відповідають адресі місцезнаходження відповідача та його філії згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

22.09.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі, оскільки, на думку відповідача, позивачем, при здійсненні розрахунку інфляційних збитків, не було враховано правил, передбачених п. 5.1 Постанови № 14 від 17.12.2013 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов?язань», що призвело до безпідставного збільшення інфляційної складової боргу.

30.10.2023 в системі «Електронний суд» сформоване та зареєстроване в автоматизованій системі «Діловодство спеціалізованого суду» повідомлення № 28969 про надання адвокату доступу до справи за допомогою Електронного кабінету.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підстави своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

Відповідно до частин 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Приписами статей 78, 79 ГПК України визначено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши подані сторонами докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Так, частиною першою цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. У частині другій зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України вважається мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах ВП ВС від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 по справі № 916/190/18, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постановах від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 15.08.2019 у справі 905/1758/18, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому, чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань, пені та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі "Агрокомплекс проти України" (заява № 23465/03) від 06.10.2011 існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00).

Товариство з обмеженою відповідальністю «МАЙНАУ» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватної науково-виробничої компанії «ІНТЕРБІЗНЕС» в особі Філії «ЧЕРКАСЬКА» Приватної науково-виробничої компанії «ІНТЕРБІЗНЕС» про стягнення заборгованості у розмірі 585 480,00 грн. Стягнення інфляційних збитків позивачем не заявлялося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2022 наведену позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/9405/22.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі № 910/9405/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2023, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МАЙНАУ» задоволено повністю, стягнуто з Приватної науково-виробничої компанії «ІНТЕРБІЗНЕС» в особі Філії «ЧЕРКАСЬКА» Приватної науково-виробничої компанії «ІНТЕРБІЗНЕС» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МАЙНАУ» заборгованість у розмірі 585 480,00 грн та судовий збір у розмірі 8 782,20 грн.

Судовим рішенням у справі № 910/9405/22 встановлено, зокрема, такі обставини:

01.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАЙНАУ» (далі - постачальник, позивач) та Приватною науково-виробничою компанією «ІНТЕРБІЗНЕС» в особі Філії «ЧЕРКАСЬКА» Приватної науково-виробничої компанії «ІНТЕРБІЗНЕС» (далі - покупець, відповідач) було укладено Договір поставки № 01/02/22 (далі - Договір або Договір № 01/02/22 від 01.02.2022).

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати партіями у власність покупцеві прокладку горбкувату та контейнери для пакування яєць (надалі по тексту - продукція), а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити її.

Згідно з п. 1.2 Договору найменування, асортимент продукції, вказуються в специфікаціях, які погоджуються сторонами на кожну окрему поставку.

Відповідно до п. 3.1 Договору ціна на продукцію визначається та узгоджується сторонами в специфікації, яка підписується разом з договором та є його невід`ємною частиною.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що розрахунки за поставлену згідно договору продукцію здійснюються шляхом перерахунку коштів на поточний рахунок постачальника у строк, передбачений специфікацією, яка являється невід`ємною частиною договору.

У п. 3.2. Договору передбачено, що датою поставки продукції є дата підписання покупцем видаткової накладної, якщо інша дата не зазначена в графі «прийнято» під час підпису видаткової накладної уповноваженою особою покупця.

08.02.2022 сторонами підписано Специфікацію №1 до Договору, згідно з якою постачальник зобов`язався поставити покупцю продукцію: назва - горбкувата прокладка №20, кількість - 130000 шт., ціна без ПДВ - 1,75 за шт.

23.02.2022 між сторонами підписано Специфікацію №2 до Договору, згідно з якою постачальник зобов`язався поставити покупцю продукцію: назва - горбкувата прокладка №20, кількість - 148800 шт., ціна без ПДВ - 1,75 за шт.

У Специфікації №1 від 08.02.2022 та Специфікації №2 від 23.02.2022 до Договору сторони погодили, що термін оплати продукції - 100 % оплати по факту поставки.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 585480,00 грн.

Факт поставки товару підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печатками видатковими накладними №68 від 08.02.2022 на суму 273000,00 грн та №101 від 23.02.2022 на суму 312480,00 грн.

З урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, п. 3.2 Договору та умов оплати, визначених Специфікаціями №1 від 08.02.2022 та №2 від 23.02.2022, строк виконання грошового зобов`язання по сплаті вартості поставленого товару на момент звернення позивача з даним позовом до суду настав.

Проте, в порушення наведених вище положень законодавства та умов Договору відповідач своїх зобов`язань з оплати поставленого товару не виконав, внаслідок чого в останнього перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 585480,00 грн.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 585 480,00 грн є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі № 910/9405/22 набрало законної сили 31.05.2023.

Товариство з обмеженою відповідальністю «МАЙНАУ» (позивач) звернулось з даним позовом до суду про стягнення з Приватної науково-виробничої компанії «ІНТЕРБІЗНЕС» в особі Філії «ЧЕРКАСЬКА» Приватної науково-виробничої компанії «ІНТЕРБІЗНЕС» (відповідач) 167 306,215 грн інфляційних нарахувань.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву зазначає, що позивачем, при здійсненні розрахунку інфляційних збитків, не було враховано правил, передбачених п. 5.1 Постанови № 14 від 17.12.2013 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов?язань», що, в свою чергу, призвело до безпідставного збільшення інфляційної складової боргу. Контррозрахунку відповідач не надав.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи приписи статті 75 ГПК України, суд дійшов висновку, що вищенаведені обставини щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «МАЙНАУ» та Приватної науково-виробничої компанії «ІНТЕРБІЗНЕС» в особі Філії «ЧЕРКАСЬКА» Приватної науково-виробничої компанії «ІНТЕРБІЗНЕС», встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2022 у справі № 910/9405/22, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді даної справи № 910/13357/23, у якій беруть участь вказані особи, щодо яких встановлено ці обставини.

Матеріали справи № 910/13357/23 не містять доказів повного або часткового виконання відповідачем рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі № 910/9405/22.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частина 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 926/263/17, від 03.09.2018 у справі № 910/5811/16).

З урахуванням приписів частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й інфляційні нарахування та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, отже вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини щодо виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Статтею 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт) (аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17).

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у цій справі, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 з відповідача стягнуто заборгованість у розмірі 585 480,00 грн. Стягнення інфляційних збитків позивачем не заявлялося.

Відтак, у даній справі, з огляду на наведений у позовній заяві розрахунок позовних вимог, позивачем визначено нарахування інфляційних втрат:

- за видатковою накладною № 68 від 08.02.2022 на суму 273 000,00 грн за період з 08.02.2022 по 26.06.2023;

- за видатковою накладною № 101 від 23.02.2022 на суму 312 480 грн за період з 23.02.2022 по 26.06.2023.

Дослідивши розрахунок інфляційних втрат, наведений позивачем у позовній заяві, судом встановлено, що позивачем невірно визначено початок періоду прострочення виконання грошового зобов?язання.

З урахуванням положень п. 3.2 Договору та умов оплати, визначених Специфікаціями № 1 від 08.02.2022 та № 2 від 23.02.2022, відповідач мав оплатити товар, поставлений згідно видаткової накладної № 68 у строк до 08.02.2022 включно, а згідно видаткової накладної № 101 у строк до 23.02.2022 включно.

Отже, відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов?язання за видатковою накладною № 68 починаючи з 09.02.2022, а за видатковою накладною № 101 починаючи з 24.02.2022

Перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи «Ліга» наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат у межах заявленого позивачем періоду, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МАЙНАУ» про стягнення з Приватної науково-виробничої компанії «ІНТЕРБІЗНЕС» в особі Філії «ЧЕРКАСЬКА» Приватної науково-виробничої компанії «ІНТЕРБІЗНЕС» інфляційних втрат у розмірі 167 306,15 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «МАЙНАУ» та стягнення з Приватної науково-виробничої компанії «ІНТЕРБІЗНЕС» в особі Філії «ЧЕРКАСЬКА» Приватної науково-виробничої компанії «ІНТЕРБІЗНЕС» 167 306,15 грн інфляційних втрат.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 2 684,00 грн.

Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, до суду не подав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.

З огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та повне задоволення позову, судовий збір у сумі 2 684,00 грн покладається на відповідача.

Керуючись стст 56, 58, 73-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватної науково-виробничої компанії «ІНТЕРБІЗНЕС» (Україна, 03115, місто Київ, пр. Берестейський, будинок 121В, офіс 106; ідентифікаційний код 01200244) в особі Філії «ЧЕРКАСЬКА» Приватної науково-виробничої компанії «ІНТЕРБІЗНЕС» (Україна, 19732, Черкаська обл., Золотоніський р-н, село Ковтуни; ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 41943230) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МАЙНАУ» (Україна, 02160, місто Київ, проспект Возз?єднання, будинок 7-А, офіс 307; ідентифікаційний код 35217308) 167 306,15 грн (сто шістдесят сім тисяч триста шість гривень 15 коп.) інфляційних втрат та 2 684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 коп.) судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (чч 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені стст 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.

Повне рішення складено 09.11.2023.

Суддя Оксана ГУМЕГА