Рішення

від 24.10.2023 по справі 910/13011/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.10.2023Справа № 910/13011/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промагролізинг-Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спешл Майнінг Солюшнз»

про стягнення 344.062,23 грн

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

17.08.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Промагролізинг-Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спешл Майнінг Солюшнз» про стягнення 344.062,23 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі укладеного між сторонами договору фінансового лізингу № 25/10Л від 07.10.2019 (далі - договір), позивачем надано відповідачу на умовах лізингу у строкове платне володіння та користування з правом викупу контейнер-цистерну моделі Т11-254.1 у кількості однієї одиниці та контейнер-цистерну моделі Т11-254.2 у кількості трьох одиниць, що підтверджується підписаними між сторонами відповідними актами приймання-передачі. Відповідно до умов договору до лізингового платежу за цим договором згідно додатку № 3 «Графіку лізингових платежів» входить: договірна вартість предмета лізингу - 3.022.258,37 грн, винагорода позивача - 489.228,06 грн та інші витрати позивача - 181.335,50 грн; лізингові платежі вносяться відповідачем в безготівковій формі у розмірі та строки, вказані у додатку № 3 до договору; датою оплати лізингових платежів є дата зарахування даних платежів на рахунок позивача; у разі прострочення сплати відповідачем лізингових платежів більше ніж на 5 календарних днів, сума винагороди позивача за договором підлягає сплаті у подвійному розмірі, виходячи з розміру винагороди позивача в періоді, в якому допущено таке прострочення. У зв`язку з неналежним виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, позивачем 18.07.2023 направлено відповідачу претензію № 72 від 18.07.2023 з вимогою про сплату заборгованості. Претензія відповідачем отримана не була та повернулась до позивача по причині закінчення встановленого терміну зберігання. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 344.062,23 грн, з яких 128.131,03 грн основного боргу, 26.444,76 грн додаткової винагороди позивача, 136.248,95 грн пені, 8.636,99 грн 3% річних та 44.600,50 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.08.2023 відкрито провадження у справі № 910/13011/23 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Даною ухвалою суду встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

Електронна копія ухвали про відкриття провадження у справі № 910/13011/23 від 24.08.2023 була надіслана відповідачу в його Електронний кабінет.

Згідно ч. 4 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система (ЄСІТС) відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Частиною 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Ухвалу про відкриття провадження у справі № 910/13011/23 від 24.08.2023 доставлено до Електронного кабінету відповідача 31.08.2023 о 13:26 год, що підтверджується повідомленням Господарського суду міста Києва про доставку електронного листа, а отже відповідач мав подати відзив на позовну заяву у строк до 15.09.2023 включно.

06.09.2022 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі з огляду на наступне: протягом дії договору № 25/10Л від 07.10.2019 та до моменту настання форс-мажорних обставин, відповідач своєчасно виконував взяті на себе зобов`язання за відповідним договором; 19.03.2022 відповідач направив на електронну адресу позивача листа № Ф-1203 від 12.03.2022 про настання обставин непереборної сили з проханням відкласти строк виконання зобов`язання на час дії воєнного стану; листом № 2006 від 02.06.2022 відповідач звернувся до відповідача з проханням перенести лізингові платежі за березень-липень 2022 року на 5 місяців та припинити нарахування лізингових платежів за предметом лізингу, що опинилися у зоні активних бойових дій; листом № 401 від 04.01.2023 відповідач повідомив позивача, що в умовах воєнного стану відповідач не має можливості вести свою господарську діяльність на повну потужність та виконувати свої зобов`язання за договором № 25/10Л від 07.10.2019, у зв`язку з чим, просив не застосовувати штрафні санкції та пеню за вказаним договором. Враховуючи викладене, та приймаючи до уваги настання для відповідача обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які підтвердила Торгово-промислова палата України у листі № 2023/02.0-7.1 від 28.02.2022, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

11.09.2023 позивачем подано до суду відповідь на відзив, згідно з якою останній підтримує позовні вимоги в повному обсязі та вказує, що відповідачем не доведено, що належне виконання зобов`язань за договором № 25/10Л від 07.10.2019 виявилось неможливим внаслідок настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), а також у зв`язку з невиконання умов договору в частині повідомлення про настання форс-мажорних обставин, відповідач втратив можливість посилатися на такі обставини.

19.09.2022 від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, згідно з якими останній підтримує обставини викладені у відзиві на позов.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промагролізинг-Україна» (лізингодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спешл Майнінг Солюшнз» (лізингоодержувач, відповідач) укладено договір фінансового лізингу № 258/10Л (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору за цим договором лізингодавець передає лізингоодержувачу на умовах лізингу у строкове платне володіння та користування з правом викупу майно, найменування, кількісні та якісні характеристики якого визначені у додатку № 1 «Специфікація» до даного договору (далі - предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов`язується прийняти предмет лізингу у володіння та користування на строк, зазначений у п. 3.2 договору та здійснювати лізингові платежі на умовах даного договору.

Згідно з Специфікацією (додаток № 1) предметом лізингу є:

Контейнер-цистерна моделі Т11-254.1 у кількості 1 шт., вартість з ПДВ становить 755.564,59 грн;

Контейнер-цистерна моделі Т11-254.2 у кількості 3 шт., загальна вартість з ПДВ яких становить 2.266.693,77 грн.

Загальна вартість майна (предмета лізингу) становить 3.022.258,37 грн з ПДВ.

Спір виник в зв`язку з тим, що відповідач починаючи з березня 2022 року порушував строк сплати лізингових платежів, а з вересня 2022 року взагалі припинив їх сплату, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 128.131,03 грн. У зв`язку з простроченням сплати лізингових платежів, позивачем нараховано 26.444,76 грн додаткової винагороди, 136.248,95 грн пені, 44.600,50 грн інфляційних втрат та 8.636,99 грн 3% річних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначає, що фінансовий лізинг - вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов`язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об`єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а також які передбачають при цьому додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 5 цього Закону.

Виходячи з положень ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до п.п. 3.1 та 3.2 договору цей договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Строк лізингу по даному договору вкладає 36 місяців та відраховується з моменту фактичної передачі предмета лізингу від лізингодавця до лізингоодержувача, тобто з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу.

Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України «Про фінансовий лізинг» обов`язком лізингодавця є у передбачені договором фінансового лізингу строки передати лізингоодержувачу об`єкт фінансового лізингу у стані, що відповідає призначенню такого об`єкта та умовам договору фінансового лізингу.

Згідно з п. 4.1 договору передача предмета лізингу здійснюється протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з дня виконання лiзингоодержувачем п. 5.2 цього договору за умови укладення сторонами додаткової (-вих) угоди про зміну ціни предмету лізингу, розміру лізингових платежів і відповідних змін у графік лізингових платежів, специфікації згідно з п. 5.10 договору.

Пунктом 4.5 договору сторони погодили, що підписання акту приймання-передачі предмета лізингу сторонами свідчить про прийняття лiзингоодержувачем предмета лізингу у тимчасове володіння i користування, та є підставою для вимоги лізингодавцем сплати лізингових платежів згідно додатку № 3 до договору.

Матеріали справи містять підписані з обох сторін та скріплені печаткою лізингоодержувача акти приймання-передачі предмета лізингу, які свідчать про те, що лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв майно - предмет лізингу, а саме:

- акт № 1 приймання-передачі предмета лізингу від 15.10.2019, згідно з яким передано/прийнято контейнер-цистерна моделі Т11-254.1, заводський номер 070137 у кількості 1 шт.;

- акт № 2 приймання-передачі предмета лізингу від 15.10.2019, згідно з яким передано/прийнято контейнер-цистерна моделі Т11-254.2, заводський номер 070134 у кількості 1 шт.;

- акт № 3 приймання-передачі предмета лізингу від 15.10.2019, згідно з яким передано/прийнято контейнер-цистерна моделі Т11-254.2, заводський номер 070141 у кількості 1 шт.;

- акт № 4 приймання-передачі предмета лізингу від 15.10.2019, згідно з яким передано/прийнято контейнер-цистерна моделі Т11-254.2, заводський номер 070144 у кількості 1 шт.

Згідно з п. 5.1 договору до лізингового платежу за цим договором згідно додатку № 3 «Графіку лізингових платежів» входить: договірна вартість предмета лізингу - 3.022.258,37 грн., винагорода лізингодавця - 489.228,06 грн, інші витрати лізингодавця - 181.335,50 грн.

Відповідно до п. 5.2 договору лізингоодержувач у строк до 15 жовтня 2019 року сплачує в безготівковій формі на рахунок лізингодавця авансовий платіж, визначений у додатку № 3 «Графіку лізингових платежів», що є невід`ємною частиною даного договору.

Згаданим вище додатком № 3 сторонами погоджено графік лізингових платежів та визначено термін здійснення таких платежів, суму процентів, яка повинна бути погашена, суму відшкодування вартості предмета лізингу, інші витрати лізингодавця, щомісячні платежі (сума процентів + сума відшкодування + інші витрати) та непогашену заборгованість.

16.11.2019 між лізингодавцем та лізингоодержувачем укладено додаткову угоду № 1 до договору, якою, в тому числі, внесено зміни в графік лізингових платежів, які є додатком № 3 до договору фінансового лізингу № 258/10Л від 07.10.2019, шляхом зміни назви складової лізингових платежів «Сума процентів, яка повинна бути погашена, грн» на «Сума винагороди лізингодавця, яка повинна бути погашена, грн» (п. 3 додаткової угоди № 1 від 16.12.2019).

Частиною 1 статі 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингові платежі, належні до сплати за договором фінансового лізингу, здійснюються в порядку, встановленому договором фінансового лізингу.

Відповідно до Графіка лізингових платежів (додаток № 3 до договору) авансовий платіж та перший лізинговий платіж підлягав сплаті до 15.10.2019; наступні 36 лізингових платежі підлягали сплаті до 20-го числа відповідного місяця.

Пунктом 5.5 договору встановлено, якщо дата лізингового платежу згідно додатку № 3 припадає на вихідний чи святковий день, то лізинговий платіж здійснюється в останній робочий день, що передує даті платежу.

З наданих позивачем виписок АТ «Банк Альянс» та АТ «Райффайзен Банк» по рахункам позивача, вбачається, що платежі по 20.02.2022 включно здійснювалися відповідачем відповідно до затвердженого графіку лізингових платежів (додаток № 3 до договору).

Проте, як свідчать матеріали справи, та не заперечується відповідачем, починаючи з березня 2022 року відповідач здійснював оплату лізингових платежів з порушенням строків встановлених графіком лізингових платежів, а саме

щомісячний платіж у сумі 68.840,33 грн було сплачено 21.08.2022 (платіж прострочений на 155 днів);

щомісячний платіж у сумі 68.105,76 грн було сплачено 24.09.2022 (платіж прострочений на 156 днів);

щомісячний платіж у сумі 67.371,18 грн було сплачено 11.11.2022 (платіж прострочений на 174 дні);

щомісячний платіж у сумі 66.636,60 грн було сплачено 18.11.2022 (платіж прострочений на 150 днів);

щомісячний платіж у сумі 65.902,03 грн було сплачено 21.12.2022 (платіж прострочений на 153 дні);

щомісячний платіж у сумі 65.167,45 грн було сплачено 28.02.2023 (платіж прострочений на 192 дні).

Як зазначає позивач, що не заперечується відповідачем, щомісячні платежі у розмірі 64.432,87 грн та 63.698,16 грн, які мали бути сплачені відповідачем у строк до 20.09.2022 та 20.10.2022, відповідачем сплачено не було.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Пункт 3 частини 2 ст. 21 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлює, що лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі.

Відповідно до п. 7.2.8 лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно вносити лізингові платежі згідно додатку № 3 до даного договору.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором припинив сплату лізингових платежів, а саме за вересень та жовтень 2022 року, що також не заперечується відповідачем.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення заборгованості у розмірі 128.131,03 грн (64.432,87 грн + 63.698,16 грн) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Посилання відповідача як на підставу неможливості виконання зобов`язань за договором на наявність форс-мажорних обставин, не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до п. 11.1 договору сторони цього договору звільняються від відповідальності за часткове чи повне невиконання зобов`язань за цим договором, якщо це невиконання зумовлене наслідком форс-мажорних обставин, до яких відносяться обставини непереборної сили, що виникли після укладання цього договору в результаті незалежних від сторін цього договору причин, непередбачених і невідворотних розумними запобіжними заходами, подій надзвичайного характеру: природні катастрофи, війна, блокада, страйк у галузі чи регіоні, або події, які виникли у наслідок прийняття актів органами державної влади, що потягнули за собою неможливість виконання цього договору.

Пунктом 11.3 договору сторони визначили, що сторона цього договору, на яку вплинули форс-мажорні обставини зобов`язана сповістити про це іншій стороні цього договору телефаксом протягом 3 днів із дня настання/закінчення терміну дії форс-мажорних обставин, з одночасним дублюванням повідомлення рекомендованим листом, спрямованим іншій стороні цього договору.

Згідно з п. 11.4 договору повідомлення про настання форс-мажорних обставин повинно бути підтверджено торгово-промисловою палатою. Дане підтвердження Торгово-промислової палати України спрямовується іншій стороні цього договору протягом 15 днів з дати настання форс-мажорних обставин.

Відповідно до п. 11.6 договору несвоєчасне повідомлення про настання, тривалість чи закінчення дії форс-мажорних обставин і ліквідації їхніх наслідків позбавляє сторону цього договору, яка не своєчасно повідомила про це, права посилатися на ці обставини і зобов`язує її виконувати взяті на себе зобов`язання за цим договором вчасно, у повному обсязі й у терміни, зазначені у цьому договорі.

Матеріали справи містять повідомлення № Ф-1203 від 12.03.2022 про настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), яким відповідач повідомляє позивачу про настання обставин непереборної сили, а саме війни та військових дій на території України та просить відкласти строк виконання зобов`язань на час дії воєнного стану.

Додатком до повідомлення № Ф-1203 від 12.03.2022 вказана копія листа ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

В підтвердження направлення позивачу повідомлення № Ф-1203 від 12.03.2022 відповідачем надано скрін-шот з комп`ютерного екрану, з якого вбачається, що 19.03.2022 з електронної пошти gera2008@ukr.net направлено листа на електронну адресу info@pal.kiev.ua.

Докази направлення на адресу позивача повідомлення № Ф-1203 від 12.03.2022 засобами поштового зв`язку матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україна» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на своєму сайті в мережі Інтернет розмістила лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, що адресований Всім кого це стосується, згідно якого на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Водночас вказаний лист носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні. Неможливість виконання договірних зобов`язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Відповідачем не було подано відповідного сертифікату Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором фінансового лізингу № 25/10Л від 07.10.2019, який б підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов`язань з оплати лізингових платежів.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідні заперечення відповідача є необґрунтованими та безпідставними.

Відповідно до п. 5.7 договору у разі прострочення сплати лізингоодержувачем лізингових платежів більше ніж на 5 (п`ять) календарних днів, сума винагороди лізингодавця за договором підлягає сплаті у подвійному розмірі, виходячи з розміру винагороди лізингодавця в періоді, в якому допущено таке прострочення.

Згідно з п. 8.5 договору у випадку виникнення заборгованості по сплаті лізингових платежів перед лізингодавцем, лізингоодержувач зобов`язаний сплатити лізингодавцю у відповідності до п. 5.7 цього договору суму винагороди у подвійному розмірі, виходячи з розміру винагороди лізингодавця в періоді, в якому допущено таке прострочення, по першій вимогі останнього протягом 5 робочих днів з дати отримання такої вимоги.

Як було встановлено судом, відповідачем в порушення взятих на себе зобов`язань, платежі за березень-серпень 2022 року здійснено з простроченням понад 5 календарних днів, а платежі за вересень-жовтень 2022 року не сплачено взагалі.

З графіку лізингових платежів вбачається, що сума винагороди лізингодавця становить: за березень 2022 року - 5.876,61 грн; за квітень 2022 року - 5.142,04 грн; за травень 20222 року - 4.407,46 грн; за червень 2022 року - 3.672,88 грн; за липень 2022 року - 2.938,31 грн; за серпень 2022 року - 2.203,73 грн; за вересень 2022 року - 1.469,15 грн; за жовтень 2022 року - 734,58 грн; що разом становить 26.444,76 грн.

18.07.2023 позивачем направлено відповідачу претензію № 72 від 18.07.2023, в якій містилася вимога сплатити, в тому числі, додаткову винагороду у розмірі 26.444,76 грн.

В підтвердження направлення на адресу відповідача (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/7, офіс 613-57) претензії № 72 від 18.07.2023 позивачем надано накладну № 0311010917269, фіскальний чек від 18.07.2023 та опис вкладення у цінний лист.

Проте, з наявного в матеріалах справи витягу з офіційного сайту АТ «Укрпошта» в мережі Інтернет за трек-кодом № 0311010917269 конверт разом з претензією № 72 від 18.07.2023 (номер відправлення 0311010917269) було повернуто позивачу поштовим відділенням зв`язку без вручення адресату у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 по справі № 911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, позивача (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Отже, днем вручення претензії № 72 від 18.07.2023, в даному випадку вважається день проставлення відмітки Укрпошти «повернення за зворотною адресою: За закінченням встановленого терміну зберігання», тобто 02.08.2023, відповідно до витягу з офіційного сайту АТ «Укрпошта» в мережі Інтернет за трек-кодом № 0311010917269.

Враховуючи викладене та умови п. 8.5 договору, відповідач був зобов`язаний сплатити позивачу 26.444,76 грн додаткової винагороди у строк до 09.08.2023 включно.

Матеріали справи не містять жодних доказів в підтвердження сплати відповідачем 26.444,76 грн додаткової винагороди.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 26.444,76 грн додаткової винагороди за прострочення сплати лізингових платежів у період з березня по жовтень 2022 року.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов`язання щодо своєчасної сплати лізингових платежів за договором № 25/10Л від 07.10.2019, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 323 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 8.4 договору сторони погодили, що нарахування пені за даним договором не обмежується шестимісячним строком її нарахування. У разі прострочення сплати лізингоодержувачем лізингових платежів, а також усіх інших платежів, які належать до сплати лізингоодержувачем згідно до даного договору та чинного законодавства, лізингодавець має право стягнути з лізингоодержувача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від непогашеної заборгованості по лізингових платежах та/або інших платежах за кожен день прострочки за весь період часу протягом якого не виконано зобов`язання зі сплати по день фактичної оплати.

Так, сторони укладаючи договір фінансового лізингу № 25/10Л від 07.10.2019 встановили інший, ніж передбачений ч. 6 ст. 323 Господарського кодексу України, строк нарахування штрафних санкцій, а саме на весь період прострочення.

В зв`язку з тим, що взяті на себе зобов`язання по сплаті лізингових платежів у встановлені договором строки відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу пеню у розмірі 136.248,95 грн (за обґрунтованими розрахунками позивача).

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 136.248,95 грн обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті платежів, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 44.600,50 грн інфляційних втрат та 8.636,99 грн 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов`язань.

Стаття 625 Цивільного кодексу України надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, встановити інший, ніж три проценти річних, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних.

Умовами договору інший розмір процентів не визначений.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 8.636,99 грн 3% річних (за обґрунтованим розрахунками позивача).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Такий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Суд приходить до висновку про обґрунтованість нарахування 43.774,96 грн інфляційних втрат, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

В іншій частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в позові слід відмовити, оскільки позивачем здійснено невірний розрахунок нарахування інфляційних втрат на суми несплачених відповідачем лізингових платежів за вересень 2022 року (64.432,87 грн - період прострочення з 21.09.2022 по 09.08.2023) та жовтень 2022 року (63.698,16 грн - період прострочення з 21.10.2022 по 09.08.2023); розрахунок суду знаходиться в матеріалах справи.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Промагролізинг-Україна» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спешл Майнінг Солюшнз» (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/7, офіс 613-57, код ЄДРПОУ 42193403) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промагролізинг-Україна» (03110, м. Київ, вул. Олександра Пироговського, 19, корп. 4, код ЄДРПОУ 37768114) 128.131 (сто двадцять вісім тисяч сто тридцять одна) грн 03 коп. основного боргу, 26.444 (двадцять шість тисяч чотириста сорок чотири) грн 76 коп. додаткової винагороди, 136.248 (сто тридцять шість тисяч двісті сорок вісім) грн 95 коп. пені, 43.774 (сорок три тисячі сімсот сімдесят чотири) грн 96 коп. інфляційних втрат, 8.636 (вісім тисяч шістсот тридцять шість) грн 99 коп. 3% річних та 5.148 (п`ять тисяч сто сорок вісім) грн 55 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя В.В.Сівакова