Рішення

від 31.10.2023 по справі 910/11383/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.10.2023Справа № 910/11383/23Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави

до 1) Київської міської ради

2) обслуговуючого кооперативу "Автогаражний кооператив "Нова Вигурівщина"

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

При секретарі судового засідання: Габорак О.М.

Представники сторін:

від прокуратури: Греськів Ірина Іванівна - прокурор (посвідчення №076132 від 01.03.2023);

від відповідача-1: Самелюк Катерина Олегівна - посадова особа (розпорядження №478 від 11.06.2021);

від відповідача-2: Мацко Максим Анатолійович - представник за ордером серія АА №1260935 від 09.08.2023.

встановив :

До Господарського суду міста Києва звернувся Заступникик керівника Київської міської прокуратури з позовом до Київської міської ради та обслуговуючого кооперативу "Нова Вигурівщина" для захисту порушених прав територіальної громади міста Києва, яка є невід`ємною частиною держави.

Для відновлення порушених прав Заступник керівника Київської міської прокуратури просить суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 23.09.2021 № 2696/2737 "Про передачу обслуговуючому кооперативу "Автогаражний кооператив "Нова Вигурівщина" земельної ділянки в оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражів на вул. Теодора Драйзера, 23 у Деснянському районі міста Києва";

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,7049 га по вул. Теодора Драйзера, 23 у Деснянському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:62:144:0007), укладений між Київською міською радою (ЄДРПОУ 22883141, вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044) та обслуговуючим кооперативом "Автогаражний кооператив "Нова Вигурівщина" (код ЄДРПОУ 43639860, вул. Теодара Драйзера, 23, м. Київ, 02225), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. та зареєстовано в реєстрі 15.02.2023 за № 478;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.02.2023, індексний номер 66426287 та здійснену на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку площею 0,7049 га (кадастровий номер 8000000000:62:144:0007) по вул. Теодора Драйзера, 23 у Деснянському районі м. Києва, припинивши вказане право обслуговуючому кооперативу "Актогаражний кооператив "Нова Вигуріщивна" (код ЄДРПОУ 43639860, вул. Теодора Драйзера, 23, м. Київ, 02225).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 12.09.2023.

11.08.2023 через канцелярію суду від Київської міської ради надійшов відзив на позовну заяву.

15.08.2023 через канцелярію суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву.

11.09.2023 через канцелярію суду від Київської міської прокуратури надійшли відповіді на відзив Київської міської ради та обслуговуючому кооперативу "Автогаражний кооператив "Нова Вигурівщина".

В судовому засіданні 12.09.2023 представником відповідача 2 заявлено клопотання про відкладення розгляду справи.

Протокольною ухвалою суду від 12.09.2023 судом оголошено про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 17.10.2023.

Протокольною ухвалою суду від 17.10.2023 судом оголошено про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 31.10.2023.

В судовому засіданні 31.10.2023 представник прокуратури просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача 1 просив суд відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача 2 просив суд відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення прокуратури та представників відповідачів, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч. 3-4 статті 53 ГПК України закріплено право прокурора у визначених законом випадках звертатися до суду з позовною заявою.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з висновком Конституційного Суду України, викладеним у рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, поняття "інтереси держави" є оціночним; в кожному конкретному випадку прокурор, який звертається до суду із заявою, повинен обґрунтувати в суді наявність підстав для представництва інтересів держави (в тому числі публічних інтересів територіальної громади), але виключного переліку обставин, які можуть використовуватися, закон не передбачає.

Таким чином, надавши прокурору повноваження представництва, законодавець насамперед визначив можливість органам прокуратури захищати державні інтереси, при цьому порушення інтересів держави на землю є безумовною підставою для вжиття заходів реагування в порядку ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

У даній справі на думку прокурора інтерес держави полягає у необхідності забезпечення прав та інтересів територіальної громади, як дійсного власника землі, що є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, забезпечення раціонального використання та охорони земель.

Київська міська рада як орган, уповноважений діяти виключно в інтересах територіальної громади міста, при прийнятті оскаржуваного рішення та укладення договору оренди, внаслідок допущених порушень розпорядилась земельною ділянкою поза конкурентними засадами, а відтак діяла всупереч інтересам територіальної громади міста та, відповідно, і держави.

Поряд з цим, повноваженнями щодо розпорядження спірними земельними ділянками, відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України, наділена саме Київська міська рада, яка за висновком прокурора і допустила порушення вимог закону, а саме прийняла оспорюване рішення всупереч інтересів територіальної громади та держави, що виключає можливість здійснення нею захисту законних інтересів держави у спірних правовідносинах у спосіб, який обрав прокурор.

Отже, в даному випадку відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, тому суд вважає, що прокурор діє як самостійний позивач і не здійснює представництво інтересів держави в особі будь-якого з державних органів, що виконують функції контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель.

Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, оскільки орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах відсутній, є підстави для набуття прокурором статусу позивача відповідно до приписів ч. 5 ст. 53 ГПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, Київська міська прокуратура зверталась до Київської міської ради та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської державної адміністрації з листами №057/19419 від 24.11.2021 та №15/1-6191-23 від 02.05.2023, якими повідомляла про виявлені порушення інтересів держави, просила надати інформацію щодо усунення таких порушень законодавства та інформувала, що у разі їх неусунення прокурор буде звертатись до суду з позовом в інтересах держави самостійно.

У відповідь на вказані листи Департамент земельних ресурсів повідомив прокурора (листи № 05716-32335 від 03.12.2021, №05716-6152 від 12.05.2023) Київська міська рада, а також Департамент не планують вживати заходи для скасування вказаного рішення Київської міської ради та визнання недійсним укладеного на його виконання договору оренди земельної ділянки.

Верховний Суд у постанові від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 зазначив, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, що прокурором дотримано визначений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення до суду з позовом в інтересах держави, як самостійного позивача.

Рішенням Київської міської ради «Про передачу обслуговуючого кооперативу «Автогаражний кооператив "Нова Вигурівщина" земельної ділянки в оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражів на вул. Теодора Драйзера, 23 у Деснянському районі міста Києва» №2696/2737 від 23.09.2021 вирішено: передати обслуговуючого кооперативу «Автогаражний кооператив "Нова Вигурівщина", за умови виконання пункту 2 цього рішення, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,7049 га (кадастровий номер 8000000000:62:144:0007, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24 червня 2021 року №НВ-0007060372021) для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражів (код КВЦПЗ - 02.06, для колективного гаражного будівництва) на вул. Теодора Драйзера, 23 у Деснянському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11 червня 2020 року, номер запису про право власності 36846525 (договір купівлі-продажу нерухомого майна від 11 червня 2020 року №704) (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, заява ДЦ від 19 травня 2021 року №64035-005773407-031-03, справа №671774457).

На виконання вищезазначеного рішення, 15.02.2023 року між Київською міською радою (орендодавець) та обслуговуючим кооперативом «Автогаражний кооператив "Нова Вигурівщина" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. зареєстрованого в реєстрі за №478.

Відповідно до п.1.1 договору, орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 23.09.2021 року за №2696/2737 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об`єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим договором, для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражів. Земельна ділянка згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно перебуває у комунальній власності Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що об`єктом оренди відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради від 23.09.2021 року №2696/2737 та цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- кадастровий номер - 8000000000:62:144:0007;

- місце розташування - вул. Теодора Драйзера, 23 у Деснянському районі м. Києва;

- категорія земель - землі житлової та громадської забудови;

- цільове призначення - 02.06 для колективного гаражного будівництва (для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражів);

- розмір (площа) 0,7049 га.

Договір укладено на 10 років (п.3.1 договору).

Спір у справі виник у зв`язку з наявністю, на думку прокурора, підстав для визнання незаконним та скасування рішення, а також визнання недійсним договору.

Зокрема, як на підставу протиправності вказаного рішення прокурор посилається на те, що надання у користування товариству спірної земельної ділянки відбулося з порушенням вимог Земельного кодексу України, а саме без дотримання процедури проведення земельних торгів (без аукціону). Також, прокурор вказує, що площа земельної ділянки, яку передано товариству в оренду майже в 157 разів перевищує площу гаражного боксу, який розташований на ділянці.

За своєю правовою природою вищезазначене рішення Київської міської ради є актом ненормативного характеру ( актам індивідуальної дії).

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Згідно з ч.3 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України передбачено, що не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб; будівництва, обслуговування об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, мультимодальних терміналів, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу);

Отже, чинним земельним законодавством передбачено виключне право власника нерухомого майна на отримання в оренду земельної ділянки, на якій воно розташоване без проведення земельних торгів.

Виходячи із системного аналізу положень частини другої статті 124 і абзацу 2 частини другої статті 134 Земельного кодексу України незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації виключно існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.

Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об`єктів надмірного тягаря, пов`язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання положень законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об`єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об`єктів.

Аналогічна правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 01.04.2021 у справі №910/10500/19.

Матеріалами справи встановлено, що процедура передачі в оренду відповідачем 1 відповідачу 2 за оспорюваним рішенням від №2696/2737 від 23.09.2021 земельної ділянки площею 0,7049 га (кадастровий номер - 8000000000:62:144:0007), розташованої за адресою вул. Теодора Драйзера, 23 у Деснянському районі м. Києва передувало саме набуття відповідачем 2 у власність права власності на нерухоме майно (гаражний бокс) загальною площею 45 кв.м, розташованого на земельній ділянці: кадастровий номер: 8000000000:62:144:0007, площа 0,7049.

Так, з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (інформаційна довідка № 339395779 від 17.07.2023) обслуговуючий кооператив "Автогаражний кооператив "Нова Вигурівщина" є власником нерухомого майна: гаражного боксу, загальною площею 45 кв.м, який розташований за адресою: вул. Теодора Драйзера, будинок 23, гараж 1, розташований на земельній ділянці: кадастровий номер: 8000000000:62:144:0007, площею 0,7049, на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11.06.2020, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єрмакович В.В. та зареєстрованого за №704.

В подальшому відповідач 2 звернувся до відповідача 1 з заявами про видачу рішення про передачу в оренду земельної ділянки за адресою: вул. Теодора Драйзера, будинок 23.

Згідно з Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру право власності Київської міської ради на земельну ділянку площею 0,7049 га, місце розташування: м. Київ, р-н Деснянський, вулиця Теодора Драйзена, 23, кадастровий номер: 8000000000:62:144:0007, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, вид використання: для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражів, цільове призначення: 02.06 для колективного гаражного будівництва, зареєстровано 13.04.2018 року.

Відповідно до ч.1 статті 123 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення, здійснюється без складання документації із землеустрою.

У зв`язку з вищезазначеним, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки обслуговуючому кооперативу "Автогаражний кооператив "Нова Вигурівщина" не розроблявся.

Таким чином, виходячи із встановлених фактичних обставин, розташування на спірній земельній ділянці належного обслуговуючому кооперативу "Автогаражний кооператив "Нова Вигурівщина" нерухомого майна (гаражного боксу), що зумовлює застосування щодо процедури надання земельної ділянки в оренду виняткового застереження, передбаченого абзацом 2 частини другої статті 134 Земельного кодексу України, виключає застосування суб`єктом права комунальної власності на землю конкурентних засад (земельних торгів) при продажу права на оренду спірної земельної ділянки, що спростовує помилкові доводи прокурора про протилежне.

Також прокурором належними доказами не доведено порушення Київською міською радою принципу раціонального використання землі у зв`язку з наданням земельної ділянки надмірною площею та для цілей, які не відповідають її функціональному призначенню.

Сама по собі констатація факту того, що площа відведеної земельної ділянки є більшою у математичному порівнянні з площею нерухомості, без обґрунтування належними та допустимими доказами, не може вважатися належним обґрунтуванням позову та не дає підстав для його задоволення.

Доведення обставин, пов`язаних з обґрунтованістю землевпорядної документації, в тому числі щодо розміру земельної ділянки покладається на сторони в судовому процесі. При цьому відповідно до загальних засад господарського судочинства, визначених статтями 2, 13, 14, 74, 86, 237 Господарського процесуального кодексу України, позивач у справах зазначеної категорії повинен довести належними доказами ту обставину, що неналежними доказами є розроблений на замовлення відповідача проект землеустрою чи технічна документація із землеустрою, в яких власне і визначається конкретна площа земельної ділянки, необхідна орендарю для експлуатації та функціонування належної йому будівлі (ведення господарської діяльності). У той же час відповідно до тих же положень Господарського процесуального кодексу України на відповідача у справі покладається обов`язок доведення обґрунтованості та необхідності виділення земельної ділянки саме в такому розмірі.

Таким чином, сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову. У зв`язку з цим, оскаржуючи законність передачі земельної ділянки у користування з мотивів неспівмірності площі відведеної земельної ділянки порівняно з площею будівлі, розташованої на цій земельній ділянці, саме позивач повинен належними і допустимими доказами довести розмір земельної ділянки, який є дійсно необхідним для обслуговування та експлуатації розміщеного на землі майна, що відповідає принципу диспозитивності господарського судочинства, закріпленого у статті 14 Господарського процесуального кодексу України (аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №922/1323/20).

Тобто, прокурор мав довести очевидну неспівмірність між об`єктом нерухомого майна та розміром земельної ділянки, яка виділялась для обслуговування такого об`єкта. Процес доведення в цьому випадку може здійснюватися з урахуванням, але не виключно: цільового та функціонального призначення об`єкту нерухомого майна; фактичного землекористування, яке склалось на момент придбання такого майна; Державних будівельних норм (за їх наявності) щодо мінімальних розмірів земельної ділянки (з огляду на вимоги санітарного, архітектурного, екологічного, протипожежного законодавства тощо); вимог раціонального землекористування; існуючої містобудівної документації; інших істотних факторів.

Однак, прокурором не доведено належними і допустимими доказами необхідності використання відповідачем-2 земельної ділянки у меншому розмірі, не зазначено норми права, що не врахована Київською міською радою при прийнятті оскаржуваного рішення, не надано жодних належних та допустимих доказів, що підтверджують проведення обрахунку площі земельної ділянки необхідної для обслуговування нерухомого майна, що має визначатися виходячи з площі нерухомого майна, функціонального використання та інших умов відповідно до норм містобудування та санітарних норм і правил, яка на думку позивача є завищеною і повинна обчислюватись в конкретно зазначеному випадку.

Також, суд зазначає, що прокуратурою не надано доказів відсутності законних прав на нерухоме майно у відповідача-2, а самочинність збутового об`єкту не є предметом дослідження даної справи.

Проаналізувавши надані докази та доводи усіх учасників справи, обставини, якими прокурор обґрунтовує заявлені вимоги, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 23.09.2021 № 2696/2737 "Про передачу обслуговуючому кооперативу "Автогаражний кооператив "Нова Вигурівщина" земельної ділянки в оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражів на вул. Теодора Драйзера, 23 у Деснянському районі міста Києва";

Що ж до вимог прокуратури стосовно визнання недійсним договору оренди земельною ділянки від 15.02.2023, то суд зазначає наступне.

Відповідно до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Оскільки відсутні підстави для визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради №2696/2737 від 23.09.2021, на підставі якого оспорюваний договір оренди було укладено, вказаний правочин є таким, що не суперечить вимогам законодавства, а тому не підлягає визнанню недійсним.

Оскільки вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.02.2023, індексний номер 66426287 та здійснену на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку площею 0,7049 га (кадастровий номер 8000000000:62:144:0007) по вул. Теодора Драйзера, 23 у Деснянському районі м. Києва, припинивши вказане право обслуговуючому кооперативу "Актогаражний кооператив "Нова Вигуріщивна" (код ЄДРПОУ 43639860, вул. Теодора Драйзера, 23, м. Київ, 02225) є похідною вимогою, то остання не підлягає задоволенню з огляду на законність рішення Київської міської ради №2696/2737 від 23.09.2021.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів сторін суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на прокуратуру.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ч.1 ст. 79, ст.ст. 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата підписання рішення: 14.11.2023 року.

Суддя С. М. Мудрий