Постанова

від 30.01.2024 по справі 910/11383/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2024 р. Справа№ 910/11383/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Хрипуна О.О.

суддів: Михальської Ю.Б.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Король Я.П.

розглянувши апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2023

(повний текст рішення складено 14.11.2023)

у справі № 910/11383/23 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави

до 1) Київської міської ради

2) Обслуговуючого кооперативу «Автогаражний кооператив «Нова Вигурівщина»

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

за участю представників:

від позивача: Винник О.О. - прокурор (посвідчення № 076131 від 01.03.2023)

від відповідача: 1) Перепелицін К.М. - посадова особа (розпорядження № 894 від 26.09.2023)

2) не з`явились

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач-1) та Обслуговуючого кооперативу «Нова Вигурівщина» (далі - відповідач-2) про визнання незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 23.09.2021 № 2696/2737 «Про передачу обслуговуючому кооперативу «Автогаражний кооператив «Нова Вигурівщина» земельної ділянки в оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражів на вул. Теодора Драйзера, 23 у Деснянському районі міста Києва»; про визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки (далі - Договір) площею 0,7049 га по вул. Теодора Драйзера, 23 у Деснянському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:62:144:0007), укладеного між Київською міською радою та Обслуговуючим кооперативом «Автогаражний кооператив «Нова Вигурівщина» (код ЄДРПОУ 43639860, вул. Теодара Драйзера, 23, м. Київ, 02225), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. та зареєстровано в реєстрі 15.02.2023 за № 478; про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.02.2023, індексний номер 66426287 та здійснену на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку площею 0,7049 га (кадастровий номер 8000000000:62:144:0007) по вул. Теодора Драйзера, 23 у Деснянському районі м. Києва, припинивши вказане право Обслуговуючому кооперативу «Автогаражний кооператив «Нова Вигуріщивна» (код ЄДРПОУ 43639860, вул. Теодора Драйзера, 23, м. Київ, 02225).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-1 у порушення інтересів держави надав в оренду земельну ділянку територіальної громади міста з порушенням вимог земельного та містобудівного законодавства, а саме з порушенням принципу раціонального використання земель у зв`язку із наданням земельної ділянки надмірною площею; надання земельної ділянки поза аукціоном у порушення вимог статей 328, 377 Цивільного кодексу України і у такий спосіб узаконив самочинне будівництво, а також приналежність земельної ділянки, що була передана в оренду, до територій зелених насаджень загального користування.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.10.2023 у справі № 910/11383/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд виходив з того, що на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:62:144:0007 по вул. Теодора Драйзера, 23 у Деснянському районі м. Києва на момент прийняття Київською міською радою оскаржуваного рішення від 23.09.2021 № 2696/2737 знаходилось нерухоме майно (гаражний бокс), яке належало Обслуговуючому кооперативу «Автогаражний кооператив «Нова Вигурівщина», а отже дана земельна ділянка не підлягала наданню в оренду на конкурентних засадах (земельних торгах). Суд відхилив посилання позивача на те, що спірна земельна ділянка майже у 157 разів перевищує площу гаражного боксу, який розташований на ділянці, оскільки прокурором не доведено належними і допустимими доказами необхідності використання відповідачем-2 земельної ділянки у меншому розмірі, не зазначено норми права, що не врахована Київською міською радою при прийнятті оскаржуваного рішення, не надано жодних належних та допустимих доказів, що підтверджують проведення обрахунку площі земельної ділянки необхідної для обслуговування нерухомого майна, що має визначатися виходячи з площі нерухомого майна, функціонального використання та інших умов відповідно до норм містобудування та санітарних норм і правил, яка на думку позивача є завищеною і повинна обчислюватись в конкретно зазначеному випадку, також суд першої інстанції зазначив, що прокурором не надано доказів відсутності законних прав на нерухоме майно у відповідача-2, а самочинність не є предметом дослідження даної справи. Оскільки відсутні підстави для визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради, на підставі якого було укладено спірний договір оренди земельної ділянки, останній є таким, що не суперечить вимогам законодавства, а тому не підлягає визнанню недійсним. Також, у позовній вимозі про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень місцевий господарський суд відмовив, враховуючи, що рішення Київської міської ради є законним, а вищезазначена вимога є похідною.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 15/1-6191-23 від 30.11.2023 (отримано судом 05.12.2023, про що свідчить штамп вхідного документа канцелярії (на правах відділу) управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду), відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2023 у справі № 910/11383/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також невідповідністю викладених у рішенні суду висновків обставинам справи, а саме не враховано обставини необхідності застосування до спірних правовідносин положень частини першої статті 134 Земельного кодексу України; у порушення статті 86 Господарського кодексу України безпідставно не враховано, що спірну земельну ділянку надано не лише для експлуатації та обслуговування нерухомого майна, але і для нового будівництва, площею, що у 157 разів перевищує площу нерухомого майна, яке розташоване на земельній ділянці; безпідставними також є висновки суду про неможливість надання, на конкурентних засадах, права користування на земельну ділянку, на якій знаходиться належний на праві власності об`єкт нерухомості.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/11383/23; відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2023 у справі № 910/11383/23 до надходження даної справи з суду першої інстанції.

18.12.2023 супровідним листом № 910/11383/23/7661/2023 від 14.12.2023 матеріали справи № 910/11383/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської міської прокуратури у справі № 910/11383/23 та призначено справу до розгляду на 30.01.2024.

У судове засідання, призначене на 30.01.2024 представник відповідача-2 не з`явився, 30.01.2024 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю прийняти участь у судовому засіданні, оскільки приймає участь у слідчій дії в межах досудового розслідування кримінального провадження, яка запланована на 30.01.2024 о 12 год. 30 хв.

Частина одинадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Колегія суддів апеляційної інстанції визнає причини неявки представника відповідача-2 у судове засідання неповажними. Так, чинне законодавство не обмежує сторін певним колом осіб, які можуть представляти його в суді, а тому відповідач-2, у разі його бажання бути присутнім у судовому засіданні, повинен був направити іншого представника, крім того представником відповідача-2 не надано суду доказів в підтвердження обставин викладених у клопотанні, а також враховуючи, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, тоді як наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, колегією суддів у задоволенні вищезазначеного клопотання відповідача-2 відмовлено.

Частина дванадцята статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача -2.

Прокурор у судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Представник відповідача-1 письмового відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, однак, у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги прокурора, просив їх відхилити, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.

22.01.2024 віповідач-2 надіслав на адресу Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу від 17.01.2024 (отримано судом 25.01.2024), відповідно до якого, заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає її такою, що не підлягає задоволенню, рішення суду просив залишити без змін.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами третьою та четвертою статті 53 Господарського процесуального України закріплено право прокурора у визначених законом випадках звертатися до суду з позовною заявою.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Частиною третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з висновком Конституційного Суду України, викладеним у рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, поняття «інтереси держави» є оціночним; в кожному конкретному випадку прокурор, який звертається до суду із заявою, повинен обґрунтувати в суді наявність підстав для представництва інтересів держави (в тому числі публічних інтересів територіальної громади), але виключного переліку обставин, які можуть використовуватися, закон не передбачає.

Таким чином, надавши прокурору повноваження представництва, законодавець насамперед визначив можливість органам прокуратури захищати державні інтереси, при цьому порушення інтересів держави на землю є безумовною підставою для вжиття заходів реагування у порядку статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

У даній справі інтерес держави полягає у необхідності забезпечення прав та інтересів територіальної громади, як дійсного власника землі, що є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, забезпечення раціонального використання та охорони земель.

Київська міська рада як орган, уповноважений діяти виключно в інтересах територіальної громади міста, при прийнятті оскаржуваного рішення та укладення договору оренди, внаслідок допущених порушень розпорядилась земельною ділянкою поза конкурентними засадами, а відтак діяла всупереч інтересам територіальної громади міста та, відповідно і держави.

Поряд з цим, повноваженнями щодо розпорядження спірними земельними ділянками, відповідно до статті 122 Земельного кодексу України, наділена саме Київська міська рада, яка за висновком прокурора і допустила порушення вимог закону, а саме прийняла оспорюване рішення всупереч інтересів територіальної громади та держави, що виключає можливість здійснення нею захисту законних інтересів держави у спірних правовідносинах у спосіб, який обрав прокурор.

Верховний Суд у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначив, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Також, звертаючись до суду з позовом, прокурор повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи, Київська міська прокуратура у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», 24.11.2021 зверталась до Київської міської ради (відповідач-1) та до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з листом № 15/1-1227вих-21, яким повідомляла про виявлені порушення інтересів держави, просила надати інформацію щодо усунення таких порушень законодавства та інформувала, що у разі їх не усунення прокурор буде звертатись до суду з позовом в інтересах держави самостійно.

Також, 02.05.2023 Київська міська прокуратура повторно звернулась до Київської міської ради (відповідач-1) з листом № 15/1-369вих-23 (15/1-6191-23) та повідомила про порушення інтересів держави при прийнятті рішення від 23.09.2021 № 2696/2737 та укладенні договору оренди земельної ділянки від 15.02.2023.

У відповідь на вищезазначені листи Департамент земельних ресурсів, за дорученням заступника міського голови - секретаря Київської міської ради, листами № 05716-32335 від 03.12.2021 та № 05716-6152 від 12.05.2023, повідомив Київську міську прокуратуру, що рішення Київської міської ради від 23.09.2021 № 2696/2737 прийнято відповідно до законодавства України, а тому, за наявною у Департаменті інформацією, Київська міська рада, а також Департамент не планують вживати заходи для скасування вищезазначеного рішення Київської міської ради та визнання недійсним укладеного на його виконання договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, оскільки орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах відсутній, є підстави для набуття прокурором статусу позивача відповідно до приписів частини п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України.

Отже у даному випадку відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокурором дотримано визначений статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» порядок звернення до суду з позовом в інтересах держави, як самостійного позивача.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи документів, рішенням Київської міської ради «Про передачу обслуговуючого кооперативу «Автогаражний кооператив «Нова Вигурівщина» земельної ділянки в оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражів на вул. Теодора Драйзера, 23 у Деснянському районі міста Києва» № 2696/2737 від 23.09.2021 вирішено: передати обслуговуючого кооперативу «Автогаражний кооператив «Нова Вигурівщина», за умови виконання пункту 2 цього рішення, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,7049 га (кадастровий номер 8000000000:62:144:0007, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24.06.2021 № НВ-0007060372021) для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражів (код КВЦПЗ - 02.06, для колективного гаражного будівництва) на вул. Теодора Драйзера, 23 у Деснянському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.06.2020, номер запису про право власності 36846525 (договір купівлі-продажу нерухомого майна від 11.06.2020 № 704) (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, заява ДЦ від 19.05.2021 № 64035-005773407-031-03, справа № 671774457).

На виконання вищезазначеного рішення, 15.02.2023 між Київською міською радою (орендодавець, відповідач-1) та Обслуговуючим кооперативом «Автогаражний кооператив «Нова Вигурівщина» (орендар, відповідач-2) укладено Договір оренди земельної ділянки (далі - Договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. зареєстрованого в реєстрі за № 478.

Відповідно до пункту 1.1. Договору, орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 23.09.2021 за № 2696/2737 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об`єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим договором, для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражів. Земельна ділянка згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно перебуває у комунальній власності Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що об`єктом оренди відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради від 23.09.2021 № 2696/2737 та цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- кадастровий номер - 8000000000:62:144:0007;

- місце розташування - вул. Теодора Драйзера, 23 у Деснянському районі м. Києва;

- категорія земель - землі житлової та громадської забудови;

- цільове призначення - 02.06 для колективного гаражного будівництва (для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражів);

- розмір (площа) 0,7049 га.

Договір укладено на 10 років (пункт 3.1. Договору).

Як зазначає прокурор, спір у справі виник у зв`язку з наявністю, підстав для визнання незаконним та скасування рішення, а також визнання недійсним договору.

Зокрема, як на підставу протиправності вказаного рішення прокурор посилається на те, що надання у користування товариству спірної земельної ділянки відбулося з порушенням вимог Земельного кодексу України, а саме без дотримання процедури проведення земельних торгів (без аукціону). Також, прокурор вказує, що площа земельної ділянки, яку передано товариству в оренду майже в 157 разів перевищує площу гаражного боксу, який розташований на ділянці.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами у відповідності до статті 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.

За змістом статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, якщо він суперечить актам цивільного законодавства.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішення ІІ сесії Київської міської ради ХI скликання «Про передачу обслуговуючого кооперативу «Автогаражний кооператив «Нова Вигурівщина» земельної ділянки в оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражів на вул. Теодора Драйзера, 23 у Деснянському районі міста Києва» № 2696/2737 від 23.09.2021 є актом ненормативного характеру (актом індивідуальної дії).

Як вбачається з преамбули вищезгаданого Рішення воно було прийнято на підставі статей 9, 83, 93, 116, 122, 123, 124 Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі», пункту 34 частини статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

За приписами пунктів а), б), в) частини першої статті 9 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до повноважень Київської міської ради у галузі земельних відносин на її території належить: розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Частиною другою статті 83 Земельного кодексу України встановлено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Стаття 14 Конституції України закріплює, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Стаття 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам (частина друга статті 93 Земельного кодексу України).

Строк оренди земельної ділянки не може перевищувати 50 років (частина четверта статті 93 Земельного кодексу України).

Частина п`ята статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право користування (оренда, емфітевзис) земельною ділянкою сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу її користувачем без погодження із власником такої земельної ділянки, крім випадків, визначених законом. Відчуження, застава права користування земельною ділянкою здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюються відчуження або на користь якої передається у заставу право користування. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права користування у порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачений порядок передачі земельних ділянок в оренду.

Так, відповідно до частини першої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Частиною другою статті 124 Земельного кодексу України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу (частина третя статті 124 Земельного кодексу України).

Частина перша статті 134 Земельного кодекс України встановлює, що земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренда, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 134 Земельного кодексу України, не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Як свідчать матеріали справи, на час прийняття рішення Київської міської ради № 2696/2737 від 23.09.2021 на спірній земельній ділянці по АДРЕСА_1 була розташована нежитлова будівля (гаражний бокс) загальною площею 45 кв.м, яка на підставі договору купівлі-продажу від 06.06.2020 укладеного між ОСОБА_1 та ПП «Успіх-21 століття», а 11.06.2020 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між відповідачем-2 та ПП «Успіх-21 століття», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єрмакович В.В. та зареєстрований за № 704, належить на праві власності відповідачу-2, що учасниками процесу не заперечувалось.

Матеріалами справи, зокрема, Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (інформаційна довідка № 339395779 від 17.07.2023) підтверджується, що Обслуговуючому кооперативу «Автогаражний кооператив «Нова Вигурівщина» на праві власності належить виключно нежитлова будівля (гаражний бокс 1), загальною площею 45 кв.м на спірній земельній ділянці. При цьому матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач-2 є власником автостоянки/будівлі і споруд автостоянки (окрім наведеного гаража) на спірній земельній ділянці.

Статтею 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу) передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (частина перша). Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга).

Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладання договору купівлі-продажу) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) (частина перша). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації) (частина друга).

Якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім`я в установленому законом порядку, в тому числі з додержанням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень» і статті 125 Земельного кодексу України, яка пов`язує, виникнення права на земельну ділянку з моментом державної реєстрації відповідного права.

Таким чином, вищенаведені норми прямо передбачають перехід за результатами відчуження до нового власника житлового будинку, будівлі або споруди права користування виключно тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені.

Тобто, на час відчуження об`єкту нерухомості за договором купівлі-продажу від 11.06.2020, до набувача (відповідача-2) права власності на об`єкт нерухомого майна, яке розташоване на спірній земельній ділянці, що перебувало у користуванні іншої особи, могло перейти право користування земельною ділянкою на таких самих умовах і в тому ж обсязі, що були встановлені для попереднього власника нерухомого майна, або право вимагати оформлення земельних прав, які в нього виникають.

У матеріалах справи відсутні докази оформлення за попереднім власником права власності або права користування земельною ділянкою площею 0,7049 га по вул.Теодора Драйзера, 23 у Деснянському районі м.Києва. Доказів протилежного матеріали справи не містять та учасниками справи суду не надано.

Разом з тим, рішення Київської міської ради було прийнято, у тому числі, відповідно до статті 120 Земельного кодексу України та у зв`язку з набуттям відповідачем-2 права власності на нерухоме майно.

За таких підстав, колегія суддів дійшла висновку, що у разі, якщо попереднім власником нерухомого майна не було оформлено право користування земельною ділянкою, положення статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України не можуть бути засновані до спірних відносин.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка, зокрема, викладена у постановах від 09.04.2020 у справі № 910/2942/19 та від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висвітленої у постанові від 24.10.2017 у справі № 910/24461/16 та від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, згідно якої обов`язковим є з`ясування дійсного розміру земельної ділянки, яка має бути відведена власнику майна та розмір земельної ділянки визначається на основі державних будівельних та санітарних норм та правил.

Як встановлено колегією суддів, відповідач-2 на підставі договору купівлі - продажу від 11.06.2020 є власником нерухомого майна - гаражного боксу, площею 45 кв.м, який розташований на спірній земельній ділянці з цільовим призначенням для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражів.

Відповідно до спірного рішення Київською міською радою вирішено передати відповідачу-2 земельну ділянку площею 0,7049 га. Тобто фактично відповідачем-1 було передано відповідачу-2 земельну ділянку, яка майже в 157 разів перевищує площу майна, яке було набуте останнім.

При цьому, інші об`єкти нерухомого майна, які б належали відповідачу-2 на праві власності, на спірній земельній ділянці відсутні. Доказів протилежного учасниками справи суду не надано.

Разом з тим, розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеного на ній майна, не є безмежним, оскільки у будь-якому випадку обумовлюється наявною у власника необхідністю використовувати майно за цільовим призначенням.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що в силу частини другої статті 124, частити першої статті 134, частин першої, другої статті 135 Земельного кодексу України спірна земельна ділянка підлягала виключно продажу на земельних торгах.

З огляду на наведене, судова колегія також приходить до висновку, що рішення Київської міської ради від 23.09.2021 № 2696/2737 «Про передачу обслуговуючому кооперативу «Автогаражний кооператив «Нова Вигурівщина» земельної ділянки в оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражів на вул. Теодора Драйзера, 23 у Деснянському районі міста Києва» прийнято з порушенням вимог статей 120, 124, 134, 135 Земельного Кодексу України, без проведення земельних торгів, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позову в частині визнання незаконним та скасування вказаного рішення.

Відповідно до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Враховуючи те, що Договір оренди земельної ділянки площею 0,7049 га по вул. Теодора Драйзера, 23 у Деснянському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:62:144:0007) укладений між Київською міською радою та Обслуговуючим кооперативом «Автогаражний кооператив «Нова Вигурівщина» (посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. та зареєстровано в реєстрі 15.02.2023 за № 478) у порушення приписів статті 134 Земельного кодексу України на підставі незаконного рішення Київської міської рад від 23.09.2021 № 2696/2737 «Про передачу обслуговуючому кооперативу «Автогаражний кооператив «Нова Вигурівщина» земельної ділянки в оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражів на вул. Теодора Драйзера, 23 у Деснянському районі міста Києва», колегія суддів вважає про наявність підставі для визнання зазначеного договору недійсним.

Згідно з частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Посилання прокурора на відсутність доказів законних прав на нерухоме майно у відповідача-2, колегією суддів відхиляються, як підстава для скасування оскаржуваного судового рішення, оскілки встановлення обставин самочинного будівництва не є предметом доказування.

Також, колегіє суддів відхиляється, посилання прокурора на приналежність спірної земельної ділянки до зеленої зони, оскільки належних та допустимих доказів останнім не надано.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників судового процесу та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Пунктом першим частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, крім того не з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

У зв`язку із задоволення апеляційної скарги, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на відповідачів.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2023 у справі № 910/11383/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким:

«Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 23.09.2021 № 2696/2737 «Про передачу обслуговуючому кооперативу «Автогаражний кооператив «Нова Вигурівщина» земельної ділянки в оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражів на вул. Теодора Драйзера, 23 у Деснянському районі міста Києва».

Визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки площею 0,7049 га по вул. Теодора Драйзера, 23 у Деснянському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:62:144:0007), укладений між Київською міською радою та Обслуговуючим кооперативом «Автогаражний кооператив «Нова Вигурівщина» (код ЄДРПОУ 43639860, вул. Теодара Драйзера, 23, м. Київ, 02225), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. та зареєстровано в реєстрі 15.02.2023 за № 478.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.02.2023, індексний номер 66426287 та здійснену на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку площею 0,7049 га (кадастровий номер 8000000000:62:144:0007) по вул. Теодора Драйзера, 23 у Деснянському районі м. Києва, припинивши вказане право Обслуговуючому кооперативу «Автогаражний кооператив «Нова Вигуріщивна» (код ЄДРПОУ 43639860, вул. Теодора Драйзера, 23, м. Київ, 02225).

Стягнути з Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; код ЄДРПОУ 22883141) на користь Київської міської прокуратури (вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150; код ЄДРПОУ 02910019, банк ДКСУ, м. Київ, код банку 820172, IBANUA 168201720343100001000011062, код класифікації видатків бюджету - 2800) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 4 026,00 грн (чотири тисячі двадцять шість грн 00 коп).

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Автогаражний кооператив «Нова Вигурівщина» (код ЄДРПОУ 43639860, вул. Теодара Драйзера, 23, м. Київ, 02225) на користь Київської міської прокуратури (вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150; код ЄДРПОУ 02910019, банк ДКСУ, м. Київ, код банку 820172, IBANUA 168201720343100001000011062, код класифікації видатків бюджету - 2800) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 4 026,00 грн (чотири тисячі двадцять шість грн 00 коп).

Стягнути з Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; код ЄДРПОУ 22883141) на користь Київської міської прокуратури (вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150; код ЄДРПОУ 02910019, банк ДКСУ, м. Київ, код банку 820172, IBANUA 168201720343100001000011062, код класифікації видатків бюджету - 2800) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 6 039,00 грн (шість тисячі тридцять дев`ять грн 00 коп).

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Автогаражний кооператив «Нова Вигурівщина» (код ЄДРПОУ 43639860, вул. Теодара Драйзера, 23, м. Київ, 02225) на користь Київської міської прокуратури (вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150; код ЄДРПОУ 02910019, банк ДКСУ, м. Київ, код банку 820172, IBANUA 168201720343100001000011062, код класифікації видатків бюджету - 2800) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 6 039,00 грн (шість тисячі тридцять дев`ять грн 00 коп).»

Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/11383/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів у порядку, визначеному статтями 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 06.02.2024.

Головуючий суддя О.О. Хрипун

Судді Ю.Б. Михальська

І.М. Скрипка