Рішення

від 07.11.2023 по справі 914/921/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2023 Справа № 914/921/23

За позовом: Заступника керівника Львівської обласної прокуратури

в інтересах держави в особі: Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів

до відповідача: Сокальської міської ради, м. Сокаль

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), м. Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, м. Львів

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння

Суддя Наталія Мороз

при секретарі Соломії Дицькій

Представники:

Від прокуратури: Максимовська С. С.

Від позивача: Брильовська О. Р.

Від відповідача: Піскляк Ю. О.

Від третьої особи на стороні позивача: не з`явився

Від третьої особи на стороні відповідача: ОСОБА_1 .

Присутня: Сюта М. А.

Суть спору:

На розгляді Господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом Заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до Сокальської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Ухвалою суду (суддя Михайло Юркевич) від 27.03.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.05.2023. Крім того, вказаною ухвалою суд залучив до участі у справі Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, а також Головне управління Держгеокадастру у Львівській області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Розпорядженням керівника апарату, у зв`язку з відрахуванням зі штату суду судді Михайла Юркевича (подання заяви про відставку), призначено повторний автоматизований розподіл справи № 914/921/23.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.04.2023, справу № 914/921/23 передано для розгляду судді Наталії Мороз.

Ухвалою суду від 02.05.2023 підготовче засідання відкладено на 30.05.2023.

Ухвалою суду від 30.05.2023 продовжено підготовче провадження на 30 днів з 10.06.2023 та відкладено підготовче засідання на 20.06.2023.

20.06.2023 та 11.07.2023 підготовче засідання відкладено, про що представників сторін повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.

У зв`язку з перебуванням судді Наталії Мороз у відрядженні з 16.08.2023 по 18.08.2023 (включно), розгляд справи № 914/921/23, призначений на 17.08.2023 не відбувся.

Ухвалою суду від 21.08.2023 підготовче засідання відкладено на 05.09.2023.

Ухвалою від 05.09.2023 суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 28.09.2023.

28.08.2023 та 17.10.2023 судове засідання відкладено, про що представників сторін повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.

В судове засідання 07.11.2023 прокурор та представник позивача з`явились, дали пояснення по суті спору. Позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судове засідання в режимі відеоконференції з`явився, проти позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві та письмових запереченнях.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача явки повноважного представника в судове засідання не забезпечила.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача в судове засідання з`явився, дав пояснення по суті спору. Проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових поясненнях.

Позиція прокурора та позивача.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що Сокальською міською радою з порушенням ст. ст. 77, 84 Земельного кодексу України, Закону України «Про використання земель оборони» та Положення про прикордонний режим здійснено реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4624883900:11:000:0001, передану останній у комунальну власність згідно наказу ГУ Держгеокадастру у Львівській області № 59-ОТГ від 21.12.2020, адже така входить до складу прикордонної смуги і належить до земель оборони. Зазначене встановлено рішеннями Господарського суду Львівської області від 05.09.2016 у справі № 914/1774/16 та від 26.07.2016 у справі № 914/1749/16, що є для даної справи преюдиційними та не потребує повторного доведення.

Та обставина, що спірна земельна ділянка перебувала у державній власності та відносилась до земель оборони, а передача її у комунальну власність відбулась всупереч вимог закону, зумовила звернення до суду із позовною заявою про витребування у власність держави в особі Львівської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Сокальської міської ради Львівської області земельної ділянки загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 4624883900:11:000:0001, що відноситься до земель оборони та розташованої на території Сокальської територіальної громади Львівської області.

Позиція відповідача.

У відзиві на позовну заяву зазначив, що наказ ГУ Держгеокадастру у Л/о № 59-ОТГ від 21.12.2020 є чинним, тому визначальним при вирішенні питання щодо цільового призначення спірної земельної ділянки слугувала технічна документація із землеустрою, затверджена розпорядження Сокальскої РДА від 15.11.2013 № 498. Вважає вимоги безпідставними, оскільки законодавець не обмежив права використання території зі статусом прикордонної смуги з іншим цільовим призначенням (проживання, провадження робіт), відмінним від оборонного.

Рішеннями Господарського суду Львівської області від 05.09.2016 у справі № 914/1774/16 та від 26.07.2016 у справі № 914/1749/16 визнано недійсними лише наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 20.10.2015 № 9929/28-15 «Про затвердження поділу земельної ділянки» та наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 08.02.2016 року № 1024/16-16 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою».

Кабінетом Міністрів України визначено, що власниками територій, в межах якої встановлюється прикордонна смуга, є селищні і сільські ради, і таким надано повноваження щодо зміни цільового призначення земельних ділянок.

Сокальська міська рада не заперечувала та не заперечує проти надання в постійне користування, як це передбачено законом, відповідної/відповідних земельних ділянок для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів. Це підтверджується рішенням Сокальської міської ради від 03.12.2021 № 620 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок ІНФОРМАЦІЯ_2 № 2144 на території Сокальської міської ради Червоноградського району Львівської області».

Крім того, вважає, що позивач та військова частина не скористались належним порядком щодо визнання спірної земельної ділянки землею оборони та її передачі в постійне користування військової частини, позивачем не надано документів на право власності на інженерні споруди, як і доказів точного розташування лінії інженерних споруд, що дало би змогу визначити межі прикордонної смуги, а Львівська обласна прокуратура не наділена повноваженнями для подання позову в інтересах позивача. В позові просить відмовити.

Позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Згідно поданих письмових пояснень зазначила, що Сокальською міською радою під час реєстрації речових прав не було враховано рішення Господарського суду Львівської області від 05.09.2016 у справі № 914/1774/16 та від 26.07.2016 у справі №914/1749/16, якими встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4624883900:11:000:0001 входить до складу прикордонної смуги та відноситься до земель оборони, адже розташована у прикордонній смузі між лінією інженерно-технічних споруд і лінією державного кордону. Землі оборони не можуть вибувати з державної власності. Позов просить задоволити та повернути спірну земельну ділянку у державну власність.

Позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Проти позову заперечила. Згідно поданих письмових пояснень зазначила, що на виконання указу Президента України № 449/2020 від 15.10.2020, постанови КМУ № 1113 від 16.11.2020 та розпорядження № 60-р від 31.01.2018, Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області прийнято наказ від 21.12.2020 № 59-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», яким, відповідно до Акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 22.12.2020, передано Сокальській міській раді Сокальського району земельні ділянки загальною площею 3447,9816 га, в тому числі земельну ділянку з кадастровим номером 4624883900:11:000:0001 площею 2,0000 га. Дана ділянка входила в склад раніше проінвентаризованої земельної ділянки з кадастровим номером 4624883900:07:000:0001, площею 69,0586 га, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення. Рішеннями Господарського суду Львівської області від 05.09.2016 у справі № 914/1774/16 та від 26.07.2016 у справі № 914/1748/16 не зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Львівській області вчинити дії щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 4624883900:07:000:0001.

Обставини справи.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Львівській області № 59-ОТГ від 21.12.2020 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Сокальській міській раді (Сокальські територіальній громаді) у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3447,9816 га, які розташовані на території Сокальської міської ради Сокальського району, згідно з актом приймання-передачі.

Вказаний наказ ГУ Держгеокадастру у Львівській області прийнято на підставі ст. ст. 15-1, 117, 122 ЗК України, Указу Президента України від 15.10.2020 № 449/2020 «Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», ПКМУ від 16.11.2020 № 1113 «Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», наказу Держгеокадастру від 17.11.2020 № 485 «Деякі питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності до комунальної власності». Окрім цього, відповідно до п. 2 вищевказаного наказу, право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

22.12.2020 актом приймання-передачі ГУ Держгеокадастру у Львівській області передано із державної власності, а Сокальською міською радою (Сокальською територіальною громадою) прийнято у комунальну власність земельні ділянки, згідно з додатком, у тому числі земельну ділянку з кадастровим номером 4624883900:11:000:0001 (№ з/п 330 додатку до акту приймання-передачі).

Згідно з вказаним додатком до акту приймання-передачі, земельна ділянка з кадастровим номером 4624883900:11:000:0001, площею 2 га, знаходиться на території Сокальської міської ради (Сокальський район Варязька сільська рада), відомості про обтяження речових прав, а також про обмеження у використанні земельної ділянки - відсутні.

23.09.2021 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Львівській області № 59-ОТГ від 21.12.2020 та акту приймання-передачі від 22.12.2020, державним реєстратором здійснено державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4624883900:11:000:0001 за Сокальською міською радою Львівської області. Номер запису про право власності 44194828.

Як вбачається з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, відділом Держгеокадастру у Сокальському районі Львівської області, в Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 4624883900:11:000:0001, площею 2,0000 га та цільовим призначенням (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорія земель - сільськогосподарського призначення. Дата державної реєстрації: 07.10.2015.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 23.09.2021 Сокальською міською радою Львівської області зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4624883900:11:000:0001.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.09.2016 у справі № 914/1774/16, що набрало законної сили, встановлено, що земельна ділянка площею 69,05860га, з кадастровим номером 4624883900:07:000:0002, стосовно якої відповідачем затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу на 5 земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташована в зоні облаштування і утримання інженерно-технічних споруд та огорож державного кордону, що підтверджується схемою розміщення земельних ділянок з кадастровими номерами 4624883900:07:000:0001, 4624883900:07:000:0003, 4624883900:07:000:0004, 4624883900:07:000:0005, 4624883900:07:000:0006, витягом з публічної кадастрової карти України, копією карти місцевості з орієнтованим місцем розташування спірної земельної ділянки між Державним кордоном і рубежем основних інженерних споруд та копію схеми розміщення земельної ділянки на території Варязької сільської ради Сокальського району Львівської області.

Крім того, Господарський суд Львівської області у рішенні від 08.09.2016 у справі № 914/1748/16, що залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 26.07.2017, зазначив, що спірна земельна ділянка входить до складу прикордонної смуги, перебуває під охороною і відноситься до земель оборони.

Оцінка суду.

Щодо здійснення представництва інтересів держави прокурором в суді.

Як встановлено ч. ч. 1, 3, 4 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до ч.3-5 ст.53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі № 1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

В кожному конкретному випадку прокурор чи його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Однією із підстав для представництва є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою палатою Верховного Суду України у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Слід зазначити, що держава може вступати як у цивільні (господарські), так і в адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Отже, поведінка органів, через які діє держава в цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави в цивільних (господарських) або адміністративних відносинах. При цьому відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, як у цивільних (господарських), так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах.

Державу в судовому процесі, зокрема як позивача, може представляти орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Звертаючись з даним позовом до суду, прокурор визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Львівську обласну державну адміністрацію та зазначив, що прокуратурою листом № 15/1-47вих-23 від 13.01.2023 поінформовано адміністрацію про порушення вимог законодавства та роз`яснено підстави, які надають прокурору право на звернення до суду, а також надано можливість відреагувати на порушення інтересів держави і висловлено прохання про інформування щодо вжиття адміністрацією заходів щодо захисту інтересів держави.

Листом № 5/9-745/0/2-23/7-16 від 01.02.2023 ЛОДА зазначено про відсутність правовстановлюючих документів та інформації щодо спірної земельної ділянки для належного захисту прав та пред`явлення позову, а тому, з метою повернення земельної ділянки її розпоряднику, висловлено прохання прокуратурі щодо вжиття заходів відповідного реагування.

Вказані обставини свідчать про неналежне здійснення органом державної влади своїх зобов`язань щодо реалізації функції захисту порушених інтересів держави протягом розумного строку, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, і, як наслідок, наявність передбачених ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для їх представництва.

Прокурором зазначено, що у зв`язку з наведеним, останній звертається до суду з позовом на захист інтересів держави, які полягають у здійсненні представництва в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. 03.03.2023 прокуратура повідомила ЛОДА про підготовку документів для звернення до суду з віндикаційним позовом (лист № 15/1-275вих-23).

Щодо правових підстав для представництва інтересів держави, наведених в позовній заяві, зазначено, що Верховним Судом у постанові від 15.10.2019 у справі № 93/129/18 викладено правову позицію з приводу представництва прокуратурою інтересів держави в особі суб`єкта владних повноважень.

Указом Президента України «Про утворення військових адміністрацій» від 24.02.2022 № 68/2022 на виконання Закону України «Про правовий режим воєнного стану» утворено, зокрема, Львівську обласну військову адміністрацію. Відтак, ЛОДА набула статусу військової адміністрації.

Своє звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі адміністрації прокурор обґрунтовував невжиттям позивачем заходів, спрямованих на звернення з позовом про повернення земельної ділянки у державну власність, чим суттєво порушуються інтереси держави.

Отже, прокурор правомірно оцінив такі дії позивача як бездіяльність і самостійно звернувся з позовом до суду для захисту інтересів держави. Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у постановах від 08.09.2020 у справі № 923/359/19, від 09.09.2020 у справі № 908/1662/18 та від 14.09.2020 у справі № 925/285/19).

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з приписами ст. 13 Конституції України, землі є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля, як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюючи владні управлінські функції при прийнятті рішень щодо земель державної та комунальної власності мають діяти виключно у порядок та спосіб визначений законом.

Стаття 80 Земельного кодексу України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Згідно зі ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Пунктом 5 зазначеної статті визначено, що територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі, зокрема, передачі їм земель державної власності.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно з ст. 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони».

Відповідно до ст. 65 Земельного кодексу України, землями промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

Порядок використання земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

У відповідності до ч. ч. 1-4 ст. 77 Земельного кодексу України, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 84, ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України, право власності на землі оборони реалізується державою через відповідні обласні державні адміністрації.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, серед інших, належать землі оборони (ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України).

Частинами 2, 3 ст. 115 Земельного кодексу України та ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони» визначено, що уздовж державного кордону України, відповідно до закону, встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюється відповідно до закону.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони», землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.

Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.

Статтею 22 Закону України «Про державний кордон України» передбачено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку, Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони.

Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

Згідно з ст. 23 Закону України «Про державний кордон України», у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в`їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.

Сукупний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо таких встановлений спеціальний режим їх використання.

Встановлення факту розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про належність вказаної ділянки до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги.

Відповідно до вимог п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 «Про прикордонний режим», з урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Спростовуючи посилання відповідача на те, що розмір земельної ділянки, необхідної для встановлення прикордонної смуги, має бути визначений у встановленому законодавством порядку на підставі затвердженої в проектно-технічної документації, у тому числі з урахуванням необхідності розташування прикордонних інженерних споруджень, суд зазначає наступне.

Відповідно до Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998, прикордонна смуга - ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм, завширшки 5 кілометрів від лінії державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд.

Лінія прикордонних інженерних споруд - спеціальна смуга місцевості в межах прикордонної смуги та інші земельні ділянки, які відповідно до законодавства надаються в постійне користування органам Державної прикордонної служби для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів.

При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених ст. 22 Закону України «Про державний кордон України» та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 «Про прикордонний режим».

Нерозроблення та незатвердження окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри (ширина) прикордонної смуги встановлені законом - від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.11.2018 в справі № 297/1395/15-ц, від 26.10.2020 в справі № 297/1408/15-ц та від 23.07.2020 в справі № 910/19932/17, яка в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України врахована господарським судом під час прийняття рішення у даній.

Відповідно до постанови звуженого засідання Львівського обласного виконкому депутатів трудящих від 06.09.1946 № 24/109 з метою покращення охорони кордону включено до заборонної прикордонної зони наступні райони Львівської області: Сокальський, Радехівський, Велико-Мостівський, Рава-Руський, Немирівський, Краковецький, Магерівський і Яворівський. У вказаних районах визначено 2-х кілометрову і 800-метрову прикордонні смуги (п.1).

Крім того, вказаною постановою вирішено передати в повне розпорядження прикордонних військ землі 800-метрової прикордонної смуги, за виключенням райцентру - Сокаль, де в розпорядження прикордонних військ для влаштування інженерно-технічних споруд в межах міста передати землі, що входять в 50-метрову прикордонну полосу в межах 800-метрової прикордонної смуги (п.6).

Рішеннями Господарського суду Львівської області від 05.09.2016 у справі № 914/1774/16 та від 08.09.2016 у справі № 914/1748/16 встановлено, що спірна земельна ділянка входить до складу прикордонної смуги, котра перебуває під охороною ІНФОРМАЦІЯ_3 , розташована уздовж державного кордону України в районі Варязької сільської ради Сокальського району Львівської області, перебуває в зоні облаштування і утримання інженерно-технічних споруд та огорож державного кордону і відноситься до земель оборони.

Частина 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Норма аналогічного змісту закріплена також в ч.4 ст. 75 ГПК України.

Таким чином, вказаними рішеннями господарського суду встановлено преюдиційні факти щодо розташування спірної земельної ділянки в зоні облаштування і утримання інженерно-технічних споруд та огорож державного кордону, а також факт приналежності спірної земельної ділянки до земель оборони, що спростовує твердження відповідача про те, що вказана земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення.

Обставини, встановлені судовими рішеннями у справах № 914/1774/16 та № 914/1748/16, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді справи № 914/921/23, у якій беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено ці обставини.

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання. Встановлення факту розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про належність вказаної ділянки до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги.

Відтак, земельна ділянка з кадастровим номером 4624883900:11:000:0001 може перебувати лише в державній власності, а з урахуванням вимог ст. 122 ЗК України, повноваження щодо розпорядження такою земельною ділянкою належать виключно Львівській обласній державній адміністрації.

Оскільки землі в межах прикордонної смуги передані в повне розпорядження прикордонних військ і належать до земель оборони та можуть перебувати лише у державній власності, то земельна ділянка з кадастровим номером 4624883900:11:000:0001, площею 2 га, незаконно зареєстрована у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за категорією - землі комунальної власності.

Захист прав на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

При цьому, поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Суд погоджується із твердженням прокурора, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - Львівської обласної державної адміністрації поза його волею, а відтак, наявні підстави для витребування земельної ділянки з незаконного володіння Сокальської міської ради Львівської області.

Великою Палатою Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц викладено правову позицію про те, що, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість, вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (аналогічний висновок викладено ВП ВС у постанові від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц та від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору (постанова Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15).

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст.16 ЦК України).

Суд також звертає увагу, що задоволення вимоги про витребування земельної ділянки є юридичним механізмом захисту, спрямований на досягнення реального результату у вигляді усунення законному власнику усіх перешкод щодо належного користування та розпорядження спірною земельною ділянкою, що забезпечить ефективне відновлення прав держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з ч. 1 ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужено особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути в нього витребувано.

Відповідно до закріпленого у ст. 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (як уповноваженої особи на управління землями державної форми власності) Львівської обласної державної адміністрації, поза його волею, наявні підстави для витребування земельної ділянки з незаконного володіння Сокальської міської ради Львівської області.

Таким чином, спростовуються покликання відповідача на те, що наказ ГУ Держгеокадастру № 59-ОТГ від 21.12.2020 та акт приймання-передачі нерухомого майна від 22.12.2020, які стали підставою для державної реєстрації права комунальної власності є дійсними та ніким не скасовані. Локальні нормативні акти, що не відповідають встановленим нормам діючого законодавства (яке перелічене вище) не застосовуються судом при вирішенні спору, подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.06.2022 в справі № 520/2098/19.

Щодо інших аргументів учасників провадження, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу.

З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.

З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованою та доведеною належними доказами заявлену прокурором позовну вимогу.

Згідно з ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд також звертає увагу, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового засідання.

Суд констатує, що при розгляді даної справи судом враховано та здійснено належне дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України.

Судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати зі сплати судового збору у розмірі 2684,00 грн за подання позовної заяви покладаються на відповідача, оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 2, 3, 12, 13, 42, 73-80, 123, 129, 233, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Витребувати у власність держави в особі Львівської обласної державної адміністрації (79008, м. Львів, вул. Винниченка, 18, ідентифікаційний код 00022562) з незаконного володіння Сокальської міської ради Львівської області (80001, Львівська область, Червоноградський район, м. Сокаль, вул. Шептицького, 44, ідентифікаційний код 26205171) земельну ділянку загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 4624883900:11:000:0001, що відноситься до земель оборони та розташована на території Сокальської територіальної громади Львівської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2466469946120).

3. Стягнути з Сокальської міської ради Львівської області (80001, Львівська область, Червоноградський район, м. Сокаль, вул. Шептицького, 44; ідентифікаційний код 26205171) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, м. Львів, проспект Шевченка, 17/19, ідентифікаційний код 02910031) 2684,00 грн судового збору.

Рішення складено 13.11.2023

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Мороз Н.В.