Ухвала

від 11.03.2024 по справі 914/921/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/921/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є. В., Рогач Л. І.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Сокальської міської ради Львівської області

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 07.11.2023

за позовом заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Львівської обласної державної адміністрації

до Сокальської міської ради Львівської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 2) Головне управління Держгеокадастру у Львівській області,

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до Сокальської міської ради про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Сокальською міською радою з порушенням статей 77, 84 Земельного кодексу України, Закону України ?Про використання земель оборони? та Положення про прикордонний режим здійснено реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4624883900:11:000:0001, передану останній у комунальну власність згідно наказу ГУ Держгеокадастру у Львівській області № 59-ОТГ від 21.12.2020, адже така входить до складу прикордонної смуги і належить до земель оборони. Зазначене встановлено рішеннями Господарського суду Львівської області від 05.09.2016 у справі № 914/1774/16 та від 26.07.2016 у справі № 914/1749/16, що є для даної справи преюдиційними та не потребує повторного доведення.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.11.2023 позов задоволено.

Судове рішення мотивовано тим, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо таких встановлений спеціальний режим їх використання; встановлення факту розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про належність вказаної ділянки до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги; нерозроблення та незатвердження окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри (ширина) прикордонної смуги встановлені законом від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень; рішеннями Господарського суду Львівської області від 05.09.2016 у справі №914/1774/16 та від 08.09.2016 у справі №914/1748/16 встановлено преюдиційні факти щодо розташування спірної земельної ділянки в зоні облаштування і утримання інженерно-технічних споруд та огорож державного кордону, а також факт приналежності спірної земельної ділянки до земель оборони, що спростовує твердження відповідача про те, що вказана земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення; оскільки землі в межах прикордонної смуги передані в повне розпорядження прикордонних військ і належать до земель оборони та можуть перебувати лише у державній власності, то земельна ділянка з кадастровим номером 4624883900:11:000:0001, площею 2 га, незаконно зареєстрована у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за категорією - землі комунальної власності; спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - Львівської обласної державної адміністрації поза його волею, а відтак, наявні підстави для витребування земельної ділянки з незаконного володіння Сокальської міської ради Львівської області.

Після апеляційного перегляду справи, постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 рішення Господарського суду Львівської області від 07.11.2023 залишено без змін.

16.02.2024 (через систему ?Електронний суд?) Сокальська міська рада Львівської області (далі - Рада, скаржник) звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 (повний текст постанови складено 29.01.2024) та рішення Господарського суду Львівської області від 07.11.2023.

Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та зміст судових рішень, перевіривши доводи, що викладені Львівською обласною прокуратурою у запереченні проти відкриття касаційного провадження, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з такого.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно із частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Ураховуючи, що положення статті 12 ГПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, Суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом частини п`ятої статті 12 цього Кодексу справи, на які поширюється дія цих положень, є малозначними в силу наведених положень пункту 1 частини 5 статті 12 цього Кодексу, виходячи із ціни предмету позову без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначених справ до відповідної категорії.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 162, пунктів 1, 2, 3 частини 1 статті 163 ГПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №907/9/17, провадження № 12-76гс18).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19.

Як вбачається з автоматизованої системи документообігу суду КП ?ДСС?, згідно з текстом позовної заяви, вартість спірної земельної ділянки кадастровий номер 4624883900:11:000:0001 з посиланням на витяг № НВ-9913861232023 від 02.03.2023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок становить 7 167,41 грн.

Так, предметом позову у даній справі є витребування земельної ділянки вартістю 7 167,41 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 (2 684,00 грн х 100 = 268 400,00 грн), тому у розумінні положень ГПК України ця справа є малозначною.

В якості обґрунтування наявності підстави для відкриття касаційного провадження, передбаченою підпунктами ?а?, ?б? "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, скаржник у поданій касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки з аналізу практики Верховного Суду вбачається відсутність чіткої правової позиції щодо визначення права власності на аналогічні зі спірною земельні ділянки, які розташовані вздовж лінії державного кордону; зазначає про те, що справа становить значний суспільний інтерес і має для нього виняткове значення, оскільки витребування земельної ділянки з власності міської ради позбавить громаду доходу від здачі цієї землі в оренду, а надходження від оренди земельних ділянок комунальної власності є основним видом доходу Сокальської міської територіальної громади; також вказує на те, що Рада не була стороною ні стороною, ні учасником у справах №№914/1774/16, 914/1748/16, чим була позбавлена можливості спростувати обставини, які лягли в основу оскаржуваних судових рішень у цій справі.

Крім того, скаржником в якості обґрунтування підстав касаційного оскарження щодо неправильного застосування господарськими судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права зазначено виключні випадки, які передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287.

Розглянувши доводи скаржника у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою принципу правової визначеності.

При цьому фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Такі критерії, серед іншого, можливого використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками попередніх судових інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для їх скасування та ухвалення нового рішення.

З огляду на викладене Суд, оцінивши доводи Ради щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми щодо того, що дана справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Суд також не бере до уваги аргументи заявника про те, що справа становить суспільний інтерес, оскільки наявність ?суспільного інтересу? як обставини, що може слугувати підставою для відкриття касаційного провадження, оцінюється за кількісними та якісними критеріями як-от: суспільна значущість, тобто вплив на права не окремої людини, а спільноти індивідуумів, які можуть стверджувати, що мають охоронюваний законом інтерес щодо предмета спору (кількісний критерій); інтенсивність втручання в сферу реалізації законного інтересу, тобто встановлення певних обтяжень для групи осіб майнового чи немайнового характеру, пов`язаних із предметом позову, та, переважно, але не винятково, триваючий характер дії таких обтяжень або обмежень у реалізації прав щодо певного суспільного блага (якісний критерій).

Щодо "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Водночас скаржник не зазначив та не обґрунтував того, що він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи. У касаційній скарзі лише вказано, що при ухваленні оскаржуваних у цій справі судових рішень суди попередніх інстанцій урахували рішення Господарського суду Львівської області від 05.09.2016 у справі № 914/1774/16 та від 06.09.2016 у справі № 914/1751/16, учасником судового процесу у яких Рада не була, у зв`язку з чим позбавлена можливості спростувати обставини, ураховані при ухваленні оскаржуваних у цій справі рішень.

Разом з тим, посилання скаржника на застосування апеляційним господарським судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України) та відсутність висновку Верховного Суду (п.3 ч.2 ст. 287 ГПК України) можуть бути підставою касаційного оскарження судового рішення згідно з положеннями частини 2 статті 287 ГПК України, проте не можуть розцінюватися Судом як виключні випадки для касаційного перегляду справи у розумінні частини 3 статті 287 ГПК України.

При цьому з аналізу посилань у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Суд доходить висновку про те, що вони фактично зводяться до незгоди із встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та оцінкою доказів і не стосуються обґрунтування виключних випадків визначених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб можуть бути переглянуті в касаційному порядку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа №914/1570/20, провадження №2-90гс20) зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.

Враховуючи викладене, з огляду на принципи господарського судочинства, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №914/921/23 за касаційною скаргою Ради на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 914/921/23 за касаційною скаргою Сокальської міської ради Львівської області на постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 07.11.2023.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Є. В. Краснов

Л. І. Рогач