Рішення

від 02.11.2023 по справі 922/3404/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2023м. ХарківСправа № 922/3404/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Іванії К.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке науково-виробниче об`єднання "Імпульс" (04073, м. Київ, вул. Вербова, 17-А); до Науково-виробничого підприємства "Хартрон-Енерго ЛТД" (ТОВ) (61070, м. Харків, вул. Ак. Проскури, 1). про стягнення коштів у розмірі 1 178 787, 37 грнза участю представників:

позивача - Демченко Д.О. (в режимі відеоконфереції);

відповідача - Новікова О.М.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватне акціонерне товариство "Сєвєродонецьке науково-виробниче об`єднання "Імпульс", м. Київ, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Науково-виробничого підприємства "Хартрон-Енерго ЛТД" (ТОВ), м. Харків, про стягнення заборгованості за договором поставки № 19/21-Е від 08.11.2021, у загальному розмірі 1 178 787, 37 грн. Також просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.08.2023 відкрито провадження у справі № 922/3404/23 та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 07 вересня 2023 року о 13:45 год.

25.08.2023 відповідачем надано до суду відзив на позов (вх. № 22817), в якому останній вказує на те, що п. 5.1. договору передбачено, що строк поставки продукції - травень 2022 року, за умови вчасної та повної сплати авансу відповідно до п. 4.2.а) цього договору. При цьому, позивач 05.01.2022 перерахував постачальнику аванс в розмірі 658 389, 28 грн, згідно п. 4.2.а) цього договору, але перерахування авансу відбулось з порушенням строків, передбачених зазначеним пунктом договору. Позивач сплатив грошові кошти лише 05.01.2022, а не через 10 банківських днів, з дня підписання договору від 08.11.2021, що є простроченням у півтора місяця. Крім того, позивач провів оплату авансу в розмірі 30% - 658 389, 28 грн від загальної суми договору, а не в розмірі 50 % - 1 097 315, 46 грн, як це передбачено п. 4.2.а) цього договору. Отже, відповідач вважає, що порушення ним строків поставки продукції не було, оскільки згідно п. 5.1 договору строк поставки продукції - травень 2022 року за умови вчасної сплати авансу позивачем, відповідно до п. 4.2.а) цього договору. Таким чином, з боку відповідача були виконані всі зобов`язання згідно умов договору, з боку ж позивача продукцію не отримано, розрахунки проведено не в повному обсязі. Відповідач вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення з нього 658 389, 28 грн перерахованого йому позивачем авансу, оскільки відповідач не припиняв виконання зазначених робіт по виготовленню продукції, в односторонньому порядку не відмовлялось від подальшого виконання договору, а відтак, у позивача відсутні підстави вимагати повернення спірної суми авансу, на підставі п. 6.3.6. договору.

14.09.2023 позивачем надано до суду відповідь на відзив на позов (вх. № 24938), в якій вказує на те, що у випадку затримки проведення авансового платежу покупцем згідно умов договору, строк поставки продукції постачальником може бути відстрочено на відповідний затримці строк. При цьому, як вказує позивач, відповідач не звертався до позивача з вимогою/повідомленням про відстрочення поставки продукції. Також, позивач вказує, що відповідач визнає факт прострочення поставки продукції, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. При цьому, як зазначає позивач, відповідач жодним чином не висловлював претензій стосовно перерахування позивачем авансу не в повній сумі та з порушенням терміну, що встановлений п. 4.2 договору, про що наразі вказує у відзиві на позов.

25.09.2023 відповідачем надано до суду заперечення на відповідь на відзив на позов (вх. № 25808), в якому останній вказує, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення з нього 658 389, 28 грн авансу, оскільки відповідач не припиняв виконання зазначених робіт по виготовленню продукції та в односторонньому порядку не відмовлявся від подальшого виконання договору. Так, відповідачем була закуплена частина відповідних комплектуючих, з яких були виготовлена частина функціональних блоків УКТЗ, що підлягали постачанню позивачу. Закупка комплектуючих підтверджується відповідними накладними в період дії договору. Зазначені накладні підтверджують, що відповідачем був повністю витрачений аванс у сумі 658 389, 28 грн на виготовлення відповідної частини блоків УКТЗ. Отже відповідач вважає, що ним повністю виконано зобов`язання по виготовленню продукції, але позивач відмовився від прийняття продукції і від її сплати. Також відповідач вважає, що відсутні підстави для стягнення з нього пені та штрафу, оскільки затримка виготовлення продукції сталася не з його вини.

Рух справи також висвітлено у відповідних ухвалах суду.

У судовому засіданні 02.11.2023 представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, з підстав, викладених у відзиві на позов.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Присутні в судовому засіданні представники сторін погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами у відповідності до ст. 74 ГПК України.

Враховуючи положення ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 02.11.2023, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Між Приватним акціонерним товариством "Сєвєродонецьке науково-виробниче об`єднання "Імпульс" (ПрАТ «СНВО «Імпульс», покупець) та Науково-виробничим підприємством "Хартрон-Енерго ЛТД" (ТОВ) (постачальник) було укладено договір поставки від 08.11.2021 № 19/21-Е (договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у договорі, виготовити та поставити функціональні блоки уніфікованого комплексу технічних засобів (УКТЗ) (продукція), а покупець зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у договорі, прийняти і оплатити продукцію.

П. 1.2 договору передбачено, що найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура та ціни зазначені в специфікації, яка є невід`ємною частиною договору.

Згідно з п. 3.1 договору сума договору становить: 2 194 630, 92 грн, у тому числі ПДВ 20 % - 365 771, 82 грн.

Ціна на кожну одиницю продукції встановлена в національній валюті України та зазначена в специфікації (п. 3.2. договору).

Згідно специфікації на виготовлення та поставку продукції - функціональних блоків УКІЗ-Д, поставлялася продукція, що в ній зазначена, на загальну суму 2 194 630, 92 грн, у тому числі ПДВ 20% - 365 771, 82 грн.

У вказаній специфікації сторонами узгоджено термін постачання продукції - травень 2022 року.

П. 4.1 договору передбачено, що покупець сплачує вартість продукції за цінами, зазначеними в специфікації, в національній валюті України, шляхом банківського переказу на поточний рахунок постачальника.

Згідно з п. 4.2 договору оплата поставленої продукції проводиться в наступному порядку:

а) покупець перераховує аванс в розмірі 50% від загальної суми договору, указаної у п. 3.1 договору, що становить 1 097 315, 46 грн, в т.ч. ПДВ 20 % - 182 885, 91 грн протягом 10 банківських днів з дня підписання договору. У випадку затримки проведення авансового платежу покупцем, згідно цього пункту, строк поставки продукції постачальником може бути відстрочено на відповідний затримці строк, без застосування до постачальника штрафних санкцій.

б) остаточний розрахунок за продукцію в розмірі 50 % від загальної суми договору перед відвантаженням продукції, після отримання повідомлення від постачальника про готовність продукції до постачання.

Платіжною інструкцією від 05.01.2022 № 48 покупцем перераховано постачальнику передоплату у сумі 658 389, 28 грн за поставку продукції, згідно специфікації.

Згідно специфікації та п. 5.1 договору термін постачання продукції - травень 2022 року. Тобто, поставку продукції повинно бути здійснено у термін до 31.05.2022 включно.

Згідно п. 5.2 договору поставка продукції здійснюється на умовах EXW - склад постачальника, 61070, м. Харків, вул. Академіка Проскури, 1, згідно Інкотермс 2010. Постачальник не пізніше, ніж за два дні до дати відвантаження продукції, письмово повідомляє покупця про заплановану дату відвантаження продукції із зазначенням номенклатури та вартості продукції, що поставляється.

Згідно п. А.7 розділу А Інкотермс-2010 «Повідомлення покупцю» продавець зобов`язаний сповістити покупця достатнім чином про дату та місце, коли і де товар буде надано в його розпорядження.

Отже, згідно із положеннями пп. «б» п. 4.2 договору виникнення зобов`язань із проведення остаточного розрахунку за продукцію в розмірі 50 % від загальної суми договору перед відвантаженням продукції у покупця виникає лише після отримання ним повідомлення від постачальника про готовність продукції до постачання.

Згідно п. 5.5 договору датою поставки вважається дата зазначена у видатковій накладній на продукцію, що підтверджує відвантаження продукції зі склада постачальника.

Згідно п. 5.6 договору право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця після підписання покупцем видаткової накладної на продукцію.

Згідно п. 10.1, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.07.2022.

Як вказує позивач, протягом строку дії договору, який закінчився 30.07.2022, засобами поштового зв`язку та на електронну пошту позивача повідомлення від відповідача про заплановану дату відвантаження продукції із зазначенням номенклатури та вартості продукції та повідомлення про відсутність можливості здійснення поставки вказаної продукції не надходили, що у відповідно до пп. «б» п. 4.2 договору, свідчить про відсутність обов`язку щодо проведення остаточного розрахунку за договором.

Позивач вказує, що через 4 місяці після закінчення строку дії договору, постачальником (відповідачем) на електронну пошту ПрАТ «СНВО «Імпульс» 28.11.2022, 09.01.2023 та 07.04.2023 були направлені повідомлення про готовність до поставки продукції.

Натомість, враховуючи, що договором не передбачено право сторін на здійснення листування (направлень повідомлень) в електронній формі за допомогою засобів електронного зв`язку, відповіді на вказані повідомлення відповідача про готовність поставки продукції від 28.11.2022 вих. № 67200/97, 09.01.2023 вих. № 67200/112 та 07.04.2023 вих. № 67200/33 ПрАТ «СНВО «Імпульс» не направлялися.

З метою перенесення строків поставки постачальником була складена додаткова угода № 1 від 20.12.2022 до договору та 28.02.2023 постачальником на e-mail ПрАТ «СНВО "Імпульс": impuls@imp.lg.ua для її розгляду та підписання.

При цьому, позивач вказує, що направлена після закінчення строку дії договору додаткова угода № 1 від 20.12.2022 була залишена ПрАТ «СНВО «Імпульс» без розгляду та не була укладена.

Так, на виконання п. 9.1 договору на адресу відповідача засобами поштового зв`язку та на електронну пошту energy2@ukr.net, що зазначена у договорі, було направлено лист ПрАТ «СНВО «Імпульс» щодо повернення грошових коштів від 19.06.2023 вих. № 603/01, з проханням повернути суму попередньої оплати за продукцію в сумі 658 389, 28 грн (з ПДВ) у термін до 01.07.2023, оскільки у встановлений договором термін поставку продукції не було здійснено.

А, отже, як вказує позивач, він в односторонньому порядку, у відповідності до пп. 6.2.1 п. 6.2 договору, відмовився від подальшого виконання договору.

26.06.2023 з електронної пошти начальника договірного відділу відповідача Алексєєва С.С. надійшов лист від 26.06.2023 за вих. № 67200/62, в якому було висловлено заперечення щодо вимог позивача про повернення суми попередньої оплати за договором, оскільки відповідачем надсилалися на електронну пошту ПрАТ «СНВО «Імпульс» повідомлення про готовність до поставки продукції від 28.11.2022 вих. № 67200/97, 09.01.2023 вих. № 67200/112 та 07.04.2023 вих. № 67200/33, на які ПрАТ «СНВО «Імпульс» не було надано відповіді, а також про направлення на розгляд та підписання ПрАТ «СНВО «Імпульс» додаткової угоди № 1 від 20.12.2022 до договору, яка не була укладена сторонами.

Водночас, у листі відповідача від 26.06.2023 вих. № 67200/62 факт прострочення поставки продукції за договором ним визнається, зокрема зазначено, що постачальник не мав можливості виконати п. 5.1. договору і поставити продукцію в травні 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. При цьому вкотре зазначалось про готовність замовленої продукції до постачання ПрАТ «СНВО «Імпульс».

П. 8.3 договору передбачено, що виникнення обставин непереборної сили та строк їх дії підтверджується висновком Торгово-Промислової Палати України чи іншою довідкою, процесуальним документом, виданим компетентним органом.

За результатами розгляду листа відповідача від 26.06.2023 вих. № 67200/62 на адресу відповідача засобами поштового зв`язку та на електронну пошту energy2@ukr.net, зазначену у договорі, було направлено лист ПрАТ «СНВО «Імпульс» щодо повернення грошових коштів від 30.06.2023 за вих. № 630/01 з повторним проханням повернути суму попередньої оплати за продукцію у розмірі 658 389, 28 грн (з ПДВ) у термін до 16.07.2023, та попередження, що у випадку неперерахування ПрАТ «СНВО «Імпульс» зазначеної суми попередньої оплати у термін до 16.07.2023 такі дії/бездіяльність вважатимуться відмовою постачальника виконати вимоги ПрАТ «СНВО «Імпульс», та останній змушений буде звернутися до господарського суду з позовною заявою про стягнення з Науково-виробничого підприємства "Хартрон-Енерго ЛТД" (ТОВ) зазначеної заборгованості з урахуванням 3% річних та інфляційних витрат, інших штрафних санкцій, а також судових витрат.

Натомість, відповідач зазначеної суми грошових коштів не сплатив, відповіді на лист ПрАТ «СНВО «Імпульс» щодо повернення грошових коштів від 30.06.2023 за вих. № 630/01 не надав, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до Господарського суду Харківської області за захистом свого порушеного права.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ч. 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Згідно з приписами ст. 265 ГК України, за договором постачання одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 ЦК України, за договором постачання продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 вказано, що попередня оплата - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.

Виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання (ч.1 ст. 538 ЦК України).

Як встановлено судом, між Приватним акціонерним товариством "Сєвєродонецьке науково-виробниче об`єднання "Імпульс" та Науково-виробничим підприємством "Хартрон-Енерго ЛТД" (ТОВ) (постачальник) було укладено договір поставки від 08.11.2021 № 19/21-Е (договір), згідно специфікації до якого, поставлялася продукція - функціональні блоки УКІЗ-Д, на загальну суму 2 194 630, 92 грн, у тому числі ПДВ 20% - 365 771, 82 грн.

У вказаній специфікації сторонами узгоджено термін постачання продукції - травень 2022 року.

Відповідно до умов договору, покупець перераховує аванс в розмірі 50% від загальної суми договору, указаної у п. 3.1 договору, що становить 1 097 315, 46 грн, в т.ч. ПДВ 20 % - 182 885, 91 грн протягом 10 банківських днів з дня підписання договору. У випадку затримки проведення авансового платежу покупцем, згідно цього пункту, строк поставки продукції постачальником може бути відстрочено на відповідний затримці строк, без застосування до постачальника штрафних санкцій.

Платіжною інструкцією від 05.01.2022 № 48 покупцем перераховано постачальнику передоплату у сумі 658 389, 28 грн за поставку продукції, згідно специфікації.

Під час розгляду даного спору, сторонами не заперечувалось порушення постачальником (відповідачем) терміну постачання продукції, узгодженого у відповідній специфікації до договору. Повідомлень про відсутність можливості вчасного здійснення поставки вказаної продукції відповідачем до позивача не надходило.

28.11.2022 постачальником (відповідачем) на електронну пошту позивача - ПрАТ «СНВО «Імпульс» були направлені повідомлення про готовність до поставки продукції.

Згідно умов договору поставка продукції здійснюється на умовах EXW - склад постачальника, 61070, м. Харків, вул. Академіка Проскури, 1, згідно Інкотермс 2010. Постачальник не пізніше, ніж за два дні до дати відвантаження продукції, письмово повідомляє покупця про заплановану дату відвантаження продукції із зазначенням номенклатури та вартості продукції, що поставляється.

Згідно з Інкотермс, EXW ("Франко завод", Ex Works) - міжнародний торговельний термін, який зобов`язує продавця відкрити доступ до товару для покупця на заводі, складі, фірмі чи офісі.

Як вказує відповідач, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та введенням воєнного стану із 24.02.2022, постійними обстрілами міста, пошкодженням виробничих потужностей у результаті прямого влучання у приміщення підприємства та нестабільним електропостачанням у регіоні, підприємство відповідача було вимушено призупинити свою роботу. Але після відновлення роботи відповідач виготовив замовлену продукцію.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами даного спору, після направлення відповідачем повідомлення щодо готовності продукції до поставки, позивач на зазначене повідомлення відповіді не надав, продукцію не забрав.

Також судом встановлено та не заперечується позивачем, що повідомлення про готовність продукції до поставки надсилались останньому електронною поштою, оскільки, як вказує відповідач, надіслання зазначених документів Укрпоштою було неможливе, оскільки місцезнаходження підприємства позивача перебуває в тимчасовій окупації, у зв`язку з вторгненням Російської Федерації.

При цьому, позивачем не заперечується факт отримання на електронну пошту повідомлення про готовність продукції до відвантаження та спору між сторонами щодо отримання даного повідомлення під час розгляду даного спору не виникало, натомість позивач вказує на те, що договором, укладеним сторонами, не передбачено право сторін на здійснення листування (направлень повідомлень) в електронній формі за допомогою засобів електронного зв`язку, а отже на вказані повідомлення відповідача про готовність поставки продукції від 28.11.2022 вих. № 67200/97 позивач не відреагував.

З приводу зазначених тверджень позивача, суд вказує про таке.

Як свідчать матеріали справи, у договорі поставки № 19/21-Е від 08.11.2021 сторони не визначилися стосовно можливості здійснення листування будь-яким чином, лише домовились про письмове повідомлення покупця про заплановану дату відвантаження продукції із зазначенням номенклатури та вартості продукції, що поставляється (п. 5.2 договору).

Зазначене спростовує твердження позивача щодо неможливості направлення відповідачем повідомлення про готовність продукції до відвантаження електронною поштою або порушення відповідачем умов договору, в частині належного повідомлення позивача про можливість покупця отримати виготовлену відповідачем продукцію.

При цьому, суд зауважує, положеннями ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" передбачено, що електронний документ це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Відповідно до ст. 8 вказаного Закону юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

З урахуванням вказаних норм права та обставин справи, судом не приймаються доводи позивача щодо неналежності повідомлення останнього про готовність продукції до відвантаження через електронну пошту, виключно через те, що зазначене повідомлення має електронну форму.

Позивач також посилається на те, що вказане повідомлення було направлено на його адресу вже після закінчення строку дії договору поставки, визначеного у п. 10.1 договору.

Так, суд зазначає, ст. 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки, відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Сторони можуть установити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Ст. 599 ЦК України та ст. 202 ГК України встановлюють, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Поряд з належним виконанням, законодавство передбачає і інші підстави припинення зобов`язань (прощення боргу, неможливість виконання, припинення за домовленістю, передання відступного, зарахування). Однак, чинне законодавство не передбачає таку підставу припинення зобов`язання як закінчення строку дії договору.

Тобто, зобов`язання, невиконане належним чином, продовжує існувати, незважаючи на закінчення строку дії договору.

Відповідне положення міститься у Постанові КГС ВС від 09 квітня 2020 року у справі № 910/4962/18.

Щодо відмови позивача від договору поставки та направлення вимоги про повернення суми попередньої оплати у розмірі 658 398, 28 грн, суд виходить з наступного.

Як вказує позивач, 19.06.2023, на виконання п. 9.1 договору на адресу відповідача засобами поштового зв`язку та на електронну пошту energy2@ukr.net, що зазначена у договорі, було направлено лист ПрАТ «СНВО «Імпульс» щодо повернення грошових коштів за вих. № 603/01, з проханням повернути суму попередньої оплати за продукцію в сумі 658 389, 28 грн. (з ПДВ) у термін до 01.07.2023, оскільки у встановлений договором термін поставку продукції не було здійснено. Позивач зазначає, що даний лист свідчить про його односторонню відмову від подальшого виконання договору згідно із пп. 6.2.1 п. 6.2 договору.

Суд зазначає, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару (певної партії товару) і виникає нове грошове зобов`язання.

Тобто, виходячи з аналізу положень ст. 693 ЦК України, умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.08.2023 у справі № 927/211/22 зазначив, що у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі (ч.3 ст.538 ЦК України).

Якщо сторона втратила інтерес до виконання договору, зокрема до придбання товару, або не вносить попередню оплату через порушення своїх обов`язків продавцем, то така сторона може скористатися правом розірвання договору. Без здійснення відповідних дій її обов`язки з внесення попередньої оплати, передбачені договором, не є припиненими або виконаними, і відповідно інша сторона може звернутися до суду для стягнення відповідних сум заборгованості за договором в примусовому порядку.

Натомість, суд зазначає, що позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення авансу (попередньої оплати) за продукцію в сумі 658 389, 28 грн (з ПДВ) 19.06.2023, тобто більш ніж через півроку після повідомлення відповідачем про готовність продукції до відвантаження, тобто у період, коли відповідачем обов`язок зі здійснення поставки був виконаний, хоча і з прострочення терміну виконання.

Таким чином, у вказаний період, позивач не здійснивши дій щодо отримання товару, не заявивши відповідачу у розумні строки після отримання повідомлення про готовність продукції до відвантаження та про відпадіння інтересу до отримання виконання за договором поставки, сам перебував у стані прострочення кредитора і тому не мав права скористатися таким способом самозахисту, як відмова від договору поставки.

При цьому, позивач не надав суду доказів того, що станом на дату отримання повідомлення про готовність продукції до відвантаження, останній втратив інтерес до виконання зобов`язання за договором, у розумінні ч. 3 ст. 612 ЦК України.

А, отже, договірні відносини між сторонами даного спору продовжують існувати та вимога про повернення суми попередньої оплати є безпідставною, оскільки сума попередньої оплати у розмірі 658 389, 28 грн утримується відповідачем на підставі чинного договору поставки, укладеному між сторонами даного спору, виконання за яким відповідачем позивачу запропоновано.

Крім того, суд наголошує, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), а тому усі дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанова Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 643/15604/17).

Враховуючи вищевикладені правові норми, вимога позивача про стягнення 658 398, 28 грн, сплачених позивачем в якості попередньої оплати за договором від 08.11.2021 № 19/21-Е, задоволенню не підлягає.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що посилання позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду у справа № 918/631/19, провадження № 12-42гс20, є недоречними, оскільки у даній справі були розглянуті та зроблені висновки щодо інших фактичних обставин спору, ніж розглядаються у даному спорі.

Щодо вимоги позивача про стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань за договором від 08.11.2021 в сумі 366 773, 93 грн та штрафу у сумі 153 624, 16 грн, суд виходить з наступного.

Порушенням зобов`язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

При цьому, за приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України.

Згідно із п. 7.2 договору від 08.11.2021 за порушення строку поставки продукції за договором постачальник зобов`язаний сплатити покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості не поставленої в строк продукції за кожний день прострочення, але не більше 30% вартості несвоєчасно поставленої продукції. За прострочення поставки продукції понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості несвоєчасно поставленої продукції.

Так, позивач просить суд стягнути пеню у розмірі 366 773, 93 грн за період з 01.08.2022 по 30.11.2022.

Контррозрахунку суми пені відповідачем суду надано не було.

Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення пені у розмірі 366 773, 93 грн, суд зазначає, що 28.11.2022 відповідачем направлено на адресу позивача повідомлення про готовність продукції до відвантаження, а, отже останнім було виконано своє зобов`язання за договором в частині виготовлення та поставлення функціональних блоків уніфікованого комплексу технічних засобів (УКТЗ).

Таким чином, враховуючи порушення відповідачем свого зобов`язання за договором, в частині вчасного виготовлення та поставлення продукції за договором від 08.11.2021, пеня повинна рахуватись за період з 01.08.2022 по 27.11.2022.

Отже наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов`язань у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність нарахування позивачем пені у розмірі 357 790, 16 грн. В іншій частині заявленої до стягнення пені, суд відмовляє, як в безпідставно заявленій.

Щодо заявленого до стягнення штрафу у розмірі 153 624, 16 грн, суд зазначає, що даний розрахунок є вірним, штраф правомірно заявлений до стягнення з відповідача, а, отже, дана вимога є такою, що підлягає задоволенню.

Щодо посилання відповідача на приписи ст. 614 ЦК України, згідно з якими, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання, які на думку відповідача є свідченням відсутності у позивача підстав для стягнення пені та штрафу, суд зазначає про таке.

У судових засіданнях, в процесі розгляду даного спору, відповідач зазначав, що повідомлення про настання форс-мажорних обставин або інших обставин, які б свідчили про неможливість вчасного виконання свого зобов`язання за договором, на адресу позивача ним не направлялись та не повідомлялись.

Отже, під час розгляду даного спору відповідачем не доведено суду наявності підстав, які б свідчили про вжиття останнім всіх необхідних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання за договором, які б стали підставою для звільнення від відповідальності. Такі докази відсутні і в матеріалах справи.

Суд також оцінює критично та відхиляє посилання відповідача на несвоєчасне та не у повному обсязі проведення позивачем авансового платежу за договором. Так, суд зауважує, що в розумінні приписів ч. 1 ст. 538 ЦК України, обов`язок постачальника здійснити поставку товару у визначений договором строк є зустрічним щодо обов`язку покупця сплатити аванс у визначеному договором порядку та розмірі. Через це відповідач, з огляду на неповну та несвоєчасну сплату авансу позивачем, дійсно отримав право зупинити виконання свого обов`язку з поставки за правилами ч. 3 ст. 538 ЦК України. Разом з тим, хоча закон і не покладає прямо на особу, яка вдається до такого способу самозахисту, як зупинення виконання обов`язку за договором, також інформаційного обов`язку повідомити контрагента про таке зупинення, але здійснення такого інформування з необхідністю випливає з принципів розумності та справедливості (п. 6 ст. 3 ЦК України), що є фундаментальними нормами прямої дії. Водночас, відповідач не надав суду доказів того, що він дійсно вжив заходів із зупинення виконання договору з повідомленням позивача про це, а не просто допустив прострочення. Отже, відповідні посилання відповідача, не є підставою для відмови у правомірно заявленій до стягнення суми пені та штрафу за несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань за договором від 08.11.2021.

Відповідно ст. 55 Конституції України, ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010).

Враховуючи викладене, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке науково-виробниче об`єднання "Імпульс" підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на сторін, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 3, 4, 12, 13, 20, 73 - 80, 86, 129, 233, 236 - 240, 255, 256 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити частково.

Стягнути з Науково-виробничого підприємства "Хартрон-Енерго ЛТД" (ТОВ) (61070, м. Харків, вул. Ак. Проскури, 1, код ЄДРПОУ 30034641) на користь Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке науково-виробниче об`єднання "Імпульс" (04073, м. Київ, вул. Вербова, 17-А, код ЄДРПОУ 31393258) пеню за несвоєчасне виконання зобов`язання за договором № 19/21-Е від 08.11.2021 у розмірі 357 790, 16 грн, штраф, згідно з п. 7.2. договору, у розмірі 153 624, 16 грн, судовий збір у розмірі 7 671, 21 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Позивач - Приватне акціонерне товариство "Сєвєродонецьке науково-виробниче об`єднання "Імпульс" (04073, м. Київ, вул. Вербова, 17-А, код ЄДРПОУ 31393258);

Відповідач - Науково-виробниче підприємство "Хартрон-Енерго ЛТД" (ТОВ) (61070, м. Харків, вул. Ак. Проскури, 1, код ЄДРПОУ 30034641).

Повне рішення складено 13.11.2023.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/3404/23