Окрема думка

від 01.11.2023 по справі 910/4149/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

01 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 910/4149/21

судді Верховного Суду Студенця В.І.

на ухвалу Верховного Суду від 01.11.2023 у справі № 910/4149/21

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

до 1. ОСОБА_1 ,

2. ОСОБА_2 ,

3. ОСОБА_3 ,

4. ОСОБА_4 ,

5. ОСОБА_5 ,

6. ОСОБА_6 ,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1. Акціонерного товариства "Артем-Банк",

2. Акціонерного товариства "Компанія авіаційного та ракетно-технічного машинобудування",

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК "Соната Фінанс",

4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія управління активами",

5. Товариства з обмеженою відповідальністю "Верітас Проперті Менеджмент",

про стягнення шкоди у розмірі 15 938 891,02 грн.

Суть спору

1. У березні 2021 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення шкоди у розмірі 15 938 891,02 грн.

В обґрунтування позовних вимог Фонд вказує на те, що відповідачами, як членами керівних колегіальних органів Акціонерного товариства "Артем-Банк" (далі - АТ "Артем-Банк", Банк), прийнято протиправне та необґрунтоване рішення у вигляді Протоколу кредитного комітету АТ "Артем-Банк" про придбання пакету облігацій іменних дисконтних емітента - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгімпорт" (далі ТОВ "Торгімпорт"), у кількості 19 330 штук за договірною вартістю 14 497 500,00 грн, в той час як ці облігації не становили жодної цінності та в подальшому були відчужені за 10 051,60 грн. Позивач стверджує, що збитки від утримання на балансі банку портфелю цінних паперів - облігацій ТОВ "Торгімпорт" складають 15 938 891,02 грн, відшкодування яких і просить покласти на відповідачів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.08.2022 у справі №910/4149/21 у задоволенні позову Фонду до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення шкоди у розмірі 15 938 891,02 грн відмовлено у повному обсязі.

Рішення мотивовано тим, що сума недоодержаних коштів від нераціонально здійсненої Фондом процедури ліквідації Банку перевищує розмір недостатності майна Банку для задоволення вимог кредиторів. Визначаючи особу, яка має нести відповідальність за недостатність майна Банку, суд виходив із такого:

- залишок незадоволених вимог кредиторів, внесених до Переліку (реєстру) вимог кредиторів, за балансом банку станом на 03.06.2016 складає 154 699 660,00 грн (з яких 125 млн. грн становлять вимоги 3 черги, тобто вимоги перед Фондом);

- неправомірні дії відповідачів призвели до заподіяння Банку збитків (витрати коштів) у розмірі 14 487 448,40 грн та мали місце у квітні 2015 року;

- неправомірні дії Фонду та уповноваженої особи по виведенню Банку із ринку призвели до заподіяння Банку збитків (недоодержання коштів від ДАХК "Артем") на суму 217 210 576,00 грн (1 271 038,09 євро, що за курсом на день винесення рішення становить 47 405 017,92 грн та 169 805 557,60 грн (різницю 208 034 537 грн (сумою зобов`язань ДАХК "Артем" перед Банком) і 38 228 979,39 грн (сумою продажу такого майна)), які мали місце у 2018-2019 роках.

- за умови правомірності дій Фонду (навіть при умові неправомірних дій відповідачів) активів Банку вистачило б для розрахунку із усіма кредиторами Банку. Тобто недостача коштів для задоволення вимог кредиторів знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку із неправомірними діями Фонду, які були пізніше (2018-2019), ніж дії посадовців Банку (2015). Інший висновок буде свідчити про перекладення відповідальності Фонду/уповноваженої особи на відповідачів, що є недопустимим. Крім того, встановлена судом наявність у Банку майнових прав вимагати виконаного за нікчемним правочином, свідчить про передчасність такого позову, адже відсутні підстави вважати, що у Банку відсутнє майно, за рахунок якого можна задовольнити вимоги кредиторів. Відтак підстав вважати, що незаконні дії відповідачів призвели до недостатності майна Банку у суду немає, а отже даний позов задоволенню не підлягає.

3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 12.04.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2022 у справі №910/4149/21 скасував. Прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив повністю. Стягнув солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 заподіяну АТ "Артем-Банк" та його кредиторам шкоду в розмірі 15 938 891,02 грн на користь Фонду.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідачі внаслідок неналежного виконання своїх службових обов`язків спричинили нанесення шкоди АТ "Артем-Банк" в сумі 15 938 891,02 грн, яка є сумою неповернутих та списаних у збиток коштів в результаті укладеного договору №ДД 21 купівлі-продажу цінних паперів від 02.04.2015, і такі дії були необґрунтованими та безпідставними. Питання протиправності дій Фонду/уповноваженої особи по виведенню банку з ринку не входять у предмет доказування у цій справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2022.

Скаржник підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції визначив пункти 3 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).

Ухвала Верховного Суду

5. Верховний Суд ухвалою від 01.11.2023 передав справу №910/4149/21 на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Підставами для передання справи на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду колегія суддів вказала, що існує необхідність у відступленні від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 01.08.2023 у справі №910/9833/21, де суд касаційної інстанції, визначаючи предмет доказування у справі, виходив з обставин, якими Фонд підтверджував заявлені вимоги, та з мотивів/доказів, якими відповідачі заперечували такі вимоги Фонду.

Як вважає суд касаційної інстанції у вказаній справі Верховний Суд сформував висновок про те, що у спорі, де Фонд звертається з позовом в порядку частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції після внесення змін до цієї норми за Законом України №629-VIII від 16.07.2015, що набрав чинності 12.08.2015) у разі, коли відповідач вказує, що на момент виведення банку з ринку майна (активів) банку було достатньо для задоволення вимог всіх кредиторів, а недостача виникла внаслідок неналежного виконання Фондом та уповноваженою особою, яка була призначена в банку Фондом і протягом часу виведення банку з ринку відчужувала активи, своїх обов`язків в рамках такої процедури, то до предмета доказування у такому спорі входять, зокрема, обставини правомірної/протиправної поведінки Фонду та уповноважених осіб Фонду (належного виконання вимог Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", порушення ними фідуціарних обов`язків, їх дії, вчинені всупереч інтересам кредиторів банку, тощо).

Мотиви незгоди з ухвалою Верховного Суду

6. Відповідно до змісту частини третьої статті 33 ГПК України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку, яка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

Частиною першою статті 302 ГПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.

Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.

Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.

Так, Верховний Суд передав справу №910/4149/21 на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду саме з підстав необхідності відступу від правових висновків цієї ж палати, зроблених у постанові Верховного Суду у справі №910/9833/21.

Водночас вважаю, що у справі №910/9833/21 Верховний Суд, скасовуючи оскаржувані судові рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, не наводив/не викладав правових висновків щодо застосування норм права у спірних правовідносинах. Так, підставою для скасування оскаржуваних судових рішень стало те, що суди попередніх інстанцій не з`ясували необхідних обставин справи та не дослідили пов`язані з ними докази, чим допустили порушення норм процесуального права щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що входять у предмет доказування у спірних правовідносинах та мають значення для правильного вирішення спору.

Відзначаю, що судові рішення у кожній конкретній справі ухвалюються судом на підставі поданих сторонами доказів, що входять в предмет доказування.

За приписами частини другої статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).

При цьому одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення своїх вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).

Звертаю увагу, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Таким чином суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

При ухваленні судових рішень суд повинен керуватися як завданням судочинства так і загальними засадами цивільного законодавства, серед яких, зокрема, визначені справедливість, добросовісність та розумність.

Так, скасовуючи оскаржувані судові рішення у справі №910/9883/21 та передаючи її на новий розгляд, Верховний Суд виходив з того, що судами попередніх інстанцій не встановлено обставин, що є визначальними і ключовими конкретно у цій справі та входять в предмет доказування, з огляду на мотиви та доводи сторін, на які вони посилались як на підтвердження своїх вимог та/або заперечень, у зв`язку з чим допустили порушення норм процесуального права щодо розгляду справи на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин з наданням оцінки всім аргументам учасників справи та, поданих на їх підтвердження, доказів.

За таких обставин відсутні підстави для передачі цієї справи разом з касаційною скаргою на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з наведених в ухвалі Верховного Суду від 01.11.2023 мотивів, оскільки такі питання можуть та мають бути вирішені під час розгляду кожної конкретної справи Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду відповідно до його повноважень у залежності від установлених обставин конкретної справи та поданих сторонами доказів як на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Окрім іншого, слід врахувати, що звертаючись з касаційною скаргою, скаржник не заявляв у якості підстави касаційного оскарження пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України та не просив відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.08.2023 у справі №910/9833/21.

Суддя В. Студенець

Окрема думка складена 01 листопада 2023 року.