Окрема думка

від 05.02.2024 по справі 910/4149/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

05 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 910/4149/21

05.02.2024 Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду більшістю голосів ухвалив постанову, якою касаційну скаргу залишив без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023 - без змін.

Не можемо погодитися з висновками моїх колег, тому відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України викладаємо окрему думку, суть якої полягає у такому.

Вважаю, що підстави для залишення без змін постанови суду апеляційної інстанції відсутні і суд мав ухвалити постанову про направлення справи на новий апеляційний розгляд з огляду на таке.

Предметом позову у цій справі було відшкодування (стягнення) шкоди, заподіяної банку протиправними діями, бездіяльністю пов`язаними з банком особами у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку та його ліквідації Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд).

Питання, яке постало перед судом, полягало в тому, що входить до предмету доказування у такій категорії справ, де відповідачі (пов`язані з банком особи) спростовують свою вину у заподіянні банку шкоди неправомірними діями Фонду або уповноваженої особи Фонду, які полягають у продажі активів банку за ціною, нижчою від її ринкової вартості.

Верховний Суд врахував свої висновки щодо застосування частини другої статті 1166 ЦК та презумпції вини заподіювача шкоди (постанови від 23.01.2018 у справі № 753/7281/15-ц та від 21.07.2021 у справі №910/12930/18), що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, а саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків та виснував:

- спростування вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача, тобто відповідача у правовідносинах про відшкодування шкоди (пункти 6.8., 6.56. постанови);

- виходячи із заявлених позивачем предмету та підстав позову, предметом доказування у цій справі та обставинами, які складають предмет дослідження судом, є: (1) персональний склад органів управління банку на момент ухвалення рішень про вчинення сумнівних правочинів; дати обрання/призначення та звільнення з посади кожного з відповідачів; належність відповідачів до керівників банку; наявність у відповідачів статусу посадової особи акціонерного товариства, пов`язаної з банком особи; (2) факт ухвалення рішення органом управління банку про вчинення сумнівного правочину, персональний склад органу на момент ухвалення такого рішення, результати голосування кожного члена (за, проти, утримався); інші фактичні обставини ухвалення такого рішення, на підставі яких документів (наданих контрагентом та внутрішніх документів банку) ухвалювалося рішення, чи була дотримана внутрішня процедура банку щодо погодження таких рішень, хід обговорення; (3) факт вчинення банком сумнівного правочину (укладення договору); (4) факт виконання банком сумнівного правочину (перерахування/отримання коштів, передання/отримання майна чи майнових прав); (5) факти протиправної поведінки відповідачів (недотримання законодавства про банківську діяльність, нормативів діяльності Банку, індивідуальних приписів НБУ, обставини, що підтверджують невиваженість інвестиційної політики та ризикованість кредитної політики банку, відсутність в банку ефективної системи запобігання ризикам, порушення відповідачами фідуціарних обов`язків, дії відповідачів усупереч інтересам банку тощо); збитки банку від конкретного правочину та їх причини; (6) наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідачів та завданою шкодою; (7) факт недостатності майна Банку (для спорів, позови в яких були подані Фондом протягом дії норми частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції Закону №1736-VIII від 15.11.2016, яка визначала недостатність майна банку умовою звернення Фонду з відповідними вимогами до пов`язаних з банком осіб). Посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18, від 20.10.2022 у справі № 910/3782/21;

- питання щодо оцінки дій Фонду/уповноваженої особи під час процедури виведення банку з ринку не входить у предмету доказування у цьому спорі, оскільки недостатність майна банку у сумі, яка значно перевищує розмір заподіяної останньому шкоди, презюмується станом на 24.06.2019 (рішення дирекції Фонду про затвердження ліквідаційного балансу та звіту) (враховано висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18) (пункти 6.100., 6.101.);

- заперечення відповідачів повинні спрямовуватись на спростування наведених позивачем в інтересах неплатоспроможного банку обставин у позові та спростування доказів, якими підтверджуються ці обставини. Водночас, посилання відповідачів на порушення Фондом законодавства, яким унормовано його діяльність у процедурі виведення несплатоспроможних банків з ринку, не повинні враховуватися при вирішенні цього спору, адже вказані обставини не перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із порушенням відповідачами їх фідуціарних обов`язків та завданих унаслідок саме цього порушення збитків банку (пункт 6.103. постанови);

- наведене є підставою для відступу від висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 01.08.2023 у справі № 910/9833/21, що у спорі, де Фонд звертається з позовом в порядку частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції після внесення змін до цієї норми за Законом України №629-VIII від 16.07.2015, що набрав чинності 12.08.2015) у разі, коли відповідач вказує, що на момент виведення банку з ринку майна (активів) банку було достатньо для задоволення вимог всіх кредиторів, а недостача виникла внаслідок неналежного виконання Фондом своїх обов`язків в рамках такої процедури, до предмета доказування у такому спорі входять, зокрема, обставини правомірної/протиправної поведінки Фонду та уповноважених осіб Фонду (належного виконання вимог Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", порушення ними фідуціарних обов`язків, їх дії, вчинені всупереч інтересам кредиторів банку, тощо) (пункт 6.110 постанови).

Вважаємо такі висновки помилковими з огляду на таке.

Верховний Суд у пунктах 6.8., 6.65. фактично переклав обов`язок спростування вини із заподіювача шкоди (Фонду) на пов`язаних з банком осіб, що суперечить загальному правилу спростування вини, передбаченому статтею 1166 ЦК України (на порядок доведення вини за якою посилається сам суд) і статтею 74 ГПК України та змісту способу захисту відповідачів у такій категорії справ, оскільки вони не зацікавлені в спростуванні вини Фонду стосовно продажу активів банку за заниженою вартістю в процедурі його виведення з ринку.

Навпаки, за доводами пов`язаних з банком осіб, нестача майна банку для погашення вимог кредиторів обумовлена неефективними (економічно не обґрунтованими) діями Фонду. Пов`язані з банком особи (відповідачі у справі) відповідним аргументом (продаж Фондом активів банку за заниженою вартістю) спростовують наявність своєї вини. Інакший підхід (спростування вини Фонду) буде суперечити доводам пов`язаних з банком осіб щодо достатності наявного у банку майна для погашення вимог його кредиторів, що виключає їх відповідальність.

Верховний Суд, визначаючи предмет доказування у цій справі, посилається на свої висновки, викладені у постановах від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 20.10.2022 у справі № 910/3782/21.

Водночас, у жодній з наведених справ відповідачі (пов`язані з банком особи) не спростовували свою вину необґрунтованими діями Фонду щодо реалізації ним активів банку за заниженими цінами, що в силу принципів змагальності (стаття 13 ГПК України) та диспозитивності (стаття 14 ГПК України) виключає можливість дослідження таких аргументів сторони. А тому суд у цій справі, за наявності інших аргументів та заперечень відповідачів, якими вони спростовують наявність своєї вини, не міг обмежуватись визначеними у справах № 910/12930/18, № 910/3782/21 предметами доказування, оскільки такий довід сторін (реалізація Фондом активі за необґрунтовано низькою вартістю) взагалі не був предметом розгляду (дослідження) у наведених справах.

Згідно з висновком Верховного Суду (пункт 118 постанови від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18), оскільки в банку, що ліквідується, єдиною особою, яка має повноваження і обов`язок діяти від імені та в інтересах банку, є уповноважена особа Фонду, то положення частини п`ятої статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначають мінімальні стандарти поведінки Фонду та уповноваженої особи Фонду і не обмежують повноважень щодо звернення до суду з позовами до власників істотної участі, контролерів, керівників банку, пов`язаних з банком осіб, а також до будь-яких інших осіб про відшкодування ними шкоди в повному обсязі.

Діяльність Фонду щодо реалізації майна банку, який ліквідується, в силу положень статей 3, 36, 46, 48, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", має обумовлюватися майновим інтересом вкладників/кредиторів відповідного банку, адже умовою надання Фонду відповідних прав і є першочергове задоволення їх вимог. Тобто, з початком процедури виведення банку з ринку та набуттям Фондом повноважень органів та посадових осіб неплатоспроможного банку, ними набувається обов`язок якнайкраще діяти в інтересах вкладників/кредиторів відповідного банку.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 105 постанови від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц зробила висновок, що порядок оскарження дій та бездіяльності Фонду та уповноваженої особи Фонду в процесі здійснення ними повноважень органу управління банком, зокрема, щодо виявлення майна банку, включаючи права вимоги банку до його боржників, у тому числі щодо відшкодування шкоди, завданої банку, дій та бездіяльності щодо здійснення прав банку стосовно його прав вимоги, стягнення коштів з боржників банку або продажу майна банку, включаючи продаж його вимог, законом не встановлено. Оскільки неналежне здійснення Фондом та уповноваженою особою Фонду таких повноважень впливає на похідний інтерес вкладників та інших кредиторів у формуванні ліквідного майна банку, його ліквідаційної маси у грошовій формі, в тому числі у трансформації прав вимоги у грошові активи, які підлягають подальшому розподілу між кредиторами, Велика Палата Верховного Суду констатує наявність прогалини в законодавстві і вважає, що вона підлягає заповненню за аналогією закону (частина перша статті 8 ЦК України), а саме за аналогією частини шостої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства: дії (бездіяльність) Фонду, зокрема в особі уповноваженої особи Фонду, щодо формування ліквідаційної маси банку, у тому числі щодо трансформації майна банку у грошову форму, можуть бути оскаржені до господарського суду кредиторами банку.

Тобто Велика Палата Верховного Суду виснувала, що оскаржити дії (бездіяльність) Фонду можуть кредитори банку. Про можливість оскарження таких дій іншими особами, зокрема пов`язаними з банком особами, Велика Палата Верховного Суду не зазначила.

У цьому контексті також необхідно врахувати особливість інтересів кредиторів банку та пов`язаних з банком осіб. Якщо інтерес вкладників та кредиторів полягає в одержані грошових активів (в повній сумі або в найбільш можливій), які отримуються в результаті дій Фонду або уповноважених ним осіб, то інтерес пов`язаних з банком осіб на момент реалізації певного майна банку не виникає, а може з`явитися тільки після встановлення недостатності майна для задоволення вимог кредиторів банку, що може бути підставою для звернення Фонду з позовом до пов`язаних з банком осіб про відшкодування суми, якої не вистачає для задоволення вимог кредиторів.

Слід врахувати, що у разі погашення вимог усіх кредиторів за рахунок коштів, отриманих Фондом в процесі ліквідації банку, підстави для звернення до суду з вимогами до пов`язаних з банком осіб будуть відсутні, оскільки майна банку вистачить для їх погашення. У такому випадку інтерес, осіб пов`язаних з банком, взагалі відсутній, оскільки у них не буде виникати обов`язку з відшкодування не погашених вимог кредиторів.

Тобто під час виведення банку з ринку та вчинення Фондом дій з реалізації певних його активів інтерес пов`язаних з банком осіб має ймовірний характер, адже їм не відомо чи вистачить решти майна на погашення вимог усіх кредиторів банку. Це обумовлено відсутністю інформації щодо фінансового стану активів, що залишились і намірами Фонду щодо часу та умов їх реалізації або залишенням в управлінні. Обов`язок з відшкодування шкоди, завданої банку, на етапі його виведення з ринку відсутній, а тому інтерес осіб, пов`язаних з банком, щодо дій Фонду стосовно ймовірного відшкодування шкоди буде передчасним.

Крім того, можливість оскарження дій Фонду у процедурі виведення банку з ринку не передбачена законом. Велика Палата Верховного Суду, заповнюючи відповідну прогалину, вказала про можливість оскарження дій Фонду за аналогією частини шостої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства тільки кредиторами банку.

Відповідно до вимог статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип доступу до правосуддя.

Стаття 13 Конвенції гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і держава не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04.12.1995 у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France), заява № 23805/94).

У контексті зазначеного, на нашу думку, за відсутності (1) законодавчого урегулювання права пов`язаних з банком осіб оскаржити дії (бездіяльність) Фонду у процедурі виведення банку з ринку; (2) усталеної судової практики щодо можливості оскарження таких дій пов`язаними з банком особами за аналогією закону, висновок Верховного Суду, що оцінка дій Фонду/уповноваженої особи під час процедури виведення банку з ринку не входить у предмет доказування порушує право пов`язаних з банком осіб на доступ до суду щодо можливості спростування власної вини, оскільки такі особи не зможуть жодним іншим чином довести, що неможливість погашення вимог кредиторів відбулась не з їх вини, а в процедурі виведення банку з ринку Фондом.

Отже, перевірка дотримання правомірності всіх чи певних дій Фонду/уповноваженої особи Фонду під час виведення банку з ринку та його ліквідації, виключно за умови, якщо такі пов`язані з банком особи заперечують обставини недостатності майна банку при виведенні його з ринку неправомірними діями Фонду/уповноваженої особи Фонду, є ефективною вимогою таких осіб у межах спору про стягнення шкоди з них.

Судді І. Кондратова

Н. Губенко

В. Студенець