Постанова

від 14.11.2023 по справі 320/1873/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14 листопада 2023 року

справа № 320/1873/19

адміністративне провадження № К/990/30076/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Бившевої Л. І., Олендера І. Я.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТС Комплект»

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2023 року (суддя - Шевченко А. В.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2023 року (судді: Мєзєнцев Є. І., Файдюк В. В., Собків Я. М.)

у справі №320/1873/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТС Комплект»

до Головного управління ДПС у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

УСТАНОВИВ:

Рух справи

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТТС Комплект» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі - податковий орган, відповідач у справі, правонаступник - Головне управління ДПС у Київській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 4 січня 2019 року №0000411413, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 222 465,50 грн, в тому числі за основним платежем - на 814 977 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - на 407 488,50 грн, №0000401413, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1897 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 4 січня 2019 № 0000401413, № 0000411413.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області задоволено, рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Товариства відмовлено.

Верховний Суд постановою від 13 липня 2022 року касаційну скаргу Товариства задовольнив частково, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року та рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року скасував, справу №320/1873/19 направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 15 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2023 року, у задоволенні позову Товариства відмовив повністю.

31 серпня 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Товариства на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2023 року у справі №320/1873/19, провадження за якою відкрито після усунення позивачем недоліків скарги ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2023 року на підставі пунктів 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та витребувано справу з суду першої інстанції. Також ухвалою суду задоволено клопотання Товариства та зупинено дію рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2023 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2023 року у справі №320/1873/19 до розгляду справи Верховним Судом.

27 жовтня 2023 року справа №320/1873/19 надійшла до Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги

Підставою для відкриття касаційного провадження у вказаній справі є пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Позивач в касаційній скарзі вважає, що під час нового розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій порушили процесуальні норми, не врахували вимоги Верховного Суду та повторно прийняли рішення без дослідження питань щодо наявності чи відсутності підстав для застосування норм податкового законодавства, з приводу яких виник спір.

Визначаючи підставу касаційного оскарження - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2023 року прийнята без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування статті 90 КАС України, висловленого у постановах від 31 травня 2023 року у справі № 320/4559/20, від 06 вересня 2022 року у справі № 280/5548/20.

За висновком позивача, суд не перевірив чи були у відповідача підстави зазначати в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях порушення позивачем абзацу «г» пункту 198.5. статті 198 та пункту 201.1. статті 201 ПК України

Позивач вказує, що в спірних податкових повідомленнях-рішеннях зазначено, що вони прийняті внаслідок порушення Товариством, зокрема, абзацу «г» пункту 198.5. статті 198 та пункту 201.1. статті 201 ПК України. При цьому, суд першої інстанції не розглянув питання щодо наявності чи відсутності порушення зазначених пунктів, не дослідив питання: чи платник податку нарахував податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування; чи наявні в акті перевірки зауваження до податкових накладних, оформлених контрагентами позивача; чи були зареєстровані податкові накладні; чи наявні у податкових накладних всі реквізити. Суд апеляційної інстанції також не досліджує питання правозастосування зазначених норм, обмежившись висновком, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції по суті спірних порушень.

Позивач вважає, що неповне дослідження судами правових підстав, покладених в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень є порушенням права на справедливий суд.

Також позивач зазначає про порушення судами попередніх інстанцій частини третьої статті 242 КАС України, яка передбачає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин в адміністративній справі, частини першої статті 90 КАС України, яка передбачає, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, статей 72-77 КАС України, які регламентують процес доказування у справі.

В касаційній скарзі позивач звернув увагу на те, що суди попередніх інстанцій кваліфікують правопорушення і роблять висновки у справі щодо питання перевезення товару безвідносно до документів наявних в матеріалах справи. Зазначає, що в матеріалах справи наявні документи, які підтверджують наявність у Товариства працівників-водіїв та власного автотранспорту (а. с. 30-33 т.9), проте суди вказують, що факт перевезення товару документально не підтверджений.

Крім цього, скаржник вважає, що суди не врахували правовий висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 44.1 статті 44 ПК України, який висловлений у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 540/927/20.

Посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження, позивач вказує на відсутність правового висновку щодо застосування абзацу «г» пункту 198.5. статті 198 та пункту 201.1. статті 201 ПК України в правовідносинах щодо оскарження податкових повідомлень-рішень.

Підставою касаційного оскарження позивач визначає пункт 4 частини четвертої статті 328, пункт 4 частини другої статті 353 КАС України.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції розтлумачив норми статті 112 ПК України без врахування того, що на момент проведення перевірки в законодавстві було відсутнє поняття «належна обачність».

Заявник касаційної скарги вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно послався на постанову Верховного Суду від 05 березня 2020 року у справі № 826/9368/15, оскільки у зазначеній справі вироками судів було встановлено явну протиправну поведінку платника податків, підтверджену належними доказами. Натомість, в оскаржуваних рішеннях у справі №320/1873/19, суди першої та апеляційної інстанції, мотивують оскаржувані рішення не доказами (як умовами застосування норм права), а простими декларативними судженнями.

Позивач в касаційній скарзі доводить, що суд апеляційної інстанції прийняв оскаржувану постанову без урахування правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 07 липня 2022 року № 160/3364/19, від 14 грудня 2021 року по справі № 520/3672/2020, від 07 липня 2021 року по справі № 640/3406/20, від 24 листопада 2021 року по справі №640/22390/18 та з порушенням норм, які регламентують процес дослідження та оцінки доказів у справі. Висновки Верховного Суду здійснені в зазначених постановах стосуються врахування як доказів вироків судів (частина шоста статті 78 КАС України), а також оцінки доводів щодо наявності кримінальних проваджень стосовно контрагентів платника податків.

Вказуючи на безпідставність висновків судів попередніх інстанцій щодо кримінальних проваджень, позивач наголошує, що в силу статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Скаржник стверджує, що в оскаржуваних рішеннях суди першої та апеляційної інстанції не враховують той факт, що висновки акта перевірки будуються виключно на інформації, яка наявна у внутрішніх базах даних відповідача, тобто по суті оскаржувані податкові повідомлення-рішення обґрунтовуються не доказами, а виключно узагальненою податковою інформацією. На спростування податкової інформації позивач надавав сотні первинних документів по взаємовідносинах з його контрагентами, зокрема були надані документи: про придбання товару; про перевезення товару власними транспортними засобами; про оплату і подальшу реалізацію товарів. Тобто позивач подав суду першої та апеляційної інстанції не інформацію, а докази, які фіксували об`єктивні факти та суспільні відносини позивача з контрагентами. Проте суди, як і відповідач, обґрунтували оскаржувані рішення податковою інформацією.

Позивач просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2023 року у справі №320/1873/19, а справу № 320/1873/19 направити на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду

19 жовтня 2023 року відповідач надав суду відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги Товариства, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.

Обставини справи

Відповідно до встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, за результатами проведеної відповідачем перевірки складено акт від 13 листопада 2018 року №987/10-36-14-13/39709401 (далі - акт перевірки).

Згідно з висновками акта перевірки позивач порушив вимоги: пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на додану вартість, в періоді, що перевірявся, на загальну суму 814977, грн, у тому числі по періодам: - серпень 2017 року в сумі - 283849 грн; - грудень 2017 року в сумі - 83963 грн; - січень 2018 року в сумі - 204415 грн; - квітень 2018 року в сумі - 128179 грн; - травень 2018 року в сумі - 114571 грн та завищення залишку від`ємного значення податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 1897 грн, в тому числі по періодам: - січень 2018 року в сумі 1897 грн.

Висновки відповідача про порушення позивачем наведених норм ґрунтуються на тому, що останній безпідставно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за результатами операцій з ТОВ «Транзит сталь», ТОВ «Продукт груп», ТОВ «Пристен», ТОВ «Реал Будпроект», ТОВ «Інекс Трейдінг», оскільки такі операції не були здійснені фактично.

На підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 4 січня 2019 року:

- №0000411413, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1222465,50 грн, в тому числі за основним платежем - на 814977 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - на 407488,50 грн;

- №0000401413, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1897 грн.

Правове регулювання та висновки Верховного Суду

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

За змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як передбачено пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Верховний Суд неодноразово на підставі аналізу наведених вище норм формував висновки, за змістом яких, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Встановлюючи обов`язкове підтвердження платником податків задекларованих показників податкового обліку належними документами, законодавець презюмує, що ці документи мають відображати реальний стан речей щодо задекларованих об`єктів оподаткування. При цьому сама по собі наявність або відсутність окремих документів, так само, як помилки у їх оформленні, не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо фактичний рух активів відбувся.

Надання контролюючому органу належним чином оформлених документів, передбачених правовими нормами, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо контролюючий орган не встановив і не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні, суперечливі або ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, господарської діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.

Скеровуючи справу на новий судовий розгляд, Верховний Суд в постанові від 13 липня 2022 року зазначив, що визначальним для вирішення спорів про обґрунтованість формування податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Для перевірки обставин реальності операцій необхідно, зокрема, з`ясувати, чи справді відповідні активи отримано від указаних у первинних документах контрагентів. Так, відповідач стверджував, що ТОВ «Транзит сталь» у серпні 2017 року, ТОВ «Продукт груп», ТОВ «Пристен» у листопаді 2017 року, ТОВ «Інекс Трейдінг», ТОВ «Реал Будпроект» у квітні 2018 року не придбавали товар, який в подальшому був реалізований на ТОВ «ТТС Комплект». Цей важливий довід відповідача не знайшов належної оцінки як в рішенні суду першої інстанції, так і в рішенні суду апеляційної інстанції, адже, судячи із установлених судами обставин, судами не перевірено чи придбавали (могли придбавати) контрагенти позивача відповідні товари (активи) у попередні місяці. Наведені у ході судового процесу доводи сторін судами при встановленні обставин щодо здійснення позивачем спірних господарських операцій не були ретельно перевірені, а деякі з них взагалі не взяті до уваги.

Верховний Суд зауважив, що висновки судів попередніх інстанцій в частині здійснення аналізу окремих доводів податкового органу в цілому є такими, що відповідають релевантній практиці Верховного Суду у спорах за подібних правовідносин, втім, колегія суддів наголошує, що остаточний висновок щодо реальності/нереальності спірних господарських операцій, має бути зроблений за наслідками аналізу усіх наявних у справі доказів і матеріалів, в їх системній сукупності та взаємозв`язку зі змістом укладених правочинів, також з урахуванням усіх доводів сторін, наведених на підтвердження чи спростовування висновків, наведених у акті перевірки.

За результатами нового судового розгляду суди попередніх інстанцій установили, що позивач (покупець) мав договірні взаємовідносини із контрагентами (продавцями) - ТОВ «Транзіт сталь» (договір поставки № ТТС-000229 від 01 серпня 2017 року), ТОВ «Продукт груп» (договір поставки № ТТС-000235 від 16 листопада 2017 року), ТОВ «Пристен» (договір поставки № ТТС-000234 від 01 листопада 2017 року), ТОВ «Реал Будпроект» (договір поставки №ТТС-000251 від 02 квітня 2018 року), ТОВ «Інекс Трейдінг» (договір поставки №ТТС-000257 від 23 квітня 2018 року).

Предметом всіх договорів поставки був товар - арматура трубопровідна, запірно-регулююча, фітинги трубопроводні сталеві, деталі трубопроводів та інше, на виконання яких сторонами оформлено видаткові накладні, рахунки-фактури, податкові накладні та надано сертифікати відповідності.

Оплата по цих операціях здійснювалась у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки зазначених контрагентів, що підтверджується виписками по банку.

Також між позивачем та зазначеними контрагентами були укладені договори відступлення права вимоги по всім договорам поставки.

Наполягаючи на нереальності господарських операцій, які були предметом податкової перевірки, контролюючий орган в акті та під час судового розгляду покликався на те, що:

- контрагенти не могли здійснити поставку товарів, в силу незначної кількості працівників та не подання останніми звітності;

- не надано товарно-транспортних накладних щодо транспортування придбаного товару;

- щодо посадових осіб контрагентів порушено кримінальне провадження, пов`язані з фіктивністю підприємств (№ 32017100060000104 від 17 листопада 2017 року).

- за результатами аналізу даних ЄРПН встановлено, що ТОВ «Транзіт сталь» у серпні 2017 року, ТОВ «Продукт груп», ТОВ «Пристен» у листопаді 2017 року, ТОВ «Інекс Трейдінг», ТОВ «Реал Будпроект» у квітні 2018 року не придбавали товар, який в подальшому був реалізований на ТОВ «ТТС Комплект», отже неможливо підтвердити факт реалізації товару.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач направив запит від 05 листопада 2018 року №9204/7/10-36-14-13 до Головного управління ДФС у Чернігівській області щодо проведення зустрічної звірки ТОВ «Продукт груп» щодо документального підтвердження господарських відносин із ТОВ «ТТС Комплект» за листопад 2017 року.

Листом від 13 листопада 2018 року Головне управління ДФС у Чернігівській області повідомило про неможливість проведення зустрічної звірки, та повідомило, що згідно з актом від 10 травня 2018 року № 73 обстеження місцезнаходження суб`єкта підприємницької діяльності встановлено, що ТОВ «Продукт груп» перебуває в « 0» стані (основний платник) з 08 травня 2018 року, за юридичною адресою не знаходиться, посадові особи та контактний телефон відсутні.

Також встановлено, що засновник підприємства ОСОБА_1 є одночасно засновником 212 суб`єктів господарської діяльності (у т. ч. зареєстрованих платниками ПДВ 181 суб`єкт господарської діяльності) на всій території України. Керівник підприємства ОСОБА_2 має відношення до 97 суб`єктів господарської діяльності на території України (рахується керівником, бухгалтером або засновником).

За запитом відповідача від 04 листопада 2018 року № 9206/7 до ГУ ДФС у Харківській області щодо проведення зустрічної звірки по ТОВ «Інекс трейдінг» отримано лист від 13 листопада 2018 року № 20872/7 щодо надання узагальнюючої податкової інформації. Відповідно до наданої інформації підприємство за податковою адресою не знаходиться, не звітує, відсутня будь-яка інформація про транспортування товарів (відсутні транспортні засоби власні чи орендовані), зберігання товарів (відсутні власні чи орендовані складські приміщення), орендовані або власні фонди, що необхідні для ведення господарської діяльності.

Виходячи з наведеного в сукупності, податковий орган дійшов висновку про відсутність реальних господарських відносин між позивачем та контрагентами.

Суди попередніх інстанцій погодились з висновками контролюючого органу та зазначили, що взаємовідносини позивача з контрагентами хоч і оформлені документально первинними документами (договорами, податковими накладними, видатковими накладними, рахунками-фактурами), які містять обов`язкові реквізити, проте не підтверджені з точки зору реальної можливості контрагентів позивача поставити відповідний товар.

Зокрема, суди зазначили, що у контрагентів позивача фактично відсутні основні фонди, трудові, фізичні, технічні та технологічні можливості до вчинення спірних господарських операцій. Окрім того, відсутні будь-які належні та допустимі докази придбання контрагентами товарів, які реалізовані позивачу в межах спірних господарських відносин, як у період взаємовідносин з позивачем, так і протягом своєї діяльності.

Колегія суддів Верховного Суду зауважує, що висновки судів попередніх інстанцій базуються на податковій інформації, яка міститься в інформаційній базі даних контролюючого органу.

При цьому, суди відхилили доводи позивача про інформативний характер даних, які містяться в базах даних податкового органу та їх неналежність у розумінні процесуального закону.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відповідно до норм ПК України податкова інформація є одним із джерел інформації, яке податкові органи можуть використовувати для здійснення своїх повноважень та функцій. При цьому, така інформація має бути підтверджена належними і допустимими доказами, зокрема, документами бухгалтерського і податкового обліку платника податку, його контрагента. Такі документи мають відображати зміст (суть) відносин між учасниками господарських операцій. Тобто узагальнена податкова інформація не є першоджерелом, а тому лише її наявність в розпорядженні податкового органу не є доказом недотримання платником вимог податкового законодавства.

Отримана відповідачем податкова інформація повинна оцінюватися у співвідношенні з первинною документацією. Така інформація носить виключно інформативний характер та сама по собі, окремо від інших доказів або за їх відсутності, не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.

Ця правова позиція є усталеною в практиці Верховного Суду при розгляді справ цієї категорії, однак не врахована судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Суди попередніх інстанцій зауважили, що за умовами договорів поставки, укладеними між позивачем та контрагентами, саме контрагенти мали здійснювати поставку (транспортування) товарів на адресу позивача, з наданням йому усіх товаро-супровідних документів. Натомість, позивач, як під час перевірки, так і під час розгляду справи, не надав товарно-транспортних накладних. При цьому, суди не прийняли доводи позивача про те, що вивезення придбаного товару здійснювалось ним власними транспортними засобами. Ці доводи, за висновком судів, документально не підтверджено жодним доказом, як і не підтверджено укладення з третіми особами договорів перевезення товару та на завантажувально-розвантажувальні роботи.

З цього питання колегія суддів зазначає, що усталеною є позиція Верховного Суду, що відсутність товарно-транспортної накладної не може бути безумовною підставою для висновку про нереальність господарських операцій та для позбавлення суб`єкта господарювання податкового кредиту. Товарно-транспортна накладна є доказом факту перевезення (переміщення) товару, тому є обов`язковою при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення. Натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього має підтверджуватись видатковою накладною.

Суди попередніх інстанцій не установили чи включені послуги транспортування до ціни договорів поставки товару, чи відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача. Тобто висновки судів здійснені безвідносно до складу податкових правопорушень, встановлених контролюючим органом. Суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач надав до матеріалів справи, в підтвердження своїх доводів щодо можливості транспортування товару власними силами, документи щодо наявності у позивача працівників-водіїв та транспортних засобів.

Також суди попередніх інстанцій врахували висновки контролюючого органу про те, що контрагенти позивача є фігурантами кримінальних проваджень щодо ухилення від сплати податків та фіктивної діяльності, і зазначили, що це не є доказом їх дійсної вини, однак свідчить про недобросовісну репутацію контрагентів позивача.

При цьому, суди установили і це не заперечувалось представником відповідача, що остаточних рішень, у т. ч. вироків по відношенню до посадових осіб контрагентів позивача винесено не було.

З цього питання колегія суддів Верхового Суду звертає увагу на частину шосту статті 78 КАС України, за якою вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Верховний Суд в своїх рішеннях неодноразово наголошував, що сам факт проведення досудового розслідування не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами, внаслідок чого підлягає перевірці кожне податкове правопорушення і здійснення комплексного дослідження усіх складових господарських операцій.

Колегія суддів зазначає, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, достатніми, належними та допустимими.

Суди попередніх інстанцій не виконали вимоги Верховного Суду, зазначені в постанові від 13 липня 2022 року. Визнавши господарські операції позивача з його контрагентами нереальними, суди попередніх інстанцій побудували свої висновки на наявності податкової інформації щодо контрагентів позивача, наявності кримінального провадження, фігурантами в якому є контрагенти позивача та відсутності доказів транспортування товару.

Отже висновки судів попередніх інстанцій є такими, які не ґрунтуються на оцінці належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів в розумінні статей 73 - 76 КАС України, та на всебічному, повному дослідженні обставин справи.

За змістом частини четвертої статті 9 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 КАС України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 КАС України).

Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина третя статті 77 КАС України).

З урахуванням викладеного, керуючись нормами права, що підлягають застосуванню у даній справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки під час розгляду справи порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відтак, для правильного вирішення спору судам першої та апеляційної інстанцій необхідно надати вичерпну оцінку висновкам відповідача, покладених в основу спірних у справі індивідуальних актів та обставинам, на які посилався позивач на спростування таких висновків.

Суд наголошує, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, достатніми, належними та допустимими.

Результати касаційного розгляду

Частинами першою та другою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Колегія суддів вважає, що порушення норм процесуального та матеріального права, допущені судами та неврахування відповідних висновків Верховного Суду, дають підстави для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи.

Керуючись статтями 3, 72-77, 90, 242, 345, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТС Комплект» задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2023 року скасувати, справу №320/1873/19 направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: Л. І. Бившева

І. Я. Олендер