Ухвала

від 14.11.2023 по справі 380/15323/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 380/15323/22

адміністративне провадження № К/990/35804/23

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В.М., перевіривши касаційну ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року у справі №380/15323/22 за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), Відділу примусового виконання рішень - Управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області, Львівської міської ради, Винниківської міської ради, Виконкому Винниківської міської ради, третя особа Львівське територіальне управління Національного антикорупційного бюро України про визнання бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, відшкодування моральної та матеріальної шкоди,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила:

- поновити термін на оскарження відповіді від 13 жовтня 2022 року №13721/03.1-11/35113, отриману 26 жовтня 2022 року в зв`язку з моєю хворобою та смертю матері;

- визнати бездіяльність посадових осіб Винниківської міської ради, Виконкому Винниківської міської ради, Львівської міської ради, керівництва Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Львів);

- зобов`язати уповноважених осіб здійснити перевірку правильності нарахування моєї середньомісячної заробітної плати по всіх судових справах, які розглядалися в Національних судах України по справах №2а-1041/08, N2813/719/16, №813/5929/15 з індексацією, компенсацією, коригуванням, за ранг, категорію держслужбовця, стаж роботи, а також із даної зарплатні податки в пенсійний фонд України за період з 26 травня 2005 року по 24 вересня 2019 року, а також по день винесення судом даного судового рішення;

- винести ухвалу про здійснення аудиторської економічно-фінансової перевірки Незалежний Інститут Судових Експертиз (НІСЕ) за адресою вулиця Маршала Тимошенка, 21, Київ, 02000, тел: 044 581 3077 щодо правильності нарахування заробітної плати з індексацією, компенсацією, коригуванням згідно рішення суду від 06 травня 2019 року та зобов`язати відновити її трудову книжку з повним стажем роботи відповідачів;

- стягнути з відповідачів оплату за здійснення аудиторської економічно-фінансової перевірки Незалежний Інститут Судових Експертиз (НІСЕ) за адресою вулиця Маршала Тимошенка, 21, Київ, 02000, тел: 044 581 3077;

- стягнути з відповідачів по справі сумарно за моральну та матеріальну шкоду щодо ненадання належної відповіді на мій інформаційний запит та за тривале невиконання рішень національних судів, рішення ЄСПЛ, підробку документів, зменшення нарахування моєї середньомісячної заробітної плати, приниження моєї честі та гідності що призвело до моєї інвалідності та хвороби в сумі 100 000 грн;

- стягнути в дохід держави з відповідачів по справі згідно статей 1, 3, 4, пункту 2 статей 5, 12, частини другої статті 13, пункту 6 частини першої статті 14, 20, 23, 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації» за надання неправдивої інформації;

- залучати в якості третьої особи Львівське територіальне управління Національного антикорупційного бюро України для здійснення перевірки посадових осіб, слідчих ТУ ДБР, розташованого у м. Львові, які тривалий час не визнають мене потерпілою та не проводять належного досудового розслідування в кримінальному провадженні № 62020140000000434 від 23 квітня 2020 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 172, частиною першою статті 175, частиною першою статті 190, частиною першою статті 212-1, частиною першою статті 364, частиною першою статті 366, частиною другою статті 382 ККУ, та керівництва Винниківської міської ради, Виконкому Винниківської міської ради, Львівської міської ради, які підробили документи, а саме особову справу, «Дублікат» трудової книжки від 08 лютого 2011 року, 19 липня 2019 року, зменшили середньомісячну заробітну плату позивачки, нарахували її без врахування надбавок за ранг, категорію, стаж роботи, без індексації, компенсації боргу, без сплати податків до пенсійного фонду України за період з 26 квітня 2005 року по даний час, або по день винесення останнього рішення суду, та перевірити Західне міжрегіональне управління Міністерства Юстиції (м. Львів) щодо виконання рішень по справах №2а-1041/08, №813/719/16, №813/5929/15 та рішень ЄСПЛ від 17 липня 2014 року «Яворовенко та інші проти України».

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 13 березня 2023 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року, відмовлено в задоволенні позову.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Перевіривши вказану касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, суддя-доповідач приходить до висновку, що вказана скарга підлягає поверненню, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За змістом частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від20 січня 2021 року у справі №819/792/18.

Проте, в касаційній скарзі не наведено, які саме конкретні норми права (пункт, частина, стаття) застосовано судом без врахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у зазначеній постанові Верховного Суду, не зазначено який правовий висновок не було враховано судами попередніх інстанцій під час прийняття рішення по суті.

Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб`єктний склад, об`єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.

Зокрема, предметом спору у справі №819/792/18 є визнання нечинним та скасування припису Державної служби геології та надр України від 07 жовтня 2016 року № 572-16/02, виданий фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 , та наказу голови Державної служби геології та надр України «Щодо зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами» від 19 грудня 2016 року № 491; визнання протиправною бездіяльності Державної служби геології та надр України стосовно невиконання умов Угоду про умови користування надрами з метою видобування корисних копалин від 04 серпня 2015 року № 6073; зобов`язання відповідача погодити робочий проект розробки і рекультивації Маслятинського родовища вапняків Кременецького району Тернопільської області, поновити дію спеціального дозволу на користування надрами № 6073 виданого 04 серпня 2015 року.

Отже, наведена скаржником постанова Верховного Суду ухвалена за інших фактичних обставин, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки судів.

З огляду на викладене Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Щодо посилання скаржника як на підставу касаційного оскарження на частину третю статті 353 КАС України, то за змістом зазначеного положення порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

Як убачається із змісту ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2023 року у задоволенні заяви про відвід судді Желік О.М. у справі №380/15323/22 - відмовлено з підстав її необґрунтованості. При цьому суд указав, що заява базується виключно на припущеннях позивачки щодо можливої упередженості судді і не підкріплена жодними належними, достатніми, достовірними і допустимими доказами. Жодних посилань на наявність суб`єктивного критерію, тобто вчинення головуючою дій, які б свідчили про прояви упередженості чи безсторонності, позивачем не зазначено. Також Суд зазначив, що наявність ухвали судді про повернення позовної заяви після її скасування судом апеляційної інстанції не є підставою для відводу цього судді.

Скаржником не спростовано висновок суду про те, що відвід був заявлений безпідставно та не підтверджений жодним доказом.

З огляду на викладене Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Також скаржник як на підставу касаційного оскарження посилається на частину третю статті 353 КАС України та зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу за відсутності позивача не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Втім, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження рішення суду першої інстанції частиною третьою статті 353 КАС України, тобто з підстав порушення цим судом норм процесуального права, будь-яких доказів у порушення її процесуальних прав (як-то копію заяви чи клопотання про участь у судовому засіданні) не надає.

Відтак, скарга не містить належних обґрунтувань щодо наявності в оскаржуваному судовому рішенні порушень норм процесуального права.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, Львівським окружним адміністративним судом справу №380/15323/22 розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження. Восьмим апеляційним адміністративним судом вказану справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Таким чином, Суд зазначає, що, враховуючи розгляд справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, в суду апеляційної інстанції не було процесуальних підстав для розгляду справи у відкритому судовому засіданні з викликом і повідомленням сторін у справі.

З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Водночас, у касаційній скарзі скаржник посилається на підпункти «а», «в», «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, що, на його думку, є підставою для допуску судових рішень судів попередніх інстанцій у цій справі до касаційного перегляду.

Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.

При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.

Тому, Суд не приймає до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Крім того скаржником не наведено існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.

Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.

Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.

Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Однак, твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього (підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.

При цьому використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Крім того, скаржник зазначає підпункт «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та вказує, що суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Згідно із частиною п`ятою статті 12 КАС України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

В порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України).

Якщо справа не належить до справ незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, це не забороняє її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, як і не вимагає, щоб такий розгляд відбувався виключно за правилами загального позовного провадження (крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 257 КАС України).

За відсутності імперативних вимог до порядку розгляду справи (спрощеного або загального) презюмується, що суд розглядає (усі) адміністративні справи за правилами спрощеного позовного провадження. Водночас, з урахуванням вимог, встановлених у частині третій статті 257 КАС України, суд може прийняти рішення про розгляд певної справи (яку дозволено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження) за правилами загального позовного провадження.

Зважаючи на положення частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 КАС України, прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження, як уважає позивач, немає.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року у справі №380/15323/22 - повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя В. М. Соколов