Постанова

від 07.09.2023 по справі 925/1331/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2023 р. м.Київ Справа№ 925/1331/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Тищенко О.В.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання Щербини А.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 07.09.2023:

від прокуратури: прокурор Ханчич Г.О.;

від позивача: Тищенко Ю.П. (в режимі відеокнференції);

від відповідача: не з?явився;

від третьої особи: не з?явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Водяницької сільської ради

на рішення Господарського суду Черкаської області

від 10.05.2023 (повний текст складено та підписано 15.05.2023)

у справі № 925/1331/22 (суддя О.В. Чевгуз)

за позовом Водяницької сільської ради

до ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Фермерське господарство «Гідра»

за участю Першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Водяницької сільської ради

про повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Водяницька сільська рада Звенигородського району Черкаської області звернулася до Господарського суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просила зобов`язати ОСОБА_1 , як орендаря за договором про оренду землі від 28.12.2012, повернути Водяницькій сільській раді земельні ділянки, що знаходяться в адмінмежах Шубиноставської сільської ради, з кадастровими номерами 7122888400:03:001:0656, 7122888400:03:001:0655, 7122888400:03:001:0657, 7122888400:03:001:0651, 7122888400:03:001:0654, 7122888400:03:001:0650, 7122888400:03:001:0652, загальною площею 180 га, які були передані йому у користування для створення фермерського господарства.

Короткий зміст заперечень відповідача проти позову

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що:

- позивач неправомірно змінив предмет спору тому, що ним, фактично, змінено як предмет, так і підстави позовних вимог, що виключає можливість прийняття до розгляду заяви позивача;

- договір оренди землі від 28.12.2012 є чинним, оскільки державну реєстрацію Договору було здійснено 16.10.2013, строк дії договору складає 10 років, тобто вказаний договір діє до 16.10.2023.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 10.05.2023 у справі № 925/1331/22 у задоволенні позову Водяницької сільської ради про зобов?язання ОСОБА_1 , як орендаря за договором про оренду землі від 28.12.2012, повернути Водяницькій сільській раді земельні ділянки, що знаходяться в адмінмежах Шубиноставської сільської ради, з кадастровими номерами 7122888400:03:001:0656, 7122888400:03:001:0655, 7122888400:03:001:0657, 7122888400:03:001:0651, 7122888400:03:001:0654, 7122888400:03:001:0650, 7122888400:03:001:0652, загальною площею 180 га, які були передані йому у користування для створення фермерського господарства, - відмовлено повністю. Судові витрати у справі покладено на позивача.

Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог мотивовано тим, що:

- реалізувати свої суб`єктивні права та обов`язки сторони договору оренди земельної ділянки можуть лише після державної реєстрації такого договору;

- відповідно до частини третьої статті 640 Цивільного кодексу України, визначено момент, коли договір, який підлягав державній реєстрації, є укладеним, а саме: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації;

- Договір підписаний 28.12.2012, при цьому сторони узгодили у пункті 8 договору строк його дії - 10 років, у пункті 9.4 передбачили обов`язок орендаря приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку, та у пункті 43 визначили, що цей договір набирає чинності після підписання його сторонами та його державної реєстрації;

- отже, момент укладення договору, а відтак і початок перебігу строку його дії сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації договору;

- з матеріалів справи вбачається, що договір зареєстрований 16 жовтня 2013 року, а тому відповідачем обґрунтовано вказано, що строк договору закінчиться 16.10.2023;

- при вирішенні справи необхідно враховувати як права власника земельної ділянки щодо розпорядження своєю власністю, так і права орендаря, який має право на стабільні та визначені правовідносини протягом певного, визначеного законом чи домовленістю сторін права користування чужою власністю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, позивач - Водяницька сільська рада (01.06.2023 згідно штемпеля поштової установи на описі вкладеного в цінний лист, з яким направлена апеляційна скарга) звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог Водяницької сільської ради до ОСОБА_1 , третя особа - ФГ «Гідра», повернути Водяницькій сільській раді земельні ділянки сільськогосподарського призначення.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права (ст. ст. 73,76, 77, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України) та неправильно застосовано норми матеріального права (ст. ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст. ст. 2, 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ч. 1 ст. 626, 627, 638, 640, 759 Цивільного кодексу України, ст. ст. 13, 15, 18, 19 Закону України «Про оренду землі», ст. 93 Земельного кодексу України), рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не взято до уваги, що з моменту укладення договору оренди землі в орендодавця виникає зобов?язання передати орендарю земельну ділянку у користування на визначений у договорі строк, а у орендаря - отримати право користування земельною ділянкою, учасники правочину , дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ , надаючи згоду у встановленій формі. При цьому, закінчення строку дії договору оренди землі спричиняє усталені та законодавчо визначені наслідки, зокрема, припиняються права та обов?язки, що випливають із договору, за винятком тих, які продовжують існувати після закінчення договірних відносин. Скаржник вказував, що відповідно до п. 9 Договору, сторони скористались правом визначеним ст. 631 ЦК України та визначили строк його дії, вказавши, що договір укладається строком на 10 років, конкретизувавши дату його припинення - 29.12.2022, жодних змін щодо вказаної умови - у договір не вносилось, а отже, його дія припиняється у дату, визначену сторонами, тобто 29.12.2022, а не 16.10.2023, як помилково вказано судом першої інстанції.

Водночас, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що початок перебігу строку дії договору та відповідно, терміну його дії, слід відраховувати з дня його державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а не з дати його укладення.

Крім того, скаржник вказував, що суд першої інстанції помилково застосував правові висновки Великої Палати у постанові від 15.01.2020 у справі № 322/1178/17, адже правовідносини у вказаній справі не є подібними правовідносинам у справі № 925/1331/22, як помилково не застосував висновки Великої Палати у постанові від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.

Короткий зміст пояснень Черкаської обласної прокуратури

12.07.2023 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Черкаської обласної прокуратури надійшли письмові пояснення по суті спору та апеляційної скарги, в яких прокурор підтримав доводи апеляційної скарги Водяницької сільської ради на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.05.2023 у справі № 925/1331/22, вказував, що оскаржуване рішення підлягає касуванню, з постановленням нового рішення про задоволення позову. Зокрема, прокурор наголошував, що судом першої інстанції при ухваленні рішення у вказаній справі зроблено помилковий висновок про необгрунтованість позовних вимог про повернення земельних ділянок загальною площею 180 га, тоді як обов?язок орендаря повернути земельні ділянки прямо передбачений умовами договору (п. 37), а саме після настання узгодженої сторонами дати закінчення дії договору (29.12.2022).

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2023, апеляційну скаргу Водяницької сільської ради на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.05.2023 у справі № 925/1331/22, передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Станік С.Р., суддів: Тищенко О.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2023 витребувано у Господарського суду Черкаської області матеріали справи № 925/1331/22. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Водяницької сільської ради на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.05.2023 у справі № 925/1331/22.

20.06.2023 на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду з суду першої інстанції надійшли матеріали справи № 925/1331/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2023 відкрито апеляційне провадження у справі № 925/1331/22 за апеляційною скаргою Водяницької сільської ради на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.05.2023. Судове засідання призначено на 03.08.2023 об 11 год. 00 хв.

30.06.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярію) Північного апеляційного господарського суду від Водяницької сільської ради (адв. Шимановський А. В.) надійшло клопотання про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції по справі № 925/1331/22.

В свою чергу, головуючий суддя Станік С.Р. 03.07.2023 перебував у відпустці і вирішення питання стосовно поданого клопотання здійснюється після виходу судді з відпустки.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2023 клопотання Водяницької сільської ради (адв. Шимановський А. В.) про участь в судовому засіданні 03.08.2023 0 11 год. 00 хв., та у всіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції (поза межами приміщення суду) по справі № 925/1331/22 задоволено.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 розгляд апеляційної скарги Водяницької сільської ради на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.05.2023 у справі № 925/1331/22 відкладено на 07.09.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 клопотання Водяницької сільської ради (адв. Тищенко Ю.П.) про участь в судовому засіданні 07.09.2023 0 11 год. 00 хв., та у всіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції (поза межами приміщення суду) по справі № 925/1331/22 задоволено.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга).

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав в умовах воєнного стану.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 07.09.2023 з`явився прокурор, представник позивача - Водяницької сільської ради приймав участь в судовому засіданні в режимі відео конференції. Відповідач - ОСОБА_1 та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Фермерське господарство «Гідра» в судове засідання 07.09.2023 до суду своїх представників не направили, про час і дату судового засідання повідомлялись належним чином засобами електронного зв?язку шляхом направлення на електронні адреси, повідомлені вказаними особами, а також засобами поштового зв?язку.

У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки про дату та місце розгляду справи учасники спору повідомлялись належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні - судом не встановлено.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників відповідача та третьої особи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, з урахуванням наявних матеріалів справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду справи - відсутні.

Представник позивача (скаржника) в судовому засіданні 07.09.2023 підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Прокурор в судовому засіданні 07.09.2023 підтримав доводи апеляційної скарги позивача, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача - ОСОБА_1 та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Фермерського господарства «Гідра» - до суду апеляційної інстанції у встановлені строки не надходив, проте, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, 28.12.2012 між Лисянською районною державною адміністрацією, як орендодавцем, та ОСОБА_1, як орендарем, було укладено договір оренди землі (далі - Договір).

Відповідно п.1 Договору, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для створення фермерського господарства, яка знаходиться в адмінмежах Шубиноставської сільської ради. Площа земельної ділянки становить 180 га.

Відповідно до п. 8 Договору оренди, строк дії договору складає 10 років, по 29.12.2022 (у разі укладення оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою). Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.

Пунктом 15 Договору визначено, що умовою використання земельної ділянки є те, що вона передається ОСОБА_1 для створення фермерського господарства.

Відповідно до п. 20 Договору, передача земельної ділянки орендарю здійснюється у день державної реєстрації цього договору за актом її приймання передачі.

Відповідно до п. 21 Договору, орендар повертає земельну ділянку після припинення дії даного Договору у стані, не гіршому порівняно з тим, в якому вона передавалась.

Відповідно до п. 43 Договору він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Відповідно до наявного у справі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нрухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна, 16.10.2013 державним реєстратором Шпиця В.О. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 6871445 було зареєстровано право оренди відповідчаа на земельні ділянки згідно Договору: загальною площею 180 га, що знаходяться в адмінмежах Шубиноставської сільської ради, з кадастровими номерами 7122888400:03:001:0656, 7122888400:03:001:0655 (площа - 0,9224 га), 7122888400:03:001:0657 (площа - 2,8174 га), 7122888400:03:001:0651 (площа - 5,0963 га), 7122888400:03:001:0654 (площа - 86,9701 га), 7122888400:03:001:0650 (площа - 7,1768 га), 7122888400:03:001:0652 (площа - 10,356 га).

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 728-р до складу Водяницької сільської об`єднаної територіальної громади включена Шубиноставська сільська рада Лисянського району, а тому в силу приписів ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", Водяницька сільська рада є власником та розпорядником вище зазначеної земельної ділянки.

21.02.2023 Водяницькою сільською радою було прийнято рішення № 23-11/VIII "Про відмову укладення договору оренди землі на новий строк та припинення користування земельною ділянкою", яким вирішено припинити право оренди між ОСОБА_1 та Водяницькою сільською радою на земельні ділянки загальною площею 180,0 га з кадастровими номерами 7122888400:03:001:0656, 7122888400:03:001:0655, 7122888400:03:001:0657, 7122888400:03:001:0651, 7122888400:03:001:0654, 7122888400:03:001:0650, 7122888400:03:001:0652.

Як зазначав позивач у позові, після закінчення строку дії договору - 29.12.2022 - відповідач у добровільному порядку не повернув спірні земельні ділянки позивачу, тому останній звернувся до суду з даним позовом для захисту речових прав власника нерухомого майна, оскільки вважає такі дії відповідача неправомірними та просив у позові з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просила зобов`язати ОСОБА_1 , як орендаря за договором про оренду землі від 28.12.2012, повернути Водяницькій сільській раді земельні ділянки, що знаходяться в адмінмежах Шубиноставської сільської ради, з кадастровими номерами 7122888400:03:001:0656, 7122888400:03:001:0655, 7122888400:03:001:0657, 7122888400:03:001:0651, 7122888400:03:001:0654, 7122888400:03:001:0650, 7122888400:03:001:0652, загальною площею 180 га, які були передані йому у користування для створення фермерського господарства.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Відносини у сфері найму (оренди) земельної ділянки регулюються Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Законом № 161-XIV, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У статті 11 Цивільного кодексу України надано перелік підстав виникнення юридичних прав та обов`язків (юридичних фактів), які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Однією з таких підстав, відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, є договори та інші правочини.

Вказані обставини мають певний часовий проміжок дії, який має початок та закінчення.

У частині першій статті 251 Цивільного кодексу України визначено, що строк визначено як певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином чи рішенням суду (частина третя статті 251 Цивільного кодексу України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 Цивільного кодексу України:

1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно із частиною третьою статті 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У частині першій статті 627 Цивільного кодексу України деталізовано принцип свободи договору. Зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Питання укладення договору, його форми та визначення моменту укладення передбачені у загальній частині Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин першої та другої статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції другою стороною.

У частинах першій, четвертій статті 639 Цивільного кодексу України вказано, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

У частинах першій та другій статті 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (частина перша статті 792 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

На час підписання договору оренди, частина четверта статті 124 Земельного кодексу України передбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Вимога про те, що право оренди землі посвідчується договором, який реєструється відповідно до закону, передбачена у частині п`ятій статті 126 Земельного кодексу України

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються спеціальним законом.

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону № 161-XIV).

Відповідно до статті 13 Закону № 161-XIV, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 цього Закону № 161-XIV).

Згідно зі статтею 18 Закону № 161-XIV, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 19 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент підписання сторонами договору оренди, строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Статтею 20 Закону № 161-XIV передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом статей 18, 20 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент підписання сторонами договору оренди (28.12.2012)) договір оренди землі підлягав державній реєстрації у порядку, встановленому законом, якщо такий договір укладений. Після державної реєстрації укладеного договору оренди землі він набирає чинності, і саме з моменту набрання ним чинності у орендаря виникає право оренди земельної ділянки.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону № 161-XIV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди землі скріплюють його своїми підписами, що і є моментом укладення договору.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції наголошу в контексті спірних правовідносин, що цивільні права та обов`язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін договору оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. В момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору.

Слід зазначити, що вищезазначені статті 18 та 20 Закону України «Про оренду землі» були виключені з Закону України «Про оренду землі» з 01.01.2013 згідно з Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України» (Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім пунктів 3 і 5 розділу I (які і стосуються вказаних статей) та пункту 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2012 року (а Законом України від 09.12.2011 р. N 4152-VI строк набрання чинності вказаними пунктами визначено з 01.01.2013)), а також доповнено статтю 6 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону".

Отже, право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, яким є Закон України від 1 липня 2004 року N 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Тобто, укладаючи договір оренди землі сторони обумовлюють суттєві умови оренди, зокрема право оренди певного об`єкту (земельної ділянки), яке виникає у сторони з моменту державної реєстрації такого договору (до 01.01.2013), проведеною у порядку, встановленому законом, тобто з моменту набрання чинності договором.

Отже, судом апеляційної інстанції встановлено, що договір оренди від 28.12.2012 підписано як зі сторони орендодавця, так і зі сторони орендаря, що учасниками спору не заперечувалось, тобто вказаний договір оренди укладено між сторонами 28.12.2012, проте, право оренди пов`язувалось саме з державною реєстрацією такого договору у порядку, встановленому законом (до 01.01.2013), а після 01.01.2013 - державній реєстрації підлягало право оренди на підставі відповідного укладеного договору.

В свою чергу, факт набрання чинності договору оренди земельної ділянки від 28.12.2012 станом на дату його укладення пов`язувався з вчиненням державної реєстрації укладеного договору оренди, на підставі чого у орендаря виникає право оренди земельної ділянки (тобто право фактичного використання об?єкта оренди на умовах, узгоджених у договорі), що зокрема обумовлено пунктом 43 договору оренди, яким визначено, що договір набуває чинність з моменту його державної реєстрації, і яка відповідно, була проведена 16.10.2013, докази чого наявні в матеріалах справи.

Верховний Суд України вказував, що поняття "момент укладення договору" та "момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки" різняться змістовим наповненням, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено і у мотивувальних частинах постанов від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16).

У Цивільному кодексі України передбачено як визначення строку, так і початку перебігу строку та його закінчення.

Статтею 252 Цивільного кодексу України визначено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина перша статті 253 Цивільного кодексу України).

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина перша статті 254 Цивільного кодексу України).

Статтею 631 Цивільного кодексу України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Момент укладення договору передбачений у статті 640 Цивільного кодексу України і пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору або його державна реєстрація, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства.

У спеціальному Законі № 161-XIV, в редакції, чинній на момент підписанян і, відповідно, укладенян дОговору оренди від 28.12.2012 вказано, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18).

В свою чергу, суд першої інстанції вірно встановив, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, що 28.12.2012 між Лисянською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 (орендар) було укладено відповідний Договір, відповідно до п. 43 якого визначено, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації, .а державну реєстрацію відповідного права , яке виникло на підставі договору, було здійснено 16.10.2013, з урахуванням Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", адже державну реєстрацію договору здійснити законодавчо стало не можливо, внаслідок саме зміни закону, який регулює спірні правовідносини. При цьому, доказів того, що саме з вини відповідача така державна реєстрація не була здійснена в момент укладення договору - матеріали справи не містять.

Суд апеляційної інстанції додатково вважає за необхідне застосувати поняття «якість закону», як складову принципу верховенства права, та гарантію застосування судом найбільш сприятливого для особи тлумачення закону, оскільки відповідно до частини другої статті 3 Конституції України головним обов`язком держави є утвердження та забезпечення прав і свобод людини; забезпечення прав і свобод, крім усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004).

Зокрема, у рішенні ЄСПЛ у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» (заява № 77703/01, п. 115) зазначено, що в світлі положень Конвенції, втручання може бути виправданим, якщо воно «встановлено законом» та здійснено «згідно із законом», оскільки оскаржувані заходи повинні не тільки мати законодавче підґрунтя, а й передбачатися якісним законом, який має бути достатньо доступним та передбачуваним щодо наслідків його застосування, тобто бути сформульованим у спосіб, який дає змогу кожній особі, у разі потреби, за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку (рішення у справах Larissis and Others v. Greece, заява № 23372/94, п. 40; Metropolitan Church of Bessarabia, заява № 45701/99 п. 109).

Крім того, на таких вимогах до закону як «доступність», «передбачуваність» та «зрозумілість» (громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади у здійснення громадянами своїх прав) наголошено також у низці інших рішень ЄСПЛ, зокрема «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), № 18139/91, п. 37; «Мелоун проти Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), № 8691/79, п. 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), заява № 12963/87, п. 75; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, п. 50 та 56; S. and Marper v. the United Kingdom [ВП], заяви № 30562/04 і № 30566/04, п. 95; «The Sunday Times v. the United Kingdom (№ 1)», заява № 6538/74, п. 46; «Kuricм and Others v. Slovenia», заява № 26828/06, п. 34; «Slivenko v. Latvia», заява № 48321/99, п. 100.

У свою чергу, Суд Європейського Союзу вважає, що принципи юридичної визначеності й леґітимних очікувань означають , що «наслідки законодавства Спільноти мають бути зрозумілими та очікуваними для тих, на кого воно поширюється» («Amministrazione delle finanze dello Stato v. SRL Meridionale Industria Salumi and Others», справа № 212-217/80, п. 10); або «що законодавство має бути зрозумілим і чітким, і що його застосування має бути передбачним для усіх зацікавлених сторін» («Europaisch-Iranische Handelsbank AG v. Council of the European Union», справа № T 434/11, п. 93; «France v. Commission», справа № C-325/91, п. 26).

Так, суд враховує ті обставини, що після укладення договору 28.12.2012 набули чинності зміни у законодавстві, які передбачали, що державній реєстрації підлягає вже безпосередньо право оренди, а не договір, а договором оренди не встановлено строки проведення такої державної реєстрації, а тому відповідач мав відповідні легітимні очікування стосовно набутого права оренди на підставі договору, і матеріали справи не містять доказів того, що саме з його вини не відбулась державна реєстрація договору в день його укладення.

При цьому, зазначення у п. 8 Договору про те, що договір укладено на 10 років, до 29.12.2022 - не свідчить та не підтверджує про те, що право оренди земельних ділянок виникло у відповідача саме з 28.12.2012, адже як зазначалось вище, відповідна реалізація права використання об??єкту оренди пов?язується не з укладенням договору, а з державною реєстрацією такого права, яка до 01.01.2013 існувала у законодавчо визначеному формулюванні «державна реєстрація договору», а з 01.01.2013 - у законодавчо визначеному формулюванні «державна реєстрація права оренди», адже державну реєстрацію договору здійснити законодавчо стало не можливо, внаслідок саме зміни закону, який регулює спірні правовідносини.

При цьому, позивач у позові (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) просив зобов`язати ОСОБА_1 , як орендаря за договором про оренду землі від 28.12.2012, повернути Водяницькій сільській раді земельні ділянки, що знаходяться в адмінмежах Шубиноставської сільської ради, з кадастровими номерами 7122888400:03:001:0656, 7122888400:03:001:0655, 7122888400:03:001:0657, 7122888400:03:001:0651, 7122888400:03:001:0654, 7122888400:03:001:0650, 7122888400:03:001:0652, загальною площею 180 га, які були передані йому у користування для створення фермерського господарства, стверджуючи про те, що відповідача втратив право їх оренди внаслідок закінчення строку дії договору 29.12.2022.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору в контексті саме заявлених позовних вимог щодо зобов?язання повернути земельні ділянки, має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій по реєстрації права оренди, як підстави для фактичного виникнення права орендаря на орендовані земельні ділянки в контексті реалізації прав орендаря на їх безпосереднє використання, а отже, в контексті застосування поняття «якість закону» як складову принципу верховенства права, є превалюючим в контексті спірних правовідносин, факт внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна кадастрові номери земельних ділянок, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Такі висновки щодо набрання чинності договором оренди земельної ділянки зроблено у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16), у мотивувальній частині якої міститься роз`яснення аналогічного розуміння правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13).

Також, у постанові від 15.01.2020 по справі № 322/1178/17 Велика Палата Верховного Суду погодилась з зазначеною вище правовою позицією та зазначила, що метою укладення будь-якого цивільного правочину є отримання певних правових наслідків через реалізацію сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків. Правочин, укладений без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені, є фіктивним. Разом з тим реалізувати свої суб`єктивні права та обов`язки сторони договору оренди земельної ділянки можуть лише після державної реєстрації такого договору.

Приписами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції помилково не застосував правові висновки Великої Палати у постанові від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц, відхиляються судом апеляційної інстанції, за неподібністю правовідносин, оскільки позовні вимоги власник землі обгрунтовував надісланням листа про відсутність наміру продовжувати орендні правовідносини за договором та неукладеністю додаткової угоди до договору.

Суд бере до уваги, що відповідно до частини третьої статті 640 Цивільного кодексу України, визначено момент, коли договір, який підлягав державній реєстрації, є укладеним, а саме: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що Договір підписаний 28.12.2012, при цьому сторони узгодили у пункті 8 договору строк його дії - 10 років, у пункті 9.4 передбачили обов`язок орендаря приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку, та у пункті 43 визначили, що цей договір набирає чинності після підписання його сторонами та його державної реєстрації.

Отже, момент початку перебігу строку оренди відповідачем відповідних земельних ділянок, сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації договору, а враховуючи зміни у законодавстві, відповідач здійснив відповідну державну реєстрацію свого права оренди 16.10.2013, а отже, право оренди відповідача земельних ділянок є таким що припиниться 16.10.2023, а враховуючи те, що вимоги позивача (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) про повернення Водяницькій сільській раді земельні ділянки, що знаходяться в адмінмежах Шубиноставської сільської ради, з кадастровими номерами 7122888400:03:001:0656, 7122888400:03:001:0655, 7122888400:03:001:0657, 7122888400:03:001:0651, 7122888400:03:001:0654, 7122888400:03:001:0650, 7122888400:03:001:0652, загальною площею 180 га, обгрунтовуються саме з припиненням права оренди таких земельних ділянок, а тому станом на момент звернення позивача з відповідним позовом такий строк не настав, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Крім того, суд першої інстанції також обгрунтовано зауважив, що при вирішенні справи необхідно враховувати як права власника земельної ділянки щодо розпорядження своєю власністю, так і права орендаря, який має право на стабільні та визначені правовідносини протягом певного, визначеного законом чи домовленістю сторін права користування чужою власністю.

Крім того, суд апеляційної інстанції в судовому засіданні 07.09.2023 поставив на обговорення клопотання відповідача - ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі № 925/1331/22 до розгляду справи № 925/664/23, яка перебуває в провадженні Господарського суду Черкаської області за позовом ФГ «Гідра» до Водяницької сільської ради про визнання незаконними рішень відповідача в частині відмови в укладенні договору оренди на новий строк та передачі земельних ділянок у постійне користуванян комунальному підприємству. Вказане клопотання суд апеляційної інстанції прийняв до розгляду на підставі ст. ст. 55, 64 Конституції України, ст. ст. 2, 119 ГПК України, з метою дотримання прав учасників справи в умовах воєнного стану в України, та враховуючи доводи відповідача, які фактично пояснювали неможливість подання такого клопотання суду першої інстанції, проте, помилково зазначено іншу процесуальну норму на підставі якої заявник просив прийняти вказане клопотання до розгляду, що не виключає права суду апеляційної інстанції забезпечити відповідачу право доступу до правосуддя, в контексті приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульованого нормами статей 227, 228 Господарського процесуального кодексу України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов`язаний та має право зупинити провадження у справі.

За змістом пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. При цьому суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу, - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

У разі зупинення провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України за вимогами статті 234 цього Кодексу у мотивувальній частині ухвали повинно бути зазначено, зокрема, обґрунтування висновків, яких дійшов суд при постановлені ухвали (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 08.07.2019 у справі № 904/4233/18).

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження в якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Під неможливістю розгляду зазначеної справи, слід розуміти неможливість для цього господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Пов`язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини четверта та шоста статті 75 Господарського процесуального кодексу України).

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати: 1) як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлюється неможливість розгляду справи (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 922/1962/17, від 17.12.2019 у справі № 917/131/19).

Крім того, зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин (до вирішення іншої справи; до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі), які зумовили зупинення провадження, тому провадження у справі, слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього (подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 904/3935/18, від 10.06.2019 у справі № 914/1983/17 від 16.01.2020 у справі № 908/1188/19).

Суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні матеріали справи, встановив, що в розумінні пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України справа № 925/1331/22 не є пов?язаною зі справою №925/664/23 в розумінні наведеного припису процесуального закону, адже відповідачем не доведена, а судом апеляційної інстанції не встановлена об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи- № 925/664/23, а зібрані докази у даній справі дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, а саме наявність або відсутність підстав для повернення спірних земельних ділянок в контексті підстав позову, а отже відсутні підстави для зупинення провадження у справі саме з цієї підстави. Крім того, відповідачем не доведено, а судом апеляційної інстанції також не встановлено які факти, які мають преюдиціальне значення для справи № 925/1331/22 , будуть встановленені саме у справі № 925/664/23. Наведене, в сукупності, виключає обумовлені пунктом 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України підстави для обов`язкового зупинення провадження у даній справі, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку що заявлене відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі задоволенню не підлягає і відхиляється, як безпідставне та необгрунтоване.

Відповідно до вимог ст. ст. 77 - 79 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у матеріалах справи докази як кожний окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржником не було доведено ні суду першої інстанції під час розгляду справи, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного провадження обгрунтованість заявлених ним позовних вимог належними та допустимими доказами, у зв?язку з чим вимоги позивача про зобов`язання ОСОБА_1 , як орендаря за договором про оренду землі від 28.12.2012, повернути Водяницькій сільській раді земельні ділянки, що знаходяться в адмінмежах Шубиноставської сільської ради, з кадастровими номерами 7122888400:03:001:0656, 7122888400:03:001:0655, 7122888400:03:001:0657, 7122888400:03:001:0651, 7122888400:03:001:0654, 7122888400:03:001:0650, 7122888400:03:001:0652, загальною площею 180 га, які були передані йому у користування для створення фермерського господарства - задоволенню не підлягають за наведених позивачем доводів, з урахуванням заяви про зміну предмету позову.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що відмова позивачу у позові в межах даної справи, жодним чином не позбавляє позивача здійснити відповідну реалізацію прав в судовому порядку на відповідні земельні ділянки, за інших підстав або інших обставин.

Отже, вищенаведені та усі інші доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, доводи скаржника є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог), за наведених позивачем доводів та обгрунтувань.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі про відмову у задоволенні позовних вимог.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду Черкаської області від 10.05.2023 у справі № 925/1331/22, за наведених скаржником доводів та обґрунтувань апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Водяницької сільської ради на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.05.2023 у справі № 925/1331/22- залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 10.05.2023 у справі № 925/1331/22- залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Матеріали справи № 925/1331/22 повернути Господарському суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови підписано: 13.11.2023.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді О.В. Тищенко

С.А. Гончаров