Постанова

від 14.11.2023 по справі 910/4407/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2023 р. Справа№ 910/4407/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Гончарова С.А.

Станіка С.Р.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

матеріали апеляційної скарги Головного управління ДПС України у Київській області

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2023

у справі № 910/4407/23 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вудіндастрі»

до 1) Головного управління ДПС у Київській області

2) Головного управління Державної казначейської служби України в Київській області

про стягнення 36 800,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з Державного бюджету України шкоди в сумі 36 800,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що:

- незаконність прийнятого ГУ ДПС у Київській області відносно позивача податкового повідомлення-рішення №0067640713 від 17.08.2022 вимагало від позивача вчинення дій для доведення його незаконності, зокрема, оскарження такого в рішення в адміністративному порядку;

- з метою захисту своїх прав у межах процедури адміністративного оскарження позивач уклав договір з Адвокатським об`єднанням «Куришко і партнери» та поніс витрати на оплату наданих юридичних послуг в сумі 36 800,00 грн.;

- вказане рішення ГУ ДПС у Київській області скасоване в результаті його оскарження в адміністративному порядку як незаконне, а відтак стягненню з Державного бюджету України підлягає вартість таких юридичних послуг.

Крім того, у позові позивач просив стягнути з Державного бюджету України судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

У відзиві на позов відповідач 1 проти його задоволення заперечив, пославшиь на те, що:

- факт скасування податкового повідомлення-рішення №0067640713 від 17.08.2022 не є допустимим та належним доказом в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України неправомірних дій відповідного органу, а лише свідчить про обрання позивачем способу адміністративного оскарження відповідного рішення в рамках визначеної процедури згідно п. 56.2. ПК України, і розгляд відповідної скарги, як і результати її розгляду, стосуються виключно питання правомірності здійснених податкових нарахувань, проте дії відповідача 1 щодо винесення податкового повідомлення-рішення здійснені в межах визначених законом повноважень. Скасування такого податкового повідомлення-рішення контролюючим органом вищого рівня - є складовою законодавчо визначеної процедури адміністративного оскарження, що жодним чином не свідчить про неправомірність дій відповідача 1 в частині прийняття певного розпорядчого акту;

- статтею 42 ГК України, встановлено, що підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична господарська діяльність, яка здійснюється на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому, внаслідок здійснення такої підприємницької діяльності позивачем, відповідачем 1, як податковим органом, в межах визначених законом повноважень було винесено податкове повідомлення рішення, яке було скасовано контролюючим органом вищого рівня в рамках визначеної законом та застосованої позивачем процедури адміністративного оскарження, а отже, сплата позивачем на користь адвоката коштів в розмірі 36800 грн. в рахунок оплати наданих адвокатських послуг - не є збитками в розумінні ст. 22, 1176 ЦК України, і така сплата не свідчить саме в про наявність причинного зв`язку між стверджуваними позивачем неправомірними діями і заподіяними збитками в контексті спірних правовідносин;

- скасування в адміністративному порядку податкового повідомлення-рішення, свідчить про те, що жодної майнової шкоди завдано позивачу не було, а тому відсутні обумовлені законом підстави для відшкодування майнових втрат, що відшкодовуються у випадках завдання майнової шкоди - відсутні.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.06.2023 у справі № 910/4407/23 позов задоволений повністю, до стягнення з Державного бюджету України на користь позивача присуджено 36 800,00 грн., до стягнення з Головного управління ДПС у Київській області на користь позивача присуджено витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн. та судовий збір в розмірі 2 684,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- позивачем належними та допустимим доказами підтверджено отримання правової допомоги стягнення вартості якої є предметом цього позову;

- у спірному випадку витрати на юридичний супровід є витратами на відновлення майнового стану та умов діяльності управленої особи, що є ширшим за визначення збитків як витрат для відновлення свого порушеного права у контексті визначення збитків, що міститься у статті 22 ЦК України, і законодавче обмеження розміру таких витрат, відповідальність за відшкодування яких перед платником взяла на себе держава, також не суперечить загальному принципу повного відшкодування шкоди за правилами ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, статей 17 та 21 ПК України;

- платник податків має право відшкодувати у складі шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, витрати на юридичний супровід, що не пов`язаний із захистом, наданим адвокатом, при цьому, сума таких витрат, пов`язаних з оскарженням, не повинна перевищувати 50 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня календарного року, в якому приймається відповідне рішення про визнання рішень, дій чи бездіяльності незаконною;

- незаконність прийнятого ГУ ДПС у Київській області відносно позивача податкового повідомлення-рішення від 17.08.2022 №0067640713 вимагало від позивача вчинення дій для доведення його незаконності, зокрема оскарження такого рішення, оскільки в протилежному випадку товариство мало б негативні майнові наслідки (безповоротні витрати);

- отже, рішення ГУ ДПС у Київській області, скасоване в результаті його оскарження в адміністративному порядку як незаконне, є першопричиною, наслідком якої є вимушені витрати позивача, які виражаються, в тому числі, у вартості юридичних послуг. При цьому, згідно з статтями 1166, 1173, 1174 ЦК України існування незаконного рішення дає право на відшкодування збитків, не залежно від наявності вини податкового органу, який виніс таке рішення.

Частково задовольняючи вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що наданими позивачем доказами підтверджується отримання правової допомоги вартістю 12 000,00 грн., проте, враховуючи обставини даної справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог, однотипність позовів, визначений позивачем розмір витрат на послуги адвоката є завищеним, не відповідає критеріям розумності та співрозмірності і становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу витрат, а відтак наявні підстави для зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката до 6 000,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Київській області звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2023 у справі № 910/4407/23 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й в суді першої інстанції, додатково зауваживши на тому, що позивачем на підтвердження витрат на правову допомогу в суді першої інстанції не надано прайс-лист вартості послуг правової допомоги, розрахунок погодинної вартості правової допомоги за певний вид такої допомоги, що не дає можливості встановити вартість години за виконану роботу, а також не підтверджено сплату за надані послуги, що свідчить про відсутність підстав для стягнення з відповідача 1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн..

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.07.2023, справу № 910/4407/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Гончаров С.А., Станік С.Р..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу ІV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/4407/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/4407/23.

18.07.2023 від апелянта надійшов другий примірник апеляційної скарги з додатками.

26.07.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

27.07.2023 від апелянта надійшло клопотання, до якого, зокрема, додані докази сплати судового збору.

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684*100=268 400 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 268 400,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2022, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 28.08.2023, залишено без розгляду клопотання Головного управління ДПС у Київській області про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2023 у справі № 910/4407/23, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Київській області на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2023 у справі № 910/4407/23, постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

14.08.2023 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач, з посиланням на те, що:

- апеляційна скарга не містить змістовного обґрунтування вимог ГУ ДПС у Київській області із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права, а викладені в скарзі доводи є суто суб`єктивними, декларативними та такими, що не спростовують позицію суду;

- витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено,

просить залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Крім того, у відзиві на позову позивач зазначає про те, що за ним було отримано послугу зі складення відзиву на апеляційну скаргу загальною вартістю 6 000,00 грн. та просить стягнути з апелянта судові витрати.

Станом на 14.11.2023 інших відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.

Враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 01.05.2023 № № 254/2023, від 26.07.2023 № № 451/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», справа розглядається у розумний строк.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

ГУ ДПС у Київській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за січень 2022 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, за результатами якої складено акт перевірки від 19.07.2022 №4016/10-36-07-15/43504112.

Вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем абз.1, 2 п.198.6 ст.198, п.201.1 ст. 200 ПК України, в результаті чого завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21) по декларації з податку на додану вартість з додатками за січень 2022 року у розмірі 71 871,70 гривень.

За результатами перевірки ГУ ДПС у Київській області прийнято податкове повідомлення - рішення від 17.08.2022 №0067640713 (форма «В4», далі - ППР).

22.09.2022 позивач у порядку адміністративного оскарження звернувся зі скаргою на вищезазначене податкове повідомлення-рішення до Державної податкової служби України.

Рішенням Державної податкової служби України від 17.11.2022 №14722/6/99-00-06-01-05-06 скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області від 17.08.2022 №0067640713, а скаргу - задоволено.

Також у вищезазначеному рішенні зазначено, що рішенням Державної податкової служби України від 07.10.2022 №12420/6/99-00-06-01-05-06 строк розгляду скарги продовжено до 20.11.2022 (включно). У розгляді матеріалів скарги брав участь представник ТОВ «Вудіндастрі», адвокат Куришко Іван Ігорович.

Звертаючись з цією позовною заявою, позивач зазначив, що:

- між ним та Адвокатським об`єднанням «Куришко і Партнери» укладено договір про надання правничої допомоги №16-09/22 від 16.09.202022 (далі Договір), за яким клієнту надається професійна правнича допомога з оскарження ППР в адміністративному порядку до ДПС України, в т.ч. але не виключно, з підготовки скарги, клопотань, з правом підпису таких документів, представництва інтересів та іншої правничої допомоги, пов`язаної з розглядом, збором доказів тощо;

- на підставі Договору адвокат здійснював аналіз доказів, підготовку документів для оскарження податкового повідомлення-рішення та представництво підприємства у ДПС України, і, зокрема, адвокатом Куришко І.І. у відповідності до умов Договору складено скаргу на податкове повідомлення-рішення від 17.08.2022 №0067640713;

- витрати позивача на оплату отриманих юридичних послуг в сумі 36 800,00 грн. - є збитками підприємства, які були завдані незаконним рішенням органу державної влади, а саме податковим повідомленням-рішенням, яке було скасовано в адміністративному порядку, а від так підлягають стягненню з контролюючого органу в судовому порядку.

Відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав, які детально наведені вище.

Суд першої інстагції позовні івимоги задовольнив у повноиу обсязі, що колегія суддів вважє вірним, з огляду на наступне.

За змістом частини 2 статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є заподіяння майнової шкоди.

Відповідно до частини 1 статті ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способами захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Аналогічні норми містяться також в статті 20 ГК України, якою встановлено, що кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків.

Стаття 56 Конституції України встановлює, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з приписами ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України).

Отже, відповідальність за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, настає незалежно від вини цих органів.

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є неправомірні дії (бездіяльність) цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, в той час як відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

При цьому, довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 02.03.2018 по справі №916/336/17.

Відповідно до п. 1.1 ст. 1 ПК України податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу.

У розумінні підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Повноваження і функції контролюючих органів визначаються цим Кодексом, Митним кодексом України та законами України (пункт 41.5 статті 41 ПК України).

За статтею 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов`язань платників податків, застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов`язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; стягувати суми недоїмки із сплати єдиного внеску; стягувати суми простроченої заборгованості суб`єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.

За визначенням, яке міститься у підпункті 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Статтею 56 ПК України передбачено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов`язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства (пункт 55.1 статті 55 ПК України).

Стаття 21 ПК України встановлює, що посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема, дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами, забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

За невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків посадові (службові) особи контролюючих органів несуть відповідальність згідно із законом. Так, за підпунктом 21.2.1 пункту 2.1 статті 21 ПК України за прийняття неправомірного рішення, яким визначаються податкові (грошові) зобов`язання платнику податків, посадова (службова) особа контролюючого органу, яка прийняла таке рішення, а також безпосередній керівник такої посадової особи несуть відповідальність згідно із законом. Повторне протягом останніх дванадцяти місяців прийняття неправомірного рішення, яким визначаються податкові (грошові) зобов`язання платників податків, посадовою (службовою) особою контролюючого органу, яка прийняла таке рішення, є підставою для застосування до такої посадової (службової) особи дисциплінарного стягнення у порядку, передбаченому законом.

Пунктом 21.3 статті 21 ПК України передбачено, що шкода, завдана платнику податків неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи контролюючого органу, має відшкодовуватися за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для фінансування цього органу, незалежно від вини цієї особи.

Права платника податків регламентує стаття 17 ПК України, підпункт 17.1.7 пункту 17.1 якої надає право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), а підпункт 17.1.11 цього ж пункту надає право на повне відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями (бездіяльністю) контролюючих органів (їх посадових осіб), у встановленому законом порядку.

Наведені вище положення ПК України відповідають умовам та підставам відповідальності посадових осіб та органів державної влади за заподіяну шкоду за приписами статей 1173, 1174 ЦК України.

Що ж до глави 11 ПК України, то його норми не суперечать закладеній у чинному законодавстві повній відповідальності контролюючого органу за шкоду, завдану неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю цього органу, посадової або службової особи контролюючого органу, а натомість конкретизують умови та порядок відповідальності за вчинення податкового правопорушення, яким за пунктом 109.1 статті 109 ПК України є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Стаття 110 ПК України визначає суб`єктів, які притягаються до відповідальності за вчинення податкових правопорушень; за пунктом 110.3 цієї статті контролюючі органи несуть відповідальність у вигляді відшкодування шкоди особі, стосовно якої було вчинено податкове правопорушення, відповідно до положень статті 114 цього Кодексу. Контролюючі органи несуть відповідальність за вчинення податкових правопорушень посадовими (службовими) особами таких контролюючих органів.

Шкода, заподіяна платнику податків внаслідок податкового правопорушення контролюючого органу, відшкодовується за рішенням суду (пункт 114.4 статті 114 ПК України).

Пункт 114.1 статті 114 ПК України відтворює загальне право платника податків на відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їхніх посадових (службових) осіб, зазначаючи, що особа, чиї права та/або законні інтереси порушено, має право на відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, а шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, відшкодовується державою за рахунок коштів державного бюджету незалежно від вини контролюючого органу, його посадових (службових) осіб.

За пунктом 114.2 статті 114 ПК України шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, що визнаються податковими правопорушеннями відповідно до цього Кодексу, відшкодовується в повному обсязі в порядку, передбаченому законодавством про відшкодування шкоди.

Податковими правопорушеннями контролюючих органів є протиправні рішення, дії або бездіяльність контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, вчинення яких є підставою для відшкодування шкоди особі, чиї права порушені, відповідно до закону (пункт 128.1 статті 128 ПК України).

Також особа, чиї права порушені, за наявності обставин, передбачених пунктом 128.2 статті 128 цього Кодексу, має право заявити вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої станом на дату визнання таких рішень, дій чи бездіяльності незаконними, у порядку, передбаченому законодавством. У такому разі доведенню підлягає лише протиправність рішень, дій чи бездіяльності стосовно особи.

У передбачених абзацом другим цього пункту випадках шкода понад встановлений розмір відшкодуванню не підлягає.

Аналізуючи положення пунктів 114.1, 114.2 статті 114 та пункту 128.2 статті 128 ПК України, можна дійти висновку, що обмеження шкоди, яка підлягає стягненню, розміром однієї мінімальної заробітної плати станом на дату визнання рішень, дій чи бездіяльності незаконною, стосується тих випадків, коли платник податків за власним бажанням скористався правом, передбаченим абзацом другим пункту 114.2 статті 114 ПК України.

Проте, у разі якщо платник податків не скористався цим правом (не заявив відповідної вимоги), то при тих самих обставинах, визначених у пункті 128.2 статті 128 ПК України, він може претендувати на повне відшкодування шкоди (понад розмір однієї мінімальної заробітної плати), довівши при цьому увесь необхідний склад цивільного правопорушення: протиправність дій держави, факт порушення прав чи законних інтересів, наявність шкоди, а також причиново-наслідковий зв`язок між шкодою та протиправними діяннями.

За пунктом 114.3 статті 114 ПК України шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, може включати:

- 114.3.1. Вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна платника податків, визначена відповідно до вимог законодавства;

- 114.3.2. Додаткові витрати, понесені платником податку внаслідок протиправних рішень, дій чи бездіяльності контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб (штрафні санкції, сплачені контрагентам платника податку, вартість додаткових робіт, послуг, додатково витрачених матеріалів тощо);

- 114.3.3. Документально підтверджені витрати, пов`язані з адміністративним та/або судовим оскарженням (крім сум, що підлягають відшкодуванню в порядку розподілу судових витрат згідно із процесуальним законодавством) незаконних (протиправних) рішень, дій або бездіяльності контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб (юридичний супровід, не пов`язаний із захистом, наданим адвокатом, відрядження працівників або представників платника податку, залучення експертів, отримання необхідних доказів, виготовлення копій документів тощо). Сума такого відшкодування не повинна перевищувати 50 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня календарного року, в якому приймається відповідне судове рішення або рішення іншого органу, у передбачених законом випадках.

Вдаючись до тлумачення поняття «юридичний супровід, що не пов`язаний із захистом адвоката», слід зазначити, що в контексті вказаної норми йдеться саме про юридичні послуги, надані адвокатом, що не пов`язані із захистом особи у межах кримінального судочинства, оскільки відшкодування шкоди в такому випадку регулюється відповідними законами, зокрема, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

А тому положення підпункту 114.3.3 пункту 114.3 статті 114 ПК України про заборону включення до складу шкоди витрат на юридичний супровід пов`язаний із захистом адвоката, не стосується таких видів правової допомоги, як складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру в межах процедури адміністративного оскарження, а також представництва інтересів юридичних осіб в державних органах.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, де зазначено про те, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Так, у пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Як «ефективний» слід розуміти такий засіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. За змістом ефективний засіб захисту повинен відповідати природі порушеного права, характеру допущеного порушення та наслідкам, які спричинило порушення права особи.

У спірному випадку витрати на юридичний супровід є витратами на відновлення майнового стану та умов діяльності управленої особи, що є ширшим за визначення збитків як витрат для відновлення свого порушеного права у контексті визначення збитків, що міститься у статті 22 ЦК України, і законодавче обмеження розміру таких витрат, відповідальність за відшкодування яких перед платником взяла на себе держава, також не суперечить загальному принципу повного відшкодування шкоди за правилами статей 1173, 1174 ЦК України, статей 17 та 21 ПК України.

Отже, платник податків має право відшкодувати у складі шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, витрати на юридичний супровід, що не пов`язаний із захистом, наданим адвокатом, при цьому сума таких витрат, пов`язаних з оскарженням, не повинна перевищувати 50 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня календарного року, в якому приймається відповідне рішення про визнання рішень, дій чи бездіяльності незаконною.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №910/11820/20.

Згідно з пунктом 56.2 статті 52 ПК України у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Відповідно до підпункту 17.1.2 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податків має право представляти свої інтереси в контролюючих органах самостійно, через податкового агента або уповноваженого представника.

Згідно зі статтею 19 ПК України платник податків веде справи, пов`язані зі сплатою податків, особисто або через свого представника. Особиста участь платників податків у податкових відносинах не позбавляє його права мати свого представника, як і участь податкового представника не позбавляє платника податків права на особисту участь у таких відносинах. Представниками платника податків визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов`язаних із сплатою податків, на підставі закону або довіреності.

Що стосується завданих збитків та наявності причинно-наслідкового зв`язку слід зазначити про таке.

Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором, а при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

У рішенні Державної податкової служби України від 17.11.2022 №14722/6/99-00-06-01-05-06, яким скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області від 17.08.2022 №0067640713, зазначено, що у розгляді матеріалів скарги брав участь представник ТОВ «Вудіндастрі», адвокат Куришко Іван Ігорович.

З матеріалів справи вбачається, що 16.09.2022 позивач (клієнт) та Адвокатське об`єднанням «Куришко і партнери» (адвокатське об`єднання) уклали Договір, в п. 1.1 якого погодили, що адвокатське об`єднання надає клієнту професійну правничу допомогу з оскарження податкового повідомлення-рішення від 17.08.2022р. №0067640713 ГУ ДПС у Київській області в адміністративному порядку до Державної податкової служби України, в тому числі, але не виключно, з підготовки (складання) скарги, клопотань, з правом підпису таких документів, представництва інтересів та іншої правничої допомоги, пов`язаної з розглядом, збором доказів тощо.

Для надання юридичної допомоги клієнту адвокатське об`єднання призначає адвоката Куришко Івана Ігоровича, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №6656/10 від 26.04.2018 року та Краснікова Андрія Петровича, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1291 від 02.04.2022 року (п.2.4 Договору).

Гонорар (винагорода) встановлюється за домовленістю сторін та зазначається у виставленому рахунку. Оплата за договором здійснюється в гривнях шляхом перерахування гонорару на банківський рахунок адвокатського об`єднання згідно виставленого рахунку. За результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується сторонами (п.п. 4.1, 4.2, 4.3 договору).

Також між позивачем та адвокатським об`єднанням «Куришко і партнери» укладено додаткові угоди до Договору, а саме:

- №1 від 03.11.2022 відповідно до умов якої клієнт доручає, а адвокатське об`єднання надає клієнту професійну правничу допомогу з представництва (участі) у засідання, призначеному на 04.11.2022 о 14 год. 30 хв. в режимі конференц-зв`язку щодо розгляду скарги до Державної податкової служби України на ППР від 17.08.2022 №0067640713 ГУ ДПС у Київській області. Гонорар (винагорода) за обсяг правової допомоги згідно цієї додаткової угоди визначається у фіксованому розмірі, який становить 5 000,00 гривень.

- №2 від 07.11.2022 відповідно до умов якої клієнт доручає, а адвокатське об`єднання надає клієнту професійну правничу допомогу з проведення опитування керівника та надання додаткових пояснень до Державної податкової служби України щодо оскаржень ППР від 17.08.2022 №0067640713 ГУ ДПС у Київській області. Гонорар (винагорода) за обсяг правової допомоги згідно цієї додаткової угоди визначається у фіксованому розмірі, який становить 15 000,00 гривень.

Адвокатським об`єднанням «Куришко і партнери» виставлено позивачу рахунки на оплату на загальну суму 36 800,00 грн., а саме: №84 від 19.09.2022 на суму 16 800,00 грн. (за професійну правничу допомогу щодо підготовки скарги до ДПС на ППР від від 17.08.2022 №0067640713 ГУ ДПС у Київській області), від 03.11.2022 на суму 5 000,00 грн. (за професійну правничу допомогу з представництва (участі) у засіданні в режимі конференц-зв`язку щодо розгляду скарги до Державної податкової служби України на ППР від 17.08.2022 №0067640713 ГУ ДПС у Київській області) та від 11.11.2022 на суму 15 000,00 грн. (за професійну правничу допомогу з проведення опитування керівника та надання додаткових пояснень до Державної податкової служби України щодо оскаржень ППР від 17.08.2022 №0067640713 ГУ ДПС у Київській області), які оплачені останнім в повному обсязі, що підтверджується платіжними інструкціями: № 84 від 19.09.2022 на суму 16 800,00 грн. та №123 від 01.12.2022 на суму 20 000,00 грн.

01.12.2022 позитвач та Адвокатське об`єднання «Куришко і партнери» склали акт приймання-передачі наданих послуг, в якому зазначено, що адвокатське об`єднання надало клієнту професійну правничу допомогу з оскарження податкового повідомлення-рішення від 17.08.2022 №0067640713 ГУ ДПС у Київській області в адміністративному порядку до Державної податкової служби України, в тому числі, але не виключно, з підготовки (складання) скарги, клопотань, з правом підпису таких документів, представництва інтересів та іншої правничої допомоги, пов`язаної з розглядом, збором доказів тощо. Загальна вартість (гонорару) наданих адвокатським об`єднанням послуг клієнту становить 36 800,00 грн. без ПДВ.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що:

- наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що незаконність прийнятого ГУ ДПС у Київській області відносно позивача податкового повідомлення-рішення від 17.08.2022 №0067640713 вимагало від позивача вчинення дій для доведення його незаконності, зокрема оскарження такого рішення, оскільки в протилежному випадку товариство мало б негативні майнові наслідки (безповоротні витрати);

- рішення ГУ ДПС у Київській області, скасоване в результаті його оскарження в адміністративному порядку як незаконне, є першопричиною, наслідком якої є вимушені витрати позивача, які виражаються, в тому числі, у вартості юридичних послуг. При цьому, згідно з статтями 1166, 1173, 1174 ЦК України існування незаконного рішення дає право на відшкодування збитків, не залежно від наявності вини податкового органу, який виніс таке рішення.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги позивача про стягнення з Державного бюджету України 36 800,00 грн. Рішення суду першої інстагції в цій частині залишається без змін.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції слід зазначити наступне.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а докази понесення таких витрат - до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи слідує, що у позові позивач визначив розмір витрат, пов`язаних із оплатою професійної правової допомоги, просив стягнути їх з відповідача 1 та надав докази понесення таких витрат.

Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунок суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.

Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано до матеріалів справи:

- договір про надання правничої допомоги №15/03-23 від 15.03.2023 укладений між позивачем (клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Куришко і партнери» (адвокатське об`єднання), відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надати професійну правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором, з підготовки та складання позову до Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ ВП: 44096797), Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області (код ЄДРПОУ 37955989) про стягнення збитків (відшкодування шкоди) з Державного бюджету України в розмірі 36 800,00 грн., представництва клієнта в судах усіх інстанцій (в т. ч. участь у судовому засіданні дистанційно в режимі відеоконференцїї поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів), а також надання іншої правничої допомоги, пов`язаної з розглядом справи, збором доказів тощо.

Відповідно до п.4.1 договору гонорар адвокатське об`єднання за цим договором складається із загальної вартості (суми) згідно актів приймання-передачі наданих послуг. Гонорар обчислюється в наступному порядку:

4.1.1. фіксований розмір, який становить 12 000,00 гривень, за складання позовної заяви та іншу правничу допомогу, пов`язану з підготовкою позову;

4.1.2 фіксований розмір, який становить 6 000,00 (шість тисяч) гривень за 1 (одне) судове засідання, в т.ч. в режимі відеоконференцїї, за представництво у суді;

4.1.3 погодинна оплата з розрахунку вартості 1 (однієї) години роботи адвоката в розмірі 3 000,00 (три тисячі) гривень з інших видів правової допомоги, пов`язаних зі справою.

Згідно з п.4.2 договору оплата за договором здійснюється в гривнях шляхом перерахування гонорару на банківський рахунок адвокатське об`єднання згідно виставленого рахунку(-ів).

За результатами надання юридичної допомоги складається акт(-ти) приймання-передачі наданих послуг, що підписується сторонами (п.4.3 договору).

- рахунок на оплату від 21.03.2023 року на суму 12 000,00 грн.;

- акт приймання-передачі наданих послуг від 21.03.2023 на суму 12 000,00 грн.

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №6656/10 від 26.04.2018р. на ім`я Куришко Івана Ігоровича,

- ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АІ №1367161 від 21.03.2023.

Доказів сплати позивачем адвокатському об`єднання гонорару в сумі 12 000,00 грн. не подано.

Разом з цим, Об`єднана палата Верховного Суду у постанові № 922/445/19 від 03.10.2019 дійшла висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 1 ст. 126 ГПК України).

Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу Адвокатським об`єднанням «Куришко і партнери» послуг з підготовки та складення позову в сумі 12 000,00 грн., а відсутність доказів оплати позивачем таких послуг не може бути підставою для відмови у стягненні їх вартості.

Щодо обставин, пов`язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, за змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідачами в суді першої інстанції не було подано заперечень проти розміру судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач 1 зазначив про те, що позивачем на підтвердження витрат на правову допомогу в суді першої інстанції не надано прайс-лист вартості послуг правової допомоги, розрахунок погодинної вартості правової допомоги за певний вид такої допомоги, що не дає можливості встановити вартість години за виконану роботу, що свідчить про відсутність підстав для стягнення з відповідача 1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн..

Щодо вказаного колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ч. 3 ст. 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Слід зауважити на тому, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.

Частинам 1 та 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Колегія суддів зауважує апелянтові на тому, що:

- з матеріалів справи слідує, що у договорі про надання правничої допомоги №15/03-23 від 15.03.2023 сторонами фактично погоджений фіксований розмір гонорару (послуг з підготовки та складення позову в сумі 12 000,00 грн.), що не суперечить положенням чинного законодавства;

- за умови погодження сторонами фіксованого розміру гонорару наявність прайс-листа вартості послуг правової допомоги, розрахунку погодинної вартості правової допомоги за певний вид такої допомоги не потрібна;

- апелянтом фактично не вказано, в чому саме полягає невідповідність визначеної в договорі про надання правничої допомоги №15/03-23 від 15.03.2023 фіксованої суми гонорару 12 000,00 грн. вимогам чинного законодавства та обставинам справи, не наведено конкретних посилань на розмір відповідних ринкових цін та не мотивовано, в чому саме полягає така неспівмірність;

- апелянт не був позбавлений можливості навести середній розмір ринкових цін на професійну правничу допомогу виходячи саме з фіксованого розміру гонорару та, виходячи з вказаного, доводити неспівмірність заявленої позивачем до стягнення суми, проте вказаного відповідачем зроблено не було.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що надані позивачем докази є належними та допустимими доказами на підтвердження обсягу та вартості наданих послуг на професійну правничу допомогу, однак виходячи із загальних засад господарського законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти та складність справи, заявлені позивачем витрати на правову допомогу підлягають стягненню в сумі 6 000,00 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Інших підстав для скасування рішення у апеляційній скарзі не наведено.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 22.06.2023у справі № 910/4407/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Головного управління ДПС України у Київській області задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на відповідача.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстагції, слід зазначити наступне.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив стягнути з відповідача 1 судові витрати, а до відзиву додав копії акту приймання-передачі наданих послуг від 11.08.2023 та рахунку на оплату від 11.08.2023.

Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунок суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.

Наданими позивачем документами підтверджується, що Адвокатським об`єднанням «Куришко і партнери» відповідно до умов вищезгаданого договору про надання правничої допомоги №15/03-23 від 15.03.2023 позивачу надано правничу допомогу зі складення відзиву на апеляційну скаргу вартість яких становить 6 000,00 грн. (витрачений час складає 2 години).

Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу Адвокатським об`єднанням «Куришко і партнери» послуг з складання відзиву на апеляційну скаргу в сумі 6 000,00 грн., а відсутність доказів оплати позивачем таких послуг не може бути підставою для відмови у стягненні їх вартості.

Колегія суддів зазначає про те, що правова позиція позивача не змінювалась протягом розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, представництво його інтересів здійснювалось тим самим адвокатом, адвокат, який складав відзив на апеляційну скаргу був обізнаний з обставинами даної справи.

З огляду на ступінь складності справи, наданий адвокатом обсяг послуг, затрачений ним час на надання таких послуг, колегія суддів вважає, що розмір заявлених позивачем витрат на правову допомогу, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, отже їх розмір є необґрунтованими у зазначеному вище розмірі.

Враховуючи наведене, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ними витрат, виходячи з вищенаведених критеріїв та обставин справи, колегія суддів, дійшла висновку, що заявлений позивачем до відшкодування розмір судових витрат на правову допомогу не відповідає критеріям обґрунтованості, розумності, співмірності та пропорційності, а також у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг є завищеним, а відтак стягненню підлягають витрати позивача загальній сумі 3 000,00 грн..

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Головного управління ДПС України у Київській області на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2023у справі № 910/4407/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2023у справі № 910/4407/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Стягнути з Головного управління ДПС у Київській області (03151, місто Київ, вулиця Святослава Хороброго, будинок 5, корпус А, код ЄДРПОУ 44096797) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Вудіндастрі» (09150, Київська обл., Білоцерківський р-н, село Фурси, проспект Ярослава Мудрого, будинок 48-А, код ЄДРПОУ 43504112) витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстагції в розмірі 3 000 (три тисячі) грн..

5. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

6. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/4407/23.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.А. Гончаров

С.Р. Станік