Постанова
від 14.11.2023 по справі 911/1730/22
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2023 р. Справа№ 911/1730/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 14.11.2023 у справі №911/1730/22 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Солум»

на рішення Господарського суду Київської області від 01.05.2023, повний текст якого складений 19.05.2023

у справі № 911/1730/22 (суддя Щоткін О.В.)

за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Козинської селищної ради

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Ритм-Омега»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Солум»

про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження земельними ділянками шляхом скасування рішень про державну реєстрацію та повернення земельних ділянок

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2022 року заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Козинської селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ритм-Омега» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Солум» у якому просив:

1) усунути перешкоди у здійсненні Козинською селищною радою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, що розташовані на території смт Козин Обухівського району Київської області шляхом скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень:

- № 11103780 від 21.02.2014 із скасуванням державної реєстрації права ТОВ «Ритм Омега» на земельну ділянку площею 4,316 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0059;

- № 11098979 від 21.02.2014 із скасуванням державної реєстрації права ТОВ «Ритм Омега» на земельну ділянку площею 4,1532 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0060;

- № 11105321 від 21.02.2014 із скасуванням державної реєстрації права ТОВ «Ритм Омега» на земельну ділянку площею 1,169 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0068;

- № 11101347 від 21.02.2014 із скасуванням державної реєстрації права ТОВ «Ритм Омега» на земельну ділянку площею 0,88 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0071;

- № 11232679 від 26.02.2014 із скасуванням державної реєстрації права ТОВ «Ритм Омега» на земельну ділянку площею 3,9308 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0061;

- № 11232424 від 26.02.2014 із скасуванням державної реєстрації права ТОВ «Ритм Омега» на земельну ділянку площею 2,779 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0063;

- № 11232287 від 26.02.2014 із скасуванням державної реєстрації права ТОВ «Ритм Омега» на земельну ділянку площею 1,806 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0066;

- № 11232116 від 26.02.2014 із скасуванням державної реєстрації права ТОВ «Ритм Омега» на земельну ділянку площею 1,28 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0067;

- № 11232561 від 26.02.2014 із скасуванням державної реєстрації права ТОВ «Ритм Омега» на земельну ділянку площею 0,951 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0069;

- № 8301471 від 25.11.2013 із скасуванням державної реєстрації права ТОВ «Солум» на земельну ділянку площею 3,309 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0062;

- № 8303568 від 25.11.2013 із скасуванням державної реєстрації права ТОВ «Солум» на земельну ділянку площею 2,129 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0064;

- № 8304674 від 25.11.2013 із скасуванням державної реєстрації права ТОВ «Солум» на земельну ділянку площею 1,8515 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0065;

- № 8305693 від 25.11.2013 із скасуванням державної реєстрації права ТОВ «Солум» на земельну ділянку площею 0,9425 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0070;

- № 8306753 від 25.11.2013 із скасуванням державної реєстрації права ТОВ «Солум» на земельну ділянку площею 0,403 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0072;

2) усунути перешкоди у здійсненні Козинською селищною радою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду шляхом повернення Козинській селищній раді з незаконного володіння: ТОВ «Ритм Омега» земельних ділянок з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0063, 3223155400:03:033:0067, 3223155400:03:033:0069, 3223155400:03:033:0061, 3223155400:03:033:0066, 3223155400:03:033:0059, 3223155400:03:033:0068, 3223155400:03:033:0071, 3223155400:03:033:0060; ТОВ «Солум» земельних ділянок з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0062, 3223155400:03:033:0065, 3223155400:03:033:0072, 3223155400:03:033:0070, 3223155400:03:033:0064.

У обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що:

- рішеннями Козинської селищної ради та її виконавчого комітету від 27.12.2002 № 10/1, від 06.02.2003 № 24-43, від 06.02.2003 № 24-47 та від 15.04.2003 № 27-20 фізичним особам, згідно із наведеним у позові переліком, передано у приватну власність земельні ділянки площами по 0,50 га, 0,40 га та 0,35 га на території смт Козин для будівництва, обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства. Внаслідок ряду укладених договорів купівлі-продажу та об`єднання відведених громадянам земельних ділянок у дев`ять ділянок право власності на них набув ОСОБА_1 , який 29.10.2007 згідно із протоколом № 6 загальних зборів учасників ТОВ «Ритм-Омега» вніс їх до статутного фонду цього товариства як землі для ведення особистого селянського господарства та землі для будівництва та обслуговування житлового фонду, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), внаслідок чого 21.02.2014 та 26.02.2014 видані свідоцтва про право власності, які зареєстровано реєстраційною службою Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- на підставі договору іпотеки № І-08-57/КД від 25.07.2008 та договору № 1 від 08.09.2008 про внесення змін до договору іпотеки ОСОБА_1 передав в іпотеку Відкритому акціонерному товариству «Піреус Банк МКБ» п`ять земельних ділянок для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, а на підставі виконавчого напису № 1798 від 31.05.2010, вчиненого приватним нотаріусом Грек А.В. та акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 12.12.2012 ТОВ «Солум» видано свідоцтво № 6954 від 25.11.2013 про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, за яким зареєстровано право власності на ці земельні ділянки;

- набуття у приватну власність ТОВ «Ритм-Омега» та ТОВ «Солум» вказаних вище земельних ділянок відбулось із грубими порушеннями вимог ЗК України та ВК України, так як на момент відведення спірних земельних ділянок у власність та станом на даний час останні повністю накладаються на землі водного фонду, а саме водну поверхню Канівського водосховища на р. Дніпро, що підтверджується інформацією Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі КДП «Київгеоінформатика»);

- оскільки цивільний оборот земельних ділянок водного фонду до яких, серед іншого, віднесені і земельні ділянки, які знаходяться у прибережних захисних смугах, є і був обмеженим, вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 ЦК України.

Також прокурор зауважив на тому, що постановою Київського апеляційного суду від 23.06.2021, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 372/190/19 за позовом першого заступника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інших визнано недійсними рішення Козинської селищної ради та її виконавчого комітету, яким надано у приватну власність спірні земельні ділянки першим набувачам.

У відзиві на позов відповідач 2 проти його задоволення заперечив, пославшись на те, що:

- оскільки право власності на спірні земельні ділянки набуто ним у процесі їх примусової реалізації державним виконавцем на прилюдних торгах, відповідач 2 є їх добросовісним набувачем, витребування майна у якого заборонено прямими нормами закону. Відповідач 2 зауважив на висновку Великої Палати Верховного Суду, який сформульований у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, згідно з яким при оцінці добросовісності/недобросовісності набувача майна слід враховувати, що прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та «юридичне очищення» майна, придбаного у такий спосіб та зазначив, що прокурором не наведено обґрунтованих доводів необхідності порушення вимог ч. 2 ст. 388 ЦК України;

- прокурор здійснює втручання у право мирного володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не довівши при цьому дотримання усіх трьох критеріїв сумісності заходу втручання у це право, а саме: чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі; чи переслідувало легітимну мету; чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право;

- прокурор не довів належність спірних земельних ділянок до земель водного фонду, оскільки інформація, надана ДП «Київгеоінформатика», не може вважатися належним і допустимим доказом на підтвердження таких обставин. При цьому земельні ділянки ТОВ «Солум» не накладаються на водну поверхню Канівського водосховища на р. Дніпро, про що свідчить викопіювання із картографічних матеріалів у системі Google Maps станом на 2022 рік, які є y відкритому доступі у мережі Інтернет;

- оскільки із наявних у матеріалах справи доказів не підтверджується належність земельних ділянок ТОВ «Солум» до водного фонду поза розумним сумнівом, а надані відповідачем 2 разом із відзивом картографічні матеріали спростовують це твердження прокурора, то пред`явлення негаторного позову не відповідає положенням ст. 391 ЦК України та судовій практиці. Зокрема, відповідач 2 звертає увагу на те, що право власності ТОВ «Солум» на земельні ділянки зареєстровано у встановленому порядку та саме ТОВ «Солум» є володільцем земельних ділянок, і в цьому разі, якщо прокурор вважає їх власником Козинську селищну раду, то належним способом захисту є віндикаційний позов;

- прокурор повторно звернувся до суду за захистом інтересів держави, діє недобросовісно та порушує принцип стабільності. З огляду на наявність рішення суду (постанова Київського апеляційного суду від 23.06.2021 у справі № 372/190/19) між тими ж сторонами, щодо одних і тих же обставин, тотожній доказовій базі і щодо того ж предмета (повернення земельних ділянок у власність держави) провадження у цій справі підлягає закриттю на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України;

- позов подано із пропуском строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові. На думку відповідача, прокурору стало відомо про стверджувані ним у позові порушення інтересів держави не пізніше 2007 року в рамках проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні. До того ж відповідач 2 зауважує, що серед зазначених у Цивільному кодексі України та у інших нормативно-правових актах випадків, на які позовна давність не поширюється, відсутні вимоги за негаторним позовом.

У відповіді на відзив прокурором зазначено про наступне:

- КДП «Київгеоінформатика» є юридичною особою, підприємство засновано на державній власності і належить до сфери управління Державного агентства земельних ресурсів України. Правовий статус цього підприємства нормативно-визначений і останнє уповноважене державою на надання інформації про межі земельних ділянок згідно з відомостями картографо-геодезичного фонду, шляхом проведення відповідних досліджень з обробкою топографо-геодезичної, картографічної, гідрографічної, землевпорядної, кадастрової інформацій. Вказане свідчить про те, що інформація КДП «Київгеоінформатика» є належним, допустимим, достовірним і достатнім доказом у цій справі;

- положення чинного законодавства щодо строків позовної давності у спірних правовідносинах не підлягають застосуванню, оскільки негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця земельних ділянок водного фонду.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач 2 зазначив, що:

- КДП «Київгеоінформатика» є одним із (не єдиним і унікальним) суб`єктів топографо-геодезичної і картографічної діяльності, правовий статус якого не є нормативно визначеним. Чинне законодавство в цілому не містить положень, які б наділяли КДП «Київгеоінформатика» особливими повноваженнями чи надавали б особливий, окремий статус. Жодного твердження про те, що КДП «Київгеоінформатика» має виключні повноваження від держави інформувати про межі земельних ділянок (без можливості перевірки на предмет достовірності), наведені прокурором цитати не містять;

- законодавство визначає порядок і спосіб отримання інформації про геопросторове розташування земельних ділянок, їх межі тощо, які можуть вважатися допустимими доказами, а саме відомості з Державного земельного кадастру.

Крім того відповідачем 2 було заявлено клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України та п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України (є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами - примітка суду), яке обґрунтовано тим, що:

- із аналогічних підстав та обставин прокурор уже звертався до суду за захистом прав та інтересів держави;

- як і у цій справі, прокурор у справі № 372/190/19 обґрунтовував позов належністю спірних земельних ділянок до земель водного фонду та незаконністю їх передачі у приватну власність тими ж рішеннями Козинської селищної ради 2003 року. Із цих підстав прокурор вимагав визнати ці рішення незаконними та витребувати земельні ділянки, зокрема і у ТОВ «Солум»;

- підстави позову у справі № 372/190/19 та у цій справі є тотожними.

У судовому засіданні 13.03.2023 протокольною ухвалою суд першої інстанції у задоволенні вказаного клопотання відмовив, пославшись на те, що :

- в січні 2019 року перший заступник прокурора Київської обласної прокуратури звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, фізичних осіб, ТОВ «Ритм-Омега» і ТОВ «Солум», за участю третіх осіб фізичних осіб та Публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ», з вимогами про: визнання недійсним рішення Козинської селищної ради від 06.02.2003 № 24-47 в частині надання земельних ділянок у приватну власність фізичним особам; визнання недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 27.12.2002 № 10/1; визнання недійсним рішення Козинської селищної ради від 15.04.2003 № 27-20 в частині надання земельних ділянок у приватну власність фізичним особам; визнання недійсним рішення Козинської селищної ради від 06.02.2003 № 24-43 в частині надання земельних ділянок у приватну власність фізичним особам; витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельних ділянок: з чужого незаконного володіння ТОВ «Ритм-Омега» з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0059, 3223155400:03:033:0068, 3223155400:03:033:0071, 3223155400:03:033:0060, 3223155400:03:003:0063, 3223155400:03:033:0067, 3223155400:03:033:0069, 3223155400:03:033:0061, 3223155400:03:033:0066 та з чужого незаконного володіння ТОВ «Солум» з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0062, 3223155400:03:033:0065, 3223155400:03:033:0072, 3223155400:03:033:0070, 3223155400:03:033:0064;

- постановою Київського апеляційного суду від 23.06.2021, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 25.01.2023, у справі № 372/190/19 зазначений позов задоволено частково, а саме в частині визнання недійсними рішень Козинської селищної ради та її виконавчого комітету, в іншій частині позову відмовлено;

- у справі № 372/190/19 позов в частині про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, пред`явлено прокурором в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, фізичних осіб, ТОВ «Ритм-Омега» і ТОВ «Солум», як віндикаційний, тоді як у справі № 911/1730/22 прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Козинської селищної ради до ТОВ «Ритм-Омега» і ТОВ «Солум», як негаторний, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за відповідачами і шляхом повернення відповідних земельних ділянок Козинській селищній раді з незаконного володіння відповідачів;

- отже склад сторін, підстави позову у зазначених справах не є тотожними, що свідчить про відсутність підстав для закриття провадження у цій справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України та п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Рішенням Господарського суду Київської області від 01.05.2023 у справі № 911/1730/22 позов задоволений повністю.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що:

- спірні земельні ділянки належать до земель водного фонду, які повністю накладаються на водну поверхню Канівського водосховища на річці Дніпро, що підтверджується листом КДП «Київгеоінформатика» № 01-01/294 від 15.08.2018 із схемами накладення земельних ділянок (викопіювання з матеріалів космічної зйомки місцевості станом на 2002 та 2016 роки), а також встановлено судовим рішенням у справі № 372/190/19;

- Цивільний оборот земельних ділянок водного фонду є і був обмежений законодавчо, а заволодіння громадянами та юридичними особами землями з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника. Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. Отже, у цьому випадку, правильним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 ЦК України, до нинішніх власників спірних земельних ділянок ТОВ «Ритм-Омега» і ТОВ «Солум» з метою усунення перешкод, які вони створюють власнику Козинській територіальній громаді у користуванні та розпорядженні землями водного фонду;

- відмова у задоволенні віндикаційного позову прокурора у справі № 372/190/19 через обрання неналежного способу захисту, на думку суду, не позбавляє прокурора права заявити позов негаторний про повернення земельних ділянок водного фонду;

- звернення до суду з указаним позовом по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Щодо заперечень відповідача проти позову, суд першої інстанції зазначив наступне:

- твердження відповідача 2 про те, земельні ділянки ТОВ «Солум» не накладаються на водну поверхню Канівського водосховища на річці Дніпро із посиланням на викопіювання картографічних матеріалів у системі Google maps станом на 2022, роздруківки яких долучено до відзиву, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки для оцінки відображених у них даних необхідні спеціальні знання, що за відсутності відповідного висновку спеціаліста/експерта не надає суду право визнати такі докази належними;

- відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не означає відсутність самої прибережної захисної смуги. Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, а також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 44), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 63.2), від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (пункт 41).

Також суд першої інстанції встановив наявність підстав для представництва інтересів держави прокурором оскільки Козинська селищна рада неналежним чином здійснює захист інтересів держави, тому суд вважає обґрунтованим звернення прокурора із цим позовом до суду.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що так як заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим, розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, а відтак вимога зобов`язати повернути земельну ділянку водного фонду розглядається як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Солум» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить:

- скасувати рішення Господарського суду Київської області від 01.05.2023 та закрити провадження у справі в частині вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Солум»;

- в разі відсутності підстав для закриття провадження - скасувати рішення Господарського суду Київської області від 01.05.2023 та ухвалити нове рішення про відмову у позові у частині вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Солум».

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме на те, що:

- наявні підстави для закриття провадження у справі;

- належність земельних ділянок до водного фонду не доведена належними та допустимим доказами;

- негаторний позов не є належним способом захисту;

- відповідач 2 є добросовісним набувачем земельних ділянок;

- позовні вимоги спрямовані на неправомірне втручання у право відповідача 2 на мирне володіння майном;

- позов подано із пропуском строку позовної давності;

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.06.2023, справу № 911/1730/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Гончаров С.А., Тищенко О.В..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/1730/22, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 911/1730/22.

22.06.2023 від Господарського суду Київської області до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2023 залишено без руху апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Солум» на рішення Господарського суду Київської області від 01.05.2023 у справі № 911/1730/22, а також надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Солум» строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом подання до суду апеляційної інстанції доказів надсилання копії апеляційної скарги та доданих до неї документів позивачу (Козинській селищній раді).

26.06.2023 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Солум» до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої, зокрема, додані докази надіслання копії апеляційної скарги позивачу - Козинській селищній раді.

У зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відпустці розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2288/23 від 27.06.2023 призначений повторний автоматизований розподіл судових справ.

Так, відповідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2023 визначено наступну колегію суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді - Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Солум» на рішення Господарського суду Київської області від 01.05.2023 у справі № 911/1730/22 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Солум» на рішення Господарського суду Київської області від 01.05.2023 у справі № 911/1730/22, розгляд апеляційної скарги призначено на 01.08.2023 на 11:00 год.

29.06.2023 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Солум» надійшлп заява, в якій він просить надати йому можливість приймати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon». Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2023 вказану заяву задоволено.

11.07.2023 до суду від заступника керівника Київської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому, заступник керівника Київської обласної прокуратури, з посиланням на те, що:

- сторони та предмет у справі № 372/190/19 та справі № 911/1730/22 не є тотожними, що виключає застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України;

- факт приналежності спірних земельних ділянок до земель водного фонду підтверджується листом КДП «Київгеоінформатика» № 01-01/294 від 15.08.2018 із схемами накладення земельних ділянок (викопіювання з матеріалів космічної зйомки місцевості станом на 2002 та 2016 роки), а також встановлено судовим рішенням у справі № 372/190/19;

- у даному випадку вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 ЦК України;

- у справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності останнього набувача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ, особливо зважаючи, що відповідач не мав перешкод у доступі до законодавства, яке є однозначним та передбачуваним, й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить її, відповідача, добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів,

просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

19.07.2023 до суду від відповідача 2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому заявник, з посиланням на зайнятість його представника в іншому судовому засіданні, просив визнати поважною неявку представника та відкласти розгляд справи на іншу дату.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023 задоволено клопотання відповідача 2 про відкладення розгляду справи, розгляд апеляційної скарги відкладено на 12.09.2023 о 10:15 год.

12.09.2023 до суду від відповідача 2 надійшло клопотання про витребування доказів, в якому заявник просить витребувати у КДП «Київгеоінформатика» матеріали (належної якості та засвідчених у встановленому законом порядку) космічної зйомки місцевості с. Козин Обухівського району Київської області станом на 2002 та 2016 роки, викопіювання з топографічних матеріалів якої надані Київській обласній прокуратурі листом № 01-01/294 від 15.08.2018.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 розгляд апеляційної скарги відкладено на 17.10.2023 о 10:15 год. для надання всім учасникам судового процесу можливості прийняти участь в судовому засіданні, а також висловити позиції щодо клопотання відповідача 2 про витребування доказів.

12.09.2023 до суду від відповідача 2 надійшло клопотання до долучення доказів до якого додані докази надсилання клопотання про витребування доказів іншим учасниками справи.

У зв`язку з перебуванням судді Гончарова С.А у період із 14.10.2023 по 24.10.2023 у відрядженні, відповідно до ч. 13 ст. 32 ГПК України, з метою незмінності складу суду, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.10.2023 розгляд апеляційної скарги призначено на 14.11.2023 об: 11:00 год.

17.10.2023 до суду від заступника керівника Київської обласної прокуратури надійшло клопотання, в якому заявник, з посиланням на те, що ним було направлено запит до ДНВП «Картографія» з метою надання додаткових доказів щодо приналежності спірних земельних ділянок до земель водного фонду, просить долучити до матеріалів справи лист ДНВП «Картографія» № 589 від 11.10.2023 з додатками. До вказаного клопотання додано копію листа ДНВП «Картографія» № 589 від 11.10.2023 з додатками.

24.10.2023 до суду від відповідача 2 надійшли заперечення на клопотання заступника керівника Київської обласної прокуратури про долучення додаткових доказів, які обґрунтовані тим, що такі докази не існували станом на дату винесення оскаржуваного рішення та тим, що докази не відповідають критерію допустимості доказів.

30.10.2023 до суду від заступника керівника Київської обласної прокуратури надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просить вжити заходи забезпечення позов шляхом накладення арешту та заборони державним реєстраторам здійснювати будь-які реєстраційні дії, у томи числі, і реєстрацію (перереєстрацію), пов`язану з відчуженням, зміною, поділом, заставою або іншого виду зміни власників на земельні ділянки:

- з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0063, 3223155400:03:033:0067, 3223155400:03:033:0069, 3223155400:03:033:0061, 3223155400:03:033:0066, 3223155400:03:033:0059, 3223155400:03:033:0068, 3223155400:03:033:0071, 3223155400:03:033:0060, які належать ТОВ «Ритм Омега»;

- з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0062, 3223155400:03:033:0065, 3223155400:03:033:0072, 3223155400:03:033:0070, 3223155400:03:033:0064, які належать ТОВ «Солум».

У зв`язку з перебуванням судді Гончарова С.А., який не є головуючим суддею, у відпустці розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/4410/23 від 31.10.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/1730/22.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.10.2023 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Солум» на рішення Господарського суду Київської області від 01.05.2023 у справі № 911/1730/22 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко А.І., задоволено заяву заступника керівника Київської обласної прокуратури про забезпечення позову.

У зв`язку з перебуванням перебуванням судді Тищенко А.І., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на підготовці для підтримання кваліфікації у НШСУ розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/4541/23 від 13.11.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/1730/22.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2023 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Солум» на рішення Господарського суду Київської області від 01.05.2023 у справі № 911/1730/22 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А..

Щодо клопотання заступника керівника Київської обласної прокуратури про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме листа ДНВП «Картографія» № 589 від 11.10.2023 з додатками, колегія суддів зазначає про таке.

З вказаного листа слідує, що він не існував на момент розгляду по суті судом першої інстанції цієї справи.

Водночас така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 та від 11.09.2019 у справі № 922/393/18.

За таких обставин, доданий керівником Київської обласної прокуратури під час апеляційного перегляду листа ДНВП «Картографія» № 589 від 11.10.2023 з додатками, як додатковий доказ колегією суддів не приймається.

Колегія суддів зауважує і на тому, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Станом на 14.11.2023 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Позивач та відповідач 1 представників в судове засідання не направили, про причин неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача та відповідача 1 за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача 2 апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, прокурор проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення прокурора та відповідача 2, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

Рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 27.12.2002 № 10/1 передано громадянам згідно з додатком № 1, безкоштовно у приватну власність земельні ділянки загальною площею 10 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства в смт Козин кожному по 0,5 га, а саме: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 .

На підставі вказаного рішення громадянам 04.03.2002 видано державні акти на право приватної власності на землю: ОСОБА_21 акт серії ІV-КВ № 027179; ОСОБА_8 акт серії ІV-КВ № 027180; ОСОБА_16 акт серії ІV-КВ № 027178; ОСОБА_7 , акт серії ІV-КВ № 027184; ОСОБА_12 акт серії ІV-КВ № 027185 (том І а. с. 121-123, 126, 127).

За договорами купівлі-продажу № 3942, 3943, 3944, 3947, 3948 від 10.10.2002 ОСОБА_21 , ОСОБА_8 , ОСОБА_16 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 відчужили свої земельні ділянки загальною площею 2,5 га ОСОБА_1 ..

Інші власники земельних ділянок на підставі договорів купівлі-продажу № 1811, 1817, 1814, 1825 від 07.06.2002, № 4025, 4029, 4033 від 16.08.2002 відчужили свої земельні ділянки загальною площею 3,5 га ОСОБА_24 , якому видано державні акти на право власності на землю серії І-КВ № 067190, № 067189, № 053890 від 19.07.2002; за договорами № 4038, 4041, 4045, 4049 від 16.08.2002 власники земельних ділянок відчужили свої земельні ділянки загальною площею 2,00 га ОСОБА_25 , якому видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІV-КВ № 012922 від 12.09.2002; за договорами № 1833, 1841, 1829, 1837 від 07.06.2002 власники земельних ділянок відчужили свої земельні ділянки загальною площею 2,00 га ОСОБА_7 , якій видано державні акти на право власності на землю серії І-КВ № 067192, № 067191 від 19.07.2002 (том І а. с. 117-120, 124, 125).

Згідно із договорами купівлі-продажу від 10.10.2002 № 3938, 3939, 3940, 3941, 3945, 3946 ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_7 відчужили набуті у власність земельні ділянки ОСОБА_1 ..

Придбані за договорами купівлі-продажу № 3938 3948 від 10.10.2002 земельні ділянки загальною площею 10,000 га ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу № 3584 від 11.09.2003 продав ОСОБА_26 (том І а.с. 129).

Рішенням Козинської селищної ради від 06.02.2003 № 24-47 ОСОБА_2 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 передано у приватну власність земельні ділянки площами по 0,40 га кожному на території АДРЕСА_1 , для будівництва, обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства.

На підставі договору купівлі-продажу від 11.09.2003 № 3587 ОСОБА_2 відчужила свою земельну ділянку в рівних частинах на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_26 ..

Інші перші власники земельних ділянок на підставі договорів купівлі-продажу № 3581, 3578, 3575, 3572, 3569, 3566, 3563, 3560, 3557, 3554, 3551, 3545, 3548 від 11.09.2003 відчужили свої земельні ділянки ОСОБА_26 ..

На підставі зазначених договорів ОСОБА_26 10.12.2003 видано державний акт на право власності на землю серії Р3 № 313506, яким посвідчено його право власності на дві земельні ділянки площею 12,4 га і площею 3 га.

У подальшому за договором купівлі-продажу № 5763 від 28.12.2005 ОСОБА_26 продав зазначені земельні ділянки площею 15,4000 га ОСОБА_1 ..

Рішенням Козинської селищної ради від 06.02.2003 № 24-47 ОСОБА_3 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 передано у приватну власність земельні ділянки площами по 0,40 га кожному на території АДРЕСА_1 , для будівництва, обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства.

На підставі зазначеного рішення громадянам видано державні акти на право приватної власності на землю: ОСОБА_53 - акт серії Р3 № 283300 ОСОБА_52 - акт серії Р3 № 283290; ОСОБА_51 - акт серії Р3 № 283299; ОСОБА_50 - акт серії Р3 № 283298; ОСОБА_54 - акт серії Р3 № 283296; ОСОБА_48 - акт серії Р3 № 283295; ОСОБА_47 - акт серії Р3 № 283294; ОСОБА_46 - акт серії Р3 № 283293; ОСОБА_45 - акт серії Р3 № 283291; ОСОБА_44 - акт серії Р3 № 283285; ОСОБА_43 - акт серії Р3 № 283286; ОСОБА_42 - акт серії Р3 № 283287; ОСОБА_55 - акт серії Р3 № 283288; ОСОБА_40 - акт серії Р3 № 283289 ОСОБА_3 - акт серії Р3 № 283280 (том І а.с. 62-76)

За договорами купівлі-продажу № 3590, 3593, 3596, 3599, 3602, 3605, 3608, 3614, 3617, 3620, 3623, 3626, 3629, 3632, 3635 від 11.09.2003 ОСОБА_3 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_42 , ОСОБА_58 , ОСОБА_44 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 відчужили свої земельні ділянки ОСОБА_65 ..

Рішенням Козинської селищної ради від 15.04.2003 № 27-20 ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 передано у приватну власність земельні ділянки площами по 0,40 га кожному на території АДРЕСА_1 , для будівництва, обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства.

На підставі вказаного рішення громадянам видано державні акти на право приватної власності на землю: ОСОБА_72 - акт серії Р1 № 291555; ОСОБА_71 - акт серії Р1 № 291556; ОСОБА_66 - акт серії Р1 № 291554; ОСОБА_70 - акт серії Р1 № 291557; ОСОБА_69 - акт серії Р1 № 291558; ОСОБА_68 - акт серії Р1 № 291552; ОСОБА_67 - акт серії Р1 № 291553.

За договорами купівлі-продажу № 3638, 3641, 3644 від 11.09.2003 та №№ 4349, 4352, 4355, 4358, 4406 від 03.11.2003 ОСОБА_73 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_74 відчужили свої земельні ділянки ОСОБА_65 ..

Рішенням Козинської селищної ради від 06.02.2003 № 24-43 ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 передано у приватну власність земельні ділянки площами по 0,35 га кожному на території АДРЕСА_1 , для будівництва, обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства.

На підставі вказаного рішення громадянам видано державні акти на право приватної власності на землю: ОСОБА_90 - акт серії Р2 № 361665; ОСОБА_86 - акт серії Р2 № 361666; ОСОБА_85 - акт серії Р2 № 361658; ОСОБА_84 - акт серії Р2 № 361663; ОСОБА_83 - акт серії Р2 № 361657; ОСОБА_82 - акт серії Р2 № 361662; ОСОБА_81 - акт серії Р2 № 361660; ОСОБА_80 - акт серії Р2 № 361659; ОСОБА_79 - акт серії Р2 № 361667; ОСОБА_78 - акт серії Р2 № 361654; ОСОБА_77 - акт серії Р2 № 361664; ОСОБА_76 - акт серії Р2 № 361655; ОСОБА_75 - акт серії Р2 № 361653; ОСОБА_88 - акт серії Р2 № 361656; ОСОБА_89 - акт серії Р2 № 361661.

За договорами купівлі-продажу № 4361, 4364, 4367, 4370, 4373, 4376, 4379, 4382, 4385, 4388, 4391, 4394, 4397, 4400, 4403 від 03.11.2003 ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_91 , ОСОБА_78 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , ОСОБА_83 , ОСОБА_96 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_97 , ОСОБА_98 відчужили свої земельні ділянки ОСОБА_65 ...

На підставі зазначених договорів купівлі-продажу ОСОБА_99 23.06.2006 на частину придбаних земельних ділянок видано державний акт на право власності серії ЯГ № 207157, зокрема на п`ять земельних ділянок загальною площею 10,7468 га: 3223155400:03:033:0063 площею 2,7790 га, 3223155400:03:033:0067 площею 1,28 га, 3223155400:03:033:0069 площею 0,9510 га, 3223155400:03:033:0061 площею 3,9308 га, 3223155400:03:033:0066 площею 1,806 га.

На частину придбаних земельних ділянок 23.06.2006 видано державний акт на право власності серії ЯГ № 207159, зокрема на чотири земельні ділянки загальною площею 10,5182 га: 3223155400:03:033:0059 площею 4,3160 га, 3223155400:03:033:0068 площею 1,1690 га, 3223155400:03:033:0071 площею 0,88 га, 3223155400:03:033:0060 площею 4,1532 га, а також державний акт на право власності серії ЯГ № 207158 на п`ять земельних ділянок загальною площею 8,6350 га: 3223155400:03:033:0062 площею 3,309 га, 3223155400:03:033:0065 площею 1,8515 га, 3223155400:03:033:0072 площею 0,403 га, 3223155400:03:033:0070 площею 0,9425 га, 3223155400:03:033:0064 площею 2,129 га.

Згідно з протоколом № 6 загальних зборів учасників ТОВ «Ритм-Омега» від 29.10.2007, ОСОБА_100 здійснив внесок до статутного капіталу товариства у формі грошового внеску та у формі земельних ділянок: площею 10,7468 га, розташованої в АДРЕСА_1 , кадастрові номери: 3223155400:03:033:0063, 3223155400:03:033:0067, 3223155400:03:033:0061, 3223155400:03:033:0069, 3223155400:03:033:0066 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку; площею 8,6350 га, розташованої в АДРЕСА_1 , кадастрові номери 3223155400:03:033:0064, 3223155400:03:033:0072, 3223155400:03:033:0062, 3223155400:03:033:0070, 3223155400:03:033:0065 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства; площею 10,5182 га, розташованої в АДРЕСА_1 , кадастрові номери 3223155400:03:033:0059, 3223155400:03:033:0071, 3223155400:03:033:0068, 3223155400:03:033:0060 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до виконавчого напису від 31.05.2010, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грек А.В., запропоновано звернути стягнення на земельну ділянку загальною площею 8,6850 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастрові номери 3223155400:03:033:0062, 3223155400:03:033:0064, 3223155400:03:033:0065, 3223155400:03:033:0070, 3223155400:03:033:0072, яка належить на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 207158 від 23.06.2006 ОСОБА_1 , у рахунок задоволення вимог ПАТ «Піреус Банк МКБ» відповідно до кредитного договору № КФ08/-57 від 25.07.2008, укладеного між ВАТ «Піреус Банк МКБ» та ОСОБА_26 ..

На підставі свідоцтв про право власності №№ НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_9,64, НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , виданих Реєстраційною службою Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Ритм-Омега» зареєстровано право власності на такі земельні ділянки: площею 4,316 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0059 із прийняттям рішення про державну реєстрацію прав № 11103780 від 21.02.2014; площею 4,1532 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0060 із прийняттям рішення про державну реєстрацію прав № 11098979 від 21.02.2014; площею 1,169 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0068 із прийняттям рішення про державну реєстрацію прав № 11105321 від 21.02.2014; площею 0,88 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0071 із прийняттям рішення про державну реєстрацію прав № 11101347 від 21.02.2014; площею 3,9308 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0061 із прийняттям рішення про державну реєстрацію прав № 11232679 від 26.02.2014; площею 2,779 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0063 із прийняттям рішення про державну реєстрацію прав № 11232424 від 26.02.2014; площею 1,806 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0066 із прийняттям рішення про державну реєстрацію прав № 11232287 від 26.02.2014; площею 1,28 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0067 із прийняттям рішення про державну реєстрацію прав № 11232116 від 26.02.2014; площею 0,951 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0069 із прийняттям рішення про державну реєстрацію прав № 11232561 від 26.02.2014.

Свідоцтвом про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 25.11.2013, виданим приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Мельник М.В. на підставі акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, затвердженого начальником відділу примусового виконання рішень ДВС України 12.12.2012, посвідчено, що ТОВ «Солум» належить на праві власності майно, що складається з земельної ділянки площею 8,6350 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастрові номери 3223155400:03:033:0062, 3223155400:03:033:0064, 3223155400:03:033:0065, 3223155400:03:033:0070, 3223155400:03:033:0072, що раніше належала ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 207158 від 23.06.2006.

На підставі вказаного свідоцтва приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Мельник М.В. 25.11.2013 провела у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ТОВ «Солум» на земельні ділянки: площею 3,309 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0062 із прийняттям рішення про державну реєстрацію прав № 8301471; площею 2,129 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0064 із прийняттям рішення про державну реєстрацію прав № 8303568; площею 1,8515 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0065 із прийняттям рішення про державну реєстрацію прав № 8304674; площею 0,9425 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0070 із прийняттям рішення про державну реєстрацію прав № 8305693; площею 0,403 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0072 із прийняттям рішення про державну реєстрацію прав № 8306753.

У відповідь на запит прокуратури Київської області від 19.07.2018 № 05/1-1379вих.18 КДП «Київгеоінформатика» із листом від 15.08.2018 № 01-01/294 направило викопіювання з топографічних матеріалів, а саме з матеріалів космічної зйомки місцевості станом на 2002 та 2016 роки із схемами накладення земельних ділянок на землі водного фонду в межах Обухівського району Київської області, а саме земельних ділянок із кадастровими номерами: 3223155400:03:033:0059, 3223155400:03:033:0102, 3223155400:03:033:0082, 3223155400:03:033:0061, 3223155400:03:033:0065, 3223155400:03:033:0103, 3223155400:03:033:0108, 3223155400:03:033:0109, 3223155400:03:033:0105, 3223155400:03:033:0101, 3223155400:03:033:0070, 3223155400:03:033:0080, 3223155400:03:033:0078, 3223155400:03:033:0079, 3223155400:03:033:0076, 3223155400:03:033:0060, 3223155400:03:033:0066, 3223155400:03:033:0064, 3223155400:03:033:0063, 3223155400:03:033:0062, 3223155400:03:033:0067, 3223155400:03:033:0072, 3223155400:03:033:0107, 3223155400:03:033:0068, 3223155400:03:033:0077, 3223155400:03:033:0069, 3223155400:03:033:0071, 3223155400:03:033:0104, 3223155400:03:033:0081, 3223155400:03:033:0106, які повністю накладають на землі водного фонду, а саме на водну поверхню Канівського водосховища на річці Дніпро.

У січні 2019 року перший заступник прокурора Київської обласної прокуратури звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, фізичних осіб, ТОВ «Ритм-Омега», ТОВ «Солум», за участю третіх осіб ОСОБА_1 , ОСОБА_26 , Публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ», про визнання недійсними рішень та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

Постановою Київського апеляційного суду від 23.06.2021, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 25.01.2023, зазначений позов у справі № 372/190/19 задоволено частково. Визнано недійсним рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 06.02.2003 № 24-47 в частині надання земельних ділянок у приватну власність ОСОБА_2 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_101 , ОСОБА_102 , ОСОБА_103 , ОСОБА_104 , ОСОБА_105 , ОСОБА_106 , ОСОБА_107 , ОСОБА_108 , ОСОБА_109 , ОСОБА_110 , ОСОБА_3 , ОСОБА_111 , ОСОБА_112 , ОСОБА_113 , ОСОБА_114 , ОСОБА_115 , ОСОБА_116 , ОСОБА_117 , ОСОБА_118 , ОСОБА_119 , ОСОБА_120 , ОСОБА_121 , ОСОБА_122 , ОСОБА_123 , ОСОБА_124 . Визнано недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 27.12.2002 № 10/1. Визнано недійсним рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 15.04.2003 № 27-20 в частині надання земельних ділянок у приватну власність ОСОБА_125 , ОСОБА_126 , ОСОБА_127 , ОСОБА_128 , ОСОБА_129 , ОСОБА_130 , ОСОБА_131 . Визнано недійсним рішенні Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 06.02.2003 № 24-43 в частині надання земельних ділянок у приватну власність ОСОБА_132 , ОСОБА_133 , ОСОБА_134 , ОСОБА_135 , ОСОБА_136 , ОСОБА_137 , ОСОБА_138 , ОСОБА_139 , ОСОБА_140 , ОСОБА_141 , ОСОБА_142 , ОСОБА_143 , ОСОБА_144 ; ОСОБА_145 , ОСОБА_146 . В іншій частині позов першому заступнику Київської обласної прокуратури відмовлено.

Звертаючись до суду з цим позовом заступник керівника Київської обласної прокуратури просить:

У обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що:

Відповідач 2 проти задоволення позов заперечив з підстав, які викладені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Щодо представництва інтересів держави прокурором колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»:

- представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (ч. 3).

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Отже відповідно до положень ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 905/803/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

При цьому прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

У цьому позові від імені держави в якості позивача визначено Козинську селищну раду, яку позбавлено можливості розпоряджатись спірними земельними ділянками, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені у ст. 14 Конституції України та у ст. 5 ЗК України.

За приписами ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є, зокрема територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Частиною 4 ст. 83 ЗК України визначено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Отже правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Козинська селищна рада,а відтак останній є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

За таких обставин колегія суддів вважає, що прокурор правильно визначив позивача у цій справі.

З матеріалів справи слідує, що Київська обласна прокуратура, в порядку частини четвертої статті23 Закону України «Про прокуратуру», зверталась до Козинської селищної ради із листом від 18.07.2022 № 15/1-433вих22 щодо надання інформації про вжиті заходи, спрямовані на захист інтересів держави з метою повернення їй спірних земельних ділянок водного фонду.

Як зазначає прокурор, відповідь на вказаний лист до обласної прокуратури не надійшла. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Отже прокурор поінформував компетентний орган про виявлені порушення, надав йому розумний строк на самостійне вжиття заходів реагування, однак Козинська селищна рада не вчинила жодних дій щодо усунення стверджуваних порушень інтересів держави, що свідчить про бездіяльність компетентного органу.

Слід врахувати і те, що судовим рішенням у справі № 372/190/19 вже встановлена та обставина, що спірні земельні ділянки відведені у приватну власність за рахунок земель комунальної власності водного фону, а орган місцевого самоврядування брав участь у вказаній справі та достеменно знав про обставини відчуження права комунальної власності. Постанова Київського апеляційного суду у справі № 372/190/19 про часткове задоволення позову набрала законної сили 23.06.2021, що свідчить про те, що Козинська селищна рада вже більш ніж протягом року володіє інформацією, що право власності на земельні ділянки водного фонду на даний час залишається незахищеним.

За таких обставин, зважаючи на те, що позивач самостійно не звернувся до суду з вказаним позовом та враховуючи те, що прокуратурою було дотримано порядок, передбачений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», колегія суддів вважає, що у цій справі прокурором належним чином обґрунтовано підстави щодо представництва.

Щодо спору сторін по суті колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

За приписами ст.ст. 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, зокрема на землі сільськогосподарського призначення та землі водного фонду, а віднесення їх до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється за рішеннями органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Згідно із положеннями ст. 3 ВК України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, інші водні об`єкти.

У ч. 1 ст. 58 ЗК України та у ст. 4 ВК України визначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, островами, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.

Статтею 59 ЗК України встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 59 ЗК України такі землі можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, водночас ця стаття у частинах з другої по четверту закріплює обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість їх використання для визначених цілей на умовах оренди.

Відповідно до п. «ґ» ч. 4 ст. 8,3 ЗК України та п. «д» ч. 4 ст. 83 ЗК України землі водного фонду, які перебувають у державній або комунальній власності взагалі не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями ч. 2 ст. 59 ЗК України, згідно з якою громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо ( ч. 4 ст. 59 ЗК України).

За змістом положень Земельного кодексу України землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Правовий режим прибережних смуг визначається ст. 60-62 ЗК України та ст.ст. 1, 88-90 ВК України.

Так, за змістом ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Згідно зі ст. 61 ЗК України та ст. 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 ЗК України, ч. 2 ст. 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів.

Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів з урахуванням містобудівної документації (ч. 3 ст. 60 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Крім того, за положеннями ч. 4 ст. 88 ВК України (у редакції, чинний на момент виникнення спірних правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Надання у приватну власність земельних ділянок, які належать до водного фонду, без урахування обмежень, зазначених у ст. 59 ЗК України, суперечить нормам ст.ст. 83, 84 ЗК України.

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання та використання, й виділення земель водного фонду у власність громадян для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства, не передбачено.

Листом КДП «Київгеоінформатика» від 15.08.2018 № 01-01/294 із схемами накладення земельних ділянок (викопіювання з матеріалів космічної зйомки місцевості станом на 2002 та 2016 роки) підтверджується факт накладення на водну поверхню Канівського водосховища на річці Дніпро земельних ділянок із кадастровими номерами 3223155400:03:033:0063, 3223155400:03:033:0067, 3223155400:03:033:0069, 3223155400:03:033:0061, 3223155400:03:033:0066, 3223155400:03:033:0059, 3223155400:03:033:0068, 3223155400:03:033:0071, 3223155400:03:033:0060, 3223155400:03:033:0062, 3223155400:03:033:0065, 3223155400:03:033:0072, 3223155400:03:033:0070, 3223155400:03:033:0064, тобто на землі водного фонду.

Крім того факт належності спірних земельних ділянок до земель водного фонду установлено судовим рішенням у справі № 372/190/19.

Так, задовольняючи позовні вимоги прокуратури у справі № 372/190/19 в частині визнання недійсними рішень Козинської селищної ради та її виконавчого комітету від 27.12.2002 № 10/1, від 06.02.2003 № 24-47, від 15.04.2003 № 27-20, від 06.02.2003 № 24-43, на підставі яких фізичним особам передано у приватну власність спірні земельні ділянки, Київський апеляційний суд установив, що при прийнятті оспорюваних рішень Козинська селищна рада Обухівського району Київської області порушила вимоги земельного і водного законодавства та передала у приватну власність земельні ділянки водного фонду з перевищенням повноважень та з порушенням порядку зміни їх цільового призначення.

За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 ГПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Отже зміст положень ч.ч. 4, 7 ст. 75 ГПК України свідчить про те, що преюдиціальними є обставини (явища, дії, події, факти), які відповідають таким умовам: 1) вони безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом; 2) вони відображені у мотивувальній частині

Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», №24465/04, від 19.02.2009, «Пономарьов проти України», №3236/03, від 03.04.2008).

Згідно з ч. 2 ст. 3 ГПК України, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права

Таким чином, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому судові рішення в справі № 372/190/19 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і в цій справі, № 911/1730/22, не можуть їм суперечити, обставини, встановлені при розгляді справи № 372/190/19 зокрема щодо того, що спірні земельні ділянки належать до земель водного фонду, які повністю накладаються на водну поверхню Канівського водосховища на річці Дніпро, є преюдиційними і не потребують доведення в цій справі.

Отже, твердження апелянта про те, що належність спірних земельних ділянок до водного фонду не доведена належними та допустимим доказами спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому колегія суддів зауважує апелянту на тому, що доводи його апеляційної скарги в частині того, що належність земельних ділянок до водного фонду не доведена належними та допустимим доказами, колегією суддів розглянуті бути не можуть, оскільки належність земельних ділянок до водного фонду встановлена остаточним судовим рішенням у справі № 372/190/19, права на перегляд якого суд при розгляді цієї справи не має. Перегляд судового рішення у справі № 372/190/19 також буде суперечити принципу юридичної визначеності.

Колегія суддів зауважує апелянту і на тому, що всі наявні у нього заперечення проти належності спірних земельних ділянок до водного фонду ним мали бути наведені, а судами досліджені саме під чає розгляду справи № 372/190/19 та на тому, що положення ст. 75 ГПК України, зокрема її частини 5 надають право на спростування обставини, як встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили лише особі, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені, проте апелянт був учасником справи № 372/190/19.

Оскільки, як встановлено вище, належність земельних ділянок до водного фонду встановлена остаточним судовим рішенням у справі № 372/190/19, підстави для задоволення клопотання відповідача 2 про витребування у КДП «Київгеоінформатика» матеріалів (належної якості та засвідчені у встановленому законом порядку) космічної зйомки місцевості с. Козин Обухівського району Київської області станом на 2002 та 2016 роки, викопіювання з топографічних матеріалів якої надані Київській обласній прокуратурі листом № 01-01/294 від 15.08.2018 відсутні, оскільки такі докази не можуть спростувати встановлені остаточним судовим рішенням у справі № 372/190/19 обставини, а лише збільшать строк вирішення спору сторін.

Відповідач 2 у відзиві стверджував про те, що оскільки на момент відведення спірних земельних ділянок проекту із встановлення прибережної захисної смуги не існувало, фактичне місце розташування земельних ділянок явно спростовує твердження прокурора про їх «накладеність» на водну поверхню та, навпаки, свідчить про їх знаходження поза нормативними межами прибережних захисних смуг, твердження про належність земельних ділянок ТОВ «Солум» до земель водного фонду, на переконання останнього, є недоведеним.

Щодо вказаного, суд першої інстанції цілком вірно зазначив, що:

- відповідно до ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;гідротехнічними,іншими водогосподарськими спорудами та каналами,а також землі,виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів;

- з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів (ст. 88 ВК України);

- пунктами 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон і режимів ведення господарської діяльності в них, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486, передбачено, що У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 Водного кодексу України. Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад.

Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством;

- водночас відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не означає відсутність самої прибережної захисної смуги. Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, а також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 44), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 63.2), від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (пункт 41).

Щодо належного способу захисту права власності на земельні ділянки водного фонду слід зазначити наступне.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

За приписами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відновлення становища, яке існувало до порушення.

Положеннями ст. 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Разом з цим, негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Відповідно до 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з правовими висновками, викладеними у пункті 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, заволодіння громадянами та юридичними особами землями з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовані у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, у постанові від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (п. 70), у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (п. 80), у постанові від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п. 96), у постанові від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (п. 45).

У пункті 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 зроблено висновок, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, пункт 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного суду від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 372/1684/15).

Статтею 178 ЦК України визначено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об`єктів цивільних прав,перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Цивільний оборот земельних ділянок водного фонду є і був обмежений законодавчо. Вказане стосується і земельних ділянок, які є складовою частиною Канівського водосховища річки Дніпро.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстагції про те, що у цьому випадку правильним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 ЦК України, до нинішніх власників спірних земельних ділянок ТОВ «Ритм-Омега» і ТОВ «Солум» з метою усунення перешкод, які вони створюють власнику Козинській територіальній громаді у користуванні та розпорядженні землями водного фонду.

Метою негаторного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, яким він позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись спірними земельними ділянками водного фонду.

Зокрема, Верховний Суд, залишаючи без змін постанову Київського апеляційного суду від 23.06.2023 у справі № 372/190/19, у своїй постанові від 25.01.2023 зазначив, що суд апеляційної інстанції, визначившись правильно з характером позову, встановивши факт належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду обґрунтовано виходив із того, що порушене право має бути захищено у спосіб повернення спірної земельної ділянки у власність територіальної громади на підставі ст. 391 ЦК України та ч. 2 ст. 152 ЗК України, а не на підставі ст.ст. 387, 388 ЦК України, як просив прокурор.

При цьому, відмова у задоволенні віндикаційного позову прокурора у справі № 372/190/19 через обрання неналежного способу захисту не позбавляє прокурора права заявити позов негаторний про повернення земельних ділянок водного фонду.

Вказане свідчить про помилковість тверджень апелянта щодо наявності підстав для закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України та п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України (є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами - примітка суду) та про відсутність підстав для задоволення клопотання апелянта про закриття провадження у справі.

У цій справі прокурор заявив вимоги про усунення перешкод у здійсненні Козинською селищною радою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, що розташовані на території смт Козин Обухівського району Київської області, шляхом скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірні земельні ділянки за відповідачами та шляхом їх повернення Козинській селищній раді з незаконного володіння ТОВ «Ритм-Омега» і ТОВ «Солум».

Згідно з визначенням, наведеним у п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Так, записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права приватної власності на об`єкт з обмеженою оборотоздатністю за особою, яка протиправно його набула, може бути перешкодою у реалізації державою та територіальною громадою речових прав на зазначений об`єкт.

Положеннями ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню (абзац перший).

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними (абзац другий).

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними (абзац третій).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на даний час спірні земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровані за ТОВ «Ритм-Омега» і ТОВ «Солум», як наслідок Козинська селищна рада позбавлена можливості користуватись і розпоряджатись спірними земельними ділянками водного фонду.

З огляду на обставини, які викладені вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для скасування рішень про державну реєстрацію права приватної власності за ТОВ «Ритм-Омега» на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0063, 3223155400:03:033:0067, 3223155400:03:033:0069, 3223155400:03:033:0061, 3223155400:03:033:0066, 3223155400:03:033:0059, 3223155400:03:033:0068, 3223155400:03:033:0071, 3223155400:03:033:0060 та за ТОВ «Солум» на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0062, 3223155400:03:033:0065, 3223155400:03:033:0072, 3223155400:03:033:0070, 3223155400:03:033:0064 з одночасним припиненням речових прав ТОВ «Ритм Омега» та ТОВ «Солум» на спірні земельні ділянки та повернення вказаних ділянок Козинській селищній раді відповідно до приписів ст.ст. 16, 21, 391 ЦК України, ст. 152 ЗК України, ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірними земельними ділянками, слід зазначити наступне.

Так, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція)).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Так, Конституція України (ст.ст. 13, 14) визначає, що земля, водні та інші природні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами ст.ст. 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення ч. 1 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Також, згідно із ст.ст. 3, 4 ВК України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: поверхневі води; природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Наведені норми свідчать про те, що водні об`єкти та землі водного фонду є національним багатством держави і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в водних ресурсах.

Усі водні об`єкти та землі водного фонду на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони протікають, та незалежно від права власності на них, становлять водний фонд та землі водного фонду України і перебувають під охороною держави. Водні об`єкти та землі водного фонду, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на землі водного фонду здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Установлено, що спірні земельні ділянки належать до земель водного фонду, які в силу положень законодавства не можуть перебувати у приватній власності.

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення Київської обласної прокуратури до суду з вимогою повернути державі спірні земельні ділянки є задоволення насамперед суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, земель водного фонду, як національного багатства України та як джерела задоволення потреб суспільства в водних ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та водні ресурси, захист такого права шляхом повернення таких земель.

Крім того, згідно із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, в силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельних ділянок водного фонду, розташованих поблизу урізу води, відповідач не міг не знати про фактичне місцезнаходження цієї ділянки. Проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом земельного та водоохоронного законодавства і за необхідності отримавши правову допомогу перед набуттям цієї ділянки, міг і повинен був знати про те, що зазначена ділянка належить до земель водного фонду.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачі в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для земель водного фонду (ст.ст. 1, 3, 4 ВК України) природних ознак (наявності річки Дніпро, Канівського водосховища, її берегових ліній, прибережно-захисних смуг) спірних земельних ділянок, знали або, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що спірні земельні ділянки перебувають у межах прибережної захисної суги, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Крім того повернення спірних земельних ділянок на користь держави відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норм ст. 152 ЗК України, ст. 391 ЦК України в зв`язку з порушенням органом виконавчої влади вимог Водного кодексу України та Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

Так, у справі «Hamer проти Бельгії» Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 27.11.2007 вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, в збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада і економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.

З огляду на викладене, звернення прокурора до суду у цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення державі незаконно наданих у власність земельних ділянок водного фонду, які на даний час вільні від забудови об`єктами нерухомості, і таким чином не порушується баланс державних (суспільних) і приватних інтересів та відсутній факт надмірного втручання держави у спірні правовідносини.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, за таких обставин результат звернення до суду з указаним позовом по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Щодо позовної давності, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України)

Сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 70-71 постанови від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц звернула увагу на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу.

Таким чином, вимога зобов`язати повернути земельну ділянку водного фонду розглядається як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки (зазначена правова позиція викладена у пункті 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, пункті 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).

За таких обставин, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що положення чинного законодавства щодо строків позовної давності у спірних правовідносинах не підлягають застосуванню.

З огляду на викладене вище суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення правових підстав для задоволення позовних вимог про:

1) усунення перешкод у здійсненні Козинською селищною радою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, що розташовані на території смт Козин Обухівського району Київської області шляхом скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень:

2) усунення перешкод у здійсненні Козинською селищною радою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду шляхом повернення Козинській селищній раді з незаконного володіння: ТОВ «Ритм Омега» земельних ділянок з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0063, 3223155400:03:033:0067, 3223155400:03:033:0069, 3223155400:03:033:0061, 3223155400:03:033:0066, 3223155400:03:033:0059, 3223155400:03:033:0068, 3223155400:03:033:0071, 3223155400:03:033:0060; ТОВ «Солум» земельних ділянок з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0062, 3223155400:03:033:0065, 3223155400:03:033:0072, 3223155400:03:033:0070, 3223155400:03:033:0064.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Київської області від 01.05.2023 у справі № 911/1730/22, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Солум» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Солум» на рішення Господарського суду Київської області від 01.05.2023 у справі № 911/1730/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 01.05.2023 у справі № 911/1730/22 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 911/1730/22 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 14.11.2023

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	14.11.2023
Оприлюднено	20.11.2023
Номер документу	114952804
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про усунення порушення прав власника

Краснов Є.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 14.11.2023 по справі 911/1730/22ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —911/1730/22

Постанова
від 14.11.2023 по справі 911/1730/22
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД