Ухвала

від 15.11.2023 по справі 916/3164/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

15 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 916/3164/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є. В., Волковицької Н. О.,

секретар судового засідання Лихошерст І. Ю.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Салосіної Тетяни Олександрівни

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 (колегія суддів: Філінюк І. Г. - головуючий, Аленін О. Ю., Діброва Г. І.) та рішення Господарського суду Одеської області від 11.04.2023 (суддя Демешин О. А.)

за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України

до: 1. Фізичної особи - підприємця Салосіної Тетяни Олександрівни;

2. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державний заклад «Південноукраїнський національний університет імені К. Д. Ушинського»,

про визнання договору оренди недійсним та повернення орендованого майна,

відповідача-1: Племениченко Г. В. (адвокат),

відповідача-2: Стапінський В. О. (самопредставництво),

прокурора: Зарудяна Н. О. (посвідчення),

ВСТАНОВИВ:

1 Короткий зміст позовних вимог

1.1 Заступник керівника Одеської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі - Міністерство) до Фізичної особи - підприємця Салосіної Тетяни Олександрівни (далі - ФОП Салосіна Т. О.; відповідач-1) та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській області (далі - Відділення ФДМ; далі - відповідач-2), в якому просив: визнати недійсним договір оренди № 209840912056 нерухомого майна, що належить до державної власності, від 14.04.2021, укладений між Відділенням ФДМ і ФОП Салосіною Т. О. (далі - Договір оренди); зобов`язати ФОП Салосіну Т. О. повернути за актом прийому-передачі майно державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет ім. К. Д. Ушинського» (далі - Університет) - мостіння на території навчального корпусу № 7 загальною площею 691,64 м2, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. О. Невського, 39, балансоутримувачу - Університету.

1.2 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір оренди укладено з метою використання орендованого майна освітнього закладу, не пов`язаною з навчально-виховним процесом, і в порушення інтересів держави в особі Міністерства, як органу управління державним майном, та Університету як органу, в господарському віданні та на балансі якого перебуває державне майно.

2 Короткий зміст судових рішень

2.1 Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.04.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2023, позов задоволено.

2.2 Судові рішення мотивовані тим, що метою використання об`єкта оренди є надання послуг з платного паркування автотранспорту, що не пов`язане з навчальним процесом, а отже, Договір оренди укладений з порушенням вимог законодавства, зокрема, частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту».

3 Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1 У касаційній скарзі ФОП Салосіна Т. О. просить скасувати вищевказані судові рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

3.2 В обґрунтування касаційної скарги ФОП Салосіна Т. О. посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

3.3 Відповідач-1 вважає, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Верховного Суду, та не дослідили зібрані у справі докази.

3.4 Також ФОП Салосіна Т. О. з посиланням на приписи пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у контексті Закону України «Про освіту» зазначає, що «питання про те, чи пов`язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях з обслуговуванням учасників освітнього процесу суди мають вирішувати виходячи із конкретних обставин справи, однак з обов`язковим урахуванням того, що надання в оренду майна закладів освіти, в тому числі, і для обслуговування учасників освітнього процесу можливе виключно у випадку, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі».

3.5 Крім того Салосіна Т. О. у касаційній скарзі як підставу касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

3.6 Щодо підстав касаційного оскарження із посиланням на пункт 5 частини 2 статті 287 ГПК України судом касаційної інстанції зазначено в ухвалі від 18.10.2023.

3.7 Міністерство у відзиві на касаційну скаргу заперечує викладені в ній доводи і, посилаючись на її необґрунтованість, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

3.8 Поданий Відділенням ФДМ відзив на касаційну скаргу не може бути прийнятий до розгляду разом із касаційною скаргою, виходячи із наступного.

3.9 Відповідно до приписів частини 2 статті 295 ГПК України відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.

3.10 Згідно зі статтею 297 ГПК України учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (ч. 1). До заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи (ч. 3).

3.11 Оскільки поданий відзив не містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а містить вимогу про скасування судових рішень і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову, із зазначенням підстав для такого скасування, отже, за своєю суттю є приєднанням до касаційної скарги, однак відповідачем-2 не додано документів про сплату судового збору, а ГПК України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, поданий відзив залишається без розгляду.

4 Мотивувальна частина

4.1 Суди встановили, що між Відділенням ФДМ (орендодавець) і ФОП Салосіною Т. О. (орендар) укладено Договір оренди, за умовами якого орендодавець і балансоутримувач (Університет) передають, а орендар приймає в строкове платне користування майно: мостіння на території навчального корпусу № 7 (інв. № 2137417189) загальною площею 691,64 м2, за адресою: м. Одеса, вул. О. Невського, 39 (далі - майно).

4.2 Відповідно до пункту 1.2 Договору оренди майно передається в оренду для використання згідно з пунктом 7 умов, у яких зазначено, що майно може бути використане орендарем за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря.

4.3 Договір укладено строком на 5 років з дати набрання чинності цим договором (пункт 12.1 Умов Договору).

4.4 Згідно з актом від 14.04.2021 приймання-передачі в оренду нерухомого майна балансоутримувач (Університет) передав, а орендар (ФОП Салосіна Т. О.) прийняв в строкове платне користування нерухоме майно, що належить до державної власності.

4.5 Міністерство листом від 18.11.2020 надало дозвіл на передачу в оренду вказаного державного майна, яке перебуває на балансі закладу освіти, з метою розміщення парковки, відповідно до законодавства, терміном до 5 років за умови забезпечення дотримання санітарно-гігієнічних та протипожежних норм та наголошено, що під час передачі приміщень в оренду Міністерство зобов`язує керівників ураховувати напрямок діяльності орендаря з тим, щоб не завадити умовам безпечної роботи закладу.

4.6 За таких обставин прокурор, посилаючись на те, що Договір оренди укладено з метою використання орендованого майна освітнього закладу, не пов`язаною з навчально-виховним процесом, і в порушення інтересів держави в особі Міністерства, як органу управління державним майном, звернувся з позовом до суду.

4.7 Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

4.8 Відтак згідно з пунктом 3 частини 2 статті 287 вказаного Кодексу підставами касаційного оскарження судових рішень є виключно відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

4.9 В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновок місцевого та апеляційного господарських судів про недійсність Договору оренди як такого, що укладений відповідачами з порушенням імперативних вимог частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту», згідно з якими об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.

4.10 Колегія суддів відхиляє доводи скаржника, наведені ним у контексті частин 1 і 4 статті 80 Закону України «Про освіту» про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

4.11 У постанові Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 902/51/21 викладено висновок про те, що Закон України «Про освіту» (в редакції Закону України від 20.12.2018 № 2661-VІІІ) містить положення, якими імперативно передбачено заборону використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачено лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. При цьому саме по собі невикористання навчальним закладом спірних приміщень не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю. Дійсно, Закон України «Про освіту» не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов`язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками. Звідси, питання про те, чи пов`язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях, з обслуговуванням учасників освітнього процесу, суди мають вирішувати виходячи з конкретних обставин справи, однак з обов`язковим урахуванням того, що надання в оренду майна закладів освіти, в тому числі для обслуговування учасників освітнього процесу можливе виключно у випадку, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

4.12 Аналогічний правовий висновок щодо застосування, зокрема, частин 1, 4 статті 80 Закону України «Про освіту» в подібних орендних правовідносинах викладено в постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21 (предмет позову в зазначених справах - визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, яке входить до складу об`єкта освіти, закріпленого за державним навчальним закладом на праві господарського відання або оперативного управління, та зобов`язання повернути вказане майно балансоутримувачу).

4.13 Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

4.14 Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

4.15 За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстав, передбачених цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

4.16 Доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21, від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 17.01.2023 у справі № 902/51/21, від 07.06.2022 у справі № 911/1645/21 є безпідставними.

4.17 У вказаних справах було викладено правовий висновок щодо застосування, зокрема, частин 1, 4 статті 80 Закону України «Про освіту» (пункти 4.12.-4.13 цієї ухвали).

4.18 При цьому висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування положень статті 80 Закону України «Про освіту» у справі, що розглядається, узгоджується з вищенаведеними правовими позиціями Верховного Суду.

4.19 Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

4.20 Скаржник зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази, водночас, не посилаючись, які саме докази не дослідив суд.

4.21 Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

4.22 Отже, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу. При цьому, як вбачається із викладеного, інші підстави касаційного оскарження судом визнано необґрунтованими.

4.23 Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

4.24 За наведених обставин, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Салосіної Т. О. на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2023.

4.25 У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягають.

Керуючись статтями 234, 235, 240, 296 ГПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи - підприємця Салосіної Тетяни Олександрівни на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 у справі № 916/3164/22 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Є. В. Краснов

Н. О. Волковицька