Рішення

від 08.11.2023 по справі 752/9762/23

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №752/9762/23

Провадження №2/752/5063/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Кордюкової Ж.І.,

за участю секретаря Дураєвої А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Руптела Україна», яке перейменоване у ТОВ «Лінко Україна», про скасування звільнення та стягнення грошових коштів за невикористану відпустку, лікарняний та про його звільнення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Руптела Україна» про скасування звільнення та стягнення грошових коштів за невикористану відпустку, лікарняний та про його звільнення.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив з 11.05.2021 працював в ТОВ «Руптела Україна». В кінці грудня 2022 року його повідомили про звільнення, він не заперечував, але у нього залишалась відпустка і він вирішив її використати з 02.01.2023 на 29 календарних днів.

Під час відпустки йому закрили доступ до облікового запису, ноутбук та монітор віддали іншим працівникам, заблокували службовий мобільний телефон.

31.01.2023 він подав заяву про звільнення відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України, яку мотивував тим, що його безпідставно позбавили робочого місця за час перебування у відпустці, заблокували пошту та телефон, що унеможливило його роботу. Це свідчить про те, що він перебував у вимушеному прогулі. У цій заяві він просив видати трудову книжку та провести з ним розрахунок.

03.02.2023 надійшов лист відповідача, що він взяв на себе зобов`язання написати заяву про звільнення за власним бажанням або за згодою сторін. Проте такої домовленості між ними не було.

01.03.2023 на його електронну пошту надійшов лист відповідача з пропозицією написати заяву про звільнення, проте він хворів. А тому повідомив, що напише заяву після закінчення лікарняного.

04.04.2023 поштою він отримав лист відповідача з примушуванням до звільнення та вимогою визнати борг в розмірі 14000 грн., а 14.04.2023 він отримав лист відповідача з погрозами про притягнення до кримінальної відповідальності.

Просив:

скасувати незаконне звільнення за прогули на підставі ч.4 ст. 40 КЗпП України;

виплатити кошти за невикористану відпустку з розрахунку 2 дні за місяць (січень, лютий, березень);

виплатити кошти за лікарняний (03.03.2023 - 31.03.2023);

виплатити кошти за лютий, оскільки він вважався працівником та був незаконно позбавлений робочого місця;

звільнити його з ТОВ «Руптела Україна» відповідно до ч.1 ст. 36 КЗпП України від 03.04.2023.

Відповідач ТОВ «Руптела Україна» надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач вирішив незаконно заволодіти грошовими коштами підприємства в розмірі тримісячного заробітку, а тому з цієї метою за декілька годин до виходу з відпустки він написав заяву про звільнення на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України.

Позивач був прийнятий на роботу наказом ТОВ «Руптела Україна» від 07.05.2021 №37-К на посаду менеджера (управителя) зі збуту з 11.05.2021 з оплатою праці згідно штатного розпису.

Протягом січня 2023 року (з 02.01.2023 по 30.01.2023) ОСОБА_1 перебував у щорічній основній відпустці згідно наказу від 29.12.2022 52-к.

До виконання трудових обов`язків позивач повинен був приступити 31.01.2023, однак ОСОБА_1 з відпустки на роботу не вийшов, причини не повідомив, на телефонні дзвінки не відповідав, про що було складено доповідну записку менеджера по фінансовій діяльності ОСОБА_2 .

На підставі вказаної доповідної записки було видано наказ від 31.01.2023 №01/31 про проведення службового розслідування про причини відсутності на робочому місці ОСОБА_1 . Відповідно до цього наказу було створено комісію, якій доручено провести розслідування та надати інформацію щодо вжитих щодо з`ясування причин відсутності ОСОБА_1 , а бухгалтерію зобов`язано припинити нарахування заробітної плати ОСОБА_1 в зв`язку з невизначеністю щодо причин відсутності на робочому місці до з`ясування таких обставин.

Комісія склала акт від 09.02.2023 №1 про відсутність на робочому місці позивача в період з 31.01.2023 по 08.02.2023.

01.02.2023 на електронну адресу підприємства надійшов лист, який містив заяву ОСОБА_1 від 31.01.2023 про розірвання трудового договору з ініціативи працівника на підставі ч.3 ст.38 з 01.02.2023 та проведення розрахунку, видачу трудової книжки та наказу про звільнення.

Твердження позивача щодо його цькування з боку роботодавця є надуманими.

02.02.2023 позивача листом було повідомлено про відсутність підстав для його звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України та запропоновано вказати іншу підставу для звільнення в разі небажання продовжувати співпрацю.

14.02.2023 на електронну адресу підприємства знову надійшла заява від 13.02.2023, в якій позивач вимагав його звільнити на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП Україна з 01.02.2023. Заява мотивована тим, що роботодавець грубо порушив умови трудового договору та трудове законодавство України, зокрема, безпідставно позбавив його робочого місця під час перебування у відпустці, заблокував робочу електронну пошту та робочий телефон, що унеможливило, на його думку, виконання роботи. Підприємство, за місцем свого знаходження, не спроможне забезпечити працівників бомбосховищем, що в свою чергу несе небезпеку для життя співробітників підприємства, вважає, що роботодавець, маючи можливість забезпечити дистанційну роботу, заблокував електронну пошту та телефон, що вказує на штучно створені перешкоди у виконанні трудових обов`язків, вважає, що він перебуває у вимушеному прогулі.

Враховуючи, що лист був отриманий 14.02.2023, звільнити позивача 01.02.2023 не було можливості, оскільки роботодавець не має можливості змінювати дату звільнення.

Жодних доказів порушення роботодавцем законодавства про працю надано не було. При цьому позивач не приступив до роботи, жодних пояснень щодо поважності причин відсутності на робочому місці не надав, а тому у табелі обліку робочого часу з 31.01.2023 по 02.03.2023 зазначена неявка з нез`ясованих причин.

В період з 03.03.2023 по 31.03.2023 ОСОБА_1 перебував на лікарняному.

03.04.2023 позивач на роботі не з`явився.

Відтак позивач був відсутній на роботі з 03.04.2023 по 18.04.2023 з нез`ясованих причин, що зафіксовано актами.

На підприємстві є сховище, де перебувають усі працівники під час оголошення повітряної тривоги.

Позивач фактично проігнорував свої обов`язки та не з`являвся на роботі, тобто вчинив прогул, що було підставою для звільнення.

10.04.2023 на підприємство надійшла заява позивача про звільнення його за угодою сторін з 03.04.2023, датована 02.04.2023. Проте звільнити позивача заднім числом не виявлялось можливим.

Надіслання позивачем такої заяви про звільнення не свідчить про досягнення між сторонами домовленості про звільнення, оскільки ця підстава передбачає наявність волевиявлення не лише працівника, а і роботодавця.

Проаналізувавши причини відсутності позивача на роботі, було прийнято рішення про застосування до позивача стягнення за порушення трудової дисципліни у вигляді звільнення, про що був виданий наказ від 18.04.2023 №54-к.

Оскільки позивач не з`явився за трудовою книжкою, то 25.05.2023 її було направлено поштою.

Вимоги виплатити кошти за невикористану відпустку з розрахунку 2 дні за місяць (січень, лютий, березень), за лікарняний (03.03.2023 - 31.03.2023), за лютий задоволенню не підлягають, оскільки позивач не працював у зазначений період часу. При відсутності нарахування заробітної плати через відсутність з нез`ясованих причин, відсутній факт її втрати в період непрацездатності.

Просив відмовити в задоволенні позову.

24.05.2023 судом постановлено ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

15.06.2023 судом постановлено ухвалу про відкриття провадження та розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

19.10.2023 судом постановлено ухвалу про залишення без розгляду заяви про зміну предмету позову.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, надали заяви про розгляд справи без їх участі.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Руптела Україна» в період з 11.05.2021 по 03.04.2023.

Трудові відносини були припинені на підставі п.4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за систематичні прогули на підставі актів від 03.04.2023 №5, від 04.04.2023 №6, від 05.04.2023 №7, від 06.04.2023 №8, від 10.04.2023 №9, від 13.04.2023 №10, що підтверджується копією наказу ТОВ «Руптела Україна» від 07.05.2023 №37-К та від 18.04.2023 №54-К.

В період з 02.01.2023 по 30.01.2023 ОСОБА_1 перебував у відпустці (наказ від 29.12.2022 №52-К).

31.01.2023 відповідач видав наказ №01/31 про проведення службового розслідування причин відсутності ОСОБА_1 на робочому місці.

31.01.2023 позивач склав заяву про розірвання трудового договору з 01.02.2023 відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України через недотримання трудового законодавства.

Листом від 02.02.2023 №2 ТОВ «Руптела Україна» повідомило ОСОБА_1 про відмову в розірванні трудового договору на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України через відсутність порушень прав працівника.

13.02.2023 позивач склав заяву про розірвання трудового договору з 01.02.2023 відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України через недотримання трудового законодавства.

Згідно з табелем обліку робочого часу ОСОБА_1 був відсутній на роботі з 31.01.2023 по 02.03.2023 з нез`ясованих причин, з 03.03.2023 по 31.03.2023 з причини тимчасової непрацездатності, з 03.04.2023 по 18.04.2023 через прогул.

ТОВ «Руптела Україна» на електронну пошту ОСОБА_1 , зазначену ним у заяві про звільнення, надіслало лист від 03.04.2023 №07/04 з вимогою надати пояснення за актом від 03.04.2023 №5 в строк до 12 год. 05.04.2023.

03.04.2023, 04.04.2023, 05.04.2023, 06.04.2023, 10.04.2023, 13.04.2023 ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці впродовж робочого дня, про що складено акт від 03.04.2023 №5, від 04.04.2023 №6, від 05.04.2023 №7, від 06.04.2023 №8, від 10.04.2023 №9, від 13.04.2023 №10.

05.09.2023 ТОВ «Руптела Україна» було перейменоване у ТОВ «Лінко Україна».

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною 1 ст. 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Пунктом 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника (ст. 47 КЗпП України).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 1 ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про відпустки» встановлено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Частиною 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні приписи містить ч.1 ст. 83 КЗпП України.

Працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір (ст. 139 КЗпП України).

Статтею 140 КЗпП України встановлено, що трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.

У необхідних випадках заходи дисциплінарного впливу застосовуються стосовно окремих несумлінних працівників.

Частиною 1 ст. 147 КЗпП України встановлено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Статтею 149 КЗпП України встановлено, що до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Частиною 4 ст. 12 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлено, що застраховані особи, які протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку, за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, мають страховий стаж менше шести місяців, мають право на страхові виплати відповідно до цього Закону в таких розмірах:

1) допомога по тимчасовій непрацездатності - виходячи з нарахованої заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, але не більше за розмір допомоги, обчислений із мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку;

2) допомога по вагітності та пологах - виходячи з нарахованої заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, але не більше за розмір допомоги, обчислений із двократного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку.

Пунктом 1 ч.1 ст. 15 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі страхових виплат, які повністю або частково компенсують втрату заробітної плати (доходу), у разі настання одного з таких страхових випадків: тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, а також тимчасова непрацездатність на період реабілітації внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був звільнений з роботи 03.04.2023 на підставі п.4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за систематичні прогули на підставі актів від 03.04.2023 №5, від 04.04.2023 №6, від 05.04.2023 №7, від 06.04.2023 №8, від 10.04.2023 №9, від 13.04.2023 №10, про що 18.04.2023 ТОВ «Руптела Україна» видало наказ №54-К.

Підставою для звільнення позивача з роботи стала його відсутність на робочому місці, зафіксована актами від 03.04.2023 №5, від 04.04.2023 №6, від 05.04.2023 №7, від 06.04.2023 №8, від 10.04.2023 №9, від 13.04.2023 №10.

Суд відзначає, що відповідач вимагав у позивача пояснень щодо відсутності на робочому місці листом від 04.04.2023 №08/04 щодо відсутності на робочому місці 03.04.2023 згідно акту №5 від 03.04.2023, листом від 05.04.2023 №09/04 щодо відсутності на робочому місці згідно актів від 04.04.2023 №6 та від 05.04.2023 №7.

Зазначене свідчить про те, що відповідач не вимагав у позивача пояснень щодо причин відсутності на робочому місці 06.04.2023, 10.04.2023, 13.04.2023, зафіксованих актами від 06.04.2023 №8, від 10.04.2023 №9, від 13.04.2023 №10, при тому, що відсутність позивача на роботі в зазначений час зазначена як підстава для звільнення у наказі від 18.04.2023 №54-К.

Наведене свідчить про недотримання відповідачем ст. 149 КЗпП України, оскільки відповідач був повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення щодо причин відсутності на роботі місці 06.04.2023, 10.04.2023, 13.04.2023.

Суд відзначає, що матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач в період 03.04.2023, 04.04.2023, 05.04.2023, 06.04.2023, 10.04.2023, 13.04.2023 був відсутній на роботі дійсно з поважних причин.

У наказі про звільнення від 18.04.2023 №54-К як підставу зазначено пояснення ОСОБА_1 від 13.04.2023, проте до відзиву на позовну заяву вони не додані.

Зазначене дає підстави для висновку, що ОСОБА_1 дійсно допустив прогул, за що до нього роботодавець міг застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення, проте лише за умов дотримання порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Проте, як зазначено судом, вище відповідач такого порядку в повній мірі не дотримався.

Крім того, наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи 03.04.2023 був виданий 18.04.2023, що також є порушенням, оскільки ст.47 КЗпП України встановлено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки,

Фактично відповідач видав наказ про звільнення позивача пізніше самої дати звільнення, що також свдчить про порушення процедури звільнення та робить неможливим виконання приписів ст. 47 КЗпП України.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про порушення роботодавцем порядку притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього стягнення у вигляді звільнення, що має наслідком скасування наказу про звільнення від 18.04.2023 №54-К.

Щодо вимоги позивача звільнити його з ТОВ «Руптела Україна» відповідно до ч.1 ст. 36 КЗпП України від 03.04.2023, суд відзначає, що однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).

Суд зауважує, що під час розгляду справи не було встановлено, що між ТОВ «Руптела Україна» та ОСОБА_1 дійсно існувала домовленість про припинення трудового договору за взаємною згодою. ТОВ «Руптела Україна» не виявило своєї волі на звільнення позивача з зазначених підстав, про що зазначено у відзиві на позовну заяву і листах, адресованих позивачу.

Виходячи з викладеного зазначена вимога задоволенню не підлягає.

Частиною 1 ст. 235 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі.

Щодо решти позовних вимог виплатити кошти за невикористану відпустку з розрахунку 2 дні за місяць (січень, лютий, березень), за лікарняний (03.03.2023 - 31.03.2023), за лютий суд відзначає наступне.

Судом встановлено, що після закінчення відпустки, останнім днем якої було 30.01.2023, ОСОБА_1 до роботи не став, що підтверджується даними табелів обліку робочого часу.

Суд відзначає, що умовами трудового договору на його сторони покладаються певні обов`язки, зокрема, на працівника обов`язок виконувати певну роботу, а на власника підприємства або уповноваженим ним органом - виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи.

Таким чином, заробітна плата є винагородою за виконану роботу, а ОСОБА_1 , починаючи з 31.01.2023 ніякої роботи не виконував. Виплата заробітної плати за час перебування працівника у трудових відносинах чинним законодавством не передбачена.

Позивач просив стягнути компенсацію за 6 днів невикористаної відпустки, при цьому суду не було надано відомостей про виплати позивача за 12 останніх місяців, що передують місяцю виплати компенсації за не використані дні відпустки з урахуванням того, за який період у позивача виникло право на відпустку, як то передбачено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Свого розрахунку суми компенсації ні позивач, ні його представник не навели, з клопотанням про витребування відповідних доказів не звертались.

Також суду не були надані відомості щодо наявності у позивача страхового стажу, який дає йому право на отримання страхових виплат по тимчасовій непрацездатності в розмірі, встановленому ст. 17 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Зазначений Закон покладає на роботодавця здійснити оплату лише перших п`яти днів тимчасової непрацездатності працівника, а решта днів оплачується уповноваженим органом, яким є Пенсійний фонд України.

Крім того, ні позивач, ні його представник не надали суду копії листка тимчасової непрацездатності, з якого можна було б встановити період такої непрацездатності.

Підсумовуючи наведене суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення виплат.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача судові витрати по оплаті судового збору не відшкодовуються, оскільки судом відмовлено у задоволенні вимоги про звільнення, за яку був сплачений судовий збір.

Керуючись ст.ст. 12-13, 76 - 81, 89, 137, 141, 247, 258 - 259, 263 - 265, 268, 272-273, 354 - 355, 430 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати наказ ТОВ «Руптела Україна» від 18.04.2023 №54-К «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді менеджера (управителя) зі збуту в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Руптела Україна», яке перейменоване у Товариство з обмеженою відповідальністю «Лінко Україна».

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Представник позивача: адвокат Зозуля Володимир Миколайович, місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Руптела Україна», яке перейменоване у ТОВ «Лінко Україна», місцезнаходження: м. Київ, просп. Леся Курбаса, б. 2-г, код ЄДРПОУ 38014287.

Суддя Ж. І. Кордюкова