Постанова

від 14.11.2023 по справі 202/7946/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8271/23 Справа № 202/7946/21 Суддя у 1-й інстанції - Марченко Н.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів Куценко Т.Р., Макарова М.О.

при секретарі Кругман А.М.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 серпня 2023 року по справі за позовом заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю БАТІКС, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та витребування майна із чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и л а:

У грудні 2021 року заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, діючи в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю БАТІКС (далі - ТОВ БАТІКС), про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та витребування майна із чужого незаконного володіння, мотивуючи його тим, що під час здійснення конституційних повноважень обласною прокуратурою був виявлений факт безпідставного набуття речових прав на квартиру АДРЕСА_1 та належить до комунальної власності територіальної громади. Ними було скеровано лист з інформацією щодо порушення інтересів держави, однак Дніпровська міська рада, як власник комунального майна, та Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради належних заходів, направлених на припинення порушення, не вжили, що свідчить про наявність підстав для звернення із даним.

Зазначав, що 20 грудня 2018 року державним реєстратором Чумаківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської Третяк Т.В. прийнято рішення №44725316 про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 . Вказану державну реєстрацію права власності було проведено за заявою ОСОБА_2 від 19 грудня 2021 року на підставі свідоцтва про право власності на житло від 25 грудня 1995 року, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради народних депутатів. Водночас, відповідно до інформації КП ДМБТІ Дніпровської міської ради, в матеріалах інвентаризаційної справи відомості про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 відсутні. Відповідно до інформації Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 26 лютого 2021 року №3/12-923 квартира АДРЕСА_1 у приватну власність ОСОБА_2 чи іншим особам не передавалась та розпорядження органу приватизації відносно вказаної квартири не приймалось. Таким чином, реєстрація права власності на квартиру за ОСОБА_2 була здійснена незаконно.

Вказував, що на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 21 грудня 2018 року та протоколу установчих зборів №1 від 20 грудня 2018 року квартиру АДРЕСА_1 , було передано до статутного капіталу ТОВ «БАТІКС». Державну реєстрацію права власності ТОВ «БАТІКС» на зазначену квартиру проведено 21 грудня 2018 року державним реєстратором Чумаківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Третяк Т.В. (індексний номер рішення 44779585 від 21 грудня 2018 року, номер запису про право власності 29604753). Наступного дня на підставі акта приймання-передачі від 22 грудня 2018 року та протоколу загальних зборів учасників ТОВ «БАТІКС» №22/12 від 22 грудня 2018 квартиру АДРЕСА_1 , передано у приватну власність ОСОБА_3 . Державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_3 на квартиру проведено 22 грудня 2018 року державним реєстратором Чумаківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Третяк Т.В. (індексний номер рішення 44798105 від 22 грудня 2018 року, номер запису про право власності 2962809). За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на цей час власником спірної квартири є ОСОБА_1 на підставі договору дарування №43 від 22 лютого 2019 року, посвідченого ПН ДМНО Биковою І.В. Відповідно до пункту 1 договору дарування ОСОБА_3 та ОСОБА_1 володіють на праві спільної часткової власності подружжя кожен по одній другій частині квартири АДРЕСА_1 . За цим договором ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_1 прийняв у дар належну їй одну другу частину цієї квартири.

Посилаючись на те, що житловий будинок АДРЕСА_2 , в якому знаходиться спірна квартира, належить до комунальної власності територіальної громади м.Дніпра, зареєстрований за комунальним виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним підприємством Індустріального району на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 жовтня 2006 року №3933, та спірна квартира безпідставно вибула із комунальної власності, просить суд ухвалити рішення, яким скасувати державну реєстрацію прав, проведену 19 грудня 2018 року державним реєстратором Чумаківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Третяк Т.В. (індексний номер рішення 44725316 від 20 грудня 2018 року, номер запису про право власності 29554115), про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , з одночасним припиненням речових прав, а також витребувати у ОСОБА_1 зазначену квартиру (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1726922512101) на користь територіальної громади м.Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 серпня 2023 року позов задоволено частково. Витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м.Дніпра в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 57,9 кв.м, житловою площею 31,4 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1726922512101). В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання відносно судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивачем не надано доказів того, що він набув у власність квартиру з порушенням норм законодавства. Наголошував на тому, що він є добросовісним набувачем та втручання держави у володіння майном є неприпустимим. Посилався на те, що прокурор жодним чином не обґрунтував підстави для звернення із даним позовом в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради.

26 жовтня 2023 року Дніпропетровська обласна прокуратура надала відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення, просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказувала про те, що апеляційна скарга не містить жодних обставин, які б спростовували законність рішення. Позов подано на законних підставах у зв`язку із встановленою бездіяльністю власника майна. Звернення із позовом направлено виключно на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання.

Інші учасники правом на надання відзиву не скористалися.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що рішенням Дніпропетровської міської ради від 16 жовтня 2006 року №3933 було прийнято у комунальну власність територіальної громади міста від закритого акціонерного товариства «Дніпропетровська будівельна компанія «Містобудівник» на баланс комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Індустріального району житловий будинок, введений в експлуатацію у 2000 році, за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 9 678,1 кв.м.

Згідно з листом комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» житловий будинок АДРЕСА_2 , в який увійшла квартира АДРЕСА_3 , був зареєстрований за комунальним виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним підприємством Індустріального району на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської рад від 16 жовтня 2006 року №3933, про що зроблений запис в облікову книгу №49ЖЮ за реєстровим номером №4906-12.

Згідно з відомостями Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур у Реєстрі об`єктів права комунальної власності Дніпровської міської територіальної громади за адресою: АДРЕСА_2 є запис про житловий будинок літ.А-16, загальною площею 8428,4 кв.м, балансоутримувач комунальне підприємство «Жилсервіс-14» Дніпровської міської ради.

Також судом установлено, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована з 07 травня 2004 року дружина відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3

19 грудня 2018 року державним реєстратором Чумаківської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Третяк Т.В. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав (з відкриття розділу), індексний номер: 44725316 від 20 грудня 2018 року, відповідно до якого зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .

При цьому, підставою державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на зазначену квартиру вказано свідоцтво про право власності на житло, серія та номер: 206п-17, видане 25 грудня 1995 року виконавчим комітетом Ради народних депутатів м.Дніпропетровська.

Після цього через два дні - 21 грудня 2018 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване державним реєстратором Чумаківської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Третяк Т.В. за товариством з обмеженою відповідальністю «БАТІКС», код ЄДРПОУ 42717082.

Підставою державної реєстрації права власності ТОВ «БАТІКС» на зазначену квартиру вказано акт приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу та протокол установчих зборів засновників №1.

Наступного дня, 22 грудня 2018 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване державним реєстратором Чумаківської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Третяк Т.В. за ОСОБА_3 .

Підставою державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на зазначену квартиру вказано акт приймання-передачі нерухомого майна та протокол загальних зборів учасників товариства.

22 лютого 2019 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване ПН ДМНО ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 22 березня 2019 року, посвідченого за №43, за відповідачем ОСОБА_1 .

Згідно з наявною у матеріалах справи копією договору дарування частини квартири з одночасним визначенням часток у спільному майні подружжя від 22 лютого 2019 року, укладеним між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдаровуваний), кожен з них володіє на праві спільної часткової власності подружжя 1/2 частиною квартири АДРЕСА_1 .

При цьому у договорі зазначено, що вказана квартира набута дарувальником та обдаровуваним у шлюбі за актом приймання-передачі та зареєстрована за дружиною ОСОБА_3 22 грудня 2018 року. За цим договором дарування дарувальник подарувала належну їй частину квартири своєму чоловікові ОСОБА_1 .

Водночас, відповідно до листів Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради за архівними даними приватизаційних справ департаменту, відсутня інформація щодо передачі у власність громадян шляхом приватизації жилого приміщення АДРЕСА_1 . У книзі реєстрації свідоцтв про право власності під розпорядженням без індексу району №1974-95 свідоцтво від 25 грудня 1995 року відсутнє.

Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав доведеним факт того, що звертаючись до суду, прокурор достатньо повно виконав приписистатті 56 ЦПК України, частини 3 та 4статті 23 Закону України «Про прокуратуру», навівши у позові в чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, а також, що орган, уповноважений державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, - Дніпровська міська рада не забезпечила належний захист інтересів держави. Також встановивши, що спірна квартира АДРЕСА_1 є комунальною власністю та вибула з володіння територіальної громади поза її волею на підставі підроблених документів, оскільки матеріалами справи підтверджено, що Дніпровська міська рада ніяких дій щодо передання цієї квартиру у приватну власність не вчиняла, свідоцтво про право власності на житло від 25 грудня 1995 року, на підставі якого за ОСОБА_2 було зареєстроване право власності на зазначену квартиру, в установленому порядку органом приватизації виконавчого комітету міської ради не видавалося і не могло бути видано з огляду на те, що в судовому засіданні встановлено, що будинок, в якому розташована квартира, був уведений в експлуатацію в 2000 році та прийнятий у комунальну власність лише 2006 році. Спірна квартира була набута ОСОБА_3 та ОСОБА_1 безвідплатно в особи, яка не мала права її відчужувати, що в силу закону є безумовною підставою для витребування цього майна на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради. Вважав, що правові підстави для скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції у зв`язку з наступним.

Стосовно повноважень заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури з представництва у суді інтересів держави в особі Дніпровської міської ради.

Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

При цьому, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Отже, тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади (у даному випадку, органом місцевого самоврядування), до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду у справах №924/1237/17, №910/4345/18, №925/226/18, №910/2491/18).

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (пункт 27 рішення ЄСПЛ від 31 березня 2005 року у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), заява № 61517/00).

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Вказану правову висловлено Верховним Судом у постанові від 06 серпня 2019 року у справі №910/6144/18.

Відповідно до матеріалів справи, 21 квітня 2021 року Дніпропетровська обласна прокуратура звернулась до Дніпровської міської ради та департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради з листом №15/4-372вих-21 щодо незаконного вибуття з комунальної власності на квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 57,9 кв.м, житловою площею 31,4 кв.м., в якому наголосила про необхідність вжити дій щодо захисту права власності територіальної громади м.Дніпра на вищевказаний об`єкт нерухомості. До вказаного листа прокуратура додала копії документів зібрані під час проведення досудового розслідування факту незаконного відчуження комунального майна.

Натомість, Дніпровською міською радою, як органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не вжито жодних заходів направлених на повернення комунальної власності міста вказаного нерухомого майна, що вибуло із власності територіальної громади поза її волею. Та надано відповідь від 30 квітня 2021 року №7/11-951 про те, що Дніпровська міська рада з позовом направленим на усунення перешкод у користуванні комунальним майном квартирою АДРЕСА_1 , не зверталась.

У позовній заяві заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, на виконання частини четвертої статті 56 ЦПК України, абзацу першого частини третьої, абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», навів обґрунтування неналежного здійснення Дніпровської міською радою заходів щодо усунення порушень законодавства та не вжиття останньою заходів, направлених на повернення до комунальної власності міста нерухомого майна, що вибуло із власності територіальної громади поза її волею.

Отже, прокурором у цій справі було належним чином обґрунтовано та підтверджено доказами наявність підстав здійснення представництва у суді законних інтересів держави в особі Дніпровської міської ради, та доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 стосовно того, що прокурор жодним чином не обґрунтував підстави для звернення із даним позовом в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради відхиляються.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Вибуття майна з володіння власника на підставі правочину, який визнаний надалі недійсним, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року в справі №911/3680/17 (провадження №12-104гс19).

З врахуванням обставин даної справи місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що оскільки спірна квартира вибула з комунальної власності незаконним шляхом, то позовні вимоги прокуратури про витребування вказаного майна від добросовісного набувача ОСОБА_1 на користь територіальної громади м.Дніпра в особі Дніпровської міської ради за правилами статті 388 ЦК України, є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги про те, що втручання держави у мирне володіння заявником спірним нерухомим майном є невиправданим, оскільки не здійснюється з метою задоволення суспільного інтересу, є непропорційним та несе для нього надмірний тягар, є безпідставними з огляду на таке.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Витребовуючи спірне майно у добросовісного набувача ОСОБА_1 місцевим судом враховано, що втручання у право особи на мирне володіння майном є законним, так як передбачене статтею 388 ЦК України.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Вибуття майна із комунальної власності поза волею територіальної громади унеможливлює в подальшому на виконання повноважень та завдань територіальної громади міста передати його у користування найменш забезпеченим та найбільш соціально потребуючим категоріям населення територіальної громади, тому повернення такого майна у власність територіальної громади відстоює суспільний інтерес.

Позитивні наслідки вилучення такого майна територіальній громаді є більш важливими, ніж дотримання прав відповідача ОСОБА_1 .

При цьому, як вірно вказано в оскаржуваному рішенні, ОСОБА_1 набув спірну квартиру власність безоплатно, а тому втручання у його право власності не може вважатись непропорційним та таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Колегія суддів наголошує, що у справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, вбачається відповідність заходу втручання держави в право власності відповідача ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Виходячи звищевикладеного,колегія суддіввважає,що рішеннясуду постановленоз дотриманнямнорм матеріальногоі процесуальногоправа,тому апеляційнаскарга підлягаєзалишенню беззадоволення,а рішеннямає бутизалишено беззмін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Е.Л.Демченко

Судді: Т.Р.Куценко

М.О.Макаров