Постанова

від 15.11.2023 по справі 2-2331/10

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1563/23Головуючий по 1 інстанціїСправа № 2-2331/10 Категорія: 304090200 Ушакова К. М. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2023 рокум. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Гончар Н.І.,Новікова О.М., Фетісової Т.Л.

учасники справи:

позивач ПАТ «Ерсте Банк»;

відповідач ОСОБА_1 ;

особа, яка подала апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Соколов Вячеслав Вікторович;

розглянувши у порядку письмового позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Соколова Вячеслава Вікторовича на заочне рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04 листопада 2010 року у цивільній справі за позовом ПАТ «Ерсте Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Позивач ПАТ «Ерсте Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову Банк зазначив, що 07.05.2008 року між сторонами був укладений кредитний договір № 014/2061/2/14674 за умовами якого відповідач отримав кредит в сумі 293000 доларів США зі сплатою за користування кредитом 12,05% річних строком до 06 травня 2028 року.

Згідно п. п. 1.3., 5.2 Договору передбачено щомісячне погашення кредиту та щомісячна сплата відсотків за користування кредитними коштами, рівними частинами, ануїтетними платежами, відповідно до графіку платежів, щомісячно до 15-ого числа наступного місяця.

У відповідності до п. 6.5 Договору кредитор має право достроково вимагати погашення заборгованості за кредитом або стягнути таку заборгованість, включаючи нараховані відсотки за користування кредитом, комісії, штрафні санкції у випадку порушення строків погашення заборгованості за кредитом.

Відповідно до п. 9.1 Договору у разі порушення позичальником строків повернення кредиту та відсотків за користування кредитом позичальник сплачує кредитору пеню в розімірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Станом на 19.08.2010 року заборгованість відповідача за кредитним договором № 014/2061/2/14674 від 07.05.2008 року складає 32040,20 доларів США еквівалент 252797 грн. 20 коп., з них заборгованість за кредитом складає 29299,91 доларів США еквівалент 231176 грн. 29 коп., заборгованість по відсоткам 2309,01 доларів США еквівалент 18218 грн. 09 коп., пеня за прострочку відсотків 431,28 доларів США еквівалент 3402 грн. 82 коп.,тому позивач просив суд стягнути з відповідача вказану заборгованість по кредитному договору та судові витрати.

Заочним рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04 листопада 2010 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Ерсте банк» заборгованість по кредитному договору № 014/2061/2/14674 від 07.05.2008 року в сумі 32040,20 доларів США, що є еквівалентом 252797 грн. 20 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства «Ерсте банк» державне мито в сумі 1700 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн., а всього судових витрат в сумі 1820 грн. 00 коп.

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 25 липня 2023 року заява представника ОСОБА_1 адвоката Соколова В.В. про перегляд заочного рішення від 04.11.2010 за позовом Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишена без задоволення.

Не погоджуючись із заочним рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04 листопада 2010 року, представник ОСОБА_1 адвокат Соколов В.В. подав апеляційну скаргу та просить переглянути заочне рішення від 04.11.2010 року у даній справі та скасувати його.

В апеляційній скарзі вказує, що дійсно, між позивачем в особі ПАТ «Ерсте Банк» (іпотекодержателем) та відповідачем (іпотекодавцем) існували кредитні взаємовідносини, на загальну суму 32230 доларів США, які забезпечувалися предметом іпотеки (двокімнатною квартирою АДРЕСА_1 ), згідно договору іпотеки від 07.05.2008 року за № 010/2061/2/009, копія якої міститься в матеріалах справи.

16.10.2012 року шляхом позасудового врегулювання, як це передбачено ст. 36 Закону України «Про іпотеку» та ч. 5 договору іпотеки від 07.05.2008 року, відповідач добровільно продав предмет іпотеки та погасив борг всією отриманою сумою.

Вже як потім стало відомо, за два роки до цієї події позивач звернувся до суду за стягненням боргу з відповідача за кредитним договором, не повідомивши відповідача, і 04.11.2010 року отримав заочне рішення про стягнення з відповідача суми у розмірі 32 040,20 доларів США та судових витрат (яке і є предметом оскарження). 06.01.2011 року позивачем було отримано виконавчий лист.

Під час позасудового врегулювання боргу та повного погашення заборгованості відповідачем, позивач не повідомив про наявність даного судового рішення та виконавчого листа. Натомість, 23.01.2013 року (тобто, через два роки після отримання виконавчого листа і через три місяці після погашення боргу за рахунок предмету іпотеки) позивач звернувся до виконавчої служби за стягненням зазначеної в оскаржуваному рішенні суми (що саме по собі вже містило ознаки кримінального правопорушення - як повторне стягнення вже погашеного боргу).

На даний момент виконавчий документ повернуто стягувану (якого ліквідують), що унеможливлює будь-які дії у виконавчому провадженні, однак обтяження, накладені під час здійснення виконавчого провадження, залишилися. Саме через наявність цих обтяжень відповідач і дізнався про існування оскаржуваного рішення.

Вказує, що в матеріалах справи відсутні докази належного інформування (отримання інформації) відповідача про справу у 2010 році, що також підтверджує квитанція від 16.10.2012 про сплату всієї суми продажу предмету іпотеки у якості погашення боргу.

Зазначає, що так, позасудове врегулювання відбулося після ухвалення оскаржуваного рішення. Однак, існування не скасованого рішення, що надає право вимоги стягувачу, і одночасно погашення боргу, що заперечує наявність у стягувача такого права, породжує невирішену юридичну колізію, яку доводиться вирішувати глибше, ніж формально зробив це суд першої інстанції.

Звертає увагу на те, що виконавчий лист, виданий згідно оскаржуваного рішення, було повернуто стягувачу, по суті, через його відсутність. Так і є - ПАТ «Ерсте Банк» ліквідується, цим займається Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Але арешт на все майно відповідача, накладений у даному виконавчому провадженні, залишився. Ніхто з правонаступників позивача, або стягувача, не тільки не звертався до суду або виконавця із заявою про заміну стягувача, або зміну сторони, але й взагалі не повідомляв про себе.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив.

Згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення не в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Так, ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 25 січня 2023 року відновлено втрачене судове провадження в цивільній справі № 2-2331/2010/2306 за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Ерсте Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в частині змісту судового рішення від 04.11.2010 року.

Постановлено вважати встановленим зміст відновленого рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04 листопада 2010 року в справі № 2-2331/2010/2306, в редакції, викладеній в ухвалі.

З відповідної редакції рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04 листопада 2010 року вбачається, що згідно кредитного договору № 014/2061/2/14674 від 07.05.2008 року відповідачу надано кредит в сумі 293000 доларів США зі сплатою за користування кредитом 12,05% річних строком до 06 травня 2028 року.

Згідно п. п. 1.3., 5.2 Договору передбачено щомісячне погашення кредиту та щомісячна плата відсотків за користування кредитними коштами рівними частинами, ануїтетними платежами, відповідно до графіку платежів, щомісячно до 15-ого числа наступного місяця.

У відповідності до п. 6.5 кредитор має право достроково вимагати погашення заборгованості за кредитом або стягнути таку заборгованість, включаючи нараховані відсотки за користування кредитом, комісії, штрафні санкції у випадку порушення строків погашення заборгованості за кредитом.

Відповідно до п. 9.1 Договору у разі порушення позичальником строків повернення кредиту та відсотків за користування кредитом позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до розрахунку заборгованості виданого директором Черкаського регіонального управління ПАТ «Ерсте», станом на 19.08.2010 року заборгованість відповідача за кредитним договором № 014/2061/2/14674 від 07.05.2008 року складає 32040,20 доларів США еквівалент 252797 грн. 20 коп., з них заборгованість за кредитом складає 29299,91 доларів США еквівалент 231176 грн. 29 коп., заборгованість по відсоткам 2309,01 доларів США еквівалент 18218 грн. 09 коп., пеня за прострочку відсотків 431,28 доларів США еквівалент 3402 грн. 82 коп.

Згідно заяви на видачу готівки № 2061 від 07 травня 2008 року виданого ВАТ «Ерсте банк» вбачається, що відповідач ОСОБА_1 отримав від позивача кошти в сумі 29300 доларів США еквівалент 147965 грн.

У відповідності до повідомлень вимог № 3171-15/2015 від 20 листопада 2009 року, 318.1-15/738 від 04 червня 2010 року, виданого ВАТ «Ерсте банк», вбачається, що позивач повідомляв відповідача про необхідність сплати заборгованості за кредитним договором № 014/2061/2/14674 від 07.05.2008.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти вимог позовної заяви, скаржник зазначає, що сума заборгованості не відповідає дійсності та у 2012 році погашено суму заборгованості шляхом продажу іпотечної квартири.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На переконання колегії суддів стороною відповідача не доведено, що сума заборгованості за кредитним договором № 014/2061/2/14674 від 07.05.2008 року не відповідає дійсності, а також те, що станом на дату ухвалення оскаржуваного заочного рішення, сума заборгованості за даним договором була погашена відповідачем.

Враховуючи, що ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/2061/2/14674 від 07.05.2008 отримав кредит в сумі 29300 доларів США зі сплатою за користування кредитом 12,05% річних, однак своєчасно не повернув кредит та відсотки за користування ним, позовні вимоги в цій частині на думку колегії суддів підлягають до задоволення, про що вірно та обґрунтовано зазначено судом першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що сума заборгованості за кредитним договором була погашена шляхом продажу іпотечної квартири відхиляються колегією суддів, оскільки сплата всієї суми продажу іпотеки у якості погашення боргу відбулась після ухвалення оскаржуваного судового рішення та як вбачається зі змісту договору іпотеки від 07.05.2008 предмет іпотеки забезпечував вимоги позивача за Генеральною кредитною угодою № 010/2061/2/009 від 07.05.2008 року, або інших договорів, укладених в її рамках, а не за кредитним договором № 014/2061/2/14674 від 07.05.2008.

Разом з тим, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).

Умовами кредитного договору № 014/2061/2/14674 від 07.05.2008 передбачено, що у разі порушення позичальником строків повернення кредиту та відсотків за користування кредитом позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Стягуючи з відповідача пеню за прострочку відсотків суд першої інстанції виходив з того, що її розмір становить 431,28 доларів США еквівалент 3402 грн. 82 коп.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

Статтею 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом

Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (стаття 533 ЦК України).

За змістом частини другої статті 192 ЦК України та частини третьої статті 533 ЦК України валюта у розрахунках може бути застосована тільки при вирішенні питання про стягнення основної заборгованості за кредитом та стягнення процентів за користування валютним кредитом, та не підлягає застосуванню при вирішенні питання про стягнення неустойки (пені).

Пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов`язання, тобто пеня може обчислюватись і стягуватись лише в національній валюті України - гривні. При цьому саме у гривні вона повинна обчислюватись на момент прострочення зобов`язання, а не визначенням гривневого еквіваленту на дату здійснення розрахунку заборгованості.

Оскільки розрахунок пені зроблений з урахуванням боргу вираженого у валюті дол. США., колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково стягнув з відповідача на користь позивача пеню за прострочку відсотків у розмірі 431,28 доларів США еквівалент 3402 грн. 82 коп. А тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відтак, апеляційна скарга в цій частині підлягає до задоволення, а рішення суду зміні, визначивши до стягнення з відповідачів загальну суму заборгованості, яка підлягає стягненню, у розмірі 31608,92 доларів США еквівалент 249394,38 грн., з них заборгованість за кредитом складає 29299,91 доларів США еквівалент 231176 грн. 29 коп., заборгованість по відсоткам 2309,01 доларів США еквівалент 18218 грн. 09 коп., зменшивши загальну суму заборгованості на пеню за прострочку відсотків у розмірі 431,28 доларів США еквівалент 3402 грн. 82 коп.

Європейський суд з прав людини у справі «Христов проти України» (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04) рішення від 19 лютого 2009 року вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], N 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу «Рябих проти росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-IX).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Соколова В.В. слід задовольнити частково; заочне рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04 листопада 2010 року слід змінити в частині визначення суми заборгованості, що підлягає до стягнення з відповідача, зменшивши її з 32040,20 доларів США еквівалент 252797 грн. 20 коп. до 31608,92 доларів США еквівалент 249394,38 грн.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Оскільки скаржником сплачено 2550,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги та враховуючи її часткове задоволення (на 1,35%), з урахуванням положень ч. 10 ст. 141 ЦПК України, оскаржуване судове рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат підлягає зміні, зменшивши суму судових витрат, яка підлягає стягненню з 1820,00 грн. до 1785,57 грн.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Соколова Вячеслава Вікторовича задовольнити частково.

Заочне рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04 листопада 2010 року змінити.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Зменшити розмір заборгованості по кредитному договору № 014/2061/2/14674 від 07.05.2008 року, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Ерсте банк» з 32040,20 доларів США, що еквівалентно 252797 грн. 20 коп. до 31608,92 доларів США, що еквівалентно 249394 грн. 38 коп., а також зменшити розмір судових витрат, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Ерсте банк» з 1820 грн. 00 коп. до 1785 грн. 57 коп.

В решті заочне рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, визначених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Судді