Постанова

від 08.11.2023 по справі 369/4896/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 369/4896/18 Головуючий у суді І інстанції Карабаза Н.Ф.

Провадження № 22-ц/824/6259/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 03 серпня 2023 року про відмову у забезпеченні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання набутого під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу майна об`єктом спільної сумісної власності та його поділ,

в с т а н о в и в:

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання набутого під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу майна об`єктом спільної сумісної власності та його поділ.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 травня 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 січня 2020 року справу передано за підсудністю на розгляд Ірпінському міському суду Київської області.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 13 липня 2020 року справу прийнято до провадження цього суду.

01 серпня 2023 року позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на нежитлове приміщення загальною площею 52,3 кв. м, реєстраційний номер: 167790332108, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить на праві власності ОСОБА_2 .

В обґрунтування заяви зазначив, що між сторонами виник спір щодо поділу майна, набутого під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, однак після відкриття провадження у справі та отримання позовної заяви відповідач без його відома і згоди відчужила своїй сестрі спірні майнові права на квартиру, у зв`язку з чим існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову щодо компенсації неправомірно відчужених майнових прав та поділ іншого майна, а саме нежитлового приміщення. За наведених обставин, на переконання позивача, є доцільним вжити заходи забезпечення позову у вигляді арешту спірного нежитлового приміщення, що є співвмірним пред`явленим позовним вимогам.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 03 серпня 2023 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що забезпечення позову у вказаний заявником спосіб є неспівмірним із заявленими позовними вимогами та не відповідає вимогам закону, а викладені в заяві мотиви не дають підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Крім того, заявник не довів намірів відповідача, як власника спірного нерухомого майна, відчужити належне їй майно або чинити перешкоди у виконанні ймовірного рішення суду, тому підстави для задоволення заяви про забезпечення позову відсутні.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач та його представник - адвокат Куделя В.П. звернулися з апеляційною скаргою, в якій просять його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи йпорушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким вимоги заяви про забезпечення позову задовольнити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції неповно дослідив матеріали справи № 369/4896/18, з яких випливає, що предметом позову ОСОБА_1 є спірне майно, яке належить на праві власності ОСОБА_2 . Судом не надано оцінки факту відчуження відповідачем всупереч інтересам позивача майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується договором про відступлення права вимоги від 19 вересня 2017 року. Тобто, спірні майнові права на зазначену квартиру, яка є предметом спору, були відчужені відповідачем на шкоду інтересам позивача, що свідчить про наявність реальних ризиків щодо відчуження нею іншого майна, яке є предметом спору, а саме нежитлового приміщення АДРЕСА_3 .

Зазначені обставини дають підстави стверджувати, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно, яке є предметом позову, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у даній справі. Вказаний позивачем вид забезпечення позову - арешт спірного нерухомого майна, що зареєстроване за відповідачем, є співвмірним із заявленими позовними вимогами, які стосуються встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна і майнових права об`єктом спільної сумісної власності та їх поділ.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - адвокат Тернова В.О. просить відмовити у задоволенні вказаної апеляційної скарги, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, посилаючись на те, що доводи позивача є безпідставними, оскількисуд першої інстанції здійснив повний і всебічний розгляд заяви про забезпечення позову, надав належну оцінку дійсним обставинам справи, не допустив порушення процесуальних норм, які б призвели до неправильного вирішення заявленого питання, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для накладення арешту на нежитлове приміщення, яке належить відповідачу на праві приватної власності.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник заявника - адвокат Куделя В.П. підтримав подану апеляційну скаргу та просив задовольнити її вимоги.

Відповідач та її представник в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, адвокат Тернова В.О. надіслала на електронну адресу суду заяву про проведення судового засідання без її участі, тому колегія суддів дійшла висновку, що неявка сторони відповідача відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника заявника в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

На підставі частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна (у тому числі грошових сум, цінних паперів, корпоративних прав тощо) чи підготовчі дії до його реалізації.

Згідно із частиною першою статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

При цьому заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Забезпечення позову спрямоване насамперед проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може приховати майно, продати, пошкодити, знищити чи знецінити його.

Судом встановлено, що у травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання набутого під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу майна об`єктом спільної сумісної власності та його поділ.

Наразі зазначена цивільна справа № 369/4896/18 перебуває на розгляді Ірпінського міського суду Київської області.

Відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог від 02 травня 2023 року ОСОБА_1 просив:

встановити факт його проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період часу з 16 вересня 2010 року по 10 грудня 2017 року;

визнати об`єктами права спільної сумісної власності сторін майнові права та майно, яке було набуте ними за час спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а саме: майнові права на квартиру АДРЕСА_4 ; нежитлове приміщення АДРЕСА_1 загальною площею 52,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

поділити зазначене майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності сторін, визнавши за ним право на компенсацію та стягнення з відповідача на його користь 1/2 частки вартості майнових прав на квартиру, яка складає 179 418,25 грн, відчужених відповідачем без його згоди та не в інтересах сім`ї;

в порядку поділу спільного сумісного майна припинити право власності відповідача на 1/2 частку у спільній сумісній власності на нежитлове приміщення, вартістю 359 902,50 грн, шляхом зменшення грошової компенсації ОСОБА_2 за вказане нерухоме майно у розмірі 179 418,25 грн ураховуючи, що вона без згоди позивача та не в інтересах сім`ї відчужила майнові права на квартиру, вартістю 358 836,50 грн, 1/2 частка яких складає 179 418,25 грн і належить ОСОБА_1 , який має право на компенсацію та стягнення з ОСОБА_2 зазначеної грошової суми, а також шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь відповідача грошової компенсації у розмірі 180 484,25 грн замість її частки у праві спільної сумісної власності на нежитлове приміщення, які внесені позивачем на депозитний рахунок суду та забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації;

право власності відповідача на спірне нежитлове приміщення припинити з одночасним стягненням з позивача на її користь грошової компенсації у розмірі 180 484,25 грн замість її 1/2 частки у спільній сумісній власності на нежитлове приміщення;

визнати з ним право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

01 серпня 2023 року позивач подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на зареєстроване на праві власності за відповідачем нежитлове приміщення загальною площею 52,3 кв. м, реєстраційний номер: 167790332108, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що відповідач без його відома і згоди відчужила своїй сестрі спірні майнові права на квартиру, у зв`язку з чим існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову щодо компенсації неправомірно відчужених майнових прав та поділ іншого майна, а саме нежитлового приміщення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову має бути домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і процесуального рівноправ`я сторін. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом, як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Також Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Аналогічні висновки викладені у постановах (ухвалах) Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 331/3944/18 (провадження № 61-11311св19), від 07 липня 2021 року в справі № 639/8124/20-ц (провадження № 61-10478ск21) та від 01 липня 2021 року в справі № 754/3144/21 (провадження № 61-10012ск21).

Як свідчать матеріали справи, предметом судового розгляду в межах даної справи є майнові вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 щодо поділу майна, набутого під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а саме нежитлового приміщення загальною площею 52,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 26 вересня 2013 року.

Стороною позивача було надано належні та достатні докази на підтвердження того, що дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову щодо поділу вказаного майна у спосіб, який ОСОБА_1 вважає для себе прийнятним, а внаслідок ухвалення такого рішення позивач буде мати можливість задовольнити свої вимоги, оскільки право власності на нежитлове приміщення, що наразі належать відповідачу, перейде до нього відповідно заявлених позовних вимог.

При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно в порядку забезпечення позову у спорі про поділ цього майна є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

З огляду на обставини спірних правовідносин, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, логічними і обґрунтованими є аргументи представника позивача про те, що накладення арешту на спірне нежитлове приміщення АДРЕСА_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить відповідачу, в межах пред`явлених позовних вимог є необхідним і співмірним заходом, який випливає з фактичних обставин, які свідчать про те, що протягом вирішення цього спору не виключається можливість приховування та відчуженнявідповідачем вказаного майна, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання в майбутньому рішення суду, а також забезпечити ефективний захист і поновлення порушених прав та інтересів позивача.

Суду першої інстанції було надано достатньо доказів і наведено значимі факти того, що захист прав, свобод та інтересів позивача у зазначеній справі є неможливим без вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно, яке є предметом поділу між сторонами.

Отже, розглядаючи заяву, суд першої інстанції не здійснив оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з`ясував співмірність виду забезпечення позову, який просив застосувати позивач, позовним вимогам, та не оцінив рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, жодним чином не обґрунтувавши свою відмову у вжитті таких заходів, обмежившись загальною фразою про те, що викладені в заяві мотиви не дають підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22звернуто увагу на те, що можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, районний суд безпідставно послався на те, що забезпечення позову у вказаний заявником спосіб є неспівмірним із заявленими позовними вимогами та не відповідає вимогам закону, оскільки, серед іншого, позивач в порядку поділу спільного сумісного майна сторін просив визнати саме з ним право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке і просив обтяжити арештом в порядку забезпечення позову.

Таким чином, відмовляючи позивачу у забезпеченні позову в зазначеній справі, суд першої інстанції не врахував наведені обставини справи та не здійснив оцінку наданих позивачем доказів, в порушення вимог статей 149-153 ЦПК України дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно, що наразі перебуває у власності відповідача, адже між учасниками справи виник майновий спір, а у відповідача як власника цього майна існує реальна можливість вільно розпорядитися ним на власний розсуд, чим може нівелюватися функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів особи, яка звернулася до суду за захистом.

Колегія суддів враховує, що питання обґрунтованості позовних вимог перевіряються судом під час розгляду справи по суті і не мають розглядатися при забезпеченні позову, оскільки дана процесуальна дія є оперативним заходом, що вживається для забезпечення виконання рішення суду у разі його потенційного задоволення.

У даному випадку такі заходи забезпечення позову не обмежують відповідача в реалізації її права володіння нерухомим майном та не перешкоджають у вільному користуванні приміщенням, а лише запроваджують тимчасові обмеження, існування яких сприятиме поновленню прав позивача у випадку задоволення позовних вимог, і є дієвою та оптимальною процесуальною дією, яка не дозволить відповідачу на час вирішення спору розпорядитися спірним майном, а також допоможе зберегти у незмінному стані як сам об`єкт обтяження так і коло осіб, що можуть претендувати на нього у межах даного судового розгляду.

Крім того, наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог позивача щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і породження нових спорів, що не відповідає завданню цивільного судочинства. Будь-які права інших осіб, що не є учасниками судового процесу, не порушуються у зв`язку із вжиттям такого заходу.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, оскаржувана ухваласуду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно, що належать відповідачу, не відповідає матеріалам справи та вимогам статей 260, 263 ЦПК України, вона постановлена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, що в силу статті 376 ЦПК України є підставою для її скасування з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову у даній справі.

У відповідності до положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат у вигляді судового збору в зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції не вирішується, оскільки спір по суті не розглядався.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 03 серпня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у даній справі задовольнити.

В порядку забезпечення позову накласти арешт на нежитлове приміщення загальною площею 52,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить на праві власності ОСОБА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 167790332108.

Стягувач - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_6 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Боржник - ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_7 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14 листопада 2023 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.О. Писана

Д.О. Таргоній