Постанова

від 16.11.2023 по справі 140/90/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 140/90/20

адміністративне провадження № К/9901/19430/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Мацедонської В.Е., Мартинюк Н.М.

розглянув як суд касаційної інстанції в порядку письмового провадження справу № 140/90/20

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Волинській області, за участю третьої особи - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, - про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року, ухвалене у складі головуючого судді Димарчук Т. М., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року, ухвалену у складі: судді-доповідача Макарика В.Я., суддів Матковської З.М., Улицького В.З.,

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач-1), Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - ГТУЮ у Волинській області, відповідач-2), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів, - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - Західне МРУЮ, третя особа) з вимогами:

- визнати протиправними та скасувати накази Міністерства юстиції України від 20.12.2019 № 3973/к "Про звільнення" та ГТУЮ у Волинській області від 24.12.2019 №1508/3 "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- поновити на рівнозначній посаді у новоствореному Західному МРУЮ тій, що ним займалась у ГТУЮ у Волинській області;

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

2. Позов обґрунтований тим, що відповідач-1 не мав правових підстав для звільнення його з підстав, передбачених пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" (ліквідація державного органу), адже в спірних правовідносинах ГТУЮ у Волинській області, де він проходив службу, було реорганізовано шляхом злиття, а не ліквідації.

3. Позивач також зазначає, що йому не пропонувалися посади в новоутвореному за наслідками реорганізації органі - Західному МРУЮ, хоча відповідні рівнозначні посади були вакантними.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 займав посаду заступника начальника управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області.

5. 25 жовтня 2019 року в.о. державного секретаря Міністерства юстиції України попередив позивача про припинення державної служби на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Волинській області та звільнення із займаної посади не раніше двох місяців з дня попередження.

6. Наказом Міністерства юстиції України від 20.12.2019 № 3973/к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області з 26.12.2019, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Волинській області, з припиненням державної служби.

7. Наказом голови Ліквідаційної комісії ГТУЮ у Волинській області від 24.12.2019 № 1508/3 "Про звільнення ОСОБА_1 ", відповідно до статті 83 КЗпП України, пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", статті 24 Закону України "Про відпустки" позивачу оголошений наказ Міністерства юстиції України від 20.12.2019 № 3973/к.

8. Не погоджуючись з наказами про звільнення, позивач звернувся до суду.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

9. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23.06.2020, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2020, позов задоволено частково:

- визнано протиправним наказ Міністерства юстиції України "Про звільнення" від 20.12.2019 № 3973/к, у частині формулювання причин звільнення з посади заступника начальника управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області ОСОБА_1 , відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Волинській області";

- зобов`язано Міністерство юстиції України внести зміни до наказу Міністерства юстиції "Про звільнення" від 20.12.2019 № 3973/к, у частині формулювання причин звільнення з посади заступника начальника управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного ГТУЮ у Волинській області ОСОБА_1 , виклавши його в такій редакції: "Звільнити ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", у зв`язку з реорганізацією ГТУЮ у Волинській області";

- визнано протиправним наказ ГТУЮ у Волинській області "Про звільнення ОСОБА_1 " від 24.12.2019 №1508/з, у частині формулювання причин звільнення з посади заступника начальника управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області ОСОБА_1 ", відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Волинській області";

- зобов`язано ГТУЮ у Волинській області внести зміни до наказу ГТУЮ у Волинській області "Про звільнення ОСОБА_1 " від 24.12.2019 № 1508/з, у частині формулювання причин звільнення з посади заступника начальника управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області ОСОБА_1 , виклавши його в такій редакції: "Оголошується наказ Міністерства юстиції України від 20 грудня 2019 року № 3973/к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області 26 грудня 2019 року, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", у зв`язку з реорганізацією ГТУЮ у Волинській області, з припиненням державної служби", а також внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_1 .

10. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

11. Частково задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій погодилися з аргументами позивача про те, що в спірних правовідносинах не було підстав для звільнення відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Волинській області.

12. Як установили суди попередніх інстанцій, пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 № 870 передбачено, що міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції України, що утворюються, зокрема Західне МРУЮ, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються (зокрема, ГТУЮ у Волинській області). Суди попередніх інстанцій також установили, що завдання та функції Західного МРУЮ та ГТУЮ у Волинській області є аналогічними.

13. З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій вважали, що в спірних правовідносинах мала місце не ліквідація територіального органу Міністерства юстиції України - ГТУЮ у Волинській області, а його реорганізація.

14. Проте суди попередніх інстанцій погодилися з аргументами відповідача про те, що можливість звільнення позивача з державної служби не залежала від того, чи пропонувалися позивачеві посади в порядку, встановленому статтею 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

15. Як зазначили суди попередніх інстанцій, станом на день прийняття оскаржуваних наказів від 20.12.2019 та 24.12.2019 Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 № 117-IX із Закону України «Про державну службу» виключено норму щодо того, що процедура вивільнення державних службовців у зв`язку з скороченням штату, чисельності, посади визначається законодавством про працю. Водночас статтею 22 Закону України "Про державну службу" передбачено право, а не обов`язок суб`єкта призначення за його рішенням у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу перевести державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

16. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просив скасувати їхні рішення в частині відмови у задоволенні вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

17. За доводами позивача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, у подібних правовідносинах відсутній висновок щодо застосування пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», у редакції зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 №117-IX.

18. Скаржник зазначав, що стаття 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не врегульовувала процедуру звільнення державних службовців з підстав, визначених пунктом 1, 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягали застосуванню норми трудового законодавства, а саме статей 40 та 49-2 КЗпП України, положення яких визначають загальний порядок вивільнення працівників у випадках змін в організації виробництва і праці.

19. Відповідачі у відзивах на касаційну скаргу зазначили, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що процедура вивільнення державних службовців врегульована статтею 87 Закону України «Про державну службу», яка (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не передбачала пропозиції іншої роботи як передумови звільнення державного службовця у зв`язку зі скороченням штату чи ліквідацією/реорганізацією державного органу.

20. Водночас відповідачі наполягають на тому, що висновок судів попередніх інстанцій про те, що в спірних правовідносинах мала місце реорганізація, а не ліквідація територіальних органів Міністерства юстиції України, є помилковим.

21. За доводами відповідачів, суди попередніх інстанцій не врахували, що постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 № 870 вирішено саме ліквідувати ГТУЮ у Волинській області. Передача функцій від ліквідованого ГТУЮ у Волинській області до новоутворених міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України факту ліквідації ГТУЮ у Волинській області не спростовує.

22. За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу було передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Радишевської О.Р., суддів Мацедонської В.Е., Мартинюк Н.М.

23. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2021 року було відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

V. Джерела права та акти їхнього застосування

24. Спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII. Цим Законом визначено принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

25. Дія Закону №889-VIII поширюється на державних службовців, у тому числі міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (пункт 2 частини другої статті 3 цього Закону).

26. Приписами частин першої-третьої статті 5 Закону №889-VIII закріплено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

27. Статтею 83 Закону №889-VIII визначені підстави для припинення державної служби, згідно з пунктом 4 частини першої якої державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення.

28. Частина перша статті 87 Закону №889-VIII (у редакції, чинній до 25 вересня 2019 року) визначала, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем двох підряд негативних оцінок за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

29. Приписи частини третьої статті 87 Закону №889-VIII (у редакції, чинній до 25 вересня 2019 року) передбачали, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду, відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

30. 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон №117-IX, яким внесено зміни до деяких законів України, у тому числі до Закону №889-VIII.

31. У частині першій статті 87 Закону №889-VIII (у редакції Закону №117-IX) закріплено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

32. Відповідно до частини третьої статті 87 Закону №889-VIII (у редакції Закону №117-IX) суб`єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п`ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

33. У частині п`ятій статті 87 Закону №889-VIII (у редакції Закону №117-IX) визначено, що наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

34. За правилами частини п`ятої статті 22 Закону №889-VIII (у редакції Закону №117-IX) у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

35. Відповідно до частин першої та другої статті 41 Закону №889-VIII у редакції Закону №117-IX державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу: 1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення; 2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу. Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.

36. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає КЗпП України, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 якого трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

37. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

38. У частині четвертій статті 40 КЗпП України визначено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

39. За правилами частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

40. Приписами частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП України закріплено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

VI. Позиція Верховного Суду

41. Касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23.06.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2020 у справі № 140/90/20 надійшла до суду касаційної інстанції після того, як Верховний Суд переглянув ці самі рішення у межах провадження № К/9901/6527/21, яке було відкрито на підставі касаційної скарги Міністерства юстиції України.

42. Особливості розгляду касаційної скарги, що надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи, визначено у статті 357 КАС України.

43. Частиною першою статті 357 КАС України визначено, що якщо касаційна скарга надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час касаційного розгляду справи, суд розглядає таку скаргу за правилами, встановленими цією главою.

44. Згідно з частиною третьою статті 357 КАС України за результатами розгляду касаційної скарги, зазначеної в частині першій цієї статті, суд приймає постанову відповідно до статті 349 цього Кодексу. За наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду касаційної інстанції.

45. Частиною четвертою статті 357 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції розглядає скаргу, зазначену в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час касаційного розгляду справи за касаційною скаргою іншої особи.

46. Спір у цій справі виник у зв`язку із звільненням позивача на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII (у зв`язку з ліквідацією державного органу), а касаційна скарга стосується питання порядку вивільнення державних службовців у контексті змін, унесених Законом №117-IX до Закону №889-VIII.

47. Верховний Суд у межах касаційного провадження № К/9901/6527/21 уже надавав оцінку висновкам судів попередніх інстанцій щодо правових наслідків реформи територіальних органів Міністерства юстиції України, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 № 870 (щодо питання чи мала місце ліквідація державного органу, в якому проходив державну службу позивач), у зв`язку з чим Суд у межах цього провадження вказаних доводів касаційної скарги та відзивів на неї не оцінює.

48. Щодо інших доводів касаційної скарги, то Суд зазначає таке.

49. Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII (у редакції, чинній до 25.09.2019) передбачалося, що підставами для припинення державної служби є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

50. Водночас частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII (у редакції, чинній до 25.09.2019) встановлено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (абзац перший). Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалося лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовлявся від такого переведення (абзац другий).

51. 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон №117-IX, яким внесені зміни до Закону №889-VIII. Зокрема, підпунктом 53 пункту 6 розділу I Закону №117-IX у статтю 87 Закону №889-VIII внесені зміни, які, з-поміж іншого, встановлювали такі підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої); ліквідація державного органу (пункт 1-1 частини першої).

52. Законом №117-IX також були виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, які стосувалися застосування законодавства про працю та допускали звільнення з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації або реорганізації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.

53. Водночас жодних змін/доповнень, які б унормовували процедуру звільнення державних службовців з підстав, визначених пунктами 1, 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, Законом №117-IX до статті 87 Закону №889-VIII внесено не було.

54. Спірним питанням, яке підлягає вирішенню під час розгляду цієї справи, є співвідношення норм статті 87 Закону №889-VIII (у редакції Закону №117-IX) із нормами КЗпП України та поширення останніх на спірні правовідносини.

55. Після подання касаційної скарги у цій справі Верховний Суд сформував правові висновки щодо застосування норм статті 87 Закону №889-VIII (у редакції Закону №117-IX) у співвідношенні з нормами КЗпП України.

56. Так, зокрема, у постановах від 17 червня 2021 року в справі № 240/455/20, від 06 липня 2021 року в справі № 640/3456/20, від 30 листопада 2021 року в справах № 640/3806/20 та № 640/4921/20, від 06 жовтня 2022 року у справі № 640/3436/20, Верховний Суд, роблячи аналіз норм Закону №889-VIII, зазначив, що стаття 87 цього Закону до набрання 25 вересня 2019 року чинності Законом №117-IX визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.

57. Після внесених Законом №117-IX змін до статті 87 Закону №889-VIII підстава звільнення державних службовців, раніше визначена пунктом 1 частини першої цієї статті, була розділена окремо на випадки скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу (пункт 1 частини першої) та ліквідації державного органу (пункт 1-1 частини першої). Пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом №117-IX) також був доповнений такою підставою для звільнення як скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. Водночас у частині процедури звільнення з указаних підстав стаття 87 Закону №889-VIII містила єдину норму про можливість видання наказу про звільнення у період тимчасової непрацездатності або відпустки державного службовця із зазначенням датою звільнення першого робочого дня останнього (частина п`ята).

58. Таким чином, Верховний Суд у вказаних постановах дійшов висновку, що не можна уважати, що стаття 87 Закону №889-VIII (у редакції Закону №117-IX) визначала особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої цієї статті, які би мали перевагу в застосуванні порівняно із загальним порядком вивільнення працівників, установленим КЗпП України. Зміст статті 87 Закону №889-VIII (у редакції Закону №117-IX) свідчить про відсутність будь-якого правового регулювання правовідносин, пов`язаних із звільненням державних службовців у випадку скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації або ліквідації державного органу.

59. Виключення Законом №117-IX зі статті 87 Закону №889-VIII бланкетної норми щодо застосування законодавства про працю при процедурі вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1, 1-1 частини першої цієї статті не вказує на заборону щодо його застосування, ураховуючи приписи частини третьої статті 5 Закону №889-VIII та неврегульованість цим Законом відповідних правовідносин. Норми частини четвертої статті 40 КЗпП України указують лише на можливість врегулювання спеціальним законом особливостей застосування порядку звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті.

60. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про те, що станом на час виникнення спірних правовідносин дія норм законодавства про працю, а саме частини другої статті 40, частин другої, третьої статті 49-2 КЗпП України не поширювалася на державних службовців в силу приписів частини п`ятої статті 40 КЗпП України та статей 3, 5 Закону №889-VIII.

61. Унаслідок неправильного застосування норм матеріального права, суди попередніх інстанцій не досліджували чи вжили відповідачі встановлених у статті 49-2 КЗпП України заходів з метою працевлаштування позивача, зокрема, чи були у новоствореному Західному МРУЮ вакантні рівнозначні посади, чи пропонувалися вони позивачеві, чи мав позивач переважне право на залишення на роботі.

62. Щодо клопотання відповідача-1 про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, то Суд зазначає таке.

63. Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

64. Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

65. За змістом наведених норм права, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням змісту спірних правовідносин та їх предмету правового регулювання оцінює наявність виключної правової проблеми та необхідність передачі справи для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

66. Проаналізувавши зазначені відповідачем-1 підстави, якими обґрунтовано необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Суд дійшов висновку про відсутність у спірних відносинах виключної правової проблеми. Нормативне врегулювання спірних правовідносин повністю дозволяє вирішити спір; у подібних правовідносинах Верховним Судом сформовано чітку правову позицію.

67. Отже, Суд не вбачає процесуальних підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

68. Відповідно до підпункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

69. З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням вимог процесуального права, що є підставою для їхнього скасування з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

70. Суду першої інстанції під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови, установити наведені в ній обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

71. Керуючись статтями 3, 238, 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ

72. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

73. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року скасувати.

74. Справу № 140/90/20 направити на новий розгляд до Волинського окружного адміністративного суду.

75. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: В.Е. Мацедонська

Н.М. Мартинюк