Окрема думка

від 16.11.2023 по справі 140/6122/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

16 листопада 2023 року

м. Київ

справа №140/6122/22

адміністративне провадження №К/990/17806/23

Окрема думка судді Верховного Суду Стеценка С. Г. на постанову Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) від 14 листопада 2023 року у справі № 140/6122/22 за позовом Ківерцівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок до Цуманської селищної ради Луцького району Волинської області, третя особа: Громадська організація «Товариство мисливців та рибалок «Горинь» про визнання протиправним та скасування рішення.

Ключове правове питання даної справи

та його вирішення Судовою палатою.

Для вирішення спірних правовідносин у цій справі, необхідно надати відповідь на ключове питання - в порядку якого судочинства необхідно розглядати спори щодо оскарження рішень органів місцевого самоврядування про надання погодження на передачу земельних ділянок під мисливські угіддя: адміністративного чи господарського?

14 листопада 2023 року Судова палата вирішила відступити від правової позиції Верховного Суду, сформованої у постанові від 26 квітня 2023 року у справі № 380/23331/21, де визначено, що такого роду спори мали розглядатись в порядку господарського судочинства.

У справі, в якій висловлена окрема думка, Суд постановив касаційну скаргу Ківерцівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок залишити без задоволення. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 січня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2023 року - залишити без змін.

Тим самим, Судова палата дійшла висновку, що спір про оскарження рішень органів місцевого самоврядування про надання погодження на передачу земельних ділянок під мисливські угіддя підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Мотиви, які лежать в основі непогодження

із рішенням Судової палати.

Поділяючи окремі положення мотивувальної частини рішення Судової палати у вказаній справі, все ж вважаю, що викладена в ньому позиція з основних питань є вразливою, а відтак із прийнятим рішенням не погоджуюсь. Мотиви непогодження - далі в окремій думці.

Рішеннями Волинської обласної ради було надано Ківерцівській районній організації Українського товариства мисливців та рибалок у користування мисливські угіддя терміном на 25 років.

30 березня 2021 року Ківерцівська районна організація Українського товариства мисливців та рибалок звернулася до Цуманської селищної ради Луцького району Волинської області із заявою, в якій просила погодити використання земельної ділянки для ведення мисливського господарства. Проте, рішення щодо вказаного питання Цуманською селищною радою не було прийнято.

13 квітня 2022 року Цуманською селищною радою прийнято рішення № 15/6 «Про погодження на передачу земельних ділянок під мисливські угіддя», відповідно до якого вирішено погодити Громадській організації «Товариство мисливців та рибалок «Горинь» надання у користування терміном на 25 років земельних ділянок для ведення мисливського господарства.

Вказане рішення Цуманської селищної ради Луцького району Волинської області від 13 квітня 2022 року № 15/6 є предметом спору у цій справі.

Автор окремої думки переконаний, що такого роду справи мають розглядатись в порядку господарського судочинства. Це базується на наступних причинах:

1. Існуюча практика розгляду такого роду справ засвідчує традицію їх розгляду в порядку господарського судочинства.

Так, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 22 червня 2017 року у справі № 545/2331/13-а зробив висновок:

«…при наданні погодження відповідна сільська рада поряд з іншими землевласниками та землекористувачами, які погоджували користування землею для ведення мисливських угідь, діяла як рівноправний суб`єкт таких відносин, а не при здійсненні владних управлінських функцій.

Висновок про непідвідомчість спору адміністративному суду, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно користування мисливськими угіддями був зроблений Верховним Судом України, зокрема у постанові від 11 листопада 2015 року (справа №21-2926а15)».

Поряд з цим, автор окремої думки звертає увагу, що спори в яких предметом оскарження є рішення органу місцевого самоврядування про надання погодження користування мисливськими угіддями перебувають в провадженні господарських судів (постанова Вищого господарського суду України від 06 липня 2016 року у справі № 914/3260/15).

За таких обставин, автор окремої думки вважає, що на момент прийняття Судовою палатою постанови у цій справі, існувала судова практика щодо розгляду спорів щодо оскарження рішень про надання селищною радою погодження на користування мисливськими угіддями у порядку господарського судочинства.

2. Рішення органів місцевого самоврядування про надання погодження на передачу земельних ділянок під мисливські угіддя та рішення обласних рад про надання у користування мисливських угідь - це пов`язані між собою рішення, які об`єднані в одному процесі отримання мисливських угідь у користування

Статтею 22 Закону України від 22 лютого 2000 року № 1478-III «Про мисливське господарство та полювання» передбачено, що мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Аналізуючи наведену правову норму, можна зробити висновок, що процес отримання мисливських угідь у користування складається, серед іншого, з:

1) рішення про погодження від органів місцевого самоврядування щодо надання у користування мисливських угідь (за наявності згоди всіх без виключення землевласників та землекористувачів, на яких розташовані відповідні мисливські угіддя);

2) рішення обласних рад про надання у користування мисливських угідь.

Спори щодо оскарження рішень обласних рад про надання у користування мисливських угідь розглядаються виключно у порядку господарського судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 806/945/17 та від 20 вересня 2018 року у справі № 803/884/17, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 910/18835/17, від 14 січня 2020 року у справі № 910/21672/16, від 07 липня 2021 року у справі № 910/11884/19, від 12 квітня 2023 року у справі № 910/61/22 та інші) і з приводу цього у правозастосовчій практиці наразі відсутні дискусії.

За таких обставин, на думку автора окремої думки, спори щодо оскарження проміжних рішень, в тому числі, і рішення органів місцевого самоврядування про погодження надання у користування мисливських угідь, слід також розглядати у порядку господарського судочинства.

3. Це приватно-правовий спір

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції, зокрема у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 820/3126/18 та від 15 травня 2019 року у справі № 818/1129/18 які полягають в наступному:

«Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єкта владних повноважень».

Так, аналізуючи зміст позовних вимог, автор окремої думки звертає увагу, що:

- суб`єктами правовідносин є юридична особа, яка володіє правом користування мисливських угідь, суб`єкт владних повноважень, який прийняв оскаржуване рішення та юридична особа, якій було надано погодження на користування мисливськими угіддями;

- предметом спору у цій справі є рішення селищної ради про погодження на передачу земельних ділянок під мисливські угіддя третій особі;

- характер спірних правовідносин - наявність майнового особистого інтересу учасників справи, а саме: позивача та третьої особи.

Враховуючи викладене, вважаю, що спір має приватноправовий характер, а тому підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

4. Наявне приватне право користування мисливськими угіддями

Як зазначалось раніше, рішенням Волинської обласної ради від 29 жовтня 1999 року № 9/2 надано в користування мисливські угіддя терміном на 25 років Ківерцівській районній організації Українського товариства мисливців та рибалок.

Отже, у Ківерцівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок наявне приватне право користування мисливськими угіддями.

Поряд з цим, автор окремої думки звертає увагу, що оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, яке було прийнято 13 квітня 2022 року, було прийнято на момент, коли позивач володів правом користування мисливськими угіддями.

Тому, наявні підстави для висновку, що звертаючись до суду із позовом щодо оскарження рішення селищної ради про погодження надання у користування мисливських угідь, позивач фактично звертається до суду за захистом свого майнового інтересу.

5. Фактично це спір про юрисдикцію

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 366/203/21 зазначила:

«Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції».

Статтею 346 КАС України передбачено підстави для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.

Так, у ч. 6 ст. 346 КАС України зазначено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Так, у справах де предметом оскарження було рішення обласної ради про надання у користування мисливських угідь, Велика Палата Верховного Суду прийняла постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 806/945/17 та від 20 вересня 2018 року у справі № 803/884/17, в яких висловила свою позицію щодо належності таких спорів до певної юрисдикції (господарської).

За таких обставин вважаю, що питання щодо визначення юрисдикції спорів про погодження надання у користування мисливських угідь, повинна теж вирішувати Велика Палата Верховного Суду.

6. До певної міри є підстави для констатації у цій справі порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, не передбаченої законом.

У Рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (SokurenkoandStrygun v. Ukraine) від 20 липня 2006 року, заяви № 29458/04 та № 29465/04 Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії», що згадувалося раніше, Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з […] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».

Крім іншого, вважаю, що розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства не відповідає принципу ефективного судочинства як важливому елементу верховенства права, що є порушенням вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

У світлі обставин, встановлених у справі, що розглядається, та з урахуванням вищевикладених положень законодавства, автор окремої думки вважає, що спори щодо оскарження рішень органів місцевого самоврядування про надання погодження на передачу земельних ділянок під мисливські угіддя слід розглядати в порядку господарського судочинства.

Висновок

Тому, у цій справі, на мою думку, слід було б касаційну скаргу задовольнити частково, рішення судів попередніх інстанцій скасувати та закрити провадження у справі, роз`яснивши, що спір може бути розглянутий за правилами господарського судочинства.

Суддя Верховного Суду С. Г. Стеценко