Рішення

від 13.11.2023 по справі 352/1031/23

ТИСМЕНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 352/1031/23

Провадження № 2/352/721/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2023 року м. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді Олійника М. Ю.

за участю:

секретаря судового засідання Кукули О. С.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_4 , про стягнення боргу за договорами позики,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_4 , про стягнення боргу за договором позики, посилаючись на те, що 13 жовтня 2022 року між ними був укладений договір позики, за яким він передав відповідачу 15745 євро, 32 349 доларів США та 400000 грн., які позичальник зобов`язалась повернути до 10 листопада 2022 року, і на підтвердження виникнення зобов`язань за вказаним договором позики ОСОБА_3 надала розписку. Однак у визначений строк відповідач позичені кошти не повернула. Взв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за договором позики, позивач просить стягнути з відповідача суму позики 15745 євро, що еквівалентно сумі 633 897 грн., 32 349 доларів США, що еквівалентно сумі 1182 958 грн. та 400000 грн., 3 % річних 32615,10 грн., інфляційні збитки 99218,16 грн., а також судові витрати.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні просили задоовльнити позовні вимоги на підставах, викладених у позові.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала. Пояснила, що дійсно брала у борг у ОСОБА_1 гроші, але частково їх повернула. Не повернутими залишися кошти в розмірі 2000 доларів США та 8000 євро, що підтверджується відповідною її перепискою в месенджері «Телеграм».

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 13 жовтня 2022 року уклали договір позики на суму 15745 євро, 32 349 доларів США та 400000,00 грн. з терміном повернення до 10 листопада 2022 року.

На підтвердження виникнення зобов`язань за вказаним договором позики ОСОБА_3 надала ОСОБА_1 власноручно написану розписку, копія та оригінал якої долучені до матеріалів справи (а.с.7, 81).

Зі змісту розписки вбачається, що відбулася передача грошових сум від позикодавця ОСОБА_1 до позичальника ОСОБА_3 .

Судом не береться до уваги в якості доказу часткової сплатив боргу, наданий відповідачем ОСОБА_3 скріншот сторінки з месенджеру «Телеграм» з таких підстав: по-перше, роздруківка електронного листування не може вважатися електронним документом (копією електронного документу), тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документу, оскільки в такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення; по-друге, він не містить дати відправки відповідних повідомлень; по-третє, зі змісту повідомлень неможливо встановити ні суми боргу, а ні підстав їх виникнення тощо.

Отже, суд констатує, що у вказаний в договорі позики строк відповідач взяті на себе зобов`язання не виконала, належні позивачу грошові кошти не повернула.

Статтею 207 ЦК Українипередбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно з ч. 1ст. 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ч. 1ст. 1047 ЦК України).

Частиною 2 ст.1047ЦК України допускається пред`явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Відповідно до ч.1ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1ст. 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта,крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України;у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Томуяк укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з бокупозичальникає повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то суд зазначає, що була висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постановівід04 липня 2018 року у справі № 14-134цс18. Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Таким чином, враховуючи, що розписка містить зобов`язання повернути грошові кошти в іноземній валюті та грошові кошти в гривні, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 боргу у валюті, визначеній договором.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення боргу в сумі 15745 євро, 32 349 доларів США та 400000,00 грн. підлягають задоволенню.

Щодо частинипозовних вимогпро стягненнявідсотків та інфляційних втрат, суд відмічає таке:

Так, позивач просить стягнути з боржника за невиконання зобов`язання 3 % річних та інфляційні втрати за весь час прострочення за період з 11 листопада 2022 року до 08 травня 2023 року.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

По-перше, суд звертає увагу, що у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в іноземній валюті, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

По-друге, 24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який продовжувався Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022 року, № 757/2022 від 07.11.2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 243/2023 і діє на цей час.

17.03.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15.03.2022, яким внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктами 18 і 19 такого змісту: 18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".

Отже, пунктом 2 частини 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2120-IX передбачено, що цей Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

З огляду на вказані положення, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з 11 листопада 2022 року до 08 травня 2023 року, задоволення не підлягають, оскільки були нараховані у період дії воєнного стану.

З огляду на те, що суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову, відповідно достатті141 ЦПК Україниз відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір пропорційно задоволеній частині позовних вимог в розмірі 12666,73 грн. (94,39 % від 13420 грн.)

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.13,81,141,258-259,263-265,280-282 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_4 , про стягнення боргу за договорами позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 13 жовтня 2022 року в такому розмірі:

- 15 745 (п`ятнадцять тисяч сімсот сорок п`ять) євро;

- 32 349 (тридцять дві тисячі триста сорок дев`ять) доларів США;

- 400 000 (чотириста тисяч) грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 12 666 (дванадцять тисяч шістсот шістдесят шість) грн. 73 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа: ОСОБА_4 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Дата складання повного судового рішення 17 листопада 2023 року.

Суддя Максим ОЛІЙНИК