Ухвала

від 12.02.2024 по справі 352/1031/23

ТИСМЕНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 352/1031/23

Провадження № 6/352/18/24

УХВАЛА

12 лютого 2024 року м. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді Олійника М. Ю.

за участю:

секретаря судового засідання Кукули О.С.

державного виконавця Пшеничного Б.Я.

стягувача ОСОБА_1

представника стягувача ОСОБА_2

представника заінтересованої особи Бойчука Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні подання Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби у Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визначення частки майна боржника ОСОБА_3 у майні, яким вона володіє спільної з іншою особою,

В С Т А Н О В И В :

Заступник начальника Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби у Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Іван Кузик звернувся до суду з поданням про визначення частки майна боржника ОСОБА_3 , яким вона володіє спільно з ОСОБА_4 .

В обґрунтування подання зазначив, що на виконанні у Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби у Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження №73735499 з примусового виконання виконавчого листа №352/1031/23 від 21 грудня 2023 року, виданого Тисменицьким районним судом Івано-Франківської області про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики від 13 жовтня 2022 року в такому розмірі: 15745 євро; 32349 доларів США; 400000 грн. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 12666,73 грн.

04 січня 2024 року постановою старшого державного виконавця відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа №352/1031/23 від 21 грудня 2023 року, копії якої направлено сторонам виконавчого провадження.

Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №360957834 від 05 січня 2024 року за ОСОБА_4 зареєстроване нерухоме майно: трьохкімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 та гараж № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя, як таке що придбане в період шлюбу з ОСОБА_3 .

Враховуючи викладене, зважаючи на відсутність іншого майна, на яке можливо звернути стягнення, що унеможливлює виконання судового рішення, з метою його виконання, державний виконавець просив суд визначити частку майна боржника ОСОБА_3 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 та гаражі № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яке є спільним сумісним майном з ОСОБА_4 .

В судовому засіданні старший державний виконавець Пшеничний Б.Я. просив суд задовольнити подання з метою можливості виконати рішення суду.

В судовому засіданні стягувач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 також просили задовольнити подання державного виконавця.

Боржник ОСОБА_3 до суду не з`явилась, хоча про місце і час судового розгляду була повідомлена належним чином.

Представник заінтересованої особи Двірника А.І. ОСОБА_5 . Просив суд залишити подання державного виконавця без розгляду, оскільки на теперішній час на розгляді суду перебуває позов про поділ спільного сумісного майна подружжя між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , тобто між сторонами існує спір про право.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши подання та додані докази, суд дійшов таких висновків.

Так, заочним рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 13 листопада 2023 року суд ухвалив стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 13 жовтня 2022 року в такому розмірі: 15745 євро; 32349 доларів США; 400000 грн. та судові витрати зі сплати судового збору в сумі 12666,73 грн.(а.с. 145-147).

Згідно з відомостей з Державного реєстру речових прав, трикімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_4 згідно з договором купівлі-продажу від 29 квітня 2014 року; гараж № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_4 згідно з договором купівлі-продажу від 30 квітня 2009 року (а.с. 170-173).

21 грудня 2023 року Тисменицьким районним судом Івано-Франківської області видано виконавчий лист щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 13 жовтня 2022 року в такому розмірі: 15745 євро; 32349 доларів США; а також судові витрати зі сплати судового збору в сумі 12666,73 грн. (а.с.158).

Постановою про відкриття виконавчого провадження від 04 січня 2024 року, відкрито виконавче провадження за ВП №73735499 з виконання виконавчого листа №352/1031/23, виданого 21 грудня 2023 року (а.с.160).

Постановою про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 04 січня 2024 року ВП №73735499 ОСОБА_3 визначено розмір мінімальних витрат в сумі 347 грн (а.с.161).

Постановою про стягнення виконавчого збору від 04 січня 2024 року ВП №73735499 Двірник О.В. визначено виконавчий збір в сумі 230078,49 грн (а.с.162).

Постановою про арешт коштів боржника від 04 січня 2024 року ВП №73735499, накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику (а.с. 163).

Постановою про арешт майна боржника від 04 січня 2024 року ВП №73735499, накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 (а.с. 164).

В поданому на розгляд суду поданні державний виконавець посилається на той факт, що рішення суду на сьогоднішній день боржником не виконано, будь-яких дій спрямованих на його виконання не здійснено, що суперечить вимогам частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження».

Під час вчинення виконавчих дії державним виконавцем встановлено, що на праві власності у боржника відсутні грошові кошти, рухоме та нерухоме майно на яке можливо звернути стягнення.

Водночас, в ході проведення виконавчих дій державним виконавцем було встановлено, що ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 з 21 жовтня 2004 року до 28 вересня 2023 року, підтвердженням чого є витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, щодо актового запису про шлюб (а.с.175-176).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав, трикімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_4 згідно з договором купівлі-продажу від 29 квітня 2014 року; гараж № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_4 згідно з договором купівлі-продажу від 30 квітня 2009 року (а.с. 170-173).

Державний виконавець посилається на положення закону ст. 60 , 63 Сімейного кодексу України, та вважає, що боржнику ОСОБА_3 , належить 1/2 частина майна, набутого під час перебування у шлюбі з ОСОБА_4 , оскільки квартира і гараж були придбані під час шлюбу, тому просив суд визначити частку майна боржника - ОСОБА_3 у трикімнатній квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та гаражу № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Підставою звернення державного виконавця до суду з даним поданням стало те, що бездіяльність боржника ускладнює виконання рішення та на переконання державного виконавця є необхідність у зверненні стягнення на майно боржника, яким вона володіє спільно з іншими особами. Таке майно є спільною сумісною власністю боржника та іншої особи, відсутність виділеної частки майна боржника унеможливлює виконавцю вчинити виконавчі дії пов`язані з описом та арештом майна боржника.

Відповідно до ч. 6 ст. 48 ЗУ «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Порядок розгляду подання про визначення частки майна боржника у спільному майні визначений ст. 443 ЦПК України, відповідно до якої питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року у справі № 2-24/494-2009 (провадження № 12-4гс20), щодо відступу від висновків якої вирішується питання, колегія суддів зазначила, що під час розгляду подання державного чи приватного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, не можуть застосовуватися норми Господарського процесуального кодексу України, які регулюють позовне провадження. Отже, розгляд подання державного чи приватного виконавця за правилами статті 335 Господарського процесуального кодексу України (аналогія статті 443 ЦПК України) не забезпечує учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за наявності спору про право. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що стаття 335 Господарського процесуального кодексу України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право. У цьому разі відповідно до статті 338 Господарського процесуального кодексу України подання державного чи приватного виконавця розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від суб`єктного складу боржника та інших співвласників майна. Натомість за наявності спору про право стаття 335 Господарського процесуального кодексу України не підлягає застосуванню. Виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким поданням (позовною заявою) в порядку позовного провадження. Пунктом 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Оскільки в цій справі вбачається спір про право боржника з дружиною, яка вважає себе одноосібною власницею спірного майна, то судові рішення в частині визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, слід скасувати, а провадження в цій справі за поданням приватного виконавця в цій частині закрити.

Мотиви відступу від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року у справі № 2-24/494-2009 (провадження № 12-4гс20), зводяться до того, що єдиною допустимою законом формою звернення виконавця до суду за вирішенням питання про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, є звернення з поданням.

У Рішенні Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012 зазначено, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Порядок вирішення процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах, спрямований на розв`язання суто процесуальних суперечок та здійснення судового контролю за ключовими аспектами виконавчого провадження, при цьому спір, що існував між боржником та стягувачем, вже вирішений судовим рішенням, яке виконується.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Верховний Суд у постанові від 08.06.2022 року у справі № 2-591/11 дійшов висновків, що розгляд подання державного чи приватного виконавця за правилами статті 443 ЦПК України не забезпечує учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за наявності спору про право.

Тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що стаття 443 ЦПК України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право. Виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким позовом в порядку позовного провадження.

Обов`язок ініціювання будь-якого наступного судового процесу з метою виконання попереднього судового рішення Законом України «Про виконавче провадження» покладено на компетентні органи, уповноважені Державою на забезпечення виконання судових рішень, а не на кредитора, який правомірно очікує від Держави належного виконання остаточного судового рішення про стягнення боргу.

Повноваження виконавця на звернення з позовною заявою про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, в порядку позовного провадження є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч. 2 ст. 4, ч. 4 ст. 42 ЦПК України).

Спір про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, є спором між боржником і іншими співвласниками майна. Після відкриття провадження за позовною заявою виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, боржник набуває статусу позивача (абз. 1 ч. 5 ст. 56 ЦПК України).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду зазначала, що положення розділу VI ЦПК України регламентують порядок вирішення процесуальних питань, які виникають під час примусового виконання у межах виконавчого провадження судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) про присудження.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що необхідно розмежовувати випадки, коли щодо вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, існує спір про право, і коли такого спору не має.

За наявності спору щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, його вирішення судом не є вирішенням процесуального питання, а є вирішенням матеріального спору. Такий спір може виникати, зокрема, тоді, коли відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦК України майно належить двом або більше особам на праві спільної власності без визначення часток кожного з них у праві власності (право спільної сумісної власності).

У разі, якщо майно належить двом або більше особам на праві спільної власності із визначенням часток кожного з них у праві власності, то відповідно до частини першої статті 356 ЦК України майно належить таким особам на праві спільної часткової власності. Якщо розмір часток співвласників відомий, то спір про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, не виникає. Водночас може виникнути спір про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї (частина перша статті 366 ЦК України).

Якщо ж виник спір щодо визначення частки майна боржника у майні, яке належить боржнику та іншим особам на праві спільної сумісної власності, то судове рішення у разі задоволення позову має наслідком зміну матеріального правовідношення право спільної сумісної власності припиняється, натомість виникає право спільної часткової власності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18).

При цьому відбувається припинення права власності одного виду і виникнення права власності іншого виду не тільки боржника, а й іншої особи (співвласника), яка могла взагалі не брати участі у справі, в якій ухвалене судове рішення проти боржника. Відсутність згоди такої особи на визначення частки майна боржника у спільному майні, у тому числі заперечення самого існування права спільного з боржником права власності, свідчить про наявність матеріального спору, який не вирішувався і не міг бути вирішений у справі, в якій ухвалене судове рішення проти боржника. Це новий матеріальний спір, який не може розглядатися як процесуальне питання, а тому не може вирішуватися за правилами розділу VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України. Такий спір має бути вирішений судом у порядку позовного провадження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 червня 2022 року у справі № 2-591/11 роз`яснила свою позицію шляхом уточнення своїх висновків щодо звернення виконавця про визначення частки боржника у спільному майні. Зазначене уточнення полягає в такому. В разі, якщо наявний спір щодо визначення частки боржника у спільному майні, звернення виконавця до суду завжди за своєю суттю має характер позовної заяви (незалежно від її назви), оскільки вона звернена до суду з метою вирішення матеріального спору. При цьому позовна заява має подаватися в порядку позовного провадження, а не в порядку розділу VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України. В останньому випадку суд має або закрити провадження (якщо порушені правила про юрисдикцію спору), або залишити заяву (подання) без розгляду (якщо правила про юрисдикцію спору не порушені).

Відповідно до ухвали Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 02 січня 2024 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, що переб3уває у спільній сумісній власності. Предметом даного позову є трикімнатна квартира, розташована на другому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_4 згідно договору купівлі-продажу від 29 квітня 2014 року; гараж № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_4 згідно договору купівлі-продажу від 30 квітня 2009 року (а.с. 192-194).

Таким чином, у даній справі наявний спір про право. Такий спір вирішується в позовному провадженні, а не в межах справи, в якій вирішено інший спір між боржником і стягувачем, тобто не в порядку розділу VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України.

Враховуючи встановлені судом фактичні обставин справи, зокрема наявність спору про право, яке стосується спільного сумісного майна подружжя, суд доходить висновку, що подання приватного виконавця слід залишити без розгляду, роз`яснивши заявнику, що він має право подати позов на загальних підставах.

Керуючись ст.ст.260, 261, 268, 443 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Подання Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби у Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визначення частки майна боржника ОСОБА_3 у майні, яким вона володіє спільної з іншою особою залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Івано-Франківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Дата складення повного тексту ухвали 13 лютого 2024 року.

Суддя Максим ОЛІЙНИК