Постанова

від 24.10.2023 по справі 308/7051/21

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/7051/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

24 жовтня 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

Головуючого судді Фазикош Г. В.

суддів Джуги С. Д., Бисаги Т. Ю.

з участю секретаря Чичкало М. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Гончаров Валентин Вікторович, на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21 липня 2022 року та додаткове рішення цього ж суду від 29 серпня 2022 року та апеляційні скарги ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21 липня 2022 року та ухвалу цього ж суду від 02 вересня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, сплачених у якості авансового платежу, та трьох відсотків річних, -

В С Т А Н О В И В :

В червні 2021 року ОСОБА_2 пред`явила позов до ОСОБА_1 про стягнення коштів, сплачених у якості авансового платежу, та трьох відсотків річних.

Свої вимоги мотивувала тим, що 07 грудня 2005 року між ПП «Піраміда», яке на сьогоднішній день знаходиться в стані припинення і не здійснює виробничої діяльності, як підрядником, та ОСОБА_1 , як забудовником було укладено договір підряду № 7/п-05 на будівництво будинку, відповідно до якого замовник доручив, а підрядник зобов`язався виконати відповідно до умов договору будівництво будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

13 січня 2006 року між ПП "Піраміда", відповідачем ОСОБА_1 і позивачем ОСОБА_2 було укладено договір про дольову участь у будівництві житлового будинку. Згідно з умовами договору позивачка повинна була отримати у свою власність 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_2 , попередньо здійснивши плату в розмірі 76 895 доларів США, із яких 5 % авансом відразу, у строк передбачений договором, а решту до моменту реєстрації права власності на цю квартиру, за умови сплати цих коштів протягом 60-ти днів з моменту здачі будинку в експлуатацію та за умови передачі квартири по 3-х сторонньому акту прийому-передачі, складеного не пізніше 30 днів з моменту здачі будинку в експлуатацію.

В якості попередньої оплати (авансових платежів) за квартиру позивачкою було сплачено відповідачу ОСОБА_1 34000 доларів США, однак квартиру позивачка так і не отримала, хоча строк для її передачі сплив.

Наразі, право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_3 , про що свідчить витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.04.2014 року.

Таким чином, позивачка вказує, що вона по суті залишилася без квартири та сплачених авансових платежів в розмірі 34 000 дол. США, які до сьогоднішнього дня їй не повернуто.

З огляду на те, що договір про дольову участь до цього часу не розірваний, а строк передачі квартири уже давно сплив, позивачка просить стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 34 000 доларів США, з сплатою 3 % річних за безпідставне користування чужими коштами. Розрахунок 3 % річних проведено в межах строків позовної давності на суму 34000 доларів США за період з 22.05.2018 року (день подачі позову) по 22.03.2023 року, а відтак ця сума складає 3917, 91 доларів США (Т.1, а.с.1-11, Т.2, а.с.190-191).

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 16 червня 2021 року в залученні до участі в справі ОСОБА_4 та Приватного підприємства «Піраміда» у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору відмовлено (Т.1, а.с.70-72).

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 21 липня 2022 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 :

- авансовий платіж згідно з договором про дольову участь у будівництві будинку від 13.01.2006 року в розмірі 994 666, 60 грн., що еквівалентно 34 000 дол. США за курсом НБУ станом на 21.07.2022 року (29,25 грн. за 1 дол. США);

- 3% річних в розмірі 89 683, 53 грн., що еквівалентно 3 065,59 доларів США за курсом НБУ станом на 21.07.2022 року (29,25 грн. за 1 дол. США);

- 10 178, 20 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору (Т.3, а.с.17-30).

Додатковим рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 29 серпня 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу (правову) допомогу адвоката в розмірі 5000 грн. (Т.3, а.с.56-59).

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 02 вересня 2022 року в задоволенні заяви ОСОБА_2 про виправлення описки відмовлено (Т.3, а.с.85-87).

Позивач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21 липня 2022 року. Додаткове рішення нею не оскаржено. В апеляційній скарзі позивачка зазначає, що з рішенням місцевого суду по суті спору вона згідна, адже суд прийшов до правильних висновків щодо необхідності стягнення 34000 доларів США авансових платежів сплачених на виконання договору про дольову участь у будівництві будинку та 3 % річних за безпідставне користування чужими коштами. Однак, позивачка не згідна з рішенням суду щодо визначення суми в 34000 доларів США та 3 % річних в розмірі 3065, 59 доларів США станом на 21.07.2022 року в еквіваленті до гривні, адже не вірне застосування курсу долара США до гривні призвело до заниження розміру стягненої суми в національній валюті. Також позивачка не згідна з розміром 3 % річних, які суд стягнув тільки за три роки, що передували зверненню до суду, з урахуванням строку позовної давності, однак без врахування періоду між подачею позову і винесенням судового рішення, в чому також полягала позовна вимога. Отже, виходячи з вимог закону про повне відшкодування шкоди на момент винесення рішення, позивачка вважає, що додатково підлягає стягненню 314518, 03 грн. за рахунок застосування правильного курсу НБУ як до визначення розміру 34000 доларів США в еквіваленті до гривні, так і до визначення 3 % річних за рахунок збільшення періоду стягнення та за рахунок застосування правильного курсу НБУ до визначення розміру 3 % річних. У зв`язку з цим позивачка просить основне рішення змінити в частині розміру стягнення, врахувавши курс НБУ станом на 21.07.2022 року в розмірі 36,5686 грн. за 1 долар США (Т.3, а.с.99-104).

Відповідач ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Гончаров В. В., подав апеляційні скарги на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21 липня 2022 року та додаткове рішення цього ж суду від 29 серпня 2022 року. В апеляційних скаргах відповідач зазначає, що трирічних строк позовної давності сплив 29 вересня 2010 року. При цьому суд першої інстанції безпідставно і за відсутності належних доказів визнав поважними причини пропуску строку позовної давності та поновив такий строк, що унеможливило застосування ч. 4 ст. 267 ЦПК України, яка передбачає наслідки пропуску строку позовної давності. Крім того, позивачка платила кошти в національній валюті України, а отже повернення таких коштів має відбуватися також лише в гривнях, а не в іноземній валюті. Наявність у письмових документах відображення діючого на той момент курсу іноземних валют у співвідношенні до гривні не створює жодних правових наслідків і не може бути підставою для перерахунку гривні у іноземну валюту по діючому в даний час збільшеному курсу. Для надання правової допомоги у даній справі позивачка уклала 03.05.2021 року два окремих договори, один з адвокатом Бордюк М. Й., а другий за адвокатом Савка Р. І. У той же час, грошові кошти в сумі 5000 грн. у якості оплати гонорару за правничу допомогу позивачка згідно з квитанцією від 07.05.2021 року сплатила на користь ТОВ «Юридичний центр захисту прав власників», з яким не укладала договір про надання правової допомоги, а відтак не мала і не має жодних договірних відносин з приводу надання і оплати такої допомоги. Більше того, інформація про створення адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання у формі ТОВ «Юридичний центр захисту прав власників» відсутня, а згідно з відомостями реєстру адвокат ОСОБА_5 здійснює адвокатську діяльність індивідуально. До заяви про ухвалення додаткового рішення позивачка надала оригінал квитанції від 07.05.2021 року про оплату 5000 грн. витрат на правову допомогу у вказаній цивільній справі. Отже, на переконання відповідача, така квитанція має статус письмового доказу на підтвердження понесених витрат на правову допомогу. Однак, всупереч вимогам закону позивачка не надала і не надіслала відповідачеві копію цієї квитанції, а тому суд не мав правових підстав приймати таку квитанцію до уваги як доказ на підтвердження понесених витрат на правову допомогу. З огляду на це відповідач просить основне та додаткове рішення скасувати, а в задоволенні позову відмовити (Т.3, а.с.90-95, 124-126).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 02 вересня 2022 року апелянт зазначає, що має місце арифметична помилка в розрахунку стягнутої суми, яка підлягає виправленню як описка чи арифметична помилка (Т.3, а.с.111-114). З огляду на це ОСОБА_2 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати посилаючись на те, що вона постановлена з порушенням вимог закону та норм процесуального права.

У судовому засіданні в апеляційній інстанції сторона позивача та відповідача свої апеляційні скарги підтримали та просили їх задовольнити. Проти апеляційних скарг один одного заперечили.

Заслухавши пояснення присутніх учасників процесу, дослідивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до наступних висновків.

З матеріалів справи слідує, що 07 грудня 2005 року між ПП «Піраміда», яке на сьогоднішній день знаходиться в стані припинення і не здійснює виробничої діяльності, як підрядником, та ОСОБА_1 , як забудовником було укладено договір підряду № 7/п-05 на будівництво будинку, відповідно до якого замовник доручив, а підрядник зобов`язався виконати відповідно до умов договору будівництво будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

13 січня 2006 року між ПП "Піраміда", відповідачем ОСОБА_1 і позивачем ОСОБА_2 було укладено договір про дольову участь у будівництві житлового будинку. Згідно з умовами договору позивачка повинна була отримати у свою власність 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_2 , попередньо здійснивши плату в розмірі 76 895 доларів США, із яких 5 % авансом одразу, у строк передбачений договором, а решту до моменту реєстрації права власності на цю квартиру, за умови сплати цих коштів протягом 60-ти днів з моменту здачі будинку в експлуатацію та за умови передачі квартири по 3-х сторонньому акту прийому-передачі, складеного не пізніше 30 днів з моменту здачі будинку в експлуатацію.

В якості попередньої оплати (авансових платежів) за квартиру позивачкою було сплачено відповідачу ОСОБА_1 20000 грн., що складає 5 % вартості квартири, а також 237762, грн., що складає 30 000 доларів США.

Факт передачі-отримання коштів засвідчено приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О. та оформлено заявою, яку зареєстровано в реєстрі під № 1346, а також розпискою, даною відповідачем ОСОБА_1 (Т.1, а.с.24-25).

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 25 липня 2007 року № 274 було затверджено акт державної приймальної комісії про введення в експлуатацію закінченого будівництвом 16-квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 ФОП ОСОБА_1 загальною площею 1850,6 кв. м., а також доручено КП «БТІ міста Ужгород» завести інвентарну справу на вказаний об`єкт, видати свідоцтво на право власності та зареєструвати 16-квартирний будинок в цілому за ФОП ОСОБА_1 , а 16 квартир, два підсобні приміщення і сходи за конкретними фізичними та юридичними особами. Зокрема, підпунктом ІІ.13 цього рішення передбачено зареєструвати квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 125,3 кв. м за ОСОБА_2 .

На підставі вказаного рішення 20 лютого 2008 року позивачу було видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру серії НОМЕР_1 .

Надалі, спір щодо права власності на квартиру АДРЕСА_2 був предметом неодноразового судового розгляду. Так, рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 17 грудня 2009 року у справі № 22-2030/09 позов ПП «Піраміда» задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_2 , видане 20 лютого 2008 року на ім`я ОСОБА_2 .

Підставою для задоволення позову у справі № 22-2030/09 було те, що за результатами розгляду протесту прокурора міста Ужгорода 22 серпня 2007 року виконавчий комітет Ужгородської міської ради прийняв рішення № 306, яким скасував пункт ІІ (підпункти ІІ.2 ІІ.17) свого ж рішення від 25 липня 2007 року № 274, в тому числі в частині видачі позивачу свідоцтва про право власності на квартиру.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 травня 2012 року у справі № 712/3758/2012, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 01 серпня 2012 року, в задоволенні позову ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_1 , ПП «Піраміда» про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 відмовлено.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 травня 2013 року у справі № 712/21523/12, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2013 року, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 22 серпня 2007 року № 306 відмовлено.

Зазначеними судовими рішеннями, окрім іншого, встановлено, що позивач не оплатила вартість квартири у визначеному Договором розмірі (оплата була не повною) і порядку, у зв`язку з чим не набула майнових прав на неї. Завершення будівництва здійснювалося за кошти ФОП ОСОБА_1 , який і став власником спірної квартири та будинку в цілому.

Наразі, право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_3 , про що свідчить витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.04.2014 року.

У цій справі, що переглядається, позивачка по суті просила повернути її кошти, сплачені за вказану квартиру в якості авансу, та стягнути відсотки за користування її коштами.

Позивачка вказувала, що за цей час договірні зобов`язання так і не було виконано, квартира перейшла у власність іншій особі, сплачені нею фактичні кошти були авансом і вона вправі вимагати їх повернення у повному обсязі.

У зв`язку з цим колегія звертає увагу на те, що згідно статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (ст.. 524 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.. 525 ЦК України).

У відповідності до статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання.

Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Частина 2 статті 693 ЦК України передбачає, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

В постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 зазначено, що аванс це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, із чиєї вини це відбулося.

В даному випадку сума, сплачена позивачкою в рахунок належних платежів за квартиру АДРЕСА_2 , є авансом, оскільки як того вимагає стаття 547 ЦК України окремий договір щодо забезпечення виконання зобов`язання між сторонами не укладався. Отже, передумов для визнання цієї суми завдатком не має.

Таким чином, незалежно від того, із чиєї вини не відбулося виконання зобов`язання, сплачена сума у якості авансу підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Сторони у цій справі не заперечували факт передачі позивачкою коштів за двома розписками. В той же час позивачка стверджувала, що кошти було передано саме у доларах США, представник відповідача вказав на те, що письмові докази це не вказують. Апеляційний суд дослідив розписку від 23.07.2007 р. (а.с.24) та нотаріально посвідчену заяву від 28.05.2010 р. (а,с.25).

Це ж питання було предметом дослідження судом першої інстанції. При цьому, окрім зазначених розписок, було враховано інші наявні докази: протокол одночасного допиту потерпілої ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_4 від 03.09.2013 року у кримінальному провадженні № 12013070030002097 (Т.1, а.с.28-30), постанову старшого слідчого про закриття кримінального провадження (Т.1, а.с.26-27), а також судові рішення, що набрали законної сили у справах, що розглядалися з участю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у різних судових інстанціях, якими були встановлені окремі преюдиційні факти, що мають значення для цієї цивільної справи, що переглядається (907/1080/15, № 308/10237/17, № 712/21523/12, 308/4321/13, 308/4488/13, 308/11968/13, 308/13219/19, 308/7108/16, 308/10237/17).

Оцінивши докази у сукупності суд першої інстанції прийшов до висновку, що кошти були передані у грошовій одиниці України в еквіваленті по курсу НБУ до іноземної валюти. Цей висновок узгоджується з фактичними обставинами.

Отже, відповідно до вимог ст. 524, 533 ЦК України сплачена сума авансу підлягає поверненню у грошовій одиниці України з розрахунку курсу НБУ на момент прийняття судового рішення. З цього приводу колегія суддів також звертає увагу на те, що на 21 липня 2022 року був встановлений офіційний курс гривні щодо до долара США на рівні 29, 2549 грн. за один долар (Т.3, а.с.10). Ця обставина була з`ясована судом першої інстанції. У матеріалах справи наявна відповідна роздруківка офіційного повідомлення НБУ на дату 21.07.2022 року (Т.3, а.с.10). Саме з цього курсу виходив суд першої інстанції при прийнятті судового рішення. Надалі, о 09 годині ранку 21 липня 2022 року цей курс змінився, на що звертає увагу позивачка. Однак, проаналізувавши ці розбіжності, апеляційний суд констатує, що розгляд справи мав місце 20 липня 2022 року і саме 20 липня 2022 року суд пішов до нарадчої кімнати, а тому вірно взяв курс НБУ на рівні 29, 2549 грн. за один долар США. З огляду на це, курс розраховано вірно, виходячи з офіційно встановленого на момент виходу та перебування у нарадчій кімнаті судом першої інстанції, а також у гривні з розрахунку неповернутої суми (34000 доларів США), що складає 994666, 60 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 02 вересня 2022 року вона зазначила, що має місце арифметична помилка в розрахунку стягнутої суми, яка підлягає виправленню як описка чи арифметична помилка. Однак, такої помилки судом апеляційної інстанції не встановлено. Курс розраховано вірно, виходячи з офіційно встановленого на момент вирішення справи, а не виходу з нарадчої кімнати, як того безпідставно просить позивачка. Ухвала суду першої інстанції про відмову у виправленні помилки (описки) є законна та обґрунтована, підстав для її зміни чи скасування не має. Окрім того, ухвала про виправлення арифметичної помилки не може по суті змінювати ухвалене рішення.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов`язання за рахунок іншої. Матеріальне становище учасників цивільного обороту схильне до змін, тому не виключено, що боржник, який не може виконати грошове зобов`язання зараз, зможе виконати його пізніше. Оскільки грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов`язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей та інших підстав) не звільняє його від відповідальності.

Розрахунок 3 % річних за користування чужими грошима за три роки, що передували зверненню до суду, з врахуванням строку позовної давності, складає 89683,53 грн., що еквівалентно 3065, 59 доларів США (34000*3%:100%:365*1097 днів =3065, 59 доларів США).

В апеляційній скарзі представник відповідача, окрім іншого, вказує, що, оскільки суд першої інстанції прийшов до висновку, що право на повернення авансу виникло у позивачки саме з 29 вересня 2007 року, з цього часу розпочався перебіг позовної давності у цій справі, то на час звернення до суду з позовом, він очевидно сплив. На думку представника відповідача обґрунтованих підстав для його поновлення не було, тому з цієї причини рішення місцевого суду слід скасувати, а у позові відмовити відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України (Т.3, а.с.91-93).

Апеляційний суд перевірив ці обставини та встановив наступне. Договір між сторонами про дольову участь у будівництві житлового будинку було укладено 13 січня 2006 року. Умови договору передбачали виконання сторонами певних взаємних зобов`язань. При цьому ОСОБА_2 мала здійснити фінансування будівництва у визначеному розмірі частинами, остаточний розрахунок мала зробити протягом 60 календарних днів з моменту здачі квартири в експлуатацію. ОСОБА_1 мав прийняти від ПП «Піраміда» виконанні роботи, а ПП «Піраміда» зобов`язалась по закінченню будівництва будинку та здачі його в експлуатацію передати ОСОБА_2 у власність об`єкт, що будується, протягом 30 днів та виконати інші договірні зобов`язання.

Судами у названих вище судових провадженнях встановлено, що будинок було введено в експлуатацію 25.07.2007 року. Цю обставину сторони не заперечують. У подальшому сторони продовжували виконувати свої договірні зобов`язання, однак з прострочками. 20 лютого 2008 року ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на квартиру, зазначену вище. Це свідоцтво було чинним аж до скасування його виконавчим комітетом Ужгородської міської ради рішення № 449 від 08 грудня 2011 року. Це рішення було прийнято на підставі рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 17 грудня 2009 року. Тоді ж було видано свідоцтво про право власності на квартиру ОСОБА_3 .

Судами також встановлено, що авансові платежі на підставі договору про дольову участь у будівництві житлового будинку було внесено ОСОБА_2 та прийнято ОСОБА_1 23 липня 2007 року та 28 травня 2010 року.

За цих обставин не можна погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання (зокрема, про повернення авансу), у позивачки виникло 29 вересня 2007 року.

Протягом зазначеного періоду сторони продовжували перебувати у договірних стосунках, оскільки договірні зобов`язання виконані не були, що узгоджується з п. 6.1 договору від 13 січня 2006 року про дольову участь у будівництві житлового будинку (Т.1, а.с.22-23).

Апеляційним судом встановлено, що питання про розірвання цього договору та повернення авансу ОСОБА_2 поставила у письмовій заяві, надісланій відповідачеві 21 грудня 2012 року. У цій заяві позивачка просила повернути сплачений нею аванс до 26 грудня 2012 року. Наявність цієї заяви сторони не заперечують.

На переконання апеляційного суду з цього приводу, а саме з 27 грудня 2012 року у цій справі слід рахувати початок перебігу строку позовної давності за вимогою позивачки про стягнення авансових платежів. На цій даті наполягає у апеляційній скарзі і представник відповідача адвокат Гончаров В. В. (Т.3, а.с.91-92).

Апеляційний суд вважає його доводи обґрунтованими, а тому у цій частині обґрунтування рішення місцевого суду слід змінити.

Судами також встановлено, що 27 грудня 2012 рокупозивачка вперше пред`явила вимогу про примусове стягнення відповідної суми у справі № 712/23612/12. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 26.04.2013 року цей позов було залишено без розгляду, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 265 ЦК України не зупиняє перебігу позовної давності.

Повторно позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення авансових платежів у справі, що переглядається 02 червня 2021 року зі спливом строку позовної давності. Суд першої інстанції прийшов до аналогічного висновку, хоча й помилково визначив дату його перебігу.

Задовольняючи клопотання позивачки про поновлення цього строку, суд першої інстанції врахував, що позивачка спочатку набула право власності на спірну квартиру (в 2008 році), сплативши частину грошей, а потім на підставі судових рішень втратила відповідне право, оскільки не оплатила вартість квартири у визначеному договорі розмірі і порядку, у зв`язку з чим не набула майнових прав на неї. Завершення будівництва здійснювалося за кошти ФОП ОСОБА_1 , який і став власником спірної квартири та будинку в цілому. Наразі, право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_3 , про що свідчить витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.04.2014 року. Водночас, позивачка ОСОБА_2 продовжувала відстоювати своє право власності на квартиру, звертаючись в суд з різними позовними вимогами. Зокрема, у справі № 907/1080/15 про скасування рішення виконкому Ужгородської міської ради від 08.12.2011 року № 449 (Т.1, а.с.41-53), у справі № 308/13219/15 про визнання незаконним свідоцтва про право власності на квартиру, у справі 308/7108/16 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні будинком (Т.2, а.с.88-121), у справі № 308/10237/17 про зобов`язання виконати умови договору щодо передачі у власність квартири (Т.2, а.с.122-143). Вказані справи остаточно були вирішені Верховним Судом в 2020 році (Т.1, а.с.122-134, Т.2, а.с.88-100, 122-134). Після їх остаточного вирішення в листопаді 2020 року та втрати надії щодо повернення квартири у свою власність, позивачка пред`явила позов про стягнення коштів, сплачених у якості авансового платежу, та трьох відсотків річних (позов пред`явлено в червні 2021 року (Т.1,а.с.1-13)).

Заперечуючи цей висновок представник відповідача адвокат Гончаров В. В. стверджує, що, на його думку, позивачці вже протягом 2011-2014 років було достеменно відомо про відсутність у неї підстав для отримання у власність квартири, а подальші судові рішення, які ухвалювалися протягом 2017-2021 року, на які посилається суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, не встановлювали нових обставин стосовно можливості позивачки отримати у власність квартиру (Т. 3, а.с.93). На переконання колегії, цей аргумент не може бути прийнятий у цій конкретній справі, оскільки протягом усього зазначеного періоду сторони продовжували перебувати у судових спорах, пов`язаних у тому числі із виконанням ними взаємних зобов`язань за договором про дольову участь у будівництві житлового будинку від 13.01.2006 року.

Отже, поновлення позивачці строку звернення до суду у цій справі не призводить до порушення принципу правової визначеності, а навпаки, дають можливість забезпечити справедливість у вирішенні спірних відносин сторін.

Що стосується вимоги ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу, то з цього приводу апеляційний суд констатує наступне. Для надання правової допомоги у даній справі позивачка уклала 03.05.2021 року два окремих договори, один з адвокатом Бордюк М. Й., а другий з адвокатом Савка Р. І. У той же час, грошові кошти в сумі 5000 грн. у якості оплати гонорару за правничу допомогу позивачка згідно з квитанцією від 07.05.2021 року сплатила на користь ТОВ «Юридичний центр захисту прав власників», з яким не укладала договір про надання правової допомоги, а відтак не мала і не має жодних договірних відносин з приводу надання і оплати такої допомоги. Більше того, інформація про створення адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання у формі ТОВ «Юридичний центр захисту прав власників» відсутня, а згідно з відомостями реєстру адвокат ОСОБА_5 здійснює адвокатську діяльність індивідуально. Отже, на переконання апеляційного суду, позивачка не додала належних та достатніх доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу, які сторона сплатила у зв`язку з розглядом справи. Тому апеляційну скаргу на додаткове рішення слід задовольнити, додаткове рішення скасувати, в задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити.

Враховуючи наведене, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 1 ч. 1 ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Гончаров Валентин Вікторович, та апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21 липня 2022 року задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21 липня 2022 року змінити в частині правового обґрунтування. В решті рішення залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 02 вересня 2022 року залишити без задоволення.

Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 02 вересня 2022 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Гончаров Валентин Вікторович, на додаткове рішення Ужгородського міськрайонного суду від 29 серпня 2022 року задовольнити.

Додаткове рішення Ужгородського міськрайонного суду від 29 серпня 2022 року скасувати. В задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 03 листопада 2023 року.

Головуючий:

Судді: