Постанова

від 23.10.2024 по справі 308/7051/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 308/7051/21

провадження № 61-17628св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судді-доповідача Литвиненко І. В.,

суддів Грушицького А. І., Карпенко С. О., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 21 липня 2022 року під головуванням судді Зарева Н. І. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Фазикош Г. В., Джуги С. Д., Бисаги Т. Ю. та

касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 липня 2022 року під головуванням судді Зарева Н. І. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня

2023 року у складі колегії суддів: Фазикош Г. В., Джуги С. Д., Бисаги Т. Ю.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, сплачених у якості авансового платежу, та 3 % річних,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

В травні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом в якому просила стягнути з відповідача на свою користь:

- 933 640 грн, що згідно офіційного курсу НБУ станом на день підписання позову -

22 травня 2021 року еквівалентно 34 000 доларів США сплачених позивачем в якості авансового платежу на придбання квартири АДРЕСА_1 згідно договору про дольову участь у будівництві житлового будинку за адресою:

м. Ужгород, Слов`янська набережна позиція за генеральним планом 201 від 13 січня 2006 року, уточнивши цей розмір на день вирішення справи з урахуванням діючого курсу НБУ;

- 84 181,10 грн - 3% річних, що еквівалентно 3 065,59 доларам США станом

на 22 травня 2021 року.

23 вересня 2022 року ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції пояснення на підтримку позову з розрахунком сум, що підлягають стягненню станом

на 23 березня 2022 року в яких просила стягнути:

- 994 500 грн, що еквівалентно 34 000 доларів США (34 000*29,25 грн);

- 114 598,86 грн 3 % річних станом на 22 березня 2022 року, що еквівалентно

3 917,91 доларам США (3 917,91*29,25 грн).

Свої вимоги мотивувала тим, що 07 грудня 2005 року ПП «Піраміда», яке на сьогоднішній день знаходиться в стані припинення і не здійснює виробничої діяльності, як підрядник, та ОСОБА_2 , як забудовник, уклали договір підряду

№ 7/п-05 на будівництво будинку, відповідно до якого замовник доручив, а підрядник зобов`язався виконати відповідно до умов договору будівництво будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

13 січня 2006 року ПП «Піраміда», відповідач ОСОБА_2 і позивач

ОСОБА_1 уклали договір про дольову участь у будівництві житлового будинку. Згідно з умовами договору позивач повинна була отримати у свою власність трикімнатну кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , попередньо здійснивши плату в розмірі 76 895 доларів США, із яких 5 % авансом відразу, у строк передбачений договором, а решту до моменту реєстрації права власності на цю квартиру, за умови сплати цих коштів протягом 60-ти днів з моменту здачі будинку в експлуатацію та за умови передачі квартири за тристороннім актом прийому-передачі, складеним не пізніше 30 днів з моменту здачі будинку в експлуатацію.

В якості попередньої оплати (авансових платежів) за квартиру позивач сплатила ОСОБА_2 34 000 доларів США, однак квартиру так і не отримала, хоча строк для її передачі сплив.

Наразі, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 , про що свідчить витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15 квітня 2014 року.

Таким чином, позивач вказує, що вона по суті залишилася без квартири та сплачених авансових платежів в розмірі 34 000 доларів США, які до сьогоднішнього дня їй відповідач не повернув.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням від 21 липня

2022 року позов задовольнив.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 :

- авансовий платіж згідно з договором про дольову участь у будівництві будинку

від 13 січня 2006 року в розмірі 994 666,60 грн, що еквівалентно 34 000 доларам США за курсом НБУ станом на 21 липня 2022 року (29,25 грн за 1 долар США);

- 3 % річних в розмірі 89 683,53 грн, що еквівалентно 3 065,59 доларів США за курсом НБУ станом на 21 липня 2022 року (29,25 грн за 1 долар США);

- 10 178,20 грн у відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції вважав, що відповідно до вимог статей 524, 533 ЦК України сплачена сума авансу підлягає поверненню у грошовій одиниці України з розрахунку курсу НБУ на момент прийняття судового рішення.

Місцевий суд також вказував, що позивач заявила клопотання, що у разі встановлення пропущення нею позовної давності, визнав поважними причини пропущення позовної давності, з огляду на те, що всі ці роки вона намагалася захистити своє право шляхом отримання квартири, яку вона повинна була отримати згідно з умовами договору про дольову участь, однак остаточно вона зрозуміла, що не зможе її отримати після судових рішень у 2021 році у справі № 308/10237/17.

Позивач зазначала, що з моменту виникнення права вимоги щодо повернення авансового внеску, до дати фактичного звернення до суду з цим позовом, існували судові процеси за позовними вимогами, які безпосередньо були пов`язані з можливістю повернути спірну квартиру.

Вимога повернути сплачені нею авансові кошти, позбавила б позивача розраховувати на повернення квартири, згідно з умовами договору про дольову участь. Передбачити результати вирішення зазначених спорів, на момент їх виникнення, розгляду і вирішення, враховуючи їх предмет та особливості, у позивача не було можливості. На переконання суду, ці обставини були поважними причинами пропуску позовної давності, а тому суд дійшов висновку, що порушене право підлягає захисту.

На підставі наведеного, місцевий суд вважав, що пропущений строк звернення до суду належить поновити.

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області додатковим рішенням

від 29 серпня 2022 року стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу (правову) допомогу адвоката в розмірі 5 000 грн.

Ухвалюючи додаткове рішення суд першої інстанції, вказував, що разом з позовною заявою позивач подала до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла, і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Сума витрат на професійну правничу допомогу адвоката відповідно до цього розрахунку становить 5 000 грн. Таку ж суму, сторона просить стягнути з відповідача у клопотанні про ухвалення додаткового рішення.

Дослідивши докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, місцевий суд вважав вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу обґрунтованими.

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області ухвалою від 02 вересня

2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про виправлення описки відмовив.

Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 суд першої інстанції вказував, що при ухваленні рішення від 21 липня 2022 року, суд не допустив механічної або граматичної помилки чи неправильного розрахунку під час виконання арифметичних дій. Сума грошових коштів, присуджена згідно з рішенням, відповідає висновкам суду за результатами розгляду справи.

Визначаючи гривневий еквівалент суми, яка підлягає стягненню, суд врахував повідомлення НБУ від 21 липня 2022 року, відповідно до якого офіційний курс гривні щодо долара США (USD) станом на 21 липня 2022 року становив 29,2549 грн і саме такий курс застосований судом під час ухвалення рішення.

Закарпатський апеляційний суд постановою від 24 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21 липня 2022 року задовольнив частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 липня

2022 року змінив в частині правового обґрунтування. В решті рішення залишив без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 вересня 2022 року залишив без задоволення.

Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 вересня 2022 року залишив без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 серпня 2022 року задовольнив.

Додаткове рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 29 серпня 2022 року скасував. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу відмовив.

Оцінивши докази у сукупності суд першої інстанції та апеляційний суд дійшли висновку, що кошти були передані у грошовій одиниці України в еквіваленті по курсу НБУ до іноземної валюти.

Суд апеляційної інстанції вказав, що відповідно до вимог статей 524, 533 ЦК України сплачена сума авансу підлягає поверненню у грошовій одиниці України з розрахунку за курсом НБУ на момент ухвалення судового рішення. З цього приводу апеляційний суд також звертав увагу на те, що на 21 липня 2022 року був встановлений офіційний курс гривні щодо до долара США на рівні 29,2549 грн за один долар (а. с. 10, том 3). Ця обставина була з`ясована судом першої інстанції. У матеріалах справи наявна відповідна роздруківка офіційного повідомлення НБУ на дату 21 липня 2022 року

(а. с. 10, том 3). Саме з цього курсу виходив суд першої інстанції при ухваленні рішення. Надалі, о 09 годині ранку 21 липня 2022 року цей курс змінився, на що звертає увагу позивач. Однак, проаналізувавши ці розбіжності, апеляційний суд констатував, що розгляд справи мав місце 20 липня 2022 року і саме 20 липня

2022 року суд видалився до нарадчої кімнати, а тому правильно взяв курс НБУ на рівні 29,2549 грн за один долар США. З огляду на це, курс розрахований правильно, виходячи з офіційно встановленого на момент виходу та перебування у нарадчій кімнаті судом першої інстанції, а також у гривні з розрахунку неповернутої суми

(34 000 доларів США), що складає 994 666,60 грн.

Апеляційним суд встановив, що питання про розірвання договору та повернення авансу ОСОБА_1 порушила у письмовій заяві, надісланій відповідачеві

21 грудня 2012 року. У цій заяві позивач просила повернути сплачений нею аванс до 26 грудня 2012 року. Наявність цієї заяви сторони не заперечують.

На переконання апеляційного суду саме з 27 грудня 2012 року у цій справі слід рахувати початок перебігу позовної давності за вимогою позивача про стягнення авансових платежів. На цій даті наполягає у апеляційній скарзі і представник відповідача.

Апеляційний суд вважав його доводи обґрунтованими, а тому у цій частині обґрунтування рішення місцевого суду вважав за необхідне змінити.

Надаючи оцінку аргументам апеляційної скарги про відсутність підстав для задоволення заяви про поновлення пропущеного строку для звернення за захистом свого порушеного права апеляційний суд вказував, що поновлення позивачу строку звернення до суду у цій справі не призводить до порушення принципу правової визначеності, а навпаки, дають можливість забезпечити справедливість у вирішенні спірних відносин сторін.

Що стосується вимоги ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу, то з цього приводу апеляційний суд вказав, що для надання правової допомоги у цій справі позивач уклала 03 травня 2021 року два окремих договори, один з адвокатом Бордюком М. Й., а інший з адвокатом Савкою Р. І. У той же час, грошові кошти в сумі 5 000 грн у якості оплати гонорару за правничу допомогу позивач згідно з квитанцією від 07 травня 2021 року сплатила на користь ТОВ «Юридичний центр захисту прав власників», з яким не укладала договір про надання правової допомоги, а відтак не мала і не має жодних договірних відносин з приводу надання і оплати такої допомоги.

Інформація про створення адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання у формі ТОВ «Юридичний центр захисту прав власників» відсутня, а згідно з відомостями реєстру адвокат Бордюк М. Й. здійснює адвокатську діяльність індивідуально.

Отже, на переконання апеляційного суду, позивач не додала належних та достатніх доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу, які сторона сплатила у зв`язку з розглядом справи.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У грудні 2023 року представник ОСОБА_2 адвокат Гончаров В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 липня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року в якій просив оскаржені судові рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у якості авансу і 3 % річних скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

У поданій касаційній скарзі представник заявника ОСОБА_2 вказує, що суди не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 червня

2018 року у справі № 619/894/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 390/1740/18, від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20 та від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц.

Представник відповідача зауважує, що позов у цій справі був поданий 02 червня

2021 року, тобто з пропуском позовної давності про що зазначав відповідач у поданому відзиві.

Місцевий суд вважав, що право у позивача на повернення авансу виникло 29 вересня 2007 року, а тому строк звернення до суду збіг. Апеляційний суд встановив, що такий строк повинен обраховуватись починаючи з 27 грудня 2012 року, однак також визнав причини пропуску позовної давності поважними.

Проте суди не врахували, що ініційований позов ОСОБА_1 у справі

№ 712/23612/12 був залишений судом без розгляду у зв`язку із неявкою позивача до суду. Вказує, що суди не врахували, що тривалий розгляд у судах інших спорів за участі сторін не є поважною причиною пропуску позовної давності, оскільки не позбавляє позивача можливості звернутися до суду із позовом раніше та захистити своє порушене право.

Також представник відповідача вважає, що в цьому випадку має місце натуральне зобов`язання, оскільки строк звернення до суду за захистом свого права пропущений, а тому позивач не має права на нарахування 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України.

У лютому 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 липня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року в якій просила оскаржені судові рішення скасувати у викладених частинах щодо неправильного стягнення авансових платежів та 3 % річних в еквіваленті до гривні на момент вирішення справи судом першої інстанції та щодо визначення моменту початку перебігу позовної давності у цих правовідносинах і ухвалити нове рішення про стягнення на користь позивача авансових платежів та 3 % річних із застосуванням офіційного курсу НБУ долара США до гривні на момент вирішення справи Верховним Судом та з визначенням правильного моменту початку позовної давності у цих правовідносинах; скасувати постанову апеляційного суду в частині скасування додаткового рішення суду першої інстанції від 29 серпня 2022 року та залишити рішення місцевого суду в силі. В решті рішення суду першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

ОСОБА_1 вказує, що суд першої інстанції, здійснюючи розрахунок суми до стягнення застосував неправильний курс долара США до гривні, застосував курс 29,25 грн за 1 долар США замість курсу 36,5686 за 1 долар США, який був встановлений станом на 09:00 год 21 липня 2022 року. Рішення було проголошене

о 16:00 год 21 липня 2022 року, а тому підстави застосовувати курс 29,25 грн

за 1 долар США, який діяв до 09:00 год 21 липня 2022 року були відсутні.

Позивач вказує, що суди першої та апеляційної інстанції не врахували правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 07 липня 2020 року у справі

№ 296/10217/17, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 08 березня

2023 року у справі № 2-68/2011, від 16 листопада 2022 року у справі № 301/2052/18, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17та постанові Верховного Суду України від 01 листопада 2017 року у справі № 756/9820/15-ц.

В частині висновків суду апеляційної інстанції про зміну початку перебігу позовної давності з вказівкою, що такий розпочався 27 грудня 2012 року вважає висновки апеляційного суду неправильними. Вказує, що спірні правовідносини виникли із умов договору від 13 січня 2006 року. Жодна із сторін не заперечувала, що навіть на момент вирішення справи апеляційним судом цей договір не припинив свою дію, він не розірваний і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Вказує, що суд першої інстанції припустився помилки, зазначивши в тексті рішення, що обов`язок відповідача повернути авансовий внесок виник з моменту надсилання заяви від 21 грудня 2012 року в якій просила повернути кошти, а вже як наслідок повернути кошти до 26 грудня 2012 року.

Позивач не оскаржувала в апеляційному порядку рішення місцевого суду в частині його висновків про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду, оскільки суд в такий спосіб захистив права позивача.

Оскільки у справі № 308/10237/17 позивачу було відмовлено у задоволенні позову про зобов`язання відповідачів виконати умови згаданого договору від 13 січня

2006 року, а тому після постанови Верховного Суду у наведеній справі вона звернулась із позовом про повернення авансових платежів.

Касаційна скарга ОСОБА_1 також містить аргумент щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції про скасування додаткового рішення, оскільки жодним нормативним актом не заборонено вносити кошти за надання правничої допомоги адвокатам на рахунок юридичної особи, яка займається видом діяльності у сфері права, а адвокати є її працівниками. Додатково зазначає, що відсутній правовий висновок Верховного Суду з питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу за обставин цієї справи.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2024 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4 .

Позивач зазначає, що строк звернення із цим позовом до суду вона не пропустила, оскільки умовами договору від 13 січня 2006 року передбачено, що він діє до повного виконання його обома сторонами, а тому аргументи касаційної скарги ОСОБА_4 не обґрунтовані.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалами від 25 січня 2024 року та від 02 квітня 2024 року відкрив провадження та витребував справу із Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

Справа № 308/7051/21 надійшла до Верховного Суду 14 лютого 2024 року.

Верховний Суд ухвалою від 16 жовтня 2024 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

07 грудня 2005 року ПП «Піраміда», яке перебуває у стані припинення і не здійснює виробничої діяльності, як підрядник, та ОСОБА_2 , як забудовник, уклали договір підряду № 7/п-05 на будівництво будинку, відповідно до якого замовник доручив, а підрядник зобов`язався виконати відповідно до умов договору будівництво будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

13 січня 2006 року ПП «Піраміда», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір про дольову участь у будівництві житлового будинку. Згідно з умовами договору позивач повинна була отримати у свою власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , попередньо здійснивши плату в розмірі

76 895 доларів США, із яких 5 % авансом одразу, у строк передбачений договором, а решту до моменту реєстрації права власності на цю квартиру, за умови сплати цих коштів протягом 60-ти днів з моменту здачі будинку в експлуатацію та за умови передачі квартири за тристороннім актом прийому-передачі, складеним не пізніше

30 днів з моменту здачі будинку в експлуатацію.

Згідно з п. 2.1 договору, ОСОБА_2 зобов`язувався прийняти від ПП «Піраміда» виконані роботи за актом та здійснити розрахунок.

П. 2.3 договору визначено, що ПП «Піраміда» зобов`язується передати по закінченню будівництва будинку та здачі його в експлуатацію ОСОБА_1 у власність об`єкт, що будується, протягом 30 днів, надати документи на цей об`єкт, що будується, а також сприяти їй у здійсненні права власності на нього.

З п. 2.5 договору вбачається, що ОСОБА_1 зобов`язувалася своєчасно фінансувати будівництво в обумовлених сторонами розмірах, прийняти по закінченню будівництва будинку та здачі його в експлуатацію об`єкт, що будується, та усі необхідні документи протягом 30 днів.

Згідно з п. 3.1 - 3.5 договору, попередня базова вартість об`єкта, що будується, становить суму в національній валюті еквівалентній 76 895 доларам США. Фінансування здійснюється у такому порядку: аванс у розмірі 5 % даної вартості вноситься ОСОБА_1 не пізніше 05 липня 2007 року, а решту суми вона зобов`язується внести протягом 60 календарних днів з моменту здачі квартири в експлуатацію. Всі фінансові операції по сумісній діяльності сторін здійснюються через ПП «Піраміда» та ОСОБА_2 . Фінансування здійснюється готівкою або у безготівковому порядку шляхом переказу необхідних коштів на розрахунковий рахунок ОСОБА_2 .

П. 4.4 договору визначено, що об`єкт, що будується, вважається переданим з моменту підписання сторонами акта передачі-приймання.

Відповідно до п. 6.1 договору, термін договору - з моменту його підписання і до повного виконання сторонами своїх зобов`язань одна перед одною.

В якості попередньої оплати (авансових платежів) за квартиру позивач сплатила відповідачу ОСОБА_2 20 000 грн, що складає 5 % вартості квартири, а також

237 762, грн, що складає 30 000 доларів США.

Факт передачі-отримання коштів засвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О. та оформлений заявою, яка зареєстрована в реєстрі під № 1346, а також розпискою, складеною відповідачем ОСОБА_2 (а. с. 24, 25, том 1).

23 липня 2007 року ОСОБА_4 , діючий на підставі довіреності від

ОСОБА_2 , отримав від ОСОБА_1 аванс за квартиру

АДРЕСА_1 у сумі 20 000 грн, що складає 5 % вартості квартири, на підтвердження чого надав розписку.

Рішенням Виконавчого комітету Ужгородської міської ради за від 22 серпня 2007 року № 306 був задоволений протест прокурора та скасований п. ІІ рішення Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 25 липня 2007 року за № 274 «Про затвердження акту державної приймальної комісії, реєстрації права власності».

20 лютого 2008 року Виконавчий комітет Ужгородської міської ради видав свідоцтво про право власності на нерухоме майно - квартиру загальною площею 125,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 , згідно з яким право власності на цю квартиру було зареєстроване за ОСОБА_1 .

28 травня 2010 року ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 237 762 грн, що згідно з курсом НБУ становило 30 000 доларів США, як частковий розрахунок згідно з п. 3.5 договору про дольову участь у будівництві житлового будинку.

08 грудня 2011 року Виконавчий комітет Ужгородської міської ради ухвалив рішення № 449, яким вирішив скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна та свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 777325 від 20 лютого 2008 року на квартиру АДРЕСА_1 на підставі рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 17 грудня 2009 року та видати свідоцтво про право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 125,3 кв. м.

21 грудня 2012 року позивач надіслала заяву відповідачу в якій вона, посилаючись на те, що видане їй свідоцтво на право власності на нерухоме майно від 20 лютого

2008 року серії ЯЯЯ № 777325 на квартиру АДРЕСА_4 було скасовано рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 17 грудня 2009 року, а також на те, що вона не є власником квартири, просила розірвати договір про дольову участь та вимагала в строк до 26 грудня 2012 року підписати додаткову угоду про розірвання договору про дольову участь та перерахувати поштовим переказом гривневий еквівалент суми 34 000 доларів США.

27 грудня 2012 року позивач подала до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області позовну заяву до ОСОБА_2 та ПП «Піраміда» про розірвання договору про дольову участь у будівництві житлового будинку від 13 січня 2006 року, та стягнення з ОСОБА_2 на її користь 271 762 грн на відшкодування збитків, завданих розірванням договору.

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області ухвалою від 26 квітня

2013 року вищевказану позовну заяву залишив без розгляду у зв`язку з неявкою в судове засідання без поважних причин.

З протоколу одночасного допиту потерпілої ОСОБА_1 та свідка

ОСОБА_4 від 03 вересня 2013 року у кримінальному провадженні

№ 12013070030002097, відомості про яке 24 травня 2013 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 190, частиною першою статті 382, частиною першою статті 358 КК України, вбачається, що ОСОБА_4 підтвердив, що грошові кошти в сумі 20 000 гривень були отримані ним від позивача в якості першого внеску. Факт отримання грошових коштів в розмірі 30 000 доларів США, згідно з вказаним протоколом, засвідчений у приватного нотаріуса Селехман О. А.

Постановою слідчого Управління СБУ в Закарпатській області майора юстиції

Пеци В. В. від 08 вересня 2014 року кримінальне провадження № 12013070030002097, відомості про яке 24 травня 2013 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24 травня 2013 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 190, частиною першою статті 382, частиною першою статті 358 КК України, за заявою гр. ОСОБА_1 про те, що

ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , які є службовими особами ТзОВ «Сервус», шахрайським шляхом заволоділи її грошовими коштами в сумі 34 000 доларів США, які потерпіла оплатила в якості авансу за квартиру було закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 21 грудня 2015 року у справі № 907/1080/15 за позовом ФОП ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради про скасування п.п. 2, 3 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 08 грудня 2011 року за № 449 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна», в частині видачі ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та свідоцтва

від 16 грудня 2011 року про право власності на цю квартиру - в задоволенні позову повністю відмовлено. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15 березня 2016 року у справі № 907/1080/15 рішення суду першої інстанції скасоване, позовні вимоги задоволені в повному обсязі.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 червня 2019 року в справі № 308/10237/17, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 і ПП «Піраміда» про зобов`язання виконати умови договору щодо передачі у власність квартири відмовлено. Рішення набрало законної сили

13 листопада 2019 року. Постановою Закарпатського апеляційного суду

від 13 листопада 2019 року у справі № 308/10237/17, зазначене рішення суду залишене без змін. Постановою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на зазначені рішення залишено без задоволення.

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області постановою від 24 травня 2013 року у справі № 712/21523/12 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 22 серпня 2007 року № 306 в частині скасування пунктів 2 та 11.13 рішення Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 25 липня 2007 року «Про затвердження акту державної приймальної комісії, реєстрацію права власності» щодо доручення КП «БТІ м. Ужгород» завести інвентарну справу на даний об`єкт, видати свідоцтва про право власності та зареєструвати квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 125,3 кв. м за ОСОБА_1 відмовив. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 травня 2013 року у справі № 2-а/1270/12 залишено без задоволення. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 лютого

2014 року у справі № К/800/5196/14 відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 травня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2013 року у справі

№ 712/21523/12.

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області постановою від 17 травня 2013 року у справі № 308/4321/13-а, частково задовольнив позов

ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Ужгородської міської ради. Визнав незаконним та скасував п. 3 рішення Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 08 грудня 2011 року № 449 в частині скасування реєстрації за ОСОБА_1 права власності на об`єкт нерухомого майна та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20 лютого 2008 року серії ЯЯЯ № 777325 на квартиру АДРЕСА_1 . Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2014 року у справі № 876/9282/13, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30 червня 2015 року у справі № К/800/57319/14 касаційну скаргу

ОСОБА_1 залишив без задоволення, а постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 травня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2014 року без змін.

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням від 12 серпня

2013 року у справі № 308/4488/13-ц позов приватного підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ПАТ «Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку» та приватного нотаріуса Єгер Н. Д. про визнання недійсним іпотечного договору задовольнив. Апеляційний суд Закарпатської області ухвалою від 05 грудня 2013 року відхилив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення суду першої інстанції залишив без змін. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 21 травня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 серпня 2013 року, а також ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 05 грудня 2013 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням від 22 вересня 2015 року у задоволенні позову приватного підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та приватного нотаріуса Єгер Н. Д. про визнання недійсним іпотечного договору від 10 листопада 2008 року № 140/23-2008 та виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження квартири АДРЕСА_1 , виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомостей про цю квартиру відмовив. Позов третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_3 про визнання недійсним іпотечного договору № 140/23-2008 та скасування і вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію задовольнив частково. Визнав недійсним іпотечний договір № 140/23-2008, укладений 10 листопада 2008 року. Закарпатський апеляційний суд постановою від 26 листопада 2020 року, рішення суду першої інстанції залишив без змін. Верховний Суд ухвалою від 26 квітня 2021 року, касаційну скаргу ОСОБА_1 повернув.

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням від 13 травня

2014 року у справі № 308/11968/13-ц у задоволенні уточненої позовної заяви приватного підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків у розмірі 379 528 грн відмовив. Апеляційний суд Закарпатської області рішенням від 18 листопада 2014 року рішення суду першої інстанції скасував, частково задовольнив позов ОСОБА_2 . Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 26 серпня 2015 року рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 18 листопада 2014 року скасував, рішення суду першої інстанції залишив в силі.

Ужгородський міськрайонний суд рішенням від 14 грудня 2016 року у справі

№ 308/13219/15-ц у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання незаконним свідоцтва про право власності на квартиру відмовив.

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням від 28 грудня

2017 року у справі № 308/7108/16-ц у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання співвласником будинку та усунення перешкод як співвласнику будинку в користуванні будинком шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності, визнання незаконним та скасування в частині рішення Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 25 липня 2007 року № 274 відмовив. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та Виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно задовольнив в частині вимог щодо визнання права власності ФОП ОСОБА_2 на квартиру

АДРЕСА_2 . Закарпатський апеляційний суд постановою від 30 січня 2020 року у справі № 308/7108/16-ц рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 грудня 2017 року в частині задоволення вимог зустрічного позову залишив без задоволення. Верховний Суд постановою від 04 листопада 2020 року у справі № 308/7108/16-ц рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 грудня 2017 року та постанову Закарпатського апеляційного суду

від 30 січня 2020 року в частині вирішення зустрічного позову та розподілу судових витрат скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову ФОП ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання права власності на майно відмовив.

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням від 07 червня

2019 року у справі № 308/10237/17 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 і ПП «Піраміда» про зобов`язання виконати умови договору щодо передачі у власність квартири відмовив. Закарпатський апеляційний суд постановою

від 13 листопада 2019 року у справі № 308/10237/17 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 червня 2019 року без змін. Верховний Суд постановою від 16 листопада 2020 року у справі № 308/10237/17 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 червня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року залишив без змін.

01 жовтня 2021 року ОСОБА_1 надіслала ОСОБА_2 заяву, в якій просила повернути їй кошти в сумі еквівалентній 34 000 доларів США, які вона сплатила йому в якості авансового платежу для придбання квартири

АДРЕСА_1 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За положеннями пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині третій статті 203 ЦК України закріплено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У частині першій статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 525 ЦК України).

Згідно зі статтею 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Аванс - це визначена грошова сума (попередній платіж), яку покупець чи замовник передають продавцю чи виконавцю робіт у рахунок майбутніх платежів за передане майно, виконану роботу чи надані послуги (яка включається до загальної ціни товару).

У разі розірвання договору за домовленістю сторін або у зв`язку з невиконанням однією із сторін договору своїх обов`язків сума коштів, сплачена як аванс, має бути повернута покупцю. Наприклад, якщо продавець відмовляється передавати товар, покупець має право вимагати розірвання договору та повернення авансу.

Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов`язання. Тому, незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов`язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути.

Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 686/6823/14 (провадження № 61-6475св20),

Якщо продавець чи виконавець послуг (робіт) отримали як аванс певну грошову суму, а договір не було виконано, то, незалежно від того, з чиєї вини це трапилось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню.

Подібні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 545/1272/22-ц (провадження № 61-8076св23).

Суди встановили, що сторони у цій справі не заперечували факт передачі позивачем коштів за двома розписками. В той же час позивач стверджувала, що кошти були передано саме у доларах США, представник відповідача вказав, що таке твердження належними доказами не підтверджується.

Апеляційний суд дослідив розписку від 23 липня 2007 року (а. с. 24, том 1) та нотаріально посвідчену заяву від 28 травня 2010 року (а. с. 25, том 1).

Це ж питання було предметом дослідження судом першої інстанції.

При цьому, окрім зазначених розписок, суди також врахували та надали оцінку іншим доказам: протоколу одночасного допиту потерпілої ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_4 від 03 вересня 2013 року у кримінальному провадженні

№ 12013070030002097 (а. с. 28-30, том 1), постанову старшого слідчого про закриття кримінального провадження (а. с. 26, 27, том 1), а також судові рішення, що набрали законної сили у справах, що розглядалися з участю ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 у різних судових інстанціях, якими були встановлені окремі преюдиційні факти, що мають значення для цієї цивільної справи, що переглядається

(№ 907/1080/15, № 308/10237/17, № 712/21523/12, № 308/4321/13, № 308/4488/13,

№ 308/11968/13, № 308/13219/19, № 308/7108/16, № 308/10237/17).

Оцінивши надані у справі докази у сукупності суди дійшли висновку про те, що кошти були передані у грошовій одиниці України - гривні в еквіваленті по курсу НБУ до іноземної валюти.

Колегія суддів погоджується із такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки такий висновок узгоджується з фактичними обставинами.

Ухвалюючи рішення про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми авансу, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції застосувавши до спірних правовідносин приписи статті 533 ЦК України вважав, що сплачена сума авансу підлягає поверненню у грошовій одиниці України з розрахунку курсу НБУ на момент ухвалення судового рішення.

Визначаючи розмір грошового еквівалента апеляційний суд здійснив оцінку висновків суду першої інстанції та вважав, що 21 липня 2022 року був встановлений офіційний курс гривні щодо долара США на рівні 29,2549 грн за один долар (а. с. 10, том 3). Ця обставина була з`ясована судом першої інстанції. У матеріалах справи наявна відповідна роздруківка офіційного повідомлення НБУ на дату 21 липня

2022 року (а. с. 10, том 3). Саме з цього курсу виходив суд першої інстанції при ухваленні судового рішення. Надалі, об 09 годині ранку 21 липня 2022 року цей курс змінився, на що звертає увагу позивач. Однак, проаналізувавши ці розбіжності, апеляційний суд констатував, що розгляд справи мав місце 20 липня 2022 року і саме 20 липня 2022 року суд видалився до нарадчої кімнати, а тому, на його думку, правильно визначив курс НБУ на рівні 29,2549 грн за один долар США. З огляду на це, вважав, що курс розрахований правильно, виходячи з офіційно встановленого на момент виходу та перебування у нарадчій кімнаті судом першої інстанції, а також у гривні з розрахунку неповернутої суми (34 000 доларів США), що складає

994 666, 60 грн.

Колегія суддів не може погодитись із таким висновками місцевого суду та суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

З матеріалів справи, а саме із аудіозапису та журналу судового засідання, яке відбулось 20 липня 2022 року, відомо, що об 16:07 год цього дня суд вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення (а. с. 5-7, том 3).

Перед виходом до нарадчої кімнати головуючий вказав, що оголошення рішення відбудеться 21 липня 2022 року приблизно об 11:30 год.

З матеріалів справи вбачається, що оголошення вступної та резолютивної частини рішення відбулось 21 липня 2022 року об 16:07 год (а. с. 14, том 3).

Таким чином, оскільки на час ухвалення рішення (його проголошення) у справі

(21 липня 2022 року 16:07 год) відбулась зміна обмінного курсу гривні до долара США, такі висновки місцевого суду та суду апеляційної інстанції є помилковими, а тому аналогічні за змістом аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 є обґрунтованими частково.

Разом із тим колегія суддів зазначає, що місцевий та суд апеляційної інстанції неправильно застосували до спірних правовідносин приписи статті 533 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі

№ 500/5194/16 формулюючи висновок щодо застосування частини другої статті 533 ЦК України у спірних правовідносинах констатувала, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вказувала, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

У частині третій статті 400 ЦПК України застережений той випадок, коли після подання касаційної скарги Верховний Суд вперше виклав правовий висновок, якому суперечать висновки судів першої та апеляційної інстанцій. Це є самостійною підставою вийти за межі доводів касаційної скарги, винятком з принципу диспозитивності цивільного процесу, що зумовлено потребою у забезпеченні єдності судової практики шляхом застосування актуальної, станом на момент вирішення спору судом касаційної інстанції, правової позиції.

Отже висновки судів про те, що сплачена сума авансу підлягає поверненню у грошовій одиниці України з розрахунку курсу НБУ на момент ухвалення судового рішення неправильні.

У поданій касаційній скарзі представник ОСОБА_2 вказує, що право на повернення авансу виникло у позивача з 29 вересня 2007 року, з цього часу розпочався перебіг позовної давності у цій справі, а тому на час звернення до суду з позовом, він очевидно сплив. На думку представника відповідача обґрунтованих підстав для його поновлення не було.

За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі

№ 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18) викладений висновок щодо застосування приписів частини п`ятої статті 267 ЦК України згідно з яким позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не встановлює, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правило, це відбувається за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити і від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі

№ 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) викладений висновок про те, що Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. До висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження всіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Місцевий суд вважав, що оскільки будинок був введений в експлуатацію 25 липня 2007 року (дата затвердження виконавчим комітетом Ужгородської міської ради акта державної приймальної комісії про ведення в експлуатацію даного будинку), то невиконання зазначеного зобов`язання позивачем, враховуючи п. 3.2 договору, почалось через 60 календарних днів після цієї дати, тобто з 29 вересня 2007 року. Відтак, саме з цієї дати у позивачки виникло право на повернення авансу.

Крім того, 21 грудня 2012 року позивач подала відповідачу вимогу, в якій встановила строк виконання вимоги (заяви) до 26 грудня 2012 року. 27 грудня 2012 року позивач звернулась до суду з позовом до відповідача, в тому числі про стягнення коштів, внесених нею на виконання договору про дольову участь. Вказав, що залишення цього позову без розгляду, відповідно до частини першої статті 265 ЦК України, не зупиняє перебігу позовної давності.

Апеляційний суд перевірив ці обставини та встановив наступне.

Договір між сторонами про дольову участь у будівництві житлового будинку був укладий 13 січня 2006 року. Умови договору передбачали виконання сторонами певних взаємних зобов`язань. При цьому ОСОБА_1 мала здійснити фінансування будівництва у визначеному розмірі частинами, остаточний розрахунок мала зробити протягом 60 календарних днів з моменту здачі квартири в експлуатацію. ОСОБА_2 мав прийняти від ПП «Піраміда» виконанні роботи, а ПП «Піраміда» зобов`язалась по закінченню будівництва будинку та здачі його в експлуатацію передати ОСОБА_1 у власність об`єкт, що будується, протягом 30 днів та виконати інші договірні зобов`язання.

Суди встановили, що будинок був введений в експлуатацію 25 липня 2007 року. Цю обставину сторони не заперечують. У подальшому сторони продовжували виконувати свої договірні зобов`язання, однак з прострочками. 20 лютого 2008 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на квартиру. Свідоцтво було чинним до скасування його Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради - рішення від 08 грудня 2011 року № 449. Це рішення було прийняте на підставі рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 17 грудня 2009 року. Тоді ж було видане свідоцтво про право власності на квартиру ОСОБА_3

Суди також встановили, що авансові платежі на підставі договору про дольову участь у будівництві житлового будинку були внесені ОСОБА_1 та прийняті ОСОБА_2 23 липня 2007 року та 28 травня 2010 року.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції правильно вказував, що сторони перебували у договірних відносинах, оскільки договірні зобов`язання виконані не були, що узгоджується з п. 6.1 договору від 13 січня 2006 року про дольову участь у будівництві житлового будинку (а. с. 22, 23, том 1).

Апеляційний суд встановив, що питання про розірвання цього договору та повернення авансу ОСОБА_1 порушила у письмовій заяві, надісланій відповідачеві 21 грудня 2012 року. У цій заяві позивач просила повернути сплачений нею аванс до 26 грудня 2012 року (а. с. 84, 85, том 1).

Наявність цієї заяви сторони не заперечують.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що саме з 27 грудня 2012 року (з наступного дня, що слідує після дати вимоги повернення авансу) у цій справі слід рахувати початок перебігу позовної давності за вимогою позивача про стягнення авансових платежів.

Суди також встановили, що 27 грудня 2012 року позивач вперше пред`явила вимогу про примусове стягнення відповідної суми у справі № 712/23612/12. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 квітня 2013 року року цей позов був залишений без розгляду, що відповідно до вимог частини першої статті 265 ЦК України не зупиняє перебігу позовної давності.

Повторно позивач звернулася до суду з позовом про стягнення авансових платежів у справі, що переглядається 02 червня 2021 року зі спливом позовної давності.

Зі змісту оскаржених судових рішень вбачається, що ухвалюючи рішення про задоволення клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду та визнаючи причини пропуску позовної давності поважними, суд першої інстанції врахував, що позивач спочатку набула право власності на спірну квартиру (у 2008 році), сплативши частину грошей, а потім на підставі судових рішень втратила відповідне право, оскільки не оплатила вартість квартири у визначеному договорі розмірі і порядку, у зв`язку з чим не набула майнових прав на неї. Завершення будівництва здійснювалося за кошти ФОП ОСОБА_2 , який і став власником спірної квартири та будинку в цілому. Наразі, право власності на квартиру

АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_3 , про що свідчить витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15 квітня 2014 року.

Водночас, ОСОБА_1 продовжувала відстоювати своє право власності на квартиру, звертаючись до суду з різними позовними вимогами. Зокрема, у справі

№ 907/1080/15 про скасування рішення виконкому Ужгородської міської ради

від 08 грудня 2011 року № 449, у справі № 308/13219/15 про визнання незаконним свідоцтва про право власності на квартиру, у справі № 308/7108/16 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні будинком, у справі № 308/10237/17 про зобов`язання виконати умови договору щодо передачі у власність квартири.

Справи № 308/7108/16 та № 308/10237/17 остаточно були вирішені Верховним Судом в 2020 році (а. с. 122-134, том 1, а. с. 88-100, 122-134, том 20). Після їх остаточного вирішення в листопаді 2020 року та втрати надії щодо повернення квартири у свою власність, позивач пред`явила позов про стягнення коштів, сплачених у якості авансового платежу та трьох відсотків річних (позов пред`явлений у червні 2021 року (а. с. 1-13, том 1).

Врахувавши наведене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду, з яким також погодився суд апеляційної інстанції про наявність підстав для визнання причин пропуску позовної давності ОСОБА_1 поважними, оскільки позивач не втратила інтерес до відновлення свого порушеного права, це не призводить до порушення принципу правової визначеності, а навпаки, дасть можливість забезпечити справедливість у вирішенні спірних відносин сторін.

Наведеним також спростовуються аргументи касаційної скарги представника

ОСОБА_2 про те, що суди не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 619/894/16-ц, від 19 лютого

2020 року у справі № 390/1740/18, від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для визнання причин пропуску позовної давності поважними наведеним висновкам суду касаційної інстанції не суперечать.

Щодо аргументу касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку з посиланням на постанову Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц колегія суддів доходить таких висновків.

Так, Верховний Суд у постанові від 06 березня 2019 року по справі № 757/44680/15-ц здійснив тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що: 1) натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном; 2) конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку; 3) кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

В указаній справі, дійшовши висновку про натуральний характер зобов`язання, суд касаційної інстанції виходив з того, що вимога кредитора не може бути захищена в судовому порядку за сплином позовної давності.

Згідно з частиною п`ятою статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але згідно з положеннями частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин.

Верховний Суд у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 522/13211/14 зазначав, що позовна давність застосовується лише за обґрунтованості позовних вимог та наявності порушення права особи, а конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Враховуючи, що за обставин цієї справи суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для визнання причин пропуску позовної давності

ОСОБА_1 поважними, а конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому), порядку, колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги представника

ОСОБА_2 про відсутність підстав для стягнення з відповідача 3 % річних.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).

Нарахування трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).

Враховуючи, що суди встановили, що відповідач ОСОБА_2 зберіг у себе кошти позивача і на її вимогу їх не повернув, колегія суддів вважає правильними висновки судів про застосування до спірних правовідносин приписів статті 625 ЦК України.

Суди встановили, що розрахунок 3 % річних за користування коштами за три роки, що передували зверненню до суду, з врахуванням позовної давності становить еквівалент 3 065,59 доларів США (34 000*3%:100%:365*1097днів=3 065,59 доларів США).

Оскільки касаційні скарги не містять аргументів щодо помилковості висновків судів при обрахуванні цієї суми, колегія суддів не вдається до перевірки правильності такого розрахунку.

Щодо аргументів касаційної скарги ОСОБА_1 про помилковість висновків суду апеляційної інстанції про скасування додаткового рішення колегія суддів доходить таких висновків.

Надаючи оцінку висновкам місцевого суду, викладеним у додатковому рішенні

від 29 серпня 2022 року, яким суд вирішив питання розподілу судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн та скасовуючи це рішення апеляційний суд зазначав, що позивач не надала належних та достатніх доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу, які сторона сплатила у зв`язку з розглядом справи.

Колегія суддів не може погодитись із такими висновками з огляду на таке.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша, друга статті 141 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 137 ЦПК України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У частинах четвертій - шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначено в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховують складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначають лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі

№ 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження

№ 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження

№ 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження

№ 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження

№ 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження

№ 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження

№ 61-3157св21).

Місцевий суд встановив, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу та їх розміру, ОСОБА_1 надала:

- договір про надання професійної правової допомоги від 03 травня 2021 року, укладений між позивачем та адвокатом Бордюком М. Й.;

- договір про надання професійної правової допомоги від 03 травня 2021 року за

№ 21/05/20-1, укладений між позивачем та адвокатом Савкою Р. І.;

- відомості з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України щодо ТОВ «Юридичний центр захисту прав власників»;

- довідка ТОВ ««Юридичний центр захисту прав власників» від 26 липня 2022 року про те, що адвокат Савка Р. І. з 15 січня 2014 року по даний час знаходиться в трудових відносинах з ТОВ «Юридичний центр захисту прав власників»;

- детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) у справі № 308/7051/22

від 26 липня 2022 року;

- квитанцію від 07 травня 2021 року № 32197082.

Апеляційний суд зазначав, що грошові кошти в сумі 5 000 грн у якості оплати гонорару за правничу допомогу позивач згідно з квитанцією від 07 травня 2021 року сплатила на користь ТОВ «Юридичний центр захисту прав власників», з яким не укладала договір про надання правової допомоги, а відтак не мала і не має жодних договірних відносин з приводу надання і оплати такої допомоги. Більше того, інформація про створення адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання у формі ТОВ «Юридичний центр захисту прав власників» відсутня, а згідно з відомостями реєстру адвокат Бордюк М. Й. здійснює адвокатську діяльність індивідуально. Отже, на переконання апеляційного суду, позивач не додала належних та достатніх доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу, які сторона сплатила у зв`язку з розглядом справи.

Враховуючи, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено, а місцевий суд правильно встановив, що розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, висновки апеляційного суду про скасування додаткового рішення колегія суддів вважає помилковими.

З огляду на викладена аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 в цій частини колегія суддів вважає прийнятними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що судові рішення місцевого суду та суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних підлягають зміні.

З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню:

- авансовий платіж, згідно з договором про дольову участь у будівництві будинку від 13 січня 2006 року, в розмірі 34 000 доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення;

- 3 % річних у розмірі 3 065,59 доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення.

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині (пункт 4 частини першої статті 409 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи наведені вище висновки Верховний Суд уважає, що постанова Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року в частині скасування додаткового рішення Ужгородського міськрайонного суду від 29 серпня 2022 року підлягає скасуванню з залишенням цього додаткового рішення в силі.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки в решті висновків рішення місцевого суду та постанова апеляційного суду прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Колегія суддів також зазначає, що постанова Закарпатського апеляційного суду

від 24 жовтня 2023 року містить висновки про відсутність підстав для скасування ухвали Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 вересня 2022 року, проте ця ухвала не є предметом касаційного перегляду, а тому в цій частині Верховний Суд висновки апеляційного суду не перевіряє і оскаржена постанова в цій частині не переглядається.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки зміна оскаржених судових рішень по суті позовних вимог, викладених у цій постанові не призвела до іншого результату вирішення справи, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 406, 409, 410, 412, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 липня

2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, сплачених у якості авансового платежу, та

3 % річних змінити та викласти резолютивну частину в наступній редакції:

«Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 :

- авансовий платіж, згідно з договором про дольову участь у будівництві будинку

від 13 січня 2006 року, в розмірі 34 000 (тридцять чотири тисячі) доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення;

- 3 % річних у розмірі 3 065 (три тисячі шістдесят п`ять) доларів США 59 центів за курсом НБУ на день виконання рішення.»

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року в частині скасування додаткового рішення Ужгородського міськрайонного суду від 29 серпня 2022 року скасувати.

Додаткове рішення Ужгородського міськрайонного суду від 29 серпня 2022 року залишити в силі.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року в частині зміни правового обґрунтування рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21 липня 2022 року в частині визначення початку перебігу позовної давності залишити без змін.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21 липня 2022 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Литвиненко

Судді: А. І. Грушицький

С. О. Карпенко

Є. В. Петров

В. В. Пророк